П О С Т А Н О В АВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Концепцію розвитку гірничо-металургійногокомплексу України до 2010 року
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 39, ст.295 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Концепцію розвитку гірничо-металургійного
комплексу України до 2010 року (додається).
2. Кабінету Міністрів України на основі зазначеної Концепції
розробити проект Національної програми розвитку
гірничо-металургійного комплексу України та внести його на розгляд
Верховної Ради України до 1 грудня 1995 року. В проекті програми
врахувати пропозиції і зауваження народних депутатів України та
висновки постійних комісій Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ
м. Київ, 17 жовтня 1995 рокуПостановою Верховної Ради України
від 17 жовтня 1995 року N 385/95-ВР
КОНЦЕПЦІЯрозвитку гірничо-металургійного комплексу України
до 2010 року
ВСТУП
В основу Концепції розвитку гірничо-металургійного комплексу
( далі - Концепція) покладено програми розвитку промислового
комплексу України, пропозиції заінтересованих міністерств і
відомств, підприємств, наукових і проектних організацій галузі та
Національної академії наук. Гірничо-металургійний комплекс є базовою галуззю народного
господарства, що дає змогу виконати важливі народногосподарські
плани. Він забезпечує: майже 50 відсотків валютних надходжень в Україну; зайнятість понад 600 тисяч робітників (за станом на
1994 рік); задоволення потреби всіх галузей народного господарства
України в металопродукції як основному конструкційному матеріалі. Частка металургії в промисловості становить: виробництво товарної продукції - 13,4 відсотка; основні фонди - 13 відсотків; чисельність робітників - 6,5 відсотка; споживання електроенергії - 15,6 відсотка; споживання палива - 14,2 відсотка.
Мета Концепції
Метою Концепції є визначення головних напрямів збалансованого
розвитку гірничо-металургійного комплексу з урахуванням тенденцій
змін внутрішнього та зовнішнього ринків металопродукції. Завдання Концепції полягають у визначенні заходів щодо
проведення структурної перебудови комплексу, здійсненні державної
підтримки гірничо-металургійних підприємств під час технічного
переозброєння та модернізації виробництва.
СУЧАСНИЙ СТАН ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ
Формування гірничо-металургійного комплексу України
відбувалося в складі металургії колишнього Союзу РСР, що зумовило
ряд його особливостей. Насамперед розвивалося виробництво
звичайних сталей, вироблялися не всі види прокату, які
споживаються в Україні, що при становленні державності України
призвело до негативних явищ як у металургії країни, так і всьому
народному господарстві. Металургія України має недосконалу галузеву і
технологічну структуру, спостерігаються стійке старіння основних
виробничих фондів, низька ефективність використання
паливно-енергетичних ресурсів, ускладнення екологічної обстановки
у великих промислових центрах. Галузь потребує проведення корінної
модернізації та технічної перебудови виробництва, поліпшення
структури металопродукції. Унаслідок кризи економіки рівень виробництва основних видів
металопродукції в 1988-1994 роках знизився на 50 відсотків. У той же час гірничо-металургійний комплекс має досить добрі
перспективи для розвитку, а саме: має власну сировинну базу; науково-технічний потенціал України може забезпечити
передовий технологічний рівень; має великий експортний потенціал і в перспективі може стати
значним експортером металопродукції.
Потреба України в металопродукції
Прогнозування потреб у металопродукції
Потреби України у металопрокаті значною мірою зумовлюються
загальним станом економіки, рівнем цін і конкурентоспроможністю
металопродукції. Вивчення можливостей розвитку економіки країни до
2000 року показало, що внаслідок дуже обмежених фінансових
можливостей у цей період не слід очікувати істотних зрушень в
сортаментному споживанні металопрокату. На основі прогнозування, здійсненого Мінекономіки, Мінпромом,
Національною академією наук, можна визначити такі можливі обсяги
виробництва готового металопрокату, які дадуть змогу забезпечити
внутрішні потреби країни на мінімальному рівні та експорт
металопродукції для валютних надходжень в Україну.
Потреба і прогнозоване виробництво готового прокатув Україні
(млн. тонн)
Рік 1992 1993 1994 1995 2000 2005 2010
Готовий прокат 29,5 24,2 17 18 20 22 25
Прогнозування можливих обсягів виробництва металопродукції
здійснено з урахуванням забезпечення державних потреб України у
металопродукції як для внутрішнього споживання, так і для
забезпечення експорту. Виробництво цієї металопродукції
забезпечується сировинною та кредитно-інвестиційною підтримкою
держави. Промислові підприємства можуть самостійно розвивати
виробництво продукції понад державні програми за рахунок власних
коштів.
