ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 566 від 30.12.98 Зареєстровано в Міністерствім.Київ юстиції України
1 лютого 1999 р.
vd981230 vn566 за N 56/3349
Про затвердження Положення про організацію бухгалтерськогообліку та звітності в банківських установах України
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 872-12 ), з метою введення єдиних організаційних
засад бухгалтерського обліку та звітності в установах банків
України Правління П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Затвердити Положення про організацію бухгалтерського
обліку та звітності в банківських установах України (додається). 2. Постанова набуває чинності через 10 днів після реєстрації
в Міністерстві юстиції України. 3. Зобов'язати установи комерційних банків до кінця 1999 року
розробити положення про облікову політику банку, а також
методологію та процедури з бухгалтерського обліку, що цю політику
регламентують. 4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на
Департамент бухгалтерського обліку (П.М.Сенищ).
Голова В.А.Ющенко
ЗатвердженоПостанова Правління
Національного банку України
30.12.98 N 566
Зареєстровано в Міністерствіюстиції України
1 лютого 1999 р.
за N 56/3349
Положення про організацію бухгалтерського облікута звітності в банківських установах України
1. Загальні положення
1.1. Основні засади Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності
в банківських установах України (далі - Положення) встановлює
організаційні засади бухгалтерського обліку та звітності в банках,
валютних біржах та інших фінансово-кредитних установах України
(далі - банки), які здійснюють банківські операції. Метою
організації бухгалтерського обліку є забезпечення необхідною та
достовірною інформацією зацікавлених у ній користувачів шляхом
своєчасного та повного відображення в бухгалтерському обліку
банківських операцій. Положення грунтується на Законі України "Про банки і
банківську діяльність" ( 872-12 ), чинному законодавстві України,
нормативних актах Національного банку України та основних
принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку*.
---------------------------------------------------------------- * Перелічені у пункті 1.1.2 терміни та визначення пояснюють
основні принципи міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Регулювання бухгалтерського обліку і звітності в банках
здійснює Національний банк України, який відповідно до цього
Положення та з урахуванням загальноприйнятої у міжнародній
практиці системи обліку розробляє та затверджує План рахунків
бухгалтерського обліку Національного банку України, План рахунків
бухгалтерського обліку комерційних банків України ( va493500-97 )
та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і
складання звітності, які є обов'язковими для виконання всіма
банківськими установами на території України. 1.1.1. Бухгалтерський (фінансовий) облік в банках України -
це складова системи обліку, що включає сукупність правил, методик
та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації,
накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації
про операції банку зовнішнім користувачам, а також внутрішнім
користувачам для прийняття управлінських рішень. Бухгалтерський облік банку є складовою інформаційної системи
банку та включає: - облік операцій за відповідними рахунками на підставі
автоматизованих та ручних проводок. Операція банку - дія або
подія, яка викликає зміни в фінансовому стані банку; - складання агрегованих та детальних звітів. 1.1.2. Бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках
України грунтуються на таких принципах: повнота бухгалтерського обліку - всі банківські операції
підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без
будь-яких винятків. Фінансова звітність повинна містити всю
інформацію про фактичні та можливі результати операцій банку, яка
може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею; дата операції - операції відображаються в бухгалтерському
обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення прав
(активів) або зобов'язань (пасивів) незалежно від дати руху коштів
за ними. Активи - ресурси, що виникли в результаті минулих подій,
використання яких, як очікується, призведе до збільшення
економічних вигод у майбутньому. Зобов'язання - заборгованість
банку, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в
майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів банку,
що втілюють в собі економічні вигоди; превалювання сутності над формою - операції обліковуються та
розкриваються у звітності відповідно до їх суті та економічного
змісту, а не за їх юридичною формою; автономність - активи та зобов'язання банку повинні бути
відокремлені від активів та зобов'язань інших банків (підприємств)
і власників цього банку; окреме відображення активів та пасивів - усі рахунки активів
та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому
вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними, за винятком
клірингових, транзитних або технічних рахунків; оцінка - активи і пасиви обліковуються пріоритетно за
вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов'язання в
іноземній валюті мають переоцінюватися за станом на звітну дату; обачливість - застосування в бухгалтерському обліку методів
оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не
завищуватимуться, а зобов'язання та/або витрати - не
занижуватимуться; безперервність - оцінка активів банку здійснюється, виходячи
з припущення, що його діяльність продовжуватиметься в неосяжному
майбутньому. Якщо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності,
це повинно розкриватися у фінансових звітах; нарахування та відповідність доходів і витрат - для
визначення результату звітного періоду необхідно зіставити доходи
звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих
доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку та
звітності під час їх виникнення, а не під час надходження або
сплати грошей. Доходи - це збільшення економічних вигод протягом
звітного періоду у формі припливу або зростання активів, або
зменшення зобов'язань, що призводять до збільшення капіталу і не є
внесками акціонерів. Витрати - це зменшення економічної вигоди у
звітному періоді у формі відпливу або використання активів, або
виникнення заборгованості, що призводить до зменшення власного
капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Власний капітал -
це залишкова частина в активах банку після вирахування всіх
зобов'язань; прийнятність вхідного балансу - залишки за балансовими
рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати
залишкам за станом на кінець попереднього звітного періоду; суттєвість - у фінансових звітах має відображатись уся
істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівниками банку
чи інвесторами. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або
перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів
звітності; відкритість - фінансові звіти мають бути достатньо
зрозумілими і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво
відображати операції установи з необхідними поясненнями в записках
про правила оцінки активів і пасивів. Операції повинні відповідати
змісту статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і
зрозуміла для користувача; консолідація - складання зведеної фінансової звітності в
цілому по банку з урахуванням своїх дочірніх і спільних
підприємств та організацій банку, за винятком залишків за
взаємними розрахунками та вкладеннями; сталість - постійне, із року в рік, застосування банком
обраних методів. Зміна методів обліку потребує додаткового
обгрунтування і розкриття у фінансових звітах. 1.1.3. Бухгалтерський облік у банках повинен забезпечувати
своєчасне надання правдивої порівняльної інформації про активи,
зобов'язання, фінансовий стан та результати діяльності банку. Повнота та достовірність операцій у сфері обліку залежить від
облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться
відповідно до чинного законодавства і нормативних актів
Національного банку України без будь-яких відхилень. Бухгалтерський облік повинен надавати можливість
прогнозування і визначення стратегії розвитку діяльності банку
шляхом порівняння статей балансу з показниками, встановленими
керівництвом банку, та аналізу їх динаміки. 1.1.4. Користувачами економічної інформації бухгалтерського
обліку є: - внутрішні (акціонери банку, Рада банку, Правління банку,
внутрішні аудитори банку, працівники банку) користувачі інформації
- з метою планування, оцінки та контролю за щоденними операціями
банку, зокрема за використанням його ресурсів відповідальними за
це особами; - зовнішні (Національний банк України, наявні та потенційні
кредитори і банки-кореспонденти, наявні та потенційні клієнти
(вкладники) й інші користувачі) користувачі інформації - з метою
оцінки минулих та майбутніх результатів діяльності банку.
