У К А ЗПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР
Про затвердження Положення про матеріальнувідповідальність робітників і службовців за шкоду,
заподіяну підприємству, установі, організації
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1976, N 29, ст. 427 )
( Указ затверджено Законом N 4699-IX ( v4699400-76 )від 29.10.76 )
( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР СРСРN 9814-X ( v9814400-83 ) від 12.08.83 - вводиться в дію
з 01.08.83
N 10291-X ( va291400-83 ) від 16.11.83 )
Президія Верховної Ради СРСР п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Положення про матеріальну відповідальність
робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації, подане Радою Міністрів СРСР і Всесоюзною
Центральною Радою Професійних Спілок, і ввести його в дію з
1 січня 1977 року.
2. Встановити, що правила цього Положення застосовуються
також до випадків покриття шкоди, заподіяної робітниками і
службовцями підприємству, установі, організації, рішення по яких
не були прийняті до 1 січня 1977 року, якщо відповідальність цих
осіб за матеріальну шкоду передбачалась і раніше чинним
законодавством у тих же межах або в більш високому розмірі, ніж це
встановлено зазначеним Положенням.
3. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 1977 року,
законодавчі акти СРСР згідно з додатком.
4. Доручити Президіям Верховних Рад союзних республік
привести законодавство союзних республік у відповідність із цим
Указом.
5. Доручити Раді Міністрів СРСР привести рішення Уряду СРСР у
відповідність із цим Указом.
Голова Президії
Верховної Ради СРСР М.ПІДГОРНИЙ
Секретар Президії
Верховної Ради СРСР М.ГЕОРГАДЗЕ
Москва, Кремль. 13 липня 1976 р.Указом Президії Верховної
Ради СРСР від 13 липня 1976 р.
про матеріальну відповідальність робітників
і службовців за шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації
I. Загальні положення
1. З метою забезпечення бережливого ставлення робітників і
службовців до соціалістичної власності, а також посилення гарантій
збереження заробітної плати це Положення відповідно до Основ
законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю встановлює
умови і межі матеріальної відповідальності робітників і службовців
за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, з
якими вони перебувають у трудових відносинах, і порядок її
покриття.
Матеріальна відповідальність членів колгоспів регулюється
статутами колгоспів, що їх приймають на основі і відповідно до
Примірного статуту колгоспу, а також законодавством Союзу РСР і
союзних республік, яке стосується колгоспів.
2. Робітники і службовці, винні в заподіянні підприємству,
установі, організації шкоди, несуть матеріальну відповідальність
тільки при наявності прямої дійсної шкоди. Матеріальна
відповідальність, як правило, обмежується певною частиною
заробітку робітника чи службовця.
Не допускається покладення на працівника матеріальної
відповідальності за шкоду, яка виникла в результаті нормального
виробничо-господарського риску.
3. Робітник чи службовець, який заподіяв шкоду, може
добровільно покрити її повністю або частково. За згодою
адміністрації підприємства, установи, організації працівник може
передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або
поправити пошкоджене.
4. Покриття шкоди провадиться незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності за дію (бездіяльність), якою завдано шкоди
підприємству, установі, організації.
5. Адміністрація підприємства, установи, організації
зобов'язана створити робітникам і службовцям умови, необхідні для
нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм
майна.
Робітники і службовці зобов'язані бережливо ставитися до
майна підприємства, установи, організації і вживати заходів для
запобігання шкоді.
II. Обмежена матеріальна відповідальність
6. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації
при виконанні трудових обов'язків, робітники і службовці, з вини
яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у
розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше третини свого
середнього місячного заробітку, за винятком тих випадків, для яких
цим Положенням та іншими актами законодавства Союзу РСР
встановлено інші межі матеріальної відповідальності. ( Стаття 6 із
змінами, внесеними згідно з Указом Президії ВР СРСР N 9814-X
( v9814400-83 ) від 12.08.83 )
7. За зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх
виготовленні, робітники і службовці несуть матеріальну
відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не
більше двох третин свого середнього місячного заробітку. В такому
ж розмірі робітники і службовці несуть матеріальну
відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість
інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших
предметів, виданих підприємством, установою, організацією
працівникові в користування.
8. Керівники підприємств, установ, організацій та їх
заступники, а також керівники структурних підрозділів на
підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть
матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди,
але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду
підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими
виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання
матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів
для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції,
розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових
цінностей.
9. Службові особи, винні в незаконному звільненні або
переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації в зв'язку з оплатою за час вимушеного прогулу або за
час виконання нижчеоплачуваної роботи, у розмірі не більше трьох
місячних окладів службової особи. Суд покладає на службову особу
обов'язок покрити зазначену шкоду, коли звільнення або переведення
зроблено з явним порушенням закону або коли адміністрація
затримала виконання рішення суду чи вищестоящого в порядку
підлеглості органу про поновлення працівника на роботі.
III. Повна матеріальна відповідальність
10. Робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність
у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству,
установі, організації, в таких випадках:
1) коли між працівником і підприємством, установою,
організацією відповідно до статті 11 цього Положення укладено
письмовий договір про взяття на себе працівником повної
матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та
інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших
цілей;
2) коли майно та інші цінності були одержані працівником під
звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки
діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) коли шкоди завдано працівником, який був у нетверезому
стані; ( Статтю 10 доповнено пунктом згідно з Указом Президії ВР
СРСР N 9814-X ( v9814400-83 ) від 12.08.83 )
5) коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або
умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів
(продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також
інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших
предметів, виданих підприємством, установою, організацією
працівникові в користування;
6) коли відповідно до законодавства Союзу РСР на працівника
покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації при виконанні трудових
обов'язків;
7) коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
11. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність
може бути укладено підприємством, установою, організацією з
працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або
виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою,
продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі
виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а
також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну
відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Радою
Міністрів СРСР.