Експортні можливості
Гірничо-металургійний комплекс України володів значними
ринками збуту металопродукції як у країнах колишнього Союзу РСР,
так і за кордоном. Відсутність єдиної політики та скоординованих
дій у галузі експорту призвела до істотних втрат традиційних
ринків збуту зазначеної продукції. Без відновлення та розширення
збуту металопродукції на внутрішньому ринку та ринку країн
ближнього та дальнього зарубіжжя немає реальної перспективи для
розвитку чорної металургії України. Концепція передбачає подальше розширення робіт з маркетингу
та вивчення ринків збуту продукції, створення в Мінпромі
координаційного органу для здійснення цієї роботи, проведення
узгодженої торговельно-експортної політики та економічної оцінки
можливих ринків збуту продукції гірничо-металургійного комплексу.
Насамперед необхідно відновити традиційний збут металопродукції у
країни СНД, розширити ринки в країнах Азії та Близького Сходу.
Перспективний сортамент металопрокату
Україна виплавляє металу значно більше, ніж споживає, однак
не виробляє всієї номенклатури прокату. Профільний і розмірний
сортамент має бути розширеним і уніфікованим, включати нові види
металопродукції, в тому числі для заміни імпорту, а також із
широким використанням власних легуючих елементів. У сортопрокатному виробництві передбачається освоєння нових
профілів з конструкційних та легованих сталей для залізничного
транспорту, будівництва, машинобудування тощо. Істотним є збільшення частки листа, зокрема тонкого, в
загальному обсязі виробництва металопрокату, а також частки
холоднокатаного листа, в тому числі автомобільного,
електротехнічного, жерсті та із захисним покриттям. У трубній підгалузі необхідно збільшити виробництво
водогазопровідних труб, труб із цинковим, полімерним,
пінополіуретановим і алюмінійполімерним покриттям, емальованих
труб. Передбачається випуск високоміцних насосно-компресорних,
обсадних і бурильних труб необхідного сортаменту. У метизному виробництві перспективний сортамент складається з
таких видів виробів: високоміцні кріпильні деталі для авіа-,
автомобіле- і транспортного машинобудування; кріплення з
покриттям; металокорд; канати; зварювальний та наплавлювальний
дріт, у тому числі спеціального призначення; сітки, метизні вироби
тощо.
СТАН РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ
Основними напрямами розвитку металургійного виробництва
західних країн були: масова ліквідація зайвих металургійних потужностей, оскільки
утримування довго не використовуваних потужностей потребує великих
витрат, пов'язаних насамперед зі збереженням для них робочої сили; проведення широкомасштабної модернізації та реконструкції
виробництва; розширення державних заходів регулювання ринку та виробництва
металів. Державне регулювання було спрямоване на прискорення
зрушень у виробничій та технологічній структурах галузі, зміну
екологічних нормативів, що стимулюють інноваційний та
відтворювальний процеси, проведення відповідної податкової,
амортизаційної та кредитної політики, створення соціальних
програм; глибоке розширення номенклатури (диверсифікація) виробництва
металургійних компаній. Зокрема, уже в середині семидесятих років
у структурі капіталовкладень провідних металургійних фірм США
частка інвестицій, спрямованих в інші галузі, зросла до 48
відсотків; розширення міжфірмової кооперації. Нині світовий розвиток чорної металургії формується під
впливом переходу від переважного нарощення абсолютних обсягів
виробництва до зниження питомого металоспоживання за рахунок
випуску та використання металопродукції підвищеної якості. У той
же час аналіз світового виробництва металопродукції свідчить, що
Росія та Україна є єдиними країнами, де продовжується спад рівня
виробництва металопродукції на фоні загальної стабілізації роботи
світової металургії.
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ
Мета розвитку металургії
Метою розвитку металургії є створення збалансованої галузі,
орієнтованої на виробництво конкурентоспроможної продукції, з
обов'язковим вирішенням екологічних та соціальних проблем.
Насамперед треба значно знизити енергоємність металопродукції,
підвищити її конкурентоспроможність, а також поліпшити екологічні
умови у районах з розвинутим металургійним виробництвом.
Стратегія Концепції
На етапі стабілізації економіки стратегія Концепції
передбачає: виведення з експлуатації морально та фізично застарілих
металургійних агрегатів, нерентабельних виробництв; завершення будівництва та реконструкції металургійних
об'єктів; консервацію та збереження близько 30 відсотків надлишку
металургійних потужностей для урахування можливого підйому
металоспоживаючих галузей економіки країни; диверсифікацію виробництва; вирішення соціальних питань. На етапі піднесення економіки стратегія Концепції передбачає: здійснення моніторингу розвитку металоспоживаючих галузей для
своєчасного вирішення завдань по виробництву високоліквідних та
конкурентоспроможних видів металопродукції; накопичення коштів для технічного переозброєння і розвитку
виробництва; впровадження енерго-, матеріалозберігаючих та екологічно
чистих технологій, структурну перебудову виробництва, скорочення
питомих енерговитрат на виробництво чавуну, сталі та прокату,
розвиток і підвищення технічного рівня виробництва, якості
металопродукції, поліпшення техніко-економічних показників і
поновлення виробничих фондів; подальшу диверсифікацію виробництва. Інвестиційні кошти галузі передбачається спрямувати на
вирішення першочергових пріоритетних напрямів її технічного
переозброєння.
