З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про фізичну культуру і спорт
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 14, ст.80 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 3809-XII ( 3809-12) від 24.12.93, ВВР, 1994, N 14, ст.81 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.271
N 1453-III ( 1453-14 ) від 10.02.2000, ВВР, 2000, N 13, ст.101
N 2548-III ( 2548-14 ) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 41, ст.200
N 2264-IV ( 2264-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.122 )
( У тексті Закону слова "Міністерство України у справахмолоді і спорту" в усіх відмінках замінено словами
"центральний орган виконавчої влади з фізичної
культури і спорту" у відповідних відмінках згідно із
Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 )
Цей Закон визначає загальні правові, соціальні, економічні і
організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні, участь
державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності у зміцненні здоров'я
громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття
засобами фізичної культури і спорту.
Г Л А В А I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Фізична культура і спорт
Фізична культура - складова частина загальної культури
суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток
фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з
метою гармонійного формування її особистості. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і
трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та
творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування,
розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою
сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у
певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої
підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дійовим
стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних
верств населення.
Стаття 2. Завдання фізичної культури і спорту в Україні
Основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне
підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку
населення, сприяння економічному і соціальному прогресу
суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у
світовому співтоваристві.
Стаття 3. Державне регулювання фізичної культури і спорту
Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту
шляхом формування державної політики у цій сфері, створення
відповідних державних органів, фінансового,
матеріально-технічного, кадрового, інформаційного,
нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної
культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу
фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії
державних органів з громадськими організаціями
фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визнає і всебічно
підтримує олімпійський рух в Україні, діяльність всеукраїнських
фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних
федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної
спрямованості.( Стаття 3 в редакції Закону N 1453-III ( 1453-14 ) від
10.02.2000 )
Стаття 4. Право громадян на заняття фізичноюкультурою і спортом
Громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і
національної належності, статі, освіти, віросповідання, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин. Держава надає необхідну допомогу, пільги та гарантії окремим
категоріям громадян, в тому числі інвалідам, для реалізації ними
своїх прав у сфері фізичної культури і спорту. Держава забезпечує
пріоритетний розвиток фізичної культури і спорту на селі, створює
необхідні умови для занять фізичною культурою і спортом сільських
працівників і членів їх сімей. Держава гарантує надання в порядку, передбаченому Кабінетом
Міністрів України, безкоштовних та пільгових
фізкультурно-оздоровчих послуг дітям, в тому числі: дітям-сиротам
та дітям, що залишилися без піклування батьків, дітям, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з
багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам. Держава забезпечує в межах, визначених Кабінетом Міністрів
України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих
послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та
професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам,
прирівняним до них, а також встановлює пільги при наданні таких
послуг іншим категоріям громадян. Держава створює умови для правового захисту інтересів
громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває
фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує
прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб
життя.
Стаття 5. Громадські засади у сфері фізичноїкультури і спорту
Фізкультурний рух в Україні спирається на різнобічну
діяльність громадських організацій фізкультурно-спортивної
спрямованості. Первинною ланкою самодіяльної організації фізкультурного руху
є колективи фізкультури на підприємствах, в установах,
організаціях, що об'єднують на засадах добровільності громадян за
їх інтересами у фізкультурно-спортивному русі. Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості
(добровільні спортивні товариства, спортивні федерації, клуби
тощо) реалізують завдання, визначені у статті 2 цього Закону, на
всіх рівнях і напрямах фізкультурно-спортивної діяльності у
взаємодії з державними органами, профспілками, іншими об'єднаннями
громадян, суб'єктами підприємництва, відповідними міжнародними
організаціями.
Стаття 6. Показники стану розвитку фізичної культуриі спорту
Основними показниками стану фізичної культури і спорту є
рівень здоров'я і фізичного розвитку різних верств населення;
ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності,
рівень розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного
масового спорту; високі досягнення спортсменів України в окремих
видах спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами,
спортивними спорудами та майном. На підставі зазначених показників розробляється державна
програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні.
Стаття 7. Законодавство про фізичну культуру і спорт
Законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і
спорту здійснюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим
Законом, іншими законодавчими актами України, Автономної
Республіки Крим, а також міжнародними угодами та статутами
міжнародних спортивних організацій.( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 770-XIV
( 770-14 ) від 18.06.99 )
Г Л А В А II. СФЕРИ І НАПРЯМИ ВПРОВАДЖЕННЯФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Стаття 8. Сфери та основні напрями впровадження фізичноїкультури
Сферами впровадження фізичної культури є виробнича,
навчально-виховна, соціально-побутова сфери. Держава створює необхідні умови для підготовки наукових та
викладацьких кадрів, розвитку наукових досліджень у галузі
фізичної культури та стимулює впровадження їх у суспільну
практику. Основними напрямами впровадження фізичної культури є
фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток
масового фізкультурно-спортивного руху.
Стаття 9. Фізкультурно-оздоровча діяльність
Фізкультурно-оздоровча діяльність спрямована на підтримання
та зміцнення здоров'я у виробничій, навчально-виховній і
соціально-побутовій сферах. Основні напрями щодо організації фізкультурно-оздоровчої
діяльності у цих сферах визначаються в державній програмі розвитку
фізичної культури і спорту в Україні.
Стаття 10. Фізкультурно-оздоровча діяльність увиробничій сфері
Власники та уповноважені ними органи підприємств, установ,
організацій зобов'язані створювати працівникам відповідні умови
для реалізації їх права на заняття фізичною культурою. Фізкультурно-оздоровча діяльність у виробничій сфері
здійснюється на основі встановлених законодавством вимог щодо
режиму праці і відпочинку шляхом проведення реабілітаційних та
професійно-прикладних занять в режимі робочого дня, післятрудового
відновлення, профілактичних занять, спортивно-масової роботи, в
тому числі організації спортивно-оздоровчого туризму. Порядок створення і використання матеріальної бази для
занять фізичною культурою, фінансування, забезпечення
спеціалістами для індивідуальних та колективних занять
працівників та членів їх сімей визначаються законодавчими, іншими
нормативними актами та колективними договорами.