12. При спільному виконанні робітниками і службовцями окремих
видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем
(відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва
переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну
відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про
повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися
колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації
за погодженням з фабричним, заводським, місцевим комітетом
профспілки. Письмовий договір про колективну (бригадну)
матеріальну відповідальність укладається між підприємством,
установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися
колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її
застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну)
матеріальну відповідальність затверджуються Державним комітетом
Ради Міністрів СРСР у питаннях праці і заробітної плати спільно з
ВЦРПС.
IV. Визначення розміру шкоди і порядок її покриття
13. Розмір заподіяної підприємству, установі, організації
шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних
бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості
(собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно
з установленими нормами.
При розкраданні, недостачі, умисному знищенні або умисному
зіпсутті матеріальних ціностей шкода визначається за державними
роздрібними цінами, а у випадках, коли роздрібні ціни на
матеріальні цінності нижчі від оптових цін, - за оптовими цінами.
При відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін
шкода визначається за цінами, обчисленими в порядку, який
встановлюється Державним комітетом СРСР по цінах. ( Частина друга
статті 13 в редакції Указу Президії ВР СРСР N 10291-X
( va291400-83 ) від 16.11.83 )
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в
буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної
розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за
цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і
товарів.
Законодавством Союзу РСР може бути встановлено окремий
порядок визначення розміру шкоди, в тому числі у кратному
обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації
розкраданням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших
цінностей, у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує
її номінальний розмір.
14. Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини
кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням
міри вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
15. Відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує третини
середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням
адміністрації підприємства, установи, організації шляхом
відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження
адміністрації має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня
виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не
раніше семи днів з дня повідомлення його працівникові. Якщо
працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий
спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому
законодавством. ( Частина перша статті 15 в редакції Указу
Президії ВР СРСР N 9814-X ( v9814400-83 ) від 12.08.83 )
В усіх інших випадках покриття шкоди провадиться шляхом
подання адміністрацією позову в районний (міський) народний суд.
16. Шкода, заподіяна підприємству, установі, організації з
вини керівників та їх заступників, покривається ними за
розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу з
додержанням правил статті 15 цього Положення.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та
їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться
за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою
прокурора.
17. Для звернення адміністрації підприємства, установи,
організації в суд у питаннях стягнення з працівника матеріальної
шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації,
застосовуються строки, встановлені статтею 90 Основ законодавства
Союзу РСР і союзних республік про працю.
Ті ж строки застосовуються і при зверненні в суд вищестоящого
в порядку підлеглості органу або прокурора.
В разі пропущення з поважних причин установлених строків суд
може поновити ці строки.
18. Суд може з урахуванням міри вини, конкретних обставин і
матеріального становища працівника зменшити розмір шкоди, яка
підлягає покриттю.
Зниження розміру шкоди, яка підлягає покриттю, не
допускається, якщо шкоду заподіяно злочином, вчиненим з корисливою
метою.
19. Відрахування із заробітної плати працівника для покриття
шкоди, заподіяної ним підприємству, установі, організації,
провадяться в порядку і в розмірах, установлених Основами
законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю та іншими
законодавчими актами Союзу РСР і союзних республік.
Секретар Президії
Верховної Ради СРСР М.ГЕОРГАДЗЕ.
ДОДАТОКдо статті 3 Указу Президії Верховної Ради
СРСР від 13 липня 1976 р. "Про затвердження
Положення про матеріальну відповідальність
робітників і службовців за шкоду,
заподіяну підприємству, установі,
організації" N 4204-IX
ПЕРЕЛІКзаконодавчих актів СРСР, які повністю або
частково втратили чинність
1. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 12 червня 1929 року "Про
майнову відповідальність робітників і службовців за шкоду,
заподіяну ними наймачам" (ЗЗ СРСР, 1929 р., N 42, ст. 367).
2. Стаття 11 Постанови ЦВК і РНК СРСР від 18 листопада
1929 року "Про умови праці працівників дрібнороздрібної
торговельної мережі" (ЗЗ СРСР, 1929 р., N 74, ст. 705).
3. Статті 3 і 4 Постанови ЦВК і РНК СРСР від 3 червня
1931 року "Про деякі зміни трудового законодавства" (ЗЗ СРСР,
1931 р., N 35, ст. 257).
4. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 травня 1932 року "Про
майнову відповідальність працівників та матеріали та вироби і за
майно підприємства або установи, видане в користування
працівникам" (ЗЗ СРСР, 1932 р., N 40, ст. 242).
5. Пункт 27 Постанови ЦВК СРСР від 30 січня 1933 року "Про
затвердження постанов, які були прийняті в період між сесіями
Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР і підлягають, на
підставі ст. 18 Конституції Союзу РСР, затвердженню Центральним
виконавчим Комітетом Союзу РСР" (ЗЗ СРСР, 1933 р., N 6, ст. 42).
6. Стаття 24 Постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 березня 1933 року
"Про умови праці робітників і службовців, зайнятих у лісовій
промисловості та в лісовому господарстві" (ЗЗ СРСР, 1933 р., N 18,
ст. 100).
Секретар Президії
Верховної Ради СРСР М.ГЕОРГАДЗЕ