Гірничорудна промисловість
Гірничорудна промисловість повністю забезпечує потреби
металургійних підприємств України в сировині та одночасно є
постачальником продукції на експорт. Залізорудна сировина для металургійних підприємств
поставляється як агломерат та обкатиші, які виробляються на
гірничорудних підприємствах з відкритим та підземним видобутком.
Агломерат виробляється також безпосередньо на деяких металургійних
підприємствах. Основні перспективні завдання гірничорудної промисловості: розв'язання проблеми шахтних вод та підтримка дієздатності
кар'єрів і шахт в умовах скорочення обсягів видобутку руди; реконструкція та технічне переозброєння шахт і кар'єрів, їх
обладнання прогресивною прохідницькою та експлуатаційною технікою,
удосконалення об'ємів хвостового господарства та оборотного
водопостачання; завершення будівництва Криворізького гірничозбагачувального
комбінату окислених руд потужністю 10 млн. тонн обкатишів; структурна перебудова гірничодобувного комплексу з
використанням елементів підземних робіт на відкритих розробках; здійснення масштабної рекультивації земної поверхні,
порушеної відвалами та шламонагромаджувачами; реконструкція та модернізація збагачувальних, окускувальних
та агломераційних фабрик для підвищення якості товарної залізної
руди; перехід на комплексне використання добутої гірничої маси; здійснення природоохоронних заходів.
Марганцеворудна промисловість
Основним споживачем марганцеворудної сировини в Україні є
феросплавне виробництво та виплавка чавуну, які і зумовлюють
потребу в ній. У зв'язку з тим, що подальша інтенсифікація
марганцеводобувного виробництва потребує значних витрат і
призведе до вичерпання запасів окисних руд, Концепція передбачає
скорочення обсягів експорту феросплавів та концентрату.
Феросплавне виробництво
Потреба у феросплавах на перспективу визначається
передбаченими обсягами виплавки сталі. Беручи до уваги зниження
внутрішньої потреби та значні потужності у виробництві феросиліцію
(31 відсоток його виробництва в колишньому Союзі РСР),
електроферосилікомарганцю (73 відсотки його виробництва в
колишньому Союзі РСР), марганцю металевого (95 відсотків його
виробництва в колишньому Союзі РСР), плануються зменшення обсягів
зазначених виробництв та завантаження резервних потужностей
виробництвом феросплавів, постачання яких здійснюється за
імпортом. У першу чергу це стосується тих феросплавів, для яких в
Україні є власна сировинна база: середньовуглецевий феромарганець,
феротитан, ферованадій, високовуглецевий ферохром. Необхідно
переорієнтувати марочний сортамент України на виробництво та
використання легованих безнікелевих кремніймарганцевмісних марок
сталі, уніфікованих з європейськими та іншими іноземними марками,
а також одночасно збільшити частку виробництва прокату та іншої
металопродукції з цих сталей.
Коксохімічне виробництво
Обсяг виробництва коксу на перспективу визначається основним
споживачем - доменним виробництвом, яке використовує 83-85
відсотків сумарного обсягу. Споживання коксу недоменним
виробництвом забезпечується на існуючому рівні. Незважаючи на
істотне зменшення обсягів виробництва коксу, продовжується
постачання коксівного вугілля з країн СНД та з Польщі, пов'язане
із значним зниженням видобутку та незадовільними якісними
характеристиками вітчизняного вугілля. Основними перспективними завданнями коксохімічного
виробництва є реконструкція і технічне переозброєння коксових
батарей для оновлення пічного фонду та одночасне впровадження
ресурсо- і енергозберігаючих технологій підготовки та спікання
вугілля.
Виробництво флюсів
Обсяги виробництва вапнякової та доломітової продукції
визначаються потребами чорної металургії, частково інших галузей
народного господарства: будівельної, хімічної, машинобудівної,
харчової та інших, а також експорту. Потреби металургії майже
повністю були забезпечені власною флюсовою сировиною. В той же час
більшість підприємств досягла свого граничного забезпечення
сировиною. Основними перспективними завданнями виробництва флюсів є
реконструкція рудників і розвиток сировинної бази підприємств з
метою нарощення обсягів виробництва, що дасть змогу задовольнити
потреби металургії в повному обсязі та припинити імпорт доломіту.
Вогнетривке виробництво
Структура вогнетривів, що виробляються в Україні, склалася,
головним чином, за рахунок екстенсивного розширення
великомасштабного виробництва рядової вогнетривкої продукції.