1.2. Види обліку та їх взаємозв'язок Система обліку включає бухгалтерський (фінансовий),
управлінський та податковий облік, які грунтуються на єдиній
інформаційній базі, відрізняючись формою та періодичністю
розрахунку даних. 1.2.1. Бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне
та повне відображення всіх банківських операцій та надання
користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, результати
фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового
обліку складається фінансова звітність. Зміни у фінансовому обліку
не впливають на податковий облік. 1.2.2. Управлінський облік ведеться з метою забезпечення
керівництва банку та його підрозділів оперативною фінансовою і
нефінансовою інформацією у визначеній ними формі для планування,
оцінки, контролю й використання своїх ресурсів. Управлінський облік ведеться банком для забезпечення
внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та
особливостей діяльності і структури управління. Банки самостійно
обирають метод обліку затрат та калькулювання собівартості послуг
(робіт), визначають зміст внутрішньої звітності, а також строки її
подання на різні рівні управління. При організації управлінського
обліку повинна забезпечуватися ідентичність інформації і
розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку. 1.2.3. Податковий облік ведеться з метою накопичення даних
про валові доходи та валові витрати відповідно до чинного
законодавства і використовується для складання податкової
звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої
визначаються Державною податковою адміністрацією. Зміни в
податковому обліку не впливають на фінансовий облік.
1.3. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та
забезпечення фіксування фактів здійснення всіх банківських
операцій у первинних документах, збереження протягом установленого
строку оброблених документів, регістрів бухгалтерського обліку та
звітності несе керівник банку, який здійснює керівництво банком
відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник банку зобов'язаний створити необхідні умови для
правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне
виконання всіма підрозділами та службами правомірних вимог служби
бухгалтерського обліку щодо дотримання порядку оформлення та
обліку первинних документів.
1.4. Основні функції служби бухгалтерського обліку Структура служби бухгалтерського обліку визначається банком
самостійно. Бухгалтерські операції можуть виконувати працівники
будь-якого структурного підрозділу банку, якщо це передбачено їх
функціональними (посадовими) обов'язками. Всі працівники, які
виконують операції з бухгалтерського обліку, з питань ведення
бухгалтерського обліку підпорядковуються головному бухгалтеру
банку. На служби бухгалтерського обліку покладається виконання таких
функцій: - централізоване встановлення та підтримка єдиних правил
бухгалтерського обліку для банківських операцій і розроблення
правил для нових операцій, що плануються на підставі нормативних
актів Національного банку України; - ведення регістрів бухгалтерського обліку відповідно до
основних вимог Національного банку України та облікової політики
банку; - ведення та підтримка внутрішнього плану рахунків (план
аналітичних рахунків), складеного на підставі Плану рахунків
бухгалтерського обліку, встановленого для банків Національним
банком України; - своєчасна підготовка, перевірка і надання внутрішньої та
зовнішньої фінансової звітності; - встановлення централізованого бухгалтерського контролю за
застосуванням правил облікової політики в різних підрозділах банку
та достовірністю фінансової звітності. На працівників служби бухгалтерського обліку не може
покладатися відповідальність за зберігання і видачу матеріалів та
інвентарю, реєстрацію і видачу шляхових листів, за інші
господарські операції, які в подальшому відображаються ними у
бухгалтерському обліку. 1.4.1. Головний бухгалтер банку, який очолює службу
бухгалтерського обліку, у своїй роботі керується цим Положенням,
нормативними актами Національного банку України, іншими
законодавчими та нормативними актами України. Головний бухгалтер банку забезпечує: - дотримання єдиних методологічних засад бухгалтерського
обліку; - контроль за відображенням у бухгалтерському обліку всіх
операцій, які здійснюються банком; - складання і подання у встановлені строки фінансової
звітності. 1.4.2. Головний бухгалтер має право вимагати від структурних
підрозділів банку забезпечення правильної організації
бухгалтерського обліку і контролю, подання необхідних документів
щодо оформлення операцій, дотримання встановленого порядку
прийняття, оприбуткування, зберігання і витрачання грошових
коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей, а також має право
вимагати від будь-якого підрозділу банку надання пояснень, а за
потреби й безпосередньо втручатися в його робочі процедури, якщо
отримані дані викликають сумнів. 1.4.3. Головний бухгалтер (його заступник) організовує
перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях банку та його
територіально відокремлених робочих місцях, представництвах та
інших підрозділах. 1.4.4. На головного бухгалтера, який виконує організаційні й
контрольні функції, не можуть покладатися обов'язки керівника
установи банку за тимчасової його відсутності, а також обов'язки
щодо безпосереднього виконання бухгалтерських операцій. 1.4.5. Головний бухгалтер бере участь в оформленні
матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від
нестач, крадіжок і псування активів банку. 1.4.6. Головний бухгалтер бере участь у формуванні служби
бухгалтерського обліку.
