Про Стратегію національної безпеки України
Відповідно до пунктів 1 і 17 частини першої статті 106 Конституції України, частини другої статті 2 Закону України "Про основи національної безпеки України" постановляю:
1. Затвердити Стратегію національної безпеки України.
2. Кабінету Міністрів України забезпечити виконання зазначеної Стратегії.
3. Секретарю Ради національної безпеки і оборони України інформувати Президента України про стан реалізації зазначеної Стратегії.
Стратегія національної безпеки України
Україна - суверенна, унітарна, правова європейська держава, яка має власну історію державотворення та розвитку демократичних інститутів, прадавні національні культурні та духовні традиції, на початку XXI століття розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення Українським народом свого невід'ємного права на самовизначення.
Події 2004 року, відомі світові як "помаранчева революція", стали каталізатором демократичного розвитку українського суспільства. Україна впевнено заявила про своє прагнення посісти належне місце в європейській спільноті. Відкрилися нові можливості для реформування основ суспільного життя на демократичних засадах і проведення суверенної зовнішньої політики.
У суспільстві дедалі глибше укорінюється усвідомлення, що свобода і людська гідність є не тільки загальнолюдськими цінностями, а й наріжним каменем процесів розбудови цивілізованої держави, вироблення та реалізації її зовнішньої і внутрішньої політики, політики національної безпеки.
Суттєво змінилося сприйняття України світом. Вона отримала нові можливості для реалізації власних національних інтересів у мінливому і суперечливому глобальному просторі.
Подальший розвиток і захист найвагоміших здобутків України потребує чіткої визначеності держави у стратегічних пріоритетах та цілях, які мають відповідати викликам і загрозам XXI століття, її взаємодії з сучасними системами міжнародної і регіональної безпеки.
Стратегія національної безпеки України (далі - Стратегія) визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.
Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, Закон України "Про основи національної безпеки України", інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері національної безпеки.
Головна мета Стратегії - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.
Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики національної безпеки, яка передбачає утвердження засад національної єдності задля розбудови демократичної, правової, конкурентоспроможної держави, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, зміцнення науково-технологічного потенціалу, забезпечення інноваційного розвитку, зростання рівня життя і добробуту населення, забезпечення інформаційної безпеки, екологічно і техногенно безпечних умов життєдіяльності суспільства.
Державна політика національної безпеки України формується і реалізується за умов, коли у сучасному світі нівелюється різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових її забезпечення.
2. Принципи забезпечення національної єдності та захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз
Національна єдність як запорука забезпечення ефективного захисту інтересів особи, суспільства і держави досягається за умов поваги до гідності людини та реалізації таких життєво важливих національних інтересів України:
прав і свобод людини і громадянина;
суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону, демократичного конституційного ладу, верховенства права;
соборності держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України;
конкурентоспроможності держави та економічного добробуту населення шляхом всебічного розвитку людського, науково-технічного, інноваційного потенціалів країни;
удосконалення механізмів реалізації конституційного принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
неухильного додержання гарантій незалежності та об'єктивності суду;
обмеження втручання держави у діяльність економічних суб'єктів, громадян, громадських організацій та політичних партій, релігійних об'єднань;
безпечних умов життєдіяльності, захисту навколишнього природного середовища;
збереження і розвитку духовних і культурних цінностей суспільства;
гармонійних відносин з іншими державами світу, сприйняття Української держави міжнародним співтовариством як повноцінного і рівноправного його члена.
Політика національної безпеки, що спрямована на захист цих життєво важливих національних інтересів, базується на таких визначених законодавством України принципах:
пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;
залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки;
використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки.
Життєво важливі національні інтереси України реалізуються у складному внутрішньому та зовнішньому середовищі, яке характеризується низкою викликів та загроз.