Через недостатність випуску нових видів вогнетривів сталеплавильне
виробництво зазнає труднощів під час впровадження нових процесів
комбінованої продувки, розливу та позапічної обробки. Реалізація
заходів щодо розвитку підгалузі передбачається на діючих
підприємствах під час їх реконструкції. Основні перспективні завдання вогнетривкого виробництва: до 2010 року обсяги загального виробництва вогнетривів будуть
поступово знижуватися за рахунок поліпшення структури виплавки,
розливу сталі та інших виробництв, а також зниження питомої ваги
низькоякісних шамотних виробів та збільшення корундових,
мулітокорундових, магнезіальних волокнистих, неформованих,
оксидних вогнетривів та безкислотних сполук; організація виробництва вогнетривів високої якості
передбачається за рахунок наявної в Україні природної
алюмосилікатної вогнетривкої сировини, що дасть змогу забезпечити
виробництво вогнетривів для доменних печей та повітронагрівників,
коксових та обертальних печей, вагранок, регенераторів,
мартенівських та інших печей. Передбачається розширити виробництво
магнезіальних вогнетривів, графітизованих і мулітових блоків,
карбідокремнієвих та інших вогнетривів, у тому числі за рахунок як
закупівлі сировини за кордоном, так і освоєння власних родовищ; удосконалення виробництва неформованих вогнетривів замість
штучних.
Переробка брухту
Основними джерелами утворення товарного брухту є відходи
металообробки та металобрухт від ліквідації основних фондів
(амортизаційний брухт). У зв'язку з широким впровадженням нових
технологічних процесів, у тому числі безперервного розливу сталі,
стабілізацією виробництва прокату та зниженням абсолютних обсягів
виробництва литва знижуються питомі величини утворення відходів
виробництва металів. Збільшення ресурсів амортизаційного брухту в
зв'язку з вибуттям з ладу основних фондів передбачає необхідність
поліпшення якості підготовки брухту до переплавки. Основним перспективним завданням переробки брухту є
оптимізація та технічне переоснащення цехів та дільниць переробки
вторинних чорних і кольорових металів, створення мережі ділянок
переробки шлакових відходів.
Аглодоменне виробництво
Основними перспективними завданнями аглодоменного виробництва
є: зупинення морально і фізично зношених аглофабрик; використання енергозберігаючих технологій, економія
енергоресурсів у доменній плавці; широке використання пиловугільного палива в доменній плавці; скорочення, аж до повного припинення, використання природного
газу в доменній плавці та заміна його пиловугільним паливом та
продуктами газифікації низькосортного вугілля; модернізація устаткування доменних печей, широке використання
безконусних завантажувальних пристроїв, удосконалення систем
завантаження печей, автоматизація процесів плавки; припинення роботи ряду неефективних доменних печей.
Сталеплавильне виробництво
Основними перспективними завданнями сталеплавильного
виробництва є: використання енергозберігаючих технологій, економія
енергоресурсів у виробництві; розвиток киснево-конверторного та електросталеплавильного
виробництва, поступове скорочення виробництва сталі в мартенах,
часткове переобладнання мартенів у прямоточні агрегати; розширення обсягів безперервного розливу, широке впровадження
нових конструкцій машин та технологій, у тому числі для відливання
тонких слябів; будівництво агрегатів комплексної позапічної обробки сталі.
Прокатне виробництво
Основними перспективними завданнями прокатного виробництва є: виведення з експлуатації морально та фізично застарілих
прокатних станів; реконструкція деяких прокатних станів з метою поліпшення
структури прокату та підвищення його якості; збільшення частки листового прокату в загальному обсязі
виробництва металу, розвиток потужностей для одержання листового
прокату, в тому числі будівництво ливарно-прокатних модулів для
виробництва тонколистового гарячекатаного прокату; розширення виробництва прокату з високоякісних легованих
марок сталі та сплавів з одночасним скороченням зайвих обсягів
прокату звичайної якості; вирішення проблеми виробництва автолиста; термомеханічна обробка прокату; розвиток традиційних видів гарячого покриття листової сталі
цинком, алюмінієм, сплавами алюмінію з цинком, а також нових видів
електролітичного покриття; збільшення в товарній продукції частки металовиробів високого
ступеня готовності, в тому числі економічних видів прокату і труб
з антикорозійним покриттям, каліброваного металу, металовиробів,
гнутих профілів, жерсті тощо; автоматизація станів та агрегатів з використанням керуючих
обчислювальних машин, яка забезпечила б також охоплення функцій
контролю за здійсненням технологічних процесів та діагностики
устаткування; здійснення заходів щодо підвищення якості та сертифікації
продукції.
Трубне виробництво
Важливою особливістю трубного виробництва в Україні є те, що
створене в межах єдиного економічного простору колишнього Союзу
РСР, воно було орієнтоване на потреби Росії та інших республік.
Унаслідок цього трубне виробництво має чітку експортну
спрямованість. Основними перспективними завданнями трубного виробництва є: забезпечення конкурентоспроможності продукції для збереження
та закріплення експортного потенціалу на ринках країн СНД та
іноземних держав; організація виробництва нових видів труб, подальший розвиток
виробництва нарізних труб нафтового сортаменту, високоміцних
насосно-компресорних, обсадних та бурильних труб, збільшення
виробництва тонкостінних зварних та безшовних труб необхідного
сортаменту, труб діаметром 530-630 міліметрів, труб
водогазопровідних, для атомної енергетики, для глибинних насосів,
для автогазобалонів тощо; організація виробництва труб із захисним металевим та
емалевим покриттями. На подальшу перспективу намічаються реконструкція та
оновлення цехів гарячої, холодної деформації та зварювання труб з
урахуванням введення устаткування, що відповідає світовому рівню.