Стаття 11. Фізкультурно-оздоровча діяльність усоціально-побутовій сфері
Кабінет Міністрів України за участю громадських організацій
розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров'я
різних категорій населення в соціально-побутовій сфері та
забезпечує умови для її впровадження в життя, використання
фізичної культури і спорту як засобу профілактики і лікування
захворювань. Створення умов для занять фізичною культурою населення за
місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення
покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних бюджетів на
основі державних нормативів фінансування фізкультурно-оздоровчих
програм. Вони надають громадським організаціям
фізкультурно-спортивної спрямованості та фізкультурно-спортивним
закладам допомогу у виділенні місць для фізкультурно-оздоровчих
занять в жилих районах, в парках культури і відпочинку,
використанні для цих цілей спортивних споруд незалежно від їх
належності. ( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 )
Стаття 12. Фізкультурно-оздоровча діяльність унавчально-виховній сфері та фізичне виховання
У навчально-виховній сфері (дошкільних виховних закладах,
середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих
навчальних закладах) фізкультурно-оздоровча робота здійснюється в
поєднанні з фізичним вихованням дітей та молоді, з урахуванням
стану здоров'я, рівня фізичного та психічного розвитку. У складі педагогічних колективів дошкільних виховних та інших
закладів освіти обов'язково передбачаються посади фахівців з
фізичного виховання. Органи виконавчої влади, підприємства, установи та
організації, у віданні яких перебувають дошкільні виховні заклади,
забезпечують необхідні умови для проведення щоденних
фізкультурно-оздоровчих занять з дітьми, морально і матеріально
заохочують педагогічні колективи та фахівців фізичного виховання,
які досягли успіхів у збереженні і зміцненні здоров'я дітей.
( Частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної
культури і становить органічну частину загального виховання,
покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових,
розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини. Фізичне виховання шляхом проведення обов'язкових занять
здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх,
професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах
відповідно до навчальних програм, затверджуваних у встановленому
порядку. В середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах
уроки з фізичної культури є обов'язковими і проводяться не менше
трьох разів на тиждень. Періодичність проведення занять з фізичної культури, вимоги
до складання заліків з фізичного виховання встановлюються за
погодженням з центральним органом виконавчої влади з фізичної
культури і спорту. Середні загальноосвітні та професійні навчально-виховні
заклади з урахуванням місцевих умов, інтересів і запитів учнів
самостійно визначають зміст, форми і засоби їх рухової активності,
методи проведення занять з фізичної культури, а також
організовують позанавчальну фізкультурно-спортивну роботу за
участю позашкільних навчально-виховних закладів, громадських
організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Місцеві органи виконавчої влади можуть вводити додаткові
уроки фізичної культури за умови виділення коштів відповідних
бюджетів. ( Частина дев'ята статті 12 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною
загальної системи навчання та виховання особового складу Збройних
Сил України, органів внутрішніх справ, інших військових формувань
і здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.
Стаття 13. Фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльністьсеред інвалідів
Заняття фізичною культурою і спортом інвалідів є складовою
частиною їх дозвілля, фізичної реабілітації та соціально-трудової
адаптації. Організація занять фізичною культурою і спортом у системі
безперервної реабілітації інвалідів (включаючи дітей з фізичними і
розумовими вадами), підготовка кадрів, методичне забезпечення,
лікарський контроль здійснюються органами охорони здоров'я,
фізичної культури і спорту, освіти, соціального захисту населення
та організаціями інвалідів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, громадські організації фізкультурно-спортивної
спрямованості та організації інвалідів створюють спеціалізовані
фізкультурно-оздоровчі заклади (клуби і центри), забезпечують їх
спеціальним обладнанням, сприяють участі інвалідів у спортивних
змаганнях. ( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту разом з національним Олімпійським комітетом забезпечує
підготовку та участь інвалідів у Паралімпійських іграх та
міжнародних іграх інвалідів. ( Частина четверта статті 13 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2264-IV ( 2264-15 ) від
16.12.2004 ) На фінансування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів
для інвалідів, створення та розширення їх спортивної бази
виділяються кошти з державного бюджету та бюджетів місцевого
самоврядування.
Стаття 14. Особливості фізкультурно-спортивної діяльностіщодо окремих категорій громадян
Адміністрація виправно-трудових установ забезпечує контроль
за станом здоров'я осіб, які в них перебувають, і організовує всі
необхідні фізкультурно-оздоровчі заходи. Правилами тримання засуджених у місцях позбавлення волі
встановлюються вимоги щодо проведення з засудженими
фізкультурно-оздоровчих занять, нормативи забезпеченості
виправно-трудових установ фізкультурно-спортивним інвентарем та
обладнанням.
Стаття 15. Самодіяльний масовий спорт
Самодіяльний масовий спорт є складовою частиною фізичної
культури і здійснюється з урахуванням віку, стану здоров'я та
рівня фізичного розвитку особи і включає змагальну діяльність,
спеціальну підготовку до неї (тренування), орієнтовану на
досягнення певних спортивних результатів. Держава всебічно сприяє розвитку самодіяльного масового
спорту, основу якого становлять різноманітні
фізкультурно-спортивні секції, заохочує і стимулює діяльність
підприємств, установ, організацій та громадян, що сприяє його
розвитку.
Г Л А В А III. СПОРТ - ОСОБЛИВА СФЕРАФІЗКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 16. Спортивне змагання
Основною формою функціонування та вияву спорту є спортивні
змагання, що організовуються за відповідними правилами з метою
виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей в різних
видах спорту, з офіційним визначенням переможців змагань. Умови та порядок проведення змагань встановлюються їх
організаторами, якщо інше не передбачено актами законодавства або
відповідними міжнародними правилами.
Стаття 17. Види спорту
Залежно від предмета, характеру дій спортсменів, засобів
ведення спортивного змагання та спеціальної навчально-тренувальної
підготовки до нього спортивна діяльність поділяється на самостійні
види спорту. В Україні впроваджується і підтримується розвиток більшості
видів сучасного спорту, що дістали світове визнання і поширення, а
також національних видів спорту. Законодавчими актами України можуть встановлюватись обмеження
щодо впровадження (проведення тренувань та змагань) окремих видів
спорту, якщо вони пов'язані з небезпекою чи надмірним ризиком для
життя і здоров'я людей або мають антигуманний зміст.
Стаття 18. Спортивна класифікація
Спортивна класифікація - це система присвоєння спортивних
звань, розрядів та категорій. Вона визначає рівень майстерності в
окремих видах спорту, рівень підготовленості спортсменів і
розвитку їх досягнень, а також рівень кваліфікації тренерів та
суддів. Державну систему спортивних звань, розрядів та категорій,
порядок їх присвоєння та позбавлення визначає центральний орган
виконавчої влади з фізичної культури і спорту. Окремі повноваження щодо присвоєння спортивних звань,
розрядів та категорій можуть бути делеговані відповідним
громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості.
