Постанова № 216/94-ВР від 19.10.1994 Про доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики". Редакція від 19.10.1994

П О С Т А Н О В А

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про доповідь Президента України "Про основні засади

економічної та соціальної політики"

Заслухавши і обговоривши доповідь Президента України "Про
основні засади економічної та соціальної політики", Верховна Рада
України п о с т а н о в л я є :
1. Основні положення доповіді Президента України про
здійснення економічних реформ та соціальної політики в Україні в
цілому підтримати. 2. Рекомендувати Президенту України визначити перелік
відповідних законопроектів та проектів загальнодержавних програм
економічного і соціального розвитку України та строки їх внесення
на розгляд Верховної Ради України. Кабінету Міністрів України на основі положень доповіді
Президента України та з врахуванням пропозицій і зауважень
народних депутатів України, депутатських груп (фракцій) та
постійних комісій Верховної Ради України, висловлених під час
обговорення доповіді, розробити і внести на розгляд Верховної Ради
України відповідні законопроекти та проекти загальнодержавних
програм економічного і соціального розвитку України.

Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ
м.Київ, 19 жовтня 1994 року

N 216/94-ВР

ШЛЯХОМ РАДИКАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ
ПРО ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Доповідь Президента України

ВСТУП
Доповідь, яка представлена Президентом України,
підпорядкована таким завданням: по-перше, дати об'єктивний аналіз
соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, розкрити
головні тенденції розвитку народного господарства, виявити помилки
та прорахунки, які допущено в попередні роки (період з 1991 по I
півріччя 1994 рр.). По-друге, обгрунтувати необхідність кардинального оновлення
курсу соціально-економічної політики, здійснення радикальних
реформ, спрямованих на забезпечення реальної ринкової
трансформації всіх сфер економічного життя суспільства.
Прискорення реформ розглядається як безальтернативна умова й
основний засіб подолання кризи та економічної стабілізації. Дана Доповідь не є економічною програмою. Її основна мета -
визначити стратегічні завдання та загальну логіку подальшого
реформування української економіки, сформувати економічну
ідеологію, якій мають бути підпорядковані дії всіх структур
виконавчої влади, забезпечити макроекономічну збалансованість цих
дій. З огляду на це в Доповіді не даються детальна конкретизація
та механізм реалізації окремих напрямів економічної політики.
Розробка таких механізмів відповідно до обгрунтованої в Доповіді
стратегії економічних перетворень, їх узгодження, забезпечення
відповідної координації - це завдання Уряду та його виконавчих
структур. Вирішення цього завдання знайде втілення у
розроблюваних Урядом щорічних планах-прогнозах економічного та
соціального розвитку України, в тому числі плані-прогнозі на 1995
рік. З логікою Доповіді будуть узгоджуватися відповідні постанови
Кабінету Міністрів, міністерств та відомств виконавчої влади
України. Водночас Президентом України здійснюватиметься цілеспрямована
робота по організаційному, кадровому та правовому забезпеченню
реалізації конкретних напрямів прискореної ринкової трансформації
економіки. З цією метою будуть повною мірою використані
повноваження Президента України як голови виконавчої влади,
централізація управлінської вертикалі, що нині формується,
повноваження Президента стосовно здійснення кадрових призначень, а
також право законодавчої ініціативи Президента та його
повноваження визначати своїми Указами правові норми не
врегульованих чинним законодавством питань економічного розвитку. Доповідь Президента України містить два розділи. В першому
розділі дається аналіз стану соціально-економічної ситуації в
Україні, визначаються основні причини, що зумовили її нинішній
критичний стан. В другому розділі визначається зміст нового курсу
соціально-економічної політики, яку неухильно проводитиме
Президент України. В ньому розкриваються цільова спрямованість
економічних реформ, основні напрями реформування фінансової та
банківської системи, проведення грошової реформи, зміст та
принципи інституціональних перетворень, якісно нові підходи у
здійсненні структурної, житлової, аграрної, зовнішньоекономічної
та соціальної політики, умови їх успішної реалізації. Потрібно наголосити і на тому, що в основу Доповіді покладено
передвиборну програму, яка дістала підтримку більшості виборців на
виборах Президента України. Жодна з принципових позицій
представленої Доповіді не суперечить цій програмі. Це дає підставу
вважати, що загальна логіка прискореного реформування української
економіки, яка визначається Доповіддю, в своїй основі дістала
відповідне схвалення народу України. Ця обставина зобов'язує
Президента України діяти з усією рішучістю та наполегливістю з
метою перетворення цієї логіки в життя.