Метизне виробництво
Концепція передбачає збільшення обсягів виробництва метизів з
урахуванням підвищення їх якості. Збільшення виробництва
передбачається за рахунок технічного переоснащення та
реконструкції діючих підприємств. Головними напрямами модернізації метизного виробництва є: збільшення виробництва метизної продукції з підвищеними
властивостями міцності та пластичності; створення нових маловідходних та безвідходних технологій; розширення сортаменту, освоєння нових видів та збільшення
частки якісних видів метизів, підвищення якості виробів,
виключення їх імпорту.
Кольорова металургія
Кольорова металургія України розвивалася як складова частина
колишніх союзних структур, що призвело до відсутності практично
за всіма видами кольорових металів замкнутих виробництв - від
первинної рудної сировини до готового прокату чи напівфабрикатів
підвищеного ступеня готовності, а також до значного дисбалансу між
споживанням і забезпеченням України кольоровими металами. На власній сировинній базі України будується виробництво
титану, нікелю, ртуті, цирконію, кремнію. Інші сировинні матеріали
постачаються за імпортом. Проте в надрах України, а також у
техногенних родовищах є переважна більшість кольорових металів,
існують виробничі потужності для їх підготовки до використання.
При відповідному фінансовому та матеріальному забезпеченні в
найкоротший термін можуть бути здійснені детальна розвідка
родовищ, проектування і будівництво гірничодобувних і
гірничопереробних підприємств кольорової металургії, що дасть
змогу повністю забезпечити нашу промисловість деякими сировинними
ресурсами. Основні перспективні завдання кольорової металургії: прискорити розвиток власної сировинної бази з метою зменшення
залежності України від імпортних поставок; забезпечити реалізацію програм розвитку виробництва основних
видів кольорових металів, у тому числі: Програми розвитку
алюмінієвого виробництва на 1993 рік і на період до 2000 року,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня
1993 року N 1033 ( 1033-93-п ), Комплексної програми розвитку
титанової промисловості України "Титан України", затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1994 року
N 783 ( 783-94-п ), Комплексної програми розвитку промислової
бази для виробництва міді, її сплавів і напівфабрикатів "Мідь
України", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
10 травня 1995 року N 330 ( 330-95-п); розширити пошук нових ринків збуту напівпровідникової
продукції, поліпшити її якість до рівня світових аналогів; з урахуванням різко збільшеної вартості гірничих робіт і
переробки наявних запасів ртутної руди зупинити ртутне
виробництво і перепрофілювати його на випуск іншої продукції; забезпечити постачання сировини для виробництва вольфраму,
бору, кобальту за міжурядовими угодами.
Виробництво товарів народного споживання
Випуск товарів народного споживання на підприємствах
гірничо-металургійного комплексу передбачається в межах проведення
диверсифікації виробництва для підвищення стабільності економічних
показників виробництва та вирішення соціальних питань щодо
зайнятості трудящих. Програма збільшення випуску товарів народного споживання
повинна розглядатися в тісному зв'язку із завданням забезпечення
робочими місцями робітників, звільнених з основних виробництв.
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ
З метою формування організаційного механізму реалізації
Концепції передбачається здійснити такі заходи: на основі Концепції щорічно розробляти річну програму
розвитку гірничо-металургійного комплексу, визначати її показники
та заходи щодо будівництва і реконструкції об'єктів галузі з
проведенням експертизи техніко-економічних обгрунтувань, у тому
числі екологічної; Мінпрому розробити схему розвитку гірничо-металургійного
комплексу на період до 2010 року з урахуванням пріоритетних
програм, затверджених Кабінетом Міністрів України; Мінекономіки, Мінфіну, Мінпрому передбачати в проектах
державних програм економічного і соціального розвитку виділення
державних централізованих капітальних вкладень на реалізацію
Концепції в міру підготовки річних програм розвитку і в межах
можливостей державного бюджету; Мінпрому разом із споживачами металопродукції щорічно
проводити аналітичні та маркетингові дослідження сучасної та
перспективної потреби України в металопродукції для визначення
обсягів та пріоритетних напрямів реконструкції металургійного
виробництва; Мінпрому разом з МЗЕЗторгом щорічно проводити вивчення та
маркетингові дослідження зовнішніх ринків збуту металопродукції з
координацією Мінпромом зовнішньоекономічної діяльності підприємств
гірничо-металургійного комплексу. Розробити за участю Мінтрансу
відповідну транспортну схему перевезень металопродукції під час
продажу на експорт; Мінпрому продовжити здійснення заходів щодо підвищення
конкурентоспроможності та сертифікації металовиробів; удосконалити законодавчу базу щодо заготівлі брухту та
відходів кольорових металів, зокрема щодо впорядкування всіх
видів діяльності, пов'язаних із збиранням, заготівлею, переробкою
і продажем брухту та відходів кольорових металів, зняття митних
перешкод на їх ввезення в Україну, заборони експорту цієї
важливої сировини; забезпечити підготовку наукових кадрів та професійну
перепідготовку персоналу промислових підприємств
гірничо-металургійного профілю з узагальненням світового досвіду.