Стаття 19. Гарантії підвищення спортивної кваліфікації
Кожна особа, яка виконала кваліфікаційні вимоги, передбачені
спортивною класифікацією, має право на одержання посвідчення про
присвоєння відповідного спортивного розряду чи категорії. Спортсменам відповідних розрядів надається можливість для
участі їх у спортивних змаганнях, в тому числі звільнення від
роботи (навчання) із збереженням заробітної плати на час участі у
національних та міжнародних змаганнях. Для спортсменів вищих категорій створюються умови для
тренувань і звільнення від роботи (навчання) на час підготовки та
участі у змаганнях. На час, необхідний для участі в змаганнях,
спортсменам надаються гарантії, передбачені законодавством України
про працю, а для тих, хто навчається, - відповідні гарантії щодо
продовження строку навчання. Спортсмени вищих категорій підлягають
обов'язковому державному страхуванню в порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України. Порядок відшкодування витрат, пов'язаних із забезпеченням
участі спортсменів у змаганнях, визначається Кабінетом Міністрів
України. Особи, що здобули звання чемпіона або призера Олімпійських
ігор, чемпіонів світу або Європи, заслуженого майстра спорту,
мають соціально-побутові та інші пільги, встановлені Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 20. Спорт вищих досягнень
Спорт вищих досягнень - спортивна діяльність, пов'язана з
певним видом спорту, яка має на меті шляхом поглибленої
спеціалізації та індивідуалізації навчально-тренувального процесу
досягнення максимальних, рекордних спортивних результатів. Держава створює необхідні умови для самовдосконалення
спортсменів і фахівців спорту, які досягли найвищих спортивних
результатів в міжнародних змаганнях та сприяли підвищенню
міжнародного авторитету України.
Стаття 21. Національні збірні команди
Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту за поданням національних спортивних федерацій (асоціацій,
союзів) з видів спорту комплектує на конкурсній основі з числа
найбільш підготовлених спортсменів та спеціалістів національні
збірні команди України. Члени збірних команд України можуть брати участь у будь-яких
спортивних змаганнях лише за згодою центрального органу виконавчої
влади з фізичної культури і спорту та відповідної національної
спортивної федерації. Спортсмени - члени збірних команд України, призвані на
строкову військову службу, отримують призначення в підрозділи, які
мають необхідні умови для підвищення їх спортивної майстерності,
їм надається можливість брати участь в міжнародних, національних
та інших спортивних змаганнях. Утримання та підготовка членів збірних команд України до
міжнародних змагань фінансується з державного бюджету. Громадянин України не може виступати за національну збірну
іншої країни, іноземні громадяни і особи без громадянства не мають
права виступати у складі збірної команди України. Положення про національні збірні команди затверджуються
центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту.
Стаття 22. Спортивне суддівство
Контроль за дотриманням правил спортивних змагань, що містять
вимоги до учасників змагань, а також до спортивних споруд,
спорядження, обладнання, умов і порядку визначення переможців
змагань та до їх результатів, а також фіксування спортивних
результатів здійснюють спортивні судді. До суддівства допускаються лише особи, які пройшли спеціальну
підготовку та атестовані у встановленому порядку.
Стаття 23. Діяльність у професіональному спорті
Діяльність у професіональному спорті спортсменів, тренерів та
інших фахівців, яка пов'язана з підготовкою та участю у спортивних
змаганнях серед спортсменів-професіоналів і є основним джерелом
їхніх доходів, здійснюється відповідно до цього Закону, Кодексу
законів про працю України та інших нормативно-правових актів.
Створення і функціонування спортивних клубів, професіональних
спортивних ліг, федерацій (асоціацій, спілок, об'єднань тощо),
статути яких передбачають організацію діяльності
спортсменів-професіоналів, здійснюються відповідно до цього Закону
та інших нормативно-правових актів.( Стаття 23 в редакції Закону N 2548-III ( 2548-14 ) від
21.06.2001 )
Стаття 23-1. Суб'єкти організації діяльностіспортсмена-професіонала
Суб'єктами організації діяльності спортсмена-професіонала в
Україні є органи виконавчої влади з фізичної культури і спорту,
спортивні клуби, професіональні спортивні ліги, федерації
(асоціації, спілки, об'єднання тощо), національні спортивні
федерації, статути яких передбачають цей вид діяльності згідно з
вимогами відповідних міжнародних спортивних організацій з виду
спорту.
Суб'єкти організації діяльності спортсмена-професіонала в
своїй роботі керуються Конституцією України, законами України,
іншими нормативно-правовими актами, міждержавними угодами та
власними статутами (положеннями).
Статут спортивного клубу незалежно від форми власності в
частині організації діяльності спортсменів-професіоналів має
відповідати статутним та регламентним документам професіональної
спортивної ліги, національної спортивної федерації та міжнародної
спортивної організації з виду спорту, статути яких передбачають
цей вид діяльності, а також включати норми щодо підготовки
спортивних резервів та спортсменів вищої категорії.
Організація всеукраїнських спортивних змагань серед
спортсменів-професіоналів та їх участь в міжнародних спортивних
змаганнях проводиться виключно за рішенням відповідної
всеукраїнської спортивної організації, яка наділена таким правом у
встановленому порядку.
Професіональна спортивна ліга є об'єднанням спортивних
клубів, має статус юридичної особи і створюється:
у складі національної спортивної федерації, статут якої
передбачає організацію діяльності спортсменів-професіоналів, якщо
це обумовлено статутними та регламентними документами відповідної
міжнародної спортивної організації;
поза складом національної спортивної федерації, якщо це
обумовлено статутними та регламентними документами відповідної
міжнародної спортивної організації;
як спортивне об'єднання з місцевим або всеукраїнським
статусом.
Статутні та регламентні документи професіональної спортивної
ліги в частині організації діяльності спортсменів-професіоналів
мають відповідати статутним та регламентним документам
національної спортивної федерації та міжнародної спортивної
організації з відповідного виду спорту, статути яких передбачають
цей вид діяльності.( Закон доповнено статтею 23-1 згідно із Законом N 2548-III
( 2548-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 23-2. Статус спортсмена-професіонала
Спортсмен України набуває статусу спортсмена-професіонала з
моменту офіційного оформлення контракту з відповідним суб'єктом
організації цієї діяльності з метою участі у змаганнях серед
спортсменів-професіоналів.