Над підготовкою Доповіді працювали під керівництвом радника
Президента України з питань макроекономіки д.е.н. А.Гальчинського
перший помічник Президента України О.Разумков, позаштатні радники
Президента України: д.е.н. В.Бородюк, член-кореспондент НАН
України В.Геєць, голова правління АБ "Інко" П.Мірошников, академік
НАН України В.Михалевич, академік НАН України Ю.Пахомов, к.е.н.
О.Пасхавер, д.е.н. В.Пинзеник, д.е.н. академік Української
академії аграрних наук П.Саблук, академік інженерних наук д.е.н.
В.Черевань; наукові консультанти Президента України:
д.е.н.Б.Кваснюк, д.е.н. В.Новіков, к.е.н. В.Сіденко; помічник
Президента України к.е.н. В.Литвицький, головний консультант
радника Президента України з питань макроекономіки к.е.н.
З.Варналій, заступник директора національних економічних програм
НАН України д.е.н. В.Шокун, старший референт Л.Плаксій. При підготовці Доповіді Президента України використані
матеріали міністерств економіки, фінансів, зовнішньоекономічних
зв'язків, праці, сільського господарства і продовольства,
соціального захисту населення, статистики, Національного банку
України, Державного комітету з питань науки та технологій,
Державного комітету по сприянню малим підприємствам і
підприємництву, Фонду державного майна, Антимонопольного
комітету. В Доповіді Президента України знайшли відображення наукові
розробки з відповідних питань Інституту економіки НАН України,
Інституту стратегічних досліджень НАН України, Інституту аграрної
економіки Української аграрної академії, Національного інституту
економічних програм НАН України, Інституту кібернетики НАН
України, Інституту економіки промисловості НАН України,
Українського інституту підтримки реформ, Європейського Центру
макроекономічного дослідження України, Міжнародного інституту
ринкових відносин та підприємництва "Центр ринок", громадських
фондів, а також наукові обгрунтування д.е.н. В.Будкіна, д.е.н.
О.Василика, д.е.н. Т.Ковальчука, д.е.н. М.Михалевича, д.е.н.
А.Мороза, д.і.н. Ю.Мальчина, д.г.н. В.Поповкіна, к.е.н.
Б.Пасхавера, д.с.н., академіка О.Созінова, к.е.н. Т.Степанкової,
к.е.н. О.Власюка, к.е.н. Т.Шарової. В Доповіді враховані
пропозиції голови Промінвестбанку В.Матвієнка, голови АБ
"Відродження" А.Скопенка, голови АБ "Ажіо" С.Аржевітіна, голови АБ
"Приватбанк" С.Тигипка, а також інших фахівців з питань
економічної політики. При підготовці Доповіді Президента України використано також
відповідні аналітичні матеріали МВФ, Світового банку, окремих
зарубіжних експертів та консультантів, зокрема Б.Гаврилишина,
А.Ослунда, інших фахівців.

I. СТАН СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Проголошення в серпні 1991 р. України як незалежної
суверенної держави відкрило реальні перспективи для подолання
деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму та радикальних
змін всієї сукупності виробничих відносин, створення динамічного
відкритого народного господарства ринкового типу з високим
ступенем мотивації праці та соціальної зорієнтованості,
структурної збалансованості та організаційно-технологічної
досконалості. Запорукою для успішного розв'язання цих завдань був
достатньо високий індустріальний, аграрно-технологічний, науковий
та інтелектуальний потенціал України, який, за загально визнаними
авторитетними оцінками, був чи не найвищим серед республік
колишнього СРСР. Радикальній перебудові економічних процесів могли б сприяти
позитивні зміни в суспільно-політичному житті держави. З часу
проголошення незалежності України покінчено з однопартійною
системою та ідеологічним монополізмом, підірвано
адміністративно-командні важелі керівництва в економіці, що
утримували розвиток економічних процесів в рамках закритої моделі
економічного розвитку, відірваної від сучасних надбань
загальноцивілізаційного процесу, соціального та науково-технічного
прогресу. Утверджено політичний суверенітет України як
самостійної, визнаної світовим співтовариством держави. В країні
зріс рівень політичних свобод. Набувають всебічного розвитку
демократичні інституції, дедалі повнішою мірою реалізуються права
та свободи громадян, розпочалося економічне розкріпачення особи.
Люди і підприємницькі структури вчаться рахувати кошти і починають
розуміти, що їх економічна забезпеченість залежить в першу чергу
від них самих, а не від держави. Важливо наголосити і на тому, що
Україна залишається однією з небагатьох колишніх союзних
республік, в якій в основному зберігається соціальний спокій та
злагода. Водночас на фоні зазначених позитивних тенденцій відбувається
і протилежне - Україна переживає небувалу за рівнем економічну
кризу. Розвалюється фінансова система, серйозно загострилася
проблема спаду виробництва, деградує соціальна сфера, система
освіти, науки та культури, посилилося зубожіння населення,
катастрофічно зростає злочинність. Наростає політична напруга.
Виникли та набувають розвитку антидержавні настрої певної частини
населення. Йдеться, по суті справи, про системну кризу
суспільства, що загрожує самим підвалинам незалежності та просто
виживанню української нації. В чому причини такого стану? Об'єктивна, науково обгрунтована, правдива відповідь на це
запитання має не лише важливе економічне та соціально-політичне
значення. Вона є єдиною умовою визначення нової стратегії та
тактики, методів та механізмів економічних та політичних реформ,
над неухильним перетворенням в життя яких буде послідовно і
наполегливо працювати Президент України.
1. Кількісні показники, що відображають загострення