2.1. В Україні суспільно-політичні події останніх років, як і в перші роки незалежності, гостро порушили проблему забезпечення національної єдності та соборності Української держави, вирішення якої ускладнюють:
ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, зокрема екстремістського спрямування;
низька ефективність механізмів прийняття та виконання державних рішень, що має місце внаслідок неузгодженості дій між різними гілками та органами державної влади, зниження професіоналізму державних службовців, поширення корупції, хабарництва, зрощення бізнесу й політики у цьому середовищі;
слабкість та розпорошеність інституцій громадянського суспільства, що не дозволяє належним чином реалізовувати їхній потенціал стосовно демократизації суспільного життя;
історично обумовлені війнами, голодоморами, репресіями і депортаціями, Чорнобильською катастрофою демографічні деформації, які у період радикальних суспільно-економічних трансформацій набули характеру демографічної кризи.
2.2. Стан економічної безпеки залишається складним внаслідок дії низки викликів та загроз, зумовлених:
нестійкістю економічного зростання та його надмірною залежністю від зовнішніх чинників;
збереженням структурних деформацій у національній економіці, неефективністю використання матеріальних ресурсів, зокрема енергетичних, переважанням галузей з невеликою часткою доданої вартості, що спричиняє низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
неефективністю захисту права власності, відсутністю умов для формування необхідного інвестиційного потенціалу в національній економіці, зокрема розвинених фінансового та фондового ринків, несприятливим макроекономічним та політико-правовим кліматом для залучення іноземних інвестицій та розвитку внутрішнього інвестиційного процесу;
недосконалістю податкової системи, низькою ефективністю податкового адміністрування та контролю за використанням бюджетних асигнувань;
низьким рівнем конкурентності та монополізацією окремих галузей промисловості, постачання товарів та надання послуг;
недосконалістю механізмів захисту внутрішнього ринку від несумлінної конкуренції з боку імпортної продукції, неефективністю боротьби з контрабандою;
надмірною залежністю від імпорту енергетичних ресурсів, недиверсифікованістю джерел енергопостачання;
монополізацією іноземним капіталом певних стратегічно важливих галузей національної економіки, що загрожує стабільності окремих товарних ринків;
деградацією науково-технічного потенціалу, нерозвиненістю національної інноваційної системи, низькою інноваційною активністю суб'єктів господарювання;
некерованим відтоком за межі держави інтелектуальних та трудових ресурсів, у тому числі у формі трудової міграції;
поглибленням регіональної диференціації;
високим рівнем тінізації економіки, зумовленим, зокрема, поширенням тіньової зайнятості, розповсюдженням напівлегальних методів ухилення від оподаткування, криміналізацією економічних відносин, наявністю в країні організованих злочинних угруповань, що претендують на контроль над діяльністю суб'єктів господарювання.
2.3. Спостерігається посилення екологічних та техногенних загроз національній безпеці внаслідок:
критичного стану основних виробничих фондів та комунальної інфраструктури населених пунктів, що спричиняє передумови для виникнення надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф;
невирішеності проблем підтримання у належному технічному стані ядерних об'єктів, гідротехнічних споруд, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;
неприпустимо високого антропогенного навантаження на довкілля, у тому числі обумовленого накопиченням надлишкових, не придатних для подальшого застосування боєприпасів, застарілої та непотрібної для Збройних Сил України військової і спеціальної техніки, озброєння, вибухових речовин.
2.4. Не вдається забезпечити відповідність сектору безпеки України потребам суспільства:
правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією;
діяльність розвідувальних і контррозвідувального органів не в усьому адекватна викликам і загрозам національній безпеці України;
критичний стан озброєння та військової техніки, низький рівень забезпечення та підготовки Збройних Сил України, що ставить під загрозу можливість виконання ними завдань оборони держави.
2.5. Серйозною проблемою постає незадовільний стан та функціонування судової влади, поширення в її інститутах хабарництва та корупції, повільне, а подекуди й неправосудне вирішення судових справ.
Системні недоліки у діяльності судових органів підривають довіру населення до реалізації в державі принципу верховенства права, загрожують реалізації прав і свобод громадян, законним інтересам суб'єктів підприємницької діяльності.