2. Організація бухгалтерського обліку
2.1. Ведення бухгалтерського обліку в банківських установах Бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації
банку до його ліквідації. Банки самостійно обирають систему та підсистеми
бухгалтерського обліку, виходячи з потреб управління банком,
обсягу банківських операцій і кількості працюючих. Будь-яка
система обліку повинна забезпечити: - дотримання принципів бухгалтерського обліку; - єдину методологічну основу; - взаємозв'язок даних синтетичного і аналітичного обліку; - хронологічне та систематичне відображення всіх операцій
банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних
документів; - накопичення і систематизацію даних обліку в розрізі
показників, необхідних для управління банком, а також складання
звітності. Банк самостійно визначає свою облікову політику, розробляє
систему і форми управлінського обліку, внутрішньої звітності і
контролю операцій, визначає права працівників на підписування
документів, затверджує правила документообороту і технологію
обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і
регістрів аналітичного обліку. Для обмеження ризику при виконанні банківських операцій
необхідно враховувати: 1. Розподіл обов'язків та повноважень щодо здійснених
операцій: а) перелік операцій (готівкові, кредитні та інші); б) список осіб, уповноважених на підписання документів; в) обмеження щодо розпорядження активами; г) делегування повноважень. 2. Виконання операцій: технічна обробка; бухгалтерська
обробка. 3. Контроль операцій: контроль повноважень; контроль
технічної та бухгалтерської обробки даних (до використання коду
доступу до обробки даних та після виявлення помилки). Організація автоматизованої реєстрації і обробки даних
повинна забезпечити суцільне і безперервне відображення всіх
операцій, доказовість інформації, збереження узагальненої
інформації на машинних носіях, а також можливість здійснення
будь-якого подальшого контролю і одержання роздруковок на
паперових носіях. Банки (юридичні особи) можуть виділяти на окремий баланс
філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи,
що входять до складу банку, з подальшим включенням їх показників
до фінансової звітності банку. Безбалансові відділення працюють за режимом, що визначається
банком - юридичною особою для кожного відділення окремо (наказом,
службовим розпорядженням тощо). При цьому банки повинні
дотримуватися вимог, передбачених нормативними актами
Національного банку України, щодо створення безбалансових
відділень. Особливості відображення операцій безбалансових філій
Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України в
бухгалтерському обліку та звітності визначаються з урахуванням
специфіки їх роботи. 2.1.1. Вимоги до первинних облікових документів Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є
первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення
операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення
та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді
електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає
можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді
електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання
інформації на паперовому носії. Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді
електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі
обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - номер та дату складання документа; - назву підприємства (банку), від імені якого складений
документ; - місце складання документа; - назву отримувача коштів; - зміст операції (підстави для її здійснення); - суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може
бути відображена цифрами за відсутності на документі суми
прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного
забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено
нормативними актами Національного банку України; - номери рахунків за дебетом та кредитом; - назву банку (отримувача та платника коштів) і його номер
МФО; - підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та
правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в
електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду
працівника або електронного підпису). Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді
електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити. Документи, які надають клієнти банку, повинні мати підписи
уповноважених службових осіб клієнта та відбиток його печатки.
