ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н ЯКОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Президента України щодо
відповідності Конституції України Постанови Верховної РадиУкраїни від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98
Конституції України" (справа щодо конституційності
тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції
України)
"11" липня 1997 року м.Київ
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України Розенка Віталія Івановича - головуючого, Вознюка Володимира Денисовича, Козюбри Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мартиненка Петра Федоровича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Яценка Станіслава Сергійовича за участю представників суб'єкта конституційного подання -
Президента України - Бурчака Федора Глібовича та Підпалова Леоніда
Васильовича, представників Верховної Ради України Селіванова
Анатолія Олександровича та Зайця Анатолія Павловича, а також
залучених Конституційним Судом України до участі у розгляді
справи: - від Антимонопольного комітету України - Мороз Світлани
Михайлівни; - від Головного контрольно-ревізійного управління України -
Багінського Володимира Володимировича; - від Державної податкової адміністрації України - Дороша
Олександра Гнатовича; - від Національного аудиторського комітету України - Павлюка
Степана Івановича; - від Національного банку України - Рябця Віктора Петровича; - від Прокуратури України - Грищенка Івана Юхимовича; - від Рахункової палати Верховної Ради України - Малікова
Валерія Васильовича, Андрусенка Олександра Івановича, Кадькаленка
Сергія Тимофійовича; - від Фонду державного майна України - Підгайного Андрія
Петровича, керуючись пунктом 1 статті 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ), пунктом 1 статті 1З, статтями 40 та 65 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), розглянув на пленарному засіданні справу про відповідність
Конституції України Закону України від 11 липня 1996 року "Про
Рахункову палату Верховної Ради України" ( 315/96-ВР ) та
Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року "Про
тлумачення статті 98 Конституції України" ( 389/96-ВР ) за
поданнями Президента України від 28 грудня 1996 року та 19 травня
1997 року. У процесі розгляду матеріалів справи Конституційний Суд
України ухвалою від 10 липня 1997 року роз'єднав конституційне
провадження за вказаними поданнями Президента України на дві
окремі справи. Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71 та 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" стала наявність
спору стосовно повноважень Верховної Ради України в частині
офіційного тлумачення Конституції України, чим і зумовлена
необхідність окремого конституційного провадження. Суб'єкт конституційного подання - Президент України - просить
визнати Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення статті 98
Конституції України" такою, що не відповідає Конституції України
(неконституційною). Заслухавши суддів-доповідачів Мартиненка П.Ф. і
Костицького М.В., пояснення представників суб'єкта конституційного
подання - Бурчака Ф.Г. і Підпалова Л.В., представників Верховної
Ради України - Селіванова А.О. і Зайця А.П., представників
залучених до розгляду справи державних органів та установ (Мороз
С.М., Дороша О.Г., Павлюка С.І., Рябця В.П., Малікова В.В.,
Андрусенка О.І., Кадькаленка С.Т.) та вивчивши подані матеріали,
Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції
України та законів України з прийняттям Конституції України 1996
року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради
України воно було передано до повноважень Конституційного Суду
України (пункт 2 статті 150 Конституції України), який згідно зі
статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної
юрисдикції в Україні. Ці зміни зумовлені переходом до нового
порядку здійснення державної влади на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6
Конституції України), органи яких взаємодіють між собою на
підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг,
здійснюючи свої повноваження у межах, встановлених Конституцією
України, і відповідно до законів України (частина друга статті 6
Конституції України).
2. Оскільки на день набуття чинності Конституцією України
Конституційний Суд України ще не був створений, пунктом 6 розділу
XV "Перехідні положення" Конституції України передбачалось, що "до
створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює
Верховна Рада України". Посилаючись на цей пункт "Перехідних положень", Верховна Рада
України 1 жовтня 1996 року прийняла Постанову "Про тлумачення
статті 98 Конституції України". Ухвалюючи цю Постанову, вона, як
свідчать матеріали справи, виходила з того, що терміном "законів"
у контексті вказаного пункту охоплюється також Конституція України
- Основний Закон України, тим більше, що за умови відсутності
Конституційного Суду України повноважень на тлумачення Конституції
України не мав жодний інший орган державної влади. Крім цього основного аргументу на користь позиції, зайнятої
Верховною Радою України, у процесі розгляду справи наводилися
також інші міркування. Зокрема, що до тлумачення статті 98
Конституції України Верховну Раду України нібито спонукали
обов'язок законодавчого органу прийняти Закон про Рахункову палату
та недостатня конституційна визначеність статусу Рахункової палати
у статті 98 Конституції України.