кризових процесів
Перехід від адміністративно-директивної до ринкової
економіки, тобто в принципово іншу систему економічних координат,
не може бути безболісним. Усі країни, що розвиваються цим шляхом,
зіткнулися зі спадом виробництва, зниженням життєвого рівня
народу, інфляційними процесами, безробіттям. Однак навіть на цьому тлі те, що сталося з економікою
України, не має історичних аналогів. За існуючими оцінками,
економічна ситуація в Україні є чи не найскладнішою серед усіх
постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, а також
держав, що утворилися на терені колишнього Радянського Союзу, за
винятком тих, де палають міжнаціональні конфлікти. Цей висновок підтверджують конкретні статистичні показники. Лише за 1991-1993 рр. вироблений національний доход
скоротився на 39 відсотків. В той же час за роки Великої депресії
(1929-1933 рр.) спад виробництва у США не перевищував 25
відсотків. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка
падіння промислового виробництва склала 30 відсотків, але на те
були вагомі причини. Основні макроекономічні показники та
показники, що характеризують спад виробництва в окремих галузях
економіки в 1991-1993 рр., представлено таблицями 1 та 2. 1994 рік позначено подальшим значним поглибленням кризових
процесів. За шість місяців 1994 року темп спаду виробництва
порівняно з відповідним періодом минулого року складав 36
відсотків і був удвічі більшим, ніж в 1991-1993 рр., коли він
склав 17,6 відсотка. Для порівняння відзначимо: в першому
півріччі минулого року цей показник становив 5,6 відсотка. Особливо значний спад виробництва за 6 місяців 1994 року
відбувся в паливній промисловості (на 35,6 відсотка); в чорній
металургії (на 34,8 відсотка); в хімічній і нафтохімічній галузі
(на 37,7%); в машинобудуванні і металообробці (на 46,6 відсотка);
деревопереробній і целюлозно-паперовій галузі (на 42,3 відсотка);
в промисловості будівельних матеріалів (на 48,4 відсотка); в
легкій промисловості (на 50,7 відсотка). За цей час на 50 і більше відсотків зменшилось виробництво
хімічних волокон, паперу, екскаваторів, тракторів і тракторних
причепів, телевізорів, магнітофонів, шиферу, лінолеуму, тканин,
трикотажних виробів, взуття та інших.
Таблиця 1
Зміни обсягів виробництва в 1990-1993 рр. (в відсотках)
————————————————————————————————————————————————————————————————— |1990 р.|1991 р.|1992 р.|1993 р.|1993 р. | до | до | до | до | до |1989 р.|1990 р.|1991 р.|1992 р.|1990 р. ————————————————————————————————————————————————————————————————— Валовий суспільний
продукт 97,6 92,5 89,8 90,6 75,2
Національний доход 96,4 86,6 82,2 85,1 60,6
Обсяг продукції
промисловості 99,9 95,2 93,6 92,4 82,2
Виробництво товарів
народного споживання 105,3 94,9 89,5 83,5 70,9
в тому числі:
продовольчих - 86,5 84,4 89,5 65,4
непродовольчих - 103 95,3 73,8 72,5
Обсяг продукції
сільського господарства 96,3 86,9 91,4 98,5 78,2
Спад виробництва в сільському господарстві в I півріччі
поточного року був незначним і складав 4,8 відсотка до
відповідного періоду минулого року в порівнянні з 21,6 відсотка у
1991-1993 рр. В капітальному будівництві в I півріччя 1994 р. обсяги
капітальних вкладень та будівельно-монтажних робіт зменшились
відповідно на 25 і 12 відсотків проти аналогічного періоду
минулого року. В попередні три роки темпи спаду виробництва у цій галузі
були значно більшими, ніж в інших, і в 1991-1993 рр. складали по
капітальних вкладеннях - 60 відсотків, по будівельно-монтажних
роботах - 53 відсотки.