Підписи на всіх документах, а також печатки мають відповідати
заявленим їх зразкам, а підтвердження достовірності підпису на
документі в електронному вигляді обумовлюється в договорі про
обслуговування клієнта через систему електронних платежів
"клієнт-банк". Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є
недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Внесення виправлень до первинних документів не допускається,
крім випадків, встановлених нормативними актами Національного
банку України. Керівник банку вживає всіх необхідних заходів для запобігання
несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних
облікових документах і регістрах бухгалтерського обліку. Первинні документи та облікові регістри повинні складатися
українською мовою або іншою мовою відповідно до Закону України
"Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ). Документи на отримання (видачу) готівкових коштів мають бути
оформлені згідно з вимогами Національного банку України щодо
ведення касових операцій. Відповідальність за своєчасне складання первинних документів
та регістрів бухгалтерського обліку, а також за правильність
відображення операцій в облікових регістрах несуть особи, які
склали і підписали ці документи (регістри). Відповідальність за прийняття до виконання документів, які
суперечать чинному законодавству, несуть особи, які їх ініціювали
та підписали. Керівник банку несе відповідальність за проведення
документів, що суперечать чинному законодавству і які виконані з
його дозволу за письмовим зверненням ініціатора. Банки самостійно визначають порядок формування та зберігання
первинних документів, облікових регістрів і звітів, забезпечуючи
їх сувору схоронність. При визначенні термінів зберігання
первинних документів, облікових регістрів та звітів банки повинні
керуватися "Переліком документів Національного банку України,
установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та
комерційних банків України із зазначенням строків зберігання",
затвердженим постановою Національного банку України 23.12.96
N 327 ( v0327500-96 ). У разі зберігання первинних документів і регістрів
бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації банки
зобов'язані за власний рахунок виготовити їх копії на паперових
носіях на вимогу інших учасників операцій, а також контролюючих та
правоохоронних органів. Вилучення первинних документів, облікових регістрів та звітів
здійснюється тільки за постановою уповноважених державних органів
відповідно до чинного законодавства України. Вилучення
оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під
розписку відповідальній службовій особі банку. В присутності представників органів, які здійснюють
вилучення, відповідні службові особи банку мають право зняти копії
документів та зобов'язані скласти реєстр документів, що
вилучаються, із зазначенням підстав і дати їх вилучення. Копії
вилучених документів та протоколів (актів) зберігаються в окремій
справі. При вилученні первинного документа складається акт або
протокол вилучення у двох примірниках за підписами керівника банку
(заступника керівника банку), головного бухгалтера (заступника
головного бухгалтера) та представника установи, для якої
вилучається документ. В акті або протоколі повинно бути точно
вказано, за чиєю вимогою та дозволом проводиться вилучення і який
документ вилучається. Перший примірник акта чи протоколу видається
уповноваженому представнику. Якщо вилучені документи
відправляються поштою, акт складається без підпису представника
установи, яка надіслала вимогу, а до акта додається поштова
квитанція про відправлення. Якщо вилучаються томи документів, що не оформлені належним
чином (не переплетені, не пронумеровані тощо), то з дозволу і в
присутності представників органів, за зверненням яких проводиться
вилучення, відповідні службові особи банку можуть дооформити ці
томи (зробити опис, пронумерувати аркуші, прошнурувати, опечатати,
засвідчити своїм підписом та печаткою). У разі повернення представниками уповноважених органів раніше
вилучених документів ці документи приймаються під розписку
відповідною службовою особою банку та разом із рішенням про
повернення підшиваються до тих самих томів, з яких були вилучені. У разі втрати або знищення первинних документів, облікових
регістрів і звітів керівник банку письмово повідомляє про це
правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення
переліку відсутніх документів і розслідування причин їх зникнення
або знищення. Результати роботи комісії оформляються актом, який
затверджується керівником банку. Копія акта подається до
регіональних управлінь НБУ (служби банківського нагляду) в
10-денний строк із дати підписання цього акта. Сукупність документів, на підставі яких банками здійснюється
бухгалтерський облік та контроль, утворює банківську документацію.
Форми документів та порядок їх застосування визначаються окремими
нормативними актами Національного банку України. 2.1.2. Регістри синтетичного та аналітичного обліку Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних
документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в
регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного
запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це
носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді
відомостей, книг, журналів, машинограм тощо. Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів
обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та
аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації
операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають
змогу ідентифікувати осіб, які їх склали. Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою
рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського
обліку Національного банку України та Плану рахунків
бухгалтерського обліку комерційних банків України ( va493500-97 ).
Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію
фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках.
Аналітичні рахунки повинні містити обов'язкові параметри,
визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані
аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам
синтетичного обліку. Банки самостійно визначають процедури перевірки тотожності
даних аналітичного обліку оборотам і залишкам за балансовими та
позабалансовими рахунками синтетичного обліку. Перевірка
тотожності даних аналітичних рахунків відповідним рахункам
синтетичного обліку обов'язково здійснюється не рідше одного разу
на місяць, а за рахунками фізичних осіб в установах Державного
спеціалізованого комерційного ощадного банку України - не рідше
одного разу на рік. Серед основних форм регістрів синтетичного обліку банки
зобов'язані передбачати щоденний оборотно-сальдовий баланс. У
щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за
дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом
за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним
підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків
(аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому
балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і
загальний підсумок за всіма рахунками установи банку. Правильність
складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється
рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і
пасивом. Наявність такої рівності є обов'язковою умовою початку
нового банківського дня. Щоденний оборотно-сальдовий баланс перевіряється і
підписується керівником і головним бухгалтером або особами, які
ним уповноважені. 2.1.3. План рахунків План рахунків банку - систематизований перелік рахунків
бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та
повної реєстрації всіх банківських операцій і для забезпечення
потреб складання фінансової звітності. Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки
самостійно визначають власну систему аналітичного обліку,
створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних
рахунків банку). Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис
характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх
відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний
за його супроводження (на рівні банку - юридичної особи). Всі рахунки (поточні, кредитні, депозитні та ін.), що
відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за
внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих
рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого
порядку та включає такі позиції щодо рахунку: - номер балансового рахунку; - номер особового рахунку; - код контрагента; - найменування контрагента; - дата відкриття рахунку; - дата закриття рахунку. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, засвідчена
підписами керівника та головного бухгалтера банку, скріплена
відбитком печатки банку та зберігатись у призначеної
відповідальної особи. Книгу відкритих рахунків можна вести на машинному
(електронному) носії інформації. В цьому випадку повинна бути
забезпечена можливість отримання інформації на паперовому носії (в
обов'язковому порядку на 1 січня) і збереження архіву з
обов'язковим роздрукуванням за станом на перше число звітного
місяця змін, що відбулися протягом минулого місяця. Керівник
установи банку повинен забезпечити захист інформації від
несанкціонованого доступу. Головний бухгалтер банку може надавати право ведення книги
відкритих рахунків відповідним підрозділам банку. Книги відкритих
рахунків банк може вести у розрізі окремих балансових рахунків
(наприклад, для обліку вкладень у цінні папери; обліку внесків
акціонерів або вкладів фізичних осіб тощо) або структурних
підрозділів служби бухгалтерського обліку. Кожна підсистема з
реєстрації відкритих рахунків та обліку окремих операцій (цінні
папери, кредити, депозити, основні засоби тощо) повинна працювати
так, щоб вся інформація за рахунками цих підсистем включалася до
загальних даних банку. Головний бухгалтер банку контролює правильність ведення книги
відкритих рахунків. У разі закриття рахунку в книзі проставляється дата його
закриття. Номери закритих рахунків не можуть бути присвоєні новим
клієнтам банку.