3. Вказані аргументи не можна визнати переконливими. Аналіз
тексту Конституції України свідчить про те, що термін "закон"
вживається в ній як у широкому, так і вузькому значеннях. У
широкому значенні (яке охоплює також Конституцію України) термін
"закон" вживається, наприклад, у статтях 1З, 24, 35, 58, 68
Конституції України, які закріплюють загальновизнані правові
принципи - рівність громадян перед законом, недопустимість відмови
від виконання законів з мотивів релігійних переконань,
незворотність дії законів у часі, незвільнення від юридичної
відповідальності через незнання законів тощо. В основному ж у
тексті Конституції України термін "закон" вживається у вузькому
значенні, охоплюючи лише закони України, зокрема, він часто
вживається у словосполученні "Конституція України і (та) закони
України" (статті 10, 15, 36, 79, 126, 150 та ін.).
4. Вживання такого словосполучення у тексті Конституції
України, зокрема у статті 150, не є випадковим. Конституція
України прийнята Верховною Радою України від імені Українського
народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті
5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано
державою, її органами або посадовими особами (там же). Отже,
прийняття Конституції України Верховною Радою України було
безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки
одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це
підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не
передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції
України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою
законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють
засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у
Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським
референдумом. Логічним наслідком цих положень стало наділення повноваженням
офіційного тлумачення Конституції України замість Верховної Ради
України Конституційного Суду України як органу незалежної судової
влади.
5. Посилання на те, що звернення Верховної Ради України до
тлумачення статті 98 Конституції України пояснюється обов'язком
законодавчого органу прийняти Закон про Рахункову палату за умов
недостатньої конституційної визначеності її статусу, не знімає
питання про конституційність Постанови Верховної Ради України. До
того ж це не підтверджується матеріалами провадження. Вони
свідчать, що Постанова Верховної Ради України "Про тлумачення
статті 98 Конституції України" була прийнята майже через три
місяці від дня прийняття Закону України "Про Рахункову палату
Верховної Ради України". Неприйнятним є також аргумент щодо того, що недостатня
конституційна визначеність статусу Рахункової палати не могла бути
подолана інакше як через тлумачення чинної Конституції України.
Якщо Верховна Рада України вважала, що стаття 98 Конституції
України справді недостатньо чітко визначає статус Рахункової
палати, то це питання вона могла б вирішити внесенням змін до
Конституції України відповідно до статті 155 Конституції України. Враховуючи наведене, Конституційний Суд України робить
висновок, що відповідно до пункту 6 розділу XV "Перехідні
положення" Конституції України Верховна Рада України тимчасово, на
період до створення Конституційного Суду України, мала право
здійснювати тлумачення лише законів України і не мала права
тлумачити Конституцію України. Прийнявши Постанову від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення
статті 98 Конституції України", Верховна Рада України перевищила
свої конституційні повноваження. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 6, 85, 92, 95,
96, 97, 98 та 150 Конституції України, статтями 40, 51, 61, 63,
65, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України",
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати Постанову Верховної Ради України від 1 жовтня 1996
року "Про тлумачення статті 98 Конституції України" такою, що не
відповідає Конституції України (неконституційною).
2. Постанова Верховної Ради України "Про тлумачення статті 98
Конституції України" (389/96-ВР ) втрачає чинність з дня прийняття
цього рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
м.Київ
11 липня 1997 року
N 3-зп
Справа N 1/1909-97
