МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИМІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Н А К А З
N 160/140 від 14.06.93 Зареєстровано в Міністерствім.Київ юстиції України
7 жовтня 1993 р.
vd930614 vn160/140 за N 147
Про затвердження Настанови по медико-санітарномузабезпеченню осіб, які утримуються в слідчих
ізоляторах та установах виконання покарань МВС України
( Із змінами, внесеними згідно з Наказом МВСN 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97
Наказом Державного Департаменту
України з виконання покарань
N 3/6 ( z0143-00 ) від 18.01.2000 )
( Наказ не застосовується в органах і установахкримінально-виконавчої системи України на підставі
Наказу Державного департаменту України з питань
виконання покарань N 3/6 ( z0143-00 ) від
18.01.2000 )
1. Затвердити Настанову про медико-санітарне забезпечення
осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання
покарань МВС України (додається). 2. З введенням в дію цього наказу не застосовується наказ МВС
колишнього СРСР від 17 листопада 1989 року N 285 "Об утверждении
Руководства по медицинскому обеспечению лиц, содержащихся в
следственных изоляторах и исправительно-трудовых учреждениях МВД
СССР". 3. Контроль за виконанням наказу покласти на Головне
управління виконання покарань (Штанька І.В.) та управління охорони
здоров'я Головного управління тилового і матеріально-технічного
забезпечення (Петраша О.В.) МВС України.
Міністр внутрішніх справ України А.В.Василишин
Перший заступник Міністра
охорони здоров'я України В.Г.Передерій
Затвердженонаказом Міністерства внутрішніх
справ України, Міністерства
охорони здоров'я України
від 14 червня 1993 р. N 160/140
Зареєстровано в Міністерствіюстиції України
7 жовтня 1993 р.
по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС
України
Відповідно до Основ законодавства України про охорону
здоров'я ( 2801-12 ) головною метою медичної служби слідчих
ізоляторів (СІЗО) і установ виконання покарань (УВП)* є збереження
та відновлення здоров'я осіб, які перебувають в установах МВС
України. ___________
* Далі - установи. Виходячи з цього, основними завданнями медичної служби є: 1. Організація санітарно-епідемічного благополуччя території
установ та санітарно-протиепідемічного забезпечення осіб, які там
перебувають. 2. Здійснення медичного контролю за станом здоров'я
підслідних та засуджених шляхом проведення систематичних медичних
оглядів і обстежень. Виявлення осіб, які потребують лікування та
динамічного медичного нагляду, проведення для них
лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на підтримання їх
працездатності і збереження здоров'я. 3. Організація та надання медичної допомоги особам, які
перебувають в установах. 4. Пропаганда медичних та гігієнічних знань серед підслідних
і засуджених. Формування в них навичок здорового способу життя. 5. Систематичний аналіз стану захворюваності і втрати
працездатності осіб, які перебувають в установах МВС України, з
метою розробки та проведення лікувально-профілактичних заходів.
Частина IСанітарно-протиепідемічне забезпечення
підслідних та засуджених
Розділ 1
Загальні положення організації санітарного нагляду в слідчихізоляторах та установах виконання покарань
1.1. Санітарний контроль в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України - це система постійного нагляду за
дотриманням вимог санітарних норм і правил, проведенням комплексу
заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці та побуту
підслідних та засуджених, запобігання і зниження серед них
захворювань, ліквідацію та запобігання забрудненню навколишнього
природного середовища (водойм, грунту і атмосферного повітря)
шкідливими для здоров'я викидами та господарсько-побутовими
відходами. 1.2. Медичні частини установ здійснюють санітарний контроль
за виконанням вимог санітарного законодавства та пропозицій і
розпоряджень санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС): - щодо дотримання в установах санітарно-гігієнічних норм та
правил розташування, харчування, водопостачання, банно-прального
забезпечення, умов праці підслідних та засуджених; - щодо проведення заходів, спрямованих на поліпшення
санітарно-гігієнічного утримання та санітарно-технічного стану
всіх об'єктів установи; - щодо санітарного стану та утримання житлових, службових і
виробничих приміщень, комунально-побутових, харчових об'єктів,
джерел водопостачання, очищення території. 1.3. Начальники медичних частин подають інформацію 1.3.1. До Центральної СЕС (ЦСЕС) МВС України: а) Про кожний випадок захворювання особливо небезпечною
інфекцією (холерою, чумою, геморагічними лихоманками), сказом,
висипним тифом, а також дифтерією. б) Про виникнення в установі (у межах одного інкубаційного
періоду) п'яти і більше випадків харчових чи професійних отруєнь,
захворювань черевним тифом, паратифами, сальмонельозом, гострими
кишковими інфекціями (у т.ч. дизентерією), вірусним гепатитом А,
лептоспірозом, менінгококовою інфекцією. в) Щомісячно (до 10 числа поточного місяця) оперативні дані
про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих та хворих на
СНІД в установі. г) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного
кварталу) - про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на
СНІД в установі. 1.3.2. До СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях: а) Про кожний випадок інфекційного захворювання, харчового чи
професійного отруєння. б) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного
кварталу) про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
в установі. Пункт 1.3 розділу 1 в редакції Наказу МВС N 611/275 ( z0520-97 )
від 11.09.97 )
____________
* Санітарно-протиепідемічне забезпечення осіб, які утримуються в
лікувально-трудових профілакторіях (ЛТП), здійснюється згідно з
вимогами, викладеними в частині І цієї Настанови.
Розділ 2Забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя
об'єктів СІЗО та УВП
2.1. Санітарно-гігієнічні вимоги по утриманню територій, на
яких розташовані установи 2.1.1. Очищення території установ полягає у здійсненні за
планом санітарно-технічних та господарських заходів по збиранню,
зберіганню, видаленню і знешкодженню відходів. Існують дві основні системи очищення: вивозна, коли всі
відходи вивозяться спеціальним транспортом в місця їх знешкодження
та утилізації і сплавна або каналізаційна. 2.1.2. Відповідальність за експлуатацію, своєчасний ремонт та
облік каналізаційних споруд, систем в установах покладається на
начальника відділу (групи) інтендантського і господарчого
забезпечення. 2.1.3. Санітарний нагляд за очищенням території і установи,
обладнанням та експлуатацією каналізаційних мереж і споруд
організує і здійснює медична частина установи, згідно з чинним
законодавством у формі попереджувального та поточного санітарного
нагляду. 2.1.4. При вирішенні питань попереджувального санітарного
нагляду медична частина керується методичними вказівками ЦСЕС МВС,
СЕС УВС, отримує від них та від територіальних СЕС органів охорони
здоров'я консультативну та практичну допомогу при виборі земельних
ділянок під будівництво каналізаційних мереж і споруд, місць
знешкодження, утилізації відходів, а також при прийманні їх до
експлуатації, при проведенні заходів по запобіганню і ліквідації
забруднень поверхневих та підземних вод і грунту шкідливими
промисловими і іншими викидами та господарчопобутовими відходами.
Санітарно-захисні відстані від житлових будівель, їдалень та
інших громадських будівель до комунальних, санітарно-технічних і
інших об'єктів повинні мати розміри не менші за ті, що
встановлені чинним законодавством. 2.1.5. Поточний санітарний нагляд за очищенням території
установи - це постійний контроль за регулярним вивезенням відходів
та санітарним станом території, за дотриманням санітарних норм і
правил при експлуатації каналізаційних мереж і споруд,
устаткуванням санітарних норм і правил при експлуатації
каналізаційних відходів. При обслуговуванні та експлуатації каналізаційних мереж і
споруд силами й засобами самої установи медична частина здійснює
поточний санітарний нагляд за всіма мережами і спорудами
каналізації, в тому числі й за спорудженнями для очищення стічних
вод. 2.1.6. Начальник медичної частини установи повинен мати
відомості про стан каналізаційних мереж і споруд, про ефективність
очищення стічних вод, систему збирання, вилучення та знешкодження
твердих побутових відходів, виявляти недоліки й разом з
відповідними службовими особами визначати термін їх усунення. 2.1.7. Начальник медичної частини установи повинен регулярно
доповідати начальнику установи про санітарний стан території та
заходи для його поліпшення, а в разі виникнення загрози
забруднення джерела водопостачання або інших порушень санітарних
правил утримання території - негайно.
2.2. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації
водопостачання 2.2.1. Установи забезпечуються водою з водопроводів
територіального комунального господарства, підприємств та
організацій інших відомств, з водопроводів, що належать до
підрозділів органів внутрішніх справ. 2.2.2. Забезпечення установ господарчо-питною водою
здійснюється силами та засобами відділів (груп) інтендантського і
господарського забезпечення, які добувають та обробляють воду,
відповідають за санітарний стан водопровідних споруд та дотримання
режиму у зонах санітарної охорони, організують і здійснюють
виробничий контроль за якістю води для централізованого
водопостачання. 2.2.3. Санітарний нагляд за обладнанням і експлуатацією
систем водопостачання організовує і здійснює медична служба
установи згідно з вимогами чинного законодавства. 2.2.4. На водомережах підрозділів органів внутрішніх справ
медична служба здійснює санітарний нагляд за всіма спорудами. На
водомережах місцевих органів комунального господарства, а також
підприємств інших відомств - лише за спорудами і мережами,
розташованими та території установи. 2.2.5. Медичні частини установ здійснюють попереджувальний та
поточний санітарний нагляд за водопостачанням під керівництвом
ЦСЕС МВС, СЕС УВС. В разі потреби вони отримують консультативну і
практичну допомогу від територіальних СЕС органів охорони
здоров'я. 2.2.6. Обов'язки працівників медичної частини: - участь у виборі джерела водопостачання та визначенні зон
санітарної охорони; - контроль за якістю води та санітарним станом об'єктів
водопостачання. Начальник медичної частини повинен забезпечити своєчасність і
повноту попередніх та періодичних медичних обстежень осіб, які
працюють на об'єктах водопостачання, згідно з Інструкцією по
проведенню обов'язкових попередніх та періодичних медичних
обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах
харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках
дитини (додаток 1). 2.2.7. При вирішенні питання про придатність джерела,
відведеного для централізованого господарчо-питного
водопостачання, належить керуватись чинним законодавством, що
визначає показники якості води до її обробки, при дотриманні яких
джерело може бути використане для господарчо-питного
водопостачання. Якість води, що подається споживачам, також повинна
відповідати вимогам чинного законодавства. 2.2.8. Санітарний нагляд за системою водопостачання з
підземних вододжерел починається з вибору джерела, оцінки
кількості та якості води, схеми її обробки, зон санітарної охорони
(ЗСО). Останні створюються на всіх водомережах. Головною метою ЗСО
є охорона від забруднення джерел водопостачання, а також
водопровідних споруд та навколишньої території. 2.2.9. Зони санітарної охорони мають три пояси: перший пояс
суворого режиму охоплює територію, на якій розташований водозабір
та майданчики розташування всіх водопровідних споруд; другий та
третій пояси охоплюють територію, призначену для охорони від
забруднення джерел водопостачання Санітарна охорона водомереж
забезпечується санітарно-захисною смугою. Зони санітарної охорони створюються згідно з чинним
законодавством. Питання про можливість створення ЗСО вирішується в період
вибору джерела господарчо-питного водопостачання згідно з чинним
законодавством. 2.2.10. Кордон першого поясу зони санітарної охорони для
підземних джерел визначається на відстані не менш як 30 м від
водозабору при використанні захищених підземних вод або на
відстані не менш як 50 м при використанні недостатньо захищених
підземних вод. Для окремих підземних водозаборів, розташованих на
території об'єктів, що виключають можливість забруднення грунту,
відстань від них до огорожі дозволяється зменшувати відповідно до
15 і 25 метрів. При здійсненні поточного санітарного нагляду за
водопостачанням з підземних джерел контролюється виконання заходів
щодо захисту водозаборних споруд, водопроводів та водоносного
горизонту від забруднень. З цією метою територію першого поясу ЗСО
слід визначати з урахуванням відведення поверхневих стоків за її
межі, озеленити, огородити й забезпечити постійною вартою. На ній
забороняється здійснювати всі види будівництва, що не мають
безпосереднього відношення до експлуатації водопровідних споруд.
Особливу увагу слід звертати на суворе виконання
санітарно-гігієнічних вимог до обладнання свердловин (оголовок,
устя, затрубні простори тощо). 2.2.11. Під час обстеження підземних джерел звертають увагу
на водоохоронні заходи не тільки в першій, але й у другій та
третій зонах санітарної охорони. Для цього необхідно вимагати
виявлення, тампонування чи відбудовування всіх старих неробочих чи
дефектних свердловин, що неправильно експлуатуються і створюють
загрозу забруднення водоносного горизонту. 2.2.12. Буріння нових свердловин та будь-яке нове будівництво
на території зони санітарної охорони без погодження з
санітарно-епідеміологічною службою не дозволяється. Тут також
забороняється розташовувати склади пально-мастильних матеріалів,
отрутохімікатів і мінеральних добрив, нагромаджувачі промислових
стоків та інші об'єкти, що створюють загрозу хімічного забруднення
підземних вод. 2.2.13. Кордони першого поясу зони санітарної охорони річок
чи водопровідного каналу повинні визначатися в залежності від
місцевих санітарно-топографічних та гідрологічних умов, але в усіх
випадках вони повинні бути такі: вгору за течією - не менш як 200
м від водозабору; вниз за течією не менш як 100 м від водозабору;
по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від лінії
урізу води при найвищому її рівні; у напрямку від суміжного до
водозабору берега в бік водоймища при ширині річки або каналу менш
як 100 м - вся акваторія та протилежний берег шириною 50 м від
лінії урізу води при найвищому її рівні, при ширині річки або
каналу більше 100 м-смуга акваторії шириною не менш як 100 м. 2.2.14. Кордони першого поясу зони санітарної охорони
водоймища або озера, використаного як джерело водопостачання, в
залежності від санітарно-топографічних, гідрологічних та
метеорологічних умов повинні визначатися: - по акваторії на всіх напрямках не менш як 100 м від
водозабору; - по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від
лінії урізу води при найвищому рівні. На водозаборах ковшового типу кордони першого поясу охоплюють
всю акваторію ковша. 2.2.15. Якість води, що подається споживачам, повинна
відповідати вимогам чинного законодавства. Лабораторний контроль
якості питної води проводиться СЕС УВС, чи за узгодженням
територіальними СЕС органів охорони здоров'я. 2.2.16. Якщо виникає необхідність в доставці питної води з
інших джерел водопостачання, для цих потреб виділяються спеціальні
машини та постійний персонал. Використання цього транспорту для
інших потреб забороняється. Тара для зберігання й перевезення води
повинна бути непошкодженою, чистою та продезінфікованою. Перед
дезінфекцією її ретельно миють та заливають водою, у воду додають
хлорне вапно у розчині із розрахунку 300 г на 1 куб.м води,
переміщують і відстоюють протягом години. Після цього тару
спорожнюють та прополіскують чистою водою до зникнення гострого
запаху хлору. 2.2.17. У разі використання води з резервних місткостей перед
вживанням вона підлягає знезараженню. 2.2.18. Найбільш поширений метод знезараження води -
хлорування. Воду хлорують нормальними дозами з попередньою амонізацією
(преамонізацією) та підвищеними дозами (перехлорування). З метою знезараження води нормальними дозами хлору попередньо
шляхом дослідного хлорування визначається потреба води у хлорі.
Після визначення хлорпотреби розраховується доза хлору на нею
кількість води. Правильність проведеного хлорування визначається
за допомогою залишкового хлору, якого повинно бути не менше як 0,3
- 0,5 мг/л після двогодинного контакту хлору з водою. 2.2.19. В умовах, коли немає можливості користуватися водою з
гарантованих джерел, належить віддавати перевагу методу
перехлорування, оскільки він порівняно з хлоруванням нормальними
дозами забезпечує більшу надійність знезараження, скорочує час
знезараження (20-30 хвилин), дає можливість знезаражувати
каламутні та забарвлені води, не дає хлорфенольного присмаку воді. Дозу активного хлору для перехлорування встановлюють в
залежності від стану джерела води, її фізичних властивостей, рівня
забруднення, епідемічної та епізоотичної ситуації. Переважно
користуються дозами хлору 10-30 мг/л. Після 20-30 хв. контакту
визначають залишковий хлор, який потім усувають фільтрацією через
активоване вугілля або сполучають тіосульфатом натрію з розрахунку
3,5 мг на 1 мг залишкового хлору. Після хлорування вода повинна
мати 1 мг/л залишкового хлору.
2.3. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації харчування 2.3.1. Особи, які перебувають в установах, забезпечуються
харчуванням згідно з нормами, затвердженими постановою КМ
України від 16.06.92 N 336 ( 336-92-п ) "Про затвердження
норм добового забезпечення харчування засуджених до позбавлення
волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах,
лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового
утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних
продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм", що
оголошена наказом МВС України від 14 липня 1992 р. N 421 "Про
норми добового забезпечення продуктами харчування засуджених до
позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих
ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах
тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норми
заміни одних продуктів іншими та порядок застосування вказаних
норм". 2.3.2. Організація харчування здійснюється відділом (групою)
інтендантського та господарчого забезпечення, на який
покладається: - розроблення режиму харчування для різних категорій, що
постачаються з урахуванням характеру і особливостей їх роботи; - організація приготування їжі (страв), що визначається
нормами добового постачання, і контроль за доведенням цих норм до
відома осіб, які харчуються. - належне влаштування й обладнання харчових блоків, утримання
їх у зразковому стані, дотримання правил експлуатацій та
санітарного утримання технологічного і холодильного устаткування,
інвентаря; - дотримання санітарно-гігієнічних вимог при зберіганні,
видаванні і перевезенні із складу до їдальні, зберіганні і
кулінарній обробці їх в їдальні, приготуванні, роздачі готової
їжі; - забезпечення умов дотримання правил особистої гігієни
робітниками, які готують, видають та перевозять харчові продукти і
готові страви; - забезпечення своєчасного ремонту технологічного і
холодильного устаткування; - забезпечення харчових блоків та інших об'єктів харчування
мийними і дезінфікуючими засобами, для миття посуду та інвентаря,
дозволеними Міністерством охорони здоров'я України; - придбання технологічного обладнання, посуду, інвентаря і
санітарного одягу. 2.3.3. Начальник медичної частини: - бере участь у розробці режиму харчування, складанні меню,
щомісяця робить обрахунок калорійності меню згідно з Методикою
визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів
харчування (додаток 2); - подає начальнику установи список осіб, які підлягають
переведенню на харчування за спеціальними нормами, організує
щоденну перевірку якості, дотримання умов зберігання, правил і
термінів реалізації харчових продуктів, що є на складі і в
магазині установи, а також тих, що є в особистому користуванні
засуджених; - організує перевірку якості приготовленої їжі за всіма
нормами постачання. Результати перевірки і дозвіл на реалізацію
готових страв заносяться до книги обліку контролю за якістю
приготування їжі; - забороняє реалізацію неякісної сировини, напівфабрикатів і
вживання неякісних харчових продуктів, готових страв; - організує проведення попередніх та періодичних медичних
обстежень працівників харчоблоків згідно з Інструкцією про
обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при
направленні па роботу та працюючих на об'єктах харчування,
водопостачання; в медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток
1); - організує проведення занять гігієнічного навчання
робітників, зайнятих приготуванням, реалізацією та перевезенням
харчових продуктів. 2.3.4. Контроль за калорійністю раціонів харчування
здійснюється 2 рази на рік по кожній нормі силами санепідстанції
УВС. 2.3.5. Якщо продовольство, що надійшло до установи, не
відповідає вимогам або ж якість його викликає сумніви, то до
використання воно не допускається. Харчові продукти, що надходять до установи, повинні мати
сертифікати на якість з зазначенням терміну виготовлення, вмісту
нітратів та радіоактивних речовин для продуктів, що надійшли з
забруднених територій. Без сертифікатів на якість харчові продукти
не приймаються. Відділ (група) інтендантського і господарського забезпечення
організує товарознавчу експертизу продуктів, що мають закінчений
термін реалізації, за винятком продуктів, що швидко псуються, та
тих, що мають чітко виражені ознаки псування, а також вирішують
питання про використання недоброякісних продуктів, що не вимагають
спеціальних гігієнічних досліджень. Медична частина організує проведення гігієнічної експертизи з
метою виявлення змін органолептичних властивостей продуктів (у
тому числі й тих, що швидко псуються), характеру, рівня їх змін:
відхилень у хімічному складі продуктів, рівня бактеріального
забруднення продуктів і характеру мікрофлори, наявності
пестицидів, шкідливих домішок та інших чужорідних речовин у
кількості, що перевищує гранично допустимі нормативи або природний
вміст у продукті, можливості передачі через інфіковані продукти
збудників інфекцій (на основі конкретних епідеміологічних даних). 2.3.6. Добова норма постачання при 3-разовому харчуванні
розподіляється з урахуванням енергетичної цінності (калорійності)
таким чином: на сніданок - 30-35%, на обід - 40-45%, вечерю -
20-30% від загальної калорійності добової норми постачання. Вказаний розподіл продуктів на підставі добової енергетичної
цінності може мінятися залежно від напруженості роботи, а саме (в
процентах): для працюючих в I зміну сніданок - 30, обід - 45,
вечеря - 25; для тих, хто працює у II та III (нічну) зміну
сніданок і вечеря - по 30, обід - 40. 2.3.7. Якщо їжу приймають особи, які харчуються в кілька змін
тривалістю, що перевищує 1 годину, то приготування їжі
здійснюється для кожної зміни окремо, їжа повинна бути готова за
20- 30 хв. до початку її роздачі і видана в строки, що не
перевищують 2-х годин з моменту її приготування. 2.3.8. При подаванні перші страви і гарячі напої повинні мати
температуру не нижче +75 град.C, другі - не нижче +65 град.C,
холодні страви і напої - від +7 до +14 град.C. До моменту роздачі
перші і другі страви можуть бути на гарячій плиті не більше як 3
години. Зберігання готової їжі над встановлені строки допускається
як виняток. У разі вимушеного зберігання їжі, що залишилась, її
необхідно повністю охолодити і зберігати при температурі не вище
+6 град.C і не більше 12 годин. Перед випуском на роздачу
охолоджену їжу повинен оглянути і перевірити (шляхом дегустації)
лікар медичної частини, після чого цю їжу обов'язково піддають
повторній тепловій обробці (кип'ятіння, прожарювання у духовці).
Термін реалізації їжі після повторної теплової обробки не повинен
перевищувати одну годину. Забороняється змішувати їжу з залишками попереднього дня, а
також з їжею, що була приготовлена в більш давні строки. 2.3.9. При необхідності доставки їжі до місця роботи осіб,
які там харчуються, її перевозять в опломбованих або опечатаних
термосах. Хліб та посуд доставляються в чистих ящиках, розділених
на секції для хліба і посуду. Час доставки не повинен перевищувати
2 годин. На місці роботи обладнуються плити для підігрівання їжі
та обідні столи для її приймання. Не дозволяється роздавати
охолоджену їжу без попереднього підігріву і кип'ятіння рідких
страв. 2.3.10. Особа, яка призначається в наряд для виконання
підсобних робіт в їдальні, не допускається до роботи без медичного
огляду шкірних покривів і видимих слизових на наявність гноячкових
захворювань. 2.3.11. На об'єктах харчування слід дотримуватися вимог
санітарних правил, встановлених для підприємств громадського
харчування. Всі матеріали, з яких виготовляється посуд, обладнання,
кухонний інвентар, повинні відповідати переліку матеріалів,
дозволених чинним законодавством для контакту з харчовими
продуктами та харчовою сировиною. 2.3.12. Їдальня установи повинна мати такі приміщення:
обідній зал, варильний цех з роздачею, овочевий та м'ясо-рибний
цехи, мийні для столового і кухонного посуду, хліборізку, комори
для сухих продуктів, овочів, охолоджувані камери, камеру для
харчових відходів, завантажувальну, приміщення для завідуючого
столовою та персоналу, а також душову та туалет. 2.3.13. З метою запобігання вітамінної нестачі до раціону
харчування підслідних та засуджених в установах дозволяється
додавати полівітаміни ("Гексавіт" або інш.) по 1 драже на одну
особу на добу. Вартість виданих препаратів вітаміну утримується з
них на загальних підставах. 2.3.14. Хворим на туберкульоз, які етапуються, видається
сухий пайок на суму відповідно до норми дієтичного харчування.
яким вони забезпечувалися в установі. В транзитних камерах СІЗО вони забезпечуються харчуванням по
нормі 86. Підставою для цього є окрема відмітка спецчастини
установи на особистій справі хворого на туберкульоз.
2.4. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці 2.4.1. Відповідальність за створення безпечних та нешкідливих
умов праці на промислових підприємствах установ покладається на
керівника установи або на виконуючого його обов'язки, які особисто
здійснюють контроль: - за відповідністю нормативам санітарно-гігієнічного стану
повітряного середовища, освітленості, рівня шуму, вібрації,
іонізуючого та неонізуючого випромінювань, температурного режиму у
виробничих, побутових, складських та інших приміщеннях шляхом
забезпечення своєчасних лабораторних та інструментальних
досліджень; - за забезпеченням підслідних та засуджених спецодягом,
спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, а також
лікувально-профілактичним харчуванням згідно з встановленими
нормами; - за наданням пільг особам, які працюють у шкідливих умовах
на промислових підприємствах установ згідно з результатами
атестації робочих місць за умовами праці. 2.4.2. Забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці
покладається на начальника медичної частини, який зобов'язаний: - здійснювати контроль за санітарним станом виробничих і
побутових приміщень, території та місць загального користування на
підприємствах; - брати участь у розробці заходів щодо поліпшення
санітарно-гігієнічних умов праці на підприємствах; - вивчати причини захворювань, пов'язаних з виробничою
діяльністю, а також виробничого травматизму, давати пропозиції
вищому начальнику щодо поліпшення умов праці засуджених; - організовувати своєчасний попередній та періодичний
медичний огляд осіб, які працюють із шкідливими виробничими
чинниками; - здійснювати контроль за якістю питної води і своєчасним
поповненням медикаментами аптечок у виробничих підрозділах; - проводити санітарно-освітню роботу з питань гігієни праці
серед працюючих; - здійснювати взаємозв'язок з територіальними органами
охорони здоров'я щодо забезпечення контролю за контрагентськими
об'єктами. 2.4.3. Начальник медчастини повинен мати інформацію про
промислові об'єкти установи, що проектуються, будуються та
реконструюються, про впровадження нових технологічних процесів,
обладнання, машин і механізмів, нових хімічних речовин та про їх
токсикохімічні характеристики. 2.4.4. В разі виявлення відхилень від проекту і недотримання
санітарних норм та правил начальник медчастини зобов'язаний
інформувати про це головного санітарного лікаря УВС, який має
право припиняти проведення окремих видів робіт з будівництва і
монтажу обладнання. 2.4.5. Керівництво підприємства організує на виробництві
проведення атестації робочих місць за умовами праці згідно з
чинним законодавством України про охорону праці. ЦСЕС МВС, СЕС УВС і територіальні установи охорони здоров'я
надають керівництву установ консультативну та практичну допомогу в
організації проведення лабораторних і інструментальних досліджень
виробничих факторів на промислових підприємствах. 2.4.6. Адміністрація підприємства повинна вживати всіх
заходів до усунення несприятливих виробничих чинників, що можуть
негативно впливати на організм людини. До таких чинників належать: - фізичного характеру (іонізуюче випромінювання, атмосферний
тиск, несприятливий мікроклімат, шум, ультразвук, інфразвук,
вібрація, електромагнітні поля промислові та радіочастот); - хімічного характеру (I - IV класу небезпеки); - біологічного характеру (інфекції, інвазії, білкові
препарати, амінокислоти, вітаміни); - промислові аерозолі, переважно фіброгенної дії; - важкість і напруженість праці. 2.4.7. Всі працюючі під впливом небезпечних, шкідливих та
несприятливих виробничих чинників підлягають обов'язковому
медичному огляду. Допущення до роботи осіб, які мають
протипоказання, або без належного попереднього чи періодичного
медичного огляду забороняється. 2.4.8. Для створення належних умов праці та збереження
працездатності засудженим чинному законодавству повинні
відповідати: - технологічний процес та особливості виробництва; - влаштування та обладнання робочого місця; - площа і об'єм робочих приміщень; - мікроклімат на робочому місці (температура, швидкість руху
і вологість повітря, інтенсивність теплового опромінювання), а
також температура огороджень; - стан природного і штучного освітлення робочих місць; - рівні шкідливих фізичних факторів (шум, вібрація,
електромагнітне випромінювання); хімічний склад повітря та домішки;- забезпеченість засобами індивідуального захисту;
- запроваджений режим роботи.
2.4.9. З цією метою:
мікроклімат в робочих приміщеннях повинен забезпечувати
теплову рівновагу організму з зовнішнім середовищем. Загальні
санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони
регламентуються чинним законодавством. Всі виробничі та допоміжні приміщення повинні бути обладнані
системами опалення і вентиляції відповідно до будівельних та
санітарних норм. Системи вентиляції та опалення повинні забезпечувати на
постійних робочих місцях і в робочій зоні під час проведення
основних і ремонтно-відновлюючих робіт метеорологічні умови
(температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря), а
також вміст шкідливих речовин у повітрі згідне з вимогами
Санітарних норм і правил. Технологічні викиди в атмосферу усуваються за допомогою
загальнообмінної вентиляції і з урахуванням розсіювання, вони не
повинні перевищувати в атмосферному повітрі населених пунктів
граничне допустимих концентрацій (ГДК). Біля воріт, що відчиняються більше як 5 разів або не менше як
на 40 хвилин за зміну, передбачаються повітряні або
повітряно-теплові завіси. Забороняється включати у загальну витяжну установку
відсмоктувачі пилу і парів, що легко конденсуються, а також
речовин, які при змішуванні дають небезпечні суміші або сполуки. На робочих місцях, розташованих поблизу джерела шкідливості
(зварювання, паяння тощо) як доповнення до загальнообмінної
вентиляції потрібна установка місцевих відсмоктувачів. На виробництвах, де можливе раптове надходження до повітря
робочої зони великої кількості шкідливих речовин (крім пилу),
передбачається аварійна вентиляція. Постійні робочі місця біля вікон мають бути захищені від
холодних потоків повітря. Використання на виробництві хімічних речовин невідомого
складу забороняється. Для опалення будов і споруд підприємства передбачаються
системи та теплоносії, що не дають додаткових виробничих
шкідливостей. Природне і штучне освітлення має відповідати чинним
санітарним нормам. 2.4.10. З метою атестації робочих місць керівництво установи
організує лабораторні дослідження мікроклімату, освітленості,
вентиляції, а також шуму, вібрації, інших наявних фізичних та
хімічних шкідливих чинників. Періодичність досліджень визначається чинним законодавством. 2.4.11. Промислові підприємства забезпечуються доброякісною
питною водою згідно з стандартом. Сполучати мережі господарчо-питних водопроводів з мережею
технічного призначення забороняється. Для користування питною
водою встановлюються фонтанчики, автомати з питною водою, закриті
бачки з фонтануючими насадками та інші пристрої. Особи, які працюють у гарячих цехах, забезпечуються газованою
водою з розрахунку до 10 літрів на одну особу за зміну. Відстань від робочих місць до місця знаходження устаткування
для постачання питної води не повинна бути більшою, ніж 75 метрів. 2.4.12. Очисні споруди, станції перекачування та інші
установки для стічних вод промислових підприємств мають бути
непошкодженими, чистими і не новітні бути джерелом забруднення
води, грунту і повітря. Скидання забруднених промислових стічних
вод забороняється. Кожне підприємство обладнує санітарно-побутові приміщення
залежно від групи виробничих процесів згідно з будівельними
нормами і правилами відповідно до наведеної таблиці. --------------------------------------------------------------------- рупа |Санітарна характеристика|Розрахунко-|Тип | Спеціальні | ироб-| виробничих процесів |ве число |гардероб- | побутові | ичих | |працівників|них, число | приміщення | роце-| | |відділень | та | сів | | |шафи на | обладнання | | | |особу | | | |-----------+------------+------------| | |на од-|на | | | | |ну ду-|один| | | | |шову |кран| | | | |сітку | | | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 1. |Процеси, що викликають | | | | | |забруднення небезпечними| | | | | |речовинами 3-го класу, | | | | | |4-го класу: | | | | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 1а |лише рук | 25 | 7 |загальні, | - | | | | |одне | | | | | |відділення | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 1б |тіла та спецодягу | 15 |10 |загальні, | - | | | | |два | | | | | |відділення | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 1в |тіла та спецодягу, що | 5 |20 |окремі, по |приміщення | |усуваються за допомогою | | |одному |для хімічної| |спеціальних засобів для | | |відділенню |чистки або | |миття | | | |прання | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 2. |Процеси, що відбуваються| | | | | |при надмірі тепла або | | | | | |несприятливих метеороло-| | | | | |гічних умовах: | | | | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 2а |при надмірі конвекційно-| 7 |20 |загальні, |приміщення | |го тепла | | |два |для | | | | |відділення |охолодження | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 26 |при надмірі променистого| 3 |20 |те ж |те ж | |тепла | | | | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 2в |пов'язані з впливом во- | 5 |20 |окремі, по |приміщення | |логи, що викликає| | |одному |для сушіння | |намокання спецодягу | | |відділенню |спецодягу | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 2г |при температурі повітря| 5 |20 |окремі, по |приміщення | |близько 10 град.C, вклю-| | |одному |для обігрі | |чаючи й роботи на повіт-| | |відділенню |вання й су- | |рі | | | |шіння спец- | | | | | |одягу | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 3. |Процеси, що викликають | | | | | |забруднення речовинами | | | | | |1-го та 2-го класу не- | | | | | |безпеки, а також речо- | | | | | |винами зі стійким запа- | | | | | |хом: | | | | | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 3а |тільки рук | 7 |10 |загальні, |приміщення | | | | |одне |для | | | | |відділення |хімічноє | | | | | |чистки, | -----+------------------------+------+----+------------+------------| 3б |тіла та спецодягу | 3 |10 |окремі, по |штучна | | | | |одному |вентиляція | | | | |відділенню |місць | | | | | |зберігання | | | | | |спецодягу, | | | | | |дезодорація | ---------------------------------------------------------------------
Санітарні прилади встановлюють із розрахунку: одна ножна
ванна на 50 працюючих, 1 напівдуш, унітаз (пісуар) на 15
працюючих. Приміщення для сушки, знепилення та ремонту спецодягу
повинні мати площу не менше як 9 кв. м кожне, а приміщення для
обігріву - 12 кв. м. Використання побутових приміщень на виробництві не за
призначенням забороняється. 2.4.13. Якщо харчування засуджених здійснюється у виробничій
зоні, то у побутових приміщеннях мають бути виділені кімнати для
приймання їжі. Пункти харчування у виробничій зоні повинні відповідати
санітарним вимогам, встановленим для підприємств громадського
харчування. Кількість змін не повинна перевищувати чотирьох. 2.4.14. Молоко та інші рівноцінні продукти видаються особам,
які її цей день працюють в шкідливих умовах виробництва. Видача
молока здійснюється її пунктах харчувати або в окремо виділених
приміщеннях, обладнаних столами місцями для сидіння,
холодильником, умивальником та мийницею з гарячою водою для миття
посуду. Посудом для молока (кухлями) забезпечує підприємство.
Нестерилізоване ("фляжне") молоко дозволяється вживати лише після
його кип'ятіння. 2.4.15. Спеціальний та захисний одяг, взуття і засоби ті
даються працівникам у визначені строки згідно з типовим і
галузевими нормами. Працювати без належного спецодягу та інших захисних засобів
забороняється. Обов'язковим є своєчасний ремонт прання спецодягу,
а на виробництвах, пов'язаних з використанням отруйних речовин,
обов'язково слід робити дегазацію. На роботах, де є загроза виділення у повітря приміщень
шкідливих парів, газів, промислових аерозолей, а також не безпека
відлітання осколків та стружки, робітникам видаються засоби
особистого захисту: протигази, респіратори, каски, захисні
окуляри, маски, тощо згідно з діючими нормами. Працювати на обладнанні, що не має технічних паспортів,
забороняється. Особи, які працюють з речовинами, що викликають подразнення
шкіри рук, забезпечуються профілактичними мазями і пастами, а
також миючими та дезінфікуючими засобами. 2.4.16. Про кожний випадок гострого професійного захворювання
(отруєння) лікар, який виявив або запідозрив це захворювання,
інформує СЕС УВС, яка здійснює санітарний нагляд за об'єктом, де
працює особа, що захворіла. Письмове повідомлення надсилається
протягом 24 годин. У разі гострих професійних захворювань (отруєнь), коли
одночасно захворіло 2 чи більше осіб, термінове повідомлення слід
надсилати на кожного хворого. Якщо попередні діагноз уточнюється,
то надсилається нове термінове повідомлення з відповідними
змінами. Крім заходів загальної характеру, медпрацівник надає
необхідну медичну допомог потерпілому. 2.4.17. Кожний випадок гострого професійного захворювання
(отруєння) підлягає розслідуванню. 2.4.18. Крім письмового термінового повідомлення, медична
частина в той же день негайно сповіщає СЕС УВ телефоном чи
телеграфом про кожний випадок: - гострого професійного захворювання (отруєння) з втратою
працездатності при кількості осіб, які захворіли (потерпіли), 2 й
більше; - захворювання на сибірську виразку, бруцельоз, правець (при
визначенні зв'язку з професійною діяльністю хворого). Розслідування гострого професійного захворювання (отруєння)
здійснює санітарний лікар з гігієни праці або інший фахівець СЕС
протягом 24 годин з моменту надходження термінового повідомлення. У процесі розслідування: - з'ясовуються обставини, за яких виникло гостре професійне
захворювання (отруєння); - проводиться обстеження робочого місця (робочої зони,
виробничої дільниці, цеху), де виникло захворювання; - за необхідності проводяться лабораторні та інструментальні
дослідження шкідливих виробничих чинників; - оцінюється стан санітарно-гігієнічних умов праці
потерпілого при виникненні захворювання (отруєння); - за результатами обслідування здійснюються
санітарно-профілактичні, організаційні та технічні заходи з метою
ліквідації і попередження випадків захворювання (отруєння).
2.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до банно-прального
забезпечення 2.5.1. Банно-пральне забезпечення підслідних та засуджених
організується і здійснюється силами та засобами відділу (групи)
інтендантського та господарчого забезпечення установи. 2.5.2. Обов'язком медичної частини установи є здійснення: - попереджувального санітарного нагляду за будівництвом чи
реконструкцією банно-пральних блоків; - поточного санітарного нагляду згідно з санітарними
правилами обладнання, устаткування та утримання бань, пралень,
контролю за якістю, своєчасністю проведення дезінфекції,
санітарної обробки, заміни натільної та постільної білизни, її
прання, безперебійного постачання холодної і гарячої води; - попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які
безпосередньо працюють в системі банно-прального забезпечення
установи, з усіма необхідними заходами. 2.5.3. Крім гігієнічного, бані мають також і протиепідемічне
призначення, якщо в них проводиться санітарна обробка підслідних
ти засуджених. Санітарну обробку необхідно проводити у таких випадках: - як плановий захід - 1 раз на місяць; - на підставі епідемічних показань; - під час приймання осіб, які прибули. 2.5.4. Санітарна обробка включає миття людей в бані з милом
та мочалкою з обов'язковою зміною постільної і натільної білизни,
дезінфекцією, дезінсекцією особистого одягу та постільних речей
(подушок, матраців, ковдр) у дезінфекційній камері. За наявності педикульозу профілактичні та знищувальні заходи
здійснюються згідно з Інструкцією по проведенню протипедикульозних
(профілактичних та знищувальних) заходів (додаток 3). 2.5.5. Під час проведення санітарної обробки бані повинні
працювати як пропускники, тобто рух усіх осіб, які прибувають до
неї, відбувається лише в одному напрямку. Бані, призначені для санітарної обробки, повинні мати окремі
вхід та вихід, роздягальню (де особи, які миються, передають одяг
і білизну до дезінфекційної камери), одягальню (куди вони виходять
після миття і де отримують через віконце з чистого відділення
камери свої речі, що пройшли дезінфекцію чи дезінсекцію) та
стаціонарну дезінфекційну камеру. Пропускна спроможність дезінфекційної камери повинна
відповідати пропускній спроможності бані. 2.5.6. Заходи щодо камерної дезінфекції здійснюються на
підставі вимог відповідних наказів та інструкцій МОЗ і МВС
України. 2.5.7. При контролі за організацією дезкамерної обробки слід
звертати увагу на: - санітарно-технічний стан дезінфекційних камер; - дотримання встановлених режимів обеззаражування; - повноту камерного обеззаражування постільних та особистих
речей; - перевірку температурного режиму; - перевірку знань персоналу про режим обробки, дотримання
санітарних правил; перевірку виконання попередніх пропозицій.2.5.8. Обсяг та режим камерної дезінфекції фіксується у
журналі реєстрації дезінфекції (дезінсекції). 2.5.9. Особи, які перебувають в установах, миються у бані не
рідше як 1 раз на 7 днів з одночасною зміною натільної та
постільної білизни. Кухарі та особи, які викопують роботи,
пов'язані з сильним забрудненням шкіри, повинні приймати душ
щодня. Перед кожною зміною осіб, які миються в бані, чергові
проводять ретельне прибирання приміщень та їх дезінфекцію
хлорвміщуючими розчинами чи лізолом. 2.5.10. Після миття кожної зміни мочалки дезінфікують
кип'ятінням протягом 15 хв. або замочуванням у 3 % розчині
хлораміну (лізолу) експозицією 30 хв. Тази, лави промивають 1%
розчином хлорного ванна. Інструменти перукарні (помазки, леза бритв) замочують у 3%
розчині хлораміну протягом 30 хв., потім промивають проточною
водою й висушують. 2.5.11. Особи, уражені гноячковими та грибковими
захворюваннями шкіри, миються окремо від інших в останню чергу,
після чого в бані проводиться дезінфекція 2% лужним розчином
(неочищеної соди) або 3% освітленим розчином хлорного вапна з
експозицією не менше як 30 хв. Підслідні та засуджені, які перебувають під наглядом з
приводу туберкульозу, миються окремо у спеціально відведений для
них день, після чого в бані проводиться заключна дезінфекція. 2.5.12. Забруднену білизну з бані, а також постільну білизну
безпосередньо з гуртожитків відвозять до пральні. 2.5.13. Планування приміщень пралень та розміщення
спеціального устаткування слід робити так, щоб забезпечувати
безперервність і послідовність технологічного процесу й не
допускати контакту чистої та забрудненої, сухої та вологої
білизни. На брудній половині пральні розміщують цех для приймання і
сортування білизни. У чистій половині передбачаються цехи: пральний,
сушильно-прасувальний, ремонтний та для видачі білизни. Між чистою і брудною половинами має бути санітарний шлюз, що
має з обох половин вхід, а також душова, гардероб, туалет. Приміщення чистої половини ізолюється від приміщень брудної
капітальною стіною або перегородкою. Температура повітря в усіх
цехах повинна становити від +15 град.C до +20 град.C, відносна
вологість у пральному цеху - не більше як 70%, а в
сушильно-прасувальному - не більше як 60%. Білизна, що надходить до пральні, сортується за виглядом та
станом забруднення. Більш забруднену білизну попередньо замочують
на 4-12 годин у теплій воді з додаванням 0,5% розчину
кальцинованої соди або інших миючих речовин (тринатрійфосфату,
сульфоналу, мила ОП-7 тощо). 2.5.14. Білизна із стаціонарів медчастин, приміщень для
утримання хворих на туберкульоз, перед пранням обов'язково
піддається золінню, тобто кип'ятінню у лужному розчині протягом
години або замочується в дезрозчині, а потім піддається пранню у
спеціально закріпленій для цього машині. 2.5.15. Приміщення брудної половини пральні після роботи слід
старанно прибрати і продезінфікувати. 2.5.16. Ковдри, наматрацники та матрацні наволоки слід прати
1 раз в квартал. 2.5.17. Будівлі бань, пралень повинні мати водопроводи,
каналізацію, опалення, вентиляцію та гарячу воду. 2.5.18. Якість води повинна відповідати вимогам до питної
води згідно з стандартом. 2.5.19. Банно-пральні стічні води у каналізованому населеному
пункті з очисними спорудами спускаються безпосередньо у
каналізаційну мережу, їх попередня очистка (коагулювання розчином
гашеного вапна) проводиться, коли кількість стічних вод з
баннопральних блоків перевищує 25% від загальної кількості всіх
стічних вод, що подаються на очисні споруди. Для коагулювання
належить застосовувати вапно кількістю 400 г на 1 куб.м стічних
вод залежно від активності CaO. Розрахункова кількість активного
окису кальцію становить 50% від ваги вапна. У неканалізованому пункті для очищення стічних вод
використовують місцеві очисні каналізаційні споруди. 2.5.20. Питання про очищення та місце скиду стічних вод
необхідно узгоджувати з санітарно-епідеміологічними установами
територіальних органів охорони здоров'я. 2.5.21. Забороняється скидати банно-пральні стічні води у
водоймища, яри тощо без попереднього очищення за схемою:
коагулювання та відстоювання (6-12 годин), хлорування (доза 5-10
мг/л активного хлору).
Розділ 3Загальні положення організації
протиепідемічного забезпечення
3.1. Протиепідемічне забезпечення - це система заходів по
запобіганню і ліквідації інфекційних захворювань серед осіб, які
утримуються в установах. 3.2. Організація комплексу протиепідемічних заходів в
установі покладається на начальника медичної частини. Для їх
проведення залучаються служби режимно-оперативної і виховної
роботи, інтендантсько-господарчого забезпечення та ін. 3.3. Протиепідемічні заходи спрямовані на попередження: - занесення інфекційних захворювань в установу; - виникнення, розповсюдження та усунення інфекційних
захворювань серед підслідних та засуджених; - розповсюдження інфекційних захворювань за межі установи. 3.4. Протиепідемічні заходи включають: - нагляд за санітарно-епідемічною ситуацією в установі і в
районі її розташування; - заходи, що проводяться в установі при прийнятті підслідних
та засуджених; - систематичний медичний нагляд за підслідними та
засудженими; - систематичні медичні огляди і лабораторні обстеження осіб,
які мають відношення до харчування, водопостачання тощо; - санітарний контроль за чистотою території, гуртожитків,
організацією харчування, водопостачання і каналізування,
баннопральним обслуговуванням, дотриманням правил особистої
гігієни; - проведення планових і термінових профілактичних щеплень; - проведення профілактичної дезінфекції, дезінсекції і
дератизації; - підвищення санітарної культури підслідних та засуджених; - систематичне удосконалення і підготовку медичного персоналу
установи з питань протиепідемічного захисту; - підготовку сил і засобів для проведення протиепідемічних
заходів на випадок спалаху інфекційних захворювань (розміщення
додаткових ліжок у медичній частині, забезпечення необхідним
інвентарем тощо); - оперативний і ретроспективний епідеміологічні аналізи. 3.5. Санітарно-епідеміологічний нагляд є основою організації
і планування заходів щодо протиепідемічного забезпечення
підслідних та засуджених. Мета санітарно-епідеміологічного нагляду - це попередження
занесення інфекційних захворювань в установу. 3.6. Завданнями епідеміологічного нагляду є: - систематичне вивчення санітарно-епідеміологічного стану
району розташування установи; - постійний медичний контроль за санітарним станом території,
джерел водопостачання і населеного пункту, де розташована
установа; - своєчасне отримання даних про спалах інфекційних
захворювань, епізоотій і виявлення бактеріального забруднення
об'єктів навколишнього середовища у районі розташування установи. 3.7. Поглиблене вивчення і уточнення даних про
санітарно-епідеміологічний стан району, розміщення установи
здійснюються шляхом: - ознайомлення із структурою і динамікою інфекційної
захворюваності населення; - вивчення можливих збудників, шляхів поширення епідемічних
захворювань та схильності до них підслідних та засуджених; - ознайомлення з обсягом і якістю профілактичних,
протиепідемічних і протиепізоотичних заходів, що проводять медичні
та ветеринарні лікувально-профілактичні установи. 3.8. Систематичну інформацію про епідемічну обстановку в
районі дислокації установи одержують шляхом: - отримання від місцевих органів охорони здоров'я даних про
інфекційну захворюваність серед населення; - отримання від вищих медичних начальників даних про
санітарно-епідеміологічний стан області, Республіки Крим,
м.м.Києва, Севастополя, країни; - участі лікарів у роботі медичних з'їздів, конференцій,
нарад, семінарів і засідань товариств, що проводять установи
органів охорони здоров'я. 3.9. При проведенні санітарно-епідеміологічного нагляду
начальники медичних частин повинні підтримувати тісний зв'язок з
місцевими органами охорони здоров'я і ветеринарії: - для систематичного отримання даних про інфекційну
захворюваність серед населення і тварин, про проведення
профілактичних, протиепідемічних та протиепізоотичних заходів в
районі розташування установ; - для координації профілактичних і протиепідемічних заходів; - для отримання консультативної та іншої допомоги з питань
протиепідемічного обслуговування підслідних та засуджених. 3.10. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань в
установи, всі новоприбулі протягом доби проходять повну санітарну
обробку та медичне обстеження, під час якого виявляються хворі на
туберкульоз легень, шкірні, венеричні та інші інфекційні
захворювання, а ті, які були в контакті з інфекційними хворими,
підлягають медичному нагляду згідно з висновком начальника
медичної частини на час інкубаційного періоду інфекційного
захворювання. Всі засуджені, які прибули до УВП, розміщуються в
карантинному приміщенні, ізольованому від інших осіб, де за ними
здійснюють медичний нагляд протягом 7 діб, для виховно-трудових
колоній (ВТК) термін карантину 14 діб, після чого їх переводять в
зону для постійного перебування. В період перебування у
карантинному приміщенні забороняється залучати засуджених до
роботи поза межами цього приміщення. Карантинне приміщення
розташовують у житловій зоні. В ньому обладнують кімнати: спальні,
господарчу, для прийому їжі, роздягальню, туалет, душову та інш. При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних
хворих серед підслідних та засуджених проводиться комплекс
протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду у даному
випадку визначається від дня ізоляції останньої особи, яка
захворіла. 3.11. Щодо своєчасного проведення профілактичних та
протиепідемічних заходів в установах медичні частини повинні
періодично робити епідеміологічний аналіз за певний календарний
період - місяць, квартал, рік (ретроспективний аналіз). Крім того,
епідеміологічний аналіз здійснюється в епідемічному осередку
(оперативний епідеміологічний аналіз). Епідеміологічний аналіз в установі здійснює начальник
медчастини. 3.12. При проведенні ретроспективного епідеміологічного
аналізу вивчається структура, динаміка, рівень захворювань серед
осіб, які обслуговуються. Джерело інфекції, особливості шляхів
передачі вивчаються з урахуванням кожної нозологічної форми. Крім
цього, роблять ретельний аналіз причин виникнення епідемічних
осередків захворювань для визначення подальшого прогнозу
інфекційної захворюваності. 3.13. Епідеміологічний прогноз здійснюється з метою
визначення тенденції розвитку епідемічного процесу в конкретних
умовах і дається з урахуванням результатів епідеміологічного
нагляду, епідеміологічного аналізу за минулий період протягом 1
року та епідеміологічних особливостей конкретних інфекційних
захворювань. На підставі епідеміологічного прогнозу начальники
медичних частин дають пропозиції щодо організації профілактики
інфекційної захворюваності підслідних та засуджених.
Розділ 4Протиепідемічне забезпечення в СІЗО та УВП
4.1. Система та порядок проведення протиепідемічних заходів
при виявленні інфекційних хворих 4.1.1. При виникненні інфекційних захворювань в установі
начальник медичної частини організує проведення таких
протиепідемічних заходів: - виявлення, ізоляція та госпіталізація хворих, забезпечення
консультації лікарем-інфекціоністом та виконання його пропозицій
щодо лікування; - поточна і заключна дезінфекція; - епідеміологічне обстеження; - медичний нагляд, обсервація або карантин; - контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів; - проведення щеплень. 4.1.2. Своєчасне (раннє) виявлення інфекційних хворих
здійснюють медичні працівники під час амбулаторних прийомів,
медичних оглядів, а також обходів гуртожитків, камер разом з
адміністрацією установи. 4.1.3. Виявлених хворих та підозрілих на інфекційні
захворювання негайно направляють у медичний ізолятор, що має бути
при медичній частині установи. Залежно від епідемічних показань (при масовому надходженні
хворих) його можна розширювати та дообладнювати (під медичний
ізолятор може бути обладнана камера, гуртожиток чи школа
установи). У медичному ізоляторі лікар збирає у хворого
епідеміологічний анамнез, обслідує його, установлює діагноз і
надає йому лікарську допомогу. Хворих і підозрілих на інфекційне
захворювання направляють у медичний ізолятор тимчасово до
госпіталізації або для нагляду, щоб виключити можливість поширення
інфекційного захворювання. У період перебування їх у медичному
ізоляторі слід дотримуватися протиепідемічного режиму роботи. 4.1.4. Під протиепідемічним режимом слід розуміти такий
порядок організації роботи медичного ізолятора, що забезпечує
повну безпеку для медичного персоналу, від зараження в ізоляторі і
виключає можливість поширення інфекції за його межі як самим
хворим, так і обслуговуючим персоналом. Протиепідемічний режим
визначається епідеміологічними особливостями конкретної інфекції
(механізмом її передавання). Загальні вимоги: - окреме розміщення інфекційних хворих з різними механізмами
передавання інфекції; - розміщення медичного ізолятора (пристосованих під ізолятор
приміщень) подалі від об'єктів харчування та водопостачання; - забезпечення медичного ізолятора певним комплектом білизни
і постільних речей, посудом, предметами догляду за хворими,
ємкостями для замочування білизни, посуду, мішками для зберігання
одягу, ємкістю з кришкою чи іншими ємкостями для дезінфекції
виділень хворих, а також дезінфекційними та дезінсекційними
засобами; - гігієнічна помивка, а за наявності показань - санітарна
обробка хворих, які прибувають до медичного ізолятора; - дотримання дезінфекційного режиму. 4.1.5. Інфекційний хворий госпіталізується в ізолятор
медчастини УВП або, в окремих випадках, в інфекційну лікарню
(відділення) органів охорони здоров'я. Не допускається перевезення
таких хворих разом з неінфекційними хворими та здоровими на всіх
видах транспорту. Категорично забороняється використовувати для
цього транспорт, що перевозить харчові продукти. Для супроводу інфекційних хворих до кінцевого пункту медичний
працівник призначається органом-відправником за висновком
начальника медчастини (лікарні). Медичний працівник повинен мати
при собі медикаменти для надання швидкої допомоги, а також речі
для догляду за хворим залежно від характеру інфекційного
захворювання (відро для збору та обеззараження виділень хворого
тощо), дезінфікуючі засоби. Транспорт, що перевозив інфекційних хворих, підлягає
заключній дезінфекції не пізніше як через 2 години після
евакуації. дезінфекцію здійснюють працівники установи, що
госпіталізує. 4.1.6. При виявленні захворювань проводяться протиепідемічні
заходи в межах епідемічного осередку. Межі епідемічного осередку
визначаються тією територією (камера, загін, бригада, установа),
де може діяти механізм передавання даної інфекційної хвороби.
Тривалість дії епідемічного осередку визначається максимальним
терміном інкубаційного періоду хвороби після усунення джерела
інфекції і проведення заключної дезінфекції. 4.1.7. Для уточнення і конкретизації переліку
протиепідемічних заходів начальник медчастини проводить
епідеміологічне обстеження. У процесі обстеження виявляється підозріле джерело інфекції,
шляхи та чинники можливого поширення збудника в конкретних умовах,
визначається коло осіб, які підпадають під небезпеку зараження. При епідеміологічному обстеженні з приводу поодиноких
випадків захворювань начальник медичної частини установи
проводить: - опитування та обстеження хворого; - опитування та обстеження осіб, які були у контакті з
хворим; - обстеження навколишнього середовища, в тому числі і
лабораторне. Опитування та обстеження ведуться цілеспрямовано з
урахуванням епідеміологічних особливостей конкретної інфекції з
використанням лабораторних методів обстеження з метою установлення
джерела інфекції і шляхів її передавання. Дані епідеміологічного
обстеження використовуються для корекції заходів, що проводяться в
осередку. При епідеміологічному обстеженні з приводу масових
захворювань (епідемічного спалаху) начальник медичної частини
установи, крім зазначених вище заходів, проводить аналіз розподілу
захворюваності з урахуванням загонів, бригад, камер, термінів
виникнення захворювань, особливостей побуту тих, хто захворів, та
інших показників згідно з конкретними умовами. Завданням такого
обстеження є визначення джерела та шляхів поширення інфекції для
кожного, хто захворів, і з'ясування всього механізму розвитку
масового захворювання. 4.1.8. Про кожний випадок виникнення інфекційного
захворювання начальник медичної частини доповідає начальнику
установи і одночасно повідомляє СЕС УВС та вищого медичного
начальника, а також, не пізніше як через 24 години з моменту
установлення діагнозу, надсилає до санепідстанції УВС термінове
повідомлення про інфекційне захворювання, харчове отруєння,
незвичайну реакцію на щеплення. Відповідальність за своєчасність
повідомлення покладається на начальника медичної частини установи. Під час епідеміологічного обстеження складається карта
епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання за
встановленою формою, що надсилається до СЕС УВС. 4.1.9. В епідемічному осередку проводяться протиепідемічні
режимно-обмежувальні заходи, зміст яких залежить від характеру
інфекції, особливостей розміщення підслідних та засуджених. Є три категорії протиепідемічних режимно-обмежувальних
заходів: - посилений медичний нагляд; - обсервація; - карантин. 4.1.10. Посилений медичний нагляд здійснюється з метою
активного виявлення інфекційних хворих з подальшою їх ізоляцією та
госпіталізацією. Активне виявлення інфекційних хворих здійснюється
шляхом опитування, огляду, термометрії, лабораторних досліджень. Посилений медичний нагляд встановлюється за вказівкою
начальника медичної частини установи. 4.1.11. Обсервація - це система заходів, спрямованих на
попередження поширення інфекційного захворювання. Обсервація
здійснюється за наказом начальника установи на підставі заяви
начальника медичної частини. Обсервація передбачає: - посилений медичний нагляд; - обмеження надходження підслідних та засуджених до установи. У разі прибуття етапу до установи, де запроваджена
обсервація, підслідних та засуджених, які прибули, розміщують
окремо, а питання про вибуття їх з установи вирішується в кожному
конкретному випадку індивідуально: - обмеження або припинення побачень з родичами; - проведення спеціальних лікувально-профілактичних та
санітарно-протиепідемічних заходів. 4.1.12. Карантин - це система протиепідемічних і режим них
заходів, спрямованих на повну ізоляцію епідемічного осередку та
ліквідацію інфекційної захворюваності в ньому. Карантин передбачає проведення таких заходів: - повну ізоляцію підслідних та засуджених, заборону виїзду з
установи та в'їзду до неї, переміщення підслідних та засуджених в
межах установи; - посилений медичний нагляд; - спеціальні лікувально-профілактичні та протиепідемічні
заходи. Матеріально-технічне постачання установи здійснюється через
перевантажувальні майданчики. В межах установи проводиться
роз'єднання засуджених по загонах з максимальною ізоляцією один
від одного та організацією харчування через передавальні пункти. Для забезпечення виконання умов карантину робота установи
організується за посиленим варіантом несення служби. Карантин в
установі встановлюється на підставі рішення керівництва МВС, УВС
за рекомендаціями Управління охорони здоров'я МВС України,
відділів (служб) охорони здоров'я УВС. У випадку тимчасової заборони побачень за епідемічними
показаннями адміністрація установи повідомляє про це прокурора,
який здійснює нагляд за виконанням законів в місцях позбавлення
волі.
4.2. Протиепідемічні заходи та порядок їх проведення при
окремих інфекційних захворюваннях 4.2.1. Заходи щодо запобігання кишковим інфекціям ефективні
лише у тому випадку, якщо вони проводяться комплексно і постійно. Основними санітарно-профілактичними заходами слід вважати
такі: - забезпечення ефективного медичного контролю з застосуванням
лабораторних методів дослідження за умовами розміщення, за
організацією водопостачання та харчування підслідних та
засуджених; - лабораторне обстеження "декретованих" контингентів; - проведення профілактичної дезінфекції та дезінсекції
(знезаражування приміщень, каналізованих і неканалізованих
туалетів, нечистот і стічних вод, місць збирання сміття та
відходів, боротьба з мухами, знезаражування води, що
використовується для пиття й господарчо-побутових потреб,
дезінфекція автономних систем постачання та ємкостей для доставки
і зберігання події, знезаражування кухонного інвентаря та
столового посуду); - медичний контроль за виконанням підслідними ти засудженими
основних вимог особистої гігієни. за створенням належних умов для
дотримання гігієнічних правил; - ретельне виявлення і облік всіх осіб, які перехворіли
дизентерією та гострими кишковими хворобами за останні 6 місяців,
а черевним тифом та паратифами - незалежно від строку проведення
медичного обстеження їх з подальшим диспансерним наглядом; - вчасне виявлення (у першу добу), ізоляція та госпіталізація
хворих на дизентерію, а також хворих іншими гострими кишковими
інфекційними захворюваннями; - медичний нагляд (з бактеріологічним обстеженням) за
особами, які були у контакті з хворими та профілактичне фагування
їх; - організація та проведення профілактичних щеплень; - проведення санітарно-освітньої роботи серед підслідних та
засуджених. Інформація про стан заходів щодо запобігання кишковим
інфекціям та про готовність установ до роботи у весняно-літній
період щорічно у квітні подається начальниками медчастин
керівництву відділів (служб) охорони здоров'я УВС. 4.2.2. Медичному контролю підлягають засуджені, пов'язані з
постійною роботою на об'єктах харчування та водопостачання. До
числа цих осіб ("декретована" група) належать куховари, хліборізи,
комірники, постійні працівники кухні, водії продовольчих фургонів
і цистерн для води, слюсарі та інший персонал, який обслуговує
водозаборні, каналізаційні споруди і водопровід. Обстеження
проводиться згідно з Інструкцією по проведенню обов'язкових
попередніх та періодичних медичних обстежень при направленні на
роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в
медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток 1). ідповідальність за порушення термінів обстеження працівників
об'єктів харчування, водопостачання та каналізації несуть
начальники відповідних служб. 4.2.3. Медичний огляд засуджених, призначених на роботу на
кухню, здійснюється перед заступанням їх у наряд черговим медичним
працівником, про що робиться відмітка у журналі медоглядів
працівників харчоблоку. Особи, які стоять на диспансерному обліку після захворювань
гострими кишковими інфекціями або страждають хронічною формою
дизентерії, її наряд на кухню не призначаються. 4.2.4. Особи, які постійно працюють па об'єктах харчування,
водопостачання та перехворіли гострою дизентерією, черевним тифом,
паратифами А і Б, вірусним гепатитом А, сановані з приводу
бактеріоносійства, а також ті, які страждають хронічною формою
дизентерії, черевного тифу, до роботи не допускаються.
Адміністрація установи повинна влаштовувати їх на роботу, не
пов'язану з харчуванням та водопостачанням. 4.2.5. Хворі, які почувають озноб з неясним діагнозом, що не
виключає черевний тиф (грип, пневмонію, гострий бронхіт), у разі
продовження пропасниці протягом більше як 5 днів, підлягають
бактеріологічному обстеженню. Для цього досліджують кров на
гемокультуру та кал на копрокультуру, застосовують у динаміці
методи серологічної діагностики (реакція Відаля, Vi -
гемаглютинація, реакція пасивної гемаглютинації з цистеїновою
пробою, з рикетціями Провачека). 4.2.6. Особи, які перехворіли гострими кишковими
захворюваннями, підлягають обліку та диспансерному нагляду. Дані про стан здоров'я особи, яка перехворіла під час
проведення диспансерного нагляду, а також результати лабораторних
та клінічних обстежень фіксуються в медичній амбулаторній карті
особи, яка обстежується. Матеріал для лабораторного обстеження у
період диспансерного нагляду забирають і доставляють в лабораторії
медичні працівники установи. 4.2.7. Перед відправленням на етап для відбування покарання
із СІЗО, в установи інших країн, республік, областей засуджені
проходять одноразове бактеріологічне обстеження на кишкову групу
інфекцій. В інших випадках - залежно від епідситуації згідно з
рішенням санепідстанцій МВС, УВС. У разі позитивного результату
бактеріологічного дослідження носіїв бактерій затримують і по
відношенню до них проводять комплекс лікувально-профілактичних та
протиепідемічних заходів. 4.2.8. Протиепідемічні заходи спрямовані на ліквідацію
осередків і проводяться на основі результатів епідеміологічного
обстеження поодиноких або групових захворювань гострими кишковими
інфекціями. 4.2.9. Епідеміологічне обстеження поодиноких хворих гострими
кишковими інфекціями здійснює лікар (начальник) медичної частини з
метою: - визначення місця зараження хворого; - визначення можливих шляхів передавання збудника (страва яка
саме, коли і де вживалась; вода - звідки, з якого джерела і коли
вживалась); - визначення кола осіб, які зазнали ризику зараження. Для вирішення цих завдань здійснюється: - опитування та обстеження хворого; - опитування та обстеження осіб, які були у контакті в
осередку; - огляд та обстеження об'єктів зовнішнього середовища в межах
установи. Під час опитування хворого збирають епідеміологічний анамнез.