2.2. Облікова політика банку Облікова політика банку - це сукупність визначених у межах
чинного законодавства принципів, методів і процедур, що
використовуються установою банку для складання та подання
фінансової звітності. Положення про облікову політику банку затверджується наказом
до початку нового календарного року. Цим документом встановлюється методологія обліку окремих
операцій. У ньому мають бути повно відображені особливості
організації та ведення бухгалтерського обліку банку. Внесення змін
до Положення про облікову політику банку протягом року, як
правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у
діяльності або правовій базі). 2.2.1. Вимоги основних положень облікової політики банку Облікова політика банку базується на основних принципах
бухгалтерського обліку, зазначених у пункті 1.1.2, яких банки
повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої
та внутрішньої звітності. Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову
звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті
відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у
валюті України з перерахуванням її за курсом Національного банку
України на дату здійснення операції або складання звітності. Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному
періоді, в якому вони були здійснені. Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису: - принципів обліку статей звітності; - методів оцінки окремих статей звітності; - фактів, що стосуються змін в обліковій політиці. Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів
та зобов'язань. Оцінка - це процес визнання тієї суми коштів, за якою статті
фінансової звітності мають визнаватися й обліковуватися у
балансовому звіті та звіті про доходи і витрати. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в
обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які
потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні
звітні періоди. Активи і зобов'язання обліковуються пріоритетно за вартістю
їх придбання чи виникнення (за первісною або поточною вартістю). При обліку за первісною (історичною) вартістю активи
визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а
зобов'язання - за сумою мобілізованих коштів в обмін на
зобов'язання. При обліку за поточною (ринковою) вартістю активи визнаються
за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання
таких активів у поточний час, а зобов'язання - за тією сумою
коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою
здійснюється шляхом їх переоцінки. Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість
здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним
законодавством) активів та зобов'язань, або доходів та видатків як
у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме: - кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської
заборгованості різних юридичних та фізичних осіб; - кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської
заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що
враховуються в різних валютах та з різними строками погашення; - депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо
інше не визначене відповідними законодавчими актами; - витрат та доходів тієї ж юридичної особи. Банки мають обліковувати доходи та витрати відповідно до
таких принципів: - доходи та витрати обліковуються у періоді, до якого вони
належать; - поправки до витрат або доходів попереднього фінансового
року враховуються на рахунках непередбачених витрат та доходів; - отримані доходи, які належать до майбутніх періодів,
обліковуються як відстрочені доходи; - здійснені витрати та платежі, які належать до майбутніх
періодів, обліковуються як відстрочені витрати. Облікова політика визначає порядок створення та використання
резервів на підставі чинного законодавства та нормативних актів
Національного банку України. Резерви під активи створюються за
рахунок витрат банку та мають використовуватися лише на цілі, для
яких вони були створені. Обов'язково мають бути розроблені та затверджені основні
складові облікової політики банку: - характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану
рахунків; - додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних
документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що
визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для
внутрішньої бухгалтерської звітності; - правила документообороту та технології обробки облікової
інформації; - перелік визначених прав працівників банку на підписування
документів; - перелік операцій, що потребують додаткового контролю; - порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів
та зобов'язань; - порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими
операціями; - порядок розрахунків між філіями та іншими структурними
підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки); - порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів
банку; - порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та
дочірніх компаній; - порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів
та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення
та використання резервів); - політика банку щодо роботи з цінними паперами (як
придбаними, так і емітованими); - процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо); - порядок реєстрації договорів; - інші документи та рішення, необхідні для організації
бухгалтерського обліку. 2.2.2. Зміни в обліковій політиці банку Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив
на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані
з зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях. Зміни положень облікової політики на наступний рік та причини
цих змін мають бути відображені у пояснювальній записці до річного
звіту банку. Не вважається зміною в обліковій політиці: - нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими; - нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по
суті від попередніх і не здійснювалися раніше. Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з
часу їх виникнення.
2.3. Внутрішній банківський контроль Внутрішній банківський контроль - це сукупність процедур, які
забезпечують дотримання положень внутрішніх і зовнішніх
нормативних актів при здійсненні операцій банку та достовірність і
повноту інформації. Внутрішній банківський контроль поєднує в собі бухгалтерські
та адміністративні (внутрішні) контролі. Система внутрішнього банківського контролю, як і всі інші
процедури банку, має бути чітко документована. Документація за
процедурами внутрішнього банківського контролю (у паперовій або
електронній формі) повинна бути доступною для користування
працівниками банку. 2.3.1. Бухгалтерський (первинний та подальший) контроль Бухгалтерський контроль - це сукупність процедур, що дають
змогу забезпечити збереження активів банку та достовірність
звітності, що складається службою бухгалтерського обліку на основі
даних, отриманих від операційних підрозділів. Вони включають: - заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення
операцій відповідно до їх економічної суттєвості; - продуктивність системи документообороту; - наявність при керівництві в роботі операційних процедур,
які передбачає бухгалтерський контроль. Бухгалтерський контроль може бути первинним та подальшим
(який здійснюється після відображення операції в обліку) і повинен
надати можливість впевнитися в тому, що: - операції проведені тільки за загальним та/або спеціальним
дозволом керівництва банку; - операції відображені та оцінені згідно з вимогами облікової
політики банку; - система аналітичного обліку дає змогу відстежувати
використання ресурсів та рух активів банку; - розпорядження активами здійснюється лише в межах
встановлених повноважень; - інвентаризація активів та зобов'язань (балансових та
позабалансових) проводиться з певною регулярністю, а виявлені
недоліки усуваються належним чином. Порядок проведення первинного та подальшого контролю
визначається банком (службою бухгалтерського обліку) самостійно.