Спортсмен, який не набув статусу спортсмена-професіонала і
включений до основного чи резервного складів збірних команд
України, для укладення контракту про діяльність у професіональному
спорті має отримати офіційну згоду центрального органу виконавчої
влади з фізичної культури і спорту та національної спортивної
федерації з відповідного виду спорту.
Права та обов'язки спортсмена-професіонала, який бере участь
у всеукраїнських або, при наявності допуску, в міжнародних
змаганнях у складі збірних команд України, визначаються Положенням
про національні збірні команди, що затверджується центральним
органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту.
Діяльність спортсмена-професіонала регулюється законодавством
України, статутними і регламентними документами суб'єктів
організації такої діяльності та відповідної міжнародної спортивної
організації.( Закон доповнено статтею 23-2 згідно із Законом N 2548-III
( 2548-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 23-3. Трудові відносини у професіональному спорті
Особи, які здійснюють діяльність у професіональному спорті,
працюють за трудовими договорами (контрактами), що укладаються в
письмовій формі відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом
Міністрів України з врахуванням вимог відповідних українських і
міжнародних спортивних організацій.
Контракт в обов'язковому порядку має визначати зобов'язання
суб'єкта організації діяльності спортсмена-професіонала щодо
виплати йому заробітної плати, пенсійних виплат після закінчення
спортивної професіональної діяльності, забезпечення усіма
передбаченими законодавством видами соціального страхування та
обов'язковим особистим страхуванням його здоров'я і життя, надання
для його спортивної підготовки кваліфікованого персоналу, а також
фізкультурно-спортивного спорядження і обладнання та спортивних
споруд, створення відповідних житлово-побутових умов, дотримання
його особистих прав.
Контракт в обов'язковому порядку має визначати зобов'язання
спортсмена-професіонала щодо дотримання вимог статутних та
регламентних документів суб'єктів організації цієї діяльності та
відповідної міжнародної спортивної організації, виконання програм
підготовки та календарного плану змагань, бережливого ставлення до
наданого спортивного та іншого майна.
При порушенні спортсменом-професіоналом таких зобов'язань
суб'єкт організації цієї діяльності може застосувати до нього
заходи дисциплінарного впливу, передбачені контрактом.
Контракт повинен містити умови припинення його дії в
односторонньому порядку.
Контракт не може містити положення, які прямо чи
опосередковано порушують або обмежують конституційні права
спортсмена-професіонала як громадянина України.
Для представництва і захисту своїх прав та законних інтересів
спортсмени-професіонали можуть об'єднуватися у професіональні
спортивні спілки.
Спортсмен-професіонал має право на перехід до іншого
спортивного клубу, що знаходиться на території України або за її
межами, у разі:
закінчення терміну дії контракту і виконання вказаних у
такому контракті зобов'язань;
офіційного оформлення взаємної угоди між клубами та
спортсменом-професіоналом до закінчення терміну дії контракту або
невиконанні зазначених у такому контракті зобов'язань щодо
спортсмена-професіонала.
Перехід спортсмена-професіонала до іншого клубу здійснюється
відповідно до умов, які затверджуються професіональною спортивною
лігою (асоціацією, спілкою, об'єднанням тощо) та національною
спортивною федерацією за офіційним погодженням з центральним
органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту.
Спортивний клуб має право на компенсаційні виплати за перехід
спортсмена-професіонала до іншого клубу. Розміри і порядок таких
компенсаційних виплат визначаються регламентними документами
відповідних суб'єктів організації діяльності
спортсмена-професіонала.
Спортивна організація, що здійснювала підготовку спортсмена,
якого запросив інший спортивний клуб для офіційного оформлення
контракту, отримує від останнього компенсаційну виплату в обсязі
витрат, порядок обрахування і сплати яких встановлюється
відповідним нормативно-правовим актом центрального органу
виконавчої влади з фізичної культури і спорту.( Закон доповнено статтею 23-3 згідно із Законом N 2548-III
( 2548-14 ) від 21.06.2001 )
Стаття 24. Засоби, заборонені в спорті
Під час занять спортом не допускається використання засобів,
заборонених законодавством України, національними спортивними
федераціями, міжнародними спортивними організаціями або
відповідними правилами змагань. Спортсмен, який використовує для досягнення спортивного
результату стимулятори, допінгові речовини або інші заборонені
засоби, а так само особа, що свідомо сприяє розповсюдженню або
застосуванню таких засобів, несе відповідальність, передбачену
законодавством та регламентними документами відповідних спортивних
організацій.
Стаття 25. Спортивні відзнаки і нагороди, спортивна символіка
До спортивних відзнак належать знаки, що свідчать про рівень
фізичної підготовленості, спортивної і суддівської кваліфікації, а
також спортивні медалі і жетони, якими відзначаються спортсмени,
їх тренери, інші фахівці в галузі спорту. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту затверджує єдині нагрудні значки відповідних спортивних
кваліфікаційних розрядів та почесних спортивних звань, а також
встановлює перелік спортивних нагород для переможців і
рекордсменів національних змагань. За видатні спортивні досягнення і значний вклад у розвиток
фізичної культури і спорту спортсмени, інші фахівці в галузі
фізичної культури і спорту можуть бути представлені до державних
нагород. Порядок використання спортивної символіки (емблем та
офіційних знаків громадських організацій, спортивних установ та
організацій, емблем і офіційних знаків міжнародних та інших
спортивних змагань тощо) здійснюється відповідно до законодавства.
Г Л А В А IV. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
Стаття 26. Державна програма розвитку фізичної культури іспорту в Україні
Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в
Україні розробляється центральним органом виконавчої влади з
фізичної культури і спорту і затверджується Кабінетом Міністрів
України. Державна програма передбачає вимоги щодо організації
підтримки та зміцнення здоров'я різних категорій громадян, вимоги
до навчальних програм щодо фізичного виховання, систему
програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і
підготовленості різних вікових груп населення, основні напрями
розвитку масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень,
а також основні засади організаційного, матеріально-технічного,
кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого її
забезпечення. Кабінет Міністрів України затверджує систему
програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і
підготовленості різних вікових груп населення. Органи охорони
здоров'я за рахунок виділених їм коштів визначають рівень
фізичного розвитку населення. Державна програма повинна передбачати окремий розділ щодо
розвитку фізичної культури і спорту в сільській місцевості. Державна програма розробляється за участю громадських
організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, громадських
організацій інвалідів на основі наукових досліджень в галузі
фізичної культури і спорту та в інших галузях науки. На основі державної програми розвитку фізичної культури і
спорту Кабінет Міністрів України передбачає відповідний розділ у
програмах економічного і соціального розвитку України.