2.6. Мінливе і суперечливе зовнішнє середовище характеризується посиленням дії чинників, які ставлять під загрозу стратегічну стабільність у світі:
провідні держави світу та міжнародні організації втрачають спроможність ефективно боротися з поглибленням розриву у темпах розвитку та рівні життя між багатими та бідними країнами;
активізується боротьба за природні ресурси, насамперед за контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки, що особливо наочно проявляється у зростанні напруженості навколо формування нових стратегічно важливих для України транспортно-енергетичних коридорів з Каспійського регіону;
загострюється проблема неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки. Україна з її науково-технологічним потенціалом, ядерними, хімічними, ракетно-космічними виробництвами може бути об'єктом зацікавленості міжнародних терористичних угруповань;
зростає небезпека ескалації "заморожених" і виникнення нових регіональних конфліктів біля кордонів України. Йдеться, насамперед, про довготривале невирішення конфліктів у Придністров'ї та на Кавказі, чому сприяє залучення до них інших держав, а також "тіньового" бізнесу та міжнародних злочинних угруповань.
2.7. Найсерйознішу небезпеку для світової спільноти та окремих держав, у тому числі й України, створює тероризм. Ця загроза значно посилюється через ймовірність використання ним зброї масового ураження. Також мають місце окремі терористичні прояви як засіб реалізації економічних та політичних інтересів.
Україна також стала об'єктом зростаючої зацікавленості міжнародних злочинних угруповань, зокрема у сферах відмивання брудних грошей, незаконної міграції, торгівлі людьми, зброєю, небезпечними матеріалами, наркотичними речовинами тощо.
2.8. Посилюється негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України, що загрожує розмиванням суспільних цінностей і національної ідентичності.
Недостатніми залишаються обсяги вироблення конкурентоспроможного національного інформаційного продукту.
Наближається до критичного стан безпеки інформаційно-комп'ютерних систем в галузі державного управління, фінансової і банківської сфери, енергетики, транспорту, внутрішніх та міжнародних комунікацій тощо.
3. Стратегічні цілі, пріоритети та завдання політики національної безпеки
Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні й світі зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно виправданої системи управління національною безпекою, спроможної забезпечити поступ суспільства і держави на шляху до спільноти розвинутих демократичних країн.
Стратегічною метою політики національної безпеки України є забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, національної єдності на основі демократичного поступу суспільства і держави, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для динамічного зростання економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення.
Стратегічними пріоритетами політики національної безпеки є:
3.1. Досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об'єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.
Задля цього слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні.
Необхідно продовжити реформування політичної системи у напрямі утвердження плюралістичної демократії та європейських цінностей, свободи слова, розвитку громадянського суспільства на засадах Конституції України.
Особливої уваги потребує проблема формування засад і дієвих механізмів комунікації та взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Україні на етапі впровадження конституційної реформи.
3.2. Підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування.
З цією метою необхідно консолідувати зусилля органів державної влади навколо удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, формування системи стратегічного планування, створення дієвих механізмів моніторингу з метою вчасного коригування пріоритетів політики безпеки.
Потребує нового імпульсу вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства.
Слід забезпечити реальне розмежування суспільних, державних та комерційних (приватних) інтересів, бізнесу і влади; посилити протидію корупції, у тому числі політичній, зокрема шляхом удосконалення відповідного законодавчого забезпечення.
Запорукою ефективності, стабільності і високого професійного рівня державної служби мають стати законодавчі гарантії відокремлення політичних і адміністративних функцій в системі органів державної влади.
Поступ демократичних перетворень, реалізація європейського вибору України вимагають удосконалення системи державної влади. Вона має бути побудована на європейських демократичних цінностях, забезпечувати відкритість та прозорість своєї діяльності. Нагальною необхідністю стають радикальні системні реформи, спрямовані на демократизацію всієї системи державної влади. Затягування з проведенням адміністративної реформи гальмує проведення інших перетворень, зокрема в соціально-економічній сфері.
3.3. Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема, шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків.
Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці.
Необхідно докорінно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики.
Заходи економічної політики держави слід спрямувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення їх націленості на збільшення рентабельності та капіталізації.
Поряд із реалізацією державної політики стимулювання експорту, передусім високотехнологічного, необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків.
Підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідними є формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів.
Об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань - основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.
Українська держава має бути послідовною у здійсненні земельної реформи, забезпеченні на практиці пріоритетного розвитку агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки держави.