При цьому з'ясовують: - дату початку захворювання; - чи хворів пацієнт раніше на кишкові інфекції (коли, де
лікувався); - характер харчування та водокористування; - де був хворий протягом максимального часу інкубаційного
періоду до початку хвороби (для визначення місця зараження); - клінічні особливості даного захворювання. Виявляються особи, які могли заразитися разом з хворим (або
від нього). У разі встановлення факту зараження на території
установи проводиться бактеріологічне обстеження працівників
харчування та осіб, які перехворіли. Відповідно до даних, отриманих при опитуванні хворого та
інших осіб, обстежуються елементи зовнішнього середовища (об'єкти
харчування та водопостачання, місця перебування хворого, туалети,
території тощо) з метою з'ясування умов, що могли привести до
зараження хворого. 4.2.10. Епідеміологічне обстеження групових захворювань
(спалахів) здійснює, як правило, лікар-епідеміолог у присутності
начальника (лікаря) медичної частини. До прибуття
лікаря-епідеміолога начальник (лікар) медичної частини повинен
самостійно почати епідеміологічне обстеження і на його підставі
вжити необхідних протиепідемічних заходів. Основна мета епідеміологічного обстеження - це визначення
типу та характеру спалаху, а також умов, що сприяли його розвитку. Основним методом епідеміологічного обстеження групових
захворювань є вивчення динаміки та структури захворювання гострими
кишковими інфекціями на час спалаху і в період, що передує, з
урахуванням умов праці, побуту підслідних та засуджених,
особливостей їх водопостачання та харчування. Під час епідеміологічного обстеження з метою уточнення
можливих причин, що зумовили спалах, збираються дані про
санітарний стан окремих об'єктів осередку (об'єктів харчування та
водопостачання, очищення території тощо). Структура захворювань у
загонах порівнюється з умовами праці і побуту осіб, які захворіли,
та іншими чинниками, що могли сприяти розвитку спалаху. Одночасно
проводяться лабораторне дослідження води, харчових продуктів, що
викликають підозру, та змивів з інвентаря харчоблоку, а також
бактеріологічне обстеження працівників харчування і тих осіб, які
перехворіли. 4.2.11. Заключним етапом епідеміологічного обстеження є
аналіз і узагальнення всіх зібраних матеріалів. На підставі
зіставлення фактів та критичної оцінки всіх даних готуються
остаточні висновки про джерела інфекції, шляхи її передавання в
умовах, що сприяли виникненню гострих кишкових інфекцій. Ці
висновки використовуються при визначенні обсягу і характеру
протиепідемічних заходів та їх цілеспрямованого проведення, що
забезпечує в конкретних умовах найбільш швидкий ефект. 4.2.12. При появі навіть поодиноких кишкових інфекційних
захворювань в установі протиепідемічні заходи вживаються одразу
після виявлення хворого. Начальник медичної частини повинен: - організувати негайну ізоляцію та госпіталізацію хворого; - доповісти про це начальнику установи та вищому медичному
начальнику, надіслати до СЕС термінове повідомлення про інфекційне
захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичну
реакцію на щеплення; - організувати проведення заключної дезінфекції в осередку; - встановити медичний нагляд протягом 7-ми діб при
дизентерії, 21 - при черевному тифі, 35 - при вірусному гепатиті A
за особами, які були у контакті з хворим в епідемічних осередках,
з обов'язковим лабораторним обстеженням та забороною включення їх
протягом цього часу до складу наряду по кухні; - провести заходи з метою виключення можливості симулятивних
проявів захворювання; - посилити контроль за харчуванням, водопостачанням та
прибиранням території. 4.2.13. При виникненні епідемічного спалаху гострих кишкових
інфекцій, крім згаданих вище, проводяться додаткові заходи. 4.2.13.1. При спалаху інфекції харчового походження: - вилучити із вживання підозрілі продукти, страви або їх
залишки з подальшим направленням проб на експертизу до
санітарноепідеміологічної установи; - виявити і усунути причини, що зумовлюють інфікування страв
та розмноження в них збудників; - ретельно прибрати продовольчі та харчові об'єкти з
використанням дезінфікуючих засобів для миття, кип'ятіння посуду
та інвентаря; - посилити контроль за дотриманням правил особистої гігієни з
боку працівників харчування та осіб, які відбувають наряд по
кухні. 4.2.13.2. При спалаху інфекції водного походження: ; - виявити та усунути причини забруднення системи
водопостачання або окремих її елементів; - здійснити дезінфекцію споруд, ємкостей для води або джерел
води; - негайно забезпечити підслідних та засуджених доброякісною
водою. Осередок вважається ліквідованим, якщо після закінчення 7 діб
при дизентерії (21 день при черевному тифі, 35-при вірусному
гепатиті A) та після ізоляції останнього хворого й проведення
заключної дезінфекції в осередку не з'явились нові хворі і не були
виявлені носії бактерій. 4.2.14. При проведенні протиепідемічних заходів необхідно
враховувати такі епідеміологічні особливості інфекцій: 4.2.14.1. При дизентерії У зв'язку з тим, що гостра бактеріальна дизентерія проходить
невиразно, в кожному випадку захворювання на коліт, ентеріт та
ентероколіт серед підслідних та засуджених в установі необхідно
проводити повний комплекс протиепідемічних заходів, як при
дизентерії. 4.2.14.2. При черевному тифі та паратифах З метою полегшення процесу епідеміологічного аналізу у
випадку виникнення тифопаратифозних захворювань, коли даний носій
може підозрюватись як джерело інфекції, для кожного хронічного
носія бактерій черевного тифу та паратифів визначається фаготип
бактерій, який він виділяє, і фіксується в медичній амбулаторній
карті. При вибуванні носія до другої установи або звільненні дані
про нього передаються в ЦСЕС МВС, СЕС УВС. 4.2.14.3. При холері здійснюється: - постійний епідеміологічний аналіз захворюваності на гострі
кишкові інфекції; - бактеріологічне обстеження на холеру осіб з дисфункцією
шлунково-кишкового тракту, осіб без постійного місця проживання
(при їх надходженні до установи), хворих на гострі кишкові
інфекції, "декретованих груп"; - розтин з бактеріологічним обстеженням на холеру всіх
померлих від гострих кишкових захворювань в установах, а також в
усіх випадках, коли при розтині виявлені специфічні зміни, що
характерні для холерної інфекції або якщо інші причини смерті не
встановлені. Порядок поховання та перевезення померлих від особливо
небезпечних інфекцій регулюється чинним законодавством. 4.2.14.4. При вірусному гепатиті A найбільшу епідеміологічну
небезпеку становить особа, яка захворіла в продромальний
(переджовтяничний) період. У більшості хворих виділення збудника
припиняється після появи жовтяниці. Хворих ізолюють не менш як на
3 тижні від початку жовтяниці або на 28 днів від початку
захворювання. За особами, які спілкувалися з тим, хто захворів на вірусний
гепатит A, а також за усіма працівниками харчових і подібних
об'єктів встановлюється медичний нагляд (термометрія, контроль за
кольором сечі і шкіри, визначення розмірів печінки та селезінки
тощо) протягом 35 днів не рідше, як 1 раз на тиждень. Лабораторне обстеження осіб, які спілкувалися з хворими
(визначення аланінамінотрансферази чи фруктозо-фосфатальдолази),
здійснюється за призначенням терапевта та за наявності показань
(зростання числа гострих респіраторних захворювань, особливо
таких, що супроводжуються збільшенням печінки, наявність
гепатолієнального синдрому неясної етіології, немотивованого
підвищення температури то що). Протягом двох місяців від дня
ізоляції останнього хворого в установі (загоні) планові щеплення,
діагностичні реакції, а також стоматологічні обстеження не
проводяться. 4.2.15. Основні заходи запобігання повітряно-краплинним
інфекціям: - гігієнічне утримання (дотримання температурного режиму,
режиму провітрювання, прибирання тощо), гуртожитків, камер,
харчоблоків, клубів та інших приміщень; - активне виявлення та своєчасна ізоляція осіб, які захворіли
на будь-яке респіраторне захворювання; - профілактичні щеплення. При зростанні захворюваності проводяться
ізоляційно-обмежувальні заходи. 4.2.16. Захист від грипу необхідно здійснювати з урахуванням
таких процесів: - планову вакцинопрофілактику слід застосовувати
диференційовано, зважаючи на особливості формування і розміщення
підслідних та засуджених, типу використовуваного вакцинного
препарату та характеру протигрипозних заходів, що проводяться
серед населення у місці дислокації установи; - імунний захист здійснюється у комплексі з заходами,
спрямованими на джерело інфекції (активне виявлення, ізоляція та
вчасне етіотропне лікування хворих), на розрив шляхів передавання
(загальні санітарно-гігієнічні та режимно-обмежувальні заходи), на
підвищення неспецифічної резистентності (вітамінотерапія,
ультрафіолетове опромінення), загартування, фізичні вправи тощо; - однією з умов ефективності боротьби з грипом є проведення
імунізації, що охоплювала б не менш як 80% загальної кількості
осіб в установі; - в організаційному плані для забезпечення достатнього
охоплення імунізацією, щеплення рекомендується проводити у
приміщенні КПП під час знімання засуджених з роботи; - під час епідемії грипу в населеному пункті у місці
дислокації лікарняної установи хворі з підвищеною температурою
тіла (навіть без клінічної картини грипу) переводяться у
спеціально виділені палати, ослабленим хворим (особливо тим, які
були в контакті з хворим на грип) та всім, які знову прибули
(тяжким хворим) на період спалаху грипу, проводиться термінова
профілактика протигрипозними засобами, всім іншим хворим слід
призначати оксолинову мазь, ремантадін (за схемою); - захворювання грипом часто призводить до загострений
туберкульозного процесу, а тому хворі на туберкульоз підлягають
захисту від грипу як плановому, так і терміновому; - при плановому щепленні проти грипу хворих на туберкульоз
використовують лише інактивовані вакцини, що застосовуються з
урахуванням протипоказані), поданих в інструкціях, що стосуються
вживання даних препаратів; - неповнолітнім хворим на туберкульоз не роблять вакцинацію
проти грипу. Для них здійснюється терміновий захист за допомогою
оксолинової мазі, лейкоцитарного інтерферону та специфічного
протигрипозного гамаглобуліну. 4.2.17. При дифтерії джерелом зараження є хворі та носії
інфекції, причому більш небезпечні ті її носії, які виділяють
токсигенні штами дифтерійної палички. Тому в осередках дифтерії
особи, які мали контакти з хворим, підлягають медичному нагляду
протягом 7 діб, одномоментному бактеріологічному обстеженню та
вакцинації (якщо їм не робили щеплення). При виявленні збудника інфекції вони підлягають ізоляції та
госпіталізації, а обстеження продовжується до закінчення виділення
токсигенних корінебактерій у контактних. З метою вчасного виявлення дифтерії здійснюється активний
нагляд за хворими на ангіну з патологічними накладаннями на
мигдалинах (включаючи паратонзилярні абсцеси) протягом не менше як
3 дні від початку захворювання. Проводиться одноразове бактеріологічне обстеження на дифтерію
при першому звертанні за медичною допомогою. Поява хворих на
дифтерію на території дислокації установи є підставою для
госпіталізації хворих на ангіну у тяжкій формі. Реконвалесценти та носії токсигенних корінебактерій можуть
бути серед здорових тільки після отримання негативних результатів
одноразового бактеріологічного обстеження. 4.2.18. При менінгококовій інфекції джерелом зараження є
хвора людина або "здорові" носії. Максимальне число захворювань
реєструється у зимово-весняний період. Виникненню спалахів сприяє
підвищення вологості приміщень, порушення санітарно-гігієнічного
режиму. Хворий на менінгіт підлягає негайній ізоляції та подальшій
госпіталізації. Реконвалесценти допускаються в камеру (загін) після одного
негативного результату бактеріологічного обстеження, проведеного
не раніше як через 5 днів після закінчення лікування. Особи, які були в контакті з хворим, підлягають вакцинації і
медичному нагляду протягом 10 днів (огляд зіву і носоглотки,
шкірних покривів, термометрія 2 рази на добу) та одноразовому
бактеріологічному обстеженню. Особливу увагу приділяють виявленню
осіб з хронічними ти гострими запальними явищами в зіві і
носоглотці та осіб, які мають висипи на шкірі неясної етіології. За наявності патологічних змін у зіві та носоглотці хворих
ізолюють в медичну частину установи і проводять їх лікування. Особи з неясними висипами на шкірі госпіталізуються з
підозрою на менінгококцемію. Бактеріологічне обстеження осіб, які були в контакті з
носіями інфекції, не проводиться. Через 3 дні після закінчення курсу санації одноразово
проводиться бактеріологічне обстеження. Після санації носії інфекції можуть бути серед здорових людей
за наявності одного негативного бактеріологічного аналізу. При тривалому носінні інфекції (більше місяця) та відсутності
запальних змін в носоглотці носій може бути серед здорових. Заключна дезінфекція в осередках інфекції не проводиться. Не
підлягає дезінфекції і транспорт для перевезення хворих на
менінгококову інфекцію. У приміщенні здійснюється щоденно вологе прибирання і часте
провітрювання, опромінювання ультрафіолетовими та бактерицидними
лампами. 4.2.19. При висипному тифі Висипний тиф викликається рикетсіями Провачека, передається
через воші. Розрізнюють дві форми висипного тифу - епідемічну та
рецидивну (хворобу Брілля). При звертанні за медичною допомогою та при активному
виявленні в осередку висипного тифу осіб з підвищеною температурою
за останніми встановлюється активний щоденний медичний нагляд з
термометрією. Всі хворі в гарячковому стані, з ознаками висипного
тифу, підлягають госпіталізації в лікарні, а з невстановленим на
5-й день хвороби діагнозом - провізорній госпіталізації. Хворі, які мають гарячку, з діагнозом захворювань, що не
виключають висипний тиф (грип, запалення легень, енцефаліти тощо),
у разі тривання пропасниці більш як 5 днів підлягають
обов'язковому дворазовому серологічному обстеженню від 6-го дня
хвороби з інтервалом 3-5 днів. Особи, які спілкувалися з тим, хто захворів на висипний тиф,
підлягають обстеженню та нагляду: - особи, які мали контакт з хворим тільки під час
інкубаційного періоду (включаючи останній день інкубації),
обстежуються шляхом опитування, а за показаннями і за допомогою
реакції сполучення комплементу в комбінації з реакцією
гемаглютинації з'ясовують, чи не перехворів хто-небудь з них на
висипний тиф за останні 3 місяці; - особи, які спілкувалися з хворим від останнього дня
інкубації до госпіталізації його в інфекційне відділення лікарні,
підлягають 25-денному нагляду, починаючи з моменту проведення
санітарної обробки, із щоденною термометрією; - до осіб, які спілкувалися з хворим як в період інкубації,
так і під час його захворювання, вживають весь комплекс заходів,
наведених вище. Особи із числа контактних, в яких виявлено підвищення
температури, підлягають негайній госпіталізації для уточнення
діагнозу в умовах стаціонару медчастини. Лабораторне обслідування всіх інших осіб, які були в
контакті, за допомогою реакції зв'язування комплементу (РЗК),
реакції гемаглютинації (РГА) чи реакції аглютинації рикетцій (РАР)
здійснюється з метою визначення джерела інфекції. Підставою для
проведення такого обстеження при відсутності педикульозу є
перенесені протягом 3-х місяців до виявлення осередку інфекції
пропасні захворювання (незалежно від їх діагнозу та тривалості
пропасниці). За наявності педикульозу обстежуються всі особи, які
були у контакті з хворим на висипний тиф. Хворі та всі особи, які були у контакті з хворим, підлягають
обов'язковому огляду на педикульоз до санітарної обробки. Після
госпіталізації хворого під керівництвом медичного працівника
проводять заключну дезінфекцію в осередку з метою цілковитого
знищення збудників висипного тифу та вошей. Особи, які були у контакті з хворим, проходять санітарну
обробку в санітарному пропускнику або пристосованій для цього бані
при дотриманні правил потоковості. Заходи з профілактики висипного тифу спрямовані на виявлення
та цілковиту ліквідацію вошивості серед підслідних та засуджених. 4.2.20. При педикульозі педикульоз або вошивість - це специфічне паразитування вошей
на людині. На людині паразитують три види вошей - одежна, головна
і лобкова. Одежні і головні воші є переносниками збудників висипного
тифу, волинської пропасниці та поворотного тифу. Найбільшу
епідеміологічну небезпеку становлять одежні воші. Протипедикульозні заходи включають як комплекс загальних
заходів, спрямованих на забезпечення належного
санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в колективах,
так і специфічні заходи щодо санації людей, у яких було виявлено
педикульоз. Порядок їх проведення викладений в Інструкції по
проведенню протипедикульозних (профілактичних та знищувальних)
заходів (додаток 3). За створення умов, необхідних для дотримування
санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів в установі
(наявність санпропускників, бань, душових, гарячої води, змінної
білизни, тощо), відповідають їх начальники. Начальник медчастини повинен організовувати та проводити
планові огляди підслідних та засуджених з метою виявлення і
санації людей з педикульозом. Відповідальність за проведення
протипедикульозних заходів несе адміністрація установи. Обліку підлягають (в журналі обліку інфекційних захворювань)
особи, у яких під час огляду були, виявлені як життєздатні, так і
нежиттєздатні воші в будь-якій стадії розвитку (яйцегнида,
личинка, доросла комаха). Про кожний виявлений випадок педикульозу начальник медчастини
повинен повідомити СЕС УВС у встановленому порядку. Строк нагляду за осередком педикульозу становить 1 місяць з
проведенням оглядів на педикульоз в осередку 1 раз на 10 днів. Осередок педикульозу вважається оздоровленим при негативних
результатах трьохразового обстеження з інтервалом між ними у 10
днів. Контроль за санацією осередку здійснюють медичні працівники
медчастин. Вибірковий контроль здійснюють працівники
санепідстанцій. Медичні частини повинні мати спеціальні укладки, призначені
для проведення протипедикульозних обробок. Перелік предметів і
засобів, що входять до укладки, подано в Інструкції по проведенню
протипедикульозних (профілактичних та знищувальних) заходів
(додаток 3). Підслідні та засуджені підлягають огляду на педикульоз не
рідше як 4 рази на рік, а також при прибутті до уста плин та
вибуванні з неї. Огляд здійснює медичний персонал разом з
начальниками загонів, вихователями, оперативно-режимними
працівниками. Огляд здійснюють також у разі звернення за медичною
допомогою, диспансеризації та надходженні хворого для
стаціонарного лікування відповідні працівники медичних частин і
лікарень. Особи, які прибувають до стаціонару, оглядаються медичною
сестрою приймального відділення, а при тривалому лікуванні -
медичною сестрою лікувальних відділень не рідше як 1 раз на 10
днів. Забороняється відмовляти в госпіталізації з основного
захворювання у зв'язку з виявленим педикульозом. Для здійснення огляду на педикульоз необхідно мати лупу,
густі гребінці, добре освітлене робоче місце, що дозволяє оглянути
як волосяні частини тіла, так і одяг. Гребінець обливають окропом
після кожного огляду або протирають 70% розчином спирту. 4.2.21. При малярії Для вчасного виявлення хворих на малярію і паразитоносіїв
начальник медчастини повинен організувати забір крові на малярію у
хворих з пропасницею: - при будь-якому захворюванні з невстановленим діагнозом -
протягом перших п'яти днів; - при підвищенні температури, що мало місце протягом
найближчих 3-х місяців після переливання крові; - при будь-якому захворюванні, що супроводжується підвищенням
температури, у осіб, які мають в анамнезі захворювання на малярію
протягом останніх двох років; - при збільшенні печінки, селезінки, анемії неясної
етіології; - у осіб, які прибули з тропіків, протягом 2 років після
повернення незалежно від початкового діагнозу. 4.2.22. При туляремії Туляремія - природновогнищеве захворювання. Джерело інфекції
становлять різні гризуни (водяний пацюк, ондатра, зайці, полівки,
домашня миша тощо). Зараження може виникнути при вживанні
продуктів, інфікованих мишоподібними гризунами, а також при
вдиханні інфікованого пилу. Для профілактики туляремії в природних осередках проводиться
щеплення підслідних та засуджених. При розвитку епізоотії серед мишоподібних гризунів, а також
при появі хворих внаслідок цієї епізоотії посилюються
дератизаційні заходи. 4.2.23. При бруцельозі Бруцельоз - інфекційне захворювання домашніх тварин (корів,
кіз, овець, свиней). Збудник інфекції виділяється з їх фекаліями,
сечею, молоком. Людина заражається аліментарним шляхом вживанні
м'яса, в разі його неповноцінної термічної обробки, молока і
молочних продуктів від хворих тварин, при занесенні збудника в рот
інфікованими руками (забій худоби, контакт з тваринами та їх
плодом при аборті і т. інш.). Профілактика бруцельозу в УВП зводиться до суворого медичного
контролю за продуктами тваринного походження, призначеними для
харчування засуджених. За наявності підсобного господарства
начальник медчастини повинен разом з ветеринарною службою
здійснити в ньому відповідні профілактичні заходи. 4.2.24. При сибірці Сибірка в природних умовах зустрічається переважно серед
домашніх тварин (коней, корів, овець, кіз, свиней) і значно рідше
серед людей. Проте при масовому обсіменінні мікробами сибірки повітря,
одягу, предметів зовнішнього середовища або при вживанні заражених
харчових продуктів, захворювання може охопити великі групи, людей. Профілактичні заходи організує начальник медичної частини
спільно з ветеринарною службою та територіальними органами охорони
здоров'я. При загрозі занесення сибірки в установу посилюються
санітарно-гігієнічні і ветеринарно-санітарні заходи (контроль за
забоєм тварин, за м'ясом, його термічною обробкою тощо). Забороняється розтинати тварин або людей, які загинули від
сибірки. 4.2.25. При кліщовому енцефаліті З метою запобігання захворюваності на кліщовий енцефаліт під
час перебування засуджених в природному осередку необхідно вжити
заходів для індивідуального захисту від нападу кліщів. 4.2.26. При геморагічній пропасниці з нирковим синдромом
(ГПНС) ГПНС - природновогнищеве захворювання. Джерелом інфекції
при ГПНС є гризуни (руда, червона і східна нориці, польова миша),
які виділяють заразну основу з сечею та екскрементами. Зараження
людини здійснюється респіраторним та аліментарним шляхом
(наприклад, при вживанні сирої моркви), а також при зіткненні з
інфікованими предметами навколишнього середовища (хмиз, листя,
сіно) або з трупами гризунів. Профілактика ГППС та боротьба з нею здійснюються шляхом
проведення дератизаційних заходів, запобігання проникненню
гризунів у гуртожитки, на харчові об'єкти (склади, харчоблоки
тощо) та контакту їх з продуктами. 4.2.27. При Ку-лихоманці Профілактичні заходи в осередках Ку-лихоманки зводяться до
термічної обробки молока і молочних продуктів,
ветеринарно-санітарного контролю за тваринами, періодичної
дезінфекції приміщень, де міститься худоба. Щеплення рекомендується особам, які виконують роботу,
пов'язану з високим ризиком зараження. 4.2.28. При лептоспірозах Лептоспірози - захворювання, що найчастіше реєструються у
вигляді спорадичних випадків. Проте інколи можуть виникати
епідемічні спалахи. Найбільше значення серед лептоспірозів має
жовтянична форма. Слід мати на увазі, що жовтяниця (як диференційна ознака) у
половині випадків може бути відсутньою. Джерелом лептоспірозної інфекції для людини є дикі, домашні
та промислові тварини, які утримуються в клітках та внаслідок
перенесеного захворювання тривалий час виділяють з сечею
лептоспіри. Зараження людини відбувається під час купання, вживання
інфікованої води або заражених продуктів. Інфікування під час
купання відбувається шляхом проковтування води або проникнення
лептоспір через слизові оболонки очей, ротової і носової порожнин. Профілактика лептоспірозів здійснюється за допомогою
дератизаційних й ветеринарно-санітарних заходів стосовно
сільськогосподарських тварин, а також шляхом захисту місць забору
води і купиння від можливого попадання в них виділень домашніх
тварин. Крім того, проводиться знезаражування води, що
використовується для пиття і господарських потреб. При загрозі
масової захворюваності проводиться щеплення (вакцинація)
засуджених. 4.2.29. При загрозі захворювання правцем Правець є типовим рановим інфекційним захворюванням. Найбільш ефективним методом уникнення правця є активна
імунізація правцевим анатоксином. Для запобігання виникненню
захворювання на правець в разі травм необхідно проводити термінову
профілактику (хірургічна обробка ран і створення імунологічного
захисту). 4.2.30. При ботулізмі Ботулізм - тяжке захворювання з високою летальністю. Збудник ботулізму широко розповсюджений у природі. Його спори
зустрічаються в землі, екскрементах тварин, на овочах, фруктах, в
пилу тощо. Ботулінична інтоксикація виникає у зв'язку з вживанням
консервованих різними способами м'ясних, рибних та рослинних
продуктів, де були умови для розмноження збудників ботулізму і
токсикоутворення. При підозрі захворювання на ботулізм необхідно
провести ретельне епідеміологічне обстеження осередку. Особам, які вживали одночасно з хворим продукти, що викликали
ботулінічну токсикоінфекцію, або при підозрі, що вона є, вводиться
протиботулінічна сироватка. 4.2.31. При вірусному гепатиті B Джерелом інфекції при вірусному гепатиті B є хронічні носії
HBS-Ag, хворі з хронічними формами гепатиту B, а також хворі в
гострій стадії цієї хвороби. Особливо великою є епідеміологічна
небезпека хронічних носіїв. Вірус зберігає свою інфекційність роками як в крові, так і в
її препаратах (плазма, еритроцитарна маса, фібріноген,
протромбін). Всі хворі на гострий вірусний гепатит, а також хворі з
хронічною його формою в період загострення підлягають обов'язковій
госпіталізації. У стаціонарах для госпіталізації хворих на вірусний гепатит
слід дотримуватися необхідного протиепідемічного режиму. Білизна,
посуд, медичний інструментарій, предмети догляду за хворим
підлягають знезаражуванню. Хворі на вірусний гепатит не допускаються до загальних
перев'язочних, процедурних та спеціальних кабінетів
(стоматологічні, гінекологічні, урологічні, рентгенологічні), для
таких хворих визначаються окремі години прийому, а для таких
кабінетів відповідний режим (заміна і стерилізація інструментарію,
предметів догляду тощо). 4.2.32. Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції а) Основні терміни та поняття, що вживаються в Настанові СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - кінцева стадія
ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними
проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом
імунодефіциту людини. ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана
вірусом імунодефіциту людини. ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до
вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать
як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на
СНІД. Джерелом зараження є людина, яку уразив вірус. Шляхи
передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний. б) Встановлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на
виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення
патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу,
та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних
рідин). в) Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на
добровільних засадах із обов'язковим забезпеченням передтестового
та післятестового консультування (додаток 14). Адміністрація
слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ МВС України
зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність
обстеження на ВІЛ. г) У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання
покарань наказом начальника установи призначається медичний
працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та
післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на
ВІЛ. д) Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом взяття
крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії
діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату
імуноферментного аналізу останній зразок направляється для
проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані
ці функції. е) Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД,
тримаються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах на
загальних підставах. є) Адміністрація слідчих ізоляторів і виправно-трудових
установ МВС України зобов'язана забезпечити конфіденційність
відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів
щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком
щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих
(додаток 15). ж) Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на
загальних засадах. з) Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових
установ, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих,
зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику
інфікування ВІЛ: - недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом; - доступність дезінфікуючих засобів для користування
заарештованими та засудженими; - безпечність при голінні; - доступність кондомів (презервативів) для користування
заарештованими та засудженими. и) Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні
умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та
забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ
хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та
допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними
екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги
заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них
ВІЛ-інфекції чи СНІДу. і) Персонал місць позбавлення волі повинен здійснювати заходи
щодо захисту від ураження на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які
передаються статевим шляхом (додаток 16, 17). Підпункт 4.2.32 пункту 4.2 розділу 4 в редакції Наказу МВС
N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 )
4.3. Профілактичні щеплення 4.3.1. Начальник медчастини установи повинен забезпечити
доставку і зберігання бактерійних та вірусних гепатитів згідно з
інструкціями про їх застосування. Забороняється їх застосовувати: - у випадку явної зміни фізичних властивостей препаратів
(навіть до закінчення строку придатності); - після закінчення строку придатності (навіть без зміни
фізичних властивостей); - порушенні умов зберігання. В разі наявності в медчастин установи бактерійних та вірусних
препаратів з простроченим терміном зберігання або таких, що
зберігались з порушенням правил, їх знищують. 4.3.2. Планування потреби та розрахунок бактерійних і
вірусних препаратів здійснюється на основі методичних вказівок МОЗ
України з урахуванням епідситуації території, де розташована
установа. Розрахунок препаратів для специфічної імунізації
необхідно здійснювати з урахуванням кількості осіб, які підлягають
щепленню у запланованому році. При розрахунку слід враховувати
витрати препарату на розлив в межах до 10 %. Визначення необхідної
кількості препаратів по кожній номенклатурі слід робити при
замовленні з урахуванням: - кількості препарату, використаного за минулий період,
залишку препарату з попереднього року; - можливого залишку препарату наприкінці поточного року; - необхідності своєчасного поповнення запасів препарату. Заявку слід подавати в територіальні аптекоуправління в
установлені ними терміни. 4.3.3. Профілактичні щеплення за епідемічними показаннями при
загрозі занесення інфекційних захворювань або при їх виникненні
можуть бути регулярними та епізодичними. Регулярні щеплення проти
дифтерії, чуми, туляремії, сибірки, кліщового енцефаліту,
Ку-лихоманки та інших інфекцій можуть проводитись в установах,
розташованих в епідеміологічно ненадійних щодо цих інфекцій
районах. Епізодичні профілактичні щеплення за епідемічними
показаннями роблять у період виникнення загрози занесення інфекції
в установу або у випадку виникнення захворювання. Крім того, щеплення роблять при виникненні інфекційних
захворювань в установі у тих випадках, якщо вакцинація не була
проведена завчасно (у плановому порядку або загрозі занесення
інфекції). 4.3.4. Список планових профілактичних щеплень складається
відділом (службою) охорони здоров'я УВС. Строки планових щеплень в
установах визначаються наказом начальника управління (відділу)
виконання покарань (УВП, ВВП) після надходження розпорядження
начальника відділу (служби) охорони здоров'я УВС. 4.3.5. Строки та порядок проведення профілактичних щеплень,
як планових, так і за епідемічними показаннями визначаються
наказом начальника установи після подання заяви начальника
медичної частини, а в окремих випадках - на підставі рішення
місцевих органів охорони здоров'я. 4.3.6. Загальне керівництво за проведенням щеплення в
установах здійснює начальник відділу (служби) охорони здоров'я
УВС. Безпосередня організація щеплень і контроль за їх проведенням
доручається начальнику медичної частини установи. 4.3.7. Перед проведенням щеплень необхідно: - вивчити з медичним персоналом інструкцію по застосуванню
даного препарату і суворо дотримуватись всіх рекомендацій; - провести ретельний медичний огляд з термометрією підслідних
та засуджених з метою виявлення осіб, яким за станом здоров'я
щеплення протипоказані постійно або тимчасово: останнім призначити
інший термін щеплення (перелік хвороб, при яких щеплення
протипоказані тимчасово або постійно, є у відповідних інструкціях
по застосуванню препарату, що використовується для щеплення); - скласти списки осіб, яким потрібно зробити щеплення, а
також календарний розпис щеплень по загонах (в день щеплень
рекомендується звільняти осіб, яким зроблено щеплення, від тяжкої
фізичної праці); - підготувати необхідне приміщення для проведення щеплень;
приміщення необхідно заздалегідь прибрати і продезінфікувати,
столи продезінфікувати і покрити стерильними серветками чи
простирадлами; - підготувати потрібну кількість шприців, пінцетів, голок;
всі ці предмети безпосередньо перед проведенням щеплень
стерилізують; забороняється застосовувати голки та шприци, що
використовуються при щепленнях від туберкульозу або для введення
інших препаратів; - провести серед підслідних та засуджених роз'яснювальну
роботу про значення профілактичних щеплень; - здійснити перевірку придатності (бракераж) препаратів, що
будуть використовуватись для щеплень; ретельному огляду підлягає
кожна ампула (флакон), причому звертається увага на строки
придатності, наявність всіх необхідних позначень на етикетках,
фізичні властивості препарату і цілість ампули (флакона). 4.3.8. Щеплення повинен робити кваліфікований лікар або
фельдшер (чи медсестра) під керівництвом лікаря. 4.3.9. Медичний персонал, який бере участь у проведенні
щеплень, повинен перед цим коротко обстригти нігті, старанно
вимити руки водою з милом, протерти їх спиртом, а кінчики пальців
змазати йодним розчином. Миття та обробку рук (при шприцевому чи
скарифікованому методах уведення вакцин) слід повторювати після
кожних 10-15 введень препарату. 4.3.10. Особам, які мають шкірні захворювання рук (гноячки,
екземи тощо), або хворим на ангіну, грип та інші інфекційні
захворювання забороняється бути у приміщенні, де проводяться
щеплення. 4.3.11. Серія вакцини, що викликала сильні реакції після
щеплення (орієнтовно у 5-7% прищеплених), вилучається з ужитку. Після введення вакцини в карті профілактичних щеплень
робиться відмітка про щеплення із зазначенням дати її проведення,
дози і номера серії вакцини. Після закінчення щеплень роблять
відповідну відмітку у медичній амбулаторній карті. При парентеральному способі введення вакцини повинні бути
обов'язково створені умови асептичної роботи. Режим роботи
персоналу, розкривання ампул, знезаражування інструментів і шкіри
прищеплюваних здійснюється згідно з інструкцією по застосуванню
препарату. При введенні живих вакцин дозволяється використовувати
як знезаражуючі шкіру речовини, спирт чи ефір, що швидко
випаровуються, оскільки інші дезінфектанти, тривалий час
залишаючись на шкірі, згубно впливають на вакцину. 4.3.12. Засоби екстреної профілактики застосовуються в
епідемічних осередках. У разі потреби допускається одночасне
використання деяких засобів екстреної профілактики і вакцин.
Призначення бактеріофагів не є перешкодою для одночасного
проведення імунізації. Сироваткові препарати (протиправцева сироватка, антирабічний
гамаглобулін, протиенцефалітний гама-глобулін) можуть поєднуватись
з введенням відповідних вакцин. Сироватку (гамаглобулін) та
вакцину слід вводити з інтервалом в 30 хв. і в різні частини тіла. 4.3.13. Перед введенням чужорідної сироватки (гамаглобуліну)
роблять внутрішньошкірну пробу для виявлення чутливості до
чужорідного білка. Пробу роблять спеціально приготовленою і
розведеною сироваткою для внутрішкірної проби (звичайно її кладуть
у коробки з гетерологічними препаратами) або, при її відсутності,
- сироваткою, що збираються вводити, причому для цього її
спеціально розбавляють. 4.3.14. Антибіотики, як засоби екстреної профілактики, в
звичайних умовах діяльності установ використовуються обмежено і
призначаються особам, яким загрожує небезпека зараження особливо
небезпечними інфекціями, а також туляремією, бруцельозом, висипним
тифом, сибіркою. 4.3.15. Бактерійні і вірусні препарати слід застосовувати
суворо дотримуючись діючих наказів та інструктивно-методичних
рекомендацій МОЗ України.
4.4. Дезінфекція, дезінсекція і дератизація 4.4.1. Дезінфекція означає знищення збудників заразних хвороб
у навколишньому середовищі. дезінфекція включає власне
дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію. Виходячи із санітарного і епідеміологічного значення,
дезінфекцію ділять на профілактичну та осередкову, остання у свою
чергу ділиться на поточну і заключну. 4.4.2. Профілактична дезінфекція (власне дезінфекція,
дезінсекція та дератизація) здійснюється систематично з метою
запобігання виникненню інфекційних захворювань шляхом завчасного
знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих та гризунів у
місцях їх можливого скупчення: їдальнях, гуртожитках, перукарнях,
пральнях, банях, умивальних кімнатах, штрафних ізоляторах (ШІЗО),
приміщеннях камерного типу (ПКТ), дисциплінарних ізоляторах
(ДІЗО). 4.4.3. Поточна осередкова дезінфекція здійснюється у
стаціонарах медчастин УВП, лікарнях, УВП для утримування хворих на
туберкульоз, ізольованих дільницях для диспансерного нагляду за
хворими на туберкульоз, а також у будь-яких інших приміщеннях, де
тимчасово або постійно утримуються інфекційні хворі. Це необхідно
для запобігання розповсюдженню збудників інфекційного захворювання
за межі осередку. 4.4.4. Заключна осередкова дезінфекція здійснюється
одноразово у приміщенні, де був інфекційний хворий (після його
госпіталізації, ізоляції, переведення, звільнення або смерті), з
метою повного знезараження інфекційного осередку від збудника
інфекції. Знезараженню підлягають приміщення. меблі, постільні
речі, особисті речі хворого тощо. Заключна дезінфекція
здійснюється у перші години після ізоляції інфекційного хворого. Якість дезінфекційних робіт перевіряється бактеріологічним
контролем на санітарно-показову мікрофлору. 4.4.5. Дезінфекційні заходи в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань проводять дезінфектори під керівництвом і
наглядом фельдшерів медичних частин. 4.4.6. Необхідність у дезінфекційних засобах і матеріалах
визначається обсягом та характером дезінфекційних робіт, що
передбачаються на відповідний період часу стосовно до плану
протиепідемічних і профілактичних заходів. При складанні заявок на дезінфекційні засоби поряд з
існуючими нормами та з урахуванням фактичних витрат їх за
попередній рік необхідно мати на увазі прогнози епідеміологічної
ситуації, а також можливість забезпечення здійснюваних заходів
новими дезінфекційними засобами. Потреба в дезінфекційних засобах
для установи визначається начальником медичної частини згідно з
існуючими нормами їх витрачання. Режими дезінфекції окремих
об'єктів при туберкульозі і кишкових інфекціях подані в Інструкції
по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі
(додаток 4) та Інструкції по проведенню дезінфекції окремих
об'єктів при кишкових інфекціях (додаток 5). 4.4.7. Дезінфекційні заходи при різних інфекційних
захворюваннях проводяться згідно з методичними рекомендаціями МОЗ
України.
Частина IIЛікувально-профілактичне забезпечення
підслідних та засуджених
Розділ 5Загальні положення організації медичного забезпечення,
обладнання медичних частин СІЗО та УВП
5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП 5.1.1. З метою медичного забезпечення підслідних та
засуджених в місцях позбавлення волі створюється система
лікувальнопрофілактичних закладів (підрозділів). 5.1.2. Первинною ланкою цієї системи є медичні частини
(здоровпункти)* СІЗО та УВП МВС України. Завдання цих підрозділів
полягають у здійсненні медичного контролю за станом здоров'я
підслідним та засуджених шляхом проведення систематичних медичних
оглядів, обстежень, організації та надання необхідної медичної
допомоги особам, які утримуються в установах. ___________
* Далі - медичні частини.
5.1.3. Для забезпечення кваліфікованої та спеціалізованої
амбулаторно-консультативної, стаціонарної медичної допомоги,
організаційно-методичного керування медичними частинами СІЗО та
УВП в місцях позбавлення волі створюються міжобласні та
спеціалізовані лікарні для засуджених. Перелік лікувальних установ
та порядок направлення до них засуджених визначаються наказом МВС
України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення на лікування
засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі". 5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в
місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних
закладів органів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. 5.1.5. Відповідальність за організацію медично-санітарного
забезпечення підслідних та засуджених на території України
покладається на Управління охорони здоров'я МВС України, відділи
(служби) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, областей.
5.2. Організація роботи медичної частини 5.2.1. Медична частини є структурним підрозділом слідчого
ізолятора та установи виконання покарання, що організує і здійснює
медичну допомогу особам, які перебувають під вартою та відбувають
покарання, а також медичний контролі) за виконанням
санітарно-гігієнічних норм і правил, протиепідемічне забезпечення
і гігієнічне виховання підслідних та засуджених. Діяльністю медчастини установи керує її начальник. Його
функціональні обов'язки визначені в Примірній посадовій інструкції
начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи
виконання покарань (додаток 6). Посадову інструкцію начальника медичної частини УВП чи СІЗО
розробляє та затверджує начальник відділу (служби) охорони
здоров'я УВС. Якщо у складі СІЗО чи УВП функціонує лікарня, то медична
частина є структурним підрозділом, а для забезпечення
амбулаторного прийому підслідних та засуджених, проведення
санітарнопрофілактичної роботи організується
амбулаторно-профілактичне відділення. 5.2.2. Робота медчастини здійснюється у відповідності з
Основами законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ) та
згідно з нормативними актами Міністерства охорони здоров'я
України, а також цією Настановою. 5.2.3. Медична частина повинна мати посадові інструкції на
кожного медичного працівника, що розробляє та затверджує начальник
медчастини, а також складені та затверджені начальником установи
плани і графіки роботи медичного персоналу, правила внутрішнього
розпорядку для хворих, які перебувають у стаціонарі або в
медичному ізоляторі. Медична частина працює спільно з іншими службами установи на
підставі квартальних планів. 5.2.4. Направлення хворих на стаціонарне лікування у лікарні
здійснюється за наявності медичних показань згідно з діючим
наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення
на лікування засуджених, які утримуються в місцях позбавлення
волі". Термінова медична допомога надається найближчими лікувальними
установами місць позбавлення волі чи місцевих органів охорони
здоров'я.
5.3. Обладнання медичної частини 5.3.1. До складу медичної частини (залежно під її штатів.
обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар
(медичний ізолятор), аптека. До складу амбулаторії входять: кімната для чекання, кабінети
для лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра тощо),
кабінет фельдшера (медсестри), зуболікарський, наркологічний,
фізіотерапевтичний, допоміжні діагностичні кабінети
(функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний),
лабораторія, процедурна з стерилізаційною, перев'язочна (чиста,
гнійна). Амбулаторії жіночих УВП, крім цього, повинні мати кабінет для
огляду з гінекологічним кріслом, а в стаціонарі - кабінет гігієни
жінки. У режимних корпусах слідчих ізоляторів і в'язниць
обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому
підслідних та засуджених. До складу стаціонару медчастини УВП входять: санпропускник
(роздягальня, ванна), палати, а також ізолятор на 1 - 2 ліжка з
умивальником і туалетом у шлюзі, кімната для прийому їжі. До складу стаціонару медчастини СІЗО входять: санпропускник,
камери-палати, камера-ізолятор на 1 - 2 ліжка. Стаціонар повинен
бути в одному корпусі і на одному поверсі з амбулаторією
медчастини СІЗО. У стаціонарах медчастин СІЗО, УВП норма площі повинна
становити не менше, як 4 кв.м на одне ліжко, а в інфекційних
(туберкульозних) відділеннях чи палатах - 5 кв.м. 5.3.2. Усі функціональні підрозділи медчастини слід
розміщувати у просторих, світлих, теплих і чистих приміщеннях,
стіни та меблі фарбувати масляною фарбою світлих тонів. Бажані
централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання. Всі
приміщення медчастини повинні мати аварійне освітлення і звукову
сигналізацію. Медична частина повинна мати також інструментарій,
устаткування та інвентар згідно з Примірним переліком оснащення
медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм,
устаткуванням та інвентарем (додаток 7).
Розділ 6Організація лікувально-профілактичного
забезпечення у медчастині
6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та
засуджених 6.1.1. Медичний контроль здійснюється шляхом: - медичного обстеження під час прибуття підслідних та
засуджених у слідчі ізолятори та установи виконання покарань з
метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитарних та інших
гострих захворювань; - проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи,
вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів)* з
метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або
передпатологічними станами та розробки стосовно них
лікувальнооздоровчих заходів; - диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання; - санітарного нагляду за умовами праці, розміщення і
харчування підслідних та засуджених; - систематичної перевірки виконання рекомендацій
лікарськотрудових комісій щодо правильного працевлаштування
інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю, а також рекомендацій
лікувальних установ щодо проведення лікувально-профілактичних
заходів серед хронічних хворих. ___________
* Засуджені - працівники харчоблоків, лазень, пралень і т.інш.
проходять періодичні медичні огляди у відповідності з
Інструкцією по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних
обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах
харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках
дитини (додаток 1). Засуджені, які працюють із шкідливими
виробничими чинниками, повинні мати медичний висновок про
відсутність протипоказань роботи з ними. Медичний огляд
проводиться в обсязі, відповідному для кожного із чинників.
6.1.2. Всі особи, які прибули до слідчого ізолятора (також і
транзитні) проходять первинний медичний огляд з метою виявлення
осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточуючих, і хворих,
потребуючих невідкладної допомоги. Цю роботу необхідно провести в
обов'язковому порядку до направлення прибулих у "загальні" камери.
Огляд здійснює лікар або фельдшер у спеціально обладнаній медичній
кімнаті збірного відділення СІЗО. Кабінет повинен мати тонометр,
фонендоскоп, термометри, шпателі для огляду слизової зіву,
рефлектор, ваги, ростомір. У цьому кабінеті повинен бути журнал
медичних оглядів у СІЗО, де реєструються основні дані на осіб, які
оглянуті, і захворювання, що були виявлені під час огляду. Особи з
гострозаразними захворюваннями або з підозрою на них відразу після
огляду повинні бути ізольовані від здорових. Санітарна обробка цих
осіб здійснюється в останню чергу, після чого їх направляють в
спеціально виділені камери-ізолятори, де вони підлягають
відповідному обстеженню і лікуванню. Під час первинного медичного огляду медичний працівник з
прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з
питань профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток 18), про що особа засвідчує
підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен
проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за
його згодою консультування та тестування на ВІЛ. ( Підпункт 6.1.2
пункту 6.1 розділу 6 доповнено абзацом згідно з Наказом МВС
N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 ) 6.1.3. Протягом трьох днів від часу прибуття в СІЗО усі
прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також
рентгенофлюрографічне обстеження. На кожного підслідного
заповнюється медична амбулаторна картка за встановленою формою. Лікарі-спеціалісти, якщо такі є в штатах медчастини, також
залучаються до проведення оглядів усіх прибулих. Обсяг первинного
обстеження подано у відповідних розділах цієї Настанови. Надалі
медичні огляди проводяться лише на підставі показань, але не рідше
одного разу в шість місяців. 6.1.4. Усі особи, які вибувають із слідчого ізолятора (серед
них і транзитні), проходять заключний (лікарський або
фельдшерський) медичний огляд. Забороняється перевозити хворих з
гострою стадією захворювання, хворих на інфекційні та венеричні
захворювання, уражених педикульозом, коростою, які не пройшли
встановлений курс лікування, а також хворих, які не можуть бути
транспортовані. Після закінчення огляду робиться висновок щодо стану здоров'я
кожного, хто вибуває, що занотовується у медичній амбулаторній
карті. Медичний працівник, який здійснював огляд, ставить свій
підпис під висновком і на відкритій довідці особистої справи
засудженого. 6.1.5. Після прибуття в УВП всі засуджені проходять медичний
огляд з метою виявлення інфекційних і паразитарних захворювань. 6.1.6. Протягом двох тижнів після прибуття в УВП засуджені
проходять поглиблений лікарський огляд з метою виявлення
захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення
категорії працездатності. Під час цього огляду лікарі збирають
анамнестичні дані про перенесені захворювання, травми, операції,
що реєструються в медичній амбулаторній карті, за необхідності
призначаються додаткові обстеження. У разі відсутності даних про
рентгенофлюорографічне обстеження у поточному році останнє
проводиться якнайшвидше. Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених
здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у
разі амбулаторних звернень до медчастини. 6.1.7. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз на
рік. Засуджені, які перебувають в УВП закритого типу (в камерах),
а також неповнолітні у ВТК підлягають огляду два рази на рік. Графік проведення цих оглядів затверджує начальник УВП.
Згідно з графіком начальник медчастини повинен організувати огляд
засуджених силами лікарів медчастини з залученням за необхідності
відповідних лікарів-фахівців з лікарень місць позбавлення волі. В
огляді засуджених обов'язково бере участь терапевт, психіатр,
стоматолог (зубний лікар). У разі потреби залучення лікарів місцевих органів охорони
здоров'я до проведення профілактичних медичних оглядів
здійснюється згідно з чинним законодавством. Прибуття засуджених до медчастини здійснюється під
керівництвом начальника загону (старшого по корпусу). Під час
оглядів проводиться: - збір анамнестичних даних; - антропометричні дослідження (ріст, вага тіла); - гінекологічний огляд жінок з мазками на цитологічне
обстеження, у дівчат - пальцьове обслідування через пряму кишку
(за показаннями); - визначення гостроти зору і слуху; - туберкулінова діагностика (в СІЗО - неповнолітнім, в УВП -
всім засудженим до 30 років під час надходження); - аналіз крові (визначення ШОЕ, гемоглобіну, лейкоцитів,
цукру в крові за показаннями); - дослідження загального аналізу сечі; - ЕКГ (з 15 років - 1 раз на 3 роки, з 30 років - щорічно) ; - флюорографія (рентгенографія) органів грудної клітки - 2
рази на рік; - жінкам - пальпаторне обслідування молочних залоз; - пальцьове обстеження прямої кишки; - пневмотахометрія; - огляд лікарем-терапевтом, психіатром, стоматологом (зубним
лікарем); - огляд лікарями інших спеціальностей (за показаннями). Результати профілактичного огляду заносять до медичної
амбулаторної карти. Особам, які перебували в зоні підвищеної радіації та які
проживають на радіоактивно забруднених територіях, під час
профілактичних оглядів проводяться такі додаткові дослідження: - розгорнутий аналіз крові (підрахунок кількості гемоглобіна,
еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, ретикулоцитів, лейкоцитарної
формули); - коагулограма; - тимолова проба, визначення АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази,
рівня загального холестерина, (в-липопротеїдів, прямого білірубіна
навіть нормальних показниках загального; - білка і білкових фракцій. Бажано також проведення імунологічних досліджень. Особам, які перехворіли на гостру променеву хворобу, вказані
дослідження проводяться 1 раз на півріччя. 6.1.8. Перед тим, як помістити підслідного (засудженого) в
ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер чи одиночну камеру, обов'язково слід
проводити медичний огляд з письмовим висновком лікаря про
можливість перебування оглянутого у названих приміщеннях. Коли
такий огляд неможливо здійснити негайно, то підслідний
(засуджений), якщо він не має видимих ознак небезпечного
захворювання (отруєння, травми), поміщається в ШІЗО, ПКТ, ДІЗО,
карцер, одиночну камеру з подальшим медичним оглядом протягом 18
годин. 6.1.9. Засуджені, які вибувають з УВП (переведення,
звільнення тощо), проходять заключний медичний огляд.
6.2. Організація амбулаторного прийому. 6.2.1. Амбулаторну медичну допомогу підслідним і засудженим
надають амбулаторії медчастин, лікарські здоровпункти слідчих
ізоляторів та установ виконання покарань. 6.2.2. Амбулаторний прийом у медчастині підслідних та
засуджених здійснюється у години, визначені наказом керівництва
установи. Для кожного загону, зміни чи декількох загонів
визначається час амбулаторного прийому. У слідчих ізоляторах та
в'язницях амбулаторний прийом здійснюють лікарі (фельдшери) в
режимних корпусах, в спеціально обладнаних приміщеннях, за
попереднім записом, зробленим фельдшером (у виняткових випадках -
старшим по корпусу). 6.2.3. У кожному загоні УВП повинен бути журнал попереднього
запису на амбулаторний прийом, що його веде начальник загону.
Журнал попереднього запису передається до медчастини перед
початком амбулаторного прийому. Після закінчення прийому журнал
повертається вищезазначеним особам. Прийом без попереднього запису у журнал проводиться лише в
термінових випадках. 6.2.4. У слідчих ізоляторах, в'язницях фельдшер разом із
старшим по корпусу щоденно перевіряє наявність у підслідних, чи
засуджених скарг на здоров'я та санітарний стан камер шляхом їх
обходу. Для надання невідкладної медичної допомоги особи, які
потребують її, приводяться у корпусну амбулаторію. За необхідності
фельдшер робить відповідні призначення в установленому для нього
обсязі або записує хворих на прийом до лікаря. Про хворих, які
потребують невідкладної допомоги, медчастину сповіщають через
чергових контролерів. 6.2.5. Особам, які перебувають у штрафних та дисциплінарних
ізоляторах, приміщеннях камерного типу, а також у карцерах слідчих
ізоляторів і в'язниць, медична допомога надається на місці
медпрацівниками під час щоденної перевірки санітарного стану цих
приміщень. У випадках, коли є серйозна загроза здоров'ю або життю
осіб, які утримуються у зазначених приміщеннях, медичний працівник
вживає заходів до термінового переведення такої особи у
медчастину. 6.2.6. Лікарям, фельдшерам, медичним сестрам забороняється
бути у камерах слідчих ізоляторів, в'язниць, УВП особливого
режиму, штрафних і дисциплінарних ізоляторів, приміщеннях
камерного типу без супроводження контролерів. 6.2.7. У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму і
в'язницях на прийом до лікаря (фельдшера) або для виконання
процедур хворі виводяться покамерно (індивідуально або групами, по
3-5 чоловік) з дотриманням вимог ізоляції і з належною охороною. Засуджені в інших УВП прибувають на амбулаторний прийом
самостійно. 6.2.8. Амбулаторний прийом здійснюють лікарі медчастини у
визначені години із застосуванням сучасних методів дослідження і
лікування. Амбулаторний прийом може здійснювати й фельдшер. Він
відбирає хворих, які потребують консультації лікаря. При кількості записаних, що перевищує можливості лікаря на
прийомі, за межами медчастини фельдшером здійснюється долікарське
сортування осіб, які записані на прийом, в залежності від
терміновості надання медичної допомоги. Під час прийому в амбулаторії, а в разі потреби і в кабінеті
лікаря (фельдшера) повинен бути контролер або представник
адміністрації установи. 6.2.9. До початку амбулаторного прийому фельдшер (медсестра)
підбирає медичні амбулаторні карти На осіб, які за писані у
журналі попереднього запису па амбулаторний прийом, опитує хворих
для з'ясування їх скарг, вимірює у хворих температуру тіла і
визначає черговість їх направлення до лікаря. 6.2.10. Після огляду хворого лікар стисло і розбірливо
записує до його медичної амбулаторної карти дату прийому, скарги,
дані об'єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить
висновок про необхідність звільнення від роботи та підписується. Під час амбулаторних звернень засуджених з приводу
захворювань та профілактичних оглядів проводиться відбір осіб, які
підлягають диспансерному нагляду. Основні принципи диспансерної
роботи викладені в Інструкції по проведенню диспансеризації
хворих, які перебувають в УВП (додаток 8). 6.2.11. У журналі попереднього запису на амбулаторний прийом
лікар або фельдшер чітко записує діагноз, висновок про звільнення
від роботи або нарядів, дату повторної явки до лікаря. На кожний
випадок звільнення заповнюється талон реєстрації причини
тимчасової непрацездатності. 6.2.12. Висновок про тимчасове або повне звільнення від
нарядів і роботи робить лікар, а у випадках відсутності лікаря -
це робить фельдшер, але не більше, як на три доби одноразово. У
разі потреби звільнення може бути продовжено. 6.2.13. Списки амбулаторне звільнених медична частина передає
черговому помічнику начальника установи. Облік засуджених, які
звільнені від роботи, ведеться у журналі реєстрації амбулаторних
хворих. 6.2.14. Довідки про звільнення від роботи, рецепти і т. інш.
на руки засудженим не видаються. 6.2.15. В амбулаторній карті роблять записи про всі
призначення і маніпуляції незалежно від місця їх проведення (ШІЗО,
ПКТ, ДІЗО, карцер, камера і т. інш.) й від того, хто їх виконує
(лікар, фельдшер чи медсестра). 6.2.16. Медичні амбулаторні карти є документами суворої
звітності, тому на руки засудженим і підслідним не видаються.
Зберігаються в алфавітному порядку або по підрозділам її медичній
частині, у шафах під замком. За облік і зберігання цих документів
відповідає особа, призначена начальником медчастини. Разом з
медичними амбулаторними картами зберігаються й журнали реєстрації
амбулаторних хворих. 6.2.17. Медичні препарати на руки засудженим не видаються,
вживання ліків здійснюється у присутності медичного працівника (за
винятком препаратів нітрогліцерину для осіб з ішемічною хворобою
серця). Хворі, яким призначено амбулаторне лікування, для
приймання ліків та виконання інших лікувальних процедур приходять
до медчастини протягом дня у визначені години. Лікарські
призначення виконує фельдшер (медсестра), про що робить відмітку у
журналі обліку процедур. 6.2.18. Амбулаторному лікуванню, що триває не більше як 14-15
днів, підлягають хворі, які за характером захворювання (травми) не
потребують складних методів діагностики і лікування (забиття,
дисторзії, поверхневі абсцеси тощо). Обсяг діагностичних і
лікувальних заходів стосовно хворих залежить від можливості
забезпечення в умовах медичної частини лабораторного,
рентгенологічного та інших спеціальних досліджень. 6.2.19. Якщо хворого направлено на рентгенологічне,
лабораторне чи інше обслідування, на прийом до лікаря-фахівця, а
також на процедури, що не можуть бути виконані у медчастині, то
медичну амбулаторну карту видають особі, яка супроводжує хворого.
У медичній карті повинні бути зазначені дані обстежень, що
проводились у медчастині, можливий діагноз та причини направлення. У складних або неясних випадках, коли лікар медчастини не
може самостійно встановити діагноз захворювання, хворих слід
направляти на консультацію до лікарів-фахівців, що надається у
медчастині або іншому лікувальному закладі. До консультації
залучаються лікарі-фахівці лікарень місць позбавлення волі,
лікувально-профілактичних установ МВС, УВС, а також органів
охорони здоров'я. В останньому випадку консультація оплачується у
встановленому порядку. 6.2.20. Якщо особа бажає здійснити тестування на ВІЛ, то вона
має звернутися до лікаря, який відповідає в установі за проведення
передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та
обстеження. Медичний працівник зобов'язаний забезпечити
конфіденційність інформації, яку отримав під час цієї бесіди, а
також результату тестування на ВІЛ. ( Пункт 6.2 розділу 6
доповнено підпунктом 6.2.20 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
6.3. Організація невідкладної медичної допомоги 6.3.1. Однією з основних функцій медичної частини є
організація та надання за будь-яких умов невідкладної медичної
допомоги під час гострих захворювань, отруєнь та травм. Невідкладна медична допомога підслідним та засудженим
надається найближчим лікувальним закладом місці, позбавлення волі
чи місцевих органів охорони здоров'я. Начальник медичної частини визначає порядок надання
невідкладної медичної допомоги, що затверджується начальником
установи і доводиться до відома осіб, яких не стосується. Порядок надання невідкладної допомоги визначається наказом
МВС України від 12.02.93 р. N 74. Відповідальність за своєчасний виклик медпрацівника або
швидкої медичної допомоги в години, коли за розпорядком роботи в
установі не передбачено перебування медичних працівників, а також
за забезпечення транспортом і конвоєм, за необхідності термінової
евакуації хворого несуть начальник установи та командир частини
військ внутрішньої та конвойної охорони. 6.3.2. Амбулаторія повинна бути готова до надання
невідкладної медичної допомоги у будь-який час. Для цього у
процедурній і перев'язочній (операційній) треба мати напоготові
набори (посиндромні укладки) для надання невідкладної медичної
допомоги під час гострих станів, стерильний хірургічний
інструментарій, шприци, ін'єкційні голки, запас кисню, стерильного
перев'язочного матеріалу тощо. У приміщенні для проведення
медичних маніпуляцій обов'язкове вивішується таблиця, де зазначені
основні симптоми відповідних захворювань, перелік засобів та
заходів щодо надання невідкладної допомоги з подальшою тактикою
ведення хворого. Кожний стан слід позначати порядковим номером. Цим же номером
повинні бути позначені відповідні набори ліків, що зосереджені у
гніздах спеціальних шаф згідно з Примірним переліком лікарських
засобів у посиндромних укладках для надання невідкладної медичної
допомоги (додаток 9). Напоготові повинна бути портативна укладка (сумка, валіза) з
набором засобів для надання невідкладної допомоги за межами
медчастини. 6.3.3. Усі медикаменти, призначені для поточного
використання, та майно для надання невідкладної допомоги повинні
зберігатися у спеціальних шафах під замком. Медикаменти та інше
майно, що використовується, дозволяється зберігати у кількості, що
не перевищує п'ятиденну потребу. Перш ніж видати ліки хворому
кожного разу необхідно перевіряти відповідність ліків, що
видаються тим, кому ноті призначені, та термін їх придатності. Наркотичні лікувальні засоби зберігаються у металевій шафі
під замком тільки у приміщенні аптеки, що розташовано у
адміністративному будинку установи та обладнано охоронною
сигналізацією. Такі ліки видаються лише за лікарським призначенням
з відповідним записом в амбулаторній карті хворого та в книзі
"обліку отруйних, наркотичних, гостродефіцитних ліків та етилового
спирту", що зберігається в аптеці.
6.4. Обсяг медичної допомоги у медчастині 6.4.1. Під час обстеження хворих з метою встановлення
діагнозу захворювання лікар медчастини використовує дані анамнезу,
медичні документи, результати огляду, дані лабораторних,
рентгенологічних і функціональних методів дослідження. У разі
необхідності дані про захворювання, що мали підслідні та
засуджені, отримуються через лікувальні заклади органів охорони
здоров'я за місцем їх проживання до арешту та засудження. 6.4.2. У будь-якій установі підслідним та засудженим повинна
надаватися невідкладна медична допомога в обсязі, не менше
визначеного цією Настановою. 6.4.2.1. В області хірургії а) лікар медичної частини повинен надавати хворому медичну
допомогу в такому обсязі: - визначати групу крові; - проводити внутрішньовенні капельні і струмінні вливання
кровозамінних та протишокових рідин, а в разі потреби -
переливання консервованої чи свіжоцитратної крові; - місцеву новокаїнову інфільтраційну анестезію; новокаїнові
блокади; первинну хірургічну обробку невеликих ран м'яких тканин;
транспортну іммобілізацію; зупинку зовнішньої кровотечі
тампонадою, перев'язкою судин або шляхом накладання затискача на
судину, що кровоточить; катетеризацію та пункцію сечевого міхура;
трахеостомію; пункцію плевральної порожнини або введення дренажу з
клапаном у випадках напруженого пневмотораксу; штучне дихання
різними засобами; непрямий масаж серця; - надавати допомогу при опіках, відмороженнях та
електротравмах; - лікувати обмежені опіки та підморожений I - II ступеня; б) фельдшер медичної частини повинен надавати хворому медичну
допомогу в такому обсязі: - своєчасно, правильно надавати долікарську допомогу та без
затримки направляти до лікаря хворих, які потребують його
допомоги; - визначати групу крові; - здійснювати тимчасову зупинку кровотечі; - здійснювати транспортну іммобілізацію; - вводити протиправцеву сироватку при всіх випадках
поранення, відморожуваннях, опіках і електротравмах; - проводити штучне дихання різними засобами, непрямий масаж
серця, інгаляцію кисню; - робити підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, вводити
лікарські препарати внутрішньовенне, здійснювати капельні та
струмінні вливання рідин; - знати симптоматику найбільш поширених та особливо гострих
хірургічних захворювань; - розпізнавати симулятивні дії підслідних та засуджених; - стерилізувати інструментарій, посуд, білизну і т.інш.; в) показання для термінової госпіталізації до хірургічного
відділення лікарні: пошкодження крупних судин з кровотечею або без
неї, внутрішня кровотеча, проникаючі поранення, поранення з
пошкодженням кісток, суглобів, і нервових стовбурів, переломи
кісток, струс і забиття головного мозку; великі пошкодження, що
супроводжуються шоком; пошкодження грудей з підозрою на
пневмоторакс і гемоторакс; травма живота і таза з підозрою на
пошкодження внутрішніх органів; захворювання черевної порожнини з
симптоматикою "гострого живота"; кістковий і сухожильний
панарицій, глибокі абсцеси, флегмони, карбункули будь-якої
локалізації, фурункули обличчя; гострі остеомієліти та артрити;
опіки та відморожування II - III ступеня; злоякісні новоутворення
з вперше встановленим діагнозом або новоутворення, підозрілі на
злоякісні; г) з урахуванням транспортабельності хворого госпіталізують у
найближчу лікарню відповідного профілю. У разі необхідності
проведення у дорозі заходів медичного характеру, а також за
можливості виникнення такої необхідності хворого (потерпілого)
супроводжує медичний працівник, який повинен мати при собі укладку
з медикаментами та інструментарієм. У направленні на термінову
госпіталізацію слід подавати стислі дані про стан хворого і про
допомогу, що йому надавилась. Для забезпечення транспортування
хворого вживаються такі заходи: - при черепномозковій травмі потерпілого необхідно покласти в
таке положення, що не затруднює дихання та запобігає аспірації
блювотними масами; - при пошкодженні хребта та спинного мозку: - шийного відділу - обережна фіксація голови, проведення
протишокових заходів, транспортування на щиті; - грудного та поперекового відділу - евакуація потерпілого на
твердому щиті, проведення протишокових заходів при показаннях
виконати катетеризацію сечевого міхура, запобігти застосуванню
грілок на поверхнях, що денервовані. 6.4.2.2. При захворюваннях внутрішніх органів а) лікар медичної частини повинен: - надавати невідкладну медичну допомогу при гострих
отруєннях, непритомності, тепловому ударі, утопленні, ураженні
електричним струмом, легеневих, шлункових та кишкових кровотечах,
приступах бронхіальної астми, спонтанному пневмотораксі, гострій
серцевій та судинній недостатності, ниркових та печінкових
кольках, інфаркті легенів тощо; - здійснювати лікування осіб з гострими та вірусними
інфекціями верхніх дихальних шляхів, гострим та хронічним
бронхітом, ангіною, функціональними розладами серцево-судинної
системи, малярією, гельмінтозами, хронічним гастритом.
неускладненими формами виразкової хвороби шлунку та
дванадцятипалої кишки, холециститом та гіповітамінозами; - здійснювати нагляд за реконвалесцентами, виписаними з
лікарні; - знати симптоматику гострих уражень (в тому числі іонізуючим
випромінюванням, отруйними речовинами, бактеріальними засобами) і
вміти надавати першу лікарську допомогу при цих ураженнях; - знімати ЕКГ і знати електрокардіографічні ознаки
стенокардії. гострого інфаркту міокарда, "загрозливі" порушення
ритму серця; б) при захворюваннях внутрішніх органів фельдшер повинен: - розпізнавати та лікувати захворювання внутрішніх органів,
що найбільш часто зустрічаються, надавати невідкладну допомогу при
гострих захворюваннях і отруєннях, що виникли раптово; - організувати та здійснювати нагляд за хворими; - промивати шлунок, робити лікарські та очищувальні клізми; - знімати ЕКГ; - проводити найпростіші лабораторні дослідження (підрахунок
кількості лейкоцитів, визначення гемоглобіну крові, ШОЕ, питомої
ваги сечі, якісні реакції на цукор і білок у сечі тощо); - ставити туберкулінову пробу (Манту), правильно її оцінювати
та володіти технікою ревакцинації проти туберкульозу вакциною БЦЖ
внутрішньошкірним методом; в) терміново госпіталізуються хворі, які потребують
невідкладної кваліфікованої та спеціалізованої допомоги, лікування
в умовах лікарні: з гострим порушенням коронарного кровообігу
(інфаркт міокарда, приступ стенокардії, що затягнувся), з
гіпертонічним кризом, гострим ревматизмом, гострими отруєннями,
крупозним запаленням легенів, гострим нефритом, пієлонефритом,
інфекційними захворюваннями, гострими порушеннями мозкового
кровообігу, гострими порушеннями серцевого ритму та провідності з
явищами недостатності кровообігу, коматозними станами,
гемолітичними кризами, гострою діареєю з синдромом обезводнювання
та електролітними порушеннями, гострою променевою хворобою,
пропасницями невідомого походження, цукровим діабетом у випадках,
що вимагають корекції інсулінотерапії та постійного лабораторного
обстеження, загостренням бронхіальної астми тощо. 6.4.2.3. При захворюваннях і пошкодженнях очей та їх
придатків а) лікар медчастини повинен: - визначати гостроту зору за таблицями Сивцева та сприйняттям
кольору за таблицями Рабкіна; - виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і з
поверхневих шарів рогівки, користуючись фокальним освітленням; - розпізнавати механічні пошкодження, термічні та хімічні
опіки очей та їх придатків, надавати першу лікарську допомогу при
цих видах травм; - діагностувати ячмінні і мейбоміти повік, негостре запалення
кінців повік та кон'юнктиви, курячу сліпоту; організувати
лікування цієї категорії хворих, а інших захворюваннях очей
своєчасно вирішувати питання про необхідність консультації чи
госпіталізації; б) фельдшер (медсестра) повинен: - виконувати призначення лікарів (закапувати очні краплі.
закладати за повіки мазь, вивертати верхню повіку, промивати
кон'юнктивальну порожнину, накладати пов'язку на одне або обидва
ока); - розпізнавати пошкодження очей та їх придатків, надавати
долікарську допомогу; - виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і поверхневих
шарів рогівки; - розпізнавати запальні захворювання вік і кон'юнктиви та
надавати долікарську допомогу; в) направленню в очне відділення підлягають: усі потерпілі з
пошкодженням очей від механічного, хімічного, променевого впливу,
крім осіб із сторонніми предметами поверхнево розміщеними в
рогівці і кон'юнктиві (у випадку успішного усунення цих сторонніх
предметів в медчастині); хворі з гострими та хронічними
захворюваннями придатків очей. що не піддаються лікуванню; усі
хворі з захворюваннями очного яблука; особи з підозрою на
глаукому; особи з поступовим прогресуючим погіршанням зору чи
раптовою його втратою. 6.4.2.4. При захворюваннях вуха, горла і носа а) лікар медчастини повинен: - надавати невідкладну допомогу при травмах і захворюваннях
ЛОР-органів, що супроводжуються ускладненнями, які загрожують
життю (задуха у зв'язку із стенозом гортані, кровотеча із
ЛОР-органів і т.інш.); - розпізнавати і лікувати у медчастині хворих із зовнішніми
захворюваннями вуха: дерматит, фурункульоз, сірчана пробка,
сторонній предмет біля входу до зовнішнього слухового проходу, що
добре видно та легко виймається обережним промиванням вушним
шприцом, носові кровотечі, зовнішні захворювання носа (фолікуліти,
дерматити), гострі риніти; - лікувати хворих з хронічними фарингітами, ларингітами та
тонзилітами, що не потребують хірургічного втручання; хронічними
гнійними та гострими катаральними середніми отитами (за вказівкою
спеціаліста-отоларинголога); підморожування, опіки I - II ступеня
носа і вуха; проводити продування вух балоном, там попаду
порожнини носа кровотечах; б) фельдшер (медсестра) повинен: - розпізнавати гострі захворювання вуха, горла, носа, що
потребують негайної лікарської допомоги; - надавати долікарську допомогу при захворюваннях та
пошкодженнях вуха, горла, носа; - робити туалет слухових проходів при захворюванні вух,
виймати (промиванням) сірчані пробки; - виконувати призначення лікаря-спеціаліста; в) до лікарні слід направляти хворих, які мають тривкі та
рецидивуючі носові кровотечі; привушні флегмони, травми носа (за
висновком лікаря-спеціаліста); гострі гнійні середні отити чи
загострення хронічних гнійних отитів; перихондрити вушної
раковини, екземи зовнішнього вуха, гострі параназальні синусити чи
загострення хронічних гнійних, гнійно-поліпозних запалень
придаткових порожнин носа; флегмонозні ангіни і шийні лімфаденіти;
затяжний ларингіт при наявності афонії чи дисфагії, з підозрою на
туберкульоз, вовчак, склерому чи хворі з іншими інфекційними
гранульомами, а також тих, кому за висновком отоларинголога
необхідне стаціонарне обстеження та лікування. 6.4.2.5. При захворюваннях сечостатевої системи а) лікар медчастини повинен: - надавати невідкладну медичну допомогу при пошкодженнях
органів сечостатевої системи, нирковій кольці, гострій затримці
сечі, парафімозі; - діагностувати найбільш характерні захворювання (водянка
яєчка, крипторхизм, сім'яна кіста, розширення вен сім'яного
канатика, епідидиміт, фімоз та ін.); б) фельдшер (медсестра) повинен надавати невідкладну
долікарську допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої
системи; в) до лікарні слід направляти хворих із симптомами гематурії
та піурії (сечокам'яна хвороба, пухлини та туберкульоз нирок і
сечових шляхів, гострий та хронічний уретрити, цистит,
пієлонефрит, орхит, епідидиміт, простатит і т.ін.). Терміново направляють до лікарні хворих з закритими та
відкритими пошкодженнями сечостатевих органів. 6.4.2.6. При стоматологічних захворюваннях а) в разі відсутності у медчастині лікаря-стоматолога
(зубного лікаря) допомогу надає лікар (в основному невідкладних
показаннях). При цьому лікар повинен: - розпізнавати гострий пульпіт, гострий одонтогенний
остеомієліт щелепи та флегмону, а також афтозний та виразковий
стоматит і надавати невідкладну допомогу при цих захворюваннях; - діагностувати перелом нижньої (верхньої) щелепи, вивих
нижньої щелепи та надавати першу допомогу при пораненнях і
пошкодженнях обличчя та щелеп; б) фельдшер (медсестра) повинен розпізнавати гострий пульпіт,
гострий періодонтит, перелом і вивих нижньої щелепи і надавати
допомогу при цих захворюваннях та пошкодженнях щелепно-лицевої
області. 6.4.2.7. При неврологічних та психічних захворюваннях а) лікар медчастини повинен: - виявляти основні форми захворювань нервової системи і
надавати невідкладну допомогу хворим з гострими порушеннями
кровообігу мозку, менінгітами, енцефалітами, з травмами головного
та спинного мозку, епілептичними та істеричними припадками; - розпізнавати основні форми психічних захворювань, надавати
невідкладну допомогу хворим з гострими психотичними реактивними
станами, вживати заходів для їх ізоляції, а також евакуації в
психіатричні стаціонари, володіти методикою фіксації неспокійних
хворих; - діагностувати і лікувати в умовах медчастини захворювання
периферичної нервової системи (гострий попереково-кряжовий
радикуліт, люмбаго, невралгії окремих нервів), невротичні та
астенічні стани. Лікувально-профілактичні заходи з приводу нервово-психічних
захворювань лікар повинен проводити у тісному контакті з штатними
та позаштатними фахівцями; б) фельдшер (медсестра) повинен: - розпізнавати гострі порушення кровообігу мозку, травми
центральної нервової системи, нейроінфекції (менінгіти та
енцефаліти), надавати хворим невідкладну допомогу; - знати симптоми основних психічних захворювань, а при
виявленні такого роду хворих своєчасно доповідати про них лікарю
та вживати заходів щодо їх ізоляції, вміти зняти психомоторне
збудження, брати участь в евакуації хворих в психіатричні
установи (відділення), володіти методикою фіксування неспокійних. 6.4.2.8. При шкірних та венеричних хворобах а) лікар медчастини повинен: - розпізнавати основні шкірні та венеричні захворювання,
надавати при цих захворюваннях медичну допомогу і проводити
необхідні профілактичні заходи; - володіти технікою промивання уретри, аутогемотерапії,
взяття й пересилання крові для серологічного дослідження; взяття
мазка на наявність гонококів у виділеннях з уретри, секрету
простати та сечових шляхів; дослідження лусочок й волосся з місць
ураження шкіри на грибки; б) фельдшер (медсестра) повинен: - самостійно розпізнавати шкірні та венеричні хвороби, що
найбільш часто зустрічаються; - застосовувати основні форми лікарських речовин і видаляти
їх з поверхні шкіри; - проводити аутогемотерапію; - вводити в уретру м'який катетер, брати кров на реакцію
Васермана, володіти методикою експрес-діагностики сифілісу; - брати і відправляти матеріал для лабораторного дослідження
на гонококи і грибкові захворювання, проводити промивання уретри. 6.4.3. Порядок направлення до лікарень осіб, які потребують
стаціонарного обстеження та лікування, регламентується наказом МВС
України від 12 лютого 1993 р. N 74. 6.4.4. За підготовку медичного персоналу для надання медичної
допомоги у наведеному вище обсязі несуть відповідальність
начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС та начальник
медичної частини установи.
6.5. Організація стаціонарної допомоги. 6.5.1. Начальник медичної частини забезпечує розгортання
ліжок згідно із плановим наповненням установи та їх ефективне
використання для лікування хворих. 6.5.2. Стаціонар (ізолятор) медчастини, призначений для: - обстеження і лікування хворих, які потребують стаціонарного
режиму, із строком лікування до 14-15 днів; - необхідного стаціонарного доліковування хворих, виписаних з
лікарні; - тимчасової ізоляції інфекційних чи підозрілих на інфекційне
захворювання хворих до направлення їх у лікарню; - стаціонарного лікування нетранспортабельних хворих до
поліпшення їх стану і направлення в лікарню; - розміщення осіб, які підлягають стаціонарному лікуванню за
планом диспансерного нагляду та належать до оздоровчої групи. 6.5.3. Прийом хворих у стаціонар медчастини здійснюється за
наявності у медичній амбулаторній карті висновку лікаря про
необхідність проведення стаціонарного обстеження та лікування. Дані про новоприбулих до стаціонару заносяться у журнал
обліку прийому, виписування хворих та відмов у госпіталізації. На кожного хворого заводять медичну карту стаціонарного
хворого встановленого зразка. Про всі випадки термінової чи
планової госпіталізації у стаціонар, а також виписування з нього,
начальник медчастини (черговий медпрацівник) повідомляє начальника
загону (старшого по корпусу). 6.5.4. Всі хворі, які прибувають до стаціонару, обов'язково
проходять санітарну обробку. Залежно від стану хворого санітарна
обробка може бути повною або частковою. При необхідності білизна
хворого дезінфікується. Одяг і взуття хворого зберігають у
приміщеннях стаціонару, натільну білизну здають у пральню і при
виписуванні повертають йому. 6.5.5. У стаціонарі хворі, які становлять небезпеку для
оточення (інфекційні, заразні шкірні, психічні захворювання та
інш.), розміщуються окремо від інших хворих. Для цього у стаціонарі обладнується інфекційний ізолятор на
1-2 інфекції. При цьому кількість ліжок визначається з урахуванням
можливостей стаціонару. Ізолятор призначений: для тимчасової ізоляції (до направлення
у лікарню) інфекційних хворих (серед них і хворих на туберкульоз)
та хворих із захворюваннями, підозрілими на інфекційні, для
надання їм першої лікарської допомоги, нагляду і спостереження за
ними, для збору матеріалів, необхідних для діагностики
захворювання. В ізоляторі необхідно своєчасно здійснювати поточну і
заключну дезінфекцію. Медичний персонал в ізоляторі повинен користуватися
спеціально виділеними халатами і суворо дотримуватися усіх правил
особистої гігієни. 6.5.6. Під час перебування у стаціонарі хворий повинен пройти
обстеження, при якому використовуються всі доступні для медчастини
методи інструментального і лабораторного дослідження. За
необхідності до консультації залучаються лікарі-спеціалісти
медичних установ органів внутрішніх справ або органів охорони
здоров'я. Планові консультації здійснюються за графіком, а в
термінових випадках - у будь-який час доби. 6.5.7. Обхід хворих лікарі медчастини здійснюють щоденно.