Стаття 27. Органи державного управління фізичноюкультурою і спортом
Верховна Рада України визначає державну політику і здійснює
законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і
спорту, а також здійснює контроль за реалізацією державної
програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні та за
виконанням законодавства про фізичну культуру і спорт. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту забезпечує реалізацію державної політики у галузі фізичної
культури і спорту, несе відповідальність за її виконання.( Частина друга статті 27 в редакції Закону N 770-XIV ( 770-14 )
від 18.06.99 ) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють у
своєму складі відповідні органи з фізичної культури і спорту.( Частина третя статті 27 в редакції Закону N 770-XIV ( 770-14 )
від 18.06.99 )
Стаття 28. Фінансове забезпечення фізичної культури і спорту
Фінансування державної програми розвитку фізичної культури і
спорту здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджетів
місцевого самоврядування і передбачається в них окремою статтею. Державне фінансування фізкультурно-виховної діяльності і
спорту вищих досягнень здійснюється окремо. Розподіл державних коштів здійснюється центральним та
місцевими органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту з
урахуванням пропозицій відповідних громадських організацій.
( Частина третя статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) На цілі фізичної культури і спорту використовуються кошти
фонду соціального страхування, а також позабюджетні надходження:
внески підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян,
окремих осіб, кошти від фінансово-господарської діяльності
закладів фізичної культури і спорту та організацій
фізкультурно-спортивної спрямованості, а також від продажу прав на
використання спортивної символіки і на телевізійну трансляцію
спортивних змагань, від проведення фізкультурно-спортивних та
інших видовищних заходів, спортивних лотерей тощо. Одержання
коштів з позабюджетних джерел не впливає на обсяги бюджетних
асигнувань на фізичну культуру і спорт. Не допускається використання коштів державного бюджету та
бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних коштів,
передбачених на фізичну культуру і спорт, не за призначенням. На розвиток фізкультури і спорту підприємства, установи та
організації спрямовують кошти в порядку, визначеному
законодавством. В сільській місцевості витрати на утримання всіх закладів
фізкультурно-спортивного призначення, в тому числі дитячо-юнацьких
спортивних шкіл, а також проведення фізкультурно-спортивних
заходів здійснюються переважно з державного бюджету та бюджетів
місцевого самоврядування.
Стаття 29. Матеріально-технічне забезпечення фізичноїкультури і спорту
Матеріально-технічну базу фізичної культури і спорту
складають усі види фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд,
фізкультурно-спортивного спорядження і обладнання, інше майно,
призначене для занять фізичною культурою і спортом. Нормативи мінімальної забезпеченості основними
фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами жилих районів,
а також підприємств, установ і організацій всіх форм власності
визначаються центральними органами виконавчої влади з фізичної
культури і спорту, архітектури та будівництва. ( Частина друга
статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 770-XIV
( 770-14 ) від 18.06.99 ) Будівництво в жилих районах фізкультурно-оздоровчих і
спортивних об'єктів здійснюється відповідно до встановлених
нормативів за рахунок коштів, що спрямовуються на житлове
будівництво, та коштів організацій - забудовників житла. Селу надається перевага (у розрахунку на душу населення) у
спорудженні об'єктів фізичної культури і спорту, забезпечується
відповідний рівень обслуговування засобами фізичної культури і
спорту за науково обгрунтованими нормативами. Будівництво,
реконструкція та утримання об'єктів фізичної культури і спорту в
сільській місцевості здійснюється за рахунок державного і
місцевих бюджетів. Не допускається: - будівництво нових та реконструкція наявних дошкільних
виховних, загальноосвітніх та професійних навчально-виховних,
вищих навчальних закладів без передбачених нормативами
фізкультурно-спортивних споруд та функціональних приміщень; - перепрофілювання та ліквідація діючих
фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд без створення
рівноцінних споруд. Органи виконавчої влади з фізичної культури і спорту та
відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за
ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм
власності. ( Частина шоста статті 29 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 )
Стаття 30. Кадрове забезпечення фізичної культури і спорту
Держава забезпечує підготовку та перепідготовку кадрів у
сфері фізичної культури і спорту, особливу увагу приділяє їх
підготовці для роботи в сільській місцевості. Органи виконавчої влади з фізичної культури і спорту, з
питань освіти та охорони здоров'я з урахуванням пропозицій
відповідних громадських організацій визначають потребу в фахівцях
фізкультурно-оздоровчого та спортивного профілю. Підготовку і
перепідготовку таких фахівців, в тому числі і для роботи з
інвалідами, здійснюють акредитовані у встановленому порядку
навчальні заклади. ( Частина друга статті 30 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Право вести педагогічну, учбово-тренувальну та оздоровчу
роботу в сфері фізичної культури і спорту мають громадяни виключно
із спеціальною освітою або підготовкою та за наявності диплому,
посвідчення (сертифіката), виданих акредитованими навчальними
закладами. Спортивні тренери та судді проходять обов'язкову
атестацію в порядку, визначеному центральним органом виконавчої
влади з фізичної культури і спорту. Діяльність спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського
резерву, шкіл вищої спортивної майстерності, училищ фізичної
культури та олімпійського резерву здійснюється у встановленому
порядку.
Стаття 31. Правове та інформаційне забезпечення фізичноїкультури і спорту
Органи виконавчої влади з фізичної культури і спорту, з
питань освіти та охорони здоров'я, інші державні органи та органи
місцевого самоврядування, громадські організації
фізкультурно-спортивної спрямованості відповідно до їх компетенції
видають акти, що регулюють діяльність у сфері фізичної культури і
спорту. Нормативні акти центрального органу виконавчої влади з
фізичної культури і спорту, видані відповідно до його компетенції,
є обов'язковими для інших центральних і місцевих органів
виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій.
( Частина перша статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Держава сприяє веденню широкої пропаганди фізичної культури
та спорту як фактора зміцнення здоров'я, фізичного і духовного
загартування людини. Пропаганда здорового способу життя ведеться
державними та іншими засобами масової інформації шляхом
популяризації оздоровчого значення фізичної культури, спорту вищих
досягнень, досягнень України на міжнародних спортивних аренах,
олімпійських ідеалів тощо.