3.4. Забезпечення енергетичної безпеки країни, насамперед шляхом докорінного підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.
Потребують нагального вирішення питання зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій.
Реалізація зазначених завдань неможлива без суттєвого підвищення ефективності системи управління паливно-енергетичним комплексом, забезпечення належного контролю за діяльністю державних компаній у цій сфері, використання у національних інтересах транзитних нафто- і газопроводів, підземних сховищ газу, ліній електропередачі, залізниць і портів тощо.
3.5. Досягнення високих соціальних стандартів, вирішення на цій основі нагальних демографічних проблем.
Це передбачає реалізацію комплексних заходів щодо сприяння зміцненню середнього класу та подолання бідності, гармонізацію національних стандартів якості життя громадян з європейськими, створення умов для зміцнення здоров'я нації та зменшення рівня смертності населення, забезпечення доступності якісних медичних послуг для усіх верств населення, забезпечення житлом громадян, які потребують державної підтримки, здійснення реформи соціального забезпечення, зокрема пенсійної реформи, тощо.
Подолання негативних тенденцій у розвитку демографічної ситуації, диспропорцій у міграційних процесах, відтоку за кордон кваліфікованих працівників, забезпечення на цій основі потреб економіки та соціальної сфери у трудових ресурсах слід визначити одним із пріоритетів діяльності органів державної влади.
Державна політика у гуманітарній сфері має бути спрямована на розвиток освіти і науки, реформування системи охорони здоров'я населення, захист вітчизняної культурної і духовної спадщини, покращання морального здоров'я нації, в тому числі шляхом впровадження дієвих механізмів утвердження сімейних цінностей та запобігання поширенню в засобах масової інформації проявів насильства, расової, етнічної та релігійної нетерпимості, моральної розбещеності тощо.
Мовна політика як одна із ключових складових державної гуманітарної політики повинна виходити з необхідності неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної та мови офіційного спілкування у всіх сферах суспільного життя на всій території України, а також вільного використання у всіх життєвих потребах громадян російської чи іншої рідної мови.
Потребують невідкладного вирішення нагальні проблеми подолання бродяжництва та дитячої безпритульності.
3.6. Створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Має бути сформована збалансована система природокористування на основі впровадження економічних механізмів заохочення ощадливого споживання природних ресурсів, зменшення шкідливих викидів, застосування відповідних сучасних екологічно безпечних ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Значного поліпшення потребують екологічний стан водних ресурсів, якість питної води, необхідні дієві заходи щодо запобігання подальшому забрудненню Чорного та Азовського морів.
Необхідно забезпечити ефективне функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, запобігання та ліквідації наслідків техногенних катастроф, підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, зокрема перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.
Реформування житлово-комунального господарства, модернізацію основних фондів цієї сфери та підвищення якості житлово-комунальних послуг, насамперед шляхом розвитку конкурентних відносин у цій сфері, слід визначити як необхідну умову створення безпечного середовища життєдіяльності населення України.
3.7. Реформування інститутів сектору безпеки - Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з метою забезпечення їхньої готовності до виконання завдань оборони держави, підвищення ефективності діяльності із захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення національної безпеки, боротьби з корупцією та злочинністю, особливо в її організованих формах.
Пріоритетними напрямами роботи у цій сфері є:
підтримка Збройних Сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової й мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення озброєнням та військовою технікою до стандартів збройних сил держав-членів НАТО;
забезпечення бюджетного фінансування сектору безпеки як цілісної системи в обсягах, достатніх для його реформування і розвитку;
визначення оптимальної структури та штатної чисельності органів сектору безпеки, виходячи з нагальних потреб національної безпеки та економічних можливостей держави;
підвищення рівня професіоналізму та відповідальності в усіх ланках сектору безпеки, подальше впровадження демократичних європейських стандартів у повсякденну діяльність його органів;
удосконалення правової бази діяльності органів сектору безпеки з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв;
приведення кримінального законодавства і кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Ради Європи та Європейського Союзу;
розвиток системи стратегічного планування, координації та контролю діяльності органів сектору безпеки;
розбудова державного кордону та його інфраструктури за європейськими критеріями;
активізація боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.