Записи у щоденниках хворих роблять 1 раз на 3 дні у випадках
легкого перебігу захворювання, і щоденно - при тяжких випадках та
випадках середньої тяжкості. Начальник медчастини повинен оглядати
хворих не рідше як один раз на тиждень і в обов'язковому порядку у
перший день прибуття хворого та перед виписуванням. Лікарські призначення, вимірювання температури тіла,
антропометричні дослідження здійснює черговий фельдшер
(медсестра), йому доручається також нагляд за виконанням правил
внутрішнього розпорядку для хворих. Встановлений розпорядок дня
затверджується начальником установи та вивішується на видному
місці. Отримання посилок й надання побачень особам, які знаходяться
у стаціонарі, здійснюється відповідно до чинного законодавства. 6.5.8. У стаціонарі медчастини цілу добу повинен бути
черговий санітар. Кількість чергового персоналу визначає начальник
медчастини.
Розділ 7Організація лікувально-профілактичного
забезпечення у лікарнях
7.1. Організація медичної допомоги у лікарнях 7.1.1. Лікарні для засуджених-це лікувально-профілактичні
установи, призначені для лікування та утримування осіб, які
відбувають покарання в установах виконання покарань (крім
УПВ-поселень), а також тих, які знаходяться під партою у слідчих
ізоляторах і потребують термінової медичної допомоги. Вони
забезпечують кваліфіковану і спеціалізовану стаціонарну та
амбулаторну консультативну допомогу, а також
організаційно-методичне керування медичними частинами СІЗО та УВП
УВС Республіки Крим, областей, що закріплені за ними. 7.1.2. Лікарня організує свою роботу згідно з вимогами
чинного законодавства щодо виконання і відбування покарань в
установах МВС України. Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота
здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про
охорону здоров'я, нормативними актами Міністерства охорони
здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, а також
цією Настановою. 7.1.3. Лікарні можуть бути самостійними лікувальними
установами місць позбавлення волі або у складі УВП залежно від
потужності, можливості ізольованого розташування та
функціонування. Лікарня, що функціонує у складі УВП, розташовується на
ізольованій території. Забезпечення лікарні відповідним медичним
обладнанням та апаратурою, господарчим інвентарем, транспортом та
іншим майном здійснюється за рахунок коштів установи. У лікувально-діагностичних кабінетах, ординаторських, на
робочих місцях чергових медсестер встановлюється тривожна
сигналізація та аварійне освітлення. Підтримання режиму, спеціальний облік, виховну роботу і
матеріальне забезпечення у лікарні, що функціонує при УВП,
здійснює адміністрація установи. У лікарні, що є самостійним
закладом, необхідні служби створюються за нормами, встановленими
наказом МВС України від 29 травня 1992 р. N 310* "Про
удосконалення організаційних структур системи установ виконання
покарань". ___________
* Адміністративно-господарська, оперативно-режимна, виховна
діяльність та інш. регулюються відповідними нормативними актами
МВС України.
7.1.4. Залежно від призначення, району обслуговування,
кількості засуджених створюються і функціонують міжобласні та
спеціалізовані лікарні місць позбавлення волі. 7.1.5. Для лікування і утримання засуджених, які хворіють на
туберкульоз, психічні або венеричні захворювання, створюються
спеціалізовані лікарні або спеціалізовані відділення (палати) у
загальносоматичних лікарнях. 7.1.6. Залежно від потужності лікарня має у своєму складі:
приймальне відділення (з діагностичними ліжками або ізолятором,
санітарним пропускником), лікувальні відділення за основними
профілями ліжок, палати реанімації та інтенсивної терапії,
лікувально-діагностичні кабінети, організаційно-методичний
кабінет, клінічні, біохімічні, бактеріологічні лабораторії,
централізоване стерилізаційне відділення, медичний архів,
адміністративно-господарчу частину (харчоблок, банно-пральний
блок, склади і т. інш.), аптеку. В лікарні повинні бути розроблені: посадові інструкції на
працівників, правила внутрішнього розпорядку для хворих, правила
внутрішнього робочого розпорядку для персоналу, а також план
роботи лікарні, що затверджується вищим медичним начальником. Штатна чисельність медичного персоналу та структура лікарень
розробляються Управлінням охорони здоров'я МВС України і
затверджуються Міністром внутрішніх справ України. 7.1.7. При лікарні створюються: лікарська рада,
лікувальноконтрольна комісія, рада медичних сестер, що діють за
положеннями, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України,
а також спеціальні лікарські комісії, діяльність яких
регламентуються наказом МВС України від 13 травня 1992 р. N 256
( v0256320-92 ) "Про порядок представлення в суди матеріалів про
звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які
захворіли на тяжку хворобу". 7.1.8. Діяльністю лікарні керує начальник, який призначається
та звільняється з посади у встановленому порядку. Права та
обов'язки начальника лікарні визначаються посадовою інструкцією,
що розробляється на підставі Примірної посадової інструкції
начальника лікарні для засуджених (додаток 10) та затверджується
вищим медичним начальником. У лікарнях, що є самостійними установами, начальник
користується правами начальника УВП щодо застосування правил
внутрішнього розпорядку установ виконання покарань і по
адміністративній лінії він підпорядкований керівництву управління
(відділу) виконання покарань. Начальник лікарні, що функціонує у складі установи виконання
покарань, підпорядкований начальнику цієї установи і є його
заступником по лікувально-профілактичній роботі. З питань лікувально-профілактичної, санітарної та
протиепідемічної роботи начальник лікарні підпорядкований
начальнику Управління охорони здоров'я МВС України, відділу
(служби) УВС. 7.1.9. Лікарня, що є самостійною установою та юридичною
особою, має печатку із зображенням Державного герба України і
своїм найменуванням. Має самостійний баланс, рахунки в установах
банку. Лікарня веде облік і подає звіти за формами та в строки, що
визначені МВС України. 7.1.10. В лікарні здійснюється: 7.1.10.1. Надання у необхідному обсязі кваліфікованої та
спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги засудженим, які
утримуються в установах МВС України. Особам, які перебувають під
вартою у СІЗО, лікарня надає тільки термінову медичну допомогу. Між медчастинами та лікарнею зберігаються послідовність при
лікуванні хворих. 7.1.10.3. Освоєння та впровадження у практику лікарні і
медичних частин сучасних методів і засобів профілактики,
діагностики та лікування захворювань на засадах досягнень медичної
науки й практики, а також вивчення, узагальнення та поширення
передового досвіду роботи лікувально-профілактичних установ МВС та
органів охорони здоров'я. 7.1.10.4. Визначення ступеня тривалої або постійної втрати
працездатності засудженими для встановлення групи інвалідності,
необхідне обстеження та підготовку медичної документації на осіб,
які підлягають достроковому звільненню у зв'язку із захворюванням. 7.1.10.5. Організаційно-методичну і консультативну допомогу
медичним частинам СІЗО та УВП УВС закріплених областей. 7.1.10.6. Вивчення загальної та госпітальної захворюваності
засуджених, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. Лікарі-фахівці лікарень залучаються до аналізу випадків
смерті в УВП, помилок у діагностиці, фактів пізньої
госпіталізації, розбіжностей клінічних і патологоанатомічних
діагнозів. За цими даними розробляються відповідні інформаційні
огляди, рекомендації та практичні заходи для УВП, спрямовані на
зниження і ліквідацію найбільш поширених захворювань, а також
смертності та інвалідизації засуджених. 7.1.10.7. Участь у проведенні планових профілактичних оглядів
стосовно засуджених, які знаходяться в УВП, з метою виявлення осіб
з ранніми стадіями захворювань, відбір хворих для планового
лікування, контроль за виконанням рекомендацій, даних лікарями, та
призначенням відповідних норм харчування. 7.1.10.8. Підвищення професійної кваліфікації лікарського і
середнього медичного персоналу медичних частин СІЗО, УВП шляхом
проведення клінічних та патолого-анатомічних лікарських
конференцій, нарад з питань лікувально-профілактичної роботи в УВП
із запрошенням в разі потреби кваліфікованих фахівців з
лікувальних установ органів охорони здоров'я, медичних навчальних
і науково-дослідних закладів. 7.1.10.9. Проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних
заходів на території лікарні. Санітарно-гігієнічне виховання
хворих, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, та працівників
господарчого обслуговування. 7.1.10.10. Контроль за дотриманням правил утримування
засуджених у лікарні, підтримання серед них порядку та дисципліни,
запобігання порушенням вимог режиму. Лікарня функціонує на підставі Правил внутрішнього розпорядку
для хворих, затверджених начальником лікарні та розроблених згідно
з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для хворих, які
перебувають в лікарні УВП (додаток 11).
7.2. Порядок направлення та прийому хворих до лікарень 7.2.1. Направленню та госпіталізації у лікарню підлягають
засуджені, які хворіють на гострі захворювання або мають
загострення хронічних захворювань, лікування яких в умовах
медчастини неможливе або пов'язане з загрозою для життя,
погіршанням стану здоров'я або є не досить ефективним, а також у
випадках, діагностичне неясних, що потребують поглибленого
клінічного обстеження. 7.2.2. Прийом засуджених у лікарню з установ здійснюється на
підставі наряду або направлення, передбачених Інструкцією,
затвердженою наказом МВС України віл 12 лютого 1993 р. N 74, та за
наявності висновку лікаря про необхідність проведення
стаціонарного обстеження та лікування хворого. 7.2.3. У виняткових випадках, за екстреними показаннями,
хворого можна госпіталізувати на підставі направлення
медпрацівника медчастини з подальшим поданням медичної
амбулаторної карти. 7.2.4. Лікарня забезпечує готовність до прийому хворих, які
потребують невідкладної медичної допомоги. Спеціальні плани,
скоординовані з територіальними лікувально-профілактичними
установами МВС, УВС і органів охорони здоров'я, передбачають
заходи щодо надання медичної допомоги у випадку групового та
масового надходження хворих. Лікарня забезпечує також прийом, утримання та лікування
хворих інфекційними захворюваннями з дотриманням протиепідемічного
режиму. Хворі, які мають особливо небезпечну інфекцію,
госпіталізуються в інфекційні лікарні (чи відділення) органів
охорони здоров'я з забезпеченням їх охорони. 7.2.5. При прийомі хворого у лікарню черговий лікар записує
необхідні дані про нього до журналу обліку прийому, виписування
хворих і відмов у госпіталізації, описує в медичній карті
стаціонарного хворого дані анамнезу, зовнішнього огляду,
епідеміологічні дані про його об'єктивне обстеження, визначає
попередній діагноз хвороби, робить необхідні лікарські призначення
і направляє хворого у відповідне відділення. При прийомі у лікарню речі хворого (одяг, взуття)
дезінфікують і після опису, засвідченого черговим фельдшером
(медичною сестрою) та супроводжуючими особами, передають на
зберігання до вибування хворого з лікарні. Усі хворі, які прибули до лікарні, підлягають обов'язковій
санітарній обробці зі зміною білизни. Хворих, які прибувають під час роботи лікарів відділень, крім
лікаря приймального відділення чи чергового лікаря лікарні,
оглядають лікарі відповідних відділень. Про кожного хворого, який прибув до лікарні, в той же день
повідомляють начальника відповідного відділення та начальника
лікарні. 7.2.6. Якщо хворому відмовили у прийомі, то черговий лікар
надає йому за необхідності медичну допомогу та записує у медичну
амбулаторну карту, а також у журнал обліку прийому, виписування
хворих і відмов від госпіталізації. Про причини відмови в
госпіталізації та про вжиті заходи черговий лікар повідомляє
начальника .лікарні або лікаря, який його замін ще. 7.2.7. Лікарську допомогу хворим у вечірній та нічний час
здійснюють штатні лікарі лікарень. Порядок чергування лікарів у
вечірній та нічний час визначається правилами внутрішнього
трудового розпорядку лікарні. У великих лікарнях, крім чергування лікарів в цілому по
лікарні, при потребі, можна встановити чергування лікарів по
групах відділень одного фаху (за наявності у групі не менш ніж 200
ліжок).
7.3. Лікування та утримання хворих 7.3.1. Хворий, який прибув до лікарні, проходить необхідне
клініко-лабораторне, функціональне, рентгенологічне та
бактеріологічне обстеження, та, залежно від визначеного діагнозу,
йому призначають і здійснюють відповідне лікування. Лікування хворих у лікарні проводиться згідно з вимогами
сучасної медичної науки, регламентованими наказами, інструкціями і
вказівками Міністерства охорони здоров'я України та Управління
охорони здоров'я МВС України. При цьому застосовують лікувальне
харчування, фізіотерапевтичні методи лікування, лікувальну
фізкультуру та інші методи відновлювального лікування, що сприяють
лікувальному процесу. 7.3.2. Забороняється застосовувати у лікарнях нові лікарські
препарати з метою їх клінічних випробувань (експериментів). 7.3.3. Для з'ясування складних питань діагностики, лікування,
прогнозу організуються консультації лікарів-спеціалістів лікарні
за участю фахівців клінік медичних закладів чи територіальних
органів охорони здоров'я, а також консиліуми. 7.3.4. Переведення хворого з одного відділення до іншого для
проведення спеціалізованого лікування здійснюється за висновком
лікаря-спеціаліста та за погодженням з начальниками відповідних
відділень. У термінових випадках переведення хворого здійснюється за
розпорядженням чергового лікаря, про що робиться відповідний запис
у медичній карті стаціонарного хворого із зазначенням причин
переведення. Про всі випадки переведення хворих в межах лікарні негайно
повідомляють начальника лікарні чи лікаря, який його заміщає. 7.3.5. У виняткових випадках, коли у лікарні немає
відповідних фахівців, устаткування тощо, необхідних для надання
невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, хворі засуджені
направляються до лікувальних закладів органів охорони здоров'я,
згідно з чинним законодавством. При цьому адміністрація установи
забезпечує їх охорону. 7.3.6. Для надання термінової медичної допомоги дозволяється
госпіталізація осіб, взятих під варту, в лікарні УВП чи органів
охорони здоров'я за умови обов'язкового виконання стосовно до них
встановлених для слідчих ізоляторів вимог ізоляції, охорони і
нагляду. У випадку госпіталізації підслідного до лікарні УВП чи
органів охорони здоров'я про це повідомляється особа або орган, у
провадженні яких знаходиться кримінальна справа. 7.3.7. Площа палат у лікарнях передбачається з розрахунку не
менше ніж 4 кв.м на одне ліжко соматичного профілю, на інфекційне
(туберкульозне) ліжко - 5 кв.м. 7.3.8. У лікарнях, що мають у своїй структурі психіатричні та
інфекційні відділення (палати), встановлюється режим, що
забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, а також постійний
нагляд за поведінкою цієї категорії хворих. 7.3.9. Засуджені, які систематично злісно порушують
лікарняний режим, виписуються з лікарні та переводяться за місцем
утримування лише у випадках, що не становлять загрозу для життя та
здоров'я хворого та оточення. Виписування хворого здійснюється з
дозволу начальника лікарні чи його заступника за висновком
лікаря-фахівця з відповідним записом у медкарті стаціонарного
хворого і в медичній амбулаторній карті. У випадках, якщо особа злісно порушує порядок відбування
покарання й при цьому стан її здоров'я становить загрозу для життя
та здоров'я хворого та оточення, вона може бути за аргументованим
рішенням начальника лікарні переведена для лікування до
палати-ізолятора. В даному разі на цього хворого поширюються усі
права стосовно осіб, які лікуються. 7.3.10. Харчування хворих здійснюється згідно з нормами
харчування і з урахуванням вимог дієтології. Норми добового забезпечення продуктами харчування осіб, які
відбувають покарання і знаходяться на стаціонарному лікуванні,
регламентуються наказом МВС України від 14 липня 1992 р. N 421. Кожна страва готується на кухні за меню-розкладкою, що
затверджується начальником лікарні. Закладка продуктів провадиться
у присутності дієтсестри чи відповідальної особи, призначеної
начальником лікарні. Роздача страви можлива після проби
зготовленої їжі, що робить черговий лікар. При цьому результати
проби фіксуються у журналі. 7.3.11. В лікарнях створюються умови для продажу особам, які
перебувають в лікарні, продуктів харчування та речей першої
необхідності. 7.3.12. Щотижня хворі миються у лазні (ванні) з подальшою
зміною натільної та постільної білизни. Переміна білизни
ослабленим хворим здійснюється частіше, залежно від потреби. Тривалість нічного сну хворих становить не менше восьми
годин, післяобіднього відпочинку - не менше години. Щоденна
прогулянка хворих відбувається залежно від погоди, її необхідність
і тривалість визначаються лікарем. 7.3.13. Усі дані, отримані при обстеженні хворого, заносяться
до медичної карти стаціонарного хворого. Вони повинні бути
повними, послідовними та чіткими. Медична карта стаціонарного
хворого є основним документом, що заведений на хворого у лікарні. 7.3.14. Лікарня у встановленому порядку повідомляє управління
(відділи) виконання покарань, Управління охорони здоров'я МВС
України, відділ (службу) охорони здоров'я УВС про надзвичайні
події, нещасні випадки, внутрішньолікарняні інфекції, про всі
випадки смерті хворих. 7.3.15. При спалаху епідемічного захворювання у відділеннях
лікарні вживають режимно-обмежувальні заходи, проводять комплекс
протиепідемічних заходів для локалізації осередку та його
ліквідації. Прийом засуджених у лікарні з приводу особистих питань,
розгляд листів, скарг і заяв здійснює адміністрація лікарні у
порядку, встановленому наказом МВС України від 2 квітня 1992 р.
N 200 "Про затвердження Інструкції по порядку розгляду пропозицій,
заяв, скарг і організації прийому громадян в органах внутрішніх
справ, військах внутрішньої та конвойної охорони, учбових
закладах, організаціях і на підприємствах системи МВС України". 7.3.16. Подання стаціонарної медичної допомоги
ВІЛ-інфікованим особам у лікарнях здійснюється на загальних
засадах. ( Пункт 7.3 розділу 7 доповнено підпунктом 7.3.16 згідно
з Наказом МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 ) 7.3.17. Медичному огляду на ВІЛ підлягають: а) Особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені
симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІДу. б) Біологічний матеріал від осіб, які померли від сепсису,
інфекційних та паразитарних хвороб, онкологічних захворювань, а
також інших захворювань, патологічні ознаки яких можуть свідчити
про наявність ВІЛ/СНІДу. ( Пункт 7.3 розділу 7 доповнено
підпунктом 7.3.17 згідно з Наказом МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від
11.09.97 )
7.4. Виписування хворих 7.4.1. Після закінчення стаціонарного лікування хворого, як
правило, виписують до УВП, звідки він направлявся на лікування. 7.4.2. Медична карта стаціонарного хворого перед здачею в
архів повністю оформляється, у виписному епікрізі дається коротка
інформація про анамнез, розвиток захворювання, обгрунтування
діагнозу, дані про проведене лікування та його ефективність,
кінець хвороби, лікарські рекомендації по лікуванню та
працевлаштування засудженого. Копія епікризу додається до медичної
амбулаторної карти. 7.4.3. Після закінчення строку покарання у період перебування
хворого в лікарні та за необхідності подальшого лікування його
направляють з випискою з медичної карти стаціонарного хворого в
лікувальний заклад за вибраним місцем проживання чи за
домовленістю - у найближчий лікувальний заклад органів охорони
здоров'я. Якщо термінова відправка хворого небезпечна для його життя,
то за його згодою та за медичним висновком його можна тимчасово
залишити в окремій лікарняній палаті, про що повідомляється
прокурору та родичам. 7.4.4. Факт смерті хворого у лікарні засвідчує лікуючий
лікар, а в разі його відсутності - черговий лікар. 7.4.5. Розтин померлих у лікарні здійснюється в обов'язковому
порядку силами лікувальних установ органів охорони здоров'я на
договірних умовах. У випадку насильної смерті, смерті від наслідків травми,
отруєння чи їх ускладнень, а також при відсутності прижиттєвого
діагнозу розтин трупа робить судово-медичний експерт. 7.4.6. Інформація про результати обстеження на ВІЛ до
медичної картки не додається, а направляється окремо згідно з
Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про
ВІЛ-інфікованих. Якщо під час перебування в лікарні у засудженого
закінчується строк покарання, то при звільненні йому видається
медична довідка про результати медичного огляду або обстеження на
ВІЛ. ( Пункт 7.4 розділу 7 доповнено підпунктом 7.4.6 згідно з
Наказом МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 )
7.5. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів
лікарні 7.5.1. Хірургічне відділення повинно мати: операційний блок,
що складається з операційної і передопераційної (окремо для
планових і невідкладних операцій), стерилізаційної, матеріальної і
анестезіологічної кімнат, перев'язочних для чистих і гнійних
перев'язок, гіпсувальну, кімнату для ендоскопії, за можливості -
фізіотерапевтичний кабінет і поряд з перев'язочною -
рентгенкабінет. 7.5.2. У палатах інтенсивної терапії для тяжких і
післяопераційних хворих слід забезпечувати умови для постійного
контролю за станом хворого, проведення підтримуючої терапії,
реанімації та ретельного догляду. У кожному операційному блоці обладнується анестезіологічна
кімната, де зосереджуються резервні наркозні, дихальні,
контрольно-вимірювальні та інші апарати та приладдя для анестезії,
а також встановлюються матеріальні та інструментальні шафи,
стерильний стіл, стіл для біксів і ексикатора, стерилізатор. У цін
же кімнаті анестезіологічна сестра стерилізує та готує до роботи
шланги, дихальні мішки, маски. ларингоскопи, бронхоскопи,
інтубаційні трубки тощо. 7.5.3. В операційній відповідно до кількості операційних
столів повинні бути наркозні апарати, респіратори, дефібрилятор,
електровідсмоктувач, пересувний наркозний столик з відповідними
фармакологічними засобами і приладдями для анестезії. Інші апарати
і прилади подаються в операційну тільки в разі необхідності. 7.5.4. З метою безпеки балони із стисненим газом слід ставити
поза операційною, у спеціально обладнаному приміщенні. 7.5.5. У терапевтичному відділенні повинна бути палата для
надання невідкладної (реанімаційної) допомоги при гострих станах
(колапсі, гострій серцевій недостатності). У терапевтичному відділенні має бути не менше двох
процедурних кабінетів для виконання стерильних і звичайних
маніпуляцій. Бажано мати окремі кабінети для ендоскопічних
досліджень (бронхоскопія, гастроскопія, колоноскопія), а також для
шлункового та дуоденального зондування. Крім того, по можливості,
рекомендується спеціалізація палат (кардіологічні,
гастроентерологічні, пульмонологічні та інш.), що відповідно
обладнуються і оснащуються. 7.5.6. Туберкульозні відділення (лікарні) повинні мати
кімнату з санпропускником для прийому хворих, спеціально виділені
приміщення для роботи. До складу спеціальних кабінетів туберкульозного відділення
(лікарні) входять: - рентгенівський кабінет з фотолабораторією; - кабінет для дослідження функції зовнішнього дихання; - бронхологічний і ларингологічний кабінет з інгаляторієм; - стоматологічний (зуболікарський) кабінет; - фізіотерапевтичний кабінет; - кабінет для накладання штучного пневмотораксу; - кабінет для внутрішньовенних капельних вливань
протитуберкульозних препаратів і кровозамінників; - "гнійна" (відокремлена) перев'язочна; - приміщення для обробки мокротозбірників та обеззараження
мокроти. 7.5.7. Шкірно-венеричні відділення (лікарні) повинні мати: - перев'язочну для хворих з шкірними захворюваннями і окрему
процедурну для хворих венеричними хворобами; - урологічний кабінет (при значній кількості хворих на
гонорею); - палати для хворих з захворюваннями шкіри, для хворих на
сифіліс, гонорею, ізольовані палати для хворих з неуточненим
діагнозом; - допоміжні приміщення: їдальня з окремо виділеним посудом
для хворих на сифіліс, роздавальня, приміщення для миття посуду, в
якому посуд хворих на сифіліс (що відрізняється виглядом від решти
посуду) миють окремо від іншого посуду; - окрему туалетну кімнату для хворих з венеричними
захворюваннями. 7.5.8. ЛОР-відділення (палати) по можливості повинно мати:
оглядову, процедурну, перев'язочну, операційну, післяопераційну
палату, ендоскопічний, аудіометричний і вестибулометричний
кабінети. 7.5.9. Очне відділення повинно мати: оглядову з пристроєм для
затемнення вікон, кабінет для апаратури та для офтальмоскопії,
окрему операційну, очну перев'язочну, післяопераційну палату із
затемненням вікон. Лікування хворих з вірусним епідемічним
кератокон'юнктивітом здійснюється на базі інфекційного відділення
(чи палат). 7.5.10. Психіатричне відділення має бути в окремому будинку
або розміщуватися на нижньому поверсі загального лікувального
корпусу. У відділенні встановлюється режим, що. забезпечує
відповідну ізоляцію засуджених, постійний нагляд за поведінкою
усіх категорій психічно хворих, а також безпечні умови для праці
медперсоналу. Необхідно передбачати палати для обстеження та
лікування хворих з гострими .психічними захворюваннями, збуджених
хворих, а також одну палату-ізолятор на 2 особи. 7.5.11. Неврологічне відділення по можливості слід
розміщувати поряд з фізіотерапевтичним кабінетом на першому
поверсі лікарні. При відсутності психіатричного відділення у
лікарні в неврологічному відділенні обладнується спеціальна палата
для тимчасової ізоляції психічно хворих. 7.5.12. Інфекційне відділення повинно мати: - приймальні оглядові кімнати з санітарним пропускником; - ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом; - палати для хворих з різними інфекційними захворюваннями; - не менше двох санвузлів. Лабораторні обстеження інфекційних хворих здійснюються
бактеріологічною та іншими лабораторіями лікарні. У відділенні
постійно вживаються необхідні заходи для запобігання
розповсюдженню інфекції в лікарні, зараженням медичного персоналу
та поширенням інфекційних хвороб за межі лікарні. 7.5.13. Для гінекологічного відділення, крім звичайних
приміщень для операційної та перев'язочної, слід передбачити
спеціальну оглядову кімнату і жіночу туалетну (з теплою водою). 7.5.14. Пологове відділення повинно мати: - прийомну для породільниць, оглядову і кімнату з душем
(ванною) для санітарної обробки; - пологовий сектор включає: передпологову та пологову палати,
операційну, кімнату для породільниць з еклампсією (ізольовану від
шуму та з пристроєм для затемнення вікон), ізолятор; - післяпологовий сектор, що складається з перев'язочної,
приміщень для новонароджених, палат для поліжниць, кімнати для
виписування породільниць. 7.5.15. Фізіотерапевтичний кабінет розміщують так, щоб хворі
мали можливість отримувати фізіотерапевтичну допомогу. не виходячи
з лікувального корпусу лікарні. Для забезпечення
фізіотерапевтичною допомогою лежачих хворих у лікувальних
відділеннях необхідно мати переносне устаткування. 7.5.16. Кабінет функціональної діагностики по можливості
розміщують подалі від будинків і відділень, що мають електросилові
установки. Мінімальне обладнання кабінету таке: апарати
електрокардіографії, фонокардіографії, реографії, основного обміну
і функції зовнішнього дихання, аудіометрії. Необхідно мати
фотолабораторію і господарську кімнату. 7.5.17. Рентгенівський кабінет слід розмістити таким чином,
щоб забезпечити найкращий зв'язок з усіма відділеннями, особливо з
хірургічним, терапевтичним і туберкульозним. У великих лікарнях
доцільно мати філіали стаціонарних рентгенівських кабінетів з
фотолабораторіями, нерпі за все у хірургічному, туберкульозному, а
якщо можливо, то і в приймальному відділеннях. У всіх випадках
слід суворо дотримуватись встановлених правил променевої,
електричної і пожежної безпеки. Мінімальне обладнання кабінету таке рентгенівська
діагностична стаціонарна установка на два робочих місця
(рентгеноскопія і рентгенографія), гомографічна приставка, захисні
засоби (ширми, фартухи, рукавиці), індивідуальні дозиметри,
негатоскопи і фотолабораторне майно. У рентгенологічному кабінеті
лікарні, що має онкологічне відділення, може бути встановлений
апарат для променевої терапії з відповідними заходами щодо
радіаційного захисту. 7.5.18. Лабораторія лікарні повинна мати такі кабінети: - для загальноклінічних, біохімічних, бактеріологічних
досліджень (з кімнатами для варіння поживних середовищ,
стерилізаційною, боксом), а за необхідності - також і для
серологічних досліджень; - кімнати для прийому проб і матеріалів, для взяття аналізів
і видачі результатів досліджень (реєстратура); - комору для зберігання реактивів, посуду і обладнання. У приміщеннях для біохімічних досліджень та виконання
аналізів калу і сечі, мокроти встановлюються витяжні шафи. 7.5.19. Централізоване стерилізаційне відділення лікарні
повинно мати такі приміщення: - кімната прийому, попередньої обробки шприців, голок та їх
упаковки; - кімната для стерилізації; - приміщення видачі простерилізованого матеріалу. Якщо лікарня має відділення хірургічного профілю, то до
названих приміщень додається кімната для автоклавування
операційного матеріалу. 7.5.20. Розтин померлих може здійснюватись у прозекторській
лікарні при її наявності з залученням фахівців-патологоанатомів
установ органів охорони здоров'я. При відсутності прозекторської начальник лікарні організує
доставку трупа до патолого-анатомічного відділення лікувальної
установи органів охорони здоров'я. Після встановлення смерті хворого лікуючим чи черговим
лікарем труп доставляється в окрему кімнату. До трупу необхідно
додати супроводжуючу бірку з зазначенням дати смерті, відділення
лікарні, прізвища, ім'я, по батькові та віку померлого. Пов'язки,
дренажі тощо до розтину труну не знімаються. Разом з трупом
доставляють медичну карту стаціонарного хворого. При розтині
повинен бути присутній лікуючий лікар та начальник лікувального
відділення. Патолого-анатомічний діагноз і епікриз, а також дані
про збіг діагнозів заносять у відповідні облікові документи. 7.5.21. Усі випадки смерті вивчає лікувально-контрольна
комісія лікарні, у роботі якої бере участь лікар-патологоанатом.
Комісія ретельно аналізує особливості перебігу захворювання,
правильність та своєчасність діагностичних і лікувальних заходів,
виявлені недоліки та їх причини. Висновок комісії доводять до
відома начальника лікарні не пізніше ніж через 15 діб після
розтину. 7.5.22. Клініко-анатомічні конференції в лікарнях проводяться
регулярно з метою підвищення кваліфікації лікарів, поліпшення
якості діагностики та лікування хворих шляхом всебічного аналізу
та обговорення летальних випадків, а також випадків смерті від
найбільш складних і тяжких захворювань. До участі у клініко-анатомічних конференціях широко
залучаються лікарі медичних частин УВП. На конференції лікуючий
лікар докладно характеризує особливості розвитку та перебігу
захворювання з обгрунтуванням діагностичних і лікувальних заходів.
Головні позаштатні фахівці проводять всебічний критичний аналіз
проведених лікувально-профілактичних заходів і оцінку їх
своєчасності та ефективності. Лікар-патологоанатом доповідає про
основні зміни, виявлені при розтині та гістологічному дослідженні
органів трупа, висновок про патогенез виявлених змін і причини
смерті, порівнює клінічний та патологоанатомічний діагнози,
відзначає дефекти лікувально-діагностичних заходів та їх причини.
Протокол конференції веде спеціально визначений співробітник
лікарні.
7.6. Організаційно-методична робота 7.6.1. Для здійснення організаційно-методичної роботи у
лікарнях створюються у встановленому порядку
організаційно-методичні кабінети, що подають відповідну допомогу
медичним частинам СІЗО та УВП. В організаційно-методичній роботі, крім співробітників
кабінету, беруть участь усі начальники відділень та лікарі-фахівці
лікарні. Керує цією роботою начальник лікарні чи один із найбільш
кваліфікованих начальників відділень. 7.6.2. Організаційно-методична робота охоплює: - вивчення захворюваності засуджених, аналіз дефектів у
роботі медичних частин; - розробку пропозицій щодо поліпшення якості медичної
допомоги підслідним та засудженим; - планування виїздів лікарів-фахівців лікарні до установ для
проведення профілактичних оглядів, лікарсько-трудової експертизи,
консультативної допомоги та аналіз ефективності виїздів; - методичне керівництво статистичною роботою медичних частин,
контроль за веденням документації; - систематичне вивчення рівня професійної підготовки
лікарського, середнього медичного та фармацевтичного персоналу
медичних частин і лікарень, організація підвищення його
кваліфікації, вивчення, узагальнення та поширення передового
досвіду роботи.
7.7. Зв'язок лікарні з медчастинами: 7.7.1. Постійний зв'язок лікарів-спеціалістів лікарні з
медчастинами є ефективним засобом удосконалення
лікувально-профілактичного забезпечення підслідних та засуджених,
а також підвищення ефективності використання ліжкового фонду. 7.7.2. Виїзди фахівців лікарні до установ, закріплених за
лікарнею областей, здійснюються за планом, позапланові - за
вказівкою старшого медичного начальника. План виїздів погоджується
і затверджується начальником відділу (служби) охорони здоров'я УВС
та доводиться до відома усіх начальників медичних частин. Виїзди
плануються з врахуванням даних про захворюваність, матеріалів, що
характеризують роботу медичних частин, недоліків у наданні
медичної допомоги тощо. Під час виїздів у медичні частини СІЗО, УВП лікарі лікарні
повинні: - надавати допомогу медичним частинам в організації роботи
(консультації з питань раціонального використання медичного
обладнання, ліжкового фонду стаціонарів і т.інш.), в забезпеченні
невідкладної та іншої допомоги; - здійснювати відбір хворих для планової госпіталізації у
лікарню, а також для обстеження з метою лікарської експертизи; - встановлювати єдність та спадкоємність проведення
лікувально-профілактичних заходів у медчастинах та лікарні,
проводити показові і консультативні прийоми, разом з лікарями
медчастини оглядати хворих, братії участь в медичних обстеженнях
засуджених, проводити з лікарями аналіз недоліків у наданні
медичної допомоги; - перевіряти стан здоров'я осіб, які виписані з лікарні, та
виконання медчастинами вказівок щодо проведення рекомендованого
лікування та працевлаштування засуджених; - навчати лікарів медчастини новим методам діагностики та
лікування хворих; - доповідати начальнику лікарні про виконану роботу у
медчастинах та про пропозиції щодо поліпшення
лікувально-профілактичного забезпечення.
7.8. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні 7.8.1. Потерпілим і хворим, доставленим в лікарняну установу,
залежно від показань медичну допомогу надають у прийомному чи
будь-якому іншому відділенні. Для забезпечення готовності лікарні до надання невідкладної
медичної допомоги встановлюється чергування середнього медичного
персоналу, лікарів-фахівців в лікарні чи вдома залежно від штату
та місцевих умов. Відповідальність за своєчасну доставку лікарів-фахівців в
лікарню, забезпечення транспортом несуть начальник самостійної
лікарні чи начальник установи, де у складі є лікарня. Усі відділення лікарні повинні мати: - таблиці, інструкції та довідники з надання невідкладної
допомоги; - шафи з усім необхідним для надання невідкладної допомоги; - всі необхідні медикаменти, розчини, сироватки, протишокові
і кровозамінюючі рідини, хірургічний інструментарій, перев'язочний
матеріал, кисень тощо на реанімаційні потреби та надання
невідкладної допомоги. 7.8.2. На випадок термінового виклику лікарів для надання
невідкладної допомоги за межами лікарні у прийомному відділенні чи
на посту медичної сестри зберігається спеціальний медичний
комплект. Формування і контроль за його вмістом здійснюють
завчасно. Залежно від впровадження нових лікарських засобів вміст
комплекту відповідно замінюється і поповнюється. 7.8.3. У хірургічному відділенні повинно бути все необхідно
для надання допомоги хворим з гострими захворюваннями і травмами. В операційній необхідно постійно мати інструментарій,
перев'язочний матеріал і білизну не менше, як на дві порожнинні
операції, запас кровозамінних рідин, стерильних розчинів,
відповідні медикаментозні засоби для наркозу та операцій тощо. 7.8.4. У терапевтичному відділенні повинні бути наготові всі
інструментальні та лікарські засоби для надання невідкладної
допомоги при найважливіших гострих захворюваннях та різноманітних
патологічних станах: гострій серцевій і судинній недостатності
(набряк легень, шок, колапс), інфаркті міокарда і стенокардії,
гіпертонічному кризі, пароксизмальній тахікардії, повній
атріовентрикулярній блокаді, легеневій і шлунковій кровотечах,
спонтанному пневмотораксі, бронхіальній астмі, коматозних станах
різної етіології, гострому панкреатиті, гострій недостатності
надниркових залоз, анафілактичному шоку, гострих інфекціях та
отруєннях, термінальних станах різної етіології тощо. 7.8.5. Все необхідне для кваліфікованої невідкладної допомоги
повинно бути у певному порядку, що забезпечує можливість швидкого
застосування потрібного препарату. У спеціалізованих відділеннях невідкладна допомога
забезпечується залежно від профілю відділення.
7.9. Лікувально-контрольна комісія 7.9.1. З метою поліпшення лікувально-діагностичного процесу в
кожній лікарні за наказом начальника лікарні організується
лікувально-контрольна комісія. 7.9.2. До складу лікувально-контрольної комісії входять
начальники відділень, які роблять щомісячну експертну оцінку
якості обстеження та лікування хворих. При цьому враховується: - обгрунтованість та своєчасність госпіталізації хворих; - обсяг обстеження в медичній частині; - якість збору анамнезу, огляду хворого і нагляду за ним в
лікарні; - максимальне використання основних і допоміжних методів
обстеження, що сприяють своєчасному встановленню клінічного
діагнозу та призначенню адекватного лікування; - своєчасність огляду хворого начальником відділення
(лікарями), консультантами, участь в огляді хворих суміжних
фахівців і виконання їх рекомендацій; - своєчасність встановлення діагнозу та логічність його
обгрунтування; - своєчасність консиліумів та виконання їх призначень; - належне та своєчасне лікування; - помилки у виконанні лікувальних заходів (маніпуляцій,
операцій і т.інш.), що спричинили серйозні наслідки (ускладнення,
смерть); - можлива причина клініко-діагностичної помилки; - значення помилки в діагностиці для лікування і кінця
захворювання; - причини відсутності належного лікування або його
несвоєчасне проведення; - якість оформлення медичної документації; - тривалість госпіталізації та кожного її періоду
(аналізуються причини найбільш низьких і найбільш високих строків
перебування).
7.10. Обов'язки чергового лікаря в лікарні 7.10.1. Черговий лікар призначається згідно графіка
чергування в лікарні. Він підпорядковується начальнику лікарні і
без його дозволу не має права залишати чергування чи передати
кому-небудь свої обов'язки. Черговому лікарю підпорядковується весь черговий медичний
персонал. Він перевіряє кількість осіб, призначених для
чергування, і виконання ними своїх обов'язків. Черговий лікар
знаходиться у приймальному відділенні (якщо таке є) чи в іншому
відділенні лікарні. В разі раптового захворювання черговий лікар
повинен повідомити про це начальника лікарні чи особу, яка його
замінює. При відсутності начальника лікарні черговий лікар самостійно
вирішує всі невідкладні питання. 7.10.2. Черговий лікар повинен: - оглядати всіх хворих, які прибувають до лікарні, надавати
їм необхідну медичну допомогу та за наявності показань до
госпіталізації направляти у відповідні відділення лікарні; - заповнювати на кожного госпіталізованого медичну карту
стаціонарного хворого; - вести журнал обліку прийому, виписування хворих та відмов
від госпіталізації; - слідкувати за правильністю санітарної обробки особи, яка
госпіталізується; - при відсутності місць вживати заходів до розгортання та
обладнання додаткових ліжок для хворих, які потребують негайного
розміщення в лікарнях, або забезпечити їх прийом в інші лікувальні
установи; - доповідати начальнику лікарні про хворих, які прибули з
тяжкими пошкодженнями, ознаками насильства, отруєння, про випадки
пізньої госпіталізації, масові захворювання, надходження хворих з
психічними чи гострозаразними захворюваннями, виявлені недоліки в
обстеженні, лікуванні та організації медичного і побутового
забезпечення хворих в лікарні; - за необхідності у встановленому порядку викликати
лікарів-фахівців лікарні, перевіряти наявність і стан медичного
майна, необхідного для надання невідкладної медичної допомоги; - отримувати від начальників відділень відомості про хворих,
які потребують особливого нагляду, з зазначенням необхідних
заходів щодо кожного з них; - при обходах відділень оглядати тяжко хворих, надавати їм
необхідну допомогу; - при повідомленні чергового медичного персоналу про
погіршання стану хворих негайно вживати відповідних заходів; - визначати доброякісність продуктів, що видаються на кухню,
робити пробу готової їжі, записувати свій висновок про її якість
та про санітарний стан харчоблоку в журнал, вживати заходів для
заміни непридатної до вживання їжі, слідкувати за своєчасністю
видачі їжі; - при появі у хворого, який знаходиться у загальному
відділенні, інфекційного чи психічного захворювання, здійснювати
його ізоляцію чи переведення до іншого відділення (лікувальної
установи) із забезпеченням необхідних лікувальних заходів; - у випадку смерті хворого констатувати її і віддати
розпорядження про винесення тіла до моргу чи іншого приміщення,
виділеного для цього; відмічати в медичній карті стаціонарного
хворого час і можливу причину смерті, складати акт про наявність
особистих речей у померлого; - в разі пожежі, стихійного лиха і випадків порушення режиму
утримання хворими віддавати необхідні розпорядження і перевіряти
їх виконання, негайно доповідати про те, що трапилось, і про вжиті
заходи начальнику лікарні та іншим зацікавленим особам. Чергові лікарі, які змінюються і приступають до чергування, у
визначений час доповідають начальнику лікарні про здачу та прийом
чергування. Права та обов'язки чергового лікаря визначаються в
Інструкції, що розробляється на підставі цієї Настанови з
урахуванням особливостей УВП, умов розташування та роботи лікарні.
Інструкція для чергового лікаря затверджується начальником
лікарні. Черговий лікар розпоряджається санітарним транспортом,
призначеним для перевезення хворих.
7.11. Обов'язки начальника відділення лікарні 7.11.1. Начальник відділення підпорядковується безпосередньо
заступнику начальника лікарні з медичних питань або начальнику
лікарні. Він несе відповідальність за правильність та своєчасність
встановлення діагнозу, вибору методу обстеження та лікування,
виписку хворих, а також за санітарний та господарчий стан
відділення. 7.11.2. Начальник відділення зобов'язаний: - здійснювати аналіз результатів діяльності відділення по
ефективному використанню ліжок шляхом проведення щомісячної
експертної оцінки; - забезпечувати постійну готовність відділення до надання
невідкладної медичної допомоги хворим та потерпілим; - розподіляти обов'язки серед всього персоналу відділення та
контролювати їх виконання; - забезпечувати своєчасне та якісне обстеження та лікування
всіх хворих у відділенні, належний догляд за ними; - безпосередньо оглядати хворих, які надійшли до відділення в
перші три доби з дня госпіталізації, тяжко хворі підлягають огляду
в першу добу та щоденно; - вирішувати питання про призначення хворих на консиліум,
консультацію, на лікарсько-трудову та спеціальну лікарську
комісії, затверджувати виписку хворих та переведення їх до інших
відділень; - планувати роботу свого відділення на підставі загального
плану роботи лікарні та вказівок начальника лікарні або його
заступника; - слідкувати за своєчасним проведенням необхідних обстежень
хворих; - консультувати по спеціальності в інших відділеннях; - затверджувати графік проведення операцій у хірургічному
відділенні, призначати для їх проведення лікаря-хірурга,
асистентів та лікаря-анестезіолога; - призначати лікарів свого відділення для консультації хворих
з лікарями інших відділень, а також для участі в роботі
лікарсько-трудової комісії під час виїздів до установ виконання
покарань; - проводити систематичний огляд хворих з ординаторами та, не
менше одного разу на тиждень, оглядати всіх хворих відділення;
перевіряти роботу ординаторів біля ліжка хворого; - контролювати правильність та повноту ведення всієї медичної
документації; - разом з лікуючим лікарем бути присутнім під час розтину
трупів хворих, які померли у відділенні; - здійснювати постійну допомогу ординаторам щодо підвищення
їх спеціальних знань, контролювати підвищення їх кваліфікації; - керувати підготовкою по спеціальності та удосконаленням
знань медичних працівників, які відряджені до відділення з
медчастин СІЗО та УВП; - слідкувати за правильною та своєчасною випискою ліків, а
також забезпеченням відділення необхідним майном; - здійснювати не менш одного разу на місяць контроль за
правилами зберігання, обліком та видачею наркотичних та
сильнодіючих засобів; - систематично перевіряти якість та кількість готової їжі, що
надходить з харчоблоку лікарні для годування хворих у відділенні; - за планом лікарні виїжджати до УВП для надання допомоги у
проведенні лікувально-профілактичної роботи; - на матеріалах роботи відділення вивчати причини та умови
виникнення хвороб в установах та розробляти конкретні рекомендації
щодо їх попередження; - перевіряти роботу персоналу, правильність виконання
лікарських призначень та якість догляду за хворими; - негайно доповідати начальнику лікарні або його заступнику
про всіх хворих з ознаками психічних розладів, отруєння, з тяжкими
пошкодженнями, про інфекційних хворих, які були виявлені в
загальних відділеннях, про надзвичайні події у відділенні та
заходи, що прийняті у зв'язку з цим, про випадки, що підлягають
розгляду органами судово-медичної експертизи, про смерть хворих; - представляти у визначені строки звіт про роботу відділення
за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України.
Розділ 8Лікувально-профілактичні заходи щодо деяких захворювань
8.1. Психічні розлади 8.1.1. Психіатрична допомога особам, які перебувають в СІЗО
та УВП, надається згідно з діючим законодавством. Обмеження прав осіб з психічними розладами, які перебувають в
СІЗО та УВП, відбувається лише в порядку, передбаченому чинним
законодавством і не може бути більшим за обмеження прав інших
осіб, перебуваючих у зазначених закладах. абороняється втручання в дії лікаря-психіатра будь-яких
посадових осіб, за винятком випадків, передбачених
законодавством. Прийняття рішень щодо вибору методів та видів обстеження,
встановлення психіатричного діагнозу, початку або припинення
надання психіатричної допомоги, проведення спеціального лікування
є виключно компетенцією лікаря-психіатра (комісії
лікарів-психіатрів, що складається з двох або більше психіатрів,
які приймають рішення в межах їх компетенції згідно з чинним
законодавством). За необхідністю до роботи в комісії з питань надання
психіатричної допомоги залучаються лікарі-психіатри з інших
установ системи МВС України або лікарі-психіатри з системи МОЗ
України, з відповідною оплатою їх праці. Усі рішення, що приймаються у зв'язку з наданням особі
психіатричної допомоги, занотовуються у медичній документації
встановленого зразка та посвідчуються особистим підписом
працівника, який надає психіатричну допомогу. Надання психіатричної допомоги відбувається з прохання чи зі
свідомої згоди особи, якій надається допомога, за винятком
випадків надання недобровільної психіатричної допомоги або
примусового лікування. Добровільність надання психіатричної
допомоги посвідчується відповідним записом та підписом пацієнта у
медичній документації. 8.1.2. Забороняється розголошення конфіденційних відомостей
про стан психічного здоров'я пацієнта, надання йому психіатричної
допомоги, особисте життя без його на те згоди. Медичні працівники,
інші посадові особи несуть персональну відповідальність за
збереження конфіденційності вказаних відомостей ти їх використання
згідно .з чинним законодавством. 8.1.3. Психіатрична допомога, що надається її медчастинах
СІЗО та УВП вважається амбулаторною. Стаціонарною вважається
психіатрична допомога, що надається в психіатричних відділеннях чи
в психіатричній лікарні. Психіатрична допомога може надаватись епізодично чи
систематично, у вигляді динамічного нагляду або диспансерним
методом. Систематична психіатрична допомога на добровільних засадах
надається у видах та у термін, узгоджений з пацієнтом. У випадках
порушення пацієнтом обумовленого з ним порядку надання допомоги,
лікар-психіатр має право відмовитись від подальшого її надання, за
винятком випадків надання невідкладної психіатричної допомоги. Недобровільна психіатрична допомога та примусове лікування
здійснюються незалежно від згоди пацієнта, на розсуд
лікаря-психіатра. В будь-якому випадку пацієнт інформується про
призначене йому лікування, можливі при цьому відчуття, очікуваний
результат та тривалість лікування, заходи, що можуть вживатися при
відмові від лікування. Лікар-психіатр має право знайомитись з відомостями про
пацієнта, що містяться в особистій справі або в іншій
документації, за необхідності подавати запити про надання
необхідної додаткової інформації. При підозрі на наявність у особи психічного розладу, лікарі
або інші посадові особи установи повідомляють про це
лікаря-психіатра письмово, з викладенням фактів, що призвели до
припущення про наявність хвороби. Диспансерний (динамічний) нагляд за пацієнтом, якому
надається недобровільна психіатрична допомога, встановлюється лише
на період до зникнення підстав для надання недобровільної
психіатричної допомоги. У період нагляду записи про психічний стан
пацієнта робляться на розсуд лікаря-психіатра, але не рідше одного
разу на 7 днів. Не рідше одного разу на 3 місяці пацієнт
оглядається комісією лікарів-психіатрів для визначення наявності
підстав для подальшого надання недобровільної психіатричної
допомоги. 8.1.4. Лікування психічно хворих в СІЗО та УВП можна
здійснювати амбулаторне або в стаціонарі медичної частини.
Лікувальні заходи щодо осіб, яким призначена судово-психіатрична
експертиза здійснюється лише при гострому психічному стані,
наявності припадків та тяжких декомпенсацій. Хворих з психічними
розладами, які перебувають в стаціонарі медичної частини СІЗО та
УВП, оглядає лікар-психіатр -установи щоденно. При виписуванні
хворого із стаціонару складається докладний епікриз, що заносять
до амбулаторної медичної карти. 8.1.5. Під, час надання стаціонарної психіатричної допомоги
до виходу хворого з гострого стану захворювання, записи про нього
ведуться щоденно, а потім не рідше 1 раз на 3 дні. Під час
виписування хворого з лікарні (відділення) складається докладний
заключний епікриз з обов'язковими медичними рекомендаціями
стосовно його амбулаторного нагляду, лікування та раціонального
працевлаштування. 8.1.6. Вирішення питання про дострокове звільнення
засудженого від подальшого відбування покарання у зв'язку з
наявністю хронічної душевної хвороби проводиться комісією
лікарів-психіатрів, після поглибленого та всебічного обстеження
хворого в умовах психіатричного стаціонару, згідно наказу МВС
України від 13.05.92 р. N 256. Дана категорія хворих знаходиться у психіатричному стаціонарі
до остаточного вирішення питання судовими органами у встановленому
законом порядку. В разі застосування до хворого примусових заходів
медичного характеру у лікарні з суворим або посиленим наглядом,
його етапують туди у встановленому порядку з урахуванням
попереднього місця проживання.
8.2. Особливості надання медичної допомоги хворим на
хронічний алкоголізм та наркоманію 8.2.1. Засуджені, які підлягають примусовому лікуванню від
алкоголізму, наркоманії та відбувають покарання на загальному,
посиленому або суворому режимах ув'язнення, повинні утримуватися в
спеціалізованих УВП, що призначені для цього. Лікування засуджених хворих на хронічний алкоголізм та
наркоманію, які перебувають в установах виконання покарань
особливого режиму та у в'язницях, здійснюється за місцем їх
утримання. Примусове лікування хворих на алкоголізм (наркоманію)
здійснюється на підставі рішення суду в медичній частині УВП
лікарем психіатром-наркологом. 8.2.2. Адміністрація УВП забезпечує умови для проведення
повного курсу примусового лікування цих осіб в період відбування
покарання, її медичній частині спеціалізованих УВП створюються
кабінети лікаря-психіатра-нарколога, умовно-рефлекторної терапії,
гіпнозу (психотерапії), обладнується біохімічна лабораторія. 8.2.3. При надходженні до УВП засуджених, яким призначено
примусове лікування під алкоголізму чи наркоманії. протягом трьох
днів їх має оглянути лікар-психіатр-нарколог, який під час першої
розмови знайомить хворого з основним положенням організації та
проведення примусового лікування в УВП. Цих засуджених ставлять на
диспансерний облік згідно з Інструкцією по проведенню
диспансеризації хворих, які перебувають в УВП (додаток 8). На
кожного засудженого даної категорії заводиться контрольна карта
диспансерного нагляду за психічним хворим та медична карта
амбулаторного наркологічного хворого. 8.2.4. Усі хворі на хронічний алкоголізм та наркоманію
проходять лабораторні обстеження: загальний аналіз крові і сечі,
серологічне обстеження крові (реакція Васермана). Обов'язкова
рентгеноскопія(графія) або флюорографія, електрокардіографія.
( Пункт 8.2.4 розділу 8 в редакції Наказу МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 ) 8.2.5. Лікування повинно бути безперервним протягом всього
періоду протиалкогольного (протинаркоманійного) лікування. Після
закінчення курсу активної протиалкогольної терапії призначається
підтримуюче лікування. Не рекомендується здійснювати планове специфічне
протиалкогольне чи протинаркоманійне лікування осіб, які
утримуються в приміщеннях камерного типу. Таким особам продовження
планового лікування здійснюється після звільнення з приміщення
камерного типу (ПКТ). 8.2.6. При виявленні у засудженого, який проходить примусове
лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у
складі начальника медичної частини УВП, лікаря-психіатра-нарколога
та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування.
Рішення приймається після ретельного обстеження хворого в
стаціонарних умовах. Матеріали про припинення лікування
передаються комісією адміністрації УВП для направлення в суд. 8.2.7. Відмова від лікування є серйозним порушенням режиму
утримання, та після того, коли будуть вичерпані всі методи
психотерапевтичного впливу, засудженого карають правами начальника
УВП на підставі подання начальника медичної частини. 8.2.8. Щодо засуджених, які допустили "зриви" у лікуванні,
застосовують протирецидивну терапію. Під "зривом" лікування слід
розуміти вживання засудженим, який проходить примусове лікування,
алкоголю, його сурогатів та наркотичних речовин. 8.2.9. Переведення засуджених, які не закінчили курс
примусового протиалкогольного лікування, із спеціалізованої УВП до
іншої може бути здійснене лише у разі крайньої необхідності. При
цьому необхідно зробити детальний епікриз про стан хворого та
проведене лікування. Питання про переведення засуджених, які страждають
наркоманією, із спеціалізованих УВП до загальних вирішується після
припинення судом примусового лікування. 8.2.10. При виявленні у засудженого, якому судом не було
призначено примусове лікування, хронічного алкоголізму
(наркоманії), йому пропонується пройти курс протиалкогольної
(протинаркоманійної) терапії у добровільному порядку. 8.2.11. Після завершення курсу примусового лікування
засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної
частини УВП, що оцінює хід лікування та досягнуті результати,
розглядає питання про необхідність його закінчення чи продовження,
дає рекомендації про строки та методи подальшого лікування. Якщо
засуджений пройшов повний курс протиалкогольної чи
протинаркоманійної терапії без порушень, то адміністрація
установи, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду
подання про припинення примусового лікування. У разі систематичного порушення засудженим порядку
проходження примусового лікування (ухилення від лікування,
вживання алкоголю, його сурогатів, речовин, що викликають
одурманення тощо), в результаті чого заходи лікувально-виховного
впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається
повторний курс лікування до отримання стійкої ремісії, тривалість
якої повинна бути не менше одного року після останнього "зриву".
Після чого вирішується питання про припинення примусового
лікування. 8.2.12. Хворі, які страждають активним туберкульозом та
хронічним алкоголізмом, наркоманією комплексну терапію проходять
під наглядом лікаря-фтизіатра та психіатра-нарколога за
індивідуальними для кожного хворого схемами та методиками. Для
стаціонарного лікування зазначених осіб у туберкульозних лікарнях
(відділеннях) виділяються окремі палати, амбулаторне лікування
здійснюється в окремих секціях протитуберкульозних УВП. У
спеціалізованих УВП для лікування та утримання туберкульозних
хворих (на правах лікувальних установ) за необхідності створюється
наркологічний кабінет, де здійснюється протиалкогольне,
протинаркоманійне лікування як амбулаторних, так і стаціонарних
хворих.
8.3. Особливості лікування хворих на хронічний алкоголізм 8.3.1. Конкретний вибір методів протиалкогольного лікування
здійснює лікар-психіатр-нарколог з урахуванням стану здоров'я,
індивідуальних особливостей хворих. Дезинтоксикаційну терапію (при
відсутності показань) в умовах УВП можна не проводити. Обов'язково
призначається загальнозміцнююча терапія з використанням речовин,
що впливають на метаболічні процеси. Зважаючи на специфіку УВП,
умовно-рефлекторна терапія здійснюється, як правило, 2 - 3 рази на
тиждень після роботи. За наявності місць в стаціонарі медичної
частини допускається госпіталізація хворих на алкоголізм для
щоденного проведення курсу умовно-рефлекторної терапії.
Сенсибілізуюча терапія здійснюється на загальних підставах. На
всіх етапах лікування застосовують методи психотерапії. Лікування
слід поєднувати з участю засуджених у трудових процесах та
виховною роботою. 8.3.2. В окремих випадках (наявність супровідних захворювань,
виражена реакція на специфічні протиалкогольні медикаменти,
необхідність купірування алкогольних зривів лікування тощо)
засуджені можуть звільнятися від праці в день проведення процедур.
У разі виявлення у засуджених, які проходять примусове
протиалкогольне лікування тяжких захворювань, комісія медичної
частини робить мотивований медичний висновок про необхідність його
припинення. Хворі на алкоголізм, у яких виявлені супроводні
захворювання та які потребують термінового спеціалізованого
стаціонарного лікування, протиалкогольну терапію продовжують після
одужання. 8.3.3. Примусове лікування засуджених від алкоголізму, строки
перебування яких в установах виконання покарань менше одного року,
слід проводити з максимальною активізацією лікувального процесу.
Особливу увагу в цих випадках приділяють психотерапії з метою
вироблення у засуджених установки на продовження протиалкогольного
лікування в наркологічних установах системи органів охорони
здоров'я.
8.4. Особливості лікування хворих на наркоманію 8.4.1. Медчастини спеціалізованих УВП повинні мати стаціонари
з кількістю ліжок із розрахунку 8% ліжок від планового наповнення
установи, клінічну та біохімічну лабораторії, рентгенкабінет,
фізіотерапевтичний кабінет, кабінет гіпнозу, кабінети
лікарів-фахівців тощо. 8.4.2. При надходженні засудженого до спеціалізованої УВП
його направляють до карантинно-діагностичної палати стаціонару
медчастини, де протягом 7 днів обстежують, уточнюють вид та стадію
наркоманії. Що стосується лабораторних обстежень, то обов'язково
роблять клініко-біохімічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі,
флюорографію (рентгенографію), електрокардіографію. З
карантинно-діагностичних палат хворих переводять до наркологічних
палат для проведення курсу стаціонарного лікування проти
наркоманії. Тривалість стаціонарного обстеження та лікування
хворих, які раніше лікувались від наркоманії, а також хворих з
вираженою абстинентною симптоматикою повинна бути не менше як 60
днів. В інших випадках тривалість стаціонарного обстеження та
лікування визначається індивідуально. При надходженні хворих з
інших спеціалізованих УВП питання про стаціонарне лікування
вирішується в залежності від їх стану здоров'я. Після проведення курсу стаціонарного лікування засуджені
переводяться на підтримуюче амбулаторне лікування. Підтримуюче
лікування повинно включати раціональну психотерапію, гіпнотерапію,
аутогенне тренування, електросон, немедикаментозну терапію. 8.4.3. Лікування, нагляд та диспансерний облік за хворими,
які страждають на токсикоманію, проводиться у порядку, що
визначається Міністерством охорони здоров'я України.
8.5. Венеричні та шкірні захворювання. 8.5.1. При надходженні до слідчого ізолятора кожна особа
повинна ретельно обстежуватися з метою виявлення ознак венеричних
або заразних шкіряних захворювань. Особливу увагу приділяють
волосяній частині голови, слизовим оболонкам ротової порожнини,
статевим органам, області ануса. Пальпуються шийні, підщелепні,
над- і підключичні, пахвові та пахові лімфовузли. Для
підтвердження захворювання або виключення особа, підозріла на
сифіліс чи гонорею, повинна бути обов'язково оглянута
лікарем-дерматовенерологом. Обгрунтування діагнозу венеричного
захворювання записують у медичну амбулаторну карту. 8.5.2. Обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс з
проведенням контрольної вассерманізації через 3 місяці підлягають
особи, які прибули до СІЗО. Клінічно-лабораторному обстеженню на
гонорею підлягають особи, щодо яких застосовують статті
Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ), що
передбачають позбавлення волі за поширення венеричних захворювань,
а також жінки та підлітки. 8.5.3. З метою профілактики природженого сифілісу в СІЗО та
УВП усі вагітні жінки проходять обов'язкове дворазове серологічне
обстеження у першій половині вагітності (при першому відвідуванні
вагітної до акушера-гінеколога) для взяття на облік у зв'язку з
вагітністю та у другій половині на 5 - 6 місяці вагітності, але не
пізніше, як 8 місяців. У разі виявлення у неї висипу, що
підозрілий на сифіліс або позитивної серореакції крові
акушер-гінеколог повинен обов'язково і негайно проконсультувати її
у лікаря-дерматовенеролога для вирішення питання про діагноз та
подальшу тактику ведення вагітної. 8.5.4. Серодіагностику сифілісу слід здійснювати комплексно,
включаючи обов'язково три реакції: Вассермана та дві осадові
(Цитохолева та Кана). Комплексна серодіагностика дає можливість
виявити максимальне число випадків інфекції, оскільки чутливість
окремих реакцій при різних формах сифілісу не завжди однакова.
Якщо немає можливості здійснити серодіагностику сифілісу
комплексно за допомогою серологічних реакцій, то слід
використовувати експрес-діагностику шляхом мікрореакції з плазмою
чи сироваткою крові та кардіоліпіновим антигеном. Велике значення для встановлення діагнозу прихованого
сифілісу має обстеження крові на реакцію імобілізації блідих
трепонем (РІТ) та реакцію імунофлюоресценції (РІФ). Позитивні РІФ
і РІТ підтверджують діагноз сифілісу. Це особливо важливо
враховувати у випадках, коли класичні реакції є слабопозитивними і
нестійкими. У випадках, коли з цієї чи іншої причини неможливо
зробити аналіз крові на РІФ і РІТ особам, у яких були двічі
позитивні класичні серологічні реакції в повному комплексі
(обстеження з інтервалом 7 - 10 днів при відсутності захворювань,
що можуть обумовити неспецифічну позитивність реакції), слід
ставити діагноз прихованого сифілісу і призначати специфічне
лікування. 8.5.5. Якщо при збиранні анамнезу з'ясується, що обстежувана
особа, яка має бути притягнена до кримінальної відповідальності,
проходила лікування у зв'язку з венеричним захворюванням або
значилася на обліку (сероконтролі) в шкірно-венерологічному
диспансері, то медчастина слідчого ізолятора протягом трьох днів
запитує зазначену установу про діагноз, проведене лікування та
терміни сероконтролю. Подальше лікування або сероконтроль таких
хворих здійснюється в медчастині СІЗО згідно з отриманими
відповідями. Одночасно проводиться обстеження особи, яка стверджує
наявність у неї в минулому венеричного захворювання, за допомогою
комплексу серологічних реакцій, включаючи РІФ та РІТ (при
можливості їх здійснення). При позитивних результатах здійснюється
лікування за діагнозом прихованого сифілісу та за схемами, що
затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від
30.12.92 N 207 ( v0207282-92 ) "Про організацію
дермато-венерологічної допомоги населенню України". 8.5.6. Після встановлення остаточного діагнозу венеричного
захворювання та при відсутності протипоказань негайно починається
лікування згідно інструкції, що затверджена наказом МОЗ України
від 30.12.92, N 207 ( v0207282-92 ) по лікуванню і профілактиці
сифілісу та гонореї. Особи, які страждають на венеричні
захворювання, вважаються хворими з моменту встановлення їм
діагнозу протягом всього періоду лікування та
клініко-серологічного контролю до зняття з обліку. 8.5.7. Якщо діагноз венеричного захворювання вперше ставлять
у слідчому ізоляторі, то медична частина направляє у
шкірно-венерологічний диспансер за місцем проживання хворого до
арешту доручення про притягнення до обстеження на венеричне
захворювання статевих і побутових контактів хворого. Якщо хворий на сифіліс, який отримував специфічну терапію в
шкірно-венерологічному диспансері (за місцем проживання) за
курсовим методом, припиняє лікування, а після чергового курсу
лікування перерва перевищує встановлений термін, то про поновлення
подальшого лікування такого хворого у слідчому ізоляторі приймає
рішення консультативна комісія. 8.5.8. Особи, які ухиляються від лікування венеричного
захворювання, підлягають примусовому лікуванню згідно з чинним
законодавством. 8.5.9. З метою виявлення гонореї у жінок матеріал для
обстеження береться з усіх осередків можливого ураження (із
уретри, шийки матки та прямої кишки). Особливу увагу при
обстеженні на гонорею необхідно звертати на жінок з хронічними
запальними захворюваннями сечостатевої сфери. У них випадках
обов'язково здійснюється комбінована провокація: біологічна
(уведення гоновакцини, пірогенала); термічна (діатермія); у
чоловіків - механічна (бужирування, масаж на бужі); хімічна та
аліментарна. У жінок також використовується фізіологічна
провокація - менструація. Хворі, у виділеннях яких гонококи не були виявлені, а
анамнестичні та клінічні дані підозрілі щодо гонорейної етіології
захворювання, вважаються підозрілими на гонорею. Такі хворі
підлягають комплексному профілактичному лікуванню за схемами
лікування хронічної гонореї. Зважаючи на те, що у 50 - 60 % жінок, хворих на гонорею,
гонокок міститься в симбіозі (явище ендоцитобіозу) з вагінальною
трихомонадою, поряд з лікуванням гонореї їм додатково проводиться
протитрихомонадна терапія. Особи, до яких встановлена участь у мужолозтві, крім
звичайного обстеження на гонорею підлягають додатковому обстеженню
шляхом взяття матеріалу з прямої кишки. При наявності гнійних
виділень мазок готують звичайним способом, при їх відсутності
дослідження на гонорею слід проводити методом промивних вод. Там, де бактеріоскопічні методи діагностики гонореї
недостатні, проводиться культуральний метод (посів на поживне
середовище). Посів робиться не раніше, ніж через тиждень після
прийому антибактеріальних препаратів та місцевого застосування
антисептичних засобів. 8.5.10. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання
з хворим проводиться бесіда про характер захворювання, правила
поведінки, строки лікування та клініко-серологічного контролю, про
чинне законодавство, що стосується венеричних захворювань.
Одночасно заповнюється бланк попередження для особи, яка захворіла
на венеричну хворобу, де ставиться підпис хворого та лікаря, після
чого попередження додається до амбулаторної або стаціонарної карти
хворого. Лікар повинен вжити всі заходи, щоб підписка хворого
оформлялась на бланку попередження та лише у поважному випадку - в
медичній амбулаторній карті, медичній карті стаціонарного хворого
чи іншому медичному документі. Хворим на сифіліс забороняється
здавати кров для переливання іншим особам як під час лікування,
так і після зняття з обліку. 8.5.11. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання
медчастина СІЗО, УВП протягом доби направляє в
санітарноепідеміологічну станцію УВС термінове повідомлення про
захворювання. 8.5.12. Перед вибуванням хворого, який має венеричне
захворювання із СІЗО в УВП, лікар-дерматовенеролог робить записи у
медичній амбулаторній карті у вигляді етапного епікризу з
рекомендаціями подальшого лікування та клініко-серологічного
контролю. 8.5.13. Забороняється відправляти до інших установ осіб з
заразними формами сифілісу та гонореї до проведення їм повного
протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного
лікування, а також хворих з заразними формами шкірних захворювань. 8.5.14. Після прибуття до УВП хворі на венеричні захворювання
ставляться на диспансерний облік для подальшого проходження
лікування та клініко-серологічного контролю. При відсутності в
штаті медичної частини лікаря-дерматовенеролога лікування
венеричних хворих здійснює лікар іншого фаху (терапевт) або
лікар-гінеколог (в жіночих УВП) з забезпеченням, при необхідності,
консультацій фахівця-дерматовенеролога. 8.5.15. Після закінчення повноцінної специфічної терапії
будь-яким методом хворі на сифіліс та особи, які отримали
превентивне лікування, підлягають клініко-серологічному контролю. Особи, які отримали превентивне лікування після статевого або
тісного побутового контакту з хворими заразним, або з раннім
прихованим сифілісом, підлягають клініко-серологічному контролю
протягом 6 місяців після лікування. При цьому явка до лікаря та на
обстеження за допомогою класичних серологічних реакцій (КСР)
обов'язкова 1 раз на три місяці. Хворі первинним серонегативним сифілісом підлягають
щоквартальному клініко-серологічному контролю протягом року. Хворі первинним серопозитивним і вторинним свіжим сифілісом,
а також особи, які одержували превентивне лікування у зв'язку з
переливанням крові від хворого сифілісом, підлягають
клініко-серологічному контролю протягом 3-х років.
Клініко-серологічний контроль проводять 1 раз в квартал протягом 2
років, протягом третього року спостереження - 1 раз в 6 місяців.
При відсутності негативації КСР протягом року після закінчення
лікування, проводять додаткове лікування. Для хворих вторинним рецидивним, третинним, поташнім (раннім,
пізнім, нез'ясованим) вісцеральним та нейросифілісом передбачений
5-річний строк диспансерного нагляду. Клініко-серологічний
контроль проводять кожний квартал протягом 2 років, протягом
третього року - 1 раз в 6 місяців і протягом наступних років - 1
раз на рік. Діти, які одержали профілактичне або специфічне лікування з
приводу як раннього, так і пізнього вродженого сифілісу,
підлягають клініко-серологічному контролю протягом 5 років.
Протягом перших 2 років КСР досліджують 1 раз в 3 місяці, в
подальшому - 1 раз в 6 місяців. Діти, які не підлягали
профілактичному лікуванню, також повинні бути на
клініко-серологічному контролі протягом 5 років. За дітьми, які одержували лікування з приводу набутого
сифілісу, клініко-серологічний контроль проводиться так, як і
дорослим. Для вирішення питання додаткового лікування з приводу
рецидивів і серорезистентності сифілісу хворих направляють у
спеціалізовані установи шкіряно-венерологічного профілю. Проведення аналізу крові на КСР та обстеження на сифіліс
осіб, стосовно яких встановлена участь у мужолозтві, слід
здійснювати не рідше, як один раз на 6 місяців. 8.5.16. У медчастинах УВП обов'язковому серологічному
обстеженню на сифіліс один раз на рік підлягають засуджені, які
мали тривалі побачення та особи, які повернулися з будов народного
господарства або з УВП-поселень. 8.5.17. При виявленні в УВП хворих на заразні форми сифілісу
здійснюється їх термінова ізоляція. Обов'язковій госпіталізації в
медчастину УВП в найкоротший строк після встановлення діагнозу
підлягають хворі на заразну форму (сифіліс первинний, вторинний
свіжий, рецидивний), хворі на ранній прихований сифіліс (вперше
встановлений), а також хворі з ускладненою та хронічною гонореєю.