Тобто банк самостійно встановлює перелік операцій, які вимагають
додаткового контролю, визначає обсяг та частоту перевірок окремих
ділянок роботи працівників бухгалтерської служби, порядок
здійснення логічного та арифметичного контролю за достовірністю
звітності. Первинний контроль здійснює працівник банку, який, виходячи
зі змісту документів, наданих в електронному або паперовому
вигляді, перевіряє правильність їх оформлення і наявність порушень
процедур бухгалтерського обліку. Після здійсненої перевірки документ підписується працівником
банку. Працівники банку, які підписали будь-який
грошово-розрахунковий документ, не маючи на те права, несуть
відповідальність згідно з чинним законодавством України. У такому
ж порядку несуть відповідальність працівники банку, які мають
право підпису, у разі перевищення ними своїх повноважень. Якщо операції за рахунками підлягають додатковому контролю,
виконавець передає необхідні документи контролюючому працівникові.
Контролюючий працівник, перевіривши правильність оформлення
операції, підписує їх. Після додаткового контролю документ
передається виконавцю для відображення операції за відповідними
рахунками. Головні бухгалтери банків, їх заступники, начальники відділів
та інші працівники, на яких покладено обов'язки подальшого
контролю, повинні систематично проводити перевірки стану
обліково-операційної роботи. У процесі подальших перевірок з'ясовуються причини порушень
правил здійснення операцій і ведення бухгалтерського обліку. За
результатами перевірок вживаються заходи щодо усунення виявлених
порушень та їх недопущення в майбутньому. Склад працівників, які залучаються до проведення подальших
перевірок, крім працівників, що займаються первинним контролем,
заступника головного бухгалтера і начальників відділів,
визначається головним бухгалтером, виходячи з обсягу операцій у
банку. 2.3.2. Адміністративний (внутрішній) контроль Адміністративний (внутрішній) контроль - це сукупність
процедур, згідно з якими керівництво банку делегує свої
повноваження, зокрема такі: - збереження цінностей та активів; - безпека працівників банку; - ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки
інформації; - наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та
відповідальність служб і працівників банку. Адміністративний (внутрішній) контроль передбачає перевірку
правильності фінансової операції до та після її проведення з метою
забезпечення її відповідності встановленим правилам. Адміністративний (внутрішній) контроль дає змогу виявити
ризики і вжити ефективних заходів щодо них. До системи адміністративного контролю належать такі елементи: - організаційна структура банку; - методи закріплення повноважень та обов'язків; - методи контролю, що застосовуються керівництвом для
проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній
аудит; - принципи та практика у сфері трудових ресурсів; - система бухгалтерського обліку; - принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю. Таким чином, структура адміністративного контролю складається
з організаційної схеми та всіх прийнятих керівництвом принципів і
процедур. Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень між
працівниками банку таким чином, щоб жоден працівник або обмежена
група працівників банку не змогли зосередити в своїх руках всі
необхідні для здійснення повної операції повноваження (прийом,
оплата, зберігання). Для цього операційний цикл будь-якої операції має передбачати
такі етапи: - дозвіл на операцію; - облік; - здійснення платежів; - контроль/аудит операцій.
2.4. Взаємозв'язок між системою внутрішнього банківського
контролю та внутрішнім аудитом Внутрішній аудит - це незалежний підрозділ, який не бере
участі у виконанні операцій, а періодично здійснює перевірки та
оцінює: - адекватність і ефективність заходів та системи внутрішнього
контролю; - управління ризиками та кредитним і інвестиційним портфелем; - повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої
звітності; - дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку; - відповідність регулятивним вимогам. Створення ефективної системи внутрішнього банківського
контролю досягається шляхом оптимізації взаємовідносин та обміну
інформацією між внутрішнім контролем, зовнішніми та внутрішніми
аудиторами банку.
3. Звітність
3.1. Фінансова звітність Фінансова (бухгалтерська) звітність - це система
взаємопов'язаних узагальнювальних показників, що відображають
фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний
період. Метою складання фінансової звітності є надання повної,
правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і
діяльність банку користувачам для прийняття економічних рішень. Фінансова звітність включає: звіт про прибутки та збитки,
балансовий звіт, звіт про зміни в капіталі, звіт про рух грошових
коштів і примітки до звітів (додатки залежно від потреб
користувачів). Потреби окремих користувачів (Національного банку України,
податкових органів, органів статистики, керівництва банку) можуть
бути задоволені шляхом встановлення інших (спеціальних) звітів
(податкових декларацій, статистичних звітів, внутрішніх звітів
тощо). Інші звіти, які включені до звітності банку, не є
фінансовою звітністю. Звітним періодом для складання фінансової звітності є
календарний рік. Місячна і квартальна звітність є проміжною і
складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Першим звітним періодом для новостворених банків є період з
дати їх реєстрації у Національному банку України по 31 грудня
звітного року. Звітним періодом для банків, що були ліквідовані
(реорганізовані) протягом звітного року, є період із початку року
до дати ліквідації (реорганізації). 3.1.1. Загальні вимоги до фінансової звітності Фінансова звітність складається на основі даних
бухгалтерського обліку. Фінансова звітність має включати інформацію, яка є суттєвою
та своєчасною для користувачів, виходячи з принципів
безперервності, нарахування, обачливості, превалювання суті над
формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку. Інформація, що наведена у фінансових звітах та примітках до
них, повинна бути зрозумілою, доречною, достовірною і порівнянною.