3.8. Прискорення реалізації судової реформи у напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантуватиме право особи на справедливий суд.
Для цього мають бути вирішені такі завдання:
подолання негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності реалізації заходів із реформування судової гілки влади;
забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;
практична реалізація права громадян на доступ до судових рішень;
підвищення довіри громадян до судової системи;
підвищення статусу суддів у суспільстві;
посилення гарантій незалежності суддів;
якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу та поліпшення умов його професійної діяльності;
розробка дієвих механізмів та чітких критеріїв притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;
радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;
створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.
Головним завданням дальшого розвитку правосуддя слід визначити реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.
3.9. Розвиток системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, що передбачає:
удосконалення законодавчого забезпечення діяльності у цій сфері;
розвиток цивільно-військових відносин у суспільстві, у тому числі за рахунок приведення до європейських стандартів співвідношення цивільного та військового персоналу в органах сектору безпеки;
демілітаризацію правоохоронних та розвідувальних органів з урахуванням оптимального співвідношення військовослужбовців та цивільного персоналу у цих органах;
залучення громадськості до вироблення та реалізації політики національної безпеки.
3.10. Забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку та безпеки держави, що передбачає:
формування навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцнення систем колективної безпеки на європейському та трансатлантичному просторах, розвиток взаємин та кооперації у глобальному й регіональному вимірах;
захист та підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном;
завершення правового оформлення (делімітації та демаркації) державного кордону України, зокрема, вирішення з Російською Федерацією на основі норм міжнародного права питання щодо розмежування в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці, врегулювання з Румунією спірних питань щодо делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі;
забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та збалансоване входження української економіки до світової економічної системи, зокрема у форматі Світової організації торгівлі;
укладення нової базової угоди, формування зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, створення основи для повноправного членства України в ЄС;
приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з Організацією Північноатлантичного договору, формування умов для вступу України до НАТО, участь у безпекових програмах Європейського Союзу та ОБСЄ;
розвиток українсько-російського партнерства на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключових умов забезпечення національної та регіональної безпеки;
розвиток гармонійних, взаємовигідних, добросусідських відносин з країнами регіону, утвердження на цій основі регіонального лідерства України;
розширення активної взаємодії зі США і Канадою, країнами-членами Європейського Союзу, іншими країнами Європи та країнами - регіональними лідерами;
підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом подальшої участі у міжнародній миротворчій діяльності, багатосторонніх заходах з протидії розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, транснаціональній організованій злочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотиків та іншим викликам міжнародній безпеці;
забезпечення інформаційної безпеки при інтеграції до структур глобального інформаційного суспільства.
Основними пріоритетами регіонального співробітництва у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні є:
утвердження демократії та безпеки в регіоні, розширення і поглиблення співпраці у форматах Спільноти Демократичного Вибору і Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ;
розширення двостороннього і багатостороннього співробітництва з країнами регіону щодо формування спільної енергетичної політики, зокрема у сфері транзиту енергоносіїв;
активізація взаємодії з європейськими регіональними організаціями та участі в реалізації багатосторонніх проектів, формування субрегіональних систем колективної безпеки в інтересах усіх держав регіону.
Україна має залишатися активним учасником процесів врегулювання "заморожених" конфліктів у регіоні, насамперед у Придністров'ї.
4. Механізми реалізації державної політики національної безпеки
Нагальною умовою ефективної реалізації політики національної безпеки є забезпечення дієздатності системи державної влади через збалансований розподіл функцій і повноважень між її гілками та органами, чітке розмежування на законодавчому рівні політичних та адміністративних повноважень, функцій і відповідальності, регламентації діяльності органів державної влади.
Ефективна реалізація стратегічних пріоритетів, основних принципів і завдань державної політики національної безпеки, визначених цією Стратегією, потребує вдосконалення правових та організаційних механізмів управління національною безпекою, його відповідного інтелектуально-кадрового і ресурсного забезпечення.