Стаття 32. Стимулювання державою розвитку фізкультури іспорту
Держава стимулює розвиток фізкультури і спорту шляхом
розширення матеріально-технічної бази, надання пільг щодо
оподаткування та кредитування, а також морального та матеріального
заохочення спортсменів, фахівців цієї галузі, інших суб'єктів
фізкультурно-спортивної діяльності. В межах, визначених законодавством, не обкладаються податками
кошти підприємств, установ, організацій, спрямовані на
фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність. Суб'єктам підприємницької діяльності, які займаються
виробництвом товарів фізкультурно-спортивного призначення та
спортивного обладнання, може надаватися пільговий режим
кредитування та оподаткування. Органами виконавчої влади, місцевого самоврядування
встановлюються пільгові тарифи на комунальні послуги та
енергопостачання для фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд
або їм надається фінансова підтримка для компенсації витрат на їх
оплату. ( Частина четверта статті 32 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) Громадські організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної
спрямованості можуть користуватися матеріальною, в тому числі
фінансовою, підтримкою держави.
Г Л А В А V. САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇКУЛЬТУРИ І СПОРТУ
Стаття 33. Самоврядування у сфері фізичної культури і спорту
Держава сприяє розвитку суспільної активності і залучає
громадські організації до управління в галузі фізичної культури і
спорту. Органи виконавчої влади, відповідні органи місцевого
самоврядування в межах своєї компетенції можуть делегувати
громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості
окремі повноваження щодо розвитку видів спорту (підготовки
спортсменів до участі в змаганнях, організації спортивних заходів
тощо), здійснюють контроль за реалізацією таких повноважень.( Частина друга статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 ) У своїй діяльності громадські організації
фізкультурно-спортивної спрямованості та їх об'єднання керуються
цим Законом, Законом України "Про об'єднання громадян"
( 2460-12 ), іншими законодавчими актами України.
Стаття 34. Спортивна федерація
Спортивна федерація (асоціація, спілка, об'єднання тощо) -
громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості, що
створюється для розвитку відповідного виду спорту (версії) і
керується у своїй діяльності Конституцією України, законами,
іншими нормативно-правовими актами України та своїм статутом. Порядок, особливості створення та діяльності спортивної
федерації визначаються відповідно до цього Закону та Закону
України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ). Спортивна федерація може мати місцевий або всеукраїнський
статус. Вступ спортивної федерації до відповідної міжнародної
спортивної організації не є підставою для її перереєстрації як
міжнародного об'єднання громадян. У статуті спортивної федерації зазначається, який вид спорту
(версію) вона розвиває. Вік членів спортивної федерації
встановлюється в її статуті залежно від специфіки виду спорту
(версії). Кабінет Міністрів України, за поданням центрального органу
виконавчої влади з фізичної культури і спорту, визначає перелік
видів спорту (версії), відповідно до специфіки яких спортивна
федерація має право набувати всеукраїнського статусу незалежно від
наявності місцевих осередків у більшості областей України, в
Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі. Спортивній федерації надається статус національної спортивної
федерації відповідно до цього Закону.( Стаття 34 в редакції Закону N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 )
Стаття 35. Національний Олімпійський комітет України
Олімпійський рух в Україні координується Національним
Олімпійським комітетом України, який є незалежною, неурядовою,
громадською організацією. У своїй діяльності Національний Олімпійський комітет України
керується законодавством України, Олімпійською хартією та власним
статутом. Національний Олімпійський комітет України має виключне право
представляти Україну на Олімпійських іграх, в Міжнародному
Олімпійському комітеті, міжнародних олімпійських організаціях. Національний Олімпійський комітет України має свою
національну олімпійську символіку та виключне право її
використання. Держава сприяє розвитку матеріально-технічної бази
Національного Олімпійського комітету України, надає йому
фінансову і організаційну допомогу щодо участі членів збірних
команд в Олімпійських та Паралімпійських іграх, сприяє у
встановленні міжнародних зв'язків. ( Частина п'ята статті 35 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2264-IV ( 2264-15 ) від
16.12.2004 )
Стаття 36. Господарська та інша комерційна діяльність,спрямована на розвиток фізкультури і спорту
Підприємства, установи, організації в межах і порядку,
визначених законодавством, користуються пільгами щодо
оподаткування доходів від господарської або іншої комерційної
діяльності, спрямованої на розвиток фізкультури і спорту. Кошти, отримані організаціями фізкультурно-спортивної
спрямованості, що діють на селі, від власної
виробничо-господарської та комерційної діяльності і спрямовані на
розвиток фізкультури і спорту на селі, можуть підлягати пільговому
оподаткуванню. Ці пільги визначаються відповідно до законодавства
України. Громадська організація повинна заснувати підприємство, якщо
вона організовує або бере участь у проведенні платних
фізкультурно-спортивних заходів і одержує від цього протягом року
прибуток, що перевищує 1000 розмірів мінімальної заробітної плати,
або якщо спортсмени за участь в таких заходах одержують разову
винагороду, що перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної
плати. Незаконно отриманий прибуток вилучається в доход держави.
Ця норма не поширюється на національні спортивні федерації та
Національний Олімпійський комітет України. Будь-яка особа - організатор спортивного заходу, відкритого
для спортсменів - членів національних спортивних федерацій, що
передбачає видачу призів, які перебільшують 50 розмірів
мінімальної заробітної плати, повинна отримати на це згоду
відповідної національної спортивної федерації. Спортсмен, який
взяв участь у такому заході, що проводився без згоди відповідної
національної спортивної федерації, несе відповідальність,
передбачену статутом цієї федерації.
ГЛАВА V-А. НАЦІОНАЛЬНА СПОРТИВНА ФЕДЕРАЦІЯ
Стаття 36-1. Умови надання статусу національної спортивноїфедерації
Статус національної спортивної федерації надається тільки
одній спортивній федерації з відповідного виду спорту (версії) за
таких умов: її реєстрації як всеукраїнської громадської організації;
відповідності її статутних документів статутним та
регламентним вимогам відповідної міжнародної спортивної
організації; проведення нею спортивних змагань та фізкультурних заходів; наявності в її складі висококваліфікованих спортсменів,
тренерів, суддів та фахівців; наявності в її структурі легалізованих у встановленому
порядку місцевих осередків (федерацій, асоціацій, спілок,
об'єднань тощо) та їх взаємодії з місцевим органом виконавчої
влади з фізичної культури і спорту щодо розвитку відповідного виду
спорту (версії) згідно з укладеним двостороннім договором.