Інформація повинна сприяти прийняттю правильних економічних рішень
шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій,
підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім
того, має бути можливість зіставляти фінансові звіти за різні
періоди, а також порівнювати звітність різних банків. Банки, які мають філії, представництва, відділення тощо на
території України і за кордоном, складають консолідовану (зведену)
фінансову звітність щодо всіх установ банку, що входять до його
складу (без урахування дочірніх - до особливого розпорядження
Національного банку України). Банки за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, які
розташовані на території України, надають фінансову звітність на
загальних засадах. Порядок складання і надання звітності однаковий для всіх
установ банку. Вимагати надання фінансової звітності за формами,
не затвердженими у встановленому порядку, а також за невизначеними
адресами, забороняється. Форми фінансової звітності та інструкції щодо заповнення цих
форм, періодичність, способи та порядок їх надання затверджуються
Правлінням Національного банку України. Форми фінансової
звітності, які надаються органам статистики, попередньо
погоджуються з Державним комітетом статистики України. Зміни даних фінансової звітності внаслідок їх перекручення,
що належать як до поточного, так і до минулого року (після
затвердження цієї звітності), проводяться у тому звітному періоді,
в якому були виявлені перекручення. Виправлення помилок у фінансовій звітності підтверджується
підписом службових осіб із зазначенням дати виправлення. 3.1.2. Інвентаризація активів та зобов'язань Складанню річного звіту має передувати обов'язкова
інвентаризація активів, зобов'язань, резервів, включаючи і
обліковане на позабалансових рахунках, під час якої перевіряються
і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Відповідальність за організацію інвентаризації покладається
на керівника. Контроль за проведенням інвентаризації покладається
на внутрішній аудит банку (ревізійну службу банку). Об'єкти і строки проведення інвентаризації визначаються
керівником установи банку, крім тих випадків, коли проведення
інвентаризації є обов'язковим, а також не раніше 1 жовтня звітного
року перед складанням річної бухгалтерської звітності. Для проведення інвентаризаційної роботи згідно з розпорядчим
документом керівника банку створюються інвентаризаційні комісії. За результатами інвентаризації установи банку вживають
заходів щодо врегулювання виявлених розбіжностей. У бухгалтерському обліку відображення інвентаризаційних
різниць (недостач, надлишків, пересортування) здійснюється після
затвердження керівником банку пропозицій інвентаризаційної комісії
в тому місяці, в якому вона була закінчена, але не пізніше звіту
за грудень. При проведенні інвентаризації різниця між облікованими та
дійсними активами та пасивами підлягає обліку, якщо: - фактична кількість є нижчою ніж облікована і різниця між
сумами не може бути підтверджена бухгалтерськими документами чи
іншим чином згідно із відповідними законодавчими та нормативними
актами. Така різниця відшкодовується відповідно до положень
Цивільного кодексу України; - фактична кількість є вищою ніж облікована кількість і
різниця між цими сумами не може бути підтверджена бухгалтерськими
документами або іншим чином згідно з відповідними законодавчими та
нормативними актами. Така різниця вважається доходом. У період складання річного бухгалтерського звіту за всіма
рахунками юридичних осіб необхідно отримати в письмовій формі
підтвердження залишків особових рахунків за станом на 1 січня. При
неотриманні підтверджень протягом місяця залишок коштів вважається
підтвердженим. Порядок підтвердження залишків необхідно
передбачати в угодах на розрахунково-касове обслуговування. 3.1.3. Коригуючі проводки Для складання достовірної звітності банкам надається право
щомісячно (при потребі) проводити коригуючі проводки. В період
складання річного бухгалтерського звіту з метою включення всіх
операцій у фінансову звітність та виправлення помилкових записів
минулого року також можуть проводитися коригуючі проводки. Особливості оформлення документів, перелік рахунків, порядок
та строки проведення коригуючих проводок встановлюються
Національним банком України. Документи та виписки з особових рахунків, за якими здійснені
коригуючі проводки, додаються до документів та виписок поточного
року як пояснення до загальної суми оборотів у частині, що
відноситься до минулого року. 3.1.4. Консолідація звітності банку При розробленні внутрішніх правил складання консолідованої
(зведеної) фінансової звітності банку (з урахуванням звітності
філій банку) слід передбачати таке: - мета консолідації; - процедурні питання консолідації; - відповідальність за достовірність консолідованої фінансової
звітності; - правила подання філіями звітів для подальшої консолідації. Консолідовані (зведені) фінансові звіти складаються шляхом
послідовного об'єднання відповідних статей фінансових звітів
головного банку та його філій. У процесі консолідації (зведення) виключаються: - рахунки, за якими відображаються розрахунки між філіями та
іншими підвідомчими установами банку; - доходи та витрати, що виникли за операціями з філіями та
іншими установами банку (крім збитків, які не можуть бути
відшкодовані). 3.1.5. Подання фінансових звітів Банки подають фінансову звітність: - Національному банку України через відповідні регіональні
управління НБУ (за місцем розташуванням головного банку -
юридичної особи); - власникам (акціонерам) - відповідно до установчих
документів; - іншим органам державного управління, банкам, іншим
зацікавленим організаціям на підставі відповідних угод у межах
чинного законодавства. Порядок надання фінансової звітності Національному банку
України визначається Правилами організації фінансової та