Таблиця 2
Виробництво основних видів промислової продукції та

продуктів харчування
————————————————————————————————————————————————————————————————— N | |Оди- |1990 |1991 |1992 |1993 |Зменшення (-) п/п| |ниця | р. | р. | р. | р. |зростання (+) | |вимі-| | | | |показників, % | |ру | | | | |——————————————————— | | | | | | 1992р.|1993р.|1993р | | | | | | | до | до | до | | | | | | |1991р.|1992р.|1990р | | | | | | | | | ————————————————————————————————————————————————————————————————— 1 Електро- млрд.

енергія кВт/ 298,5 278,7 252,5 230 -9,4 -8,9 -23,0

год
2 Нафта з

газовим конденсатом тис.т 5300 4900 4474 4232 -9 -5,4 -20,2
3 Газ млрд.

куб.м 28,1 24,3 20,9 19,2 -14,0 -8,0 -31,7
4 Вугілля млн.т 164,8 135,6 133,6 115,7 -1,5 -13,4 -29,8
5 Сталь млн.т 52,6 45 41,6 32,3 -7,4 -22,5 -38,6
6 Готовий

прокат млн.т 38,6 32,8 29,6 24 -9,8 -18,7 -37,6
7 Мінеральні

добрива тис.т 4800 4200 3300 2495 -21,4 -24,4 -48,0
8 Хім.волокна

та нитки тис.т 179,2 136 118,9 80,3 -12,6 -32,5 -55,2
9 Цемент млн.т 22,7 21,7 20,1 15 -7,4 -25,6 -33,9
10 Папір тис.т 369,2 353 278,6 181 -21,1 -35 -51,0
11 Тканини млн.

(всього) кв.м 1212 1032 926 574,1 -10,2 -38,0 -52,6
12 Взуття млн.

пар 196,4 177,3 144 101,3 -18,8 -29,7 -48,6
13 Трикотажні

вироби

(верхні і млн.

білизняні) шт. 351,2 295 240,6 146,8 -18,4 -39,0 -58,2
14 Телевізори тис.

шт. 3774 3616 2569 1874 -29,0 -27,0 -50,3
15 Холодильни- тис.

ки побутові шт. 903 883 838 756 -5,1 -10 -16,3
16 Пральні

машини тис.

побутові шт. 788 830 805 643 -3 -20 -18,4
17 М'ясо

(включаючи

субпродук-

ти I кате-

горії тис.т 2763 2488 2050 1181,2 -17,6 -42 -57,2
18 Ковбасні

вироби тис.т 900,1 851,5 757,9 470,6 -11 -38 -47,7
19 Тваринне

масло тис.т 444,1 376,4 302,9 310,3 -19,5 -4 -30,2
20 Олія тис.т 1070 1004 857,5 706 -14,6 -18 -34,0
21 Молоко-

продукція тис.т 6432 5709 4112 2715 -28 -34 -58
22 Сири тис.т 183,8 161,5 112,7 101,1 -30,2 -10,3 -45,0
23 Цукор-

пісок тис.т 6791 4786 3647 3838 -23,8 5,2 -44
24 Хліб і

хлібобулоч-

ні вироби тис.т 6701 6685 6441 5257 -3,6 -18,4 -22
25 Кондитер-

ські вироби тис.т 1111 1040 842,9 643,4 -19,0 -23,7 -42
26 Борошно тис.т 7671 7383 6625 5742,6 -10 -13,3 -25
27 Консерви