Стаття 36-2. Порядок надання статусу національної спортивноїфедерації
Клопотання про надання спортивній федерації статусу
національної порушується її керівним органом шляхом подання заяви
до центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і
спорту. До заяви додаються: рішення керівного органу спортивної федерації про порушення
клопотання щодо надання статусу національної; копія свідоцтва про реєстрацію, виданого Міністерством
юстиції України, завірена в установленому порядку; копії документів, поданих до Міністерства юстиції України для
здійснення реєстрації; копії статуту та регламенту відповідної міжнародної
спортивної організації з перекладом їх на державну мову, завірені
в установленому порядку; проект договору про співробітництво спортивної федерації з
центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту; реквізити спортивної федерації - юридичної особи; документи, що підтверджують виконання умов, передбачених
абзацами четвертим та п'ятим статті 36-1 цього Закону. Заява про надання спортивній федерації статусу національної
розглядається колегією центрального органу виконавчої влади з
фізичної культури і спорту в місячний термін з дня надходження
документів. Питання про надання статусу національної спортивної федерації
розглядаються в порядку, встановленому колегією центрального
органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту за участю
представників цієї спортивної федерації. За результатами розгляду заяви колегія центрального органу
виконавчої влади з фізичної культури і спорту приймає рішення про
надання статусу національної спортивної федерації або про відмову
в наданні цього статусу, про що заявникові повідомляється письмово
у 10-денний термін. У разі прийняття рішення про надання спортивній федерації
статусу національної вона заноситься до Реєстру національних
спортивних федерацій і їй у 10-денний термін видається відповідне
свідоцтво. Про зміни в статутних документах та керівних органах
національна спортивна федерація повідомляє в 10-денний термін
центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту. Про надання спортивній федерації статусу національної
центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту
повідомляє в друкованих засобах масової інформації.
Стаття 36-3. Термін дії статусу національної спортивноїфедерації
Термін дії статусу національної спортивної федерації
встановлюється за рішенням колегії центрального органу виконавчої
влади з фізичної культури і спорту. Спортивна федерація може добровільно відмовитися від статусу
національної. Повідомлення про таку відмову повинно бути
направлено у письмовій формі до центрального органу виконавчої
влади з фізичної культури і спорту.
Стаття 36-4. Відмова у наданні статусу національноїспортивної федерації
Підставами для відмови у наданні статусу національної
спортивної федерації є: невідповідність поданих документів законодавству України,
статутним та регламентним вимогам відповідної міжнародної
спортивної організації або недотримання інших вимог, передбачених
статтею 36-1 цього Закону; наявність у поданих документах недостовірних даних; наявність національної спортивної федерації з відповідного
виду спорту (версії). Рішення про відмову повинно містити підстави такої відмови. Відмова у наданні статусу національної спортивної федерації
може бути оскаржена в судовому порядку.
Стаття 36-5. Позбавлення статусу національної спортивноїфедерації
Спортивна федерація позбавляється статусу національної за
рішенням колегії центрального органу виконавчої влади з фізичної
культури і спорту у разі втрати фізкультурно-спортивної
спрямованості у своїй діяльності, невиконання договірних
зобов'язань у межах делегованих їй центральним органом виконавчої
влади з фізичної культури і спорту повноважень. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту може позбавити спортивну федерацію статусу національної: за дії та рішення, що порушують законодавство України, на
підставі рішення суду; за порушення статуту, регламенту відповідної міжнародної
спортивної організації на підставі її офіційного повідомлення. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту у 10-денний термін письмово повідомляє про це спортивну
федерацію, скасовує запис у Реєстрі національних спортивних
федерацій і направляє повідомлення у відповідну міжнародну
спортивну організацію. Свідоцтво про надання спортивній федерації статусу
національної втрачає чинність відповідно до законодавства.
Стаття 36-6. Держава та національна спортивна федерація
Спортивній федерації, що набула статусу національної, держава
в особі центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і
спорту надає: певні повноваження щодо розвитку відповідного виду спорту
(версії) згідно з укладеним двостороннім договором; виключне право представляти відповідний вид спорту (версію) у
відповідних міжнародних спортивних організаціях та на міжнародних
спортивних змаганнях; виключне право на організацію та проведення офіційних
міжнародних змагань на території України та національних змагань. Національна спортивна федерація може отримувати від держави
матеріальну та фінансову допомогу на діяльність, передбачену її
статутом. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту: здійснює контроль за використанням коштів, виділених
національній спортивній федерації з державного бюджету, та за
виконанням наданих їй повноважень; затверджує за поданням національної спортивної федерації
умови та порядок організації проведення всіх всеукраїнських
спортивних змагань. Рішення центрального органу виконавчої влади з фізичної
культури і спорту, видані в межах його повноважень, є
обов'язковими для виконання національною спортивною федерацією. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і
спорту проводить консультації з національною спортивною федерацією
щодо міжнародних контрактів і договорів, які укладаються від імені
України, стосовно відповідного виду спорту (версії). Національна спортивна федерація: погоджує з центральним органом виконавчої влади з фізичної
культури і спорту та іншими органами виконавчої влади і органами
місцевого самоврядування питання щодо проведення на території
України міжнародних спортивних змагань; інформує центральний орган виконавчої влади з фізичної
культури і спорту про наміри проведення всіх спортивних заходів та
про рейтинг спортсменів за підсумками змагань.
( Закон доповнено главою V-А згідно із Законом N 770-XIV
( 770-14 ) від 18.06.99 )
ГЛАВА V-Б. ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНІ ТОВАРИСТВА
Стаття 36-7. Фізкультурно-спортивні товариства
Фізкультурно-спортивне товариство - громадська організація
фізкультурно-спортивної спрямованості, що створюється громадянами
України з метою сприяння розвитку фізичної культури та спорту. Фізкультурно-спортивне товариство діє на підставі власного
статуту та відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян"
( 2460-12 ), цього Закону, інших нормативно-правових актів. Фізкультурно-спортивне товариство може мати місцевий або
всеукраїнський статус.