статистичної звітності банків України, які затверджені постановою
Правління Національного банку України від 12.12.97 N 436
( v0436500-97 ), а надання власникам (учасникам) - відповідно
до установчих документів. Порядок складання та подання банками річного фінансового
звіту до Національного банку встановлюється окремими вказівками. Датою подання фінансової звітності вважається день її
фактичного передання адресату, а в разі відправлення звітності
поштою - дата, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку. Якщо
дата надання звітності припадає на неробочий день, термін надання
звітності переноситься на перший після вихідного (святкового)
робочий день. Особливості передання фінансової звітності засобами
електронного зв'язку (перелік файлів та форм звітності), порядок,
періодичність, строки та способи подання визначені Правилами
організації фінансової та статистичної звітності банків України,
які затверджені постановою Правління Національного банку України
від 12.12.97 N 436. Фінансова звітність (річна) підлягає обов'язковій перевірці
та підтвердженню її незалежним аудитором відповідно до Закону
України "Про аудиторську діяльність" ( 3125-12 ). Банки зобов'язані публікувати річну фінансову звітність разом
з аудиторським висновком згідно з чинним законодавством. Фінансова звітність повинна бути оприлюднена шляхом: - публікації у періодичних виданнях, доступних користувачам
звітності; - розповсюдження її серед користувачів у вигляді окремих
друкованих видань. 3.1.6. Відповідальність за достовірність фінансової
звітності Фінансова звітність підписується керівником і головним
бухгалтером банку (або особами ними уповноваженими), розглядається
і затверджується у порядку, встановленому установчими документами. Керівництво банку несе відповідальність за перекручування
фінансової звітності, порушення строків її подання та
оприлюднення. Відповідальність за фінансову звітність банків, що
ліквідуються (реорганізуються), включаючи облік операцій,
проведених у період ліквідації банку, оцінку майна і зобов'язань
банку та складання ліквідаційного балансу, покладається на
ліквідаційну комісію. Звітність банків, що ліквідуються (реорганізуються) надається
Національному банку України (службі банківського нагляду) за
окремою схемою. 3.1.7. Контроль за достовірністю звітів Контроль за достовірністю звітності має поєднувати в собі
логічний та арифметичний контролі, а також звірку з іншими формами
звітності. Контроль за дотриманням правил відображення операцій банку у
бухгалтерському обліку та звітності здійснюється Національним
банком України, аудиторами та ревізійними комісіями банку,
державними контролюючими органами.
3.2. Управлінська звітність Управлінська звітність - це звітність про стан та результати
діяльності банку, яка використовується керівництвом (Правлінням
банку) для планування, контролю та прийняття відповідних
управлінських і економічних рішень. Метою управлінської звітності
є надання можливості оперативно управляти банківськими ресурсами
та оцінювати ризики. 3.2.1. Рекомендовані форми управлінської звітності Періодичність і рівень деталізації управлінської інформації
залежить від внутрішньої організації банку та вимог менеджменту.
Зміст звітів може змінюватися залежно від користувача та їх
призначення. Рекомендованими формами управлінської звітності
можуть бути: - звіт про зміни в балансі; - аналіз змін статей балансу; - звіт про зміни доходів та витрат; - аналіз змін доходів та витрат; - зведений фінансовий звіт; - звіт про зміни капіталу; - аналіз процентної дохідності та збитковості; - звіт про позабалансові ризики; - звіт про активи, придбані для подальшого продажу (в якому
передбачена вартість їх придбання та поточна оцінка можливої ціни
реалізації); - звіт про зміни вартості портфеля інвестиційних цінних
паперів; - звіт про забалансові зобов'язання (у географічному,
галузевому або іншому розрізі); - звіт про прострочені кредити та інші активи (векселі тощо),
розмір відповідних резервів та пояснень стосовно їх розрахунку.
(Кредити та інші активи мають бути оцінені без понижуючих
коефіцієнтів, передбачених нормативними документами Національного
банку); - звіт про платоспроможність (достатність капіталу) та
ліквідність. 3.2.2. Порядок складання управлінської звітності Управлінська звітність складається відповідним підрозділом
банку шляхом корекції та деталізації фінансової звітності,
наприклад: - виключення залишків за взаємними розрахунками при
консолідації; - перекласифікація за суттю значних сум, що обліковуються на
транзитних та технічних рахунках; - корекція акціонерного капіталу та активів; - корекція відповідності звітних періодів; - виправлення помилок згідно з інформацією та поясненнями,
наданими відповідними підрозділами. 3.2.3. Управлінська звітність формується шляхом використання
додаткових параметрів рахунків аналітичного обліку.
3.3. Податкова звітність Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову
звітність. Порядок ведення податкового обліку банки визначають
самостійно. Цей порядок має бути відокремлений від фінансового
обліку та передбачати можливість внесення змін у будь-які
операції, визначені Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) та іншими законодавчими актами з питань
оподаткування, не порушуючи методику фінансового обліку. При обліку валових доходів та валових витрат доцільно вести
податковий облік, використовуючи VIII клас "Управлінський облік"
Плану рахунків бухгалтерського обліку або окрему підсистему з
відкриттям рахунків у розрізі статей податкової декларації та
додатків до неї. Порядок складання декларації про прибуток банківської
установи та інших форм звітності з питань оподаткування
встановлюється Державною податковою адміністрацією України. Достовірність даних податкової звітності підтверджується
підписами керівника банку і головного бухгалтера та засвідчується
печаткою.
