З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про ратифікацію Європейської конвенції про видачуправопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу
1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року
до Конвенції
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 23, ст.129 )
( Із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 1299-XIV ( 1299-14 ) від 15.12.99, ВВР, 2000, N 1, ст.4 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Європейську конвенцію про видачу правопорушників
( 995_033 ), 1957 рік, Додатковий протокол 1975 року ( 995_034 )
та Другий додатковий протокол 1978 року ( 995_035 ) до Конвенції,
підписані від імені України 29 травня 1997 року в м. Страсбурзі,
ратифікувати з такими заявами і застереженнями:
1) до Конвенції:
а) до статті 1:
Україна залишає за собою право не здійснювати видачу, якщо
особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути
видана без шкоди її здоров'ю;
б) до пункту 1 статті 2:
Україна здійснюватиме видачу лише осіб, які вчинили злочини,
що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше
одного року або більш суворим покаранням;
в) до статті 4:
видачу правопорушників за вчинення загальнокримінальних
правопорушень, що також є військовими правопорушеннями, може бути
здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої
запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за
військовим правом або законом;
г) до підпунктів "a" і "b" пункту 1 статті 6:
Україна не видаватиме іншій державі громадян України. Для цілей цієї Конвенції громадянином України вважається
будь-яка особа, яка відповідно до законів України на час прийняття
рішення про видачу є громадянином України;
д) до пункту 5 статті 21:
Україна дозволятиме транзитне перевезення через свою
територію осіб, що видаються, на тих самих умовах, на яких вона
здійснює видачу правопорушників;
е) до статті 23:
запит про видачу правопорушника та документи, які до нього
додаються, мають надсилатися до України разом із перекладом на
українську мову або на одну з офіційних мов Ради Європи, якщо вони
не складені цими мовами;
2) до Додаткового протоколу 1975 року:
Україна заявляє, що хоч її законодавство і відповідає пунктам
"a" та "b" і не містить положень, що суперечать пункту "c" статті
1 даного Протоколу, вона не приймає його главу I і залишає за
собою право вирішувати відповідно до неї в кожній окремій справі
задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника;
3) до Другого додаткового протоколу 1978 року:
Україна визначає, що органами, на які покладаються
повноваження згідно з пунктом 1 статті 12 Конвенції в редакції
Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції, є
Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) і Генеральна
прокуратура України (щодо запитів органів досудового слідства). Статтю 1 доповнено пунктом 3 згідно із Законом N 1299-XIV
( 1299-14 ) від 15.12.99 )
2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про
приєднання України до Європейської конвенції про видачу
правопорушників, 1957 рік" ( 338/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради
України, 1995 р., N 31, ст.249).
Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ
м. Київ, 16 січня 1998 рокуN 43/98-ВР