(всього) Муб 4836 4239 3760 2725,5 -11 -27,5 -43,6
28 Макаронні

вироби тис.т 360 364,8 350,3 339,9 -4,0 -3,0 -5,7
Спад інвестиційної діяльності супроводжувався різким
скороченням обсягів житлового будівництва. В 1993 р. введено в дію
11,9 млн.кв.метрів житла, що становило відповідно 68 відсотків
від рівня 1990 р. В цілому за обсягами введення в дію житлових
будинків Україна опинилася в 1993 році на рівні середини 50-х
років. Ці негативні тенденції посилились в поточному році. В I
півріччі 1994 р. введено в дію 2659,6 тис.кв.метрів житла, тобто
59 відсотків проти I півріччя минулого року. Оцінюючи стан справ в інвестиційній діяльності, слід
відзначити, що тут ми маємо справу не із закономірною
інвестиційною паузою як органічним елементом структурної
перебудови економіки, а загальносистемною кризою. За таких умов
відкладається на невизначений строк матеріалізація нововведень,
гальмується інноваційний процес. В останні роки фактично зупинився
процес нагромадження основних фондів, кругообіг яких є ознакою
динамічної економічної системи. В країні відбувається активна деіндустріалізація, розпочався
фізичний розпад продуктивних сил з випереджаючим руйнуванням
науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства, з
повним знеціненням мотиваційних стимулів до продуктивної праці,
масовою декваліфікацією кадрів, відтоком енергійної молоді із
галузей науки та техніки, освіти та культури. За останні три роки
в Україні вдвічі скоротилася мережа проектних і науково-дослідних
організацій, на 30 відсотків - чисельність науковців. Тільки з
установ НАН України емігрувало 280 докторів і кандидатів наук. Питома вага бюджетних асигнувань на науку неухильно
зменшується - з 3 відсотків ВВП в 1990 р. до 1,3 відсотка в 1993
р. і, нарешті, до 0,7 відсотка в 1994 р. Все це викликало
деградацію інноваційної діяльності. На три чверті проти рівня
1990 р. скоротився випуск нових зразків технологічного
устаткування, на третину - приладів та засобів автоматизації, не
знаходить впровадження більша частина науково-технічних проектів
і розробок. Криза виробництва паралізувала і сферу обігу суспільного
продукту. Відправлення вантажів усіма видами транспорту та
роздрібний товарооборот впродовж 1991-1993 рр. зменшились майже
удвічі, а відправлення пасажирів цивільною авіацією - у 9 разів.
Високими темпами триває "згортання" зазначених сфер економіки і в
поточному році. Глибокі деформації відбуваються в сфері державних фінансів.
Україна є лідером серед інших країн світу за обсягами дефіциту
державного бюджету. Це відображає істотне зростання суто
адміністративного втручання держави в економіку. У 1992 р.
бюджетні витрати становили 61,7 відсотка національного доходу, що
вважалося неймовірно багато. В минулому році цей показник зріс до
73,2 відсотка, а згідно з підрахунками Мінфіну, він перевищить у
1994 р. позначку 85 відсотків. Такі масштаби перерозподілу
свідчать про всезрастаюче одержавлення економіки та її
бюрократизацію, що веде до корупції, зрощування частини
державного апарату із злочинними, в тому числі мафіозними,
структурами. З іншого боку, цілком зрозуміло, що такі обсяги бюджетних
видатків абсолютно непосильні для держави. Нині фінансування
бюджетного дефіциту поглинає 85-95 відсотків кредитної емісії й
досягає майже 20 відсотків ВНП. За такої ситуації ми не маємо
перспектив нагромадження та розширеного відтворення. Особливо загрозливими були в останні роки інфляційні процеси.
За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій
половині 1993 р. був найвищим у світі. Якщо в 1992 році її рівень
зріс у 21 раз, то за 1993 рік - у 103 рази (з грудня попереднього
року по грудень поточного). В 1994 році рівень інфляції значно
знизився і в липні був найнижчим (2,1 відсотка) за останні три
роки. Ціни на споживчі товари та послуги за січень - липень
поточного року зросли у 1,7 раза, тоді як в грудні минулого року
цей показник складав 1,9 раза. Ці зрушення не були результатом комплексних, послідовних
реформ, якісних змін в системі державних фінансів та запровадження
цінової лібералізації. Зниження інфляції сталося через
відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості
бюджету. За 9 місяців поточного року така заборгованість становила
47 трлн.крб. Виконання бюджетного фінансування по освіті становило
64,4 відсотка, медицині - 68,8 відсотка, науці - 60, культурі -
лише 30 відсотків. Показовим є те, що в I півріччі бюджетний
дефіцит становив 8% ВНП, а з врахуванням відповідної
заборгованості - до 20 відсотків. Результатом непослідовної політики стала найбільш гостра за
останні роки криза неплатежів. На 1 серпня 1994 року кредиторська
заборгованість підприємств та організацій України склала 312
трлн.крб., дебіторська - 247 трлн.крб. Це майже в 10 разів
перевищує відповідні параметри заборгованості російських
підприємств та організацій, де ще в березні поточного року
Президентом Б.Єльциним проголошено платіжну кризу, як явище, що
"загрожує національній безпеці країни". Такою є ціна монетарної стабілізації, що не супроводжувалася
змінами в інших сферах економічного устрою. Її наслідком стало
накопичення в економічній системі країни потужного інфляційного
потенціалу. Це може призвести до нових, ще більш жорстких, ніж ті,
що існували в останні місяці 1993 року, гіперінфляційних процесів.
Зрозуміло, що ні економічна, ні політична система країни
повторення ситуації, про яку йдеться, витримати не зможуть. Про це
має знати Верховна Рада, політичні сили, громадськість країни. Ми
вимушені говорити про це на весь голос не лише для того, щоб
визнати однобокість і помилки зазначеного курсу, а й сказати
народу про те, що вихід з такої ситуації можливий лише на основі
здійснення складних, заздалегідь непопулярних, неординарних
заходів. Однак іншого нам сьогодні не дано. Нарощування кризових процесів в економіці не могло не
позначитися на істотному зниженні рівня життя українського народу.
У червні 1994 року порівняно з березнем 1991 р. купівельна
спроможність фіксованих грошових доходів у населення по широкому
спектру найнеобхідніших товарів і послуг знизилась майже у 5
разів. Навіть середня заробітна плата не здатна забезпечити
мінімальний споживчий бюджет, поступаючись йому на 40 відсотків.
Купівельна спроможність середньої заробітної плати в Україні у
2,5 раза нижча аналогічного показника в Росії. У цілому в Україні