ІНВЕСТИЦІЇ, ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА
Тяжке економічне становище галузі посилюється відсутністю
фінансових коштів для реінвестиції виробництва. Внаслідок високої
вартості основних засобів виробництва для модернізації галузі
немає можливості залучити приватний капітал. Зараз жодне
металургійне підприємство не спроможне самостійно фінансувати
проведення технічного переобладнання виробництва. Залишається один
вихід - централізувати власні кошти підприємств у єдиний фонд для
проведення поступової модернізації галузі. Основою інвестицій для технічного переозброєння галузі
повинні стати акумульовані кошти самих підприємств, одержані від
реалізації продукції як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. Фінансування розвитку галузі можна здійснити за рахунок: коштів підприємств (амортизаційні відрахування на реновацію і
частина прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємств) та
кредиту; коштів, що надходять від реалізації акцій та орендної плати
за користування державним майном; коштів, одержаних за рахунок часткового звільнення від сплати
податків, у тому числі податку на прибуток підприємств з тяжкими
екологічними умовами виробництва, які проводять технічне
переозброєння згідно з цією Концепцією, а також характеризуються
високим ступенем зносу основних фондів; додаткового прибутку, який може бути одержаний унаслідок
використання вільних цін на продукцію з високими споживчими
властивостями, що виготовляється за договорами із споживачами, а
також замість імпортованої за валюту; бюджетного та централізованого фінансування пріоритетних
державних програм, особливо важливих програм з екології та
підвищення якості металопродукції; іноземних інвестицій. Основні напрями здійснення фінансової політики: забезпечити першочергове фінансування робіт, щодо яких
укладено державні контракти; розглянути питання про доцільність створення та джерела
формування спеціального фонду, а також рекомендувати виділення
пільгових кредитів підприємствам та організаціям усіх форм
власності для фінансування робіт, передбачених цією Концепцією та
річними програмами розвитку гірничо-металургійного комплексу. З метою економічного стимулювання робіт, пов'язаних з
реалізацією цієї Концепції, потрібно розглянути та подати
Кабінету Міністрів України пропозиції про зниження відсотків
відрахувань у Державний бюджет та введення пільгового
оподаткування фондів споживання для підприємств та організацій, що
здійснюють технічне переозброєння галузі за пріоритетними
напрямами, про видачу пільгових кредитів підприємствам та
організаціям, які виконують роботи, пов'язані з реалізацією цієї
Концепції.
НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Під час реалізації Концепції повинні бути широко використані
наукові досягнення. Україна має достатньо розвинуту структуру
металургійної науки, до складу якої входять науково-дослідні,
проектні та впроваджувальні організації широкого профілю.
Спираючись на широке використання досягнень світової металургії,
ця Концепція передбачає превалююче використання досягнень
вітчизняної науки. Національною академією наук, ДКНТ, Мінпромом
проводяться роботи щодо створення нових видів металопродукції та
ефективних марок сталі, удосконалення технологічних процесів і
устаткування з метою технічного переозброєння
гірничо-металургійного комплексу. Пріоритетні напрями наукових досліджень: детальне вивчення та визначення оптимального співвідношення
обсягів підземного та відкритого видобутку, глибини збагачення руд
відкритого видобутку, раціонального співвідношення виробництва
агломерату та обкатишів; проведення досліджень щодо вивчення фізико-хімічних,
теплофізичних та газогідродинамічних процесів, які відбуваються
під час виробництва залізорудної сировини, флюсів та палива,
окислювально-відновлювальних процесів, фазових перетворень під час
розкислення, легування сталі та пластичної деформації металів. У
прикладній частині повинні бути створені технології підготовки
окускованої сировини, металізованої шихти, металургійного палива,
розроблені технологічні процеси одержання широкого сортаменту
марганцевих, хромистих та комплексних феросплавів на рівні нових
технічних рішень, необхідних для розширення марочного сортаменту
сталі; розроблення ефективних засобів і технологічних схем видобутку
та переробки залізних, марганцевих, хромових та поліметалевих руд,
переробки техногенних відходів, які забезпечують підвищення вмісту
металу, та комплексне використання корисних компонентів; розроблення ефективних процесів прямого відновлення заліза з
руди, безкоксового та малококсового виробництва чавуну; реалізація процесів безперервного розливу сталі, в тому числі
в тонкі сляби; розроблення теоретичних основ та створення методів істотного
підвищення загального рівня міцності та пластичності металу
масового призначення; розроблення методів впливу на метал з метою спрямованої дії
на службові характеристики: корозійну стійкість, жаростійкість,