Лікування проводиться під керівництвом лікаря-дерматовенеролога до
закінчення першого чи повного курсу протисифілітичного лікування
або повного курсу протигонорейного лікування. Госпіталізація хворих на венеричне захворювання у
шкірно-венерологічну лікарню (відділення) УВП здійснюється у разі
необхідності продовження курсу лікування та обстеження за
висновком фахівця. Госпіталізації підлягають хворі на сифіліс для проведення
повторних курсів лікування за медичними показаннями, а також
особи, які були в статевому контакті з хворим на заразну форму
сифілісу для проведення превентивного лікування. Хворі на сифіліс з ураженням внутрішніх органів, нервової
системи після консультації з лікарем-дерматовенерологом отримують
специфічне лікування у профільних відділеннях лікарень для
засуджених: при сифілісі внутрішніх органів - у терапевтичних, при
сифілісі нервової системи - у неврологічних. Специфічне лікування
згаданих хворих проводиться за схемами лікування сифілісу,
затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від
30.12.92 N 207 ( v0207282-92 ). 8.5.18. Хворі сифілісом, яким не завершено повне лікування,
не підлягають направленню в УВП-поселення. Особи, які знаходяться під диспансерним наглядом
(сероконтролі) з приводу сифіліса можуть бути направлені в
УВП-поселення після настання стійкої негативації КСР та висновку
лікарської комісії. 8.5.19. Хворим сифілісом, які не одержали повного лікування,
а також хворим гонореєю, які не пройшли повний курс лікування,
тривале побачення не дозволяється. 8.5.20. При виявленні факту зараження засудженого на
венеричні захворювання, що могло статися під час тривалого
побачення, медична частина УВП направляє в шкірно-венерологічний
диспансер доручення про притягнення до обстеження на венеричне
захворювання можливого джерела зараження. 8.5.21. Стосовно хворих, не знятих з диспансерного обліку, в
яких закінчується строк покарання, медчастина УВП, за місяць до
звільнення, інформує про це шкірно-венерологічний диспансер за
вибраним місцем проживання особи, яка звільняється. При цьому
зазначається діагноз захворювання, характер проведеного лікування,
строки сероконтролю. 8.5.22. При звільненні осіб, які хворі на заразні форми
сифілісу чи таких, які не пройшли повний курс лікування, а також з
нелікованою гонореєю вони доставляються в шкірно-венерологічні
установи органів охорони здоров'я (стаціонари закритого типу)
силами та засобами установи виконання покарань. 8.5.23. В разі виникнення захворювань на венеричні хвороби в
установі здійснюється посилений медичний нагляд за засудженими на
період проведення комплексу протиепідемічних заходів. Одночасно
здійснюється ізоляція хворих та їх статевих партнерів. Всі
засуджені в УВП підлягають цілеспрямованому профілактичному огляду
лікарями-спеціалістами з обов'язковим проведенням серологічних
реакцій За висновком лікаря-дерматолога цілеспрямований огляд
повторюється через 3 місяці, л тілесні огляди проводяться щотижня
протягом 2 місяців після реєстрування групового захворювання. Проведення протиепідемічних заходів в осередку венеричного
захворювання (ізоляція і госпіталізація хворих, виявлення джерела
зараження та контактних осіб) покладається на медичні частини УВП
під контролем санітарно-епідеміологічних станцій УВС. 8.5.24. У боротьбі з гноячковими захворюваннями шкіри важливе
значення має здійснення комплексу профілактичних заходів.
Необхідно дотримуватись гігієнічного режиму, поліпшувати виробничі
та побутові умови, виключити фактори, що сприяють розвитку
піококової інфекції. Гігієна догляду за шкірою, її нормальне функціонування -
обов'язкові умови профілактики гноячкових захворювань. Велике
значення має постійний догляд за шкірою, особливо після закінчення
праці на підприємстві. Під час санітарної обробки слід
користуватися індивідуальними мочалками. Важливо дотримуватись
правильного режиму прання білизни у пральні з обов'язковим її
прасуванням. На підприємствах повинна бути організована само- та
взаємодопомога під час оброблення ран та дрібних шкірних
пошкоджень. Для цього необхідно мати аптечки, що знаходяться у
майстра цеху. Значне місце у профілактиці гноячкових захворювань посідає
систематичне застосування робітниками індивідуальних засобів
захисту шкіри від забруднення та подразнення (захисні мазі, пасти,
креми). Пасти втирають у шкіру помитих рук рівномірним шаром до
початку роботи. Після закінчення роботи пасту змивають теплою
водою з милом. Поряд з профілактичними заходами відповідне
значення для підвищення захисних факторів організму стосовно
інфекції має С-вітамінізація страви, що необхідно проводити в УВП
у зимово-весняний період року. Медичні працівники повинні постійно контролювати здійснення
всіх вищеперелічених заходів. 8.5.25. Боротьба з мікозами стоп повинна бути комплексною, що
передбачає вплив на всі ланки епідеміологічного ланцюга. Основні
форми організації боротьби з мікозами стоп є такі: виявлення,
облік, лікування, диспансерний нагляд, поліпшення
санітарно-гігієнічних умов, санітарна освіта. Виявлення та лікування хворих на мікози стоп, які є джерелами
інфекції в гуртожитках та на підприємстві - один з найнеобхідніших
заходів. Важливе значення при цьому мають огляди певних груп
засуджених, які найбільш схильні до захворювання мікозами стоп
(банщики, робітники гарячих цехів, особи, які щоденно відвідують
душові). Всі виявлені хворі притягаються до лікування за місцем
утримування після консультацій у лікаря-дерматовенеролога. В
медичних частинах УВП на хворих мікозами стоп заводять карту
диспансерного нагляду. Важливе значення для профілактики мікозів стоп на місцях
проходження санітарної обробки має наявність гумових або
пластмасових килимів, що легко знезаражуються, забезпечення
продезінфікованими мочалками, користування банним взуттям з
обов'язковою їх подальшою дезінфекцією. В лазнях та душових для
миття ніг повинні бути спеціальні промаркіровані тазки.
Неприпустимо користуватися чужим взуттям. Від осіб, які страждають
на пітливість ніг, необхідно вимагати ретельного догляду за ними:
щоденно мити ноги прохолодною водою з милом, коротко підстригати
нігті, часто прати шкарпетки. При сильному потінні ніг не
рекомендується носити гумове взуття та шкарпетки з синтетичних
матеріалів. 8.5.26. Основним профілактичним заходом проти поширення
корости є вчасне виявлення хворих під час будь-яких медичних
оглядів, а також амбулаторних прийомів в медчастинах СІЗО та УВП. В разі виявлення хворих на коросту медичний працівник повинен
негайно ізолювати хворого та розпочати його лікування. Одночасно
слід провести камерну дезінфекцію одягу хворого, білизни та
постільних речей. При неможливості провести дезкамерне оброблення,
верхній одяг ретельно провітрити, а білизну випрасувати гарячою
праскою. В день виявлення хворого на коросту здійснюється ретельний
медичний огляд контактних осіб.
8.6. Туберкульоз легень 8.6.1. Завдання медичної служби СІЗО та УВП з питань
організації протитуберкульозної допомоги полягає у проведенні
профілактичних заходів, виявленні та лікуванні туберкульозу серед
підслідних та засуджених. Для його виконання необхідні: - своєчасне виявлення хворих на туберкульоз шляхом
організації рентгено-флюорографічного обстеження та
туберкуліно-діагностики; - ізоляція в найкоротший строк усіх виявлених хворих на
активний туберкульоз; - лікування хворих на туберкульоз в стаціонарних та
амбулаторних умовах з застосуванням сучасних засобів і методів; - диспансерний нагляд за особами, які є на обліку з приводу
захворювання на туберкульоз; - профілактичні заходи щодо запобігання захворювання на
туберкульоз серед підслідних та засуджених (специфічна
профілактика та хіміопрофілактика); - санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи; - загальнооздоровчі заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я
підслідних та засуджених, підвищення опірності проти
туберкульозної інфекції; - санітарно-освітня робота. 8.6.2. Для своєчасного виявлення хворих на туберкульоз та
іншої легеневої патології здійснюється флюорографічне обстеження
органів грудної клітки. Первинне флюорографічне обстеження грудної клітки у
підслідних в СІЗО здійснюється не пізніше як через 10 діб після їх
надходження. В разі прибуття до УВП осіб, які не пройшли таке
обстеження, стосовно їх вживаються заходи для його проведення в
найкоротший термін. Подальші флюорографічні обстеження грудної клітки проводяться
2 рази на рік. Для цього використовуються флюорографічні установки
підрозділів МВС, УВС, а також місцевих органів охорони здоров'я. При неможливості здійснення флюорографічного обстеження та у
випадку відсутності флюорографа проводиться рентгенографія грудної
клітки. Результати флюорографічного та рентгенологічного обстеження
обов'язково реєструються в медичній амбулаторній карті з
додаванням флюорограми. 8.6.3. Особи, які мають в легенях зміни, що характерні для
захворювання на активний туберкульоз, негайно ізолюються від
здорового контингенту (в СІЗО - в спеціально виділені
палати-ізолятори, в УВП - в стаціонар медчастини). Після
додаткового обстеження за участю лікаря-фтизіатра встановлюється
попередній або заключний діагноз туберкульозу. Про кожний випадок
виявлення осіб, хворих на активний туберкульоз, інформується за
встановленою формою. Категорично забороняється утримувати серед здорового
контингенту хворих на активний туберкульоз. У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму та у в'язницях
хворі на туберкульоз утримуються в окремих палатах-ізоляторах
(ізольовано від здорових). В цьому разі на них поширюються усі
права щодо осіб, які лікуються з приводу туберкульозу. Особи, які потребують лікування, в найкоротший строк
направляються до спеціалізованих туберкульозних установ (лікарень)
у відповідності з наказом МВС України від 12.02.93 N 74. 8.6.4. Лікування та диспансерний нагляд хворих на туберкульоз
повинно здійснюватись в точній відповідності до системи поетапної
протитуберкульозної допомоги в СІЗО та УВП. 8.6.4.1. На першому етапі лікування здійснюється початок
основного курсу антибактеріальної терапії в стаціонарних умовах
туберкульозної лікарні. Стаціонарному лікуванню підлягають
виявлені в СІЗО та УВП хворі на туберкульоз, які належать до 1 ГДН
(підгрупи А та Б), а також хворі із загостренням чи рецидивом
процесу в період амбулаторного лікування та диспансерного нагляду. В СІЗО початок основного курсу терапії проводиться в
спеціалізованій палаті-ізоляторі медчастини лікарями СІЗО із
запрошенням фахівців лікувальних закладів МВС чи органів охорони
здоров'я України. Після того, як вирок набере чинності, цих хворих
направляють у туберкульозні лікарні. Строки стаціонарного лікування залежать від тривалості
захворювання, форми, фази і динаміки туберкульозного процесу. Для
хворих з вперше встановленим діагнозом, загостренням чи рецидивом
захворювання після раніше проведеного ефективного лікування
здійснюється комплексна антибактеріальна терапія індивідуально
протягом близько 12 місяців. При стабілізації процесу і
відсутності негативної динаміки на фоні лікування вони можуть бути
направлені на амбулаторне лікування раніше вказаного строку.
Хворим, у яких сформувався хронічний туберкульозний процес,
проводять короткочасний (до 4 місяців) курс хіміотерапії до зняття
спалаху. При наявності позитивної динаміки на фоні лікування цей
термін може бути збільшений до стабілізації процесу. Після
закінчення стаціонарного лікування хворі I ГДН направляються в
спеціалізовані туберкульозні УВП на амбулаторне лікування. 8.6.4.2. На другому етані продовжується основини курс
лікування до переведення їх до II ГДН або проводяться повторні,
короткочасні (3 - 4 місяці) профілактичні курси хіміотерапії в
амбулаторних умовах спеціалізованої туберкульозної установи. На
амбулаторне лікування направляються хворі на туберкульоз, які
підлягають нагляду за I ГДН, хворі IА ГДН - після закінчення
стаціонарного лікування, а хворі IБ ГДН - після короткочасного
стаціонарного лікування, стабілізації процесу і зняття
загострення, а також хворі II ГДН. У випадку виникнення спалаху процесу у засуджених, які
утримуються в спеціалізованій туберкульозній установі, курс
антибактеріальної терапії для них проводиться в умовах стаціонару
до зняття загострення. З лікарні їх знову переводять на
амбулаторне лікування. Строки утримання хворих на туберкульоз в
спеціалізованій туберкульозній установі залежать від динаміки
туберкульозного процесу. При відсутності: бациловиділення і
закритті порожнини розпаду хворих необхідно переводити до II ГДН
відразу після закінчення основного курсу лікування. 8.6.4.3. На третьому етапі здійснюється диспансерний нагляд
за особами, які перенесли туберкульоз (III і VII ГДН) в умовах УВП
на загальних підставах. Проведення лікувально-профілактичних
заходів здійснюється згідно з Інструкцією по проведенню
диспансеризації хворих, які утримуються в УВП (додаток 8). 8.6.5. Норма житлової площі в гуртожитках спеціалізованих
туберкульозних установ становить 3 - 4 кв.м на одного засудженого,
для хворих, які проходять стаціонарне лікування - 5 кв.м. На засуджених, хворих на активний туберкульоз, поширюються
вимоги правил внутрішнього розпорядку щодо спеціалізованих УВП на
правах лікувальних. Спільне утримання осіб, хворих на активний туберкульоз, та
здорових засуджених, в СІЗО забороняється. Поточна дезінфекція
камер здійснюється у встановленому порядку, заключна - після
звільнення камер від хворих. 8.6.6. Направлення хворих на стаціонарне та амбулаторне
лікування здійснюється згідно з Інструкцією про порядок
направлення на лікування, що затверджена наказом МВС України від
12.02.93 N 74. 8.6.7. Питання про зміну ГДП і переведення хворого до
наступного етану лікування вирішується комісією за участю
начальника медчастини чи лікарні, начальника відділення, лікуючого
лікаряфтизіатра, а при необхідності - фтизіохірурга. На підставі
прийнятого рішення роблять мотивований висновок, що фіксується в
медичній амбулаторній карті. 8.6.8. При виявленні в СІЗО хворого на активний туберкульоз,
в тому числі з вперше в житті встановленим діагнозом, в
протитуберкульозний диспансер за місцем його проживання до арешту
надсилається повідомлення. При звільненні з місць позбавлення волі хворого на активний
туберкульоз (ГДН I, II, V) в протитуберкульозний диспансер органів
охорони здоров'я за вибраним ним місцем проживання надсилається
повідомлення з зазначенням розгорнутого діагнозу та групи
диспансерного нагляду. 8.6.9. У спеціалізованих туберкульозних установах (лікарнях)
можна використовувати різні види трудової діяльності, але при
цьому слід враховувати загальний стан хворого, активність
туберкульозного процесу, наявність групи інвалідності тощо. 8.6.10. З метою визначення схильності підслідних та
засуджених до туберкульозу і проведення специфічної профілактики
роблять пробу Манту у СІЗО - неповнолітнім, в УВП - всім
засудженим до 30 років під час надходження і далі 1 раз в 5 років. Особи, в яких проба Манту дала негативний результат,
підлягають обов'язковій ревакцинації вакциною БЦЖ. При наявності
гіперергічної реакції на туберкулін обов'язково здійснюють
поглиблене обстеження хворих для виключення локальних форм
туберкульозу. При відсутності специфічних змін в легенях у
медчастині УВП проводиться 2 - 3-місячний курс
хіміопрофілактичного лікування, а особам, які взяті на облік в
СІЗО - при прибуванні їх в УВП. 8.6.11. При виявленні в СІЗО чи УВП хворого на активний
туберкульоз осіб, які утримуються з ним в одній камері чи житловій
секції, необхідно взяти на облік як контактних в IV ГДН і провести
одноразовий 2 - 3-місячний курс хіміотерапії. 8.6.12. Специфічна та хіміопрофілактика туберкульозу
здійснюється згідно з Інструкцією по проведенню специфічної та
хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених
(додаток 12). Результати туберкуліно-діагностики, проведення профілактичних
заходів і взяття на облік з приводу контакту з хворим обов'язково
реєструються в медичній амбулаторній карті. 8.6.1.3. Основні позитивні критерії організації
протитуберкульозної допомоги та її кінцевих результатів є такі: - відсутність хворих на туберкульоз та осіб, які підлягають
диспансерному нагляду в I, II, VА, VБ ГДН, серед здорових
підслідних та засуджених; - менше число виявлених хворих на туберкульоз в УВП у
порівнянні з ураженістю осіб, які прибули до СІЗО. при цьому
показник захворюваності серед засуджених має стабільну тенденцію
до зниження; - звільнення з УВП меншої кількості осіб, хворих на активний
туберкульоз, у порівнянні з тими, які прибули до СІЗО; - перевагу повинні мати менш важкі форми туберкульозу серед
хворих, які звільняються з УВП, порівняно з особами, які
прибувають до СІЗО.
8.7. Травми та отруєння 8.7.1. Заходи щодо запобігання травмам й отруєнням серед
осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, організують та
проводять всі служби СІЗО та УВП. Вони повинні бути
цілеспрямованими, конкретними, відповідати характеру і завданням
забезпечення умов режиму утримання підслідних та засуджених,
господарсько-виробничій діяльності установи. 8.7.2. Основні причини травм та отруєнь: - порушення правил утримання та транспортування осіб, які
знаходяться в місцях позбавлення волі; - недотримання оперативно-режимних вимог; - злочинні дії підслідних та засуджених; - використання технічних та інших речовин з метою досягнення
наркотичного ефекту; - порушення правил техніки безпеки на виробництві; - недостатній контроль з боку адміністрації установ за
організацією виробничої діяльності, станом виробничих об'єктів.
техніки і обладнання. 8.7.3. Основні заходи щодо запобігання травмам та отруєнням: - постійний контроль з боку начальників установ, служб і
медичних працівників за виконанням вимог наказів та інструкцій МВС
України про забезпечення належного утримання підслідних ти
засуджених, правильного їх працевлаштування з метою запобігання
травмам, отруєнням та нещасним випадкам; працевикористання
засуджених у відповідності з їх кваліфікацією і станом здоров'я; - систематичне проведення начальниками служб занять з
підлеглими щодо виконання вимог наказів та інструкції; - систематичне проведення з засудженими занять по вивченню
загальних правил техніки безпеки, ознайомленню з заходами
особистої профілактики травм і отруєнь, вивченню та практичному
опрацюванню способів надання першої допомоги (в порядку само- і
взаємодопомоги) при травмах, отруєннях та нещасних випадках; - технічний інструктаж та оформлення допуску до певних видів
праці; - санітарно-освітня робота; - постійний нагляд за особами, які мають слабий фізичний
розвиток і хронічні захворювання, визначення трудових рекомендацій
для них та контроль за їх працевлаштуванням; - систематичне вивчення обставин та причин травм, отруєнь,
нещасних випадків з розробкою конкретних рекомендацій щодо їх
усунення. 8.7.4. За планом роботи медичної частини установи
здійснюється медичний контроль за санітарно-гігієнічними умовами
праці засуджених, виконанням правил охорони праці і виробничої
санітарії, наявністю та укомплектованістю аптечок та санітарних
сумок, станом питного водопостачання на виробництві, наявністю
спецодягу, санітарним станом території, робочих місць і т.інш.
Результати перевірок оформляються актами обстежень та приписами на
адресу адміністрації цехів, дільниць тощо із зазначенням
конкретних термінів усунення виявлених недоліків. У випадку
виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на
виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо
керівництву установи для вживання негайних заходів з метою їх
усунення. Якщо заходи для усунення недоліків не будуть вжиті, то
начальник медичної частини доповідає про це старшому медичному
начальнику. 8.7.5. Виробничі об'єкти забезпечуються медичним
обслуговуванням у такому порядку: 8.7.5.1. На частині об'єктів створюються пункти охорони
здоров'я, де забезпечення медичним майном та медикаментами
здійснюється за рахунок господарчого органу чи виробництва
установи. 8.7.5.2. Всі цехи, самостійні дільниці, майстерні тощо
забезпечуються аптечками першої допомоги. За збереження та
своєчасне поповнення аптечок несуть відповідальність начальники
цехів, дільниць, майстри. Поповнення аптечок здійснюють медичні
працівники за рахунок виробництва. 8.7.5.3. В кожній виробничій бригаді, що працює на віддаленій
дільниці, й цеху чи в групі бригад, для надання першої допомоги
виділяється один із засуджених, спеціально для цього
підготовлений, якого медична частина установи забезпечує
санітарною сумкою з медикаментами і перев'язочним матеріалом. 8.7.5.4. Якщо засуджений, який потерпів на виробництві,
потребує невідкладної лікарської допомоги, то його доставляють у
медичну частину чи до найближчого лікувального закладу. 8.7.6. Медичні працівники установи, надавши допомогу
потерпілому, доповідають письмово протягом трьох годин керівництву
установи про випадок, характер травми (отруєння), стан потерпілого
тощо для своєчасного проведення розслідування. Медичні працівники
обов'язково залучаються до роботи комісії по розслідуванню
нещасних випадків, що створюється наказом начальника установи. 8.7.7. Якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві
потерпілий втрачає працездатність на час не менше як один день чи
має бути переведений з роботи за основним фахом на іншу роботу, то
складається акт за формою Н-1. Акт з матеріалами розслідування виробничої травми,
професійного захворювання чи отруєння додається до особової справи
засудженого у встановленому порядку. Випадки професійних отруєнь
та захворювань розслідуються в порядку, передбаченому чинним
законодавством. Якщо під час розслідування було виявлено, що
смерть засудженого чи втрата ним працездатності сталися внаслідок
вчинків (бійка, навмисне пошкодження, вбивство тощо), пов'язаних з
порушенням з боку потерпілого режиму утримання чи отруєння від
навмисного вживання з метою сп'яніння різних технічних рідин
(лаків, фарб, розчинників тощо), що містять токсичні речовини, то
акт Н-1 не складається. 8.7.8. Медичні частини установ повинні бути обладнані
необхідним для надання медичної допомоги потерпілим при нещасних
випадках, травмах, отруєннях і готовими до забезпечення негайної
доставки їх в лікувальні заклади для надання спеціалізованої
медичної допомоги.
Розділ 9Медичне обслуговування жінок та неповнолітніх
9.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з
неповнолітніми 9.1.1. В період перебування в слідчому ізоляторі всіх
неповнолітніх обстежують на дифтерійну інфекцію та гельмінти. При
позитивних результатах бактеріологічного обстеження
бактеріовиділювачам проводять повний комплекс
лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, після чого
вони можуть бути направлені до виховно-трудової колонії (ВТК). За
показаннями здійснюється прищеплення вакциною АДС-М. Туберкулінова
діагностика проводиться в -СІЗО всім неповнолітнім. Профілактичне обстеження органів грудної клітки у
неповнолітніх здійснюється тільки флюорографічне. 9.1.2. При надходженні неповнолітніх до ВТК начальник
медичної частини, який входить до складу комісії, що приймає
неповнолітніх засуджених, які прибувають, дає рекомендації з
питань раціонального працевлаштування, направлення на професійне
та загальноосвітнє навчання згідно з Переліком медичних
протипоказань до роботи і виробничого навчання підлітків
професіям, загальним для всіх галузей народного господарства та
пов'язаних з ними підприємств. Одночасно виявляються особи, які потребують лікування,
психопрофілактики у лікаря-психіатра чи виховно-психологічного
впливу з боку психолога і вихователя. 9.1.3. Двічі на рік всі вихованці ВТК підлягають поглибленим
лікарським оглядам з антропометричними вимірюваннями, контролем
ваги, лабораторними дослідженнями та флюорографічним обстеженням.
На підставі даних про стан здоров'я та фізичної підготовки
вихованців їх розподіляють для занять фізичною культурою на групи:
основну, підготовчу, спеціальну та інвалідну. До основної групи належать особи, які не мають відхилень у
стані здоров'я, а також особи з незначними морфо-функціональними
відхиленнями, достатньо фізично підготовлені. Вони проходять всі
обов'язкові заняття з фізичної підготовки, здають контрольні
нормативи, а також беруть участь у фізкультурно-оздоровчих
заходах, додатково можуть відвідувати спортивні секції. До підготовчої групи належать особи, які мають незначні
відхилення у стані здоров'я та недостатньо фізично підготовлені. Уроки фізкультури для цієї категорії вихованців проводять
згідно з навчальною програмою за умов більш поступового освоєння
рухових навичок та вмінь, а також виключення вправ, що пов'язані з
підвищеними вимога ми до організму. Контрольні нормативи такі
особи здають вибірково. Вони беруть також участь у
фізкультурнооздоровчих заходах. Можуть відвідувати спортивні
секції загальної фізичної підготовки. До спеціальної групи належать особи, які мають значні
відхилення у стані постійного чи тимчасового характеру і допущені
до навчання та трудової діяльності. Уроки фізкультури з ними
проводяться за спеціальною програмою з урахуванням характеру та
тяжкості захворювання і мають лікувальну спрямованість. Для цієї
категорії осіб додатково організовуються прогулянки, рухливі ігри,
спортивні розваги за умови дотримання правил самоконтролю.
Індивідуальні заняття фізичними вправами здійснюються згідно з
рекомендаціями лікаря. В залежності від поліпшення стану здоров'я вихованців
переводять з однієї групи до іншої. 9.1.4. Медичні працівники установи проводять добір підлітків,
які за станом здоров'я потребують оздоровчого режиму медичного
нагляду та посиленого харчування, в оздоровчі групи. Ці групи
створюються при стаціонарах медичних частин. До оздоровчої групи включаються такі підлітки: - фізично ослаблені та ті, які мають вагу нижче норми; - ті, які перенесли різні тяжкі захворювання, травми,
хірургічні втручання тощо; - ті, які мають відхилення у стані здоров'я тривалого
характеру й належать до спеціальної групи обліку, та ті, які
підлягають постійному диспансерному нагляду. Начальник медичної частини складає список осіб, які
зараховуються до оздоровчої групи, та затверджує його у керівника
установи. Термін перебування в оздоровчій групі визначає лікар, він
становить близько 30 днів. При наявності медичних показань термін
може бути продовжений. На цей період вихованці утримуються в
стаціонарі медичної частини. Вони можуть відвідувати ПТУ, школу. Працевикористання здійснюється за станом їх здоров'я. Крім
того, проводяться заняття з лікувальної та фізичної культури під
наглядом медпрацівника. В медичних картах цієї категорії осіб
роблять відповідні записи, що відображають контроль ваги, режим
дня, медикаментозну та вітамінну терапію, лікувальну фізкультуру,
працевикористання. 9.1.5. З метою вдосконалення надання спеціалізованої
медико-санітарної допомоги неповнолітнім засудженим у
виховно-трудових колоніях по взаємній домовленості з місцевими
органами охорони здоров'я належить передбачити: а) прикріплення виховно-трудових колоній за місцем їх
розташування до обласних, міських та центральних районних лікарень
для надання висококваліфікованої консультативної і стаціонарної
медичної допомоги засудженим підліткам; б) надання місцевими органами охорони здоров'я: - практичної допомоги медичній службі органів внутрішніх
справ у проведенні профілактичних медичних оглядів двічі на рік в
установах для неповнолітніх лікарями-спеціалістами:
отоларингологом, окулістом, невропатологом, хірургом,
стоматологом, психіатром з проведенням необхідних лабораторних та
функціональних досліджень, а також дворазового флюорографічного
обстеження; - консультативної і методичної допомоги медслужбі органів
внутрішніх справ в організації та здійсненні диспансерного нагляду
за особами з виявленими захворюваннями, у проведенні для них
лікувально-профілактичних заходів в повному обсязі за участю
лікарів-спецілістів: дерматовенеролога, фтизіатра, а також
нарколога для проведення примусового лікування підлітків, хворих
на хронічний алкоголізм та наркоманію згідно з існуючим
положенням; - необхідної допомоги органам внутрішніх справ у
комплектуванні медичних частин виховно-трудових колоній медичними
кадрами; в) головним державним санітарним лікарям областей, міст та
районів за місцем розташування виховно-трудових колоній надання
практичної допомоги в організації та проведенні протиепідемічних
заходів. 9.1.6. При наявності в штатах медчастини лікаря-терапевта
здійснюється лікування хворих лише із захворюваннями, то їх можна
вилікувати протягом двох тижнів в умовах стаціонару. Особи, які
мають захворювання, що потребують більш трипалого періоду
стаціонарного лікування, підлягають направленню до лікарні УВП чи
найближчої лікарні органів охорони здоров'я. При відсутності
лікаря-терапевта хворого якнайшвидше направляють до лікарні. 9.1.7. Лікування неповнолітніх засуджених, які мають
примусову міру медичного характеру, щодо хворих на наркоманію,
повинно здійснюватися в умовах спеціалізованої установи. Амбулаторне лікування здійснює в умовах ВТК лікар-психіатр чи
начальник медчастини згідно з рекомендаціями
лікаря-психіатранарколога. Таким чином, зберігається єдина методологія лікувального
процесу та послідовність при наданні наркологічної допомоги
неповнолітнім засудженим. Всіх засуджених підлітків під час
перебування їх в карантині в обов'язковому порядку консультує
лікар-психіатр. Лікування хворих на наркоманію в умовах ВТК
обов'язково необхідно поєднувати з трудовим процесом, навчанням в
ПТУ та загальноосвітній школі під керівництвом персоналу, який має
підготовку для роботи і спілкування з наркоманами. Всю роботу з
цієї категорією засуджених підлітків проводить підлітковий
лікар-психіатр у тісній взаємодії та діловому спілкуванні з
вихователем і психологом. Вони організують комплексні заходи
стосовно пропаганди серед підлітків тверезого способу життя,
шкідливих наслідків наркоманії та шляхів її профілактики.
9.2. Особливості медичної допомоги жінкам 9.2.1. Завдання медичної частини СІЗО та УВП щодо медичного
обслуговування жінок полягають у: - запобіганні ускладненням вагітності, пологів та
післяпологового періоду; - антенатальній (внутрішньоутробній) охороні плоду; - профілактиці та лікуванні гінекологічних захворювань. 9.2.2. Медична частина здійснює: - диспансерний нагляд за вагітними жінками; - психопрофілактичну підготовку до пологів; - роботу "школи матерів". Медична частина контролює: - працевлаштування жінок згідно з чинним законодавством
(звільнення вагітних та матерів-годувальниць від нічної і
понаднормової праці, праці на шкідливому виробництві та у вихідні
дні тощо); - наявність кімнат гігієни та їх санітарний стан,
забезпечення цих кімнат типовим обладнанням; - харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць. 9.2.3. Допомога вагітним жінкам, які утримуються в СІЗО та
УШІ, при пологах надається в пологових будинках органів охорони
здоров'я. 9.2.4. Всі вагітні підлягають диспансерному нагляду. Вагітні
з акушерською патологією чи з екстрагенітальними захворюваннями
належать до групи "ризику". При первинному огляді вагітної: - збирають анамнез, звертаючи увагу на характер секреторної,
менструальної функції, хід та кінець попередніх вагітностей і
пологів; - роблять загальне та спеціальне акушерське обстеження,
включаючи ультразвукове, вимірюють вагу, артеріальний тиск; - проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові,
сечі, реакцію Васермана у першій та другій половині вагітності,
визначення групи і резуса крові, дослідження вагінальних виділень,
обстеження на ВІЛ - за бажанням),- оглядають терапевт та
стоматолог. ( Абзац п'ятий підпункту 9.2.4 пункту 9.2 розділу 9 в
редакції Наказу МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 ) При складному акушерському анамнезі вагітна обстежується на
токсоплазмоз, при необхідності обстежується у лікаря-спеціаліста. Відвідування лікаря акушера-гінеколога призначається: - I половина вагітності - 1 раз на місяць; - II половина вагітності - 2 рази на місяць; - після 32 тижнів вагітності - щотижня; - при складному акушерському анамнезі, захворюванні -жінки чи
патологічному розвитку справжньої вагітності, що не потребує
госпіталізації, питання про частоту оглядів вирішується
індивідуально, лабораторні дослідження проводять в залежності від
потреби та в необхідному обсязі. Як тільки встановлюється вагітність жінки, її переводять на
більш легку роботу, з нею проводиться: - санітарно-освітня бесіда про дотримання правил особистої
гігієни, режиму праці та відпочинку; - фізична підготовка груповим методом за спеціальним
комплексом вправ, заняття з хворими вагітними (при захворюваннях
серця, судин, токсикозах вагітності тощо) проводяться
індивідуально; - психопрофілактична підготовка до пологів - щотижня (6
занять); - з 14 - 10 тижнів вагітності навчання в "школі матерів". Госпіталізації для обстеження та лікування підлягають жінки: - патологічному розвитку вагітності (тяжкі форми токсикозу,
загрози викидня, водянка вагітних, нефропатія, преєклампсія,
кровотеча із статевих шляхів, резус-конфліктна вагітність, загроза
передчасних пологів та ін.); - при екстрагенітальних захворюваннях (вади серця,
гіпертонічна хвороба, гіпертиреоз, діабет, анемія, лейкоз, цистит
тощо); - практично здорові жінки, у яких розвиток пологів може бути
ускладненим (рубець на матці, поперечне чи косе положення плоду,
багатоплідна вагітність, внутрішньоутробна смерть плоду, міома
матки тощо); - при неможливості в амбулаторних умовах уточнити діагноз
захворювання, ускладнення. 9.2.5. Після виписування з акушерського стаціонару огляди
проводяться: - I - через 7 - 10 днів; - II - через 1 місяць; - III - через 2 місяці. Під час першого огляду вивчаються дані акушерського
стаціонару, виявляються скарги, вагінальне дослідження
здійснюється за показаннями. Проводиться бесіда про дотримання
правил особистої гігієни. Консультативні огляди у
лікарів-спеціалістів призначаються при необхідності. Під час другого огляду виявляються скарги, призначаються
лабораторні дослідження за показаними. При фізіологічному розвитку після пологового періоду після
третього огляду жінку знімають з диспансерного обліку. За станом
здоров'я поліжниці стежить лікар акушер-гінеколог, а за розвитком
новонародженого - лікар-педіатр. 9.2.6. Організація гінекологічної допомоги включає: - профілактику гінекологічних захворювань; - вчасне їх виявлення; - надання медичної допомоги гінекологічним хворим. 9.2.6.1. Гінекологічні захворювання виявляються при зверненні
жінки до лікаря акушера гінеколога з різними скаргами, а також під
час проведення щорічних профілактичних оглядів. Огляду підлягають всі жінки, які перебувають в СІЗО та УВП,
їх оглядає лікар акушер-гінеколог не менше як 1 раз на рік. При
виявленні захворювань (чи при підозрі на їх наявність) лікар
здійснює: - збір анамнезу; - загальний та гінекологічний огляд хворих; - взяття мазків для бактеріологічного та цитологічного
досліджень. 9.2.6.2. Хворі, які підлягають плановій госпіталізації,
проходять попереднє обстеження, для них необхідно мати місця в
стаціонарі. Жінки, які мають захворювання, лікування яких неможливе в
стаціонарі медичної частини, направляються на стаціонарне
лікування в лікарню УВП. При направленні жінок для штучного припинення вагітності
роблять: - аналіз крові на реакцію Вассермана; ( Абзац четвертий
підпункту 9.2.6.2 пункту 9.2 розділу 9 із змінами, внесеними
згідно з Наказом МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 ) - дослідження вагінальних мазків; - першовагітним - встановлення резусу приналежності крові. Інші дослідження призначаються за показаннями. 9.2.6.3. Протипоказання для штучного припинення вагітності: - гостра та підгостра гонорея; - гострі та підгострі запальні процеси будь-якої локалізації; - гострі інфекційні захворювання. 9.2.6.4. Гінекологічні хворі поділяються на дві групи: - хворі, які потребують лікування; - хворі, які потребують регулярного нагляду та огляду. До першої групи зараховують хворих із злоякісними та
доброякісними новоутвореннями зовнішніх статевих органів, з
міомами матки, кістомами та кістами яєчників, опущенням і
випаданням стінок матки та піхви, які потребують оперативного
лікування; хворих з порушенням менструальної функції і
патологічним клімаксом тощо. До другої групи відносять жінок з безсимптомними міомами, що
не потребують лікування; хворих з кістами піхви та яєчників, яким
не показано оперативне лікування; жінки з опущенням та випаданням
стінок піхви і матки при наявності протипоказань до оперативного
лікування, а також хворих, переведених з першої групи після
оперативного чи консервативного лікування. Частоту і терміни відвідування, а також тривалість нагляду
визначає лікар індивідуально для кожної хворої залежно від
характеру, клінічної стадії захворювання та особливостей його
розвитку.
9.3. Організація роботи будинків дитини 9.3.1. Будинок дитини є дитячим закладом для утримання та
виховання дітей засуджених жінок. Будинки дитини створюються при жіночих установах виконання
покарань за наказом МВС України. Направлення вагітних жінок та
жінок з дітьми до установ виконання покарань, де є будинки дитини,
здійснюється згідно з наказом МВС України від 12.02.93 N 74. Будинки дитини розташовуються за зоною або відгороджуються
від жилої зони. Земельні ділянки, що займають будинки дитини,
відгороджуються, обладнуються ізольованими один від одного
майданчиками (за кількістю груп) для проведення прогулянок та
спання дітей на свіжому повітрі протягом цілого року. В будинках дитини виховуються діти від народження до двох
років. Дитина, старша двох років, передається на утримання
близьким та рідним засудженої жінки, а у випадку відсутності таких
чи відмови взяти дитину - підлягають переведенню в дитячі заклади
Міністерства охорони здоров'я у порядку, встановленому чинним
законодавством. За згодою матері та рідних засудженої дітей можна
виписувати з будинку дитини та передавати на виховання рідним
навіть до досягнення ними дворічного віку. Всі новонароджені діти підлягають своєчасній реєстрації в
загсі з оформленням на кожну дитини медичного свідоцтва про
народження. Протягом трьох днів в загсі проводиться реєстрація
випадків мертвих народжених та новонароджених, померлих першого
тижня життя (0 - 7 діб чи 0 - 168 годин після народження). На
кожну дитину (плід) видається свідоцтво про смерть. ожний будинок дитини розраховується на розміщенні 50 - 100 дітей
з ізоляцією групових приміщень. Норма житлової площі на одну дитину - 5 кв.м (до норми
входить площа спальних кімнат, кімнат для ігор, годування). В
спальній кімнаті площа на одну дитину повинна становити не менше
ніж два квадратних метра. Будинок дитини очолює начальник будинку дитини лікар-педіатр,
який здійснює керівництво медичною, виховною та
адміністративногосподарською діяльністю у відповідності до Основ
законодавства України про охорону здоров'я, наказів та інструкцій
МВС України. Начальник установи виконання покарань та начальник
медичної частини, у веденні якої є будинок дитини, безпосередньо
відповідають за організацію його роботи. 9.3.2. З метою правильної організації оздоровчої та виховної
роботи в будинку дитини створюються вікові групи. Кількість груп
та віковий склад дітей у групах визначаються згідно з наявністю
дітей, їх віком та з урахуванням психофізіологічного розвитку. Розподіл дітей за віком: перша група - до 10 місяців (з
виділенням підгрупи дітей до 4 місяців), друга група - від 10
місяців до 1,5 року, третя група - від 1,5 року до 2 років. У
першій та другій групах кількість дітей не повинна перевищувати 6,
в третій - не більше 10. Якщо в одній з вікових груп кількість
дітей перевищує ці норми, то створюються паралельні групи. 9.3.3. Медичне обслуговування дітей здійснюється за двома
головними напрямками: - організація доцільного фізичного та нервово-психічного
розвитку здорової дитини; - профілактика і лікування інфекційних та соматичних
захворювань. 9.3.4. Медичний персонал будинку дитини забезпечує: - раціональне харчування дітей до 1 року та повноцінне
харчування дітей, яким більше 1 року; - проведення профілактичних щеплень дітям в декретовані
вікові періоди; - проведення процедур для загартування, фізкультурних вправ; - проведення заходів, пов'язаних з організацією роботи
карантину, ізоляцією дітей, які захворіли в будинку дитини; - санітарно-освітню роботу з матерями та персоналом будинку
дитини; - облік та звітність. 9.3.5. Порядок вигодовування дітей до 1 року визначається
Міністерством охорони здоров'я. При цьому медичні працівники
повинні: - прагнути до максимального збереження грудного
вигодовування; - своєчасно переводити дитину на змішане та штучне
вигодовування у випадках недостатньої кількості грудного молока та
неможливості отримувати донорське молоко; - з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини
включати в раціон соки, фруктове пюре, вітаміни, різні види
прикорму; - здійснювати суворий контроль за відповідністю харчування,
що отримує дитина, його фізіологічним потребам в основних харчових
інгредієнтах; - враховувати стан здоров'я та індивідуальні особливості
дитини, умови виховання, навколишнє середовище. Ефективність харчування визначається рівномірним збільшенням
маси тіла та росту, що відповідають нормам. Окремо виділяються діти групи "ризику" - недоношені, з
багатоплідної вагітності, які народилися з великою вагою тіла, які
страждають гіпотрофією. Питання про режим харчування таких дітей
вирішується індивідуально. 9.3.6. Порядок та терміни проведення профілактичних щеплень
визначаються Міністерством охорони здоров'я України. При цьому
вживаються такі заходи: - планування щеплень на рік, квартал, місяць; - огляд дітей в день щеплення з обов'язковою термометрією; - дотримання санітарно-гігієнічних правил, правил асептики та
антисептики (окремий кабінет, стерилізація інструментарію тощо); - чітка реєстрація проведених профілактичних щеплень та
ускладнень, спричинених ними; - обгрунтування медичних відхилень від щеплень з визначенням
їх тривалості. 9.3.7. Методика проведення загартування дітей визначається
Міністерством охорони здоров'я України. При цьому дотримуються
таких умов: - облік індивідуальних особливостей дитини під час вибору
методу загартування; - комплексне використання природних чинників та процедур для
загартування; - поступове збільшення сили впливу природного чинника; - систематичність загартування, що здійснюється протягом
року, але його види та методики змінюються залежно від сезону та
погоди; - підтримання спокійного, радісного настрою дитини під час
процедури загартування. Фізичне виховання дітей першого року життя здійснюється у
формі індивідуальних занять, що включають масаж та гімнастику. Для
дітей, яким більше року, фізкультурні заняття проводиться у
вигляді рухливих ігор, а також комплексу гімнастичних вправ
(ходіння по буму, гірці, переступання через лавочку тощо). Стан здоров'я дітей визначається за комплексною методикою з
залученням лікарів-спеціалістів. Кінцевим результатом цієї роботи
є об'єднання дітей в однорідні за станом здоров'я групи, що
полегшить проведення оздоровчих заходів. 9.3.8. Всі діти, які прибувають до будинку дитини, підлягають
негайному та ретельному лікарському огляду. Лікарський огляд дітей здійснюється у такі терміни: 1-го
місяця життя - щоденно, від 1 до 6 місяців - 1 раз у два дні, від
6 місяців до року - 1 раз на п'ять днів, від 1 року до 2 років - 2
рази на місяць. Результати огляду та психофізичного розвитку дітей
заносяться до історії розвитку дитини. До консультації ослаблених дітей та дітей, які мають
відхилення у стані здоров'я, залучаються лікарі-спеціалісти з
лікувальних закладів органів охорони здоров'я та МВС України. При надходженні до будинку всім дітям роблять антропометричні
вимірювання, а потім такі виміри дітям у віці до 1 року проводять
один раз на 6 місяців. Зважування здорових дітей здійснюється таким чином: до 4
місяців - через день, від 4 місяців до 1 року - 2 рази на 5 днів,
від 1 року до 1 року і 6 місяців - 1 раз на 10 днів, від 1 року 6
місяців до 2 років - 2 рази на місяць. Ослаблені діти зважуються
перед кожним годуванням і після нього протягом 3 - 4 місяців життя
дитини. 9.3.9. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань
діти, старші двомісячного віку, які вперше надходять до будинку
дитини, проходять карантин протягом 21 дня. Діти віком до 2-х
місяців мають перебувати протягом 3 - 5 днів у напівбоксі
карантинного приміщення. Для карантину виділяють спеціальне приміщення поза будинком
дитини, де кількість ліжок повинна становити не менше як 15 % від
штатної кількості місць у будинку дитини. Карантинне приміщення
повинно мати: приймальню з 2-3 напівбоксами, кімнати для утримання
дітей разом з матерями (площею не менше 4 кв.м на 1 дитину та 2
кв.м на матір), ванну, туалет із зливом, веранду та окремий
майданчик для прогулянок дітей. У карантинному приміщенні перебувають діти різного віку,
режим дня визначається для кожної дитини окремо, а виховна робота
здійснюється з урахуванням віку та стану здоров'я дитини. Під час карантину здійснюється обстеження дітей і матерів на
бацили дифтерії, інфекції кишкової групи (черевного тифу,
паратифу, дизентерії), зараженість гельмінтами, на захворювання
туберкульозом та сифілісом з дослідженням крові на реакцію
Вассермана, дівчаток і матерів - на гонорею. Подальші додаткові
обстеження проводяться наявності клінічних та епідеміологічних
показань. Діти, які народилися від матерів, хворих чи тих, хто хворів
на сифіліс, які не мають активних проявів захворювання, навіть при
негативній реакції Вассермана, підлягають обов'язковому
профілактичному лікуванню за схемами, затвердженими наказом МОЗ
України від 30.12.92 р. N 207 ( v0207282-92 ) "Про організацію
дермато-венерологічної допомоги населенню України". Діти з гострими тяжкими інфекційними захворюваннями, які
потребують стаціонарного лікування, до госпіталізації їх у лікарні
органів охорони здоров'я повинні утримуватись в боксі-ізоляторі. 9.3.10. Ізолятор, що створюється з кількістю ліжок у розмірі
15% від кількості місць в будинку дитини, повинен бути в
ізольованому від груп приміщенні та мати окремий вихід. Ізолятор
складається з приймальні, 1 - 2 боксованих палат (площею не менше
як 4 кв.м на 1 дитину), санвузла, ванни та боксу для тимчасової
ізоляції дитини. Ізолятор повинен мати веранду, а також зелений
майданчик для прогулянок дітей. Карантинне відділення та ізолятор повинні мати все необхідне
устаткування та предмети догляду. 9.3.11. Режим дня у групах та підгрупах встановлюється з
урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей. В кожній
групі проводяться оздоровчі та виховні заходи відповідно до віку
дітей, щоб забезпечити їх нормальний розвиток. 9.3.12. Медичні працівники повинні прагнути до максимального
збереження грудного вигодовування дітей. При відсутності грудного
молока у матері дитина отримує грудне молоко годувальниці чи
донора або сухі адаптовані молочні суміші. При будинку дитини створюється молочна кухня. 9.3.13. Для ослаблених дітей будинку дитини можуть бути
створені санаторні групи із забезпеченням умов та режиму, що
сприяють оздоровленню дітей. 9.3.14. Про кожний випадок інфекційного захворювання
начальник будинку дитини того ж дня повідомляє начальника
медчастини УВП та СЕС УВС області. По відношенню до дітей, які мали контакт з інфекційними
хворими, вживаються всі необхідні протиепідемічні заходи. Вони
входять в окрему групу та розміщуються в окремому приміщенні. В
групі, де була виявлена хвора дитина, здійснюється поточна
дезінфекція, а після встановлення заключного діагнозу - заключна. При виявленні гострої кишкової інфекції діти, обслуговуючий
персонал даної групи та працівники харчоблоку обстежуються на
кишкову групу інфекцій. 9.3.15. Діти з хронічною патологією беруться під динамічний
нагляд. В залежності від характеру захворювання вони підлягають
протирецидивному лікуванню, специфічній та загальнозміцнюючій
терапії. Періодично діти підлягають поглибленому обстеженню з
залученням дитячих лікарів-спеціалістів. Обсяг та терміни
проведення такого обстеження визначається МОЗ України. 9.3.16. Санітарно-освітню роботу організовує начальник
будинку дитини. Вона спрямована на виховання у матерів і
обслуговуючого персоналу санітарно-гігієнічних знань та навичок з
виховання і догляду за дітьми раннього віку. Існують такі форми санітарно-освітньої роботи, що включають в
себе: випуск бюлетенів з питань санітарії та гігієни, сезонної
профілактики захворювань, проведення "школи матерів", лекцій,
бесід на медичні теми тощо. Санітарно-освітня пропаганда повинна
бути дохідливою для матерів і персоналу, актуальною за тематикою
та наочною при викладенні. 9.3.17. Адміністрація УВП забезпечує матерям, які годують
своїх дітей, можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини
не рідше як через кожні 3 години, протягом не менше як 30 хвилин,
а при годуванні двох і більше дітей - не менше години. Максимальна
тривалість такого відвідування у кожному конкретному випадку
визначається лікарем та погоджується з адміністрацією УВП.
Матерям, які не годують своїх дітей груддю, теж надається
можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини. Відвідування здійснюється в період від підйому до відбою за
графіком, складеним з урахуванням розпорядку установи. 9.3.18. Начальник будинку дитини шляхом опитування засуджених
жінок, а при необхідності і шляхом листування з їх близькими
рідними з'ясовує питання про згоду останніх взяти дітей на
виховання. Якщо рідні згодні взяти дитину, але не можуть за нею
приїхати за відсутністю коштів, то установа виконання покарань
оплачує їм проїзд залізницею в обидва кінці з зарахуванням витрат
до статі "Витрати у зв'язку із звільненням". Якщо рідні не можуть
приїхати за дитиною з будь-яких інших причин, то дитину відвозять
на місце проживання родичів у супроводі медичного працівника. Родичу, який взяв дитину на виховання, видають копію акта про
передачу дитини, свідоцтво про її народження, виписку з історії
розвитку дитини, де зазначається стан здоров'я, зроблені
профілактичні щеплення та перенесені захворювання. У випадках, коли діти не можуть бути взяті на виховання
родичами засуджених, начальники будинків дитини за 2 - 3 місяці до
досягнення дітьми дворічного віку повідомляють органи охорони
здоров'я про передачу дітей до їх дитячих закладів. За рішенням органів опіки та опікунства і за згодою матері
діти можуть передаватися на виховання іншим особам. Діти, які
мають органічні ураження ЦНС, вроджені вади розвитку та інші
захворювання і не підлягають направленню в будинки дитини
загального профілю, передаються у спеціальні будинки дитини чи
лікувальні установи органів охорони здоров'я. Діти, які передаються близьким родичам засуджених жінок, а
також в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України,
забезпечуються безкоштовно повним комплектом білизни, одягу та
взуття з урахуванням сезону. В дорозі діти забезпечуються окремими місцями, постільною
білизною та повноцінним харчуванням. Супроводжуючі їх медичні
працівники повинні мати з собою предмети догляду за дітьми, посуд,
медикаменти. 9.3.19. Жінки, які мають при собі дітей, при звільненні
отримують під розписку свідоцтво про народження дитини та виписку
з історії її розвитку, де повинна бути інформація про стан
здоров'я дитини, профілактичні щеплення та перенесені
захворювання. Якщо при звільненні жінки, її дитина захворіла і потребує
госпіталізації, то за згодою матері їх госпіталізують разом у
найближчу лікарню органів охорони здоров'я. 9.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері
тримається до досягнення 3-річного віку в будинку дитини при
виправно-трудовій установі на загальних підставах. ( Пункт 9.3
розділу 9 доповнено підпунктом 9.3.20 згідно з Наказом МВС
N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Розділ 10Експертиза тимчасової та тривалої втрати працездатності
10.1. Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову
втрату працездатності (до її відновлення або до встановлення
інвалідності) внаслідок захворювання, нещасного випадку або з
інших причин, що не дозволяють виконувати роботу (допологовий і
післяпологовий періоди, протезування, донорство, аборт, звільнення
від роботи у зв'язку з проведенням примусового лікування тощо). 10.2. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснює лікар
медичної частини лікарні УВП. Завданням експертизи тимчасової
непрацездатності в УВП є: - визначення тимчасової втрати працездатності засуджених; - виявлення тривалої або постійної втрати працездатності і
направлення на лікарсько-трудову комісію (ЛТК), - рекомендація відповідних умов праці для осіб, які не є
інвалідами, але потребують за станом здоров'я обмежень у
працевикористанні. За організацію і проведення експертизи тимчасової
непрацездатності відповідають начальники медичних частин лікарень,
а по регіону в цілому - керівники відділів (служб) охорони
здоров'я УВС. 10.3. При встановленні факту тимчасової непрацездатності та
необхідності звільнення від роботи у зв'язку з хворобою для
проходження амбулаторного лікування робиться відповідний запис у
журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, медичній
амбулаторній карті та журналі реєстрації амбулаторних хворих, а
також заповнюється талон реєстрації причин тимчасової
непрацездатності. Лікар дає хворому звільнення від роботи на період до 3 днів,
а взагалі термін звільнення у випадку даного захворювання може
бути продовжений лікарем до 6 днів. Забороняється звільняти
хворого від роботи заочно, обов'язковим також є огляд хворого під
час продовження звільнення та перед виходом на роботу. Періодичні
огляди хворого дозволяють лікарю, який лікує його, наглядати за
розвитком хвороби та своєчасно корегувати лікувально-відновні
заходи. У період підвищеної захворюваності на грип лікарі можуть при
встановленні непрацездатності одночасно звільняти під роботи
строком до 5 днів. Продовження звільнення на період більше 5 днів
можливе лише після погодження з начальником медичної частини і
огляду ним хворого, що підтверджується його підписом в
амбулаторній карті. При тривалих захворюваннях такі огляди слід
здійснювати не рідше ніж через 10 днів із записом розгорнутого
клінічного обгрунтування продовження звільнення з приводу
непрацездатності. Лікування або обстеження хворого в умовах стаціонару медичної
частини або лікарні є підставою для звільнення від роботи. 10.4. Тривалість тимчасової непрацездатності залежить від
особливостей розвитку хвороби. При гострих захворюваннях із
сприятливим трудовим прогнозом звільнення надається до відновлення
працездатності. При гострих захворюваннях, що мають тенденцію до
переходу у хронічні, звільнення від роботи надається до того часу,
поки трудовий прогноз є сприятливим. При несприятливому або
сумнівному прогнозі хворого необхідно направляти на ЛТК для
визначення інвалідності. У випадку, коли немає підстав для
встановлення інвалідності, але є часткове обмеження
працездатності, хворого за висновком лікаря переводять на іншу
роботу. При хронічних захворюваннях звільнення надаються лише в
окремих випадках, тобто при загостреннях, приступах, нападах на
період, поки ознаки загострення не зникнуть. 10.5. Особливу увагу треба приділяти особам, які тривало і
часто хворіють, проводити для них необхідні лікувально-оздоровчі
заходи. Своєчасний та правильно організований диспансерний нагляд
за цією категорією хворих дає можливість зменшити захворюваність з
тимчасовою втратою працездатності, це є засіб профілактики
подальшого погіршання стану здоров'я та інвалідності. 10.6. При постійній або тривалій втраті працездатності, а
також при її значному обмеженні хворим визначається інвалідність.
Інвалідність встановлюють лікарсько-трудові комісії згідно з
Положенням про лікарсько-трудову комісію в установах виконання
покарань (додаток 13) та на підставі Інструкції по встановленню
груп інвалідності, затвердженої Міністром охорони здоров'я
28.12.91 року N 16.03/20. Вирішення питань про працездатність засуджених, які надходять
до УВП в період до проведення чергової ЛТК, покладається на
начальника медичної частини.
Розділ 11Організація зубопротезної допомоги та забезпечення
протезно-ортопедичними виробами
11.1. Зубопротезну допомогу підслідним та засудженим подують
госпрозрахункові зубопротезні лабораторії, що створюються при
слідчих ізоляторах, установах виконання покарань та лікарнях.
Зубопротезну допомогу можуть подавати також і лікувальні заклади
органів охорони здоров'я на договірних засадах. 11.2. Зубопротезні лабораторії можуть працювати за "кущовим"
принципом, обслуговуючи відразу декілька установ. У цьому випадку
до установ направляється стоматолог або зубний лікар з метою
проведення підготовчих робіт для подальшого виготовлення зубних
протезів. Питання про необхідність його виїзду вирішує начальник
відділу (служби) охорони здоров'я УВС відповідно до заявок
установ. 11.3. Чергу на зубопротезування визначає та регулює
лікарпротезист. У першу чергу враховуються абсолютні показання для
протезування. Абсолютними показаннями для протезування є: - відсутність усіх зубів на одній чи обох щелепах; - відсутність усіх бокових зубів на одній чи обох щелепах; - відсутність кількох передніх зубів на одній чи обох щелепах
при зберіганні усіх бокових зубів; - відсутність не менше двох зубів, що стоять рядом з одного
чи з двох боків щелепи, при наявності медіальної та дістальної
опори; - пародонтоз в залежності від стану жувального апарату. Контроль за відбором та чергою на зубопротезування здійснює
начальник медчастини СІЗО, УВП. 11.4. Засуджені мають право на отримання
протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для
ортопедичних апаратів та протезів, бандажних виробів, слухових і
голосових апаратів та окулярів. 11.5. Виготовлення будь-яких протезів та їх ремонт
здійснюється за рахунок коштів засудженого, його родичів або
установи, де він утримується, на підставі його заяви, висновків
лікарів-спеціалістів та лікарсько-трудової комісії. Виготовлення та ремонт протезів за рахунок установи виконання
покарань здійснюються: - при каліцтві на виробництві з вини адміністрації під час
відбування покарання; - інвалідам I та II групи, інвалідам з дитинства, учасникам
Великої Вітчизняної війни та особам, які прирівнені до них, якщо
вони мають показання для протезування; - після оперативного втручання на верхніх і нижніх щелепах з
приводу новоутворень та інших захворювань, що призводять до втрати
значної частини кістки і різкого порушення жувальної функції. Протезування за рахунок установи здійснюється наявності таких
документів: заяви засудженого, акта про виробничу травму, висновку
лікарсько-трудової комісії про інвалідність та необхідність
протезування. Засуджені, які є учасниками Великої Вітчизняної війни, чи
прирівнені до них, повинні мати відповідні документи. При цьому
витрати на протезування зараховують до статті "Медичне
обслуговування" кошторису утримання УВП. Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і
віднесені до категорії 1, 2, 3, користуються безплатним
позачерговим зубопротезуванням. Особи, які віднесені до категорії
4 - першочерговим зубопротезуванням із зниженням вартості на 50
відсотків. Зубопротезування цим засудженим здійснюється при наявності
таких документів: заяви засудженого, висновку лікарсько-трудової
комісії про необхідність зубопротезування і відповідних
посвідчень. В усіх інших випадках протезування здійснюється тільки після
попереднього сплачування засудженим або його родичами повної
вартості робіт за встановленими державними розцінками. Як платне, так і безплатне протезування можливе лише з
дозволу начальника УВП, а якщо це пов'язано з переведенням
засудженого з одного підрозділу до другого - з дозволу керівництва
управління (відділу) виконання покарань УВС. 11.6. Виготовлення протезно-ортопедичних виробів,
ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та
протезів, бандажних та інших виробів здійснюється
протезно-ортопедичними підприємствами Міністерства соціального
захисту населення України. Начальнику установи, де здійснюється оформлення замовлень,
зняття мірок, примірка, індивідуальна підготовка протезів вживає
всіх заходів з метою створення необхідних умов для роботи фахівців
протезно-ортопедичних підприємств. В разі потреби начальники УВП можуть запрошувати
техніків-протезистів для проведення підготовчих робіт з
протезування, оплачуючи фактичні витрати за відрядження цих
працівників у встановленому порядку. 11.7. Якщо лікар-окуліст призначить засудженому окуляри для
корекції зору, то начальник медичної частини вживає заходів для
забезпечення його окулярами. Інвалідам I та II групи окуляри
купують за рахунок установи. Витрати зараховують до статті
"Медичне обслуговування". Усім іншим - за рахунок підслідного або
засудженого, чи їх родичів.
( Розділ 12 (Організація донорства) вилучено на підставі
Наказу МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Розділ 13Медичне обслуговування підслідних та засуджених при
перевезеннях та при звільненні з місць позбавлення волі
13.1. Перед від'їздом всі підслідні та засуджені обов'язково
проходять медичний огляд для визначення їх відповідності умовам
наряду. Засуджені слідчих ізоляторів до переведення їх в установи
виконання покарань обстежуються на заразні шкірні, венеричні та
інфекційні захворювання (у тому числі туберкульоз), а неповнолітні
обстежуються ще й на дифтерію, кишкові інфекції та глисти.
Виявляються вагітні та інваліди. Порядок направлення засуджених на
лікування регламентується наказом МВС України від 12.02.93 N 74. Особи з заразними формами сифілісу та гонореї, хворі з
заразними формами шкірних захворювань до проведення повного курсу
лікування з однієї СІЗО чи УВП до іншої не переводяться. Підслідні
та засуджені з інфекційними хворобами перевозяться тільки до
лікувальних установ. 13.2. Перевезення до лікувальних установ інфекційних хворих,
у тому числі і хворих з активною формою туберкульозу, а також
жінок з вагітністю більше 6 місяців або з дітьми, душевнохворих і
тяжкохворих здійснюється у спеціальних вагонах ізольовано від
решти засуджених. Необхідність супроводження цієї категорії
засуджених медичними працівниками визначає начальник лікарні,
медичної частини органу-відправника, про що робиться відмітка на
довідці особистої справи засудженого. Супроводжуючий медпрацівник
призначається органом-відправником. Відповідальність за необгрунтоване направлення підслідного чи
засудженого в лікарню та невірно зроблений висновок про порядок
його медичного супроводження начальник відділу (служби) охорони
здоров'я УВС і начальник медичної частини (лікарні) несуть
відповідальність згідно з чинним законодавством. 13.3. Направлення засудженого чи підслідного, який віл
мовляється від приймання їжі, на судовий процес, в слідчі органи
та місця позбавлення волі здійснюється окремо від інших осіб (в
окремій камері спеціального вагону чи спеціальної машини). При
наявності медичних показань етапування здійснюється у супроводі
медичного працівника, призначеного органом-відправником. Якщо
подальша відмова від прийняття їжі під час транспортування буде
загрожувати здоров'ю та життю підслідного чи засудженого, то на
підставі письмового висновку супроводжуючого медичного працівника
його необхідно здати в один з найближчих СІЗО чи УВП з
забезпеченням необхідної медичної допомоги. 13.4. Медичний персонал, призначений для супроводження
засуджених, повинен: - брати участь у прийманні військовим караулом засуджених,
контролювати обсяг та якість комплексної санітарної обробки перед
їх відправкою за кілька годин до посадки засуджених у вагони,
разом з начальником караулу та представником медичної служби
залізниці перевірити санітарний стан і обладнання вагону
(наявність нар, драбинок, ліхтарів, печей, посуду для приймання
їжі, бачків для води, наявність та якість продуктів, тари,
призначеної для зберігання продуктів); - подавати медичну допомогу засудженим, обслуговуючому
персоналу, особовому складу військового караулу під час
перевезення; - при виявленні хворих, які захворіли в дорозі та потребують
кваліфікованої лікарської допомоги, або при виникненні
гострозаразних захворювань разом з начальником військового караулу
вживати всіх заходів для госпіталізації їх в лікарні найближчого
УВС чи в лікарні органів охорони здоров'я, проведення необхідних
протиепідемічних заходів силами санітарноепідеміологічних станцій
найближчого УВС чи санітарноепідеміологічної станції органів
охорони здоров'я; - під час транспортування контролювати санітарний стан
вагону, порядок та умови зберігання продуктів, забезпечення питною
водою; - вести реєстрацію всіх, хто попросив медичної допомоги; - після прибуття на місце призначення брати участь у
передаванні засуджених, майна та в оформленні документації. 13.5. Періодичність відвідування медпрацівником осіб, яких
ноті супроводжують, визначає орган-відправник. Перевезення
засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних
товарних вагонах. 13.6. За фактами неякісного медичного огляду перед від'їздом
засуджених чи безпідставної відмови у прийомі хворого до
лікувальної установи Управління охорони здоров'я МВС України,
відділи (служби) охорони здоров'я УВС проводять розслідування,
посадові особи, які винні у цьому, притягаються до
відповідальності згідно з чинним законодавством. 13.7. Надання необхідної медичної допомоги в дорозі
військовослужбовцям військових караулів, а також засудженим при
відсутності супроводжуючих медичних працівників здійснюється
силами найближчих медичних установ за телеграмами начальників
військових караулів. 13.8. При звільненні з СІЗО чи УВП особи, які потребують
стаціонарного лікування, госпіталізуються в лікарні органів
охорони здоров'я. Перед звільненням з місць позбавлення волі та перед
направленням його на УВП-поселення з метою виключення інфекційних
захворювань та для вирішення питання про можливість самостійного
пересування до місця проживання засуджений повинен пройти медичний
огляд з подальшою санітарною обробкою. Результати огляду заносять
до медичної амбулаторної карти. 13.9. Інваліди I, II груп, хворі на активний туберкульоз
(I-II, V-А, ГДО), та особи, які не закінчили примусове лікування
від алкоголізму і наркоманії, з УВП до колоній-поселень не
направляються до їх вилікування або зняття з них групи
інвалідності. 13.10. Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота в
УВП-поселеннях організується та проводиться на загальних підставах
у відповідності із законодавством про охорону здоров'я. Направлення засуджених у лікувальні установи здійснюється у
відповідності з порядком обслуговування населення органами охорони
здоров'я України. 13.11. У випадку, коли засуджений, який підлягає звільненню у
зв'язку з хворобою, психічним станом та фізичними недоліками до
вибраного місця проживання самостійно дістатися не може, начальник
медичної частини повідомляє про це начальника установи виконання
покарань, який повинен у встановленому порядку виділити необхідну
кількість супроводжуючих. 13.12. Трун осудженого, який номер під час етапування, та
його речі здають до найближчого органу внутрішніх справ. 13.13. При звільненні з місць позбавлення волі осіб, які
потребують направлення до будинків-інтернатів для престарілих та
інвалідів, адміністрація установи виконання покарань повинна не
пізніше ніж за 3 місяці до звільнення передати в місцеві органи
соціального захисту населення необхідні документи на зазначених
осіб для розміщення їх після звільнення у відповідних
будинках-інтернатах.
Розділ 14Медичне постачання медичних частин
14.1. Медичне постачання медичних частин слідчих ізоляторів,
установ виконання покарань та лікарень, в основному, здійснюється
через В/О "Фармація", магазини медичної техніки територіальних
органів охорони здоров'я. З цією метою Управління охорони здоров'я
МВС, відділи (служби) охорони здоров'я УВС отримують і
узагальнюють заявки установ, на підставі яких у встановлені
терміни подають річні заявки до В/О "Фармація", магазини медичної
техніки. Аптеки СІЗО, УВП і лікарень отримують медичне майно і
медикаменти з аптечних складів, аптек органів охорони здоров'я. 14.2. Якщо в штати СІЗО чи УВП аптечний працівник не входить,
то начальник медичної частини доручає вести аптечну справу одному
з середніх медичних працівників (фельдшерів), який пройшов
спеціальну фармацевтичну підготовку. 14.3. Аптеки розміщуються в приміщеннях установи, що
розташовані за межами зони, що охороняється. Доступ до них
підслідних і засуджених не дозволяється. 14.4. Облік, зберігання і видавання медикаментів та інших
медичних товарів регламентуються чинним законодавством. 14.5. Медичне майно та медикаменти термінового і
безстрокового використання, що надходять до аптеки, на підставі
рахунків заносять до книги обліку матеріальних цінностей. Рахунки
передаються в бухгалтерію для обліку. Книги обліку матеріальних цінностей зберігаються в аптеці
разом з копіями вимог (заявок). Облік витрачання отруйних,
наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту здійснюється в окремій
книзі. Сторінки книг обліку матеріальних цінностей повинні бути
пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом начальника аптеки
та печаткою. Записи в книгах обліку матеріальних цінностей робляться
акуратно без помарок. Поправки роблять червоним чорнилом і
завіряють підписом начальника аптеки. 14.6. Звіт про витрату медикаментів та іншого медичного майна
завідуючий аптекою щомісяця подає до бухгалтерії у грошовому (в
сумах) вираженні. До звіту додаються дані про витрачання отруйних,
наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту у кількісному
вираженні, а також вимоги на видані медикаменти. 14.7. Медикаменти з аптеки видаються в медчастину та
відділення лікарні лише в готовому для прийому стані за вимогами
(заявками). В лікарні заявки складає старша сестра відділення, а
підписує їх начальник відділення. В медчастинах заявки складає
фельдшер (медсестра), а підписує начальник медичної частини. В лікарнях вимоги на наркотичні, отруйні, сильнодіючі
речовини, спирт та інші медикаменти, що входять до
предметно-кількісного обліку, ще затверджуються начальником
лікарні чи його заступником. 14.8. Контроль за обліком, зберіганням та використанням
медичного майна в аптеках СІЗО, УВП, лікарень здійснюється шляхом: - планових і непланових перевірок, що здійснюють начальник
медчастини або комісії (окремі працівники) за їх дорученням; - перевірок наявності і правильності зберігання ліків у
відділеннях (кабінетах) медчастин та лікарень, що здійснюють
завідуючі аптеками, результати перевірок заносять до відповідного
журналу, про них доповідають начальнику медчастини, лікарні; - перевірок, що здійснюють відділи (служби) охорони здоров'я
УВС, інспекторський склад Управління охорони здоров'я МВС України. Планові перевірки медичного майна в СІЗО, УВП, лікарнях
здійснюються: - в період проведення щорічних інвентаризацій всього майна; - не рідше одного разу на півріччя за вибіркою, обсяг
перевірки визначається начальником установи або начальником
медчастини, при цьому перевіряється не менше 25 найменувань
видаткового і 15 найменувань інвентарного майна; - щоквартально - отруйних речовин групи "А"; - щомісяця - сильнодіючих та наркотичних речовин. При проведенні планових та рантових перевірок комісії
(особам, які перевіряють) слід керуватися Державною фармакопеєю та
чинним законодавством України. За результатами перевірок
складаються акти, про підсумки доповідають начальнику установи.
При виявленні псування лікувальних засобів складається акт про
списування цінностей, що зберігаються в аптеці та стали
непридатними. Акт складається комісією, призначеною керівником
установи за участю головного (старшого) бухгалтера і завідуючого
аптекою, при цьому з'ясовуються причини псування цінностей, а
також визначаються винні у цьому особи. Вартість лікувальних
засобів, що зіпсувались з вини матеріально-відповідальних осіб,
зараховується на його рахунок і стягується у встановленому
порядку. Акт про списання медичного майна довготермінового
використання складається на підставі представлених документів про
псування майна в двох екземплярах. Акт затверджується начальником
установи, один екземпляр здається в бухгалтерію, другий
зберігається в аптеці. Начальник установи і начальник медичної
частини вживають всіх необхідних заходів для усунення виявлених
недоліків. 14.9. Медикаменти з аптеки видаються з розрахунку
використання їх протягом 5 діб, у виняткових випадках - в
залежності від потреби. Медикаменти зберігаються під замком в
кабінетах або металевих сейфах, що робить неможливим доступ
сторонніх осіб до них. Запас медикаментів в аптеці не повинен
перевищувати у середньому їх двомісячної потреби, запас
дезінфікуючих засобів - на епідемічний сезон.
Розділ 15Санітарна освіта
15.1. Санітарна освіта - складова і невід'ємна частина
діяльності медичної служби. Основне завдання санітарної освіти
полягає у пропаганді медичних та гігієнічних знань серед
підслідних та засуджених, в участі у процесі їх перевиховання з
позицій формування в них навичок здорового способу життя. Управління охорони здоров'я МВС, відділи (служби) охорони
здоров'я УВС здійснюють організаційно-методичне керівництво
санітарною освітою, систематично вивчають цю роботу та контролюють
її проведення в установах. Відповідальність за організацію, планування і проведення
санітарної освіти покладається на начальників медичних частин, а в
лікарнях - на начальників лікарень чи їх заступників з медичних
питань. 15.2. Основні завдання санітарно-освітньої роботи, що
проводиться із підслідними та засудженими: - пропаганда Основ законодавства України про охорону
здоров'я ( 2801-12 ), заходів уряду в галузі охорони здоров'я; - удосконалення знань і закріплення практичних навичок з
надання самодопомоги та взаємодопомоги при травмах, отруєннях; - поширення медичних і гігієнічних знань, досягнень медичної
науки, пропаганда здорового способу життя, проведення
антиалкогольної та антинаркоманійної пропаганди, підвищення рівня
обізнаності з ВІЛ/СНІДом та навчання заходів перестороги з метою
зниження ризику інфікування ВІЛ; ( Абзац четвертий пункту 15.2
розділу 15 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 ) - підвищення санітарної культури, вивчення правил
індивідуального та колективного захисту від зараження збудниками
інфекційних захворювань; - мобілізація підслідних та засуджених для свідомого
виконання вимог внутрішнього розпорядку, спрямованих на зберігання
здоров'я і підвищення санітарно-епідемічного благополуччя
установи. Обов'язковою умовою ефективності санітарної освіти з її
цілеспрямованість, плановість і безперервність. При плануванні
враховуються: режими, особливості праці, дані аналізу
захворюваності, травматизму і втрати працездатності серед
засуджених, санітарний стан установ, місцеві епідемічні
особливості поширення інфекційних захворювань, в лікарнях УВП -
профіль медичної установи, склад хворих і вимоги
лікувально-охоронного режиму. Тематика санітарної освіти змінюється в залежності від
виробничих завдань, що виконує УВП, пори року та контингенту
засуджених, серед якого вона проводиться. Начальники медичних
частин повинні встановлювати та постійно підтримувати зв'язок з
центрами здоров'я, базами та конторами кінопрокату, використовуючи
їх методичну і матеріальну допомогу у своїй практичній діяльності
(наочні посібники, літературу, кінофільми тощо). Санітарно-освітня робота проводиться за допомогою
різноманітних форм і методів: лекції, бесіди, консультації,
читання літератури " голос і радіомовлення, випуск санітарних
бюлетенів, стінних газет, пам'яток, використання плакатів, гасел,
діапозитивів, діафільмів, фотовиставок, демонстрація кінофільмів
тощо. Проведення під час своєї роботи пропаганди медичних та
гігієнічних знань - це службовий обов'язок всього медичного
персоналу установи. Для всіх категорій медичних працівників
встановлюється обов'язковий мінімум робочих годин для санітарної
освіти. Для санітарної освіти слід широко використовувати
самодіяльні організації засуджених.