за 2,5 роки життєвий рівень погіршився наполовину. Скорочення реальних доходів населення призвело до суттєвого
падіння рівня споживання. Частка фонду споживання в структурі
використаного національного доходу в фактичних цінах за останні
три роки зменшилася на 12,3 процентних пункта (з 82,2 відсотка в
1990 р. до 69,9 в 1993 р.). При цьому найбільш високими темпами
скорочення характеризується особисте споживання населення, яке в
1993 р. становило 57,4 відсотка загального складу використаного
національного доходу проти 72,6 відсотка в 1990 р., тобто
зменшилось на 15,2 процентних пункта. При цьому темпи скорочення
фонду споживання в порівняльних цінах збільшувались по роках і
складали до попереднього року в 1991 р. - 4,8 відсотка, в 1992 р.
- 10,2 відсотка, в 1993 р. - 21,8 відсотка. Зменшення частки фонду споживання у використаному
національному доході пов'язане із зниженням питомої ваги
заробітної плати робітників і службовців, оплати праці
колгоспників, доходів від особистого підсобного господарства та
інших грошових виплат у виробленому національному доході. Частка
оплати праці у виробленому національному доході знизилась в 1993
р. до 35,1 відсотка проти 59,1 відсотка в 1990 р. Водночас частка
первинних доходів підприємств і держави в національному доході
зросла до 78,3 відсотка в 1993 р. проти 58,9 відсотка в 1990 році. В I півріччі 1994 р. частка оплати праці в матеріальному
виробництві в складі національного доходу знизилась до 26,4
відсотка. Відповідно за цей період частка первинних доходів
підприємств і держави збільшилась до 85%. Значно погіршилась структура особистого споживання. Грошові
доходи населення використовуються переважно на продовольство, хоча
в особистому споживанні утворився дефіцит білка та деяких важливих
амінокислот. Це веде до виснаження робочої сили та її здатності до
продуктивної праці. Недоступною для населення стала більшість
товарів довгострокового користування. Так, наприклад, щоб купити
холодильник вартістю 520 крб. в 1990 році при середній заробітній
платі в цей період 248,4 крб., потрібно було витратити 2,1 місяця
роботи, а в липні цього року при вартості цього холодильника в
11,8 млн.крб. - 10,1 місяця, або в 5,6 раза більше. Для купівлі
кольорового телевізора вартістю 730 крб. в 1990 році потрібно було
витратити 2,9 місяця роботи, а в липні цього року при його
вартості в 9 млн.крб. - 8,1 місяця, або в 2,8 раза більше. Особливо напруженим є становище на ринку праці. Мобільність
працівників є вкрай низькою, підприємства залишають лише найбільш
кваліфіковані і молоді люди, а переважна частина зайнятих
тримається своїх рабочих місць, незважаючи на примусові відпустки
і неповний робочий час. В умовах різкого спаду виробництва на
ринку праці за останні два роки практично не змінюється
чисельність громадян, що звертаються до служб зайнятості. Статус
безробітного одержали біля 100 тис. чоловік при багатомільйонному
прихованому безробітті. Не створені умови для переходу надлишкового працездатного
населення у приватний сектор та малий бізнес, бо темпи
приватизації набагато менші планових, а надходження коштів по цій
статті цілком символічні. В Україні спостерігається тенденція до скорочення очікуваної
тривалості життя. Особливо зростає смертність чоловіків у
працездатному віці, яка майже втричі вища, ніж у жінок. Серед
основних причин смерті є судинне ураження мозку, ішемічна хвороба
серця, хвороба системи кровообігу, інфекційні хвороби, отруєння
алкоголем. Серед факторів, що впливають на погіршення демографічної
ситуації, є помітне старіння населення України. В 1990-1993 роках
населення непрацездатного віку збільшилось з 10,96 млн.чоловік до
12,07 млн.чоловік. Кількість пенсіонерів, яких необхідно
утримувати суспільству, зросла відповідно з 13 млн.чоловік до 14,6
млн.чоловік, або на 12,31 відсотка. Частка осіб пенсійного віку в працездатному населенні України
в 1990 році була найбільшою серед європейських країн далекого
зарубіжжя: на 2,6 працюючих у нас припадала одна людина пенсійного
віку, тоді як в інших країнах на одну людину пенсійного віку
припадало 4-5 працюючих. Поглиблюється криза соціальної інфраструктури. Агонізує
освіта, культура, охорона здоров'я. Непристижною стала наукова
діяльність. Відтак суспільству загрожує сумна перспектива
тотальної деградації. Зазначені кризові процеси відбуваються поза межею позитивних
зрушень в структурі виробництва. Її деформація суттєво
посилюється, криза продовжує свої руйнівні дії і досі ще не
вступила в фазу конструктивізму. В цьому зв'язку ми маємо всі, від
Президента України та парламентарія до шахтаря чи студента, чітко
усвідомити, що доти, поки не розпочнуться позитивні структурні
зрушення, наша економіка не матиме реального потенціалу своєї
стабілізації. Як і раніше, складною залишається екологічна обстановка:
попри скорочення обсягів виробництва тисячі підприємств збільшили
викиди шкідливих речовин, 81 відсоток яких припадає на
металургію, енергетику та вугільну промисловість. У цьому
зв'язку, нарешті, мусимо з усією ясністю застерегти, що внаслідок
старіння та спрацювання техніки, а також спаду виробництва, що
нарощується, зростає небезпека масових технологічних та
екологічних катастроф, виходу із ладу життєзабезпечуючих систем
виробничої інфраструктури, непосильного для суспільства
безробіття. Все це в кінцевому підсумку загрожує економічній
безпеці нашої держави, втратою її не лише економічної, а й
політичної незалежності.
2. ПОМИЛКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Якими є помилки попередньої економічної політики, наслідки
якої призвели до руйнівних процесів? Передусім ми маємо з усією чіткістю сформулювати принципової
ваги висновок про те, що взятий у 1991 році курс на демонтаж
командно-адміністративної системи і розбудову сучасної, заснованої
на ринкових засадах відкритої національної економіки у
стратегічному плані є правильним. Він відповідає утвердженню
державності України, економічних передумов реальної демократизації
суспільства, його виходу на вищий ступінь техніко-технологічного
розвитку, забезпеченню якісно нових параметрів життя народу і саме
тому не має альтернативи. Це означає, що помилковість економічної
політики попередніх структур влади полягала в іншому. Йдеться про
грубі помилки у визначенні шляхів та конкретних механізмів
здійснення зазначеного курсу. Які це помилки?
Ігнорування специфічності умов ринкової трансформації