зносостійкість тощо; розроблення наукових основ створення видів матеріалів із
заданими фізичними властивостями, у тому числі аморфних та
мікрокристалічних сталей та сплавів, біметалу, радіаційно стійких
сталей тощо; створення нових технологічних процесів одержання
металургійного палива, які розширять паливну базу металургії та
дадуть змогу більш ефективно використовувати коксівне та
енергетичне вугілля; розроблення технологій енерго- і ресурсозберігаючого
виробництва чавуну, сталі, кольорових металів і сплавів та
прокату; оснащення доменних печей новими видами устаткування, такими
як безконусні завантажувальні пристрої, рухомі плити колошника, а
також збільшення кількості повітряних фурм тощо; розроблення нових технологій роботи доменних печей,
спрямованих на економію коксу та природного газу, а саме:
застосування водню та окису вуглецю, вдування продуктів
газифікації вугілля, гарячих відновлювальних газів, пиловугільного
палива тощо; розроблення процесів електрометалургії для удосконалення
структури сталеплавильного виробництва та виплавки якісного
металу; впровадження комбінованої продувки сталі в кисневих
конверторах для реалізації процесів енергозбереження; удосконалення та впровадження процесів позапічної обробки
металів з метою підвищення якості та підготовки сталі до
безперервного розливу; розроблення алгоритмів та систем автоматичного керування
технологічними процесами та роботою устаткування; розроблення техніки та технології рекультивації порушених
гірничими підприємствами земель, які забезпечать використання їх у
народному господарстві; розроблення єдиної інформаційної та комп'ютерної системи
координування гірничодобувного і металургійного виробництв. Однією з основних умов функціонування гірничо-металургійного
комплексу є переорієнтація виробничого апарату на
ресурсозберігаючі технології, які дадуть змогу різко знизити
матеріало-, енерго- та паливоємність, забезпечити поступове
зниження обсягів виробництва, переорієнтацію на випуск
спеціальної, якісно нової продукції.
УПРАВЛІННЯ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНИМ КОМПЛЕКСОМ, ПРИВАТИЗАЦІЯ
Управління гірничо-металургійним комплексом з урахуванням
приватизації та акціонування має бути пріоритетною державною
справою, оскільки він забезпечує державні інтереси України. Беручи до уваги стратегічне значення металургії для економіки
України, доцільно зберегти форми державного впливу на розвиток
галузі. Державний вплив на розвиток металургії в тій чи іншій
формі здійснюється практично в усіх розвинутих країнах світу.
Незважаючи на різні форми власності, що існують на підприємствах
гірничо-металургійного комплексу (державні, орендні, приватні або
в стадії приватизації), функції державного керування повинні бути
спрямовані на здійснення структурної перебудови комплексу та
переорієнтацію галузі на нові ринки постачання сировини та збуту
продукції, встановлення нових коопераційних зв'язків. Регулюючий вплив держави може бути заснований на податковій,
кредитній та інвестиційній політиці, визначенні найефективніших
форм управління. Необхідно передбачити податкові пільги, державні
та іноземні інвестиції під протегуванням держави. Амортизаційні
фонди повинні стати основою для відтворення виробництва. Приватизація в гірничо-металургійному комплексі може
здійснюватися з метою вирішення таких завдань: поліпшення управління металургійними підприємствами; залучення інвестицій приватного та акціонерного капіталу. Під час реалізації цього напряму поліпшення роботи галузі
необхідно мати на увазі, що приватизація є важливим, але не єдиним
засобом підвищення ефективності та стабілізації роботи
підприємств, бо, як показує світовий досвід, найдійовішим засобом
є мотивація праці персоналу підприємств. Приватизацію здійснює Фонд державного майна. У той же час
Мінпром, який здійснює управління державним майном, не бере участі
у вирішенні питань про форми та способи приватизації, внаслідок
чого не враховуються набуті економічні, виробничі, наукові
зв'язки, розриваються існуючі виробничі об'єднання, що знижує
ефективність роботи галузі та завдає економічної шкоди Україні.
Крім того, з-під контролю державних органів виходять підприємства,
які мають загальнодержавне та галузеве значення. Для уникнення таких ситуацій необхідно: переглянути перелік підприємств, які не підлягають
приватизації; рішення щодо проведення приватизації державних підприємств,
її форм та видів приймати за участю органів, що здійснюють
управління майном цих підприємств; на початковому етапі приватизації державних металургійних
підприємств контрольний пакет акцій доцільно залишати у власності
держави в особі галузевих міністерств; з метою концентрації капіталу та визначення пріоритетних
напрямів розвитку забезпечити нормальні умови для створення в
процесі приватизації, зокрема, холдингових компаній та
промислово-фінансових груп. Надати право органам державної
виконавчої влади в особі міністерств і відомств виступати
засновниками та учасниками таких структур.