Розділ 16Медичний облік та звітність, статистичний аналіз стану
здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медичної служби
16.1. Медичний облік та звітність є основними джерелами
фактичних даних про здоров'я підслідних та засуджених, характер,
обсяг і результати діяльності медичної служби установи. Медичний
облік та звітність проводяться з метою отримання статистичних
даних, необхідних для організації медичного обслуговування
підслідних та засуджених і оперативного використання майна
медчастини, контролю за ефективністю та своєчасністю вжитих
лікувально-профілактичних, протиепідемічних і
санітарно-гігієнічних заходів, своєчасного інформування
керівництва установи та вищого медичного начальника про стан
медичного забезпечення, виявлення та узагальнення досвіду роботи
медичної служби установи. 16.2. Медичний облік та звітність здійснюються за формами
державної медико-статистичної звітності і формами облікової
медичної документації, що затверджені Міністерством статистики
України, та за формами галузевої звітності, затвердженими МВС
України за узгодженням Міністерства статистики України. Медичний
облік та звітність включають: облік стану здоров'я підслідних та
засуджених, облік захворюваності, втрат працездатності (звільнень
через хворобу), смертності, облік роботи медичної частини, а також
облік інших лікувально-профілактичних, протиепідемічних і
санітарно-гігієнічних заходів. На основі медичного обліку та
звітності здійснюються узагальнення і поглиблений аналіз
матеріалів про зміни у стані здоров'я підслідних та засуджених і
діяльності медслужби. 16.3. Дані медичного обліку та звітності повинні бути
достовірними, повними, придатними до порівняння, своєчасними. Їх
аналіз повинен проводитись згідно з вимогами медичної статистики і
грунтуватись на глибокому та різносторонньому вивченні умов праці
та побуту утримуваних в установі. 16.4. Відповідальним за організацію медичного обліку та
звітності в уста нові є начальник медичної частини (начальник
лікарні). Він організм і контролює всю роботу, що стосується
медичного обліку та звітності, підлеглих службових осіб, своєчасно
у встановлені строки подає вищому медичному начальнику документи
медичної звітності, систематично аналізує дані про стан здоров'я
підслідних та засуджених і про діяльність медслужби, доповідає про
отримані результати та висновки керівництву установи і вищому
медичному начальнику, використовує ці висновки при плануванні
медичного обслуговування установи. 16.5. В СІЗО та УВП на одного з фельдшерів (медсестер)
медичної частини покладається обов'язок зберігання та правильного
використання бланків, журналів, книг обліку та звітності, ведення
картотеки медичних амбулаторних карт, виконання за вказівкою
лікаря записів в документах медичного обліку та допомога лікарю
при складанні документів звітності. В лікарнях це мають робити
медичні статистики: 16.6. Категорично забороняється залучати підслідних та
засуджених до роботи з обліковою та звітною медичною
документацією. 16.7. Поглиблений статистичний аналіз здоров'я, підслідних та
засуджених і діяльності медслужби установи робить начальник
медичної частини (лікарні) один раз на рік. Крім того, він повинен
протягом року періодично (щокварталу" щомісячно, щоденно) робити
аналіз динаміки захворюваності, госпіталізації, в першу чергу за
основними групами захворювань (інфекційні хвороби, травми тощо) в
установі та в окремих підрозділах. Всі дані, отримані у процесі медико-статистичного аналізу
матеріалів медичного обліку-звітності, використовує начальник
медчастини (лікарні) у повсякденній роботі при медичному
обслуговуванні підслідних та засуджених, а також для здійснення
поточного і перспективного планування діяльності медслужби. 16.8. Відповідальність за організацію медичного обліку та
звітності в лікувальних закладах УВС області, їх достовірність,
повноту, придатність до порівняння, своєчасність представлений до
Управління охорони здоров'я МВС України, обласних управлінь
статистики несе начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС.
Розділ 17Планування роботи медичної служби
17.1. Планування роботи медичної служби дозволяє правильно
розподілити сили та засоби для виконання поставлених перед нею
завдань. План - це заздалегідь намічена система заходів, що
передбачають порядок, послідовність та терміни виконання робіт. 17.2. Медичні частини слідчих ізоляторів, установ виконання
покарань, структурні підрозділи лікарень складають квартальні
плани роботи, лікарні - річні плани основних організаційних
заходів. Ці плани повинні включати всі види діяльності. 17.3. Основні вимоги при складанні плану: - конкретність кожного заходу, що планується з чітким
викладенням його змісту, мети, способу, послідовності, терміну
виконання визначенням відповідальних виконавців; - комплексність (участь зацікавлених служб установи у
здійсненні запланованих заходів). До плану включають основні питання медичного обслуговування. Планування здійснюється на підставі даних про стан здоров'я,
основних показників діяльності медичної служби,
матеріально-технічного стану, завдання щодо підвищення якості
лікувально-профілактичної роботи, наказів, вказівок вищих
начальників. 17.4. План складається у такій послідовності: - аналіз, оцінка досягнутого рівня роботи медичної служби; - аналіз і прогноз захворюваності, стану здоров'я та
переміщення осіб, які обслуговуються; - вивчення наказів, вказівок старших начальників; - визначення мети і завдань плану; - розрахунок сил, засобів та календарних термінів для
виконання поставлених завдань; - розробка конкретних заходів, визначення виконавців та
термінів виконання; - затвердження плану у старшого начальника. У плані повніші знайти відображення такі розділи: - організаційно-аналітична робота; - лікувально-профілактична робота; - санітарно-гігієнічна та протиепідемічна робота; - робота з кадрами, спеціальна підготовка медичного
персоналу; - санітарно-освітня робота; - питання розвитку матеріально-технічної бази, медичне
забезпечення. У розділі організаційно-аналітичної роботи повинні знайти
відображення аналіз діяльності медичної частини, стан здоров'я
осіб, які обслуговуються, складання звітів. У розділі
лікувально-профілактичної роботи плануються заходи щодо
вдосконалення лікувально-діагностичного процесу, питання медичних
оглядів та диспансеризації, заходи, спрямовані на усунення
чинників, що негативно впливають на лікувально-діагностичний
процес і стан здоров'я підслідних та засуджених, організація
консультативної допомоги. Розділ санітарно-гігієнічної і протиепідемічної роботи
включає заходи поточного та запобіжного санітарного нагляду,
контроль за харчуванням, водопостачанням, розміщенням, комунальним
обслуговуванням, умовами праці та інші питання, протиепідемічні
заходи - проведення профілактичних щеплень, лабораторних
обстежень, дезінфекційних заходів, при необхідності можуть бути
виділені підрозділи з профілактики окремих інфекційних
захворювань. У розділ роботи з кадрами, спеціальної підготовки кадрів
включають заходи щодо підвищення кваліфікації, навчання,
конференцій, семінари, освоєння суміжних спеціальностей,
підготовка робіт для визначення кваліфікаційних категорій лікарям
і середньому медичному персоналу. У розділі санітарно-освітньої роботи планується основна
тематика лекцій, бесід, радіовиступів, випуск бюлетенів,
стінгазет, підготовка декретованих осіб в галузі гігієнічних
знань, робота з санітарним активом. Розділ розвитку матеріально-технічної бази і медичного
забезпечення при необхідності повинен включати питання зміцнення
матеріально-технічної бази медичних та інших об'єктів, потреби в
обладнанні, медикаментах, контроль за зберіганням, обліком і
витратою лікувальних засобів, перев'язочного матеріалу та
медичного майна. Розділи плану записуються по підрозділах з поділом на такі
графи: ----------------------------------------------------------------- N | Назва заходів |Термін |Виконавець|Відмітка |Примітка | /п| |виконання| |про виконання| | --+----------------+---------+----------+-------------+---------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | -----------------------------------------------------------------
Розділ 18Режим утримання засуджених в лікувальних установах
місць позбавлення волі
18.1. Особи, які знаходяться в лікувальних установах і злісно
порушують дисципліну, можуть бути переведені для лікування до
палат-ізоляторів. В цьому разі на них поширюються усі права щодо
осіб, які лікуються. 18.2. Тривалі побачення засудженим, які перебувають у
лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні
побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами,
що встановлені для відповідних видів УВП. Психічним хворим, які
перебувають на стаціонарному лікуванні у спеціалізованих
відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися
начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря,
як лікувальний засіб. 18.3. У випадку тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його
життю, начальник установи виконання покарань, лікувального закладу
УВП надає можливість близьким родичам засудженого відвідати його.
Таке відвідування у рахунок чергового побачення не зараховується. 18.4. Засудженим, які знаходяться в лікарнях з приводу тяжких
захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути
дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської
комісії в межах сум, встановлених кримінально-виконавчим
законодавством. 18.5. Засудженим, які знаходяться в лікарнях, дозволяється
отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності з
кримінально-виконавчим законодавством. 18.6. Засудженим хворим на туберкульоз I - II ГДО
дозволяється отримувати продуктові посилки (передачі), додатково
купувати продукти харчування у відповідності з чинним
законодавством. Дозволяється, як виняток, хворим на туберкульоз,
які перебувають на хірургічному лікуванні, та особам, які
потребують складного хірургічного втручання, за місяць до операції
і на такий же строк після неї за висновком лікарської комісії
(незалежно від встановленого їм типу колоній) отримувати посилки
чи передачі з продуктами харчування, рекомендованими лікарями,
вагою не більше як 8 кілограм три рази на місяць, а також
додатково купувати такі продукти через торговельну мережу установи
за рахунок коштів, що є на особистих рахунках підслідних та
засуджених. 18.7. Залучення до праці засуджених, хворих на активний
туберкульоз в лікарнях, відділеннях і спеціалізованих УВП
здійснюється згідно з чинним законодавством. 18.8. Примусове лікування від алкоголізму та наркоманії
повинно поєднуватись з реадаптаційними заходами - виховного і
трудового характеру. 18.9. Медичний персонал установи виконання покарань разом з
адміністрацією цих установ повинен активно виявляти засуджених,
які вживають алкоголь та наркотичні речовини, брати їх на облік й
вживати відповідних заходів виховно-трудового, дисциплінарного, а
при необхідності і медичного характеру, своєчасно направляти до
судових органів матеріали про призначення примусового лікування
від алкоголізму та наркоманії. На адміністрацію зазначених установ
покладається безпосередня відповідальність за забезпечення та
проведення заходів, виключаючих можливість придбання засудженими
речовин, що мають алкоголь і наркотики. 18.10. Якщо засуджені роблять собі або іншим особам
татуювання провокаційного та цинічного змісту, то адміністрація
установи вживає заходів для усунення цих татуювань при
добровільній згоді на це. 18.11. Під час карантину засуджені утримуються в ізольованих
приміщеннях. У випадку виявлення серед них інфекційного хворого строк
карантину визначається з моменту ізоляції останнього інфекційного
хворого. 18.12. У випадку тимчасової заборони побачень в установі
виконання покарань чи лікувальному закладі за епідемічними
показаннями адміністрація даної установи сповіщає про це
прокурора, який здійснює нагляд за дотриманням законності в місцях
позбавлення волі. 18.13. З особами, які направляються на роботу в господарську
частину, проводяться спеціальні заняття з санітарно-технічного
мінімуму із заліками, про що робиться відповідний запис у
медичному журналі. 18.14. Особи, які призначаються на тимчасову роботу в
харчоблок (добовим наряд), підлягають обов'язковому тілесному
огляду і можуть викопувати роботу, не пов'язану з приготуванням та
видачею їжі, миттям посуду, інвентаря та обладнання. 18.15. Контроль за якістю та смаковими властивостями готової
їжі здійснюється шляхом зняття проб з готових страв медичним
працівником і черговим помічником начальника установи. 18.16. При отриманні засудженим виробничої травми,
професійного захворювання чи отруєння начальник медичної частини в
акті робить висновок про тяжкість та наслідки нещасного випадку і
бере участь в роботі комісії, що розслідує його. Акт про виробничу
травму, професійну хворобу чи отруєння додається до особової
справи засудженого у встановленому порядку. 18.17. Про всі побутові і виробничі травми та отруєння
засуджених медпрацівники роблять відповідний запис в амбулаторній
карті, а начальники медичних частин повідомляють адміністрацію
УВП. 18.18. Медпрацівники установи систематично, не рідше як 2
рази на місяць, перевіряють санітарно-гігієнічний стан умов праці
працюючих засуджених, виконання правил охорони праці та
промислової санітарії, наявність і комплектність аптечок і
санітарних сумок, стан питного водопостачання на виробництві,
наявність спецодягу, санітарний стан території, робочих місць
тощо. Результати оформляються актами обстежень та розпорядженнями
на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо, з зазначенням
конкретних термінів усунення наявних недоліків. У випадку
виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на
виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо
керівництву установи для вживання негайних заходів для їх
усунення. 18.19. Перед відправленням всі засуджені проходять
обов'язковий медичний огляд для визначення їх придатності до
наряду. При цьому медичні працівники, які здійснюють відбір
засуджених, повинні зважати на кліматичні особливості місця
розташування установи, до якої їх переводять, та характер робіт,
що там виконуються.
Розділ 19Професійні права та обов'язки медичних і фармацевтичних
працівників принципи медичної етики працівників
пенітенціарної медицини
19.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників 19.1.1. На медичних працівників СІЗО, установ виконання
покарань, лікарень УВП поширюються професійні права та пільги
медичних і фармацевтичних працівників, що обумовлені
законодавством України про охорону здоров'я. Зокрема, вони мають
право на: а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до
спеціальності та кваліфікації; б) належні умови професійної діяльності; в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного
разу на п'ять років у відповідних закладах та установах; г) вільний вибір апробованих форм, методів, засобів
діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних
досягнень медичної та фармакологічної науки і практики; д) безкоштовне користування соціальною, економічною та
спеціальною медичною інформацією, необхідною для здійснення
професійних обов'язків тощо. На медичних і фармацевтичних працівників пенітенціарних
установ поширюються пільги, що встановлюються для працівників
установ виконання покарань МВС України.
19.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних
працівників 19.2.1. Відповідно до Основ законодавства України про охорону
здоров'я медичні та фармацевтичні працівники пенітенціарної
системи зобов'язані: а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню
лікування захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну
і лікарську допомогу; б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу
громадянам у разі нещасного випадку та інших екстремальних
ситуацій; в) поширювати наукові та медичні знання серед населення,
пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб
життя; г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології,
зберігати лікарську таємницю; д) постійно підвищувати рівень професійних знань -пі
майстерності; е) подавати консультативну допомогу своїм колегам, а також
інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.
19.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної
медицини 19.3.1. Принципами медичної етики, що відносяться до захисту
засуджених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких,
нелюдяних чи принижуючих гідність видів поводження і прийняті
XXXVII сесією Генеральної Асамблеї ООН ( 995_285 ), є:
Принцип 1- медичні працівники, особливо лікарі, які забезпечують
медичне обслуговування засуджених чи затриманих осіб, зобов'язані
зберігати їх фізичне та психічне здоров'я і забезпечувати
лікуванням такої якості та рівня, яким забезпечуються особи, які
не є засудженими або затриманими.
Принцип 2- медичні працівники допускають грубе порушення медичної
етики, якщо вони займаються активно чи пасивно діями, що
становлять собою участь або співучасть в катуваннях або інших
жорстоких чи принижуючих гідність видах поводження і покарання.
Принцип 3- медичні працівники допускають грубе порушення медичної
етики, якщо вони залучені в будь-які інші професійні відношення із
засудженими чи затриманими особами, метою яких не є обстеження,
охорона або покращення їх фізичного чи психічного здоров'я.
Принцип 4- медичні працівники допускають порушення медичної етики,
якщо вони:а) застосовують свої знання та досвід для сприяння проведенню
допиту засуджених і затриманих осіб таким чином, що це може
погіршити стан їх здоров'я;б) засвідчують, що стан здоров'я засуджених чи затриманих
осіб дозволяє піддавати їх будь-якій формі поводження або
покарання, що може загрожувати їх здоров'ю.
Принцип 5- участі, медичних працівників в будь-якій процедурі
упокорювального характеру по підношенню до засудженого чи
затриманої особи є порушенням медичної стики, якщо вона не
викликана необхідністю охорони фізичного або психічного здоров'я
чи безпеки засудженого (затриманої особи), інших засуджених
(затриманих осіб).
Розділ 20Роль відділів (служб) охорони здоров'я УВС в організації
медичного забезпечення в пенітенціарних установах
20.1. Відповідальність за організацію медико-санітарного
забезпечення підслідних та засуджених, на території України
покладається на відділи (служби) охорони здоров'я УВС Республіки
Крим, областей. 20.2. У своїй роботі вони керуються Основами законодавства
України про охорону здоров'я, наказами МВС України та Міністерства
охорони здоров'я України, вказівками, рекомендаціями Управління
охорони здоров'я МВС України. 20.3. Через начальників медчастин СІЗО, УВП, лікарень для
засуджених, а також начальників СЕТ та позаштатних фахівців,
відділи (служби) охорони здоров'я УВС здійснюють керівництво за: - організацією санітарно-протиепідемічного забезпечення
підслідних та засуджених; - проведенням медичного контролю за станом здоров'я осіб. які
обслуговуються; - організацією надання необхідної медичної допомоги особам,
які знаходяться в установах; - організацією контролю за станом об'єктів
комунально-побутового призначення. 20.4. Контроль за діяльністю медичних підрозділів та
організацією медико-санітарного забезпечення здійснюється шляхом
їх систематичного інспектування співробітниками відділу (служби)
охорони здоров'я УВС. По результатах інспектування вживають заходи, направлені на
підвищення якісних показників стану здоров'я підслідних та
засуджених, діяльності медичних підрозділів. 20.5. На Начальників відділів (служб) охорони здоров'я УВС
Республіки Крим, областей покладається керівництво роботою
спеціальних лікарських комісій та комісій з атестації середнього
медичного персоналу. 20.6. Відділи (служби) охорони здоров'я УВС беруть участь у
розробленні штатів медичних частин. 20.7. Надають практичну допомогу у постачанні лікувальних
установ медикаментами та медичним майном через аптечні бази ВО
"Фармація", магазини медтехніки. 20.8. Відділи (служби) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС
здійснюють планування підвищення професійної підготовки медичних
працівників системи виконання покарань ГУМВС, УМВС України в
Криму, областях. Начальники відділів (служб) охорони здоров'я
ГУМВС, УМВС забезпечують підготовку медичних працівників,
відповідальних за проведення передтестового та післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.
( Пункт 20.8 розділу 20 в редакції Наказу МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 ) 20.9. Працівники відділу (служби) охорони здоров'я УВС.
розглядають листи, заяви, скарги з питань медичного забезпечення
підслідних, засуджених та осіб, які перебувають в ЛТП,
забезпечують своєчасне та правильне розв'язання поставлених в них
запитань. 20.10. В питаннях організації надання протитуберкульозної,
психіатричної, наркологічної, інших видів медичної допомоги
підслідним та засудженим відділи (служби) охорони здоров'я УВС
керуються відповідними розділами цієї Настанови, а також
методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України,
Управління охорони здоров'я МВС України. 20.11. Свою роботу з медико-санітарного забезпечення
підслідних та засуджених відділи (служби) охорони здоров'я УВС
Республіки Крим, УВС областей організовують у взаємодії з
управліннями (відділами) виконання покарань УВС, відділами охорони
здоров'я обласних держадміністрацій, СЕС, магазинами медтехніки,
аптечними базами ВО "Фармація" територіальних органів охорони
здоров'я та Прокуратурою Республіки Крим, областей.
Додаток 1до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкціяпо проведенню обов'язкових попередніх та періодичних
медичних обстежень при направленні на роботу та
працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в
медчастинах, лікарнях, будинках дитини
( В Інструкції вилучено слова "ВІЛ-інфікованість" та"ВІЛ-інфекція" згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
1. З метою охорони здоров'я підслідних та засуджених,
запобігання інфекційним та паразитарним захворюванням особи, які
направляються на роботи та працюють на об'єктах харчування,
водопостачання, в медчастинах, лікарнях і будинках дитини,
проходять обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження.
Медичні обстеження проводять лікарі-спеціалісти. 2. Обстеження проводяться силами медчастин установ із
залученням, при необхідності, лікарів-спеціалістів як з
лікувальнопрофілактичних установ системи МВС України, так і з
установ охорони здоров'я на місцях (за домовленістю). 3. Медичні обстеження включають: огляд терапевтом,
дерматовенерологом, в окремих випадках - стоматологом та
отоларингологом; обстеження на туберкульоз, носійство збудників
кишкових інфекцій, гельмінтози, венеричні та заразні шкірні
захворювання. Кратність та обсяг їх наведений у додатку до цієї
Інструкції.
4. При проведенні медичних обстежень: 4.1. Лікар-терапевт повинен: - зібрати анамнез, особливу увагу звертати на перенесені
інфекційні хвороби; - провести обстеження стану внутрішніх органів; - видати направлення на загально-клінічні лабораторні аналізи
та флюорографічне обстеження. При наявності в анамнезі перенесених
кишкових захворювань вказати про це у супровідному документі на
лабораторне дослідження. 4.2. Лікар-дерматовенеролог повинен: - ретельно оглянути шкіряні, волосяні покрови, нігтьові
пластинки, видимі слизові, у тому числі в області геніталій в
дзеркалах; - пропальпувати регіональні лімфатичні вузли; - зробити забір матеріалу з уретри (у чоловіків
зіскоблюванням), цервікального каналу та задньої частини піхті, а
за показаннями - із прямої кишки на наявність гонокока,
тріхомонади та інших патогенних мікроорганізмів, дослідження крові
на сифіліс (мікрореакції), за показаннями обстеження на наявність
грибкових захворювань гладкої шкіри, волосся, нігтьових пластинок,
а також корости. 4.3. Лікар-стоматолог повинен: - ретельно оглядати стан червоної кайми губ, порожнини рота,
пародонта та наявність карієсу, невидалених коренів, свищевих
ходів, пародонтиту та пародонтозу. 4.4. Лікар-отоларинголог повинен: - провести риноскопію, фарингоскопію, ларингоскопію,
звертаючи особливу увагу на стан слизових оболонок та наявність
запальних процесів.
5. Лабораторні дослідження на бактеріоносійство здійснюються
у лабораторіях санітарно-епідеміологічних станцій, а на наявність
гельмінтозів - у клініко-діагностичних лабораторіях
лікувально-профілактичних установ. Лабораторні дослідження на наявність сифілісу
(експрес-метод), гонореї, тріхомоніазу та захворювань сечостатевих
органів (мазки), на грибкові захворювання, коросту (нативні
препарати) проводяться у лабораторіях поліклінік, лікарень. 6. Після закінчення всіх необхідних видів медичного
обстеження та при відсутності протипоказань лікарі-фахівці роблять
висновок і відмітку в особистій медичній книжці про допуск до
роботи. В разі діагностування перелічених у п. 7 даної Інструкції
захворювань та бактеріоносійства, що заважають праці на об'єктах
установ, вони повинні повідомити про це санітарно-епідеміологічну
станцію УВС і направити хворого на лікування у відповідні
лікувально-профілактичні установи МВС, УВС. 7. Не допускаються до роботи особи, які є бактеріоносіями та
мають такі захворювання, як: - черевний тиф, паратиф, сальмонельоз, дизентерія; - гіменолепідоз, ентеробіоз; - сифіліс (всі форми); - гонорея (всі форми); - лепра; - заразні шкірні хвороби: короста, стригучий лишай
(трихофітія і мікроспорія волосистої частини голови, гладкої шкіри
та нігтів), парша, актіномікоз з виразками або свищами на
відкритих частинах тіла; - заразні та деструктивні форми туберкульозу легенів,
позалегеневий туберкульоз з наявністю свищів, бактеріоурія,
туберкульозний вовчак обличчя ти рук. Питання про допуск до роботи хворих незаразними шкірними
хворобами (псоріаз, екзема, алергічні дерматити тощо) вирішують
лікарі, які проводять медичні огляди в залежності від стану
здоров'я та робочого місця хворого. Особи, які мають гноячкові захворювання, не допускаються до
роботи в акушерські та хірургічні стаціонари, відділення
новонароджених, а також пов'язаного з приготуванням та реалізацією
харчових продуктів. До роботи з новонародженими дітьми, дітьми
раннього та дошкільного віку не допускаються також особи з
неактивними вогнищевими змінами в легенях туберкульозного
характеру. 8. Адміністрація установи повинна: - забезпечити своєчасне проходження робітниками обов'язкових
періодичних медичних обстежень згідно з планом-графіком, що
затверджується керівництвом установи за погодженням з СЕС УВС; - забезпечити кожного робітника, який підлягає обстеженню,
особистою медичною книжкою. Особисті медичні книжки робітників для проходження огляду
знаходяться у медчастині установи. 9. Особи, які не пройшли медичне обстеження у встановлені
строки, до роботи не допускаються. Відповідальність за приймання на роботу та за перебування на
роботі осіб, які не проходили медичне обстеження, а також
порушували строки та порядок їх проходження, покладається на
начальника установи. 10. Після проведення медичних обстежень медчастина установи
направляє до СЕС УВС списки осіб, які пройшли та які не пройшли
медобстеження у строки, встановлені планом-графіком. Контроль за
проведенням медичних обстежень покладається на СЕС УВС.
Додатокдо Інструкції по проведенню обов'язкових
попередніх та періодичних медичних обстежень
при направленні на роботу та працюючих на
об'єктах харчування, водопостачання, в
медчастинах, лікарнях, будинках дитини
Кратність і обсяг обов'язкових медичних обстежень осіб, якіпоступають на роботу і працюють на об'єктах харчування,
водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках дитини -------------------------------------------------------------------------------------------- N | Категорії |Обсте-|Дослідження на|Серологічні|Огляд |Огляд у| Додаткові | /п| працівників |ження |носійство збу-|дослідження|у дерма-|терапе-| дослідження | | |на ту-|дників кишко- |крові на |то-вене-|вта | | | |берку-|вих інфекцій |сифіліс і |ролога | | | | |льоз |та гельмінто- |досліджен- | | | | | | |зів, у т.ч. |ня на гоно-| | | | | | |серологічні |кок | | | | | | |обстеження на | | | | | | | |черевний тиф | | | | | --+------------------+------+--------------+-----------+--------+-------+------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | --+------------------+------+--------------+-----------+--------+-------+------------------| 1.|Працівники харчоб-|При | При вступі |При вступі |При |При |Працівники молоч-| |локів, їдалень,|вступі| на роботу |на роботу |вступі |вступі |них кухонь прохо-| |роздавалень, хлі-|на ро-| і далі за |і далі |на ро- |на ро- |дять при вступі на| |бопекарень, продс-|боту і| епідпока- |1 раз на |боту і |боту і |роботу огляд у| |кладів дитячих мо-|далі 1| заннями |рік |далі 1 |далі 1 |стоматолога, ото-| |лочних кухонь, які|раз на| | |раз на |раз на |ларинголога з| |обслуговують водо-|рік | | |6 міся- |6 міся-|дослідженням маз-| |забірні та водоп-| | | |ців |ців |ків з носа та зіву| |ровідні споруди і| | | | | |на наявність пато-| |зайняті транспор-| | | | | |генного стафілоко-| |туванням води та| | | | | |ка. Далі огляд ци-| |харчових продуктів| | | | | |ми фахівцями про-| | | | | | | |водиться 1 раз на| | | | | | | |6 місяців, лабора-| | | | | | | |торні дослідження| | | | | | | |за мед. та епід.| | | | | | | |показаннями | --+------------------+------+--------------+-----------+--------+-------+------------------| 2.|Працівники дитячих|При | При вступі |При вступі |При |ри |Працівники полого-| |будинків, полого-|вступі| на роботу |на роботу |вступі |ступі |вих відділень но-| |вих відділень,|на ро-| і далі за |і далі |на ро- |а ро- |вонароджених, не- | |безпосередньо |боту і| епідпока- |досліджен- |боту і |оту і |доношених: | |пов'язані з обслу-|далі 1| заннями |ня крові |далі 1 |алі |огляд у стоматоло-| |говуванням і хар-|раз на| |на сифіліс |раз на | раз |га при вступі на| |чуванням дітей |6 мі- | |1 раз на |6 мі- |а рік |роботу і далі 1| | |сяців | |рік, |сяців | |раз на 6 місяців| | | | |мазків на | | |огляд у отоларин-| | | | |гонорею | | |голога з дослід-| | | | |1 раз на | | |женням мазків з| | | | |6 місяців | | |носа і зіву на на-| | | | | | | |явність патогенно-| | | | | | | |го стафілокока при| | | | | | | |вступі | --+------------------+------+--------------+-----------+--------+-------+------------------| 3.|Працівники кому-|При | - |При |При |ри | | |нально-побутового |вступі| |вступі |вступі |ступі | | |обслуговування |на ро-| |на |на ро- |а ро- | | |(перукарі, праців-|боту і| |роботу |боту і |оту і | | |ники лазень тощо) |далі 1| | |далі 1 |алі | | | |раз на| | |раз на | раз | | | |рік | | |6 мі- |а рік | | | | | | |сяців | | | --+------------------+------+--------------+-----------+--------+-------+------------------| 4.|Працівники медчас-|При | При вступі |При |При П|и | | |тин і лікарень,|вступі| на роботу |вступі |вступі в|тупі | | |безпосередньо |на ро-| і далі за |на |на н| ро- | | |пов'язаних з хар-|боту і| епідпока- |роботу |роботу б|ту і | | |чуванням хворих |далі 1| заннями | | д|лі | | | |раз на| | | 1|раз | | | |рік | | | н| рік | | -------------------------------------------------------------------------------------------- римітки: 1. Для серологічних досліджень на сифіліс, черевний тиф
забір крові здійснюється з пальця руки, забір із вени
забороняється. При обстеженні на гонорею проводиться
бактеріоскопія 2 мазків, взятих із сечовипускального
каналу (у чоловіків за показаннями) і шийки матки,
задньої частини піхви та прямої кишки і пофарбованих
метиленовим синім або діамантовим зеленим і при
необхідності за Грамом.
2. Дана інструкція визначає мінімальний перелік
підприємств та професій, обсяг та кратність медичних
обстежень.
3. Перелік професій, кратність обстежень можуть
доповнювати відділи (служби) охорони здоров'я, СЕС
МВС, УВС при наявності епідемічних показань.
Додаток 2до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Методикавизначення хімічного складу та енергетичної цінності
продуктів харчування
1. Потреба людини в різних харчових речовинах залежить від
багатьох факторів: фізичного навантаження, умов навколишнього
середовища, статі, віку, фізичного розвитку тощо. У зв'язку з цим
забезпечення осіб, які харчуються кількісно та якісно повноцінним
харчуванням, зумовлює необхідність детальної оцінки співвідношень
харчових речовин, що отримує організм, і ступеня відповідності їх
потребам організму, що грунтуються на концепції збалансованого
харчування. 2. Найбільше значення для харчування мають білки, що є
основою життєдіяльності кожного живого організму. Вони необхідні
для обмінних процесів, постійного відтворення основних структурних
елементів, відновлення життєво важливих речовин: ферментів,
гормонів, антитіл тощо. Ця різнобічна функція білка, що бере участь у багатоскладових
перетвореннях, що відбуваються в організмі, зумовлює необхідність
регулярного надходження із стравою достатньої кількості білкових
речовин. Від кількості білка, що надходить із стравою, у значній мірі
залежить стан здоров'я, фізичний розвиток та працездатність
людини. Відомо, що білкова недостатність супроводжується серйозними
порушеннями обміну речовин аж до загибелі організму. Проблема
повноцінного білкового харчування, окрім кількісної сторони, має
ще якісну, що визначається амінокислотним складом споживних
білків. Білки тваринного походження характеризуються достатньою
збалансованістю амінокислотного складу і добре засвоюються, в той
час як білки рослинного походження, як правило, дефіцитні щодо
деяких незамінних амінокислот, а ступінь їх засвоєння нижчий.
Оптимальна потреба організму людини в білку становить 11-14%
енергетичної цінності раціону, у тому числі не менше 50-60% білка
тваринного походження. Енергетична цінність 1 г білка після
перерахунку на засвоювану частину становить в середньому 4,0 ккал. 3. Дослідження останніх років дозволили визначити участь
жирів у пластичних процесах організму, що, частково -змінило думку
про їх нормування в харчуванні. Особливе значення мають
поліненасичені жирні кислоти: лінолева, ліноленова, арахідонова,
що не синтезуються в організмі людини. Значення цих жирних кислот полягає у тому, що вони беруть
участь в утворенні гормоноподібних речовин, що впливають на
регуляцію обмінних процесів. Згідно з фізіологічними нормами для звичайних умов
середньодобова потреба організму людини в жирах становить 28-35%
енергетичної цінності раціонів, у тому числі 1/3 жирів рослинного
походження. При підвищеному фізичному навантаженні, а також при
надзвичайних умовах проживання (переважно в умовах холодного
клімату) кількість жиру в раціонах може бути збільшена.
Енергетична цінність 1 г жиру після перерахунку на засвоєну
частину становить в середньому 9,0 ккал. 4. Вуглеводи в раціоні харчування є основним джерелом енергії
і за їх рахунок покривається більше як 50-60% енерговитрат. В
організм людини вуглеводи потрапляють у вигляді цукру, крохмалю та
клітковини. Засвоєні вуглеводи (цукри і крохмаль) розщеплюються і
усмоктуються, а клітковина виконує функції "наповнювача",
заспокоюючого відчуття голоду і сприяючого перистальтиці
кишечника. Енергетична цінність 1 г вуглеводів після перерахування на
засвоєну частину становить в середньому 4,0 ккал. При різкому
збільшенні фізіологічного навантаження енергетичні витрати
рекомендується компенсувати переважно за рахунок легкозасвоюваних
вуглеводів: моно- і дисахаридів. 5. Оптимальне співвідношення маси білків, жирів і вуглеводів
для звичайних умов є 1:1:4, при підвищеному фізичному та
психологічному навантаженні може бути 1:1:5-6. Кількість білків, жирів, вуглеводів та енергетична цінність
харчових продуктів наведені в табл.2. Розрахунок кількості білків,
жирів і вуглеводів в харчових продуктах роблять шляхом множення
маси продукту на кількість їх вмісту в 100 г даного продукту,
поданому в табл.2, з подальшим діленням одержаного добутку на 100. Визначення цих харчових речовин у добовому раціоні
здійснюється шляхом підсумовування даних, отриманих для окремих
видів продуктів. Приклад. Витрата продуктів на особу, яка харчується протягом
доби згідно з розкладкою продуктів, становить (в г): ----------------------------------------------------------------- хліб житній з обдертого борошна | 650 | борошно пшеничне 2-го сорту | 10 | макаронні вироби | 20 | крупа | 110 | м'ясо | 50 | риба | 85 | сало, комбіжир | 10 | олія рослинна | 15 | цукор-пісок | 20 | картопля свіжа | 450 | капуста квашена | 100 | морква свіжа | 20 | цибуля свіжа (ріпка) | 30 | буряк свіжий | 20 | огірки солоні | 30 | томатна паста | 5 | сіль | 25 | чай | 1,0 | лавровий лист | 0,1 | -----------------------------------------------------------------
Згідно з таблицею 2 визначаємо кількість білків, жирів та
вуглеводів, що містяться у продуктах, призначених одній особі на
добу за розкладкою продуктів. Дані розрахунку подані в табл. 1.
Таблиця 1Розрахунок кількості білків, жирів та вуглеводів,
що містяться в продуктах, наведених в прикладі ------------------------------------------------------------------------ Продукти | Білки | Жири | Вуглеводи | ----------------+-----------------+-----------------+------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | ----------------+-----------------+-----------------+------------------| ліб житній з |650х6,6:100=42,9 |650х1,2:100=7,8 |650х34,2:100=20,52| бдертого борошна| | | | орошно пшеничне|10х11,7:100=1,2 |10х1,8:100=0,18 |10х63,7:100=6,37 | -го сорту | | | | акаронні вироби |20х10,7:100=2,14 |20х1,3:100=0,26 | - | -го сорту | | | | рупа пшоняна |110х11,5:100=1265|110х3,3:100=3,63 |110х66,5:100=73,15| ловичина 1-ої |50х18,6:100=9,3 |50х16:100=8 | | атегорії | | | | ріска |85х16:100=13,6 |85х0,6:100=0,51 | - | ир кулінарний | - |10х99,7:100=9,97 | - | лія рослинна | - |15х99,9:100=14,98| - | соняшникова) | | | | укор-пісок | - | - |20х99,8:00=19,96 | артопля свіжа |450х2,0:100=9 |450х0,4:100=1,8 |450х16,3:100=73,3 | апуста квашена |100х1,8:100=1,8 | |100х4,7:100=4,7 | орква свіжа |20х1,3:100=0,26 |20х0,1:100=0,02 |20х7,2:100=1,44 | ибуля свіжа |30х1,4:100=0,42 | - |30х9,1:100=2,73 | уряк свіжий |20х1,5:100=0,3 |20х0,1:100=0,02 |20х9,1:100=1,82 | гірки солоні |30х0,8:100=0,24 |30х0,1:100=0,3 |30х1,6:100=0,48 | омат-паста |5х4,8:100=0,24 | - |5х19:100=0,95 | ----------------+-----------------+-----------------+------------------| азом: | 94,05 | 47,47 | 219,1 | ------------------------------------------------------------------------
Таблиця 2Дані про хімічний вміст та енергетичну цінність
харчових продуктів * ---------------------------------------------------------------------- N | Продукти |Вміст в 100 г засвоєної | /п| |частини продукту (нетто) | | |-----------------------------| | |білки| жири |вугле-|енерге- | | | | |води |тична | | | | | |цінність,| | | | | |ккал | --+------------------------------------+-----+------+------+---------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | ---------------------------------------------------------------------| I. Хліб та мукомольно-круп'яна продукція | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Хліб житній з обдертого борошна | 6,6 | 1,2 | 34,2 | 181 | 2.|Хліб пшеничний з обдертого борошна | 8,2 | 1,4 | 38,1 | 195 | 3.|Хліб пшеничний з борошна 1-го сорту | 7,6 | 0,9 | 46,7 | 231 | 4.|Хліб пшеничний з борошна 2-го сорту | 8,1 | 1,3 | 42,8 | 221 | 5.|Батони прості з борошна пшеничного | 8,0 | 0,9 | 48,9 | 235 | |1-го сорту | | | | | 6.|Сухарі армійські пшеничні |13,2 | 2,3 | 58,2 | 316 | |(з обдертого борошна) | | | | | 7.|Борошно пшеничне 2-го сорту |11,7 | 1.8 | 63,7 | 324 | 8.| Крупа гречана (ядриця) |12,6 | 3,3 | 62,1 | 335 | 9.| Крупа гречана (проділ) | 9,5 | 2,3 | 65,9 | 330 | 0.|Рис | 7,0 | 1,0 | 71,4 | 330 | 1.|Крупа пшоно шліфоване |11,5 | 3,3 | 66,5 | 348 | 2.|Крупа вівсяна |11,0 | 6,1 | 49,7 | 303 | 3.|Крупа перлова | 9,3 | 1,1 | 66,5 | 320 | 4.|Крупа ячна |10,0 | 1,3 | 66,3 | 324 | 5.|Крупа пшенична "Полтавська" |11,5 | 11,3 | 63,1 | 316 | 6.|Крупа пшенична "Артек" |11,0 | 1,2 | 68,3 | 335 | 7.|Крупа манна |10,3 | 1,0 | 67,7 | 328 | 8.|Горох лущений |23,0 | 1,6 | 50,8 | 314 | 9.|Квасоля продовольча |21,0 | 2,0 | 46,6 | 292 | 0.|Макаронні вироби 1-го сорту |10,7 | 1,3 | 68,4 | 335 | ---------------------------------------------------------------------| II. М'ясо та м'ясні продукти | ---------------------------------------------------------------------| 1.|М'ясо-яловичина I категорії |18,6 | 16 | - | 218 | 2.|М'ясо-яловичина II категорії |20,0 | 9,8 | - | 168 | 3.|М'ясо-свинина (жирна) |11,7 | 49,3 | - | 491 | 4.|М'ясо-свинина (м'ясна) |14,3 | 33,3 | - | 357 | 5.|М'ясо-баранина 1 категорії |15,6 | 16,3 | - | 209 | 6.|М'ясо-баранина 2 категорії |19,8 | 9,6 | - | 166 | 7.|Печінка яловича |17,9 | 3,7 | - | 105 | 8.|Печінка свиняча |18,8 | 3,8 | - | 109 | 9.|Нирки яловичі |15,2 | 2,8 | - | 86 | 0.|Нирки свинячі |15,0 | 3,6 | - | 92 | 1.|Консерви м'ясні: | | | | | | - яловичина тушкована |16,8 | 17,0 | - | 220 | | - баранина тушкована |17,3 | 17,0 | - | 222 | | - свинина тушкована |14,9 | 32,2 | - | 349 | ---------------------------------------------------------------------| III. Риба та рибні продукти | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Тріска охолоджена або морожена |16,0 | 0,6 | - | 69 | 2.|Тріска солона |23,1 | 0,6 | - | 98 | 3.|Окунь морський охолоджений |18,2 | 3,3 | | 103 | |або морожений | | | | | 4.|Мінтай охолоджений або морожений |15,9 | 0,9 | - | 72 | 5.|Скумбрія далекосхідна охолоджена |19,3 | 18 | | 239 | |або морожена | | | | | 6.|Скумбрія атлантична охолоджена |18 | 13,2 | - | 191,0 | |або морожена | | | | | 7.|Ставрида океанічна охолоджена |18,5 | 4,5 | - | 114 | |або морожена | | | | | 8.|Хек охолоджений або морожений |16,6 | 2,2 | - | 86 | 9.|Судак охолоджений або морожений |18,4 | 1,1 | - | 84 | 0.|Камбала далекосхідна охолоджена |15,7 | 3,0 | - | 90 | |або морожена | | | | | 1.|Карась океанічний охолоджений |17,7 | 1,8 | - | 87 | |або морожений | | | | | 2.|Льодяна охолоджена або морожена |17,7 | 2,2 | - | 91 | 3.|Мойва весняна охолоджена або |13,1 | 7,1 | - | 116 | |морожена | | | | | 4.|Мойва осіння охолоджена або |13,6 | 18,1 | - | 217 | |морожена | | | | | 5.|Салака весняна або морожена |17,5 | 3 | - | 97 | 6.|Салака осіння або морожена |17,0 | 8,3 | - | 143 | 7.|Оселедець івасі спецпосолу |17,5 | 11,4 | - | 173 | 8.|Оселедець тихоокеанський |17,4 | 17,1 | - | 224 | 9.|Оселедець атлантичний середнього |17,0 | 8,5 | - | 145 | |соління | | | | | 0.|Консерви рибні натуральні: | | | | | |- скумбрія атлантична |16,4 | 21,4 | - | 258 | |- горбуша |20,9 | 5,8 | | 136 | 1.|Консерви рибні в маслі: | | | | | |- ставрида атлантична обсмажена |15,6 | 27,4 | - | 309 | |- скумбрія атлантична |13,1 | 25,1 | - | 278 | |- сардини далекосхідні |17,2 | 22,6 | - | 272 | |- сардини далекосхідні |17,9 | 19,7 | - | 249 | 2.|Консерви рибні в томатному соусі: | | | | | |- ставрида атлантична |14,8 | 2,3 | 7,3 | 110 | ---------------------------------------------------------------------| IV. Жири | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Жир баранячий топлений | 0 | 99,7 | 0 | 897 | 2.|Жир яловичий топлений | 0 | 99,7 | 0 | 897 | 3.|Жир свинячий топлений | 0 | 99,7 | 0 | 897 | 4.|Жир харчовий кулінарний | 0 | 99,7 | 0 | 897 | 5.|Олія рослинна (соняшникова) | 0 | 99,7 | 0 | 899 | 6.|Масло вершкове несолоне | 0,5 | 82,5 | 0,8 | 748 | 7.|Сало-шпик | 1,4 | 92,8 | - | 841 | ---------------------------------------------------------------------| V. Молоко і молочні продукти | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Молоко 2,5 % | 2,82| 2,5 | 1,73| 52 | 2.|Кефір, простокваша | 2,8 | 3.2 | 4,1 | 56 | 3.|Сметана 20 % | 2,8 | 20,0 | 3,2 | 206 | 4.|Сир напівжирний |16,7 | 9 | 2,0 | 159 | 5.|Сир нежирний |18,0 | 0,6 | 1,8 | 88 | 6.|Консерви молочні: | | | | | |- молоко незбиране згущене з цукром | 7,2 | 8,5 | 56,6 | 320 | 7.|Молоко коров'яче незбиране сухе |26 | 25 | 37,5 | 476 | 8.|Тверді сири: | | | | | |- костромський |25,2 | 26,3 | | 345 | |- пошехонський |26 | 26,5 | - | 350 | |- російський |23 | 29 | - | 360 | ---------------------------------------------------------------------| VI. Яйця курячі | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Яйця курячі I кат. |12,7 | 11,5 | 0,7 | 157 | ---------------------------------------------------------------------| VII. Цукор | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Цукор-пісок | 0 | 0 | 99,8 | 379 | 2.|Цукор-рафінад | 0 | 0 | 99,9 | 379 | | | | | | | ---------------------------------------------------------------------| VIII. Плодоовочеві продукти | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Картопля свіжа | 2,0 | 0,4 | 16,3 | 80 | 2.|Картопля суха | 6,6 | 0,3 | 74 | 331 | 3.|Капуста свіжа | 1,8 | 0,1 | 4,7 | 27,0 | 4.|Капуста квашена | 1,8 | - | 2,2 | 19 | 5.|Буряк свіжий | 1,5 | 0,1 | 9,1 | 42 | 6.|Буряк консервований | 1,3 | 0 | 6,0 | 32 | 7.|Цибуля-ріпка свіжа | 1,4 | - | 9,1 | 41 | 8.|Цибуля-ріпка суха | 8.4 | 2,8 | 42,6 | 208 | 9.|Морква свіжа | 1,3 | 0,1 | 7,2 | 32 | 0.|Морква консервована | 1,0 | 0,1 | 6,2 | 29 | 1.|Огірки свіжі (тепличні) | 0,7 | 0,1 | 1,9 | 11 | 2.|Огірки квашені | 0,8 | 0,1 | 1,6 | 13 | 3.|Томати свіжі | 1,1 | 0,2 | 3,8 | 23 | 4.|Томати солоні | 1,1 | 0,1 | 1,6 | 16 | 5.|Кабачки свіжі | 0,6 | 0,3 | 4,9 | 23 | 6.|Редиска | 1,2 | 0,1 | 3,8 | 21 | 7.|Часник | 6,5 | - | 5,2 | 46 | 8.|Томат-паста | 4,8 | - | 19 | 99 | 9.|Томат-пюре | 3,6 | - | 11,8 | 65 | 0.|Фрукти, ягоди сушені: | | | | | |- яблука | 2,2 | - | 48 | 199 | |- груші | 2,3 | - | 49 | 201 | |- сливки | 2,3 | - | 58,4 | 242 | |- урюк | 5,0 | - | 53 | 227 | |- суміш із сухофруктів | 3,0 | - | 56,2 | 232 | 1.|Концентрати киселю на плодових | 0,3 | - | 85,9 | 353 | |та ягідних екстрактах | | | | | 2.|Соки: | | | | | |- яблучний | 0,5 | - | 9,1 | 38 | |- виноградний | 0,3 | - | 13,8 | 54 | |- томатний | 1,0 | - | 3,5 | 19 | |- сливовий | 0,3 | - | 16,1 | 66 | 3.|Повидло яблучне | 0,4 | - | 65,3 | 250 | ---------------------------------------------------------------------| IX. Смакові та інші продукти | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Чай байховий 2-го сорту |20 | 5,1 | 4 | - | 2.|Крохмаль картопляний | 0,1 | - | 79,6 | 327 | 3.|Сіль харчова | 0 | 0 | 0 | 0 | 4.|Гірчичний порошок |37,1 | 11,1 | 5,9 | 271 | ---------------------------------------------------------------------| X. Консервовані і концентровані обідні страви та | м'ясо-рослинні консерви | ---------------------------------------------------------------------| 1.|Консерви м'ясо-рослинні: | | | | | |- каша з м'ясом | 9,6 | 7,7 | 18,9 | 190 | |- горох з м'ясом |11,5 | 7,6 | 15,2 | 182 | |- м'ясо з крупою і овочами | 9,1 | 7,2 | 17,2 | 176 | 2.|Харчові концентрати спеціального | | | | | |призначення з 2% жиру: | | | | | |- борщ | 6,6 | 1,9 | 48,0 | 243 | |- суп гороховий з овочами |11,3 | 3,2 | 49,8 | 282 | |- суп картопляний | 5,1 | 1,9 | 64,1 | 302 | |- суп перловий з овочами | 5,4 | 2,6 | 61,3 | 299 | |- горох відварений |14,9 | 3,8 | 48,7 | 299 | |- картопля тушена | 5,6 | 1,9 | 65,2 | 309 | |- каша гречана | 8,5 | 4,0 | 61,4 | 325 | |- каша перлова | 6,0 | 2,9 | 65,9 | 323 | ---------------------------------------------------------------------- ___________
* Хімічний вміст та енергетична цінність харчових продуктів подана
на підставі даних довідника хімічного складу харчових продуктів
під редакцією професора, доктора технічних наук Скуріхіна І.М.,
професора, доктора медичних наук Волгарєва М.Н.
Додаток 3до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкціяпо проведенню протипедикульозних
(профілактичних та знищувальних) заходів
1. Виявлення педикульозу у плановому порядку здійснюється під
час медогляду прибулих установи, а також не рідше 1 разу на місяць
в період повної санітарної обробки. З метою запобігання появи
вошей і їх поширення серед засуджених проводяться профілактичні
(гігієнічні) заходи, що включають: регулярне миття - не рідше 1
разу на 7 днів, зміну натільної білизни в день миття з подальшим
пранням. 2. При виявленні вошей у будь-якій стадії розвитку (яйце,
личинка, доросла комаха) дезінсекційні заходи проводять одночасно,
знищуючи воші безпосередньо як на тілі людини, так і на його
білизні, одязі. 3. Дезінсекційні заходи для боротьби з вошами включають:
механічний, фізичний і хімічний методи знищення комах та їх яєць. 4. При незначному ураженні головними вошами (від 1 до 10
екземплярів, включаючи яйця) доцільно використовувати механічний
засіб видалення комах і їх яєць шляхом вичісування їх густим
гребінцем, стрижки або зголювання волосся. Для збирання волосся
підкладають клейонку або папір, що разом з волоссям і комахами
спалюють. Перед вичісуванням гнид з волосся голову миють,
ополіскують теплим столовим оцтом або теплим 5 - 10 % розчином
оцтової кислоти. Потім гниди вичісують густим гребінцем,
попередньо зануривши гребінець в оцет. 5. При виявленні вошей на тілі людини проводять санітарну
обробку, тобто миття тіла гарячою водою з милом і мочалкою, з
одночасною зміною білизни, в разі потреби за висновком
медпрацівників, зголювання волосся. 6. При незначному ураженні людей одежним педикульозом або
відсутності педікулоцидів застосовують кип'ятіння білизни,
прасування гарячою праскою швів, складок, поясів білизни і одягу,
що не підлягає кип'ятінню. 7. При середній і великій ураженості (від 10 екземплярів і
більше, включаючи комах і яйця) рекомендується використовувати
інсектициди - педікулоциди. Забороняється обробка інсектицидами
дітей до 2 років, годувальниць і вагітних жінок, осіб з
пошкодженою шкірою (мікротравми, дерматити, екземи тощо). Для обробки волосяних частин тіла вживають такі інсектициди:
0,15%-водну емульсію карбофосу (витрати препарату на обробку
волосся однієї людини - 10-50 мл), 20%-ну водно-мильну суспензію
бензилбензоату (10-30 мл), 5%-ну борну мазь (10-25 г), лосьйон
"Нітіфор" (50-60 мл), 10%-ну водно-мильно-гасову емульсію (5-10
мл). Експозиція при вказаних засобах становить 20-30 хвилин, при
використанні лосьйону "Нітіфор" - 40 хвилин. У випадку відсутності
перерахованих препаратів допускається використання 5% мила ДДТ, 3%
мила ГХЦГ (20-50 г), порошку піретруму (15 г). Експозиція цих
препаратів становить не менше як 1-2 години. Після обробки та
миття волосся його прополіскують теплим 5-10%-ним водним розчином
оцтової кислоти. 8. На білизні, одязі та інших речах воші знищуються в
залежності від виявлення комах. Завшивлену білизну кип'ятять у 2
%-ному розчині кальцинованої соди протягом 15 хвилин, прасують
праскою з обох боків, піддають камерній обробці згідно з діючою
інструкцією про дезінфекцію і дезінсекцію одягу, постільних речей,
взуття та інших об'єктів у пароповітряно-формалінових, парових і
комбінованих дезінфекційних камерах. 9. За інсектициди для обробки одягу вживають 0,15%-ну водну
емульсію 50% емульгованого концентрату карбофосу, 0,06%-ну водну
емульсію 50% е.к.сульфідофосу, 5%-ний дуст метилацетофосу, порошок
піретруму, 1 %-ний дуст неопіну, 2%-ний дуст сульфолану. При відсутності зазначених препаратів використовують 5% мило
ДДТ, 1%-ну водну емульсію ДДТ, 20 %-ну водну мильно-гасову
емульсію. 10. Натільну та постільну білизну, інші речі, що підлягають
пранню, замочують у водних емульсіях протягом 5-10 хвилин в
залежності від зараженості яйцями. Норма витрати водних емульсій
становить 2,5 л на комплект натільної білизни, 4-4,5 л на комплект
постільної білизни або на 1 кг сухих речей. Потім речі добре
полощуть, після чого застосовують звичайне прання з обов'язковим
використанням мила та соди. 11. Верхній одяг, постільні речі (матраци, подушки) піддають
камерній обробці згідно з інструкцією про дезінфекцію та
дезінсекцію одягу, постільних речей, взуття, інших об'єктів в
паро-повітряно-формалінових, парових і комбінованих дезінфекційних
камерах. 12. Дусти та порошки застосовують при нормі витрат 175-250 г
на речі однієї людини і експозиції від 30 хв. до 2 годин. 13. При застосуванні інсектицидного мила для замочування
білизни і одягу норма витрат становить 15-30 г при експозиції 1-2
години, потім білизну полощуть. Далі застосовують звичайне прання
та прасування. 14. Для нанесення рідких препаратів на одяг, постільні речі
(матраци, ковдри), для обробки приміщень використовують ручні
розпилювачі: гідропульт, автомакс та інші, а також одежні щітки.
Порошкоподібні препарати на речі наносять за допомогою
розпорошувача ПР, гумового балону або марлевого мішечка. 15. У разі необхідності для обробки приміщень і предметів
вживають 0,5%-ний водний розчин хлорофосу, 0,15%-ну водну емульсію
карбофосу, порошок піретруму, 1%-ний дуст неопіна, 5%-ний дуст
метилацетофосу, аерозольні засоби "Неофос-2", "Карбозоль" згідно з
етикетками і інструктивно-методичними вказівками щодо використання
кожного з названих препаратів. 16. При необхідності обробку педікулоцидами повторюють через
7-10 днів.
Перелік предметів і засобів, що входять до укладки,
призначеної для проведення протипедикульозних обробок людини
1. Клєйончатий або бавовняний мішок для збору речей людини,
ураженої педикульозом. 2. Оцинковане відро або лоток для спалювання чи обеззараження
волосся. 3. Клєйончата пелерина. 4. Рукавички гумові. 5. Ножиці. 6. Густий гребінець (бажано металевий). 7. Машинка для стрижки волосся. 8. Спиртівка. 9. Косинка (2-3 шт.). 10. Вата. 11. Столовий оцет або 5-10% оцтова кислот.
12. Препарат для знищення головних вошей: 12.1. Препарати, що згубно впливають на всі стадії розвитку
вошей (овіциди): 30% або 50%-ний емульгуючий концентрат карбофосу,
50%-ний емульгуючий концентрат сульфідофосу, "Нітіфор". 12.2. Препарати, що не діють на яйця (не овіциди): 5%-не мило
ДДТ, 30%-не мило ГХЦГ, 5 %-на борна мазь, порошок піретруму.
13. Препарати для дезінсекції білизни: 13.1. Овіциди: 30% або 50%-ний емульгуючий концентрат
карбофосу, 50%-ний емульгуючий концентрат сульфідосу, дуст
сульфолану. 13.2. Не овіциди: дуст неопіну, порошок піретруму, 5%-не мило
ДДТ, 3%-не мило ГХЦГ.
14. Препарати для дезінсекції приміщень: 30% або 50%-ний
мульгуючий концентрат карбофосу, хлорофос, аерозольні засоби
"Карбозоль", "Неофо-2". римітка. Препарати періодично оновлюють в залежності від строківдо Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкція по проведенню дезінфекціїокремих об'єктів при туберкульозі
------------------------------------------------------------------ N | Об'єкт для | Чим та як обеззаражують | /п| обеззаражування|--------------------------------------------| | | при поточній дезінфекції |при заключній | | | |дезінфекції | --+----------------+----------------------------+---------------| 1 | 2 | 3 | 4 | --+----------------+----------------------------+---------------| 1.|Плювальниці з |1. Автоклавують (без здій-|Так само, як | |мокротою |мання кришок) при 0,5 атм -|і при поточ- | | |30 хв. |ній дезінфек- | | |2. Кип'ятять протягом 15 хв.|ції | | |в 2% розчині соди, повністю| | | |покривають плювальниці | | | |3. Занурюють на 2 години в| | | |посудину з кришкою, де є| | | |2,5% активний розчин хлора-| | | |міну, 1% розчин ДТСГК, 0,1%| | | |активований розчин натрієвої| | | |або калієвої солі дихлоріза-| | | |ціанурової кислоти | | | |4. Після закінчення обезза-| | | |ражування мокроти її вплива-| | | |ють в туалет, а плювальниці| | | |та посудина, де проводилась| | | |дезінфекція, миють звичайним| | | |способом | | ----------------------------------------------------------------| римітка. Активізатором є хлористий або сірчанокислий амоній, що| беруть у співвідношенні 1:1. | ----------------------------------------------------------------| 2.|Мокрота |1. Мокроту збирають у посу-| | | |дину та додають у сухому| | | |вигляді один з дезінфікуючих| | | |препаратів: хлорне вапно| | | |(200 г на літр), ДТСГК (100| | | |г на літр), хлорамін (50 г| | | |на літр), калієву або натрі-| | | |єву сіль дихлорізаціанурової| | | |кислоти (50 г на літр) | | | |2. Заливають при обов'язко-| | | |вому помішуванні (з розра-| | | |хунку на 1 об'єм мокроти, 2| | | |об'єми дезрозчину) 2,5% ак-| | | |тивованим розчином хлораміну| | | |- експозиція 2 години, 2,5%| | | |розчином натрієво або каліє-| | | |вої солі дихлорізацианурової| | | |кислоти - 2 години | | | |3. Кип'ятять протягом 15| | | |хвилин у 2% розчині соди | | ----------------------------------------------------------------| римітка. Посуд, де обеззаражували мокроту, миють звичайним| способом. | ----------------------------------------------------------------| 3.|Посуд |1. Кип'ятять у 2% розчині|Так само, як | | |соди 15 хв. |і при поточ- | | |2. Занурюють у вертикальному|ній дезінфек- | | |положенні на 1 год. в 0,5%|ції | | |активований розчин хлораміну| | | |або 0,4% активований освіт-| | | |лений розчин ДТСГК або 0,5%| | | |розчин хлорбетанафтолу чи 1%| | | |розчин бензилфенолу Знезара-| | | |жують в апараті для миття та| | | |стерилізації посуду (конс-| | | |трукції "Гідроздрав") протя-| | | |гом 10 хв., продуктивність| | | |установки за годину стано-| | | |вить 264 тарілок, 480 кварт| | | |(кухлів) | | --+----------------+----------------------------+---------------| 4.|Плювальниці |1. Кип'ятять 15 хв. у 2%| | | |розчині соди. | | | |2. Занурюють в один з таких| | | |розчинів: 1% активований| | | |розчин хлораміну на 1 г, 1%| | | |розчин ДТСГК на 2 години | | --+----------------+----------------------------+---------------| 5.|Залишки їжі |1. Кип'ятять в закритих по-| | | |судинах 15 хв. з моменту за-| | | |кипання | | | |2. Заливають 20% хлорно-вап-| | | |няним молоком на 2 години | | --+----------------+----------------------------+---------------| 6.|Білизна |1. Кип'ятять у закритих по-|Так само, як | |(постільна, |судинах 15 хв. з моменту ї|і при поточ- | |натільна) та |закипання |ній дезінфек- | |матеріал для |2. Замочують в одному з роз-|ції | |перев'язок |чинів при нормі витрат 5 л| | | |дезрозчину на 1 кг сухої бі-| | | |лизни; 1% активованому роз-| | | |чині хлораміну при темпера-| | | |турі не нижче, як 14 град.C| | | |протягом 1-2 год. (в залеж-| | | |ності від ступеня забруднен-| | | |ня білизни), 0,5% розчині| | | |хлорбетанафтолу, експозиція| | | |2 год., 1% розчині - 1 год.,| | | |1% розчині бензилфенолу,| | | |експозиція 2 год. | | ----------------------------------------------------------------| римітка. При пранні в пральнях пропускної системи хлорбетанафтол| або бензилфенол закладають у пральну машину з| розрахунку створення в пральному розчині вказаних| концентрацій: прання здійснюють протягом 15 хв. при| температурі 45 град.C | ----------------------------------------------------------------| 7.|Носильні речі і |1. Провітрюють та прасують|Обеззаражують | |постіль |гарячою праскою. Плями мок-|в параформа- | | |роти негайно усувають воло-|лінових каме- | | |гими тампонами-ганчірками з|рах за повіт- | | |5% розчином хлораміну |ряним або па- | | | |роформаліно- | | | |вим методом* | --+----------------+----------------------------+---------------| 8.|Приміщення, де є|1. Для вологого прибирання|Стіни, підлогу | |хворі |використовують гарячі 2%|приміщення | | |мильносодові розчини |рясно зрошують | | |2. Протирають ганчірками,|0,5% активова- | | |змоченими в 0,25% активова-|ним розчином | | |ному розчині хлораміну, 0,5%|хлораміну, або | | |розчині хлорбетанафтолу |0,25% активо- | | | |ваним освітле- | | | |ним розчином | | | |хлорного вап- | | | |на, або 2% | | | |розчином бен- | | | |зилфенолу. Че- | | | |рез 1 год. по- | | | |верхні примі- | | | |щення протира- | | | |ють і провіт- | | | |рюють При | | | |обеззаражува | | | |нні приміщень | | | |необхідно за- | | | |хищати дихаль- | | | |ні шляхи рес- | | | |піраторами | --+----------------+----------------------------+---------------| 9.|Умивальники, |1. Щодня обробляють 10% ос-| | |пісуари, |вітленим розчином хлорного| | |унітази |вапна; періодично миють 10%| | | |розчином соляної кислоти та| | | |водою. Інвентар, призначений| | | |для прибирання туалетів, за-| | | |бороняється застосовувати| | | |для інших приміщень. Відра| | | |для прибирання маркірують | | --+----------------+----------------------------+---------------| 0.|Рентгенівський |1. Екран захищають паперовою| | |екран |серветкою або целулоїдною| | | |плівкою, що після викорис-| | | |тання спалюють | | --+----------------+----------------------------+---------------| 1.|Книги |1. Не рідше одного разу за|Книги обезза- | | |п'ять днів протирають воло-|ражують у ка- | | |гою ганчіркою |мерах, зволо- | | | |женим повіт- | | | |рям, при тем- | | | |пературі 70-75 | | | |град.C, від- | | | |носній воло- | | | |гості від | | | |60-70% до 100% | | | |при 3-годинній | | | |експозиції і | | | |завантаженні з | | | |розрахунку | | | |650-700 книг | | | |на 1 куб.м ко- | | | |рисної площі | ----------------------------------------------------------------- ___________
* Окремі варіанти дезінфекції за пароформаліновим методом
наведені в додатку до цієї Інструкції.
Додатокдо Інструкції по проведенню дезінфекції
окремих об'єктів при туберкульозі
Режим дезінфекції за пароформаліновим методом ----------------------------------------------------------------- етоди та |Норми |Температура |Витрати|Експо-|Орієнтов-| аріанти |завантажен- |за зовнішнім|форма- |зиція |ні строки| езінфекції |ня 1 кв.м |термометром |ліну на|в хви-|обробки у| |корисної | |1 кв.м |линах |хвилинах | |площі камери | |камери | |без зава-| |-------------| |в мл | |нтаження | |в ком- |в кг | | | |та розва-| |плекті | | | | |нтаження | | | | | | |речей | ------------+-------+-----+------------+-------+------+---------| -й варіант | 5 | 30 |57-59 град.C| 100 | 120 | 165 хв.| -й варіант | 5 | 30 |57-59 град.C| 150 | 60 | 105 хв.| -й варіант | 3 | 18 |49-51 град.C| 250 | 240 | 285 хв.| -----------------------------------------------------------------
За пароповітряним методом обеззараження при температурі 80-90
град.C, нормі завантаження 40 кг/кв.м корисної площі
камериекспозиція 30 хв. Вироби з синтетичних тканин обеззаражуються лише
пароповітряним методом.
Додаток 5до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкція по проведенню дезінфекції окремих об'єктів прикишкових інфекціях
---------------------------------------------------------------------------- N |Об'єкт, що | Назва препарату |Експози-|Витрати | Примітка | /п|обеззаражується|та його концентрація|ція | | | --+---------------+--------------------+--------+---------+---------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | --+---------------+--------------------+--------+---------+---------------| 1.|Підлога у |Підлога і стіни на| 1 год. |250/300 |При повітряно- | |приміщеннях, |висоту 1,5 м зрошу-| |мл/кв.м |краплинних ін-| |ліжка, нари, |ють 1% розчином хло-| | |фекціях (адено-| |двері туалетів,|раміну, 1% освітле-| | |вірусних, гри-| |умивальників |ним розчином хлорно-| | |пі) дезінфекцію| |ізоляторів |го вапна, 0,1% роз-| | |проводять так,| | |чином сульфахлорати-| | |як і при кишко-| | |ну; ліжка, предмети| | |вих інфекціях,| | |побуту протираються| | |при грипі, крім| | |ганчірками, змочени-| | |того, бажано| | |ми одним з вказаних| | |користуватися | | |розчинів | | |бактерицидними | | | | | |випромінювачами| | | | | |(з розрахунку 1| | | | | |ВТ на 1 куб.м| | | | | |повітря) та| | | | | |частіше провіт-| | | | | |рювати примі-| | | | | |щення | | | | | | | 2.|Стіни туалетів |Те ж | 45 хв. |500 | | |на висоту 1,5 | | |мл/кв.м | | |м від долівки, | | | | | |унітази, | | | | | |долівки, | | | | | |ручки, | | | | | |раковини | | | | | | | | | | | 3.|Автомобілі, |Те ж | 45 хв. | 300 |У разі знешкод-| |дрезини тощо | | | мл/кв.м |ження транспор-| | | | | |ту при мінусо-| | | | | |вих температу-| | | | | |рах до розчину| | | | | |додають 15% ро-| | | | | |зчину кухонної| | | | | |солі | | | | | | | 4.|Залишки їжі |Кип'ятять протягом| 1 год. | 1:2 |Після | |хворих |15 хв. з моменту за-| | |знезаражування | | |кипання або залива-| | |посуд миють в| | |ють 20% хлорновапне-| | |гарячій воді | | |вим молоком | | | | | | | | | | | | | | | | 5.|Посуд хворих |1. Кип'ятять у 2%| 1 год. |Розчин | | | |содовому розчині або| |повинен | | | |у розчині миючого| |покривати| | | |(прального) засобу| |весь | | | |протягом 15 хв. від| |посуд | | | |моменту закипання | | | | | |2. Занурювати у 3%| | | | | |освітлений розчин| | | | | |хлорного вапна | | | | | |3. Занурити в 1%| | | | | |розчин хлораміну | | | | | |4. Занурити в 0,1%| | | | | |розчин сульфахлора-| | | | | |тину | | | | | | | | | | 6.|Виділення |Сухе хлорне вапно| 2 год. |2 частини| | |хворих |1/5 частину до 1| |розчину | | | |об'єму виділень, 20%| |на 1 час-| | | |хлорновапневого мо-| |тину | | | |лока, 5% розчину| |виділень | | | |хлораміну, 5% розчи-| | | | | |ну лізолу | | | | | | | | | | | | | | | | 7.|Постільну та |Кип'ятити у розчині| 30 хв. | | | |натільну |будьякого миючого| | | | |білизну, |порошку або у 3%| | | | |рушники, |мильно-содовому роз-| | | | |носові хустки, |чині чи замочування| | | | |спецодяг |у 0,5% активованому| | | | |персоналу |розчині хлораміну -| | | | | |3% розчині хлораміну| | | | | | | | | | 8.|Матраци, |Камерним способом. У| 10 хв. | | | |подушки, |пароповітряних каме-| | | | |верхній одяг |рах при температурі| | | | | |80-90 град.C | | | | | |В пароформалінових| 45 хв. |75 | | | |камерах: при темпе-| |мл/куб.м | | | |ратурі 57-59 град.C | |формаліну| | | |При температурі | 90 хв. |150 | | | |49-51 град.C | |мл/куб.м | | | | | |формаліну| | | | | | | | | | | | | | 9.|Підкладні |Занурюють в один з| 30 хв. | | | |судна, горшки, |таких розчинів 0,5%| | | | |сечоприймаль- |активований розчин| | | | |ники |хлораміну, 3% розчин| | | | | |хлораміну, 3% освіт-| | | | | |лений розчин хлорно-| | | | | |го вапна | | | | | | | | | | 0.|Інвентар для |Замочують у 3% роз-| 1 год. | | | |прибирання |чині хлораміну, 0,5%| | | | |(швабри, |активованому розчині| | | | |ганчір'я, |хлораміну, кип'ятять| | | | |ганчірки |у 2% мильно-содовому| 15 хв. | | | |тощо) |розчині | | | | ---------------------------------------------------------------------------
Додаток 6до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Примірна посадова інструкція начальника медичної частинислідчого ізолятора чи установи виконання покарань
1. Начальник медчастини підпорядковується начальнику
установи, а з питань лікувально-профілактичної, санітарної та
протиепідемічної роботи - вищому медичному начальнику. При
відсутності начальника медчастини його обов'язки виконує особа,
яка його замінює, або черговий лікар чи фельдшер медчастини. 2. Начальник медчастини керує медичною службою установи,
відповідає за всю лікувально-профілактичну та
санітарнопротиепідемічну роботу в установі та особисто відповідає
за виконання поставлених перед медчастиною завдань. 3. На начальника медчастини покладається організація
кваліфікованої медичної (амбулаторної та стаціонарної) допомоги
підслідним та засудженим, а також контроль за дотриманням
належного санітарно-протиепідемічного режиму в установі. Він
організовує роботу структурних підрозділів медчастини,
зубопротезної лабораторії (при її наявності), а також надання
термінової допомоги цілодобово, у вихідні та святкові дні.