економіки України
Найбільш згубним виявилося ігнорування специфічності умов
ринкової трансформації економіки України порівняно з Росією, а
також країнами Центральної та Східної Європи. Своєрідність цих
умов визначилася перш за все відсутністю на час здобуття
незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для
здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації
економіки. Не були враховані й особливості функціональної структури
економіки України - висока концентрація базових галузей
виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були
зорієнтовані на обслуговування потреб не лише загальносоюзної
економіки, а й економіки країн колишньої РЕВ і за своєю природою
виключали можливість швидкого входження в режим ринкового
саморегулювання. Слід мати на увазі й те, що у попередні роки понад 2000
найбільших підприємств України були підпорядковані загальносоюзним
міністерствам і фінансувалися з центру, що також вимагало
застосування з боку держави з часу проголошення її незалежності
широкого комплексу спеціальних заходів, які б забезпечили їх не
формальне, а реальне підпорядкування інтересам національної
економіки. Ці та інші обставини зумовлювали необхідність використання на
початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації
при одночасному здійсненні широкого комплексу організаційних
заходів, які б забезпечили утвердження сильної виконавчої влади та
ефективних важелів державного регулювання економічних процесів.
Однак в дійсності сталося протилежне. Політичним керівництвом
країни було взято курс на фактичне усунення держави від
регулювання процесу еволюційної ринкової трансформації економіки. Заздалегідь було очевидним, що цей курс ніс у собі лише
руйнівну функцію. У світі не існує прикладів, коли перехід від
авторитарної економіки здійснювався без використання сильної,
рішучої державної влади. Для України у зв'язку з відсутністю у
повному обсязі відповідних державних інституцій зазначена політика
була особливо деструктивною. Ми не мали Центрального банку,
власної фінансової, кредитної та грошової системи, достатньо
кваліфікованого кадрового персоналу в цих сферах, механізмів
ринкової інфраструктури та багатьох інших інституцій, які б могли
на практиці забезпечити ефективну реалізацію цієї політики. У цій ситуації недієздатним виявився і прийнятий Верховною
Радою цілий пакет законів, що був спрямований на регулювання
економічних процесів. Це були закони класичного ринку, якого в
економіці України ще не існувало. Його потрібно було ще
розбудувати. В результаті суспільство на стартовому етапі переходу
до ринкових відносин виявилося неготовим цивілізовано
розпорядитися можливостями вільного підприємництва, наданими йому
в законах. Утворилася невідповідність між новим законодавством і
реальною економічною практикою. Ця розбіжність і стала одним із
визначальних чинників глибокої деформації господарських процесів,
суттєвого послаблення, а подекуди й фактичного усунення впливу
держави на розвиток економіки. Було утворено легітимну основу
криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його
застосування в цілях, що не відповідали інтересам розбудови
національної економіки.
Стратегічні помилки у здійсненні зовнішньоекономічного