4.1. Удосконалення системи управління національною безпекою
Розвиток системи управління національною безпекою України має здійснюватися у напрямах:
вдосконалення законодавства з питань національної безпеки, насамперед шляхом:
- приведення законодавства з питань національної безпеки і оборони у відповідність із Конституцією України, гармонізація його з відповідним європейським законодавством;
- законодавчого уточнення завдань і функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України;
- розвитку правових засад управління національною безпекою через розробку відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, зокрема, антикорупційного законодавства, Національної програми протидії тероризму і екстремізму, Концепції розвитку Воєнної організації держави, Концепції розвитку національної інноваційної системи, Національної стратегії формування інформаційного суспільства, Доктрини інноваційного та науково-технологічного розвитку тощо;
- розробка та прийняття нових редакцій Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, законів України про державну службу, Службу безпеки України, інші органи сектору безпеки, нових законів "Про профілактику злочинності", "Про перехоплення телекомунікацій" тощо, внесення змін і доповнень до Кодексу про адміністративні правопорушення;
- усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах з питань національної безпеки і оборони;
- розробка та впровадження національних стандартів та технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих з відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність;
- приведення законодавства з питань охорони державної таємниці до європейських стандартів;
- удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення військовослужбовців, співробітників правоохоронних і розвідувальних органів та членів їхніх сімей з метою підвищення рівня соціального захисту цих категорій громадян;
підвищення ефективності планування, координації і контролю за діяльністю суб'єктів забезпечення національної безпеки та їх відповідальності шляхом:
- уточнення і чіткого розмежування завдань і сфер відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки;
- оптимізації системи стратегічного, соціально-економічного і оборонного планування;
- посилення прогностичної функції системи управління національною безпекою;
- підвищення ефективності діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки з упереджувального отримування інформації для своєчасного виявлення існуючих і нових типів внутрішніх і зовнішніх загроз, розробка дієвих заходів щодо їх запобігання та нейтралізації;
- інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади, насамперед в умовах кризових і надзвичайних ситуацій, в тому числі особливого періоду;
- впровадження захищених інформаційно-телекомунікаційних мереж в органах державної влади;
- розробка та впровадження загальнодержавної системи визначення та моніторингу порогових значень показників (індикаторів), що характеризують рівень захищеності національних інтересів у різних сферах життєдіяльності та виникнення реальних загроз національній безпеці;
- проведення комплексного огляду сектору безпеки;
- проведення комплексного огляду оборонно-промислового комплексу України, розробка державної програми його інтеграції в євроатлантичний простір;
- впровадження системи порівняльного аналізу стану секторів безпеки України, країн-сусідів та розвинутих країн;
- активізації механізмів координації та контролю діяльності органів виконавчої влади з реформування Збройних Сил, інших військових формувань, передбачених законами України "Про основи національної безпеки України" і "Про Раду національної безпеки і оборони України";
- визначення головних напрямів розвитку та вдосконалення управління оборонно-промисловим комплексом, підвищення рівня науково-технічної кооперації з іншими країнами у цій сфері.
4.2. Ресурсне забезпечення національної безпеки
Реалізація державної політики національної безпеки забезпечується відповідними інтелектуально-кадровими, фінансовими, матеріально-технічними, інформаційними та іншими необхідними ресурсами.
Належне фінансове і матеріально-технічне забезпечення виконання заходів, передбачених Стратегією національної безпеки, має спиратися на сталий і динамічний розвиток національної економіки, розширення фінансових можливостей держави.
Пріоритетними напрямами фінансування реалізації політики національної безпеки є:
реформування та розвиток органів сектору безпеки;
удосконалення програм адаптації та соціального захисту військовослужбовців та службовців, які звільнятимуться у зв'язку з реформуванням сектору безпеки;
реалізація програм модернізації виробничого і науково-технологічного потенціалу у стратегічних галузях економіки;
державна підтримка інвестиційних та інноваційних проектів, спрямованих на підвищення ефективності використання в національній економіці матеріальних, у першу чергу енергетичних, ресурсів;
розвиток транспортної та інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури;
реформування і розвиток систем освіти і охорони здоров'я, приведення їх у відповідність із європейськими стандартами;
реалізація пріоритетних фундаментальних досліджень і прикладних розробок та напрямів інноваційної діяльності;
стимулювання впровадження прогресивних технологій та їх передача з оборонно-промислового комплексу в цивільне виробництво;
підготовка кадрів для органів державної влади, наукових кадрів вищої кваліфікації відповідно до визначених Стратегією пріоритетних напрямів.