4. Начальник медчастини повинен: 4.1. Аналізувати діяльність медичної служби та спільно з
іншими службами установи з метою запобігання та зниження
захворюваності, травматизму, непрацездатності та первинного виходу
на інвалідність планувати заходи щодо поліпшення медичного
обслуговування, зміцнення фізичного стану засуджених. 4.2. Керувати роботою лікарів, середнього та молодшого
медичного персоналу, проводити серед них систематичну виховну
роботу. 4.3. Здійснювати планування роботи медчастини. Затверджувати
у начальника установи плани роботи медчастини, графік роботи
медичного персоналу, розпорядок роботи медчастини та правила
внутрішнього розпорядку для хворих, які є у стаціонарі чи
медізоляторі, а також затверджувати посадові інструкції персоналу. 4.4. Систематично доводити до відома медичного персоналу
накази, вказівки вищих служб та забезпечувати їх своєчасне
виконання. 4.5. Періодично робити перевірку діяльності підлеглих з метою
контролю виконання ними плану, а також виконання персоналом
медчастини своїх обов'язків. 4.6. Систематично контролювати якість обстеження та лікування
хворих в медчастині, відповідати за обгрунтованість направлення
засудженого до лікарні та зроблений висновок про порядок його
медичного супроводження. 4.7. Організувати проведення всіх видів медичних оглядів
підслідних та засуджених. 4.8. Забезпечувати щоденне відвідування медичним персоналом
штрафних та дисциплінарних ізоляторів, приміщень камерного типу,
карцерів, одиночних камер (при наявності там підслідних та
засуджених). Особисто здійснювати контроль санітарного стану
зазначених приміщень, а також якість медичної допомоги особам, які
в них утримуються. 4.9. Проводити своєчасну та ретельну перевірку всіх
надзвичайних подій у медчастині, а також випадків групових та
масових інфекційних захворювань, пізньої госпіталізації, раптової
смерті підслідних та засуджених, несвоєчасного та неякісного
надання їм медичної допомоги. Про результати перевірки та про
вжиті заходи доповідати начальнику установи, вищому медичному
начальнику, а в разі необхідності - в Управління охорони здоров'я
МВС України. 4.10. Вирішувати питання про передчасне виписування хворих із
стаціонару у зв'язку з порушенням правил внутрішнього розпорядку,
з інших причин. 4.11. Разом з оперативно-режимною службою установи
організовувати виявлення осіб з психічним відхиленням, проводити
санітарноосвітню роботу серед підслідних та засуджених. 4.12. Брати участь в організації лікувального харчування, у
складанні меню-розкладки, а також забезпечувати контроль якості
приготовленої страви. Організовувати забір харчових продуктів,
виробів для бактеріологічного, лабораторного аналізу та
гігієнічної експертизи, а також куштування готової страви. 4.13. Складати план медичного забезпечення заходів цивільної
оборони установи, забезпечувати належну роботу медичної служби
установи з врахуванням періодів цивільної оборони, при епідеміях,
стихійних лихах тощо. 4.14. Аналізувати відповідність матеріально-технічної бази
медчастини фактичній потребі, вживати заходів для її зміцнення. 4.15. Організовувати своєчасне подання якісних статистичних
звітів до вищих установ. Здійснювати контроль за веденням
облікової документації у медичній частині. 4.16. Забезпечувати взаємозв'язок та послідовність між
медчастиною та лікарнями місць позбавлення волі в обслуговуванні
хворих. 4.17. Негайно інформувати керівництво установи про всі
випадки звертання підслідних та засуджених за медичною допомогою з
приводу побутових, виробничих травм та отруєнь. 4.18. За дорученням керівництва установи уважно і об'єктивно
розглядати заяви, скарги засуджених та їх родичів з питань
медико-санітарного забезпечення, систематично аналізувати причини
їх виникнення та вживати необхідні заходи, використовувати
пропозиції, вказані в листах, з метою удосконалення роботи
медичної частини установи. 4.19. Разом з відділом (службою) охорони здоров'я УВС, брати
участь у плануванні підвищення кваліфікації медичного персоналу
через існуючу систему спеціалізації та удосконалення. Вивчати та
впроваджувати у практику роботи медчастини нові методи
профілактики, діагностики та лікування, нову медичну техніку та
лікувальні засоби. 4.20. Підтримувати постійний зв'язок з місцевими органами
охорони здоров'я (лікарні, СЕС, аптеки тощо) з питань лікувальної,
санітарно-протиепідемічної роботи та роботи з медичними кадрами.
5. При виконанні своїх обов'язків начальник медчастини має
право: 5.1. В межах своєї компетенції давати пропозиції керівництву
СІЗО, УВП з питань діяльності установи, її структурних підрозділів
та служб. 5.2. Давати пропозиції керівництву установи про заохочування
чи стягнення щодо персоналу медчастини, пропозиції про посадові
переміщення лікарів та середніх медичних працівників, які йому
підпорядковані. 5.3. Брати участь у роботі нарад, де розглядаються питання
діяльності медчастини. 5.4. Відвідувати у встановленому порядку всі об'єкти установи
з метою санітарно-гігієнічного та протиепідемічного контролю,
вимагати від посадових осіб відомостей та документів, що необхідні
для здійснення контролю за санітарним станом установи, давати
вказівки для усунення виявлених порушень санітарногігієнічних норм
та правил. 5.5. Забороняти використовувати для харчування продукти, що
визнані медичним персоналом непридатними до вживання. 5.6. Усувати від роботи осіб, які є бактеріоносіями, і можуть
бути джерелом поширення інфекційних захворювань у зв'язку з
особливістю їх трудової діяльності. 5.7. Піддавати карантину осіб, які мали контакт з
інфекційними хворими.
6. Начальник медчастини у своїй діяльності підтримує
взаємовідносини з питань: 6.1. Режиму утримування хворих у стаціонарі медчастини,
переводу засуджених в штрафний та дисциплінарний ізолятор, карцер,
приміщення камерного типу, одиночні камери, виховної роботи серед
підслідних та засуджених, фінансування діяльності медчастини,
проведення в ній ремонтних робіт - із службами та підрозділами
установи. 6.2. Організації медичного обслуговування підслідних та
засуджених з відділом (службою) охорони здоров'я УВС. 6.3. Підтримування санітарного порядку та дотримання
епідемічного нормального стану в установі - з
санітарно-епідемічною станцією УВС. 6.4. Медичного забезпечення - з аптечними установами В/О
"Фармація", магазинами медичної техніки. 6.5. Вивчення передового досвіду, отримання допомоги фахівців
у проведенні консультацій, підготовці медичних кадрів на робочих
місцях, виділення місць для госпіталізації засуджених при
відповідних показаннях - з начальниками лікарень місць позбавлення
волі та головними лікарями установ органів охорони здоров'я. 6.6. Оперативного стеження за епідеміологічним станом серед
населення - з місцевою санітарно-епідемічною станцією та СЕС УВС. 6.7. Забезпечення медчастини засобами санітарно-гігієнічної
освіти - з центрами здоров'я.
7. Результати діяльності начальника медчастини оцінюються за
такими основними критеріями: 7.1. Показники етапу здоров'я підслідних та засуджених та
діяльності медчастини. 7.2. Відсутність надзвичайних подій у медчастині, порушень
законодавства, обгрунтованих скарг на якість
лікувальнодіагностичної роботи, фактів неуважного та байдужого
ставлення до хворих. 7.3. Оптимальний розподіл посадових обов'язків серед
медичного персоналу, забезпечення контролю за виконанням
персоналом медчастини планових та інших завдань. 7.4. Використання в роботі статистичних методів аналізу,
культура керівництва. 7.5. Компетентність з питань управління, знання нормативних
документів, що регламентують діяльність слідчих ізоляторів,
установ виконання покарань та їх медичної служби. 7.6. Удосконалення знань та підвищення професійної підготовки
персоналу медчастини. 7.7. Підтримання санітарного та епідеміологічного порядку в
установі, естетики та інтер'єру медчастини. 7.8. Знання ділових та моральних рис працівників медчастини,
піклування про поліпшення умов їх праці, збереження здоров'я. 7.9. Підтримання сприятливого психологічного клімату у
колективі медчастини, відсутність конфліктних ситуацій,
обгрунтованих скарг працівників на діяльність начальника
медчастини.
Додаток 7до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Примірний перелік оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем
(Кожна медчастина забезпечується за таким переліком в
залежності від штату та обсягу медичної допомоги).
1. Чекальня:
- стільці;
- вішалка для верхнього одягу;
- санітарно-освітні посібники (брошури, плакати, стенди);
- відро (урна) з педаллю для відходів.
2. Кабінет лікарського прийому:
- тонометр;
- фонендоскоп;
- таблиця визначення гостроти зору (Сівцева);
- таблиця контролю та знаки Поляка для виявлення симуляції
зниженого зору; рефлектор лобовий;
- молоточок неврологічний;
- вушні воронки (носові дзеркала);
- бінокулярна лупа;
- шпателі;
- медична кушетка;
- стіл;
- стільці;
- вішалка для одягу;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
3. Кабінет фельдшера (медсестри):
- тонометр;
- фонендоскоп;
- динамометр ручний, становий;
- ваги медичні;
- ростомір;
- кутомір;
- термометри медичні;
- шпателі;
- шафа медична, одностулкова;
- стіл;
- кушетка медична;
- стільці;
- вішалка для одягу;
- відро (урна) педальна для відходів.
4. Лабораторія:
- вішалка для рушників;
- кушетка;
- лампа настільна;
- стіл лабораторний;
- стільці гвинтові;
- стільці тверді;
- тумбочки;
- шафа;
- шафа витяжна;
- апарат для визначення ШОЕ (Панченкова);
- апарат для підрахування лейкоцитарної формули;
- баня водяна;
- терези технічні на 200 г з різновагами;
- затискувачі гвинтові або пружинні;
- гемометр для визначення гемоглобіну;
- камера для рахування елементів крові;
- кошик дротяний для пробірок;
- лупа з ручкою 4 - 6-кратного збільшення;
- мікроскоп з бінокулярною насадкою;
- освітлювач мікроскопів (типу ОИ 19, 31);
- пінцет епіляційний;
- секундомір;
- спиртівка;
- урометр від 1000 до 1050 з циліндром на 50 мл;
- центрифуга лабораторна електрична;
- електрична шафа для сушіння;
- штатив вертикальний лабораторний;
- штатив для бактеріологічних пробірок, складаний, на 60 пробірок;
- штатив для хімічних пробірок;
- шпатель металевий;
- лабораторний посуд, матеріали та приладдя.
5. Фізіотерапевтичний кабінет:
- апарат для УВЧ-терапії;
- апарат для гальванізації;
- апарат для низькочастотної терапії;
- апарат для місцевої дарсонвалізації;
- аплікатор вихрових струмів;
- біодозиметр для ультрафіолетового опромінювання;
- ванна світлотеплова на 6 ламп для кінцівок;
- інгалятор кишеньковий;
- інгалятор паровий з електропідігріванням;
- інгалятор портативний аерозольний;
- клема подвійна для дроту;
- кювета емалева розміром 24 х 30 см;
- лампа ртутно-кварцева;
- опромінювач світло-тепловий настільний "Солюкс";
- опромінювач ртутно-кварцевий на штативі;
- окуляри захисні для очей від ультрафіолетових променів;
- парафінонагрівач електричний на 6 л;
- рефлектор медичний (Мініна);
- годинник настійний процедурний;
- пісочний годинник (на 1, 2 та 5 хв.);
- вішалка;
- стіл;
- стільці;
- кушетки медичні;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
6. Кабінет функціональної діагностики:
- електрокардіограф;
- пневмотахометр;
- метатест;
- реограф;
- тонометр;
- фонендоскоп;
- секундомір;
- східці для проведення проби "степ-тест" або велоергометр з
дефибрилятором та набором для надання невідкладної допомоги; кушетка медична, крісло-каталка;
- лампа настільна;
- стільці тверді;
- стіл письмовий;
- тумбочки медичні;
- вішалка.
7. Процедурний кабінет:
- шафа невідкладної медичної допомоги;
- шафа для зберігання медикаментів;
- сейф;
- апарат дихальний, ручний;
- апарат для штучного дихання, портативний;
- тонометр;
- фонендоскоп;
- ножиці з гудзиком для розрізання пов'язок;
- стерилізатор середній;
- шприці (інсуліновий, на 2, 10 та 20 мл);
- голки ін'єкційні до шприців, різні;
- тазик ниркоподібний;
- термометр медичний максимальний;
- таблиця для надання невідкладної медичної допомоги при
отруєннях, гострих захворюваннях та травмах; кушетка медична;
- стільці, крісло-каталка, носилки;
- плита електрична;
- вішалка;
- лампа настільна;
- холодильник;
- набір підготовлених шин для іммобілізації кінцівок;
- щит дерев'яний;
- набір медикаментів, що використовуються для лікування
амбулаторних та стаціонарних хворих.
8. Перев'язочні: ----------------------------------------------------------------- Найменування |Одиниця|Перев'язочна| |вимірю-|------------| |вання |N 1 |N 2 | | |(чис-|(гній-| | |та) |на) | -------------------------------------------+-------+-----+------| 1 | 2 | 3 | 4 | -------------------------------------------+-------+-----+------| тіл перев'язочний | шт. | 1 | 1 | толик інструментальний з підйомною панеллю | шт. | 1 | 1 | толик для інструментів з металевими | шт. | 1 | 1 | олицями | | | | ипромінювач бактерицидний | шт. | 1 | 1 | вітильник безтіньовий пересувний з лампою| шт. | 1 | 1 | озжарювання та аварійним освітлюванням | | | | вітильник однорефлекторний, пересувний | шт. | | 1 | афа для інструментів із скляними полицями,| шт. | 1 | 1 | востулкова | | | | парат для інгаляційного наркозу | шт. | 1 | - | реривистого потоку типу "НАПП-2" | | | | лектровідсмоктувач | шт. | 1 | - | омплект стерильного перев'язочного | | | | атеріалу та інструментів, що складається з:| | | | простирадла | шт. | 1 | 1 | кульків з марлі | шт. | 2 | 2 | серветки з марлі, різні | шт. | 10 | 10 | паличок з ватою | шт. | 5 | 5 | турундочків з марлі по 5 см | шт. | 3 | 3 | пінцетів хірургічних | шт. | 1 | 1 | пінцетів анатомічних | шт. | 1 | 1 | затискувачів кровоспинних | шт. | 3 | 3 | гачків для розведення кінців рани | шт. | 2 | 2 | голкотримачів | шт. | 1 | 1 | голок хірургічних | набір| 1 | 1 | скляночок для прийому ліків | шт. | 2 | 2 | рукавичок хірургічних N 7 - 8 | пара| 1 | 1 | тазиків ниркоподібних | шт. | 1 | 1 | абір трахеостомічний стерильний, що | | | | кладається з: | | | | голок загального призначення, круглих | шт. | 5 | - | ігнутих, товстих N 3 | | | | катетерів еластичних, зігнутих N 18 | шт. | 2 | - | гачків трахеостомічних гострих | шт. | 2 | - | гачка для розведення кінців рани | шт. | 2 | - | возубового гострого | | | | розширювача трахеостомічного | шт. | 1 | - | трубок трахеостомічних пластмасових N 3 | шт. | 1 | | те саме N 4 | шт. | 1 | - | рушника | шт. | 3 | - | омплект для венесекції стерильний, ще | | | | істить: | | | | рушник | шт. | 1 | - | затискач кровоспинний зубчатий прямий | шт. | 2 | - | затискач кровоспинний зубчатий зігну ти й | шт. | 2 | - | голки хірургічні зігнуті, шкірні тригранні| шт. | 3 | - | . 4 ТДР 4 | | | | пінцет анатомічний загального призначення | шт. | 1 | - | пінцет пластинчатий хірургічний загального| шт. | 1 | - | ризначення | | | | трубку хлорвінілову діаметром 1,5-2 мм | шт. | 2 | | авдовжки 15-20 см | | | | бинт | шт. | 1 | - | абір для пункції плевральної порожнини, | | | | терильний, що містить: | | | | рушник | шт. | 1 | - | головку з широким отвором, сполучену з | шт. | 1 | - | умовою трубкою завдовжки 25-30 см, на | | | | ротилежному кінці якої закріплений | | | | палець" від рукавички | | | | кульки з марлі | шт. | 5 | - | палочки з ватою | шт. | 2 | - | затискувач кровоспинний зубчатий прямий | шт. | 1 | - | омплект для катетеризації сечового міхура, | | | | терильний, що містить: | | | | рушник | шт. | 1 | - | катетери циліндричні уретральні гумові | шт. | 3 | - | кульки з марлі | шт. | 5 | - | серветки з марлі | шт. | 2 | - | пінцет анатомічний | шт. | 1 | - | катетер уретральний чоловічий металевий | шт. | | | 18 або 20 | | | | гліцерин у скляному флаконі 25 г | шт. | 1 | - | арингоскоп з чотирма клинами | шт. | 1 | - | рубки інтубаційні, зігнуті під прямим кутом| шт. | 4 | - | манжетою N 28, 30, 37, 40 | | | | рубка дихальна ТД-2 | шт. | 1 | 1 | оторозширювач з кремальєрою, великий | шт. | 1 | 1 | зикотримач | шт. | 1 | 1 | орнцанг прямий у банці з потрійним розчином| шт. | 1 | 1 | ожиці загально хірургічні з одним гострим | шт. | 1 | 1 | інцем прямі, стерильні у трійному розчині | | | | у ванночці) | | | | омплект інструментів для накладання та | шт. | 1 | - | няття гіпсових пов'язок | | | | ожиці з гудзиком для розрізування пов'язок | шт. | - | 1 | кальпель з гострим кінцем середній | шт. | 1 | 1 | терильний у потрійному розчині | | | | истема для переливання крові разового | | | | астосування | шт. | 2 | 2 | жгут кровоспинний гумовий стрічковий | шт. | 1 | - | приц "Рекорд" на 2 мл з голками у спирту | шт. | 1 | - | приц "Рекорд" на 10 мл з голками у спирту | шт. | 1 | - | приц "Рекорд" на 20 мл з голками у спирту | шт. | 1 | - | анна металева для ніг | шт. | - | 1 | анна металева для рук | шт. | - | 1 | мивальник | шт. | 1 | 1 | ітки для миття рук | шт. | 2 | - | азик емалевий діаметром 40 см | шт. | 2 | - | римач двох тазиків | шт. | 1 | - | азик для брудного перев'язочного матеріалу | шт. | 1 | - | тійка уніфікована | шт. | 1 | - | иліндр вимірювальний на 250 мл | шт. | 1 | - | утель з перевареною водою (10 л) | шт. | 1 | - | овний матеріал (шов хірургічний, кетгут | | | | ампулах) у банці з трійним розчином | набір| 1 | 1 | ензин Б-70 (для медичних потреб) | мл | 100 |100 | пирт етиловий | мл | 100 |100 | озчин аміаку 25 % | мл | 50 | - | озчин йоду спиртовий 5% | мл | 100 |100 | озчин перекису водню 3% у темному посуді | мл | 100 |100 | озчин фураціліну або ріванолу | мл | - |500 | озчин новокаіну 0,25 - 200 мл | флакон| 2 | - | леол | мл | 50 | 50 | азь Вишневського | мл | 50 | 50 | интоміцину лінімент (емульсія) 1 % | мл | - |100 | ата | | + | + | инт | | + | + | инти гіпсові стандартні | | + | - | оліглюкін (зберігається окремо у | | 2 | - | олодильнику) | | | | нтибіотики (зберігаються окремо у | | + | + | олодильнику) | | | | ----------------------------------------------------------------- римітки: 1. Стерильний перев'язочний матеріал та інструментарійтримають у біксі і готують до використання перед
амбулаторним прийомом або проведенням оперативних
втручань.
2. Термін зберігання матеріалів, простерилізованих
автоклавіруванням та запаяних у целофанові пакети - 6
місяців. Після використання або після закінчення
терміну зберігання комплекти комплектують та
стерилізують знову.
3. У кожному пакеті під целофаном чи на біксі повинна
бути картка з назвою набору, описом та датою
стерилізації предметів, що є в пакеті, чи в біксі.
9. Стоматологічний кабінет (зуболікарський):
- установка стоматологічна;
- крісло зуболікарське;
- апарат для електродонтодіагностики;
- апарат для діатермокоагуляції;
- столик для приготування пломбувальник матеріалів та
інструментів; столик для інструментів з металевими полицями;
- шафа для медикаментів (у шафі для медикаментів повинен бути
набір для надання невідкладної медичної допомоги (стерильний
шприц у футлярі, набір медикаментів, трубка для штучного дихання
"рот в рот", роторозширювач, язикотримач, шини тощо); стіл гвинтовий;
- стерилізатор середній;
- дзеркала стоматологічні з ручкою (8 шт.);
- інструмент для видалення зубних відкладень N 1;
- інструмент для видалення зубних відкладень N 2;
- інструмент для видалення зубних відкладень (набір 3 - 4 шт.);
- інструмент для пломбування зубів N 1;
- інструмент для пломбування зубів (набір з 7 шт.);
- щипці зубні;
- зонди зубні (6 шт.);
- екскаватор дистальний (2 шт.);
- елеватор зубний (6 шт.);
- крапельниця для ртуті;
- лампа стоматологічна для розігрівання амальгами;
- пінцет зубний зігнутий (2 шт.);
- плювальниця зуболікарська;
- пустер;
- ступка з товкачиком для змішування амальгами (2 шт.);
- шпателі 4 шт.;
- шафа витяжна зуболікарська;
- стіл письмовий;
- стілець.
10. Гінекологічний кабінет:
- крісло гінекологічне;
- набір інструментів гінекологічних;
- набір інструментів для коагуляції з апаратом електричним
високочастотним; набір голок для біопсії шийки матки;
- кольпоскоп;
- комплекти вагінальних дзеркал згідно з Куско;
- апарат кріогенний гінекологічний;
- кушетка медична;
- ширма;
- стіл;
- стілець;
- вішалка;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
11. Рентгенівський кабінет (флюорографічний):
- комплекс рентгендіагностичний;
- ширма рентгензахисна;
- негатоскопи;
- окуляри адапційні;
- фартух та рукавички з просвинцьованої гуми;
- комплект фотолабораторного устаткування (ліхтарі, різаки, рамки
тощо); проявницька (танки для проявлення, промивання та закріплення
плівки, бочки для зберігання відпрацьованих розчинів); сушильна шафа;
- стіл, стілець, ліхтар;
- архів для зберігання рентгенівської плівки (металеві шафи);
- кушетка медична;
- відро (урна) з педаллю для відходів;
- аптечка з набором медикаментів для надання допомоги при
анафілактичному шоку.
12. Кабінет умовно-рефлекторної терапії:
- набір для подавання невідкладної медичної допомоги при гострих
та шокових станах з таблицею-описом клінічних симптомів та
переліком лікарських препаратів, що застосовуються у кожному
випадку; магнітофон;
- раковини (ванна);
- апарат для штучного дихання;
- шприці;
- стерилізатор електричний;
- шафа витяжна;
- столик інструментальний для шприців;
- стільці;
- кушетки медичні;
- таз емальований;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
Кабінет УРТ повинен мати припливно-витяжну вентиляцію
13. Гіпнотарій:
- прилад для електропунктури (ПЕП-1) або апарат "Еліта-4" (один)
на 200 осіб, які лікуються; магнітофон - апарат "Електросон";
- кушетки для рефлексотерапії;
- кушетки медичні (крісла з підголівниками);
- тази емалеві в залежності від кількості кушеток;
- шафи світлозахисні;
- стіл;
- стілець;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
14. Процедурна наркологічного кабінету:
- набір для надання невідкладної медичної допомоги при гострих та
шокових станах з таблицею-описом клінічних симптомів та
переліком лікарських препаратів, що застосовують у кожному
випадку; апарат Боброва для оксигенометрії;
- тонометр;
- фонендоскоп;
- шафа медична для зберігання наборів медикаментів для надання
медичної допомоги; електровідсмоктувач;
- сухожарова шафа;
- столик інструментальний для шприців (2 шт.);
- стерилізатори;
- шприці з голками ін'єкційними;
- пінцети;
- кушетка медична;
- стілець гвинтовий;
- тумбочка медична;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
15. Лабораторне устаткування та реактиви для діагностики
алкогольного сп'яніння. ля дослідження видихуваного повітря:
- індикаторні трубки Л. А. Мохова;
- гумові балончики для продування індикаторних трубок.
Для дослідження сечі:
- конусоподібні колби місткістю 200 мл;
- гумові пробки до колб з наскрізним каналом для індикаторних та
перегінних трубок; колінчата трубка для перегонки з вузьким витягнутим кінцем;
- водяна баня;
- водяний термометр до 120 град.C;
- електроплитка.
Для дослідження повітря за допомогою способу А. М. Рапопорта:
- пробірки місткістю 10 мл;
- довгі зігнуті мікропіпетки з вузьким витягнутим кінцем;
- мікропіпетки для сірчаної кислоти та розчину перманганата
калію; 0,5 % розчин перманганата калію;
- концентрована сірчана кислота;
- дистильована вода;
- гігроскопічна вата;
- секундомір або пісочний годинник.
16. Аптека:
- стіл для одного робочого місця (для прийому та видачі всіх
аптечних товарів); сейф для зберігання отруйних та сильнодіючих медикаментів;
- шафи для зберігання медикаментів;
- металева шафа для зберігання спирту;
- ваги, ручні ЦР-1, ЦР-5, ЦР-20, ЦР-100;
- ваги технічні 2-го класу 1 кг з комплектом гирь;
- ваги до 150 кг;
- холодильник;
- кисневі балони;
- відро (урна) з педаллю для відходів.
Додаток 8до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкція по проведенню диспансеризації хворих,які перебувають в УВП
1. Основні принципи диспансерної роботи
1.1. Диспансерний метод роботи є одним з основних напрямків
діяльності медичних частин УВП і полягає в активному нагляді за
станом здоров'я засуджених, вивченні і поліпшенні умови праці та
побуту, а також в запобіганні захворюванням шляхом проведення
відповідних лікувально профілактичних і санітарно-гігієнічних
заходів. 1.2. До диспансерної роботи залучаються лікарі медичних
частин, лікарі-спеціалісти лікарень для засуджених, лікарі
санітарно-протиепідемічної служби, адміністрація УВП. Організацію та контроль за диспансеризацією засуджених
здійснює начальник медичної частини. Диспансерний нагляд за
хворими здійснюють лікарі медчастин. При відсутності в штаті
медчастин лікарів відповідних спеціальностей проведення
диспансерної роботи покладається на лікарів-ординаторів під
контролем головних позаштатних фахівців та лікарів-спеціалістів
лікарень для засуджених. 1.3. Для ефективного та якісного проведення диспансеризації
необхідно: - проводити щорічно планові профілактичні огляди; - активно виявляти хворих в ранніх стадіях захворювання; - добирати осіб для динамічного нагляду; - систематично наглядати за станом здоров'я відповідних груп
засуджених та хворих з різними нозологічними формами; - своєчасно проводити оздоровчі заходи і протирецидивне
лікування для профілактики загострень хронічних захворювань; - суворо дотримуватися послідовності на всіх етапах нагляду і
лікування хворого (медчастина-лікарня-медчастина); - систематично підвищувати кваліфікацію лікарів як за
основним фахом, так і з питань гігієни праці, професійних
захворювань, експертизи тимчасової непрацездатності; - широко розгортати санітарну освіту та медичну пропаганду,
боротьбу із шкідливими звичками, прищеплювати навички здорового
способу життя; - оформляти та вести установлену медичну документацію; - вивчати умови праці та побуту засуджених, проводити заходи
для їх поліпшення при активній участі адміністрації УВП і
громадських організацій засуджених; - робити аналіз результатів диспансеризації та її
ефективності. 1.4. Диспансерна робота проводиться поетапно: добір
засуджених для динамічного нагляду; здійснення динамічного нагляду
та проведення лікувально-оздоровчих заходів, аналіз якісних
показників і оцінка ефективності диспансеризації. 1.5. Добір осіб, які підлягають динамічному нагляду,
проводиться під час профілактичних оглядів і амбулаторних звернень
засуджених з приводу захворювань. Добір осіб для динамічного нагляду повинен бути таким, щоб
забезпечити виявлення хворих у ранніх стадіях захворювання, коли
зміни мають оборотний характер і лікувально-оздоровчі заходи
можуть відновити здоров'я та працездатність хворого. Диспансерному нагляду підлягають особи, які брали участь в
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, евакуйовані чи
проживають на контрольованих територіях. У процесі добору хворих
для динамічного нагляду необхідно звертати увагу на групи
"ризику", представників, які в організмі мають відхилення, що ще
не призвели, але здатні призвести до функціональних та органічних
змін в окремих органах і системах. 1.6. Динамічний нагляд за хворими з різними нозологічними
формами поділяється: - на динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання; - на динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі
захворювання; - на динамічний нагляд за хворими з природженими
захворюваннями та вадами. 1.7. Динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання
здійснюється в залежності від стадії розвитку хвороби -
компенсації субкомпенсації чи декомпенсації з урахуванням
наслідків цих захворювань (тривала і часта тимчасова
непрацездатність, інвалідизація). Мета нагляду не допустити
погіршення існуючого хронічного захворювання, інвалідизації,
виникнення нового хронічного захворювання, зберегти на тривалий
період працездатність шляхом усунення впливу шкідливих факторів
виробництва на організм, поліпшення умов праці. Обмежено
працездатних хворих потрібно працевлаштувати відповідно до їх
можливостей виконувати ті чи інші функції. 1.8. Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі
захворювання, здійснюється з метою запобігання переходу їх у
хронічні та виникненню ускладнень. Його частота та тривалість
різні в залежності від нозологічних форм, характеру розвитку
гострого процесу, можливих наслідків. Динамічний нагляд повинен здійснюватись з урахуванням
характеру залишкових явищ перенесеного захворювання. Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі
захворювання, може бути відносно короткочасним (2 тижні - 3 міс.
3-6 міс., 6 міс.- 1 рік) і після зникнення наслідків перенесеного
захворювання хворі можуть бути переведені у групу здорових. Якщо
гостре захворювання переходить у хронічну форму, то хворий
підлягає динамічному нагляду, як такий, що страждає хронічним
захворюванням. 1.9. Динамічний нагляд за хворими з природженими
захворюваннями та вадами розвитку здійснюється з урахуванням
тяжкості наслідків їх впливу на втрату працездатності. 1.10. Для осіб, які взяті на облік з метою динамічного
нагляду, встановлюються строки викликів на медичне обстеження,
консультації фахівців, об'єм лабораторних та інструментальних
обстежень, а також конкретизуються лікувально-оздоровчі та
реабілітаційні заходи. Що стосується осіб, які взяті під
динамічний нагляд, то для кожної особи складається індивідуальний
план лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів. 1.11. Лікувально-оздоровчі заходи здійснюються амбулаторно,
стаціонарно в медчастині та шляхом планових направлень хворих в
лікарню. Перебування засуджених в лікарнях з приводу захворювань
слід максимально використовувати для всебічного обстеження. При
виписуванні хворого з лікарні в обов'язковому порядку дають
рекомендації для подальшого динамічного нагляду та лікування. 1.12. Диспансерний облік і динамічний нагляд за хворими
терапевтичного профілю, туберкульозом, хронічним алкоголізмом,
наркоманією, шкірно-венеричними та психічними захворюваннями
здійснюється згідно з вказівками Міністерства охорони здоров'я
України, вказівками та рекомендаціями Управління охорони здоров'я
МВС України під контролем головних позаштатних спеціалістів МВС,
УВС. Особливості диспансерної роботи в УВП з категоріями них
хворих подані в Примірній схемі динамічного нагляду за хворими
терапевтичного профілю (додаток 1 до Інструкції), Примірній схемі
динамічного нагляду за хворими на туберкульоз (додаток 2 до
Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на
хронічний алкоголізм (додаток 3 до Інструкції), Примірній схемі
динамічного нагляду за хворими наркоманією (додаток 4 до
Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на
шкірні та венеричні захворювання (додаток 5 до Інструкції) та
Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на кишкові
інфекційні захворювання (додаток 6 до Інструкції). 1.13. Успішне здійснення диспансерної роботи залежить від
чіткого оформлення та ведення встановленої медичної документації,
суворого дотримання періодичності явки хворих на обстеження.
Основними документами є медична амбулаторна карта та контрольна
карта диспансерного нагляду. До медичної амбулаторної карти
заносять дані первинного та подальших медичних оглядів, зміни, що
відбулися в стані здоров'я диспансеризованих. Епікризи складаються
не менше ніж за повний календарний рік нагляду. Вони повинні
включати: розгорнутий діагноз, план лікувально-оздоровчих заходів,
рекомендації з працевлаштування, кратність та терміни повторних
обстежень протягом року. На кожного хворого, взятого під динамічний нагляд, заводиться
контрольна карта, що є оперативним документом для здійснення
контролю за виконанням рекомендацій лікаря. Контрольні карти диспансерного нагляду за хворими слід
маркувати згідно з нозологічними формами та зберігати в окремій
картотеці по місцях в залежності від терміну відвідування,
призначеного лікарем. Не рідше одного разу на тиждень лікар
переглядає картотеку та вживає заходів для своєчасного виклику
хворого в медичну частину на обстеження чи для виконання
рекомендованих призначень. 1.14. Аналіз результатів диспансеризації та її ефективності
здійснюється для оцінки стану диспансерної роботи. Він дозволяє
виявити недоліки та виправдані методи роботи, узагальнити їх і
вжити заходів для її вдосконалення. Аналіз здійснюється у двох напрямках: - оцінка якості та результативності організаційних заходів; - оцінка ефективності проведення комплексу
лікувальнопрофілактичних та оздоровчих заходів серед осіб, які
перебувають під динамічним наглядом. Для оцінки якості та ефективності організаційних заходів
диспансеризації вираховують і аналізують такі показники: - повнота охоплення засуджених профілактичними оглядами; - своєчасність виявлення захворювань та причини виявлення
захворювань на пізніх стадіях; - своєчасність взяття під динамічний нагляд осіб з-поміж тих,
хто його потребує; - дотримання термінів огляду осіб, які взяті під нагляд; - повнота, своєчасність та якість проведення призначених
лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів. 1.15. Для оцінки ефективності динамічного нагляду за
диспансерними особами аналізуються показники (не менше як за 2
роки) по окремих групах хворих: - частота загострень захворювання; - захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (у
випадках і днях) за основним захворюванням; - зміни у стані здоров'я диспансерних осіб (одужання,
поліпшення стану здоров'я); - первинна інвалідність (за захворюваністю, що є причиною
взяття під динамічний нагляд); - смертність. Дані про осіб, які зняті з диспансерного обліку у зв'язку з
вибуванням з УВП, не аналізуються. 1.16. Про результати та ефективність диспансеризації, про
показники захворюваності, непрацездатності та їх динаміки
начальнику медичної частини періодично доповідають лікарі,
відповідальні за проведення диспансерної роботи в установі.
Начальник медичної частини щорічно звітується перед вищим медичним
керівником про проведену диспансерну роботу. 1.17. Впровадження диспансерного методу обслуговування
засуджених УВП передбачає серйозний аналіз, чітку організацію,
добре продуманий план лікувальних, оздоровчих та профілактичних
заходів і наполегливість у практичному здійсненні всіх його
елементів. У поданих нижче зразкових схемах динамічного нагляду за
хворими відображені лише ті нозологічні форми захворювань, що
найбільш часто зустрічаються. Питання про взяття на облік та про
динамічний нагляд відповідних груп здорових і хворих у кожному
конкретному випадку в залежності від кліматичних умов та
виробничої діяльності засуджених вирішує лікар. Однак слід
прагнути до розширення показників для взяття засуджених під
динамічний нагляд. 1.18. ВІЛ-інфіковані підлягають обов'язковому профілактичному
нагляду у лікаря установи, який відповідає за передтестове та
післятестове консультування, медичний огляд та обстеження. Профілактичний нагляд за ВІЛ-інфікованими здійснюється з
метою контролю за їх фізичним і психічним станом здоров'я,
своєчасного виявлення та лікування опортуністичних інфекцій,
проведення специфічної антивірусної терапії, психологічної
підтримки та консультування. ( Пункт 1 доповнено підпунктом 1.18
згідно з Наказом МВС N 611/275 ( z0520-97 ) від 11.09.97 )
2. Диспансеризація хворих на туберкульоз
2.1. Форми туберкульозного процесу. 2.1.1. Всі хворі на туберкульоз в залежності від активності,
фази процесу, строків нагляду та лікування значаться на обліку в
одній з восьми груп диспансерного обліку (ГДО). Нагляд та лікування засуджених, які хворіють на активний
туберкульоз (IА, IБ, II, VА, VБ, ГДО), здійснюють лікарі-фтизіатри
туберкульозних лікарень (відділень) і спеціалізованих
протитуберкульозних УВП. Засуджені, які наглядаються по III, VB і
VII ГДО, утримуються в УВП залежно від режиму на загальних
засадах, де для них проводиться диспансерний нагляд та
протирецидивне лікування. Всі неповнолітні засуджені, хворі на туберкульоз, в
залежності від активності, фази процесу, строків нагляду та
лікування значаться в одній із семи груп диспансерного обліку, що
не відрізняються від груп диспансерного обліку дорослих. В VI ГДО на обліку значаться підлітки, інфіковані
туберкульозом, які не мають локальних змін в легенях. Лікування та
обстеження їх здійснюється під контролем лікарів-фтизіатрів. 2.1.2. Первинний туберкульозний комплекс характеризується
специфічними змінами в легеневій тканині та в регіональних
лімфатичних вузлах, частіше спостерігається у дитячому віці,
значно рідше у осіб віком 18 - 25 років. 2.1.3. Туберкульоз внутрігрудних лімфатичних вузлів уражає
лімфатичні вузли кореня легенів і середостіння при відсутності
змін в легенях. Ця форма туберкульозу частіше спостерігається в
юнацькому віці, її початок пов'язаний з дитячим віком і дуже рідко
зустрічається серед засуджених МВС України. 2.1.4. Дисемінірований туберкульоз легенів поєднує процеси
різного генезу, що розвинулися внаслідок поширення туберкульозної
інфекції гематогенними, лімфогенними та бронхогенними шляхами.
Дисемініровані процеси проходять з різноманітними клінічними
проявами в гострій, підгострій та хронічній формі. Для гострих та підгострих форм характерні виражені симптоми
інтоксикації, двобічність процесу, симетричність і однотипність
легеневих уражені" з частим залученням серозних оболонок, гортані,
кісткової, сечостатевої та інших систем. Для таких хворих
характерна підвищена чутливість до туберкуліну. Мікобактерії
туберкульозу виявляються переважно при наявності розпаду. Несвоєчасно виявлені і поліковані дисемініровані форми можуть
прогресувати і через фазу інфільтративного спалаху перейти в
подальшому у фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів. Незважаючи на певні труднощі виявлення генезу дисемінірованих
форм, їх необхідно диференціювати. При наявності бронхогенного відсіву з інфільтрату з розпадом,
при кавернозному туберкульозі, при розвитку аспіраційних пневмоній
після легеневої кровотечі, при прориві в бронхи казеозного вмісту
лімфовузла такі обсіменіння слід розцінювати як фазу відповідного
процесу, а не включати їх в дисемінірований туберкульоз легенів. 2.1.5. Вогнищевий туберкульоз легенів характеризується
наявністю окремих або численних осередків різного генезу і
давнини, що локалізується в одному або двох легенях і займають 1 -
2 легеневих сегмента. До вогнищевих форм належать як ті, що
виникли недавно, свіжі так звані м'яко-вогнищеві процеси з
розміром осередків до 10 мм, так і більш давні фіброзно-вогнищеві
утворення з явно вираженими клінічно-рентгенологічними ознаками
активності процесу. При свіжих вогнищевих формах в результаті
лікування вдається добитися стійкого клінічного вилікування з
повною ліквідацією осередків або невеликим залишковим фіброзом.
При загостренні фіброзно-вогнищевих процесів вдається ліквідувати
тільки свіжі перифокальні реакції при збереженні
фіброзно-вогнищевих змін. У таких випадках, як і при рентгенологічному виявленні
фіброзновогнищевих утворень, необхідно провести ретельне
обстеження для ліквідації активності процесу. При відсутності
активності процесу цих осіб слід зараховувати до групи вилікованих
від туберкульозу. 2.1.6. До інфільтративного туберкульозу легенів відносять всі
інфільтративно-пневмонічні процеси різного генезу, що виникли
головним чином на фоні фіброзних або вогнищевих змін. На підставі клінічно-рентгенологічних даних розрізняють
лобулярні, круглясті, хмароподібні інфільтрати, лобити,
перисцисурити, казеозні (сирнисті) пневмонії, запалення легенів, а
також виражені перифокальні зміни, що розвинулися на периферії
осередків у вигляді бронхолобулярних фокусів, що зливаються. У більшості хворих ця форма туберкульозу має гострий або
підгострий початок, один із симптомів може бути легенева
кровотеча. Інфільтративні процеси, своєчасно не діагностовані і
поліковані, схильні до розпаду з утворенням каверн і бронхогенного
обсіменіння, в залежності від прогресування може виникнути
фіброзно-кавернозний процес. Мікобактерії туберкульозу знаходять
при деструктивних змінах в легенях. 2.1.7. Туберкуломи легенів об'єднують різноманітні за генезом
інкапсульовані осередки розміром більше як 1 - 1,5 см в діаметрі.
Розрізняють гомогенні, шаруваті, конгломератні туберкуломи з
наявністю капсули. При численних і великих туберкуломах (понад 4 см в діаметрі)
часто спостерігається їх прогресування у вигляді розпаду та
обсіменіння, легеневої кровотечі, їх завжди слід диференціювати
від інших пухлинних уражень легенів. Дрібні туберкуломи (1,5-2 см
в діаметрі), що протікають без клінічних проявів після
багаторічних спостережень (не менше як три роки) можуть бути
віднесені до клінічно вилікованих. 2.1.8. Кавернозний туберкульоз виділений для розмежування
процесу з фазою розпаду при різних формах захворювання від
фіброзно-кавернозного. Він характеризується наявністю сформованої
каверни, як правило, без наявного перифокального запалення,
фіброзних змін в навколишній легеневій тканині. Частіше діагноз кавернозного туберкульозу ставиться в процесі
проведення антибактеріального лікування хворих інфільтративним,
дисемінірованим, вогнищевим туберкульозом, при розпаді туберкулом,
коли під його впливом проходить ліквідація перифокальних змін і
виявляється сформована каверна. Значно рідше цей діагноз має місце
у нововиявлених хворих, але лише в тих випадках, коли каверна
сформувалася і не має перифокальних та свіжих вогнищевих змін. 2.1.9. Фіброзно-кавернозний туберкульоз характеризується
наявністю фіброзної каверни та значного фіброзу в навколишній
легеневій тканині, при цьому часто відзначають осередки
бронхогенної дисемінації (в тій же легені, де локалізується
каверна, або контрлатеральній), емфізема, бронхоектазії та інші
прояви хронічного легеневого процесу. Крім того, циротичні зміни
наявності каверни з бронхогенним відсівом та повторним тривалим
бациловиділенням слід віднести до групи фіброзно-кавернозного
туберкульозу. При відсутності лікування або його неефективності
хід хвороби набуває хвилеподібного характеру, процес прогресує з
постійним чи періодичним виділенням мікобактерій туберкульозу. 2.1.10. Циротичний туберкульоз легенів характеризується
розростанням грубої сполучної тканини в легенях і плеврі внаслідок
інволюції фіброзно-кавернозного, хронічного
гематогеносемінірованого, рідше масивного
інфільтративно-пневмонічного туберкульозу легенів та ураження
плеври. Він зберігає клінічні ознаки активності процесу, наявність
туберкульозної інтоксикації, схильність до періодичних загострень,
кровохаркання, мізерного бациловиділення. При цій формі часто
розвиваються емфізема, бронхоектази, відзначається зміщення
органів трахеї і середостіння. Бронхогенні відсіви при цьому
виявити не вдається. Циротичні зміни без ознак активності слід
розцінювати як сприятливі посттуберкульозні зміни, які слід
віднести до залишкових після клінічного виліковування. 2.1.11. Туберкульозний плеврит рідко буває самостійним
захворюванням, частіше він супроводжує легеневий та позалегеневий
туберкульоз і виникає як ускладнення дисемінірованого, первинного
туберкульозу та інших форм, тому такий діагноз слід ставити лише
після ретельного клініко-рентгенологічного обстеження. Емпієма
плеври, як правило, утворюється після перфорації каверни або
субплеврально розташованих осередків і може призвести до утворення
бронхіального чи торакального свища. 2.1.12. Туберкульоз - верхніх дихальних шляхів частіше
зустрічається як ускладнений процес інших форм туберкульозу та
дуже рідко буває ізольованим. Через це включення цих форм до
звітних даних як самостійних не має сенсу. 2.1.13. Туберкульоз інших органів і систем включає значну
групу специфічних процесів, що уражають різні органи і тканини,
починаючи туберкульозом мозкових оболонок та центральної нервової
системи, кишечника, кісток і суглобів, сечостатевих органів і
закінчуючи такими рідкими локалізаціями, як туберкульоз печінки,
селезінки та міокарду. Основними елементами характеристики
туберкульозу е локалізація і тривалість процесу, його фаза,
бациловиділення. Локалізація і тривалість визначаються в легенях в залежності
від часток або сегментів з зазначенням їх в діагнозі. Фази туберкульозного пронесу характеризують активність
туберкульозних змін у нововиявлених хворих з загостренням пронесу
(під час чи після проведеного лікування або з рецидивом після
клінічного вилікування). До них відносяться: інфільтрація, розпад, обсіменіння. Активними слід вважати туберкульозні зміни, що
супроводжуються клініко-рентгенологічними ознаками захворювання
(симптомами інтоксикації, наявністю фіброзних та вогнищевих
утворень з перифокальною реакцією, інфільтративних змін з
деструкцією чи без неї, при наявності чи відсутності
бациловиділення, прискореного ШОЕ, змінами в лейкоцитарній формулі
тощо). Вони потребують лікувальних заходів. Позитивна динаміка
туберкульозних змін під впливом пробної терапії
туберкулостатичними препаратами також вказує на активність
процесу. Крім того, фаза може відображати згасання активного
туберкульозного процесу із схильністю до його стабілізації.
Ознаками цього є ліквідація осередків, ущільнення, рубцювання.
2.2. Критерії бацилярності та ефективності терапії 2.2.1. Наявність бациловиділення вказує на активні прояви
захворювання. До осіб, які виділяють бацили (БК+), належать хворі, в яких
мікобактерії туберкульозу виявлені будь-яким методом обстеження,
навіть одноразово, але при наявності клініко-рентгенологічних
даних. При відсутності явного джерела виділення бактерій необхідне
дворазове визначення БК будь-яким методом. З метою визначення бациловиділення чи відсутності БК кожний
хворий повинен пройти комплексне обстеження, дослідження мокроти
(промивної води бронхів, трахеї і шлунку) не менше двох раз
методом прямої бактеріоскопії, а при негативному результаті -
методом флотації та, незалежно від цих досліджень, триразовий
посів перед початком лікування у вперше діагностованих хворих або
при загостренні та рецидивах процесу, а в період лікування
хіміопрепаратами - після дводенної перерви у вживанні
туберкулостатичних препаратів. Обстеження слід повторювати
протягом лікування не рідше одного разу на 2 - 3 місяці аж до: - зникнення БК, підтвердженого не менше ніж двома
послідовними негативними бактеріоскопічними і культуральними
дослідженнями з перервою у два - три місяці; загоювання порожнини розпаду, підтвердженого тільки
томографічно. Далі зазначені дослідження повинні проводитись не рідше
одного разу на 6 місяців до закінчення основного курсу
хіміотерапії. 2.2.2. Під основним курсом хіміотерапії слід розуміти тривале
та безперервне комбіноване лікування антибактеріальними
препаратами в умовах стаціонару чи амбулаторії, розраховане на
вилікування хвороби. Його тривалість визначається темпами
туберкульозних змін. При успішній терапії основний курс може бути
закінчений через 9-12 місяців, після припинення бациловиділення та
зникнення порожнини розпаду, але не раніше, ніж настане
стабілізація процесу, тобто клінічне благополуччя за умовами
стійкого абацилювання та загоювання порожнини розпаду (зникнення
її, заповнення чи відкрите загоювання), що супроводжується
припиненням негативної рентгенологічної динаміки з повною
ліквідацією запальної інфільтрації та формуванням залишкових змін
або без них. Припинення негативної рентгенологічної динаміки
повинно бути документовано не менше як двома рентгенограмами (а
при необхідності і томограмами), зробленими з перервою у три
місяці. Основний курс лікування включає і хіміотерапію, що
проводиться у медчастині СІЗО. Хворих знімають з обліку бациловиділювачів (осіб, які
виділяють бацили) через 9-12 місяців після зникнення мікобактерій
туберкульозу і порожнини деструкції лише після проведеного
основного курсу хіміотерапії, тобто через 12-24 місяці.
2.3. Формулювання діагнозу 2.3.1. Розгорнутий клінічний діагноз в історії хвороби і
епікризі необхідно формулювати у такій послідовності: - характеристика клінічної форми, локалізація (в частках
сегменту), фаза процесу, виділення мікобактерій туберкульозу (БК+
БК-), ускладнення. Ускладнення є доповненням до основного
діагнозу. До них належать: легенева кровотеча, спонтанний
пневмоторакс, легенево-серцева недостатність, бронхіальні,
торакальні свищі тощо. Після розгорнутого діагнозу туберкульозу
вказуються супутні захворювання інших органів та систем. 2.3.2. При інфільтративному туберкульозі легенів позначення
фази інфільтрації є зайвим, оскільки воно вже є в самій назві цієї
форми. Разом з тим, враховуючи, що розвиток казеозних пневмоній,
характеризується загальним тяжким станом хворого, їх слід подавати
в дужках в діагнозі цієї форми. Наприклад, інфільтративний
туберкульоз (казеозна пневмонія) верхньої і середньої часток
правої легені та з розпадом і обсіменінням, БІ + Легенева
кровотеча. Легенево-серцева недостатність II ст. 2.3.3. На сучасному рівні терапевтичних можливостей, а також
хірургічних втручань при різних локалізаціях туберкульозу виникла
можливість і більш ранньої зміни в діагнозі не тільки фази але й
форми туберкульозного процесу. Перегляд діагнозу можливий після
закінчення повноцінного курсу успішного лікування, тобто через
9-12 місяців, після припинення бациловиділення та зникнення
порожнини розпаду, підтвердженого рентгенологічними дослідженнями.
Крім того, особи, хворі на туберкульоз, в залежності від форми,
фази процесу та його активності, розподіляються на групи
диспансерного обліку, що також заносяться до клінічного діагнозу.
2.4. Групи диспансерного обліку (ГДО) 2.4.1. До I ГДО належать хворі на активний туберкульоз, які
потребують лікувальних та соціально-профілактичних заходів з метою
їх клінічного виліковування, відновлення працездатності на
оздоровлення осередку туберкульозної інфекції. I ГДО підрозділяється на такі підгрупи: Підгрупа "А" - хворі з вперше установленим туберкульозним
процесом із загостреннями чи рецидивами після раніше проведеного
ефективного лікування. Вони потребують повного курсу комплексної хіміотерапії, а при
наявності показань хірургічного втручання в умовах стаціонару до
стабілізації процесу. Підгрупа "Б" - хворі, в яких внаслідок неповноцінного або
неефективного антибактеріального (чи хірургічного) лікування, а
також неможливості їх проведення через протипоказання, сформувався
хронічний туберкульозний процес. Це хворі, які виділяють бацили, з
хронічними деструктивними формами туберкульозу при наявності
бациловиділення та каверни більше 2-х років, а також ті, які не
виділяють БК, з наявністю осумкованої емпієми, туберкуломи з
розпадом. Серед них слід робити добір для тривалої комплексної
хіміотерапії чи хірургічного лікування. При неможливості їх
здійснення для них проводяться повторні короткочасні курси
хіміотерапії з метою ліквідації спалаху процесу в стаціонарах або
запобігання йому в амбулаторних умовах. 2.4.2. До II ГДО належать хворі на активний туберкульоз
органів дихання, що затихає без бациловиділення та порожнин
розпаду, при наявності стабілізації процесу, переведені з I ГДО.
Вони потребують 2 - 3-місячних, повторних профілактичних курсів
хіміотерапії 2 рази на рік в амбулаторних умовах. 2.4.3. До III ГДО належать особи, виліковані від туберкульозу
(з неактивним туберкульозом органів дихання) та переведені з I та
II ГДО. Вони потребують проведення 2-місячних протирецидивних
сезонних курсів, застосування туберкулостатичних препаратів 2 рази
на рік в амбулаторних умовах. 2.4.4. До IV ГДО належать особи, які перебувають у побутовому
контакті з особою, яка виділяє бацили. Для них роблять
хіміопрофілактику туберкулостатичними препаратами при виявленні
хворого на туберкульоз протягом 2 місяців, а після його ізоляції
протягом 2 років вживають заходів, що спрямовані на підвищення
опірності осіб, контактних з тим, хто виділяє бацили. 2.4.5. До V ГДО належать хворі на позалегеневий туберкульоз,
у випадках поєднання легеневого туберкульозу з позалегеневим
хворих враховують за локалізацією, проявлення якої найбільш
активне, причому підгрупа "А" відповідає I ГДО. підгрупа "Б" - II
ГДО, а підгрупа "В" - III ГДО для хворих з легеневою локалізацією
туберкульозу. Для них необхідні лікувально-профілактичні заходи. 2.4.6. До VII ГДО належать особи з великими залишковими
змінами в легенях, які переведені з III ГДО. Вони перебувають під
наглядом у цій групі довічно, для них проводять загальні заходи,
що спрямовані на підвищення резистентності організму до
туберкульозу, та курси хіміопрофілактики при наявності чинників,
і, послаблюють опір. 2.4.7. Особи з туберкульозними змінами в легенях, що
потребують уточнення активності процесу, становлять "нульову" ГДО.
Для них необхідно робити протягом 3 місяців повторне
клінічно-рентгенологічне та лабораторне обстеження, а після
уточнення активності процесу проводити необхідні
лікувально-профілактичні заходи залежно від того, до якої групи
диспансерного обліку (I - II - III - VII) вони належать. 2.4.8. Переведення хворих з однієї групи диспансерного обліку
до другої та зняття з обліку слід вирішувати на комісії в кожному
конкретному випадку за участю лікаря-фтизіатра та начальника
туберкульозної лікарні (відділення) і аргументованим
обгрунтуванням, підтвердженим відповідним обстеженням і записом в
амбулаторні карті (історії хвороби) за належною схемою. Хворі з I
ГДО переводяться до II ГДО після закінчення ефективного основного
курсу хіміотерапії чи хірургічного втручання при відсутності
бациловиділення і порожнини розпаду, підтвердженими
клініко-рентгенологічними і лабораторними даними. Особи, які мають
малі форми туберкульозу легенів без розпаду і бациловиділення, при
повній ліквідації осередків чи невеликих залишкових змін, можуть
бути переведені з I ГДО безпосередньо до III ГДО, минаючи II ГДО. Тривалість нагляду в II ГДО хворих з малими залишковими
змінами повинна становити не менше одного разу. При більших
залишкових змінах, недостатньому лікуванні свіжого, процесу і
після хронічних деструктивних туберкульозних, процесів строк
нагляду в цій групі збільшується до 2 - 3 років. Хворі з туберкуломами більше ніж 4 см в діаметрі залишаються
під багаторічним наглядом. Строки нагляду в III ГДО залежать від форми процесу,
установленої при його виявленні. У випадку виявлення,
туберкульозного процесу без розпаду та бациловиділення - до 3
років, при достатньо поширеному (з розпадом та БК+) хронічному
деструктивному туберкульозі до 5 років.
3. Диспансеризація хворих на алкоголізм та наркоманію
3.1. Диспансеризація засуджених, які хворіють на алкоголізм
чи наркоманію, здійснюють лікарі-психіатри, психіатри-наркологи
установ виконання покарань, спеціально при значених для утримання
таких осіб. На диспансерний облік беруть всіх засуджених, які підлягають
примусовому лікуванню від алкоголізму чи наркоманії, а також тих,
які пройшли таке лікування, але продовжують відбувати покарання в
місцях позбавлення волі. За особами, які не підлягають примусовому лікуванню від
алкоголізму або наркоманії, але самостійно звернулись за
наркологічною допомогою чи допустили вживання алкоголю або його
сурогатів за час відбування покарання, а їх стан ще не
супроводжується клінічними проявами захворювання, організується
профілактичний нагляд з моменту звернення чи активного виявлення
вживання алкоголю чи його сурогатів (група ризику). На всіх наркологічних хворих і осіб групи ризику заповнюється
медична карта наркологічного хворого і контрольна карта
диспансерного обліку встановленого зразка. Встановлюються такі строки диспансерного обліку: а) хворі на хронічний алкоголізм - 3 роки; б) хворі, які страждають наркоманіями - 5 років. Щодо осіб групи ризику, над якими здійснюється профілактичний
нагляд, метою якого є попередження розвитку у них хронічного
алкоголізму або наркоманії встановлюється строк - 1 рік. В процесі динамічного нагляду наркологічні хворі повинні
отримувати лікування як в амбулаторних, так і в стаціонарних
умовах. Рекомендований оптимальний термін примусового лікування,
що проводиться в умовах УВП, становить для хворих на хронічний
алкоголізм - 1,5 року, наркоманіями - 2 роки. Зняття з диспансерного обліку проводиться на підставі
висновку медичної комісії у випадках: а) стійка ремісія (одужання); б) звільнення з місць позбавлення волі; в) переведення до іншої установи; г) у зв'язку зі смертю. Підставою для припинення профілактичного нагляду (група
ризику) є відсутність клінічних проявів захворювання та тривале
(на протязі одного року) утримання від вживання алкоголю, його
сурогатів та інших одурманюючих речовин. 3.2. Огляди наркологічних хворих і осіб групи ризику
необхідні для здійснення контролю за станом хворого, проведенням
лікування та профілактичних заходів медичного характеру. Оглядом може вважатись тільки особистий контакт
лікаря-психіатра-нарколога з хворим, який супроводжується
обстеженням. психотерапевтичним впливом, призначенням медичних
засобів. Число оглядів, що припадає на кожного конкретного хворого на
протязі року залежить від групи диспансерного обліку, куди ця
особа входить, а також від індивідуальних особливостей та перебігу
захворювання. 3.3. Хворі на хронічний алкоголізм включаються н одну з трьох
груп диспансерного обліку. До I групи диспансерного обліку належать засуджені, хворі на
алкоголізм, які прибули для відбуття покарання і проходження
примусового лікування, а також особи, у яких захворювання протікає
без ремісій (тривалість ремісії менше 1 року). При тривалості ремісії від 1 до 2-х років хворі алкоголізмом
відносяться до II групи диспансерного обліку. Хворі із ремісією більше 2-х років належать до III групи
диспансерного обліку. Підтримуюче лікування особам, яким примусове лікування
припинено судом, здійснюється лише при рецидиві захворювання
(алкогольний зрив) або при самостійному зверненні до лікаря для
купірування патологічної тяги до алкоголю, що гостро виникла. Якщо
засуджений відмовляється від підтримуючого протирецидивного
лікування, то його попереджують про право адміністрації УВП
звернутися в народний суд для повторного призначення примусового
лікування в місцях позбавлення волі. 3.4. Хворі наркоманіями включаються в одну з 4-х груп
диспансерного обліку. Принцип розподілення хворих наркоманіями до
I, II та III групи диспансерного обліку такий же як і для хворих
хронічним алкоголізмом. До IV групи відносяться хворі наркоманіями
із ремісією від 3-х до 5 років. 3.5. Частота оглядів осіб, які знаходяться на профілактичному
нагляді (група ризику) з приводу наркоманії, а також підлітків до
18 років - з приводу зловживання алкоголем чи його сурогатами
становить один раз на місяць. Для осіб, старше 18 років, які
зловживають алкоголем, частота оглядів встановлюється лікарем
індивідуально.