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ
Екологічні проблеми чорної металургії виникли через
недостатню увагу до них та відсутність необхідних коштів. У
зазначений період екологічний фактор розглядається як пріоритетний
під час проведення технічного переозброєння галузі. Поліпшення екологічних показників передбачається здійснити за
рахунок таких заходів: реалізація традиційного напряму зменшення викидів -
будівництво нових, реконструкція та вдосконалення існуючих очисних
споруд. Цей напрям доцільно розвивати на тих металургійних
об'єктах, де неможливо використати сучасні металургійні
технології; кардинальне вирішення екологічних проблем за рахунок переходу
на ресурсозберігаючі та безвідходні технології, екологічно чисті
агрегати; створення локального екологічного моніторингу геологічного
середовища у районах розміщення підприємств гірничо-металургійного
комплексу згідно з положенням про державний моніторинг
навколишнього природного середовища. У гірничодобувній галузі має бути вирішена проблема
утилізації шахтних вод. В аглодоменному виробництві зниження викидів шкідливих
речовин буде досягнуто за рахунок зниження витрат коксу та
поліпшення якості агломерату, впровадження пиловугільного палива,
безконусних завантажувальних пристроїв, будівництва установок для
очищення відходних газів тощо. У сталеплавильному виробництві екологічна проблема
розв'язується за рахунок здійснення екологічних заходів у
мартенівських цехах, реконструкції сталеплавильних агрегатів,
розширення безперервного розливу сталі, впровадження
систем зниження викидів продуктів горіння тощо. У прокатному виробництві поліпшення екологічних умов буде
досягнуто за рахунок здійснення заходів на ділянках нагріву та
термічної обробки, утилізації тепла від виплавки та прокатного
нагріву, поліпшення якості допалювання палива. Значне зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу
забезпечить впровадження технології утилізації відходів
металургійного виробництва. Внаслідок впровадження нових технологій, сучасного
устаткування та здійснення захисних заходів передбачається, що в
2010 році фактичні викиди в атмосферу на всіх металургійних
підприємствах України будуть відповідати нормативам гранично
допустимих викидів.
СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ
Зниження обсягів виробництва та структурні перетворення в
поєднанні з погіршенням використання металургійних агрегатів
призвели до зростання трудових витрат. Чисельність працюючих у
гірничо-металургійному комплексі в 1993 році становила 603
тис.чоловік і порівняно з 1989 роком зменшилася всього на 0,5
відсотка, у той час як зменшення обсягів виробництва становило 30
відсотків. Досвід світової чорної металургії свідчить, що скорочення
зайнятості є неминучим і тільки за таких умов можна забезпечити
виживання металургійної галузі. Зниження чисельності працюючих на промислових підприємствах
комплексу в наступні роки буде залежати від виведення з
експлуатації зайвих виробничих потужностей та необхідності
зниження собівартості продукції з метою підвищення її
конкурентоспроможності. До 2000 року чисельність працюючих у
галузі зменшиться на 140 тис. чоловік, у 2001-2010 роках - на
50 тис. чоловік. Ці дані можна розглядати як деякий орієнтир у
вирішенні зазначених питань, тому що фактична кількість звільнених
може відрізнятися від запланованої. Проблему використання чисельності звільнених планується
розглядати у річних планах розвитку гірничо-металургійного
комплексу за рахунок таких заходів, що здійснюються на державному
та регіональному рівнях: введення нових виробничих металургійних потужностей; створення наукоємних виробництв; диверсифікація виробництва, тобто розширення таких видів
діяльності підприємств, як виробництво товарів народного
споживання, переробка відходів виробництва, проведення
ремонтно-будівельних робіт, виробництво та переробка
сільськогосподарської продукції, надання різного виду послуг,
будівництво житла та інші; виконання громадських робіт; вихід робітників на пенсію, в тому числі на дострокову; організація будівельних робіт під час реконструкції
промислових підприємств; розвиток потужностей по виробництву товарів народного
споживання, а саме: виробництво електропобутових приладів та
електродвигунів до них у кількості, необхідній для задоволення
потреб населення, використання відходів виробництва для
виготовлення комплектуючих для машинобудівних галузей, побутового
устаткування та приладів, меблів, побутового інструменту, посуду,
електронагрівальних приладів, сантехніки, ванн, радіаторів,
організація виробництва будівельних матеріалів, у тому числі
шлакоблоків, цегли, крупногабаритних виробів тощо.
ПЕРСПЕКТИВИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ВГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСІ
Цінова політика буде спрямована на забезпечення
конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках за
рахунок гармонізації виробничих потужностей з потребами ринків
збуту, кращого використання досягнень науково-технічного прогресу,
технічного переозброєння підприємств та об'єктів
гірничо-металургійного комплексу. Важливим напрямом цінової політики щодо продукції
монопольних утворень є збереження державного регулювання цін
шляхом доведення науково обгрунтованих питомих норм витрат
сировини, енергоносіїв, матеріалів, основних фондів (як активної
так і пасивної частини), трудових і накладних витрат та інше. Вважається також за доцільне зберегти державний контроль
за цінами природних монополістів.