Ресурсне забезпечення здійснення заходів на виконання Стратегії національної безпеки України реалізується шляхом обов'язкового врахування щорічних належних видатків у Державному бюджеті, а також у відповідних державних програмах.
Бюджетне фінансування сектору безпеки передбачається поетапно привести до обсягів, зіставних з аналогічними видатками країн Центральної Європи, з одночасною оптимізацією організаційно-штатних структур органів безпеки та приведенням їх у відповідність із новими функціями і завданнями, а також економічними можливостями держави.
Координація заходів з наукового супроводження реалізації Стратегії національної безпеки України здійснюється Національною академією наук та науково-дослідними установами Ради національної безпеки і оборони України.
4.3. Принципи і механізми державного та громадського контролю реалізації Стратегії
Стратегія національної безпеки України відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" є документом, обов'язковим для виконання.
Однією з ключових умов для досягнення цілей і завдань політики національної безпеки, визначених Стратегією, є запровадження дієвого державного та громадського контролю за її реалізацією.
Такий контроль здійснюється на основі принципів:
верховенства права, неухильного додержання вимог законодавства, яким регулюється діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки;
чіткого розмежування функцій і повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері управління національною безпекою;
взаємодії та відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки за реалізацію політики національної безпеки, її належне ресурсне забезпечення;
прозорості основних напрямів видатків на національну безпеку і оборону держави;
ефективності державного контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів у сфері національної безпеки;
відкритості інформації про діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки, що не становить державну таємницю;
відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за належне реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи у засобах масової інформації.
Контроль за реалізацією Стратегії національної безпеки України здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України в межах їхніх повноважень, визначених Конституцією і законами України.
Президент України як глава держави, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює керівництво процесом реалізації Стратегії, у разі потреби вносить до Верховної Ради України для першочергового розгляду законопроекти, необхідні для її імплементації.
Верховна Рада України формує законодавчу базу, спрямовану на реалізацію Стратегії, здійснює відповідний парламентський контроль.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, керуючись Конституцією і законами України, актами Президента України та рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, забезпечує реалізацію Стратегії, щорічно затверджує плани заходів на її виконання.
Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади із реалізації Стратегії та, з урахуванням змін у зовнішньому або внутрішньому середовищі, вносить Президентові України пропозиції щодо її уточнення та ресурсного забезпечення для врахування при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Секретар Ради національної безпеки і оборони України щорічно, а в разі потреби - невідкладно, інформує Президента України про хід виконання Стратегії та подає відповідні висновки і пропозиції.
Центральні органи виконавчої влади України, Збройні Сили України та інші військові формування, правоохоронні і розвідувальні органи, утворені відповідно до законів України, в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України завдань щодо реалізації Стратегії.
Інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань, що стосуються реалізації Стратегії, віднесених законодавством до їхньої компетенції.
Суттєву роль у реалізації політики національної безпеки мають відігравати інститути громадянського суспільства, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади у цій сфері. Активна діяльність інститутів громадянського суспільства сприятиме зміцненню гарантій додержання законності, прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню адекватності системи національної безпеки загрозам національним інтересам та економічним можливостям держави.
Конституція і закони України надають для цього необхідні можливості. Водночас механізми громадського контролю потребують удосконалення шляхом:
своєчасного і достовірного інформування суспільства, у тому числі через підготовку та періодичне оприлюднення "білих книг" про діяльність у цій сфері органів державної влади;
проведення громадської експертизи проектів нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань національної безпеки та врахування її висновків;
широкого залучення громадськості до обговорення найбільш гострих проблем національної безпеки в ході опрацювання відповідних державних рішень;
створення громадських експертних рад при органах виконавчої влади, які діють у сфері забезпечення національної безпеки.
Стратегія є базою для розробки конкретних програм, проектів та планів заходів за складовими державної політики національної безпеки та механізмів їх реалізації і розрахована на період досягнення визначених нею цілей.