Стаття 36-8. Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство
Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство є складовою
частиною фізкультурно-спортивного руху України, діяльність якого
поширюється на територію всієї України, має місцеві осередки у
більшості її областей та первинні осередки у більшості
адміністративно-територіальних одиниць області. Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство має розвинену
структуру управління, мережу дитячо-юнацьких спортивних шкіл,
секції фізкультурно-спортивної спрямованості, діяльність яких
забезпечується кваліфікованими спеціалістами, має у власності
спортивні споруди, підприємства та інше майно, може від свого
імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести
обов'язки. Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство співпрацює з
органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту, іншими
громадськими організаціями на підставі угод, що укладаються між
ними відповідно до закону.
Стаття 36-9. Держава і всеукраїнські фізкультурно-спортивнітовариства
Держава в особі центрального органу виконавчої влади з
фізичної культури і спорту може делегувати всеукраїнському
фізкультурно-спортивному товариству повноваження щодо виконання
державних завдань, програм з розвитку фізичної культури і спорту,
організації і проведення відповідних спортивних заходів, згідно з
укладеною двосторонньою угодою. Держава надає всеукраїнським фізкультурно-спортивним
товариствам фінансову та іншу підтримку за рахунок коштів
державного бюджету, передбачених ним для статутних завдань,
програм, спортивних заходів, а також для створення умов розвитку
фізичної культури і спорту. Фінансова допомога всеукраїнським фізкультурно-спортивним
товариствам, іншим громадським організаціям
фізкультурно-спортивної спрямованості може надаватися за рахунок
інших не заборонених законом джерел.
( Закон доповнено главою V-Б згідно із Законом N 1453-III
( 1453-14 ) від 10.02.2000 )
Г Л А В А VI. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 37. Дотримання правил безпеки, охорони здоров'я,честі і гідності громадян при проведенні занять
фізичною культурою та спортивних заходів
Власники фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд,
спеціальних приміщень для занять фізкультурою і спортом та
фізкультурно-оздоровчого і спортивного інвентаря або уповноважені
ними органи зобов'язані забезпечувати їх належний стан, безпечний
для життя і здоров'я людей, майна та навколишнього природного
середовища. Адміністрація фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд та
організатор спортивного заходу або занять фізичною культурою
забезпечують належне обладнання місць проведення
фізкультурно-спортивних занять і змагань відповідно до правил їх
проведення, вимог техніки безпеки, санітарно-гігієнічних,
екологічних та інших державних вимог і несуть відповідальність,
встановлену законодавством України, за шкоду, заподіяну здоров'ю
глядачів та осіб, які займаються в них фізичною культурою і
спортом. Експлуатація спортивних споруд та обладнання, що не
забезпечує безпеки спортсменів та глядачів, не допускається. Під час проведення спортивних заходів і занять фізичною
культурою не допускається пропаганда культу жорстокості та
насильства.
Стаття 38. Науково-методичне забезпечення фізичноїкультури і спорту
За дорученням Кабінету Міністрів України центральний орган
виконавчої влади з фізичної культури і спорту разом з Академією
наук України і Міністерством охорони здоров'я України розробляє
державну програму наукових спеціальних досліджень, координує її
здійснення, залучає до цієї справи провідні наукові центри, вищі
навчальні заклади, Науково-дослідний інститут фізичної культури і
спорту.
Стаття 39. Спортивна медицина (лікарський контроль)
Спортивна медицина становить складову частину системи охорони
здоров'я у сфері фізичної культури і спорту і покликана визначати
стан здоров'я, фізичний розвиток і функціональний стан організму
фізкультурників та спортсменів, а також здійснювати профілактику,
діагностику і лікування захворювань та ушкоджень, пов'язаних із
заняттям фізкультурою і спортом. Систематичному диспансерному огляду лікарсько-фізкультурною
службою підлягають учні дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ
олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності, члени
збірних команд і ветерани спорту. Персональну відповідальність за
допуск спортсмена до тренувань і змагань за станом здоров'я несе
лікар. Держава створює мережу лікувально-фізкультурних закладів, що
здійснюють медичний контроль за всіма категоріями осіб, які
займаються фізичною культурою і спортом, сприяє розвитку наукових
досліджень у галузі медичних проблем фізкультури і спорту
(спортивної реабілітації, травматології, антидопінгового контролю
тощо), впроваджує спортивну медицину як учбову дисципліну в
навчальні плани відповідних навчальних закладів. Міністерство охорони здоров'я України, органи виконавчої
влади з питань охорони здоров'я цільовим призначенням спрямовують
частину коштів на розвиток спортивної медицини. ( Частина четверта
статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 770-XIV
( 770-14 ) від 18.06.99 ) Заняття фізичною культурою та спортом повинні здійснюватись з
додержанням медичних вимог, які встановлюються Міністерством
охорони здоров'я України.
Стаття 40. Фізкультурно-спортивне спорядження,обладнання і споруди
Фізкультурно-спортивне спорядження і обладнання для занять
фізичною культурою і спортом - одяг (форма), взуття, снаряди
(апарати), інвентар і апаратура для обладнання спортивних споруд
та обслуговування змагань - повинні виготовлятись відповідно до
стандартів (правил, норм), затверджених міжнародними або
національними (для національних видів спорту) спортивними
федераціями та зареєстрованих у відповідних міжнародних
організаціях або у Комітеті України з питань стандартизації,
метрології та сертифікації. ( Частина перша статті 40 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 770-XIV ( 770-14 ) від 18.06.99 )
Спортивні споруди - окремі будівлі і комплекси споруд,
призначені для оздоровчих та навчально-тренувальних занять, а
також змагань з різних видів спорту, повинні відповідати вимогам
загальної та спеціальної безпеки учасників і глядачів. Держава встановлює вимоги до спортивних споруд в частині
будівельних норм і правил, санітарних норм, нормативів охорони
здоров'я та безпеки відвідувачів, а також здійснює пряме
фінансування на утримання спортивних споруд центрів (баз)
спортивної (олімпійської) підготовки та фізкультурно-спортивних
організацій загальнодержавного значення. Земельні ділянки, на яких
розташовані фізкультурно-оздоровчі та спортивні споруди, належать
до земель рекреаційного призначення.
Стаття 41. Відповідальність за порушення законодавства профізичну культуру і спорт
Особи, винні в порушенні законодавства про фізичну культуру і
спорт, несуть відповідно цивільно-правову, дисциплінарну,
адміністративну або кримінальну відповідальність. Спортсмени, інші фахівці в галузі фізкультури і спорту можуть
бути обмежені щодо участі у відповідних спортивних змаганнях
згідно з регламентними документами громадських організацій
фізкультурно-спортивної спрямованості.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 24 грудня 1993 рокуN 3808-XII