Додаток 1до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схемадинамічного нагляду за хворими терапевтичного профілю
---------------------------------------------------------------------------- озологічна |Частота|Огляди |Найменування,|Основні лікувально-оздоровчі | форма |нагляду|у лікарів|частота | заходи | | |та інших |лабораторних | | | |фахівців |та інших | | | | |діагностичних| | | | |досліджень | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| іпертонічна |2-4 ра-|Офтальмо-|Аналіз сечі |Корекція факторів ризику об-| вороба |зи на |лог, нев-|загальний - |меження солі насищених жирів| |рік за-|ропатолог|2-4 рази на |в їжі. Рекомендації щодо пра-| |лежно |не рідше,|рік, креати- |ці. Медикаментозна профілак-| |від |як 1 раз |нін, очне |тика і терапія (тіазидові ді-| |тяжкос-|на рік |дно, ЕКГ, |уретики, бета-блокатори, пе-| |ті хво-| |Р-грама сер- |риферійні вазоділятори тощо),| |роби | |ця не рідше |гіпотензивні засоби за сту-| | | |як 1 раз на |пінчатою схемою. На I ступені| | | |рік |монотерапія. При відсутності| | | | |ефекту від лікування протягом| | | | |2 тижнів необхідно переходити| | | | |на II ступінь, що включає од-| | | | |ночасне призначення 2 препа-| | | | |ратів різної дії, при відсут-| | | | |ності ефекту протягом 2- 3| | | | |тижнів переходять на III сту-| | | | |пінь з призначенням 3 препа-| | | | |ратів. Якщо при мінімальній| | | | |підтримуючій дозі на 1 ступе-| | | | |ні діастолічний тиск утриму-| | | | |ється стабільно на рівні| | | | |80-90 мм рт.ст. протягом 6| | | | |місяців, то це може бути| | | | |підставою для тимчасової від-| | | | |міни лікарської терапії при| | | | |обов'язковому контролі за АТ| | | | |через кожні чотири тижні | | | | |Примітка: споживання | | | | |солі до 5 г за добу. | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| шемічна |4 рази |Кардіо- |Аналіз крові |Рекомендації тощо навичок| вороба |на рік |лог, нев-|- 1 раз на |здорового способу життя. Ко-| ерця (всі |залежно|ропатолог|рік. ЕКГ і |рекція факторів ризику. Пра-| ї форми, |від фу-|1 раз на |функціональ- |цевлаштування. Медикаментозна| рім |нкціо- |рік |ні проби в |профілактика і терапія (ніт-| острого |нально-| |т.ч. проба |рати, бетаблокатори, антаго-| нфаркту |го | |Мастера чи |ністи кальцію, дезагреганти)| іокарду) |класу | |ВЕМ - 2 ра- |- за показаннями залежно від| | | |зи на рік |функціонального класу і су-| | | |залежно від |путних порушень у вигляді мо-| | | |функціональ- |нотерапії чи в комбінації| | | |ного класу |постійно чи курсами | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| тан після |Три ра-|ЛОР, сто-|Аналіз крові,|Вітаміно терапія, симптома-| острої |зи про-|матолог |флюорографія,|тична терапія, профілактика| невмонії |тягом 6|1 раз на |пневмотахо- |ГРВІ та грипу, відмова від| |місяців|рік |метрія (ПТМ),|куріння. При відсутності| | | |загальний |прогресирування процесу -| | | |аналіз мокро-|зняття з диспансерного обліку| | | |ти - 2 рази | | | | |через 1 і 6 | | | | |місяців | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ецидивний |Три ра-|ЛОР, |Аналіз крові,|Протирецидивна - 2 рази на| ронхіт |зи на |стомато- |аналіз мокро-|рік, і при ГРВІ: вітаміноте-| |рік |лог 1 раз|ти, загальний|рапія, загальнозміцнююча та| | |на рік, |і на ВК, ПТМ-|симптоматична терапія. Фізіо| | |фтизіатр |2 рази на |і фітотерапія, санація осе-| | | |рік, флюоро- |редків інфекції. Працевлашту-| | | |графія- 2 ра-|вання. Відмова від куріння | | | |зи на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронхіальна |2-3 ра-|Фтизіатр,|Аналіз крові,|Виключення контакту з алерге-| стма |зи на |ЛОР, сто-|загальний |ном, антибактеріальна терапія| |рік за-|матолог |аналіз мокро-|з приводу інших захворювань| |лежно |1 раз на |ти, ПТМ - 2-3|за суворими показаннями: про-| |від |рік |рази на рік, |філактична гіпосенсибілізуюча| |тяжко- | |флюорографія,|терапія за показаннями: фізі-| |сті | |ЕКГ-1 раз на |отерапія, дихальна гімнасти-| | | |рік. Хворим з|ка. Профілактика ГРВІ та гри-| | | |гормонозалеж-|пу, санація осередків інфек-| | | |ними формами |ції. Працевлаштування | | | |- аналіз кро-| | | | |ві і сечі на | | | | |цукор - 2 | | | | |рази на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронічна |3 рази |Стомато- |Аналіз крові |Протирецидивне лікування -| невмонія |на рік |лог 1 раз|клінічний - |2-3 рази на рік і при ГРВІ:| | |на рік, |3 рази на |інгаляція антисептичних роз-| | |фтизіатр,|рік, ПТМ - 2 |чинів, аерофітотерапія, за-| | |онколог |рази на рік, |гальнозміцнююче та протиза-| | |за пока- |флюорографія |пальне лікування, симптома-| | |заннями |- 2 рази на |тичні засоби. Працевлаштуван-| | | |рік, загаль- |ня | | | |ний аналіз | | | | |мокроти і на | | | | |ВК - 2 рази; | | | | |ЕКГ - 2 рази | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронічні |3-4 ра-|ЛОР, |Аналіз крові,|Протирецидивне лікування 2| агнійні |зи на |стомато- |аналіз мокро-|рази на рік у весняно-осінній| ахворювання |рік |лог 1 раз|ти загальний|період, при ГРВІ і грипі; ві-| егенів | |на рік, |і на ВК. |тамінотерапія, антибактері-| | |фтизіатр |Аналіз сечі. |альна та протизапальна тера-| | |- за по- |Флюорографія,|пія. Дренажна гімнастика,| | |казаннями|ПТМ - 2 рази|симптоматична терапія. Пра-| | | |на рік, ЕКГ -|цевлаштування | | | |1 раз на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| исемінірова-|2-6 ра-|Фтизіатр,|Аналіз крові,|Харчування з обмеженням вуг-| і процеси в |зів за-|ЛОР, сто-|загальний |леводів, солі, збагачене ві-| егенях: |лежно |матолог -|аналіз сечі, |тамінами, солями калію. Меди-| діопатичний |від тя-|1 раз на |загальний |каментозна терапія - корти-| іброзуючий |жкості |рік |аналіз |костероїди, препарати калію,| львеоліт; |процесу| |мокроти і ВК |анаболічні гормони. Працев-| кзогенний | | |- 1-4 рази |лаштування | лергічний | | |на рік, | | львеоліт, | | |ЕКГ, рентге- | | аркоідоз, | | |нографія | | істіоцитоз | | |легенів - 2 | | егенів | | |рази на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| иразкова |3 рази |ірург, |Аналіз крові|Харчування за 8 нормою. Про-| вороба |на рік |нколог |- 2 рази на|тирецидивне лікування (при| лунку і 12- |тера- |а пока- |рік, аналіз|частих рецидивах 3-4 рази на| алої |певт |аннями |калу на при-|рік) комбінацією холіноліти-| ишки | | |ховану кров|ків, антацидами чи тільки| | | |при загост-|блокаторами H2-рецепторів| | | |реннях. |гістаміну, вітаміни групи B,| | | |Аналіз шлун-|C. При виразці шлунку - пре-| | | |кового соку -|парати в'яжучої і стимулюю-| | | |1 раз на 2-3 |чої, слизетворення та обгор-| | | |роки. Рентге-|таючої дії. Працевлаштування | | | |нівське ен-| | | | |доскопічне | | | | |дослідження | | | | |при загост-| | | | |ренні | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронічний |3-4 ра-| | |Те ж, що і при виразковій| астродуоде- |зи на | | |хворобі, харчування за діє-| іт з частими|рік | | |тичною нормою | агострення- | | | | | и, ускладне-| | | | | нями | | | | | | | | | | стадії |2 рази | | | | тійкої |на рік | | | | емісії чи з | | | | | ідкими заго-| | | | | треннями | | | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронічний |3-4 ра-| |Білірубін, |Харчування за дієтичною нор-| ктивний |зи на | |холестерин, |мою. Профілактична терапія:| епатит |рік | |загальний |вітаміни групи B, C. Комп-| | | |аналіз |лексна терапія за показання-| | | |крові, |ми. Працевлаштування | | | |осадові про- | | | | |би, АСТ, АЛТ | | | | |- 1 раз на | | | | |рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ироз |4 рази | |Аналіз крові |Харчування за дієтичною нор-| ечінки |на рік,| |з підрахуван-|мою. Лікувально-профілактичні| |без не-| |ням тромбоци-|заходи як при хронічному ге-| |гатив- | |тів - 4 рази |патиті, симптоматична терапія| |ної ди-| |на рік |за показаннями. Працевлашту-| |наміки | | |вання | |- 2 | | | | |рази на| | | | |рік | | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| тан після |3 рази | |Біохімічне |Те ж саме, що і при хронічно-| еренесеного |на рік | |дослідження |му активному гепатиті | нфекційного | | |крові, оса- | | епатиту | | |дові проби, | | | | |ферменти | | | | |крові АСТ, | | | | |АЛТ - 1 раз | | | | |на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ронічний |1-4 ра-|Хірурги |Наявність |Харчування за дієтичною нор-| анкреатит |зи за- |за пока- |цукру в крові|мою. Профілактичне лікування| |лежно |заннями |та в сечі |2-4 рази на рік спазмолітичні| |від | |натще. |або церукал, жовчогонні, | |тяжкос-| |Холецистогра-|в'яжучі, вітаміни B, C, при| |ті про-| |фія за пока- |показаннях - ферментн і пре-| |цесу | |заннями |парати). Працевлаштування при| | | | |тяжкому розвитку захворювання| ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| тан після |1-2 ра-|Онколог, |Аналіз крові |За показаннями ферментна те-| езекції |зи на |хірург, |загальний, |рапія, жовчогонні, вітаміни| лунку, |рік |за пока- |рентгеноло- |групи B, C, протизапальні за-| олецистекто-| |заннями |гічне дослі- |соби. Харчування за дієтичною| ії та інших | | |дження за |нормою. Працевлаштування | перацій на | | |показаннями | | рганах | | | | | равлення | | | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ломерулоне- |4 рази |Стомато- |Аналіз крові |Максимальне виключення чинни-| рит дифузний|на рік |лог, ЛОР,|клінічний - |ків пошкодження (ліки, сиро-| сі форми. | |акушер- |4 рази на |ватки, вакцини, охолодження,| ієлонефрит | |гінеколог|рік, загаль- |інсоляції). Підтримуюча тера-| ронічний | |1 раз на |ний аналіз |пія після лікування гострих| | |рік |сечі - 4 ра- |форм або загострень хронічно-| | | |зи на рік. |го нефриту дезагрегатами (ку-| | | |Аналіз сечі |раптил) чи кортикостероїдами| | | |по Нечипоре- |чи цитостатиками. При хроніч-| | | |нко, проба |ному пієлонефриті - профілак-| | | |Зимницького |тичні курси протиінфекційних| | | |(при знижен- |препаратів (5- НОК, невігра-| | | |ні відносної |мон, фурадонін, ампіцилін то-| | | |густості се- |що). чергуючи з фітопрепара-| | | |чі до 1015 |тами | | | |при одноразо-| | | | |вому дослід- | | | | |женні сечі). | | | | |Визначення | | | | |загального | | | | |білка, сечо- | | | | |вини у сиро- | | | | |ватці крові | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| евматизм |4 рази |ЛОР, сто-|Аналіз крові |Медикаментозне лікування| |на рік |матолог -|загальний - |(нестероїдні протизапальні| | |1 раз на |4 рази на |препарати, амінохінолінові| | |рік |рік, загаль- |препарати, препарати наперс-| | | |ний аналіз |тянки, калію, сечогонні за| | | |сечі - 2 ра- |показаннями). Санація осеред-| | | |зи на рік, |ків інфекції | | | |ЕКГ - 2 рази | | | | |на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| евматоїдний |2-4 ра-|ЛОР, сто-|Аналіз крові|Постійне вживання нестероїд-| ртрит |зи на |матолог -|загальний, |них протизапальних препаратів| |рік |1 раз на |аналіз сечі|і базисних засобів (далагіл,| | |рік |загальний - 4|препарати золота, Д-пеніци-| | | |рази на рік.|лін), фізиотерапія 2 рази в| | | |При лікуванні|рік. Санація осередків інфек-| | | |препаратами |ції | | | |золота, ци-| | | | |тостатиками, | | | | |Д-пеніціліном| | | | |- 2 рази на| | | | |місяць, за-| | | | |гальний ана-| | | | |ліз крові,| | | | |щомісячно -| | | | |число тромбо-| | | | |цитів, щотиж-| | | | |ня - загаль-| | | | |ний аналіз| | | | |сечі. Рентге-| | | | |нографія суг-| | | | |лобів - 1-2| | | | |рази на рік,| | | | |рентгеногра- | | | | |фія грудної | | | | |клітки - 1 | | | | |раз на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| вороба |2-4 ра-|Стомато- |Загальний |Постійне вживання нестероїд-| ехтерева |зи на |лог,ЛОР, |аналіз крові|них протизапальних препаратів| |рік |офталь- |і сечі - 4|(вольтарен, ортофен, індоме-| | |молог |рази на рік.|тацин). Раціональне працев-| | |1-2 рази |Рентгеногра- |лаштування | | |на рік |фія кісток| | | | |тазу, хребта| | | | |і грудної| | | | |клітки - 1| | | | |раз на рік.| | | | |ЕКГ - 1 раз| | | | |на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| еформуючий |2-3 ра-| |Загальний |При наявності болю і реактив-| стеоартроз |зи на | |аналіз крові,|ного синовиіту - вживання| з ураженням |рік | |сечі - 2 рази|нестероїдних протизапальних| еликих | | |на рік, ЕКГ -|препаратів | углобів) | | |1 раз на рік.| | | | |Рентгеногра- | | | | |фія суглобів| | | | |-1 раз на рік| | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| истемний |При мі-|ЛОР, сто-|Загальний |Медикаментозне лікування| ервоний |німаль-|матолог, |аналіз крові |(глюкокортикоїди і цитостати-| овчок |ній ак-|гінеко- |і сечі - 4-6|ки) в індивідуально підібра-| |тивнос-|лог, оф- |разів на рік,|них дозах. Працевлаштування | |ті - 2 |тальмолог|кількість | | |рази на|1 раз на |тромбоцитів -| | |рік, |рік |2 рази на| | |при II | |рік, при зас-| | |степені| |тосуванні ци-| | |актив- | |тотоксичних | | |ності -| |препаратів -| | |4 рази | |щомісячно, | | |на рік | |контроль ана-| | | | |лізів ЕКГ -| | | | |1-2 рази на| | | | |рік. Рентге-| | | | |нографія ор-| | | | |ганів грудної| | | | |клітки - 2| | | | |рази на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| истемна |2-4 ра-|Стомато- |При лікуванні|Медикаментозне лікування| клеродермія |зи на |лог, ЛОР,|Д-пеніциламі-|(Д-пеніциламін, цитостатики)| |рік |невропа- |ном, цитоста-|за показаннями. Санація осе-| | |толог - 1|тиками - за-|редків інфекції. Фізіотерапія| | |раз на |гальний ана-|2 рази на рік. Працевлашту-| | |рік |ліз крові і|вання | | | |сечі - 1 раз| | | | |на 4 тижні.| | | | |Рентгеногра- | | | | |фія кісток,| | | | |грудної кліт-| | | | |ки - 1 раз на| | | | |рік. ЕКГ - 1| | | | |раз на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ерматоміозит|4 рази |Невропа- |Загальний |Медикаментозне лікування| ідіопатич- |на рік |толог 2 |аналіз крові|(кортикостероїди, метатрек-| ий) | |рази на |і сечі - 1|сат, симптоматичні засоби)| | |рік, сто-|раз на 3 мі-|вітамінотерапія (вітамін Е).| | |матолог 1|сяці протягом|Працевлаштування | | |раз на |1 року, потім| | | |рік |- 1-2 рази на| | | | |рік. Рентге-| | | | |нографія ор-| | | | |ганів грудної| | | | |клітки - 1| | | | |раз на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ифузний | |Хірург, | |Лікування тиреостатичними | оксичний | |офтальмо-| |препаратами у стаціонарі | об - у | |лог за | | | тадії | |показан- | | | агострення | |нями | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| стадії |2 рази |Хірург за| |Лікування тиреостатичними | едикаментоз-|на рік |показан- | |препаратами за підтримуючою | ої компенса-| |нями. | |дозою | ії | |Ендокри- | | | | |нолог 2 | | | | |рази на | | | | |рік | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| укровий |1 раз |Ендокри- |Загальний |Обмеження вуглеводів, ліку-| іабет I |на 3 |нолог 4 |аналіз крові|вання інсуліном. Курси дезаг-| ипу: |тижні |рази на |і сечі, ана-|регантів (аспірин, курантіл,| лабільний | |рік, оф- |ліз сечі і|дентал) | роцес | |тальмо- |крові на цу-| | | |лог, нев-|кор, ацетон -| | | |ропатолог|1 раз на мі-| | | |1-2 рази |сяць, ЕКГза| | | |на рік |показаннями | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| стабільний |1 раз |Ендокри- |Загальний |Обмеження вуглеводів, ліку-| роцес |на мі- |нолог 2 |аналіз крові|вання інсуліном. Курсове про-| |сяць |рази на |і сечі, ана-|філактичне лікування дезагре-| | |рік, |ліз крові і|гантами | | |офтальмо-|сечі на цукор| | | |лог, нев-|і ацетон - 1| | | |ропатолог|раз на мі-| | | |2 рази на|сяць. ЕКТ -| | | |рік |за показання-| | | | |ми | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| укровий |1 раз |Ендокри- |Те ж саме |Лікування пероральними препа-| іабет II |на 3 |нолог, | |ратами, що зменшують кіль-| ипу: |місяці |офтальмо-| |кість цукру | | |лог, нев-| | | | |ропатолог| | | | |1-2 рази | | | | |на рік | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| алізодефі- |4 рази |Залежно |Загальний |Лікування основного захворю-| итна анемія |на рік |від |аналіз крові |вання, препарати заліза. Пра-| | |етіології|- 4 рази на |цевлаштування | | |основного|рік. Рентге- | | | |захворю- |носкопія | | | |вання - |шлунку (ФГДС)| | | |акушер- |- 1 раз на | | | |гінеколог|рік | | | |2 рази на| | | | |рік | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| 12 |4-5 ра-|Гематолог|Загальний |Медикаментозна терапія віта-| ефіцитна |зів на |2 рази на|аналіз крові |міном B12 та фолієвою кисло-| немія |рік |рік |- 4-5 разів |тою | | | |на рік. Рент-| | | | |генівське до-| | | | |слідження | | | | |шлунково-киш-| | | | |кового тракту| | | | |- 1 раз на| | | | |рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ієлолейкоз |12-14 |Гематолог|Загальний |Працевлаштування. Вітаміноте-| ронічний |разів |4 рази на|аналіз крові|рапія. Санація осередків хро-| |на рік |рік |- 12-14 разів|нічної інфекції. Медикамен-| | | |на рік. Стер-|тозна терапія (курсова і пре-| | | |нальна пунк-|ривнопідтримуюча монохіміоте-| | | |ція та трепа-|рапія) | | | |нобіопсія під| | | | |час стаціо-| | | | |нарного ліку-| | | | |вання - 1 раз| | | | |на 2 роки.| | | | |Рентгеногра- | | | | |фія скелету -| | | | |1 раз на 2 | | | | |роки | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| імфолейкоз |6 раз |Гематолог|Загальний |Загальнозміцнююча та медика-| ронічний |на рік |2 рази на|аналіз крові|ментозна терапія (хіміотера-| | |рік, сто-|- 6 разів на|пія, гормони, антибактеріаль-| | |матолог, |рік. Стер-|ні препарати) | | |невропа- |нальна пунк-| | | |толог, |ція, рентге-| | | |ЛОР - |носкопія ор-| | | |1 раз на |ганів грудної| | | |рік |клітки - 1| | | | |раз на рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| імфоаденопа-|4 рази |Фтизіатр,|Загальний |Санація осередків інфекції.| ія |на рік |хірург |аналіз крові |Полівітамінотерапія, антибак-| | |1 раз на |- 4 рази на |теріальна терапія. Протипока-| | |рік |рік. Аналіз |зання фізіотерапевтичних і| | | |крові на ВІЛ |теплових процедур | | | |- 2 рази на | | | | |рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| ієломна |8-10 |Гематолог|Загальний |Виключення фізичних наванта-| вороба |разів |2 рази на|аналіз крові|жень. Медикаментозна хіміоте-| |на рік |рік |і сечі - 8-10|рапія і гормонотерапія. Пра-| | | |разів на рік.|цевлаштування | | | |Рентгеногра- | | | | |фія кісток| | | | |скелета та| | | | |черепа | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| короминущі |Протя- |Терапевт |Аналіз крові |Працевлаштування. Гіпотензив-| орушення |гом ро-|і окуліст|та загальний |на терапія. Курсове застосу-| озкового |ку 1 |1 раз на |аналіз сечі, |вання вазоактивних препаратів| ровообігу з |раз на |рік, |аналіз крові |і засобів, що покращують ме-| середковою |3-4 міс|невропа- |на цукор - 1 |таболізм мозку, протисклеро-| еврологічною|далі - |толог 2-3|раз на рік.|тичних засобів, антиагреган-| имптоматикою|1-2 ра-|рази на |ЕКГ - 1 раз |тів | |зи на |рік |на рік. Прот-| | |рік | |ромбін крові | | | | |- 1 раз на | | | | |рік | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| озковий |1 раз |Невропа- |Те ж |Те ж | нсульт з |на 3-4 |толог 1 | | | алишковими |місяці,|раз на | | | вищами (у |далі |3-4 мі- | | | сіб, які |1-2 ра-|сяці, | | | берегли |зи на |далі 1-2 | | | рацездат- |рік при|рази на | | | ість) |відсут-|рік | | | |ності | | | | |повтор-| | | | |них го-| | | | |стрих | | | | |поруше-| | | | |нь моз-| | | | |кового | | | | |крово- | | | | |обігу | | | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| соби, які |1 раз |Терапевт,|Розгорнутий |Рекомендації по працевлашту-| азнали |на рік |хірург, |аналіз крові,|ванню. Харчування за нормою| пливу | |гінеколог|конгулограма,|7. Вітамінотерапія. Санація| онізуючої | |(для жі- |визначення: |осередків хронічної інфекції.| адіації | |нок), |активності |Загальнозміцнююча терапія | | |отоларин-|АлАТ, АсАТ,| | | |голог, |лужної фосфа-| | | |невропа- |тази, рівня| | | |толог, |загального | | | |окуліст, |холестерина, | | | |психіатр |Р-ліпопротеі-| | | |не рідше |дів, прямого| | | |як 1 раз |білірубіна, | | | |на рік |білка та біл-| | | |при необ-|кових фрак-| | | |хідності;|цій. При мож-| | | |гемато- |ливості іму-| | | |лог, |нологічні | | | |ендокри- |дослідження. | | | |нолог, |Крім цього | | | |онколог, |діагностичні | | | |гастро- |призначення, | | | |ентеролог|які рекомен-| | | | |довані відпо-| | | | |відними фа-| | | | |хівцями | | ------------+-------+---------+-------------+-----------------------------| соби, які |1 раз |Те ж |Те ж |Те ж | воріли на |на пів-| | | | остру |річчя | | | | роменеву | | | | | воробу | | | | | ---------------------------------------------------------------------------
Додаток 2до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схемадинамічного нагляду за хворими на туберкульоз
----------------------------------------------------------------------------------------- рупа диспансерного|Частота |Огляди у лі-|Назва і частота |Основні лікувально-оздо-| бліку хворих на |спостереження|карів інших |лабораторних та |ровчі заходи та терміни | уберкульоз, їх ха-|фтизіатрами |спеціальнос-|інших діагности-|спостереження в групах | актеристика та | |тей |чних обстежень |обліку | ісце перебування | | | | | ------------------+-------------+------------+----------------+------------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ---------------------------------------------------------------------------------------| I ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| ктивний туберкуль-|Для хворих|За наявності|Клінічний аналіз| Підгрупа "А" | з органів дихання|підгрупи "А"|у хворого|крові, сечі - 1|Основний курс комплекс-| ворі на активний|і "Б" визна-|супровідних |раз на місяць.|ної хіміотерапії, а за| уберкульоз, які|чається тера-|захворювань |Рентгенограми -|наявності показань хі-| отребують необхід-|пією, що про-|залучаються |1 раз на 3 міся-|рургічне втручання і ко-| их лікувальних та|водиться, але|і інші ліка-|ці для хворих I|лапсотерапія | оціально-профілак-|не рідше як|рі-фахівці |А ГДО Томограми| | ичних заходів з|один раз на| |Перед початком| Підгрупа "Б" | етою їх клінічного|місяць | |лікування, далі|Відбір хворих для прове-| илікування, від-| | |- 1 раз на 3 мі-|дення тривалої комплекс-| овлення працездат-| | |сяці до зникнен-|ної хіміотерапії або хі-| ості і оздоровлен-| | |ня порожнини,|рургічного лікування, а| я осередка тубер-| | |далі перед знят-|при неможливості їх про-| ульозної інфекції | | |тям з епідеміо-|ведення - повторні ко-| | | |логічного обліку|роткочасні курси хіміо-| | | | |терапії | | | | | | ------------------+-------------+------------+----------------+------------------------| Підгрупа "А" | | | | | ворі із вперше ус-| |Фтізіохірург|Обстеження мок-|Для бацилярних хворих| ановленим тубер-| |оглядає че-|роти на ВК (про-|обох груп Проведення| ульозним процесом,| |рез 4 - 6|мивних вод брон-|профілактичних і оздо-| з загостренням або| |місяців від|хів) перед по-|ровчих заходів в вогни-| ецидивом після ра-| |початку хі-|чатком лікування|щах туберкульозної ін-| іше проведеного| |міотерапії, |не менше як 2|фекції. Поряд із цим| фективного ліку-| |коли порож-|рази методом|проводяться заходи, які| ання (місця утри-| |нина розпаду|бактеріоскопії, |спрямовані на відновлен-| ання: туб.лікарня,| |не має тен-|а при негативно-|ня працездатності і ра-| пеціалізована про-| |денції до|му результаті -|ціональне працевлашту-| итуберкульозна | |закриття або|методом флота-|вання хворих. Проведення| ВП) | |формується |ції, і незалежно|цих заходів здійснюється| | |туберкулома,|від цих обсте-|за показаннями стосовно| Підгрупа "Б" | |а також при|жень. 3 обсте-|небацелярних хворих 1| ворі, в яких внас-| |відсутності |ження на ВК ме-|групи, а також II, III,| ідок неповноцінне| |ефективності|тодом посіву.|VII груп диспансерного| роведеного анти-| |консерватив-|Дослідження мок-|обліку. Хворі I А ГДО| актеріального або| |ного ліку-|роти на ВК по-|при відсутності у них| ірургічного ліку-| |вання, час-|винно повторюва-|обтяжуючих чинників пе-| ання (а також при| |тих загост-|тися не рідше як|реводяться до II ГДО по| еможливості їх| |реннях про-|1 раз на місяць|закінченню ефективного| роведення через| |цесу |до зникнення ВК,|курсу хіміотерапії, або| ротипоказання) | | |підтвердженого |після вдалої резекції| формувався хроніч-| | |не менш, як дво-|легенів але не раніше| ий туберкульозний| | |ма послідовними|ніж через рік. Особи,| роцес: | | |негативними бак-|які виділяють бацили,| ) хворі, які виді-| | |теріоскопічними |одночасно знімаються з| яють бацили із| | |та культуральни-|епідеміологічного обліку| ронічними деструк-| | |ми обстеженнями,| | ивними формами ту-| | |а потім 1 раз на| | еркульозу при на-| | |2 - 3 місяці (в| | вності бациловиді-| | |період лікування| | ення і каверни по-| | |- після дводен-| | ад 2 роки | | |ної перерви в| | ) хворі, які не| | |прийманні проти-| | иділяють ВК, із| | |туберкульоз них| | аявністю осумкова-| | |препаратів) до| | ої емпієми, тубер-| | |заживання порож-| | уломи з розпадом | | |нини розпаду,| | | | |підтвердженого | | | | |томографічно | | ------------------+-------------+------------+----------------+------------------------| ісця утримання | | |Визначення чут-|Особи з малими формами| пеціалізовані про-| | |ливості до ліків|туберкульозу легень без| итуберкульозні УВП| | |1 А ГДО - до по-|розпаду і бациловиділен-| уберкульозні | | |чатку лікування|ня, при повному розсмок-| ікарні | | |та 1 раз на 3|туванні або невеликих| | | |місяці підчас|залишкових змінах (неве-| | | |хіміотерапії I Б|ликий фіброз), можуть| | | |ГДО - 1 раз на|бути переведені з I ГДО| | | |рік, але не мен-|безпосередньо до III,| | | |ше 1 раза на 3|минуючи II. Затримання| | | |місяці в період|хворих у 1 групі ще на 6| | | |проведення три-|- 12 місяців більше вка-| | | |валої хіміотера-|заного терміну необхід-| | | |пії |не: | | | | |а) при неповноцінно про-| | | | |веденому лікуванні; | | | | |б) при наявності обтяжу-| | | | |ючих чинників; | | | | |в) при сприятливому за-| | | | |кінченні хронічних дест-| | | | |руктивних процесів з ут-| | | | |воренням твердих осеред-| | | | |ків, рубців. При сприят-| | | | |ливому закінченні хро-| | | | |нічного деструктивного| | | | |туберкульозу з утворен-| | | | |ням цирозу, заповнених| | | | |чи санованих порожнин (в| | | | |тому числі після кавер-| | | | |нотомії) хворі перево-| | | | |дяться до II групи не| | | | |раніше, як через 3 роки| | | | |з моменту їх утворення | | | | | | ---------------------------------------------------------------------------------------| II ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| атихаючий активний|1 раз на 3 |Див. по |Аналіз крові,|3-місячні повторні се-| уберкульоз органів|місяці |I ГДО. До|сечі та ін. ла-|зонні курси хіміотерапії| ихання | |фтизіохірур-|бораторні обсте-|2 препаратами 2 рази на| ворі, переведені з| |га направля-|ження: 1 раз на|рік амбулаторно. При| ГДО (місця утри-| |ються на|3 місяці |відсутності несприятли-| ання: спеціалізо-| |консультацію|Рентгенограми: 1|вих факторів хворі з ма-| ані протитубер-| |хворі з ту-|раз на 3 місяці,|лими залишковими змінами| ульозні УВП) | |беркуломами |але не рідше 1|спостерігаються у II| | |4 см і біль-|разу на 6 міся-|групі протягом 1 року.| | |ше в діамет-|ців |При великих залишкових| | |рі |Томограми: Перед|змінах, недостатньому| | | |переведенням до|лікуванні свіжого проце-| | | |III ГДО Обсте-|су і після вилікування| | | |женняна виділен-|хронічного деструктивно-| | | |ня бацил 1 раз|го туберкульозу, термін| | | |на 3 місяці ме-|перебування хворих у II| | | |тодом бактеріос-|групі збільшується на| | | |копії та не мен-|1-2 роки. При наявності| | | |ше 1 разу на рік|несприятливих факторів| | | |для хворих, що|хворі також затримуються| | | |мали колись по-|у II групі на 1 рік, як-| | | |рожнину, розпаду|що з цієї причини термін| | | |або виділення ВК|їх перебування у I групі| | | | |не був збільшений. Хворі| | | | |з великими турбекуломами| | | | |(більше 4 см в діаметрі)| | | | |залишаються у II групі| | | | |під багаторічним нагля-| | | | |дом | | | | | | ---------------------------------------------------------------------------------------| III ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| еактивний тубер-|1 раз на 6 |Див. I ГДО |Аналіз крові та| | ульоз органів ди-|місяців | |сечі: 1 раз на 6| | ання Особи, пере-| | |місяців | | едені з I, II| | | | | руп: | | | | | | | | | | Підгрупа "А" | | |Рентгенограми: |Комплексна хіміотерапія| великими залишко-| | |не менше 1 разу|- не менше 3-місячних| ими змінами | | |на 6 місяців|сезонних курсів з засто-| | | |(при планових|суванням туберкулоста-| | | |флюорографічних |тичних препаратів 1-2| | | |оглядах - можли-|рази на рік в амбулатор-| | | |ва заміна) |них умовах. Терміни| | | | |спостереження хворих: | | | | | | Підгрупа "Б" | | |Обстеження на| | малими залишкови-| | |бациловиділення |за III А ГДО - 3-5 роки;| и змінами (місця| | |1 раз на 6 міся-| | тримання: УВП за| | |ців методом по-|за III Б ГДО - 1 рік | идами режиму на| | |сіву для хворих,| | агальних підста-| | |які мали колись| | ах) | | |порожнину розпа-| | | | |ду або що виді-| | | | |ляли ВК | | | | | | | ---------------------------------------------------------------------------------------| IV ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| дорові особи, які|1 раз на 6 |Див. I ГДО |Ширококадрова |Проводяться заходи,| роживали на момент|місяців | |флюорографія, а|спрямовані на оздоров-| иявлення хворого| | |при неможливості|лення осередка тубер-| а туберкульоз у| | |- рентгеноскопія|кульозної інфекції та| пільному з ним| | |не менш 1 разу|підвищення опірності ор-| риміщенні та які| | |за півріччя.|ганізму осіб, які кон-| ули з ним у кон-| | |Аналізи крові,|тактували з хворим, а| акті (місця утри-| | |сечі, обстежен-|також хіміопрофілактика| ання: УВП за вида-| | |няна бациловиді-|протягом 2 місяців одра-| и режиму на за-| | |лення за пока-|зу після взяття на об-| альних підставах) | | |заннями |лік, одноразово | | | | | | ---------------------------------------------------------------------------------------| V ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| ворі на позалеге-|Частота кон-| |Ширококадрова |Проводяться необхідні| евий туберкульоз |сультацій | |флюорографія, а|лікувальнопрофілактичні | |відповідних | |при неможливості|заходи залежно від ак-| Підгрупа "А" |спеціалістів | |рентгеноскопії |тивності процесу та| ворі на активний|визначається |До лікаря|не менш як 1 раз|підгрупи диспансерного| озалегеневий ТВС,|проводжуваним|фтизіохірур-|за півріччя.|спостереження. Лікування| кі потребують лі-|лікуванням. |га хворі|Аналіз сечі та|позалегеневого тубер-| увальних і спеці-|Всі хворі на|направляють-|інші лабораторні|кульозу здійснюється| льних профілактич-|позалегеневий|ся при нее-|обстеження про-|відповідними спеціаліс-| их заходів з метою|туберкульоз і|фективному |водяться за ре-|тами або під їх керів-| х клінічного вилі-|клінічно ви-|консерватив-|комендаціями |ництвом фтизіотерапевта-| ування, відновлен-|лікувані осо-|ному ліку-|відповідних спе-|ми. | я працездатності,|би при від-|ванні |ціалістів або| | іквідації осередка|сутності в| |лікарів-фтизіат-|Терміни спостереження у| нфекції, хворі,|них легенево-| |рів |кожній підгрупі V групи| кі виділяють ВК,|го процесу| | |обліку визначаються від-| ри наявності сви-|підлягають | | |повідними спеціалістами| евих форм позале-|клініко-рент-| | |залежно від динаміки ту-| еневого туберкуль-|генологічному| | |беркульозного процесу і| зу та при ураженні|контролю не| | |проведених лікуваль-| ирок беруться на|менше 1 разу| | |но-профілактичних захо-| блік бациловиділю-|на 6 місяців | | |дів (дис. I, II та III| ачів (місця утри-| | | |ГДО) | ання: туберкульоз-| | | | | і лікарні, спеціа-| | | | | ізовані протиту-| | | | | еркульозні УВП) | | | | | | | | | | Підгрупа "Б" | | | | | ворі з затухаючим| | | | | ктивним позалеге-| | | | | евим туберкуль-| | | | | зом, які переведе-| | | | | і із підгрупи "А"| | | | | місця утримання| | | | | пеціалізовані про-| | | | | итуберкульозні | | | | | ВП) | | | | | | | | | | Підгрупа "В" | | | | | соби з неактивним| |Консультація| | | озалегеневим ту-| |ортопеда | | | еркульозом, пере-| | | | | едені з підгрупи| | | | | А" та "Б" або| | | | | перше взяті на об-| | | | | ік з неактивним| | | | | уберкульозом (міс-| | | | | я утримання: УВП| | | | | а видами режиму на| | | | | агальних підста-| | | | | ах) | | | | | | | | | | 0 (нульова) ГДО | | | | | уберкульоз органів|За показання-|Див.I А ГДО |Див.I ГДО |Пробна хіміотерапія з| ихання сумнівної|ми | | |повторним клініко-рент-| ктивності. Особи з| | | |генологічними та лабора-| уберкульозними | | | |торними обстеженнями для| мінами в легенях,| | | |вирішення питання про| кі потребують| | | |активність процесу. Тер-| точнення активнос-| | | |мін спостереження зале-| і процесу (місця| | | |жить від установленої| тримання: тубер-| | | |ГДО | ульозні лікарні,| | | | | таціонари медчас-| | | | | ини УВП до уточ-| | | | | ення активності| | | | | роцесу, але не| | | | | ільше, як 3 міся- | | | | | і) | | | | | ---------------------------------------------------------------------------------------| VII ГДО | ---------------------------------------------------------------------------------------| рупа з підвищеним| | | | | изиком рецидиву| | | | | бо захворювання | | | | | | | | | | Підгрупа "А" | | | | | підвищеним ризи-|1 раз на |Див. I А ГДО|Аналіз крові,|Загальні оздоровчі захо-| ом рецидиву: особи|рік | |сечі 1 раз на|ди що направлені на під-| великими залишко-| | |рік, флюорограми|вищення резистентності| ими змінами, пере-| | |або рентгеногра-|до туберкульозу. | едені з III групи | | |ми 2 рази на| | | | |рік. Обстеження|Курси хіміопрофілактик и| Підгрупа "Б" | | |на бациловиді-|у випадках появи факто-| підвищеним ризи-| | |лення за пока-|рів. що послабляють| ом захворювання:| | |заннями, але не|опірність організму.| соби з вперше ви-| | |менше 1 разу на|Спостерігаються протягом| вленими вираженими| | |рік методом бак-|всього життя | еактивними тубер-| | |теріоскопії і не| | ульозними змінами| | |менше одного по-| | легенях - фіброз-| | |сіву на рік осо-| | овогнищевими, ци-| | |бам, які мали в| | отичними, числен-| | |минулому хроніч-| | ими кальцинатами| | |ний деструктив-| | в тому числі ак-| | |ний туберкульоз| | ивність яких вик-| | |легень і які ви-| | ючена методом| | |діляли ВК | | робної хіміотера-| | | | | ії). Крім того в| | | | | ожну з підгруп мо-| | | | | уть бути включені| | | | | соби з малими за-| | | | | ишковими змінами| | | | | а наявності уск-| | | | | аднюючих факторів| | | | | місця утримання:| | | | | ВП за видами режи-| | | | | ів на загальних| | | | | ідставах) | | | | | ----------------------------------------------------------------------------------------
Додаток 3до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схемадинамічного нагляду за хворими на хронічний алкоголізм
------------------------------------------------------------------ N |Групи |Частота|Огляди |Назва і частота |Основні лікувально-| /п|диспан-|нагляду|лікарів |лабораторних та |оздоровчі заходи | |серного| |інших |інших діагности-| | |обліку | |спеціа- |чних досліджень | | | | |льностей| | | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| . |I група|1 раз |терапевт|Клінічні аналізи|Психотерапевтичні, | | |на | |крові і сечі,|немедикаментозні та| | |місяць | |біохімічні ана-|медикаментозні ме-| | | | |лізи (печінкові|тоди лікування ал-| | | | |проби), сероло-|коголізму | | | | |гічні обстеження| | | | | |крові на реакцію| | | | | |Вассермана, ЕКГ,| | | | | |рентгефлюорогра-| | | | | |фія до початку| | | | | |лікування | | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| . |II |1 раз |терапевт| - |Нагляд, психотера-| |група |на 2 | | |певтичні бесіди,| | |місяці | | |короткі курси меди-| | | | | |каментозного та не-| | | | | |медикаментозного | | | | | |лікування в період| | | | | |проведення підтри-| | | | | |муючого лікування | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| . |III |1 раз |терапевт| - |Нагляд, психотера-| |група |на три | | |певтичні бесіди | | |місяці | | | | ----------------------------------------------------------------- Додаток 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 4до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схемадинамічного нагляду за хворими наркоманією
------------------------------------------------------------------ N |Групи |Частота|Огляди |Назва і частота |Основні лікувально-| /п|диспан-|нагляду|лікарів |лабораторних та |оздоровчі заходи | |серного| |інших |інших діагности-| | |обліку | |спеціа- |чних досліджень | | | | |льностей| | | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | --+-------+-------+--------+----------------+-------------------| 1.|I група|1 раз |терапевт|Клінічні аналізи|Дезінтоксикаційна | | |на |невропа-|крові, сечі, бі-|та загальнозміцнюю-| | |місяць |толог |охімічні аналі-|ча терапія, психо-| | | | |зи, серологічне|терапія, седативні| | | | |обстеження крові|препарати для купі-| | | | |на реакцію Вас- |рування абстінента,| | | | |сермана, |фізіотерапія, меди-| | | | |мана, ЕКГ, рент-|каментозна корекція| | | | |генографія, флю-|рецидивів захворю-| | | | |орографія до по-|вання | | | | |чатку лікування,| | | | | |а в подальшому -| | | | | |за показаннями | | 2.|II |1 раз |терапевт|За показаннями |Психотерапія проти-| |група |2 на | | |рецидивні курси ме-| | |місяці | | |дикаментозної та| | | | | |немедикаментозної | | | | | |терапії, трудотера-| | | | | |пія, нагляд | 3.|III |1 раз |терапевт|За показаннями |Психотерапевтичні | |група |на 3 | | |бесіди, трудотера-| | |місяці | | |пія, нагляд, проти-| | | | | |рецидивні курси за| | | | | |наявності показань | | | | | | | 4.|IV |1 раз |терапевт|За показаннями |Психотерапевтичні | |група |на 4 | | |бесіди, трудотера-| | |місяці | | |пія, нагляд | ----------------------------------------------------------------- Додаток 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 5до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схема динамічного нагляду за хворимина шкірні та венеричні захворювання
----------------------------------------------------------------------------- озологічна |Частота |Огляди | Назва і частот |Основні лікуваль-| форма |нагляду |лікарів |лабораторних та інших |но-профілактичні | | |інших |діагностичних досдід- | заходи | | |спеціа- |жень | | | |льностей | | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| кзема, |2 рази |Терапевт |Загальні аналізи крові|Дієта. | ейродерміт,|на рік |- 1 раз |- 1 раз на рік, австра-|Медикаментозне | усковий | |на рік |лійський антиген, КСР |лікування, | ишай | | | |фізіотерапія | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| ервоний |4 рази |Терапевт,|Клінічний аналіз крові,|Режим, | овчок |на рік |ЛОР, |біохімічні дослідження,|медикаментозне | усі форми) | |стомато- |ЕКТ - 2 - 4 рази на|лікування, | | |лог - 1 |рік, мікрореакція, з|фізіотерапія | | |раз на |кардіоліпіновим антиге-| | | |рік |ном - 1 раз на рік, за-| | | | |гальний аналіз сечі - 2| | | | |- 4 рази на рік | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| клеродермія|4 рази |Терапевт,|Клінічний аналіз крові,|Медикаментозне | усі форми) |на рік |невропа- |загальний аналіз сечі,|лікування, | | |толог, |біохімічне дослідження.|фізіотерапія | | |ЛОР, сто-|ЕКГ - 2 рази на рік,| | | |матолог |мікрореакція з кардіо-| | | |- 1 раз |ліпіновим антигеном - 1| | | |на рік |раз на рік | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| онорея |7-10 |За |Клінічний аналіз крові,|Медикаментозне | |разів |рекомен- |загальний аналіз сечі -|лікування відпо-| | |даціями |3 рази (до лікування,|відно до інструк-| | |дермато- |після лікування і при|ції, затверджено | | |венероло-|знятті з обліку), кла-|наказом МОЗ Укра-| | |га |сичні серологічні реак-|їни від 30.12.92| | | |ції (Васермана, Кана,|р. N 207 | | | |Закса-Вітебського) - 7|( v0207282-92 ) | | | |разів; 1 раз до ліку-| | | | |вання, 6 - щомісячно| | | | |після закінчення ліку-| | | | |вання, австралійський| | | | |антиген | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| ифіліс |15-18 ра- |За |Клінічний аналіз крові|Медикаментозне | хворі, які |зів на рік |рекомен- |- 12-18 разів на рік,|лікування із від-| еребувають |в залеж- |даціями |загальний анал сечі -|повідно до інс-| а лікуван- |ності від |дермато- |8-12 разів на рік, се-|трукції, затверд-| і) |форми зах- |венеро- |рологічні реакції (КСР)|женої наказом МОЗ| |ворювання |лога |- 12-18 разів. РІТ і|України від| |і методу | |РІФ - за показниками,|30.12.92 р. N 207| |лікування | |рентгенологічне дослід-|( v0207282-92 ) | | | |ження - 1 раз до ліку-| | | | |вання, мікрологічне| | | | |дослідження за показан-| | | | |нями, австралійський| | | | |антиген | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| ифіліс |Особи, які |Терапевт,|Клінічний аналіз крові,| | хворі, які |отримали |невропа- |загальний аналіз сечі,| | акінчили |превентив- |толог, |серологічний контроль| | ікування і |не ліку- |ЛОР, |(реакція Васермана з| | еребувають |вання в |офталь- |трьома антигенами), Ка-| | ід нагля- |період не |молог, |на, ЗаксаВітебського).| | ом) |більш ніж |рентгено-|При різко позитивній| | |14 днів |лог за |реакції з кардіоліпіно-| | |після кон- |показан- |вим антигеном - визна-| | |такту 3 |нями і |чення титру реагінів.| | |хворим на |при знят-|Строки клінічно-сероло-| | |сифіліс, |ті з об- |гічного нагляду: після| | |повинні |ліку |превентивного лікуван-| | |відвідати | |ня, якщо після контакту| | |лікаря та | |пройшло не більш як 2| | |пройти | |тижні - 6 місяців з яв-| | |обстеження | |кою до лікаря і дослід-| | |КСР один | |женням КСР - 1 раз на| | |раз на мі- | |місяць; якщо після кон-| | |сяць | |такту пройшло від 2| | | | |тижнів до 4 місяців - 1| | | | |рік з явкою до лікаря| | | | |та дослідженням КСР -| | | | |протягом перших 6 міся-| | | | |ців щомісячно, потім 1| | | | |раз за квартал; сифілі-| | | | |су первинного - перший| | | | |рік з явкою до лікаря| | | | |та дослідженням КСР на| | | | |протязі 6 місяців щомі-| | | | |сячно, потім 1 раз у| | | | |квартал; сифілісу пер-| | | | |винного серопозитивного| | | | |і вторинного свіжого -| | | | |3 роки з явкою до ліка-| | | | |ря і дослідженням КСР -| | | | |1 раз на місяць до пов-| | | | |ної негативації, потім| | | | |до закінчення другого| | | | |року нагляду - 1 раз на| | | | |квартал, протягом| | | | |третього року нагляду -| | | | |1 раз на 6 місяців; си-| | | | |філісу вторинного реци-| | | | |дивного і прихованого| | | | |серопозитивного (раннь-| | | | |ого, пізнього і неуточ-| | | | |неного) - 5 років з яв-| | | | |кою до лікаря і на дос-| | | | |лідження КСР щомісячно| | | | |до повної негативації| | | | |КСР, потім до закінчен-| | | | |ня другого року нагляду| | | | |- 1 раз за квартал,| | | | |протягом третього року| | | | |- 1 раз в 6 місяців,| | | | |протягом подальших ро-| | | | |ків - 1 раз на рік.| | | | |Рентгенологічне та лік-| | | | |ворологічне дослідження| | | | |- за показаннями (хворі| | | | |на всі форми сифілісу)| | | | |рекомендується дослід-| | | | |ження крові на РІТ,| | | | |РІФ, рентгенологічне та| | | | |лікворологічне дослід-| | | | |ження. Австралійський| | | | |антиген | | -----------+-----------+---------+-----------------------+-----------------| рихомоноз |2 рази на |За |Бактеріологічне - 5-7|Медикаментозне | ечостате- |рік |рекомен- |разів, посів патологіч-|лікування | ий | |даціями |ного матеріалу на гоно-| | | |дермато- |рею і трихомоноз - 1| | | |венеро- |раз, серологічні реак-| | | |лога |ції (Васермана, Кана,| | | | |Закса-Витебського) -| | | | |1-2 рази, австралійсь-| | | | |кий антиген | | ---------------------------------------------------------------------------- римітка. Підлягають нагляду з контрольними оглядами удерматовенеролога не рідше як один раз за б місяців
засуджені, хворі на хронічні професійні дерматити,
екзему, лусковий лишай, нейродерматит, червоний вовчок
(при цьому у весняний період проводиться профілактичний
курс лікування), а також при наявності пігментних
невусів та трофічних виразок, що довго не гояться,
рубців після променевих уражень шкіри і опіків.
( Додаток 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 6до Інструкції по проведенню деспансерізації
хворих, які утримуються в УВП
Примірна схема динамічного нагляду за хворимина кишкові інфекційні захворювання
--------------------------------------------------------------------------- N |Нозологічні|Період |Частота|Огляди |Найменування і | Примітка | /п| форма |нагляду|нагляду|лікарів |частота | | | | | |інших |лабораторних та | | | | | |спеціа- |інших діагности-| | | | | |льностей|чних досліджень | | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 1.|Бактеріаль-|3 міс. |1 раз |Інфекці-|Одноразове бак-|При рецидиві| |на дизенте-| |на |оніст |теріологічне |захворювання або| |рія, | |місяць |(тера- |обстеження 1 раз|виявленні у фе-| |коліти, | | |певт) |на місяць |каліях патоген-| |ентеріти, | | | | |них бактерій| |ентероко- | | | | |кишкової групи| |літи | | | | |ці особи знову| | | | | | |проходять ліку-| | | | | | |вання | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 2.|Хронічна |6 міс. |1 раз |Інфекці-|Одноразове бак-|За клінічними та| |дизентерія,| |на |оніст |теріологічне |епідеміологічни | |тривалі | |місяць |(тера- |обстеження 1 раз|ми показниками | |нестійні | | |певт) |на місяць | | |поноси | | | | | | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 3.|Черевний |3 міс. |1 раз |Інфекці-|Термометрія один|При встановленні| |тиф, | |на |оніст |раз на тиждень|рецидиву черев-| |паратифи | |місяць |(тера- |протягом 1 міся-|ного тифу або| |A, B | | |певт) |ця, в наступні|гострого бакте-| | | | | |місяці не рідше|ріоносійства | | | | | |як 1 раз на два|хворі знову гос-| | | | | |тижні: одноразо-|піталізуються і| | | | | |ве бактеріоло-|їм проводиться| | | | | |гічне обстеження|лікування | | | | | |фекалій та сечі| | | | | | |- щомісяця, на| | | | | | |завершення дос-| | | | | | |ліджують жовч і| | | | | | |ставлять РПГА з| | | | | | |цистеїном | | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 4.|Хронічні |Протя- |1 раз |Терапевт|Дворазове бакте-|При постійному| |носії |гом |на рік | |ріологічне дос-|тривалому виді-| |черевного |перебу-| | |лідження сечі і|ленні збудника в| |тифу і |вання в| | |фекалій з інтер-|навколишнє сере-| |паратифу |устано-| | |валом 1 - 2 дні |довище прово-| |А, В |ві | | | |диться лікування| | | | | | |згідно зі схемою| | | | | | |лікування | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 5.|Вірусний |3 |1 раз |Інфекці-|Біохімічні | | |гепатит A |місяці |на |оніст |тести, | | | | |місяць |(тера- |серологічні | | | | |(часті-|певт) |показники | | | | |ше за | | | | | | |станом | | | | | | |здо- | | | | | | |ров'я) | | | | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 6.|Вірусний |6-12 |1 раз |Інфекці-|Біохімічні тес-|При постійному| |гепатит B |місяців|на |оніст |ти, НВ-антиген |виділенні НВ-ан-| | | |місяць | |1 раз за квартал|тигену необхідно| | | | | | |суворо дотриму-| | | | | | |ватись правил| | | | | | |профілактики па-| | | | | | |рентеральних за-| | | | | | |ражень (індиві-| | | | | | |дуальний інстру-| | | | | | |ментарій) | --+-----------+-------+-------+--------+----------------+----------------| 7.|Носії НВ- |Протя- |1 раз |Інфекці-|Біохімічні тес-|Те ж | |антигену |гом |на |оніст |ти, НВ-антиген | | | |перебу-|квартал| |1 раз за квартал| | | |вання в| | | | | | |устано-| | | | | | |ві | | | | | --------------------------------------------------------------------------
Додаток 9до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Примірний переліклікарських засобів у посиндромних укладках для надання
невідкладної медичної допомоги
------------------------------------------------------------------ . Гіпертонічний криз | ----------------------------------------------------------------| ентамін 5% розчин | 1 мл - 10 амп. | ібазол 1% розчин | 5 мл - 10 амп. | ібазол 0,5% розчин | 5 мл - 20 амп. | лофелін 0,01% розчин | 1 мл - 10 амп. | бзідан | 1 мл - 10 амп. | бзідан | 5 мл - 2 амп. | азікс | 2 мл - 4 амп. | міназін 2,5% розчин | 1 мл - 3 амп. | агнія сульфат 25% розчин | 10 мл - 10 амп. | ----------------------------------------------------------------| . Набряк легень | ----------------------------------------------------------------| азікс | 2 мл - 10 амп. | трофантин 0,05% розчин | 1 мл - 5 амп. | орглікон 0,06% розчин | 1 мл - 5 амп. | репнідплон | 1 мл - 5 амп. | ентамін 5% розчин | 1 мл - 3 амп. | роперідол 0,25% розчин | 10 мл - 2 амп. | ентаніл 0,005% розчин | 2 мл - 3 амп. | люкоза 5% розчин, 20% розчин | 4 фл. | алоперідол 0,5% розчин | 1 мл - 3 амп. | ідрокортизон | 2 фл. | умовий джгут | 2 шт. | ----------------------------------------------------------------| . Больовий синдром (у тому числі кардіогенний) | ----------------------------------------------------------------| ітрогліцерин 0,5 мг | 1 уп. | ентаніл 0,005% розчин | 2 мл - 5 амп. | роперідол 0,25% розчин | 10 мл - 2 амп. | ромедол 2% розчин | 1 мл - 1 амп. | нальгін 50% розчин | 2 мл - 5 амп. | овокаін 0,5% розчин | 5 мл - 4 амп. | ----------------------------------------------------------------| . Артеріальна гіпотензія | ----------------------------------------------------------------| орадреналін 0,2% розчин | 1 мл - 3 амп. | реднізолон 30 мг | 5 амп. | еополіглюкін 250 мл | 1 фл. | емодез 250 мл | 1 фл. | ордіамін 25% розчин | 2 мл - 5 амп. | езатон 1% розчин | 1 мл - 3 амп. | онамін 50 мг | 2 амп. | люкоза 5% розчин | 250 мл - 2 фл. | ----------------------------------------------------------------| . Анафілактичний шок | ----------------------------------------------------------------| дреналін 0,1% розчин | 1 мл - 3 амп. | езатон 1% розчин | 1 мл - 5 амп. | реднізолон 30 мг | 4 амп. | ідрокортизон | 2 фл. | уфілін 2,4% розчин | 10 мл - 2 амп. | люкоза 5% розчин | 250 мл - 2 фл. | імедрол 1% розчин | 1 мл - 3 амп. | упрастин 2,5% розчин | 1 мл - 3 амп. | еніциліназа 500 000 ЕД | 2 фл. | 00000 ЕД | 1 фл. | ри алергії тільки після пеніциліну: | | емодез | 250 мл - 1 фл. | лорид кальцію 10% розчин | 10 мл - 3 амп. | азікс | 2 мл - 5 амп. | умовий джгут | 1 шт. | ----------------------------------------------------------------| . Астматичний статус | ----------------------------------------------------------------| уфілін 2,4% розчин | 10 мл - 5 амп. | уфілін 24% розчин | 1 мл - 2 амп. | ідрокортизон | 125 мл - 5 фл. | тропіну сульфат 0,1% розчин | 1 мл - 3 амп. | дреналін 0,1% розчин | 1 мл - 3 амп. | епарин | 5 мл - 2 фл. | ----------------------------------------------------------------| . Гострі порушення серцевого ритму | ----------------------------------------------------------------| овокаїнамід 10% розчин | 10 мл - 2 амп. | бзидан | 1 мл - 5 амп. | зоптін | 1 мл - 10 амп. | ідокаїн | 2 мл - 10 амп. | трофантип 0,05% розчин | 1 мл - 5 амп. | ігоксин 0,025% розчин | 1 мл - 5 амп. | орглікон 0,06% розчин | 1 мл - 5 амп. | тмозин 2,5% розчин | 4 мл - 10 амп. | езатон 1% розчин | 1 мл - 3 амп. | анангін | 5 мл - 5 амп. | нітіол 5% розчин | 5 мл - 5 амп. | зупрел | 5 мг - 20 табл.| зупрел | 1 мл - 5 амп. | тропіну сульфат 0,1% розчин | 1 мл - 3 амп. | ода для ін'єкцій по 10 мл в ампулах | 5 амп. | ----------------------------------------------------------------| . Антидоти та фізіологічні антагоністи при отруєннях | ----------------------------------------------------------------| пирт етиловий 96% розчин | 200 г | нітіол 5% розчин | 5 мл - 20 амп.| нтарсин 1% розчин | 1 мл - 5 амп.| нтарсин 1% розчин тіосульфат натрію | | 0% розчин | 5 мл - 3 амп.| мілнітрит | 0,5 мл - 5 амп.| истаміна гідрохлорид | 0,4 г - 10 табл.| арболен 0,25 | 50 табл. | алорфін 0,5% розчин | 2 мл - 5 амп.| етиленовий синій 1% розчин | 50,0 мл - 4 амп.| тропіну сульфат 0,1% розчин | 1 мл - 20 амп.| розерин 0,05% розчин | 1 мл - 20 амп.| алантамін 1% розчин | 1 мл - 10 амп.| оліну хлорид 20% розчин (на 500-1000 мл | | ,85% розчину NaCl чи 5% розчину глюкози) | 10 мл - 5 амп.| поморфін 1% розчин | 5 мл - 5 амп.| ироватка протиботулінічна (A, B, C, D) | 1 доза | ироватка протиправцева | 3000 МЕ - 10 амп.| нтеродез | 50 г | ----------------------------------------------------------------| . Інші препарати, перев'язочний матеріал та медичні | нструменти, необхідні для надання невідкладної допомоги | ----------------------------------------------------------------| ашатирний спирт | 10 мл - 1 фл. | ерекис водню 3% | 30,0 | нсулін 40 ЕД у флак. | 1 | озчин йоду 5% у флаконах | 1 | ерозоль протиопікова у флаконах | 1 | едуксен 0,5% 20 мл в ампулах | 2 | емостатична губка | 1 шт. | инти 5 м х 10 см | 1 уп. | инти 5 м х 7 см | 1 уп. | ерветки марлеві стерильні | 1 уп. | ата гігроскопічна | 25 | ейкопластир бактерицидний | 1 | іпетки очні | 2 | прици одноразового користування | 5 | азовідвідна трубка | 1 | онометр | 1 | ермометр медичний | 1 | парат дихальний ручний | 1 | абір транспортних шин | 1 | -----------------------------------------------------------------
Додаток 10до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Примірна посадова інструкція начальника лікарнідля засуджених
1. Начальник лікарні для засуджених керує її діяльністю та
несе особисту відповідальність за виконання завдань, поставлених
перед нею. При відсутності начальника лікарні, його обов'язки
виконує заступник з медичних питань або один з начальників
відділень.
2. Начальник лікарні повинен: 2.1. Розподіляти обов'язки серед своїх заступників,
начальників відділень, координувати роботу всіх структурних
підрозділів лікарні. 2.2. Забезпечувати організацію висококваліфікованої
стаціонарної допомоги засудженим із застосуванням комплексної
терапії, лікувального харчування, фізіотерапевтичних методів
лікування, лікувальної фізкультури та інших методів відновного
лікування в умовах лікарні. 2.3. Вживати заходів для вдосконалення
лікувально-діагностичного процесу в лікарні, ефективного
використання ліжкового фонду, зниження летальності, вдосконалювати
форми та методи управління підрозділами лікарні, впроваджувати в
практику роботи елементи наукової організації праці. Організовувати вивчення, узагальнення та поширення досвіду
роботи передових лікувально-профілактичних установ МВС України та
органів охорони здоров'я. 2.4. Здійснювати планування роботи лікарні та організовувати
її виконання. Розглядати і затверджувати плани роботи структурних
підрозділів лікарні, графіки роботи лікарів-ординаторів, правила
внутрішнього розпорядку лікарні, а також посадові інструкції
персоналу. Періодично здійснювати перевірку діяльності підлеглих
працівників з метою контролю виконання ними обов'язків та планових
заходів. 2.5. Систематично доводити до відома персоналу лікарні
накази, вказівки та інструктивно-методичні матеріали вищих
органів, інформацію про нові методи та засоби профілактики,
діагностики та лікування, забезпечувати їх своєчасне виконання та
впровадження. 2.6. Здійснювати своєчасну та ретельну перевірку надзвичайних
подій й лікарні, а також випадків пізньої госпіталі зації,
раптової смерті, несвоєчасного надання медичної допомоги,
внутрілікарняної інфекції тощо. Про результати перевірки та вжиті
заходи начальник лікарні доповідає керівництву УВП, ВВП, а також
старшому медичному начальнику. 2.7. Організовувати та регулярно проводити клініко-анатомічні
конференції, лікарняні наради, консиліуми, ранкові лікарські
конференції планові та позачергові (в тому числі і нічні) обходи
відділень, кабінетів та інших підрозділів лікарні. 2.8. Забезпечувати роботу, пов'язану з добором, розстановкою,
вихованням і підвищенням кваліфікації медичних працівників та
іншого персоналу лікарні. 2.9. Аналізувати дані про відповідність наявної
матеріально-технічної бази лікарні фактичній потребі, вживати
заходів для її модернізації, зміцнення та збереження. 2.10. Забезпечувати підтримання у лікарні
санітарно-гігієнічного порядку та протиепідемічного режиму, а
також упорядковувати та озеленяти її територію. 2.11. Забезпечувати виконання правил внутрішнього розпорядку
установ виконання покарань, дисципліни серед персоналу лікарні,
режиму утримання хворих засуджених і персоналу господарчої
частини. Вирішувати питання, пов'язані з передчасним виписуванням
хворих і вживанням інших заходів до засуджених у зв'язку з
порушеннями режиму утримання та правил внутрішнього розпорядку для
хворих. 2.12. Забезпечувати складання звітів про діяльність лікарні
та своєчасне подання їх у відділи (служби) охорони здоров'я УВС. 2.13. Організовувати якісний і своєчасний розгляд пропозицій,
скарг та заяв засуджених і їх родичів з прийняттям стосовного
кожного з них конкретного рішення та здійснювати контроль за їх
виконанням. 2.14. Забезпечувати зв'язок та послідовність між лікарнею та
медичними частинами в обслуговуванні хворих. Розробляти графіки
регулярних виїздів фахівців лікарні до УВП закріплених областей з
метою відбору хворих засуджених на планове лікування. Організовувати підготовку та надсилати до медчастин установ
методичні та інформаційні листи з аналізом результатів обстеження
хворих, направлених у лікарню (розбіжність діагнозів і грубі
помилки, допущені персоналом медичних підрозділів при обстеженні
та лікуванні хворих до їх направлення в лікарню). 2.15. Систематично аналізувати та контролювати
лікувально-профілактичну роботу в медчастинах СІЗО та УВП
закріплених областей. 2.16. Забезпечувати участь спеціалістів лікарні у вивченні
загальної захворюваності та захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності (ТВП) засуджених, у розробці і проведенні
оздоровчих та санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих На
зниження захворюваності з ТВП, інвалідності і смертності. 2.17. Направляти лікарів-фахівців в установи виконання
покарань для надання практичної допомоги працівникам медичних
частин в організації роботи та засвоєння нових методів і засобів
профілактики, діагностики та лікування, проведенні профілактичних
оглядів і участі в роботі виїзних засідань лікарсько-трудової
комісії. 2.18. Викликати лікарів з медичних частин слідчих ізоляторів
та установ виконання покарань для підготовки на робочому місці,
участі в лікарняних клінічно-анатомічних конференціях, за
домовленістю з відділами (службами) охорони здоров'я УВС. 2.19. Забезпечувати готовність лікарні до роботи в
надзвичайних умовах, до евакуації хворих у разі пожежі або Іншого
стихійного лиха, контроль за виконанням протипожежних заходів. 2.20. Забезпечувати зберігання медичної документації,
наркотичних, сильнодіючих та інших медичних препаратів у
структурних підрозділах лікарні згідно з діючими правилами.
3. Виконуючи свої обов'язки, начальник лікарні має право: 3.1. Разом з керівництвом відділів (служб) охорони здоров'я
УВС та управлінь (відділів) виконання покарань вирішувати питання
щодо прийняття медичних працівників на посади начальницького
складу: - прийняття та звільнення службовців і робітників; - заохочування та накладання в установленому порядку стягнень
на персонал лікарні та засуджених, які перебувають на лікуванні та
використовуються для господарського обслуговування; - підготовки та видання наказів щодо організації роботи
лікарні; - розпорядження кредитами, укладання договорів; - давати пропозиції керівництву УВП (ВВП), а також
адміністрації установи з питань господарського забезпечення
лікарні, організації лікувального процесу та режиму утримання
засуджених. 3.2. Брати участь у роботі нарад, де розглядаються питання,
що стосуються діяльності лікарні. 3.3. Подавати на розгляд та обговорення керівництву відділів
(служб) охорони здоров'я УВС питання про поліпшення медичного
обслуговування і охорони здоров'я підслідних та засуджених.
4. У своїй діяльності начальник лікарні підтримує
взаємозв'язки з питань: 4.1. Керування лікарнею - з місцевими органами охорони
здоров'я. 4.2. Медичного забезпечення - з аптечними управліннями В/О
"Фармація", магазинами медичної техніки. 4.3. Вивчення передового досвіду, отримання допомоги фахівців
у проведенні консультацій, конференцій, підготовка медичних кадрів
на робочих місцях, виділення місць для госпіталізації засуджених
при відповідних показаннях - з головними лікарями лікарень органів
охорони здоров'я. 4.4. Забезпечення лікарні донорською кров'ю та
кровозамінниками - з головним лікарем станції переливання крові. 4.5. Впровадження у практику нових методів, засобів
діагностики та лікування - з науково-дослідними та медичними
інститутами за місцем дислокації лікарні. 4.6. Оперативного слідкування за епідемічною ситуацією серед
населення - з місцевою санітарно-епідеміологічною станцією та СЕС
УВС. 4.7. Забезпечення лікарні засобами санітарно-гігієнічного та
медичного виховання - з центрами здоров'я. 4.8. Підтримання санітарного порядку та збереження
епідеміологічного благополуччя в лікарні - з
санітарно-епідеміологічною станцією МВС, УВС. 4.9. Режиму утримання, виховної роботи серед засуджених.
фінансування діяльності лікарні, розвитку ліжкового фонду,
проведення ремонтних робіт - з адміністрацією УВП, до складу якої
входить лікарня та управлінням (відділом) виконання покарань УВС.
5. Результати роботи начальника лікарні оцінюються за такими
критеріями: 5.1. Показники діяльності лікарні (ефективне використання
ліжкового фонду, відсутність необгрунтованих відмов у
госпіталізації, грубих помилок лікувально-діагностичного процесу,
летальності, пов'язаної з недоліками в організації роботи
відділень). 5.2. Відсутність в лікарні надзвичайних випадків, порушення
законодавства, обгрунтованих скарг на якість лікування та
діагностичного процесу, фактів неуважного та бездушного ставлення
до хворих. 5.3. Оптимальний розподіл посадових обов'язків серед
підлеглих працівників, забезпечення контролю за виконанням
працівниками планових та інших завдань. 5.4. Компетентність з питань управління, знання нормативних
документів, що регламентують діяльність лікарняних установ. 5.5. Використання в роботі статистичних методів аналізу та
оргтехніки, культура управління. 5.6. Вдосконалення знань та підвищення професійної підготовки
персоналу лікарні. 5.7. Підтримання санітарного порядку та епідеміологічного
благополуччя в лікарні, естетики та інтер'єру установи. 5.8. Знання ділових і моральних якостей працівників,
піклування про поліпшення умов їх праці, збереження здоров'я. 5.9. Підтримання сприятливого психологічного клімату у
колективі, відсутність конфліктних ситуацій.
Додаток 11до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Типові правилавнутрішнього розпорядку для хворих,
які перебувають в лікарні УВП
1. Усі хворі, які прибувають до лікарні, після лікарського
огляду та санітарної обробки, направляються у відповідні
відділення за розпорядженням чергового лікаря. 2. Верхній одяг, білизну, взуття та інші особисті речі при
прибуванні хворі здають під розписку комірнику лікарні.
3. Під час перебування в лікарні хворі повинні: 3.1. Дотримуватись правил внутрішнього розпорядку установ
виконання покарань і режиму, установленого адміністрацією лікарні. 3.2. Бути в палатах під час контрольних перевірок та обходів
лікарів, в години, коли вимірюють температуру. Під час сну та
після відбою повинні бути на своїх спальних місцях. 3.3. Під час прогулянок бути тільки на території лікарні,
визначеної для прогулянок, налити лише у спеціально відведених
місцях. 3.4. Чітко виконувати призначення та вказівки медичного
персоналу лікарні. 3.5. Підтримувати чистоту та порядок у палатах, в усіх
приміщеннях і територіях лікарні. 3.6. Якщо дозволяє стан здоров'я самостійно прибирати та
тримати в чистоті та порядку своє ліжко та тумбочку. 3.7. Під час виходу з палати одягати халат (піжаму) і взуття. 3.8. Дотримуватися тиші у всіх приміщеннях лікарні. 3.9. Обережно поводитися з обладнанням та інвентарем. За
псування меблів, обладнання та інвентаря у лікарні хворі, які
винні в цьому, несуть матеріальну відповідальність у розмірі
вартості завданих збитків.
4. Під час перебування хворих у лікарні забороняється: 4.1. Палити у палатах та коридорах, грати в азартні ігри,
зберігати заборонені предмети, розмовляти через вікна з іншими
засудженими. 4.2. Лежати або сидіти на ліжках у верхньому одязі. 4.3. Користуватися постільною білизною та подушками вільних
ліжок у палатах, переходити на вільні ліжка та в інші палати без
дозволу начальника відділення. 4.4. Сушити та зберігати хліб у палатах, а також продукти, що
швидко псуються, у тумбочках біля ліжок. 4.5. Зберігати будь-які предмети під постільними речами. 4.6. Без дозволу відвідувати інші відділення лікарні.
5. Тривалі побачення хворих з родичами, як правило, не
дозволяються. Короткочасні побачення можуть надаватися тільки з
дозволу начальника установи за поданням начальника лікарні. Побачення надаються за нормами, встановленими для відповідних
видів УВП. На період карантинних заходів відвідування хворих засуджених
родичами припиняється. 6. Для підтримування установленого порядку та дисципліни на
допомогу медичному персоналу начальники лікувальних відділень
призначають серед хворих старших у палатах. 7. У разі пожежі чи інших стихійних лих евакуація хворих
засуджених здійснюється черговим персоналом лікарень згідно з
планом відділень щодо цього. 8. Про всі свої скарги хворі доповідають черговому лікарю або
тому. хто їх лікує, без будь-яких суперечок з обслуговуючим
персоналом та поміж собою. 9. За грубі та систематичні порушення правил внутрішнього
розпорядку хворих виписують з лікарні або карають згідно з чинним
законодавством. 10. Прийом засуджених з особистих питань здійснює
адміністрація лікарні згідно з установленим порядком.
Додаток 12до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Інструкція
по проведенню специфічної та хіміпрофілактики туберкульозусеред підслідних та засуджених
1. Специфічна профілактика. 1.1. Внутрішньошкірну пробу Манту слід робити підліткам в
СІЗО, а в УВП - всім засудженим до 30 років під час надходження і
далі 1 раз в 5 років одночасно з рентген-флюорографічним
обстеженням. Це роблять медпрацівники, які пройшли навчання та
мають довідку про допуск до проведення реакції. 1.2. Для її проведення використовують ППД-Л (очищений
білковий дериват) - туберкулін М. А. Лінникової, що випускається у
формі готових до вживання розчинів, а їх стерильність
забезпечується наявністю у розчині 0,01 % хінозолу. Випускаються
флакони ємкістю 5 мл (50 доз) на 25 осіб чи 3 мл (30 доз) на 15
осіб з розчином очищеного туберкуліну у стандартному розбавленні.
Біологічна активність 0,1 мл цього розчину відповідає 2
міжнародним одиницям (2ТО), тобто одній дозі. Препарат зберігає
свої властивості протягом 12 місяців при зберіганні у темному
місці при температурі від 0 до +4 град.C. В кожній коробці з
туберкуліном є інструкція про застосування препарату. Перед
туберкуліно-діагностикою лікар і медична сестра повинні
обов'язково ознайомитися з цією інструкцією. 1.3. Для здійснення внутрішньошкірної проби Манту з готовим
розчином ППД-Л використовують спеціальний комплект інструментарію:
- бікс (розміром 18 х 14 см) для вати 1 шт. шприці туберкулінові ємкість 1 мл 50 шт.
- голки N 0415 для внутрішньошкірних ін'єкцій
короткі з косими зрізами 100 шт. стерилізатори-укладки 3-4 шт.
- голки ін'єкційні N 0840 для витягання
туберкуліну з флакона 10 шт. пінцети анатомічні завдовжки 15 см 2 шт.
- лінійки міліметрові прозорі завдовжки 100 мм 6 шт.
- пляшки ємкістю 0,25-0,5 л для
дезінфікуючих розчинів
Стерилізацію туберкулінових шприців та голок слід здійснювати
в автоклаві. Як виняток, допускається їх обробка у стерилізаторах
кип'ятінням. Необхідна кількість туберкуліну для масового проведення проби
Манту вираховується з розрахунку 2 дози по 0,1 мл на 1 людину. 1.4. Проба Манту здійснюється за допомогою розчину очищеного
туберкуліну у стандартному розбавленні на середній третині
передпліччя лише внутрішньошкірно. Шкіру обробляють 70%-ним
етиловим спиртом і вводять 0,1 мл розчину туберкуліну, для чого у
шприц набирають 0,2 мл, тобто 2 дози туберкуліну. При цьому перед
кожною туберкуліновою пробою обов'язково випускається крапля
розчину. При правильній техніці введення розчину в шкірі
утворюється незначний суцільний інфільтрат білуватого кольору,
який не можна шкрябати, змочувати водою чи змазувати
дезінфікуючими розчинами. 1.5. Результати проби Манту оцінюють через 72 години шляхом
виміру інфільтрата в мм. Прозорою безбарвною міліметровою лінійкою
з пластмаси вимірюють і реєструють найбільший розмір інфільтрату.
Проведення проби Манту та її результати фіксуються в обліковій
формі. Реакція вважається сумнівною при інфільтраті (папулі)
розміром 2 - 4 мм чи тільки гіперемії будь-якого розміру без
інфільтрату, позитивною при наявності вираженого інфільтрату
(папули) діаметром 5 мм і більше. При сумнівній, позитивній чи
гіперергічнїй реакції на пробу Манту ревакцинація БЦЖ не
проводиться. Гіперергічною у підлітків вважається реакція при діаметрі
інфільтрату 17 мм і більше, у дорослих - 21 мм і більше. А також
везікулонекротичні реакції незалежно від розміру інфільтрату з
лімфангоітом чи без нього. Такі особи підлягають поглибленому
обстеженню у лікаря-фтизіатра, і при виявленні активного
туберкульозу їх направляють на стаціонарне лікування. При
відсутності патологічних змін для них проводиться хіміотерапія
двома протитуберкульозними препаратами (бажано
стрептоміцин + тубазид) протягом 2 місяців з подальшою пробою
Манту. При повній відсутності інфільтрату та гіперемії реакція
вважається негативною. Такі особи підлягають ревакцинації БЦЖ. 1.6. Протипоказання для проведення проби Манту: - шкірні захворювання; - гострі та хронічні інфекційні захворювання й період
загострення та після вилікування протягом 2 місяців; - алергічні стани, наявність в анамнезі алергічних реакцій; - ревматизм в гострій та підгострій фазі; - бронхіальна астма; - епілепсія. 1.7. Для вакцинації та ревакцинації проти туберкульозу
застосовується суха вакцина БЦЖ для внутрішньошкірного введення.
Доза щеплення дорівнює 0,05 мг препарату в 0,1 мл розчину. Вакцина
випускається в ампулах, які містять 1 мг БЦЖ, що становить 20 доз
по 0,05 мг препарату. Термін придатності вакцини становить 2 роки
за умови її зберігання у темному місці при температурі не вище 8
град.C у холодильнику. Для отримання необхідної дози 0,05 мг в 0,01 мл розчині суху
вакцину розчиняють у 2 мл фізіологічного розчину. Для одного
щеплення стерильним шприцом набирають 0,2 мл (2 дози) розбавленої
вакцини, потім випускають через голку частину вакцини, щоб
витіснити повітря і підвести поршень шприца під потрібну поділку -
0,1 мл. Перед кожним набиранням 2 доз вакцину слід ретельно
перемішати. Вакцина БЦЖ вводиться на межі верхньої та середньої
третини поверхні лівого плеча. Введення вакцини у більшому об'ємі,
ніж 0,1 мл, не допускається. При правильній техніці введення на
місці ін'єкції утворюється папула білуватого кольору діаметром 6-8
мм. Через 15 - 20 хвилин папула зникає і шкіра набуває нормального
вигляду. Забороняється накладання пов'язок, обробка йодом та
іншими дезінфікуючими розчинами у місці введення вакцини. Уведення
вакцини повинно здійснюватись суворо внутрішньошкірно, оскільки
попадання вакцини під шкіру може викликати утворення холодного
абсцесу. Через 1-2 місяці необхідно перевірити місцеву реакцію на
щеплення з реєстрацією її розміру і характеру. Щепленню БЦЖ
підлягають неінфіковані клінічне здорові особи протягом 3-14 днів
після проби Манту. 1.8. Протипоказання до проведення ревакцинації: - сумнівна, позитивна проба Манту; - особи, які перенесли туберкульоз або за яких відомо, що
вони інфіковані туберкульозом; - такі ж протипоказання, що й при проведенні проби Манту. 1.9. Критеріями ефективності специфічної профілактики
туберкульозу є створення імунітету у неінфікованих осіб, що сприяє
зниженню захворюваності їх на туберкульоз, а виявлення у них
гіперергічної реакції на пробу Манту дає можливість своєчасно
обстежити, виявити активний туберкульозний процес і розпочати
специфічне лікування. 1.10. У медичній документації обов'язково зазначаються:
установа, що випустила туберкулін (вакцину БЦЖ), серія,
контрольний номер і термін придатності препарату, дата проведення
туберкулінової проби (ревакцинації БЦЖ). Результат реакції
фіксується в міліметрах.
2. Хіміопрофілактика 2.1. Хіміопрофілактика проводиться для всіх осіб з
гіперергічними реакціями на туберкулін і для тих, хто перебуває у
контакті з хворими*. ___________
* Контакти - здорові особи, які мешкають у жилій секції та
працюють в одній бригаді з хворими, які виділяють мікобактерії
туберкульозу.
Перед проведенням хіміопрофілактики для осіб, які
контактували з хворим на активну форму туберкульозу, необхідно
зробити рентгенофлюорографічне, 2-кратне бактеріологічне
обстеження і поставити туберкулінову пробу для визначення показань
і виділення групи осіб, які потребують хіміопрофілактики. Із засудженими, які відмовляються від хіміопрофілактики,
проводять роз'яснювальну роботу лікарі медчастини УВП. На осіб,
які підлягають хіміопрофілактиці, заводиться процедурний лист, в
якому необхідно відмічати такі дані: п., і., по батькові, рік
народження, вага хворого, загін, дозу ізоніазиду, дату прийому і
тривалість хіміопрофілактики. Після проведення хіміопрофілактики
процедурний лист підклеюють до амбулаторної карти. 2.2. Хіміопрофілактика проводиться ізоніазидом (тубазідом) до
10 мг/кг ваги хворого, після їжі за один прийом (при вазі хворого
60 кг - 0,6 г ізоніазиду, при вазі 90 кг і більше - 0,9 г) 3 рази
на тиждень через день - інтермітуючим методом, що суворо
контролюється 1 раз на рік протягом 3 місяців у присутності
медперсоналу (фельдшера, медсестри). Це дозволяє слідкувати за
правильністю проведення курсу хіміопрофілактики і своєчасним
виявленням побічних явищ, що можуть виникнути. Інтермітуючий метод
проведення хіміопрофілактики не тільки зручний для персоналу та
осіб, які отримують хіміопрофілактику, але и науково
обгрунтований. Що стосується ефективності, то нон метод не
поступається перед режимом щоденного прийняття препаратів. Якщо з якоїсь причини пацієнт припинить курс
хіміопрофілактики (погане самопочуття чи виникнення побічних
явищ), то про це негайно повідомляють лікаря. Після огляду
пацієнта та відповідного обстеження лікар вирішує питання про
поновлення чи тимчасове припинення хіміопрофілактики. 2.3. Для організованого проведення хіміопрофілактики
(запобігання чергам) всі особи, яким призначена хіміопрофілактика,
розподіляються на 2 групи. Перша група отримує препарат у непарні
дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця. а друга - у парні:
вівторок, четвер, субота. Щоб зменшити денне навантаження на
фельдшера, чи медсестру, всіх осіб, яким призначена
хіміопрофілактика ділять на групи з розрахунку 3 місяці на кожну
групу. Таким чином, протягом року хіміопрофілактику проходять всі
особи. Інтермітуючий метод дозволяє зменшити навантаження на
середнього медпрацівника у 2 рази. Кратність курсу хіміопрофілактики при наявності постійного
контакту з хворим на активну форму туберкульозу, що проводиться
для контактних осіб, становить 3 - 5 років. 2.4. Щоб переконатися у достовірності прийняття препарату,
необхідно періодично робити якісний аналіз сечі на наявність
ізоніазиду. При вживанні ізоніазиду можливі побічні явища - найбільш
часті ускладнення у вигляді головного болю, запаморочення тощо,
рідше - алергічні реакції. У випадку виникнення ознак несприймання
навіть половинної дози ізоніазиду його подальше застосування
протипоказане. Найбільш зручною розфасовкою для проведення хіміопрофілактики
тубазидом є таблетки по 0,3 г. Термін придатності ізоніазиду в
таблетках становить 6 років при зберіганні у сухому, захищеному
від світла місці. Критерієм ефективності хіміопрофілактики є відсутність
захворювання контактів на туберкульоз та зменшення інтенсивності
реакції туберкулінової проби.
3. Якісний контроль за вживанням ізоніазиду. 3.1. Визначення ізоніазиду в сечі. У 2 пробірки одного діаметру наливають по 2 мл сечі. У першу
пробірку одного додають 2 мл робочого розчину ванадієвокислого
амонію. У другу пробірку доливають реактив через 10 хв. з моменту
проведення першої реакції. Ізоніазид з ванадієвокислим амонієм
(безпосередньо після попадання реактиву) дає коричнево-червонувате
забарвлення, інтенсивність якого протягом 10 хвилин зменшується. Через 10 хвилин інтенсивність забарвлення у першій пробірці
порівнюють з кольором вмісту другої пробірки, що виник
безпосередньо після додавання реактиву. За наявності в сечі
ізоніазиду інтенсивність забарвлення вмісту другої пробірки значно
яскравіша, ніж першої, при відсутності ізоніазиду забарвлення в
обох пробірках буде мати однакову інтенсивність. 3.2. Приготування робочого розчину ванадієвокислого амонію. Основний розчин: 2,5 г ванадієвокислого амонію розчиняють в 1
л води і залишають на дві доби (до повного розчинення реактиву).
Розчин фільтрується, фільтрат відстоюють 5 - 6 днів, після чого з
нього готують робочий розчин: 200 мл фільтрату + 50 мл
однонормального розчину H2SO4.
Додаток 13до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
Положенняпро лікарсько-трудову комісію (ЛТК)
1. Загальні положення. 1.1. Лікарсько-трудові комісії створюються для визначення
ступеня тривалої чи постійної втрати працездатності засудженими,
установлення на цій підставі можливості працевлаштування в УВП,
надання відповідних пільг речового та продовольчого забезпечення
згідно з групою інвалідності. 1.2. Лікарсько-трудові комісії створюються при лікарнях для
засуджених. В УВС, що не мають лікарень, лікарсько-трудові комісії
складаються з лікарів медичних частин УВП. 1.3. Лікарсько-трудові комісії створюються наказом УВС на 3
роки у складі трьох лікарів-фахівців (терапевта, хірурга,
невропатолога) та медичного реєстратора. Для визначення групи
інвалідності хворих на туберкульоз, хронічний алкоголізм,
наркоманію, токсикоманію та психічні захворювання до складу
лікарсько-трудових комісій додатково включають фахівців
відповідного профілю (фтізіатр, психіатр-нарколог чи психіатр). 1.4. Головою лікарсько-трудової комісії призначається
начальник лікарні, а в разі його відсутності особа, яка виконує
його обов'язки. Там, де немає лікарень, головою комісії призначається старший
інспектор-лікар УВП відділу (служби) охорони здоров'я УВС або один
з найбільш досвідчених начальників медичних частин УВП. 1.5. Контроль за діяльністю лікарсько-трудової комісії
здійснює начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС. 1.6. Витрати на відрядження членам лікарсько-трудової комісії
сплачуються за місцем їх основної роботи.
2. Основні завдання комісії. 2.1. Визначення ступеня тривалої чи постійної втрати
працездатності засудженими відповідно до груп інвалідності. 2.2. Виявлення осіб, які за станом здоров'я підлягають
звільненню від відбування покарання.
3. Функції комісії. 3.1. Освідчення засуджених, визначення ступеня їх
працездатності (за винятком тимчасової втрати працездатності). 3.2. Видача рекомендацій про проведення
лікувально-профілактичних заходів для оглянутих осіб, а також про
раціональне працевлаштування їх з урахуванням фактичної залишкової
працездатності та профілю виробництва. 3.3. Прийняття рішення про необхідність огляду спеціальною
лікарською комісією хворих, які підлягають звільненню від
відбування покарання. 3.4. Переосвідчення засуджених, які мають I, II та III групи
інвалідності. 3.5. Надання методичної та консультативної допомоги лікарям
УВП стосовно відбору хворих на лікарсько-трудову комісію, вивчення
разом з ними основ лікарсько-трудової експертизи.
4. Основи організації роботи комісії. 4.1. У своїй діяльності, що стосується визначення ступеня
постійної чи тривалої втрати працездатності, лікарсько-трудові
комісії керуються Інструкцією про встановлення груп інвалідності,
затвердженої Міністром охорони здоров'я 28.12.91 р. N 16.03/20. 4.2. До роботи ЛТК залучаються лікарі УВП, начальники
виробничих об'єктів та загонів. За необхідності всебічного
обстеження хворих чи інвалідів ПТК працює в умовах лікарні. 4.3. Робота ЛТК здійснюється за графіком, затвердженим
керівництвом УВС безпосередньо в УВП. 4.4. Визначення хворих засуджених інвалідами I - II груп
покладається тільки на ЛТК, які функціонують при лікарнях, після
ретельного стаціонарного обстеження та лікування. Визначення
інвалідів III групи здійснюють також інші ЛТК. Рішення ЛТК приймає на основі всебічного медичного обстеження
хворого та колегіального обговорення. Рішення заносять до журналу
для запису висновків ЛТК, в медичну амбулаторну карту та
оголошують засудженому. Під час обстеження хворих комісія приймає рішення про
працездатність. Приймаючи рішення про визнання хворого інвалідом,
ЛТК робить у медичній амбулаторній карті запис: "визнаний
інвалідом I, II чи III групи". У випадку невизнання хворого
інвалідом робиться запис: "працездатний". У тих випадках, коли
підстав для визначення інвалідності немає, а хворий за станом
здоров'я ще не може стати до роботи, робиться запис: "тимчасово
непрацездатний". 4.5. Рішення про працездатність інвалідів приймається на
підставі розгорнутого клініко-функціонального діагнозу та з
урахуванням характеру виробництва в УВП, а також конкретної
роботи, що виконує засуджений, при цьому у кожному випадку
визначається ступінь залишкової працездатності з метою найбільш
повного та раціонального використання праці засуджених з обмеженою
працездатністю без завдання шкоди їх здоров'ю. Рішення комісії
доводиться до відома адміністрації установи, для якої ці
рекомендації є обов'язковими. 4.6. Переосвідчення засуджених, які мають II та III групу
інвалідності, здійснюється один раз на рік, а тих, які мають І
групу інвалідності - один раз на два роки. 4.7. Для забезпечення соціальних гарантій засудженим
інвалідам ЛТК у разі визнання групи інвалідності направляє
необхідні документи засудженого на експертизу до медико-соціальних
експертних комісій (МСЕК) місцевих органів чи залучає
фахівців-експертів МСЕК до роботи в комісії охорони здоров'я.
Взаємодія з МСЕК органів охорони здоров'я здійснюється у
відповідності з чинним законодавством. 4.8. У випадку, якщо є сумніви щодо об'єктивності визначення
групи інвалідності, за вказівкою Управління охорони здоров'я МВС,
відділу (служби) охорони здоров'я УВС може бути здійснено
позачергове повторне переосвідчення. Позачергове повторне
переосвідчення може також здійснюватись у разі раптового
погіршення стану здоров'я засудженого, що викликає більш високий
ступінь втрати працездатності. 4.9. Висновок ЛТК є дійсним протягом всього часу перебування
засудженого в місцях позбавлення волі, при оформленні матеріалів
на засуджених, які підлягають звільненню та потребують влаштування
у будинки-інтернати для інвалідів, а також представлених на
комісію для виконання актів амністії у зв'язку з інвалідністю. Будь-які довідки про категорію працездатності чи інвалідності
в період відбування покарання засудженим та їх родичам на руки не
видаються. Видавати витяги з медичних амбулаторних карт та
медичних карт стаціонарних хворих дозволяється лише у разі
письмового запиту Генеральної прокуратури України, лікувального
закладу, МСЕК органів охорони здоров'я чи адвоката, який веде
справу засудженого. 4.10. Група інвалідності, що була установлена засудженому
МСЕК органів охорони здоров'я до його засудження, є дійсною на
весь період, визначений комісією. Після закінчення даного строку
засуджений може бути підданий повторному огляду згідно з даним
Положенням. Група інвалідності, визначена МСЕК без зазначення строку
повторного огляду, є дійсною на весь період відбування покарання
засудженим.
Додаток 14до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
(в редакції наказу від 11.09.97
щодо організації передтестового та післятестового
консультування на ВІЛ
1. Загальні положення консультативної роботи
1.1. Консультативна робота по ВІЛ/СНІД має забезпечити: 1.1.1. Профілактичне консультування, що спрямоване на
зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції. 1.1.2. Підтримуюче консультування для надання підтримки
ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також їх сім'ям та близьким у
разі їх особистого звернення.
1.2. Консультативна допомога розрахована на всіх, кого турбує
ВІЛ-інфекція або захворювання на СНІД: 1.2.1. Осіб, які стурбовані можливістю зараження
ВІЛ-інфекцією та мають бажання перевіритись на інфікованість ВІЛ. 1.2.2. Осіб, які пройшли тестування на ВІЛ. 1.2.3. Осіб, які вирішили не перевірятись, незважаючи на те,
що їх поведінка в минулому або тепер може призвести до інфікування
на ВІЛ. 1.2.4. Хворих на СНІД або інші хвороби, що пов'язані з
ВІЛ-інфікованістю. 1.2.5. Осіб, які мають труднощі з працевлаштуванням, житлом,
грошима, родиною і т.п. внаслідок ВІЛ-інфекції; сім'ї та друзів
тих осіб, які інфіковані на ВІЛ, у разі їх особистого звернення. 1.2.6. Медичних та інших працівників.
1.3. Консультування з ВІЛ/СНІД може здійснюватися за
будь-якої ситуації, де має або може мати місце бесіда відносно
ВІЛ/СНІДу. Проводити профілактичну консультативну роботу можуть
медичні та соціальні працівники, вчителі, санпросвітпрацівники,
члени релігійних громад, уповноважені по роботі з молодіжними
групами, члени груп самодопомоги, інші громадяни, навчені заходам
подання цієї допомоги. Основні умови - бажання допомогти людям,
гуманне ставлення до людини, знання цієї проблеми. 1.4. Інформація про наявність у людини ВІЛ-інфекції є значним
стресовим чинником. Установлений діагноз "СНІД", повідомлення про
можливість зараження або підозра людини на наявність у неї
ВІЛ-інфекції призводить до серйозних наслідків емоційного,
соціального, поведінкового і медичного характеру. Наявність у
людини ВІЛ-інфекції суттєво позначається на її сімейному житті,
статевих, соціальних зв'язках, на роботі та навчанні, духовних
потребах. 1.5. Адаптувати людину до ВІЛ-інфекції можливо шляхом
постійної цілеспрямованої роботи, що спрямована на боротьбу зі
стресами. Консультативна допомога повинна забезпечувати такий
спосіб подачі інформації, який би відповідав на повсякденні
питання, що ставить перед людиною життя. До уваги повинні братись
статеві потреби і анамнез пацієнта, рівень інтелекту, його
професія, освіта, прагнення, надії тощо. Слід враховувати спосіб
життя ВІЛ-інфікованого, намагаючись використовувати ті можливості
і перепони, які можуть знизити ефективність конструктивної
адаптації людини до ВІЛ-інфекції. Під час проведення
консультативної роботи з членами сімей, статевими партнерами,
іншими особами з оточення пацієнта, які інфіковані на ВІЛ,- за їх
бажанням - необхідно надавати об'єктивну, доступну для сприйняття
інформацію щодо ВІЛ-інфекції і шляхів її передавання, зосереджуючи
особливу увагу на гуманному ставленні до інфікованої людини. 1.6. Консультування має бути доступним. Консультації повинні
проводитись в усіх випадках, коли у людини, незалежно від її
статусу (підслідний, засуджений, обслуговуючий персонал чи члени
їх сімей), є бажання таку консультацію отримати. 1.7. Консультування повинно проводитись на добровільних
засадах. Медичний працівник, який в установі відповідає за
проведення передтестового та післятестового консультування (далі -
консультант), повинен користуватись авторитетом у
співрозмовників, мати добру професійну підготовку, поважати людей
і сурово дотримуватись принципів конфіденційності щодо отриманої
інформації. Перевага такого консультування в тому, що надається
достовірна інформація про ВІЛ/СНІД, людину знайомлять зі способами
і засобами зниження ризику зараження, вона отримує емоційну
підтримку та психологічні стимули до зміни небезпечної поведінки.
ВІЛ-інфікована особа отримує відомості про додаткові медичні та
соціальні служби підтримки. Користь від співбесід-консультацій
може бути значно збільшена за рахунок використання конкретних
заходів, наприклад, забезпечення кондомами, дезінфікуючими
речовинами, літературою з питань профілактики СНІДу тощо.
1.8. Одним з основних завдань передтестового консультування є
відбір для проведення добровільного тестування осіб, які можуть
бути враженими на ВІЛ. Проведене тестування дозволяє: 1.8.1. Розпізнати інфікованість на ВІЛ, тобто виявити дані
про наявність або відсутність антитіл до ВІЛ у сироватці крові. 1.8.2. Зменшити психологічну напруженість у зв'язку з
невизначеністю, що передувала тестуванню. 1.8.3. Разом з ВІЛ-інфікованою особою визначити наступні дії
щодо стосунків з сексуальним (сексуальними) партнером
(партнерами), прийняття рішень відносно планування сім'ї, пологів,
годування грудьми тощо. 1.8.4. Мотивувати осіб, які були тестовані, до зміни
поведінки та вибору засобів особистої профілактики. Тестування дає змогу простежити географію поширення
ВІЛ-інфекції в установах та відкоректувати профілактичні заходи,
що здійснюються в тій чи іншій установі.
2. Головні складові добровільного консультуваннята тестування
2.1. Консультування має досягати таких цілей: 2.1.1. Викликати почуття занепокоєння щодо ризику власної
поведінки людини, якщо вона є такою. 2.1.2. Пояснити технічні аспекти тестування. 2.1.3. Пояснити практичне значення результатів тестування та
оцінити можливість людини справитися з інформацією про наявність у
неї ВІЛ-інфекції. 2.1.4. Забезпечити підтримку, дати пораду і у разі
необхідності подати консультативну допомогу. 2.1.5. Прийняти рішення відносно конкретної людини щодо часу
проведення обстеження з урахуванням особливостей тестування на
ВІЛ.
2.2. Тиск або примушення до тестування на ВІЛ недопустимі.
Примусове тестування без проведення передтестового
консультування - марна справа, як для конкретної людини, що
обстежується, так і для суспільства в цілому. 2.3. Будь-яке обстеження повинно проводитись анонімно із
забезпеченням конфіденційності отриманої інформації. Порушення
медичної таємниці про ВІЛ-інфіковану особу зводить нанівець
зусилля медичного працівника щодо залучення осіб, які перебувають
у місцях позбавлення волі, до добровільного тестування. 2.4. Під час тестування має бути забезпечена технічна
досконалість як при проведенні забору крові, так й самого
лабораторного дослідження.
3. Загальні принципи консультування
3.1. Конфіденційність. Довіра до консультанта є найважливішою
та необхідною умовою ефективності консультативної роботи. Вона
гарантує, що пацієнт скористається рекомендаціями лікаря і буде
діяти відповідно до них. Конфіденційність виключає розголошення
будь-яких відомостей щодо пацієнта, за винятком тих випадків, коли
це робиться за його згодою або в установленому законом порядку.
Консультант, який не може гарантувати таємницю змісту бесіди,
повинен повідомити про це пацієнта та обговорити з ним можливі
наслідки. Враховуючи реальність дискримінації, а також зустрічних
звинувачень з боку ВІЛ-інфікованої особи, важливість гарантії
конфіденційності є цілком зрозумілою. 3.2. Доступність. Консультативна допомога повинна бути
доступна для кожного, хто її потребує і хто її бажає отримати.
Консультант завжди повинен інформувати пацієнта про те, куди він
може звернутися в разі потреби. 3.3. Доброзичливість. Консультант повинен ставитись до
пацієнтів доброзичливо, незалежно від його індивідуальних
особливостей, способу життя та соціального стану. Він повинен
брати їх до уваги, при цьому не висловлюючи своєї оцінки поведінки
пацієнтів ні в минулому, ані тепер. Таке ставлення можливе, якщо
консультант розуміє та переборює свої упередження та стереотипи.
Інакше консультування буде формальним або навіть неможливим. 3.4. Терпимість. Консультант повинен бути толерантним до
різноманітних емоційних проявів пацієнтів. Одержавши повідомлення
про позитивний результат, людина може відчути роздратованість,
озлобленість, оскільки почуває себе приреченою, звинувачує у тому,
що сталося, суспільство, долю, інших людей. Ці негативні емоції
можуть бути спрямовані безпосередньо на консультанта, що вимагає
від нього відповідної психологічної готовності та вміння зберігати
врівноваженість та терпимість. 3.5. Співпереживання. Передбачає проникнення до внутрішнього
світу пацієнта, розуміння його переживань, а також уміння
поставити себе на його місце. Співпереживання здійснюється шляхом
невербальної комунікації, яка інтерпретується як "Я слухаю і
реагую на Ваші слова". Корисно використовувати в процесі
співбесіди вирази, що вживає сам пацієнт. Завдяки цьому
консультант переконає пацієнта в уважному ставленні до його
проблем. 3.6. Повага до людини. Консультант повинен з розумінням
ставитися до індивідуальних особливостей пацієнтів, їх цінностей
та переконань. Своєрідність їх самостійних рішень не повинна
викликати занепокоєння консультанта, за винятком випадків, що
суперечать медичним рекомендаціям. Консультант повинен
підтримувати самостійну поведінку, що сприяє підвищенню самоповаги
та відповідальності пацієнта. 3.7. Мобілізація ресурсів. Консультант не може та не повинен
брати на себе вирішення всіх проблем пацієнта,- він має
кваліфіковано допомогти йому використати всі канали допомоги
(служби соціальної та юридичної допомоги, родини, друзів, груп
підтримки тощо). 3.8. Ефективність консультування залежить не тільки від
професіоналізму консультанта, знання ним принципів надання
психологічної підтримки, але й від його особистих якостей.
Консультативна робота стане продуктивною, якщо консультант відчує
внутрішню потребу в цій роботі. 3.9. Нерідко консультанти працюють з пацієнтами, чиї духовні
цінності, переконання та принципи значно відрізняються від їх
власних. Консультант ніколи не повинен допускати, щоб на нього
впливали його особисті переконання, особливо при спілкуванні з
пацієнтами, які суттєво відрізняються від інших людей за способом
життя. Консультант ніколи не повинен виявляти неприязнь,
підозрілість до особи, яку позбавлено волі.
3.10. Важливою умовою успішного консультування є опанування
навичками спілкування, котрі забезпечують максимальне розуміння
консультантом думок та почуттів пацієнта. До них належать: 3.10.1. Активне слухання. Передбачає увагу консультанта до
того, що каже пацієнт, уточнення незрозумілих висловів, постановку
додаткових питань. 3.10.2. Перефразування. Повторення іншими словами того, що
казав пацієнт. Перефразування сприяє з'ясуванню адекватності
розуміння смислу. 3.10.3. Уточнення. Передбачає з'ясування деталей та усунення
непорозумінь у розмові. 3.10.4. Повтори. У моменти емоційного напруження пацієнти не
завжди розуміють все, що їм кажуть. У цих випадках консультанту
слід звертатись до повторів. 3.10.5. Підведення підсумків. Під час спілкування створюються
певні змістові орієнтири, які допомагають пацієнту розібратися з
емоціями, практичними питаннями, що постають перед ним, та скласти
плани наступних дій. 3.10.6. Акцентування. Якщо пацієнт уникає прямо казати про
проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант
допомагає виділити те, що становить інтерес, підкреслюючи важливі
моменти. 3.10.7. Упорядкування. Консультант допомагає своєму
пацієнтові встановити зв'язок між фактами та почуттями.
Упорядкування допомагає визначити, що потребує негайної уваги, а
що можна відкласти. 3.10.8. Реагування. Консультант визнає та приймає такі
почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо. 3.10.9. Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та
переконання своїх пацієнтів та спиратись на них під час
консультування.
4. Вимоги до консультантів
4.1. Консультант повинен володіти необхідним запасом
відомостей про ВІЛ і про клінічні прояви інфекції та бути
обізнаним з новітніми розробками діагностики та лікування СНІДу. 4.2. Мати уяву про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та
вміти тактовно обговорювати з ними їх побутові та сексуальні
проблеми. 4.3. Знати про служби підтримки, що призначені для роботи з
ВІЛ-інфікованими особами, бути здатним тактовно та доброзичливо
контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя. 4.4. Вміти розпізнавати найбільш поширені психо-соціальні та
клінічні ускладнення, що пов'язані з зараженням ВІЛ: підвищену
тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства,
потребу та можливість помсти тощо. 4.5. У разі, якщо консультант не в змозі справитися з цими
проблемами, він повинен знати, до кого направити свого пацієнта.
Для консультанта важливі не стільки формальна кваліфікація чи
приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні
навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.
5. Консультування до проведення тестування та скринінгуна ВІЛ (передтестове консультування)
5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину
інформацією такого роду і в такому обсязі, щоб це дало їй змогу
прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація
повинна бути зрозумілою за змістом та містити сучасні дані про
можливі персональні, медичні, соціальні, психологічні та юридичні
наслідки тестування. Консультування має розглядатись як позитивна
дія, яка може призвести до зміни ризикованої поведінки людини.
Рішення про проходження тестування повинно бути всебічно
обміркованим. 5.2. Тестування на ВІЛ-інфекцію слід організовувати таким
чином, аби виключити можливість розголошення інформації.
Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини, що виключало б
будь-яку дискримінацію. Консультативна робота повинна активно
підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню. 5.3. Консультації, що проводяться перед тестуванням, повинні
передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією
щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті, що
можуть у зв'язку з цим виникнути.
5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати,
що пацієнт: 5.4.1. Може бути таким схвильованим, що не в змозі сприйняти
все сказане консультантом. 5.4.2. Може покладати на тестування невиправдані та надмірні
надії. 5.4.3. Може не розуміти, чому цікавляться його особистою
поведінкою. 5.4.4. Може не виявити прагнення змінити свою поведінку
навіть при отриманні позитивного результату.
5.5. Існуючі методики діагностики ВІЛ базуються на виявленні
антитіл, які виробляються людиною, на вірус. Лише через 3-18
місяців ("вікно" в обстеженні) у крові людини накопичується та
кількість антитіл, яку можна ідентифікувати. У разі проведення
консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про
те, що сучасні методи первинного тестування не є бездоганними -
можливі хибно-позитивні і хибно-негативні результати. Вторинні
тести значно збільшують достовірність тестування і дають надійне
підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним.
Ці факти слід чітко роз'яснити пацієнтам. 5.6. Мета консультування перед тестуванням полягає в тому,
щоб оцінити необхідність тестування для цієї людини, надати
інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність
тестування. Необхідно отримати уявлення про те, чи зможе ця людина
правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для неї
факт ВІЛ-інфікованості тим фактором, який змусить його змінити
поведінку.
5.7. Консультування, що проводиться до тестування на ВІЛ,
повинно: 5.7.1. Визначити, наскільки людина розбирається в питаннях
ВІЛ-інфекції та СНІДу. 5.7.2. Надати пацієнтові потрібну інформацію. 5.7.3. Дати можливість обговорення наслідків позитивного або
негативного результату тестування.
6. Методика проведення передтестового консультування
6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВіЛ/СНІДу: 6.1.1. Пояснити, що являє собою ВІЛ-інфекція, СНІД,
особливості перебігу цієї інфекції. 6.1.2. Пояснити, що являє собою тест на ВІЛ, хто його
проводить, який час треба чекати результатів тощо. 6.1.3. Пояснити деталі виконання тестування, в тому числі
значення та різницю між позитивним, негативним та невизначеним
результатом. 6.1.4. Обговорити можливості та значення отримання
хибно-позитивного та хибно-негативного результату.
6.2. Вивчити ситуацію: 6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести
тестування. 6.2.2. Визначитись наскільки правдива поведінка пацієнта та
щирі його відповіді.
6.3. Визначити адаптаційні здатності та напрями можливої
підтримки: 6.3.1. З'ясувати, як особа реагувала на інші стресові
ситуації в житті та як передбачає реагувати на повідомлення про
можливий позитивний результат тесту. 6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів, та чи зможуть ці люди
підтримати пацієнта в разі позитивних результатів тестування. 6.3.3. Обговорити та розглянути можливості розвитку
необхідних адаптаційних здатностей. 6.3.4. Запропонувати час на обдумування тому, хто здається
непевним, щодо необхідності пройти тестування.
6.4. Забезпечити добровільне прийняття рішення та згоду на
тестування. 6.4.1. Надати пацієнтові право самостійно прийняти рішення
щодо тестування на ВІЛ. 6.4.2. Допомогти особі зважити всі можливі варіанти перш ніж
приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.
6.5. Пояснити конфіденційність тестування. 6.5.1. Роз'яснити заходи, що будуть вжиті медичними
працівниками установи, на кожному з етапів проведення тестування
щодо забезпечення конфіденційності звернень пацієнта та
результатів дослідження. 6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання
робітниками установи інформації про результати тестування і що
ім'я особи, яка є ВІЛ-інфікованою, не буде розкрито, як і не
будуть розголошені попередні статеві партнери.
7. Консультування після тестування на ВІЛ(післятестове консультування)
При проведенні консультацій після тестування слід розглядати
два можливих результати: негативний та позитивний. 7.1. Консультування у разі негативного результату. Важливо
обговорити значення негативного результату незалежно від того, чи
очікували його чи ні. Звістка про те, що людина не інфікована на
ВІЛ, може викликати відчуття полегшення або ейфорію. При цьому
необхідно в бесіді підкреслити такі моменти: 7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен минути строк "вікна",
щоб результати тестування могли бути визнані надійними. У
переважній більшості випадків повинно пройти мінімум три місяці з
моменту можливого зараження для того, щоб результати тестування
могли вважатись надійними. 7.1.2. Подальшій небезпеці отримання ВІЛ-інфекції можна
запобігти лише шляхом зміни поведінки, що створює високий ризик
інфікування. Необхідно пояснити все, що стосується заходів
перестороги при статевих зносинах, а також небезпеки користування
спільними шприцями, голками, ін'єкційним матеріалом. Треба
пояснити необхідність набуття позитивних навичок здорової
поведінки. 7.2. Консультування при отриманні позитивного результату.
Особам, у яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання
на СНІД, слід повідомити про це якомога раніше. Перша розмова
повинна проходити конфіденційно, після чого пацієнтові слід дати
час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації
необхідно доступно і на фактичному матеріалі пояснити, що означає
таке повідомлення, при цьому не треба розмірковувати про прогнози.
У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно
моральну. Це також момент для подання надії - надії на здійснення
рішень тих власних і практичних проблем, що можуть виникнути в
зв'язку з інформацією про ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може
бути розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції
та про ефективність нових антивірусних препаратів.
8. Консультування ВІЛ-інфікованих осіб
8.1. У системі медико-соціальної роботи з особами, які
інфіковані на ВІЛ, чільне місце посідає консультування, що
спрямоване на забезпечення психологічної підтримки, подання
допомоги в визначенні проблем, що виникають, а також сприяння
зміні поведінки пацієнта.
8.2. Необхідність консультування ВІЛ-інфікованих зумовлена
такими чинниками: 8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може
призвести до розвитку захворювання, що на сьогодні неможливо
вилікувати. Володіння такою інформацією в інфікованої людини
викликає глибокі зміни емоційної, поведінкової, соціальної сфер
особистості. Життя ВІЛ-інфікованої людини передбачає постійну
боротьбу зі стресами. Без адекватної реабілітації стресу, яка
відповідає психоемоційному стану, життя ВІЛ-інфікованого втрачає
сенс. 8.2.2. Загроза СНІДу породжує в людини страх і паніку.
Інфіковані ВІЛ та його близькі нерідко не мають достовірної
інформації щодо суті захворювання, шляхів передачі інфекції.
Консультування забезпечує пацієнта обгрунтованою інформацією про
основні аспекти ВІЛ-інфекції, способи безпечної поведінки та
профілактики інфікування. Роз'яснення консультанта про ВІЛ/СНІД
повинні переконати пацієнта в тому, що при додержанні деяких
обмежень у поведінці він має можливість вести продуктивне і
повноцінне життя. Соціально відповідальна поведінка інфікованої
на ВІЛ особи дає таку можливість. 8.2.3. Консультування допомагає ВІЛ-інфікованому визначити
спектр проблем, з якими йому доведеться зустрітися, виділити
питання, які є найбільш невідкладними, і пропонує способи
упорядкованого вирішення проблем. Це сприяє відновленню
самовладання і контролю людини над власним життям. Пояснення
консультантом медичних фактів та їх психосоціальних наслідків,
конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій
і розібратися з проблемами, що виникають. 8.3. Консультування особи, яка є ВІЛ-інфікованою,- це
постійний процес, що спрямований на допомогу пацієнтові в кращому
розумінні та вирішенні його проблем, що сприяє мотивованій зміні
поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого. 8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної
допомоги в усвідомленні пацієнтом особистої відповідальності за
новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ. 8.5. Консультативна робота повинна здійснюватись у формі
індивідуальних розмов з обов'язковим забезпеченням
конфіденційності інформації, що отримав консультант від пацієнта.
8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД: 8.6.1. Необхідно роз'яснювати пацієнтові в логічній та
доступній формі необхідність зміни небезпечної поведінки, що
сприяє профілактиці поширення інфекції. Для цього потрібно
обговорення шляхів передачі вірусу, "безпечних" або "з
запобіганням" статевих дій, інших дій з низьким ризиком або без
ризику, а також альтернативних форм поведінки. 8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної підтримки
ВІЛ-інфікованого.
8.7. Зміст консультування полягає: 8.7.1. Консультування повинно надати пацієнтові час і
можливість проаналізувати власне становище. Інфікований ВІЛ
повинен відчути, що консультант розуміє і з повагою ставиться до
його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних
особливостей. Пацієнт повинен відчути під час спілкування з
консультантом, що останній бачить у ньому людину. 8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню того спектра
проблем, які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на
ВІЛ. Нерідко пацієнти внаслідок глибокого емоційного потрясіння
неадекватно оцінюють ситуацію, що склалась. Консультант повинен
допомогти людині розглянути його проблеми, сприяти формуванню
конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення. 8.7.3. Консультування повинно допомогти пацієнтові отримати
інформацію про ВІЛ-інфекцію і СНІД, рекомендації щодо зміни
способу життя, безпечних сексуальних дій і соціально
відповідальної поведінки. 8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню впевненості
ВІЛ-інфікованого в тому, що він може керувати своїм життям.
Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих варіантів
дій таким чином, щоб у пацієнтів зростала самоповага і
відповідальність за прийняті рішення.
8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт
отримує необхідну психологічну підтримку, що допомагає справитись
із стресовим станом, взяти на себе відповідальність за рішення та
дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.
9. При консультуванні бажано:
9.1. Не керувати проявом почуттів пацієнта, а лише
заохочувати їх висловлювання. 9.2. Не виносити судження і критичні оцінки тих тверджень,
які вказують, що пацієнт не відповідає вимогам, що ставляться
консультантом. 9.3. Не читати нотацій, не вказувати пацієнтові як йому слід
поводитись. 9.4. Не навішувати на ВІЛ-інфікованого ярлика або відносити
його до якої-небудь категорії, замість спроби з'ясувати причину
спонукання, побоювання та тривоги цієї людини. 9.5. Не робити спроби безпідставно переконувати, не
намагатись викликати у ВІЛ-інфікованого недоречний оптимізм у
ставленні до проблеми. 9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта, доки він сам
їх не змінить. 9.7. Не давати рекомендації до того часу, доки пацієнт не
отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення. 9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі. 9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта, не
заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його
вказівках.
10. Психологічні реакції ВІЛ-інфікованих
10.1. У процесі консультування необхідно врахувати певну
послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з
пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ,
суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже згодилась
з вірусоносійством, але звернулась по допомогу через відчуття
самотності, відчуженості, ізоляції.
10.2. Люди по-різному реагують на повідомлення про наявність
у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними факторами різного
порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.).
Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій: 10.2.1. Перший - криза, що характеризується відчуттям великої
небезпеки, людина вражена і розгублена, емоційно паралізована
відсутністю будь-якого виходу із становища, що склалося,-
абсолютна безнадія. 10.2.2. Другий - це поступова адаптація.
11. Особливості консультування на стадії кризи
11.1. Коли пацієнт перебуває у стані кризи, для нього є
характерним переживання таких станів, як шоку, страху, неприйняття
інформації. Передбачити реакцію пацієнта на інформацію про
ВІЛ-інфікованість практично неможливо. У деяких людей може
наступити шоковий стан, у інших - байдужість до отриманої
інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при
проявах захворювання на СНІД. Природно, шок є нормальною реакцією
на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий
страх, зокрема, страх неминучої смерті. 11.2. Зусилля консультанта повинні бути спрямовані на те,
щоб людина змогла оволодіти собою. Це досягається шляхом
прояву терпимості, надання емоційної підтримки, а також прямих
запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж
вмирати весь цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці
або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень. 11.3. Під час консультування на етапі кризи виникає один з
психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті
своєї особистості. Іноді такий стан супроводжується імпульсивним
пориванням до яких-небудь дій. Ці дії можуть мати агресивне
забарвлення, спрямоване на оточуючих, на себе, у т.ч. й на
консультанта. Консультант на такі прояви не повинен ображатись.
Психологічна підтримка саме в цей момент, прийняття реакції
пацієнта і співчуття до його стану дають змогу заощадити час для
включення в дію механізмів психологічної адаптації. Важливо при
цьому, не применшуючи небезпеки загрози здоров'ю, підкреслити
значимість того часу, що є у пацієнта до захворювання на СНІД.
Консультанту треба зняти у пацієнта відчуття унікальності
ситуації, в якій він опинився. Цього можна досягти, наводячи
приклади з життя відомих людей, що інфіковані ВІЛ, багато з яких
виявляли творчу активність та інтерес до життя, усвідомлюючи при
цьому неможливість вилікуватися. 11.4. Під час консультування на етапі кризи велику роль для
інфікованого відіграє можливість звернення до людини, яка
об'єктивно, неупереджено і з повагою обговорить проблему і
ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу. 11.5. Важливу роль на етапі кризи відіграє створення
консультантом системи безперервної підтримки пацієнта. У цей час
консультанту важливо завоювати довіру пацієнта до себе, що надасть
змогу в подальшому проводити консультативну роботу більш
продуктивно. У значній мірі зросте довіра до консультанта, якщо
пацієнт зможе зберегти власну анонімність.
12. Особливості консультування на стадії адаптації
12.1. Адаптація до стану ВІЛ-інфікованості припускає
переживання пацієнтом різних емоційних станів - розгубленості,
тривоги, депресії, відчуття провини та втрати, зниження
самоповаги, страху хвороби, страху залишитися покинутим, гніву,
дратівливості, переживання залежності і втрати контролю над
власним життям. 12.2. Емоційні стани на етапі адаптації не носять
"гострого", кризового характеру. Пацієнт поступово оволодіває
ситуацією і намагається знайти адекватні способи життєдіяльності,
що задовольнять його потреби, інтереси та цінності. Консультант,
який уважно спостерігає за темпами прийняття пацієнтом рішень,
розвитком нового ставлення до себе, поновленням соціальних
зв'язків, оволодінням новим способом життя, може оцінити ступінь
адаптованості пацієнта до вірусоносійства. 12.3. Консультант на цьому етапі повинен бути готовим до
можливих зривів психологічної адаптації, звертаючи увагу на
висловлювання суїцидального характеру, особливо на фоні
депресивного стану в поєднанні з невисоким рівнем тривожності.
Згадування про сприйняття акту суїциду іншими людьми, відкрите та
чесне обговорення проблеми допомагають зняти відчуття
безнадійності та звернути думки ВІЛ-інфікованого на існуючі
позитивні можливості. 12.4. У процесі консультування на цьому етапі необхідно
враховувати специфіку станів, що перераховані вище. Тривожність
являє собою реакцію на такі фактори, як страх і невпевненість у
майбутньому, побоювання відносно можливості зараження партнерів та
близьких, стурбованість майбутнім дітей або рідних, страх втратити
соціальну підтримку і залишитися самотнім. Готовність консультанта
поставитись до тривожності як до реакції, що очікується та
передбачається, запропонувати емоційну підтримку допомагає
послабити тривожність та поновити спроможність розсудливо
міркувати і вирішувати. 12.5. Вірусоносіння може бути пов'язано з таємними сторонами
життя (позашлюбні зв'язки, гомосексуальні схильності, зловживання
наркотиками тощо), які можуть стати відомими іншим. У таких
випадках у пацієнта може виникнути страх залишитись покинутим.
Консультант повинен обговорити з пацієнтом ці питання в такому
напрямі, щоб зробити все можливе для збереження нормальних
стосунків у сім'ї і з друзями. Якщо людина опиниться в положенні
покинутої, то консультанту треба забезпечити підтримку, яка б
компенсувала ці втрати, допомагала вибрати інші емоційні опори. 12.6. ВІЛ-інфіковані часто зазнають відчуття глибокої втрати.
Вони втрачають надію на майбутнє (наприклад, мати дітей, досягти
успіхів у роботі, положення в суспільстві тощо). Завдання
консультанта дати пацієнтові змогу обговорити ці проблеми. 12.7. ВІЛ-інфікована людина може відчувати провину стосовно
інших людей, яких вона могла заразити або заразила, докори
сумління відносно тієї поведінки, яка призвела до зараження на
ВІЛ. Виникають ідеї самозвинувачення, відбувається втрата
самоповаги. Консультанту слід виявити розуміння і дозволити
пацієнтові обговорити переживання докорів сумління і власної
нікчемності. Дуже важливо допомогти пацієнтові поновити і зберегти
самоповагу, оскільки це визначає можливість продуктивної зміни
поведінки та прийняття відповідальних рішень. 12.8. Деякі ВІЛ-інфіковані можуть бути дратівливими,
розлюченими, оскільки вважають себе "невдахами" через те, що вони
заражені, їм постійно здається, що до них неуважно ставляться.
Консультанту доводиться стикатися з проявами гніву
ВІЛ-інфікованого як на себе, так і на свою сім'ю, долю,
обслуговуючий персонал. Визначаючи природність цих проявів і не
лякаючись, консультант повинен допомагати пацієнтові перебороти
їх. 12.9. Інфікування на ВІЛ викликає значні зміни способу життя
пацієнта. Одноманітність життя, яке все більше регламентується в
діяльності, дієті, соціальних контактах, часто викликає
озлоблення. Обурення з приводу вимог додержуватись
регламентованого режиму може призвести до відмови від
консультативної допомоги або медичних рекомендацій. Консультант
повинен обговорити всі можливі зміни в житті пацієнта. У разі
необхідності треба відверто висловити всі можливі наслідки
вірусоносійства як для пацієнта, так і для оточуючих його людей. 12.10. Дуже серйозною проблемою в проведенні консультацій
може стати психологічний стан пацієнта, зумовлений почуттям
залежності, безпорадності та втратою контролю над власним життям.
Консультант повинен здійснити заходи, спрямовані на поновлення у
пацієнта відчуття незалежності і самоконтролю. 12.11. Консультант повинен терпляче і ненав'язливо згадувати
про всі, навіть найменші прояви турботи про пацієнта з боку сім'ї,
друзів, обслуговуючого персоналу, підкреслюючи їх неформальність,
тепло. Вираз обличчя, голос консультанта повинні виражати
співчуття, увагу та розуміння до всього, що говорить пацієнт.
Ключом у розмові може стати така фраза: "Я розумію, що Ви зараз в
дуже поганому настрої. Вам тяжко, Вам здається, що Вас не люблять,
але Ви в цьому не винні, так виявляє себе захворювання. Я дуже
хочу допомогти Вам, тому, що я Ваш друг і ставлюсь до Вас
доброзичливо. Ви завжди можете покластися на мене в тяжку хвилину,
я не залишу Вас наодинці з Вашими проблемами". 12.12. На етапі адаптації консультування базується головним
чином на емоційній підтримці і співпереживанні. При ВІЛ-інфекції
основна проблема інфікованого - проблема вилікування на сьогодні
не вирішена. Але є можливість допомогти людині виробити ряд
альтернативних дій, що дозволяють перебороти складнощі, які
виникають у зв'язку з інфікованістю на ВІЛ. Ці рекомендації підготовлені для психологічної підтримки
ВІЛ-інфікованих, у яких немає органічних уражень нервової системи
і з якими можливий продуктивний психологічний контакт. У інших
випадках консультування треба проводити в співпраці з психіатром.
( Настанову доповнено додатком 14 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 15до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
(в редакції наказу від 11.09.97
щодо забезпечення конфіденційності інформації
про ВІЛ-інфікованих
1. Загальні положення
1.1. Порядок визначає умови забезпечення конфіденційності в
місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах щодо
медичної інформації, пов'язаної із результатами обстеження на
ВІЛ-інфекцію, і є обов'язковим для виконання всіма установами МВС
України. 1.2. Начальники установ, незалежно від наявності
ВІЛ-інфікованих в установах, несуть персональну відповідальність
за забезпечення конфіденційності медичної чи службової інформації
та здійснюють контроль за забезпеченням режиму конфіденційності.
1.3. Основними завданнями начальника установи щодо
забезпечення конфіденційності є: 1.3.1. Виключення допуску та доступу до конфіденційної
медичної інформації будь-яких посадових осіб і працівників, окрім
медичних працівників, відповідальних за проведення передтестового
та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження
на ВІЛ, які призначені наказом по установі, а також офіційних
представників суду, органів слідства та прокуратури. 1.3.2. Створення умов для роботи медичного працівника, який
відповідає за проведення передтестового та післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.
1.4. 3 метою виконання вказаних завдань начальник установи
зобов'язаний: 1.4.1. Наказом по установі призначати медичного працівника,
відповідального за проведення передтестового та післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ (далі -
медичний працівник). 1.4.2. Організовувати проведення службових розслідувань щодо
фактів розповсюдження інформації про ВІЛ-інфікованих. 1.5. Контроль за забезпеченням конфіденційності інформації
про ВІЛ-інфікованих у місцях попереднього ув'язнення і
виправно-трудових установах покласти на відділи (служби) охорони
здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.
2. Обов'язки медичного працівника
2.1. Медичний працівник несе особисту відповідальність за
збереження таємниці щодо ВІЛ-інфікованої особи.
2.2. Медичний працівник зобов'язаний: 2.2.1. Зберігати таємницю особи щодо наявності в неї
ВІЛ-інфекції. 2.2.2. Додержуватись правил користування конфіденційною
інформацією, порядку заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих
(додаток N 1) та зберігання їх. 2.2.3. Складати та надавати державні та відомчі статистичні
звіти щодо ВІЛ/СНІД. В звітах забороняється персоніфікація
ВІЛ-інфікованої особи. 2.2.4. Обліковими картками під час роботи користуватися так,
аби виключити можливість ознайомлення з ними інших осіб. 2.2.5. При виході з кабінету облікові картки закривати до
металевого сейфа. 2.2.6. Якщо особа звернулась із проханням провести тестування
на ВІЛ або дала згоду на тестування (за медичними показниками чи
під час пілотних досліджень) - обов'язково провести передтестове
консультування. 2.2.7. Налагодити тісні ділові стосунки з лабораторією, яка
проводить тестування на ВІЛ, взаємодію з нею будувати на засадах
забезпечення конфіденційності щодо ВІЛ-інфікованих. 2.2.8. У разі отримання інформації про наявність серед осіб,
кров яких направлялась до лабораторії, ВІЛ-інфікованих - особисто
декодувати особу, провести післятестове консультування, заповнити
облікову картку. 2.2.9. При направленні до іншої установи за згодою особи, яка
є ВІЛ-інфікованою, вкласти облікову картку до конверта, підписати
і направити таємною поштою, адресувавши її лікареві, який
відповідає за подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим. Цю пошту
направляти окремо від іншої медичної інформації та особової
справи. У журналі обліку облікових карток зробити відповідну
відмітку. 2.2.10. При звільненні з місць позбавлення волі особи, яка є
ВІЛ-інфікованою, облікову картку поміщати до окремої папки. 2.2.11. При звільненні з роботи чи на час відпустки передати
під розписку облікові картки та журнал обліку облікових карток
особі (лікарю), яка призначається начальником установи для
виконання цих обов'язків.
2.3. Медичний працівник повинен мати: 2.3.1. Усю необхідну інформацію щодо профілактики ВІЛ,
діагностики та лікування СНІД. 2.3.2. Сейф. 2.3.3. Журнал обліку облікових карток ВІЛ-інфікованих
(додаток N 2), облікові картки передбаченої форми, конверти.
3. Діловодство, що пов'язане із забезпеченням медичноїконфіденційності
3.1. Діловодство, що пов'язане із забезпеченням
конфіденційності, здійснює медичний працівник (лікар), якого
призначено наказом начальника установи. Такий медичний працівник -
консультант призначається в кожній установі незалежно від
наявності ВІЛ-інфікованих. 3.2. Підготовка медичних працівників - консультантів, які
відповідають за конфіденційність інформації щодо ВІЛ-інфікованих
осіб, забезпечується начальниками відділів (служб) охорони
здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях. 3.3. У кожній установі повинен бути журнал обліку сироваток
крові, що направляються до лабораторії для обстеження на ВІЛ
(додаток N 3), у якому кодується прізвище, ім'я та по батькові
особи, кров якої направляється до лабораторії. Відмітка щодо
наявності ВІЛ-інфекції в особи в цьому журналі не робиться. Журнал
зберігається в медичній частині установи. 3.4. У разі надходження інформації з лабораторії про
наявність серед зразків крові ВІЛ-інфекції медичний працівник
декодує особу та інформацію переносить до облікової картки.
Інформація з лабораторії передається в письмовій формі лише на
ім'я медичного працівника, який відповідає за роботу з
ВІЛ-інфікованими. 3.5. Облік ВІЛ-інфікованих здійснюється лише в обліковій
картці. Облікова картка заповнюється в одному примірнику.
Дублювання її забороняється. 3.6. Кожній обліковій картці присвоюється номер, який
складається з двох цифр: у чисельнику - послідовний номер, за яким
у цій установі виявлена ВІЛ-інфекція, у знаменнику - номер
установи, у якій вперше встановлена наявність ВІЛ-інфекції. 3.7. Медичний працівник, який відповідає за роботу з
ВІЛ-інфікованими, повинен мати журнал обліку облікових карток.
Журнал зберігається у сейфі разом з обліковими картками. До
журналу заноситься лише неперсоніфікована інформація. У журналі
забороняється робити дописки, які б декодували прізвище
ВІЛ-інфікованої особи. Строк зберігання журналу та облікових
карток - постійно. 3.8. Медична інформація щодо ВІЛ-інфікованої особи надається
медичним працівником лише на вимогу суду, органів слідства та
прокуратури, про що робиться відмітка в обліковій картці.
Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу)
подається інформація про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та
хворих на СНІД в установі - начальнику установи, до СЕС ГУМВС,
УМВС України в Криму, областях та ЦСЕС МВС України. 3.9. У разі переведення ВІЛ-інфікованої особи до іншої
установи в журналі обліку облікових карток робиться відмітка про
номер установи, куди направлено ВІЛ-інфікованого, та розписка
медичного працівника, який відправляє конверт з конфіденційною
інформацією. 3.10. У разі звільнення ВІЛ-інфікованої особи робиться
відмітка в журналі обліку облікових карток. Облікова картка
залишається у медичного працівника, який відповідає за роботу з
ВІЛ-інфікованими. 3.11. Облікові картки ВІЛ-інфікованих осіб, які звільнились,
протягом року формуються в швидкозшивач, після закінчення року - в
окрему підшиту папку. У швидкозшивачах та в підшитих папках
ведеться опис облікових карток, що в них є. Ці папки нікому не
видаються і з обліковими картками, що тримаються в ній, нікого не
знайомлять. За офіційним запитом суду, органів слідства та
прокуратури видається лише витяг із облікової картки, про що
робиться в ній відмітка.
Додаток N 1до Порядку щодо забезпечення
конфіденційності інформації
про ВІЛ-інфікованих
Конфіденційна інформація
- має право знайомитись з нею лише призначенийнаказом начальника установи лікар, який відповідає
за проведення передтестового і післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на
ВІЛ;
- зберігається окремо від іншої медичної
документації.
Облікова картка ВІЛ-інфікованого
1. Прізвище: ______________________________________. 2. Ім'я: ___________________________. 3. По батькові: ___________________, рік народження: _______. 4. Строк позбавлення волі: ____________, початок: __________,
кінець: ___________, стаття Кримінального кодексу: ______________. 5. Причина обстеження: _____________________, дати позитивних
результатів: ________________________. 6. Епідеміологічний анамнез: наркоман, випадкові статеві
стосунки, гомосексуальні стосунки (підкреслити) тощо. 7. Наслідки консультування - передтестового: - післятестового: 8. Серія тест-системи, на якій був одержаний позитивний
результат: _____________________, завод-постачальник: ___________. 9. Назва лабораторії, де встановлена наявність ВІЛ-інфекції: _____________, N коду, за яким кров відправлялась до лабораторії: _______________, дата: "___" ___________ ___ р.10. Попередження особи, яка є ВІЛ-інфікованою, щодо
необхідності дотримання заходів запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та
щодо кримінальної відповідальності за те, що вона може наражати на
небезпеку інфікування або інфікує іншу особу: дата: _____________ "ознайомлений" підпис: ___________. 11. Перебування на обліку в лікаря-психіатра, нарколога,
дерматовенеролога, фтизіатра: ___________________________. 12. Інформація про ВІЛ-інфікованого надавалась органам: суду (дата ______ N ______, інформацію отримав ____________); прокуратури (дата ______ N _____, інформацію отримав ______); слідства (дата _______ N ______, інформацію отримав _______). 13. Установи та лікар, який відповідає за ВІЛ-інфікованих ————————————————————————————————————————————————————————————————— . Установа | | | | | | | ———————————+———————+———————+———————+———————+———————+——————+—————— . Лікар | | | | | | | —————————————————————————————————————————————————————————————————
Додаток N 2до Порядку щодо забезпечення
конфіденційності інформації
про ВІЛ-інфікованих
Конфіденційна інформація
- має право знайомитись з нею лише призначенийнаказом начальника установи лікар, який відповідає
за проведення передтестового і післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на
ВІЛ;
- зберігається окремо від іншої медичної
документації;
- до журналу обліку облікових карток
заборонено вносити інформацію про результати
обліку облікових карток ВІЛ-інфікованих ————————————————————————————————————————————————————————————————— N | N картки |N установи, до якої|Відмітка про направлення /п |ВІЛ-інфікованого|направлено ВІЛ-ін- |конверта до іншої уста- | |фікованого |нови з конфіденційною | | |інформацією ———+————————————————+———————————————————+———————————————————————— 1 | 2 | 3 | 4 ———+————————————————+———————————————————+———————————————————————— | | | —————————————————————————————————————————————————————————————————
Додаток N 3до Порядку щодо забезпечення
конфіденційності інформації
про ВІЛ-інфікованих
- журнал зберігати в медичній частиніустанови;
- до журналу обліку сироваток крові,
що направляються до лабораторії для обстеження на
ВІЛ, заборонено вносити інформацію про результати
обліку сироваток крові, що направляються до лабораторії
для обстеження на ВІЛ ————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————— N |Прізвище, ім'я|Загін|Результати |Дата заби-|Дата направ-|Хто проводив|Хто відвозив /п|та по батькові| |передтесто-|рання си- |лення до ла-|забирання |сироватку до | | |вого консу-|роватки |бораторії |крові |лабораторії | | |льтування | | | | ——+——————————————+—————+———————————+——————————+————————————+————————————+———————————— 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 ——+——————————————+—————+———————————+——————————+————————————+————————————+———————————— | | | | | | | ————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————— Настанову доповнено додатком 15 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 16до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
(в редакції наказу від 11.09.97
щодо захисту медичних працівників від інфікування
на ВІЛ та інших інфекційних хвороб, які
передаються парентеральним шляхом
У Заходах викладені основні принципи організації
протиепідемічного режиму, медичної допомоги, заходів захисту
медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших хвороб, які
передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у
лікувальних закладах МВС України, незалежно від наявності в них
ВІЛ-інфікованих.
1. Загальні положення
1.1. З кров'ю та іншими біологічними рідинами організму
людини можуть передаватись як ВІЛ, так і збудники інших
інфекційних хвороб (сифілісу, вірусних гепатитів тощо). Під час
проведення медичних маніпуляцій, пов'язаних із пошкодженням
цілісності шкіри та слизових оболонок пацієнта, не виключена
можливість інфікування. 1.2. Медичний персонал завжди, незалежно від наявності в
установі ВІЛ-інфікованих, повинен ставитись до крові та
біологічних рідин кожного пацієнта, як до потенційно інфікованих
збудником ВІЛ або іншої інфекційної хвороби.
2. Заходи щодо захисту медичних працівників від інфікування
2.1. При поданні медичної допомоги будь-якому пацієнтові
медичні працівники повинні дотримуватись такого порядку: 2.1.1. Під час підготовки до проведення маніпуляцій
переконатись в наявності і цілісності аптечки подання першої
медичної допомоги. 2.1.2. Усі медичні маніпуляції, хірургічні втручання
здійснювати у медичних халатах, фартухах (у разі необхідності) та
гумових рукавичках. 2.1.3. Перед одяганням рукавичок обробляти шкіру нігтьових
фаланг розчином йоду. 2.1.4. Захисні екрани або окуляри для обличчя повинні
обов'язково використовуватись під час виконання процедур, які
супроводжуються розбризкуванням крові, інших рідин, осколками
кісток пацієнта тощо. 2.1.5. Попереджати можливі травми шкіри ріжучими та колючими
предметами, не маніпулювати голками після їх використання, не
вдягати на них ковпачки. 2.1.6. Ріжучий та колючий інструментарій під час проведення
маніпуляцій не передавати безпосередньо з рук у руки, для
подальшого використання тримати його в зоні гарантованої
видимості. 2.1.7. Використаний медичний інструментарій обов'язково
піддавати дезінфекції. Чищення і передстерилізаційну обробку
використаного медичного інструментарію проводити лише в гумових
рукавичках із дотриманням максимальної обережності. 2.1.8. Застерігати контакти своєї шкіри та слизових оболонок
з відкритими ранами і слизовими оболонками пацієнта. У разі
наявності пошкоджень шкіри перед початком роботи їх необхідно
закривати пластиром.
2.2. Лабораторно-діагностичні дослідження повинні
здійснюватись з дотриманням таких правил: 2.2.1. Медичні працівники, які виконують роботу зі зразками
крові, сироватки, інших біологічних рідин пацієнтів, обов'язково
повинні використовувати халати, фартухи, гумові рукавички, захисні
окуляри, екрани. 2.2.2. Під час відбору зразків крові, біологічних рідин слід
бути обережним для попередження забруднення зовнішньої поверхні
контейнера. Усі зразки повинні надійно закриватися для
попередження розливу при транспортуванні. Лабораторні бланки, що
супроводжують зразки, класти до контейнера забороняється. 2.2.3. Під час роботи з біологічними рідинами пацієнтів у
лабораторії повинні використовуватися лише автоматичні піпетки, у
разі відсутності - піпетки з гумовою грушею. Заповнення піпеток з
засмоктуванням ротом категорично забороняється. 2.2.4. Лабораторне обладнання, посуд та інші поверхні, що
забруднені кров'ю або іншими біологічними рідинами, вважаються
інфікованими і підлягають обов'язковій дезінфекції.
2.3. При поданні стоматологічної допомоги: 2.3.1. Медичні працівники повинні користуватись гумовими
рукавичками, масками, захисними екранами або окулярами. 2.3.2. Під час проведення маніпуляцій в порожнині рота
постійно використовувати відсмоктувач крові та слини. Лікар займає
таке положення біля хворого, яке виключало б можливість попадання
рідин ротової порожнини на нього. До крові та слини слід ставитись
як до потенційно інфікованих. 2.3.3. Кров, слину після маніпуляцій необхідно ретельно змити
з матеріалів, які використовувались у порожнині рота,
продезінфікувати поверхні. Обов'язково продезінфікувати зліпки
перед відправкою до зубопротезної лабораторії. 2.3.4. Стоматологічне обладнання та робочі поверхні, які
недоступні для дезінфекції, але можуть бути забруднені
біологічними рідинами пацієнта, повинні попередньо обгортатись
водонепроникним папером та замінюватись перед наступним пацієнтом. 2.3.5. Після кожного пацієнта використані стоматологічні бори
обов'язково піддавати стерилізації.
2.4. Медичному персоналу на робочому місці забороняється
вживати їжу, пити, палити, користуватись косметикою. Медичний
персонал після закінчення роботи повинен вимити руки, сховати в
окремі шафи робочий одяг.
3. Заходи захисту медпрацівників у разі особливих ситуацій
3.1. На робочих місцях медпрацівників слід постійно мати
аптечку первинної медичної допомоги, в якій повинні бути:
дезінфікуючі речовини (70% розчин етилового спирту, 1% та
3% розчини хлораміну, 0,05% розчин марганцевокислого калію, 1-2
або 3% розчин протарголу, 3-5% спиртовий розчин йоду), вата,
бинти, піпетки, лейкопластир. 3.2. Під час проведення оживлення пацієнта методом "з рота до
рота" потрібно використовувати чисту тканину або носовичок. 3.3. На час вдягання медичним працівником гумових рукавичок у
разі зупинки кровотечі запропонувати пацієнтові (з урахуванням
його стану) самому надавити чистою тканиною на місце кровотечі. 3.4. Кров та інші біологічні рідини пацієнта при попаданні на
шкіру медпрацівника - дезінфікують протягом найближчої хвилини
1% розчином хлораміну або 70% етиловим спиртом чи 0,05% розчином
марганцевокислого калію, потім миють з милом. 3.5. У разі будь-якого проколу шкіри медпрацівника,
пов'язаного з виконанням медичних маніпуляцій, необхідно швидко
зняти рукавички, видавити 2-3 краплини крові, зняти їх ватою,
обробити пошкодження 70% розчином спирту, потім змазати
3-5% настойкою йоду. 3.6. У разі попадання біологічної рідини пацієнта на слизові
оболонки їх терміново обробляють 0,05% розчином марганцевокислого
калію, рот та горло полощуть 70% розчином спирту або 0,05%
розчином марганцевокислого калію чи 1% розчином борної кислоти.
Очі промивають 1% розчином борної кислоти, у ніс закапують 1%
розчин протарголу, 3-4 краплі.
4. Заходи перестороги під час прибирання розлитої кровічи інших біологічних рідин пацієнта
4.1. Прибирання, дезінфекція розлитої крові, біологічних
рідин повинні виконуватись медичним працівником у халаті, фартуху
та гумових рукавичках. Необхідно використовувати одноразові
серветки, рушники та інші одноразові матеріали. 4.2. Прибирання належить розпочинати лише після попередньої
дезінфекції проливу шляхом заливання місця розливу 10% розчином
хлорного вапна з експозицією не менше 15 хвилин. Просякнуті кров'ю
та дезрозчином серветки, рушники, ганчірки, інше сміття з місця
розливу збирається з обережністю в поліетиленові пакети для
подальшої утилізації. 4.3. Після виконання вказаної роботи бажано замінити спецодяг
та вимитись гарячою водою з милом.
( Настанову доповнено додатком 16 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 17до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
(в редакції наказу від 11.09.97
щодо захисту персоналу місць позбавлення волі
від інфікування на ВІЛ та інших інфекційних
хвороб, які передаються парентеральним шляхом
1. Загальна частина
1.1. Деякі аспекти діяльності персоналу місць позбавлення
волі можуть створити передумови для його інфікування заразними
хворобами, у тому числі й ВІЛ-інфекцією. 1.2. Основною стратегією запобігання інфікуванню є
усвідомлення того, що будь-яка рідина організму ув'язнених може
бути потенційно інфікованою. 1.3. Небезпека інфікування виникає під час обшуку, роботи з
агресивними особами або такими, які навмисно себе поранили, чи у
випадку пригоди, коли пролилася кров або інші біологічні рідини
(спроби самогубства, бійки тощо).
2. Заходи перестороги під час проведення обшуку
2.1. Предмети, які можна знайти у заарештованих чи засуджених
(леза для гоління, які зашиті у відвороти одягу, приклеєні під
столами, сховані в шматках мила, у книгах; шпильки та голки, що
сховані в лацканах одягу: інструментарій для ін'єкцій, схований у
кулькових авторучках, всередині різних труб тощо), можуть стати
чинниками поранення шкіри або слизових оболонок.
2.2. Головним ризиком інфікування персоналу, що проводить
обшук, є укол голкою або іншим гострим предметом, який може
містити на собі залишки крові, та попадання крові або інших
біологічних речовин до відкритої рани чи садно на шкірі або на
слизовій оболонці. Особі, яка буде виконувати обшук, необхідно
дотримуватись таких правил: 2.2.1. Накрити пластиром всі порізи та садна на шкірі. 2.2.2. На час обшуку вдягати шкіряні рукавички, особливо у
разі обшуку тих місць, де можливий ризик порізу шкіри. 2.2.3. Одягати додатково гумові рукавички у разі, якщо існує
можливість контакту з кров'ю або іншими біологічними рідинами
другої людини. 2.2.4. Якщо можна,- "використовувати очі, а не руки",
дивитись, а не торкатись. Наприклад, коли під столом приклеєний
якийсь предмет, то спочатку його потрібно уважно роздивитись і
лише потім торкатись руками. 2.2.5. Особливо обережно необхідно оглядати одяг. Там, де це
можливо, запропонувати ув'язненому самому звільнити свої кишені й
показати білизну. Запропонувати ув'язненому своїми руками
промацати свій одяг. 2.2.6. Усі вилучені речі, в першу чергу - гострі, з ознаками
забруднення кров'ю, необхідно, з пересторогою помістити в
контейнер для подальшої утилізації. Бажано, щоб вказані предмети
поміщав в контейнер сам ув'язнений. Забороняється використовувати
целофановий пакет як контейнер.
3. Заходи перестороги при насильницьких діях
3.1. У випадку акту насильства ризик інфікування може
виникнути під час ударів, укусів, уколів гострими предметами.
Необхідно пам'ятати, що ризик заразитись ВІЛ від уколу або від
крові, яка пролилась, досить малий, але він існує. Тому важливо,
щоб працівники установ, які мають справу з актами насильства та
обшуком, захищали себе за допомогою таких заходів перестороги: 3.1.1. Необхідно завчасно оцінити можливість ризику. 3.1.2. У разі виникнення ситуації, що призвела до
конфлікту,- покликати на допомогу. 3.1.3. Використати спеціальні засоби та спорядження для
контролю та стримання насильства. 3.1.4. Уникати контакту з кров'ю та біологічними рідинами
ув'язнених. 3.1.5. У разі розливу крові потерпілого під час насильницьких
дій, спробі самогубства тощо, ізолювати місце розливу з подальшим
його дезінфікуванням та прибиранням.
3.2. У разі виникнення ситуації, яка може призвести до ризику
інфікування (поранення шкіри чи слизової оболонки, попадання крові
або інших рідин), працівник повинен вжити таких заходів: 3.2.1. Якщо травма з пошкодженням шкіри - стиснути її навколо
уколу або укусу, видавити 2-3 краплини крові, промити уражене
місце водою з милом. 3.2.2. У разі попадання крові та інших біологічних рідин
іншої особи в очі, рот - ретельно промити очі, прополоскати рот
проточною водою. 3.2.3. Негайно звернутися до працівників медичної частини
установи для подання невідкладної медичної допомоги і дезінфекції
місця травмування, потім, у разі необхідності,- у поліклініку за
місцем медичного обслуговування для подальшого медичного нагляду.
( Настанову доповнено додатком 17 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
Додаток 18до Настанови по медико-санітарному
забезпеченню осіб, які утримуються
в слідчих ізоляторах та установах
виконання покарань МВС України
(в редакції наказу від 11.09.97
для проведення інформаційно-просвітницьких занять
із особовим складом установ місць позбавлення
волі та ув'язненими
1. Для працівників МВС України
1.1. Факти, що на сьогодні відомі людству стосовно
ВІЛ-інфекції 1.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох
років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до
стану, коли організм не спроможний боротися з інфекційними чи
пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД -
синдром набутого імунодефіциту. 1.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після
тестування крові на цей вірус. 1.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення
антитіл, які виробляє організм людини. Протягом декількох місяців,
що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в крові людини,
яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні). 1.1.4. Сьогодні в світі немає вакцини, яка б дозволила
запобігти інфікуванню на ВІЛ, і є велика імовірність того, що
найближчим часом її виготовлено не буде.
1.1.5. ВІЛ-інфекція серед засуджених може поширюватись
внаслідок: 1.1.5.1. Незахищених статевих, особливо гомосексуальних
стосунків, коли бракує презервативів. 1.1.5.2. Користування чужим брудним інструментарієм, що
використовується для ін'єкційного введення наркотиків, або
користування наркотиками, у розчині яких є вірус (саморобно
виготовлені наркотики, коли з однієї ємкості декілька осіб
набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований). 1.1.5.3. Користування забрудненими лезами для гоління або
голками для татуювання.
1.1.6. Передача ВІЛ-інфекції від особи, яка позбавлена волі,
до персоналу в звичайних обставинах виключена. Є теоретичний ризик
інфікування при уколі забрудненою голкою, при попаданні
інфікованої крові до рани під час бійки. 1.1.7. Вірус імунодефіциту людини нестійкий у зовнішньому
середовищі і швидко гине під дією дезинфікуючих засобів або під
час кип'ятіння. Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні
правил гігієни, що спрямовані на уникнення тих дій, які можуть
призвести до інфікування - незахищений (без презервативів) секс,
внутрішньовенне введення наркотиків.
1.2. Які висновки можна зробити з фактів, що на сьогодні
відомі людству 1.2.1. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить саморобно
виготовлені наркотики забрудненими (нестерильними) інструментами,
не користується презервативами, не може бути впевненою в тому, що
вона не є ВІЛ-інфікованою. 1.2.2. Людина, яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ, не
може бути впевнена, що вона не інфікована вірусом, до отримання
негативного результату тестування. 1.2.3. Якщо людина ВІЛ-інфікована, а тестування на ВІЛ
проведено в час, коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу
в крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного результату
на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити
обстеження через 3-6 місяців. 1.2.4. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували
від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.
1.2.5. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом: 1.2.5.1. Використання будь-яких дезинфікуючих засобів
(розчини 1-3% хлораміну, 0,05% марганцевокислого калію, 1-3%
протарголу, 3-5% спиртового йоду, 70% етилового спирту). 1.2.5.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус. Думка про те, що всі ВІЛ-інфіковані в країні відомі,
ізольовані і не можуть інфікувати Вас вірусом імунодефіциту,
хибна.
1.3. Що необхідно робити, щоб звести ризик інфікування на ВІЛ
до мінімуму 1.3.1. Ставитись до кожної людини, незалежно від її статусу,
як до потенційного носія ВІЛу. 1.3.2. Відмовитись від незахищеного (без презервативів)
сексу. 1.3.3. Не користуватись медичним обладнанням, у тому числі й
інструментарієм для внутрішньовенного введення наркотиків, без
його дезінфекційної обробки. 1.3.4. Зменшити до мінімуму імовірність поранень шкіри,
слизової оболонки, попадання крові іншої людини на відкриті ранові
поверхні вашої шкіри чи слизової оболонки.
2. Для осіб, які перебувають у місцях позбавленняволі
2.1. Що треба знати про ВІЛ 2.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох
років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до
стану, коли людина не спроможна боротися з інфекційними чи
пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД -
синдром набутого імунодефіциту. 2.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після
тестування крові на цей вірус. 2.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення
антитіл, які виробляє організм людини. Протягом кількох місяців,
що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в крові людини,
яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні). 2.1.4. Сьогодні в світі немає вакцини, яка б дозволила
запобігти інфікуванню на ВІЛ, і є велика імовірність того, що
найближчим часом її виготовлено не буде.
2.1.5. ВІЛ-інфекція в місцях позбавлення волі може
поширюватись внаслідок: 2.1.5.1. Незахищених статевих, особливо гомосексуальних
стосунків, коли бракує презервативів. 2.1.5.2. Користування спільними, непродезінфікованими лезами
для гоління або голками для татуювання. 2.1.5.3. Користування чужим брудним інструментарієм, що
використовується для ін'єкційного введення наркотиків або
користування наркотиками, у розчині яких є вірус (саморобно
виготовлені наркотики, коли з однієї ємкості декілька осіб
набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований). 2.1.6. Вірус імунодефіциту людини - нестійкий вірус, він
швидко гине під дією дезінфікуючих засобів або під час кип'ятіння. 2.1.7. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить забрудненими
(нестерильними) інструментами саморобно виготовлені наркотики, не
користується презервативами, не може бути впевненою в тому, що
вона не є ВІЛ-інфікованою. 2.1.8. Людина, яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ, не
може бути впевнена, що вона не інфікована вірусом, до отримання
негативного результату тестування. 2.1.9. Якщо людина ВІЛ-інфікована, а тестування на ВІЛ
проведено в час, коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу
в крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного результату
на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити
обстеження через 3-6 місяців. 2.1.10. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували
від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.
2.1.11. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом: 2.1.11.1. Використання будь-яких дезінфікуючих засобів
(розчини 1-3% хлораміну, 0,05% марганцевокислого калію, 1-3%
протарголу, 3-5% спиртового йоду). 2.1.11.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус. Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні
правил гігієни, що спрямовані на уникнення тих дій, які можуть
призвести до інфікування - незахищений (без презервативів) секс,
внутрішньовенне введення наркотиків, татуювання. Думка про те, що всі ВІЛ-інфіковані в країні відомі,
ізольовані і не можуть інфікувати Вас вірусом імунодефіциту,
хибна.
( Настанову доповнено додатком 18 згідно з Наказом МВС N 611/275
( z0520-97 ) від 11.09.97 )
ЗмістНастанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які
утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання
покарань МВС України, затвердженої наказом МВС України
та МОЗ України від 14 червня 1993 року N 160/140
Частина I
Санітарно-протиепідемічне забезпечення підслідних та засуджених
Розділ 1. Загальні положення організації санітарного нагляду вслідчих ізоляторах та установах виконання покарань озділ 2. Забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя
об'єктів СІЗО та УВП .1. Санітарно-гігієнічні вимоги по утриманню територій, на яких
розташовані установи .2. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації водопостачання
2.3. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації харчування
2.4. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці
2.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до банно-прального забезпечення
Розділ 3. Загальні положення організації протиепідемічногозабезпечення озділ 4. Протиепідемічне забезпечення в СІЗО та УВП
4.1. Система та порядок проведення протиепідемічних заходів при виявленні інфекційних хворих .2. Протиепідемічні заходи та порядок їх проведення при окремихінфекційних захворюваннях .3. Профілактичні щеплення
4.4. Дезінфекція, дезінсекція та дератизація
Частина II
Лікувально-профілактичне забезпечення підслідних та засуджених
Розділ 5. Загальні положення організації медичного забезпечення,обладнання медичних частин СІЗО та УВП .1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП
5.2. Організація роботи медичної частини
5.3. Обладнання медичної частини
Розділ 6. Організація лікувально-профілактичного забезпечення умедчастині .1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених
6.2. Організація амбулаторного прийому
6.3. Організація невідкладної медичної допомоги
6.4. Обсяг медичної допомоги у медчастині
6.5. Організація стаціонарної допомоги
Розділ 7. Організація лікувально-профілактичного забезпечення улікарнях .1. Організація медичної допомоги у лікарнях
7.2. Порядок направлення та прийому хворих до лікарень
7.3. Лікування та утримання хворих
7.4. Виписування хворих
7.5. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів лікарні .6. Організаційно-методична робота
7.7. Зв'язок лікарні з медчастинами
7.8. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні
7.9. Лікувально-контрольна комісія
7.10. Обов'язки чергового лікаря в лікарні
7.11. Обов'язки начальника відділення лікарні
Розділ 8. Лікувально-профілактичні заходи щодо деяких захворювань
8.1. Психічні розлади
8.2. Особливості надання медичної допомоги хворим на хронічний
алкоголізм та наркоманію
8.3. Особливості лікування хворих на хронічний алкоголізм
8.4. Особливості лікування хворих на наркоманію
8.5. Венеричні та шкірні захворювання
8.6. Туберкульоз легень
8.7. Травми та отруєння
Розділ 9. Медичне обслуговування жінок та неповнолітніх
9.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми
9.2. Особливості медичної допомоги жінкам
9.3. Організація роботи будинків дитини
Розділ 10. Експертиза тимчасової та тривалої втрати працездатності
Розділ 11. Організація зубопротезної допомоги та забезпеченняпротезно-ортопедичними виробами озділ 12. Організація донорства
Розділ 13. Медичне обслуговування підслідних та засуджених приперевезеннях та при звільненні з місць позбавлення волі
Розділ 14. Медичне постачання медичних частин
Розділ 15. Санітарна освіта
Розділ 16. Медичний облік та звітність. Статистичний аналіз стануздоров'я підслідних та засуджених і діяльності медичної
служби озділ 17. Планування роботи медичної служби
Розділ 18. Режим утримання засуджених в лікувальних установахмісць позбавлення волі озділ 19. Професійні права та обов'язки медичних і фармацевтичних
працівників. Принципи медичної етики працівників
пенітенціарної медицини 9.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників
19.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників
19.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини
Розділ 20. Роль відділів (служб) охорони здоров'я УВС ворганізації медичного забезпечення в пенітенціарних
установах
Додатки
до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які
утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконанняпокарань МВС України
Інструкція по проведенню обов'язкових попередніх та
періодичних медичних обстежень при направленні на роботу та
працюючих на об'єктах харчування, Методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності
і продуктів харчування Інструкція по проведенню протипедикульозних (профілактичних
та знищувальних) заходів Інструкція по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при
туберкульозі Інструкція по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при
кишкових інфекціях Примірна посадова інструкція начальника медичної частини
слідчого ізолятора чи установи виконання покарань Примірний перелік оснащення медичних частин СІЗО та УВП
медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем Інструкція
по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП Примірний перелік лікарських засобів у посиндромних укладках
для надання невідкладної медичної допомоги Примірна посадова інструкція начальника лікарні для
засуджених Типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, які
перебувають в лікарні УВП Інструкція по проведенню специфічної та хіміопрофілактики
туберкульозу серед підслідних та засуджених Положення про лікарсько-трудову комісію (ЛТК)
-
скопійовано
-
-