курсу
Особливо відчутними були помилки у здійсненні
зовнішньоекономічного курсу, намагання утвердити державність та
економічну незалежність України за допомогою кардинальної
переорієнтації політики зі Сходу на Захід. Це був стратегічний
прорахунок. Адже Україна внаслідок сформованої впродовж багатьох
десятиріч на основі союзного поділу праці, спеціалізації виробляла
тільки біля 20 відсотків кінцевого продукту. Тому вона не повинна
була йти шляхом негайного механічного виходу з налагодженої
системи господарських зв'язків. Ситуація ускладнювалася й тим, що
внаслідок неготовності випускати конкурентноздатну за світовими
стандартами продукцію Україна не могла швидко інтегруватися в
систему західних ринків. У кінцевому підсумку непродумана політика щодо збереження
національних інтересів (або навіть невірне розуміння цих
інтересів) у період розпаду Радянського Союзу та становлення нашої
молодої держави призвела до втрати багатьох ринків збуту
української продукції. Існують розрахунки, за якими спад
виробництва впродовж 1991-1993 років більш як на 35 відсотків
визначається факторами, що пов'язані з помилками у
зовнішньоекономічній політиці нашої держави, визначенні її
стратегічного курсу. Помилки та недоліки у здійсненні зовнішньоекономічної
політики мають також інший аспект. Йдеться про недосконалість
законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і
повернення валютної виручки. Великої шкоди завдала політика
обвальної бартеризації зовнішньої торгівлі. Експортні поставки за
бартерними угодами здійснювались, як правило, за заниженими
цінами, а імпортні - завищеними. Це було однією з істотних причин
нарощування негативного сальдо торговельного балансу держави, яке
нині перевищує 2,7 млрд.доларів. Загальна сума заборгованості
України за станом на 1 липня 1994 р. становила 4,3 млрд.доларів,
а з врахуванням прострочених платежів поточного року за поставки
енергоносіїв з Росії та Туркменистану - близько 7 млрд.доларів. Великої шкоди завдала невиважена політика валютних кредитів
під гарантії Кабінету Міністрів України. Більшість таких гарантій
було видано протягом травня - жовтня 1992 р., а також в кінці 1993
- першій половині 1994 років. Лише в поточному році Україна має
сплатити 424 млн.доларів, в тому числі - 398 млн.за рахунок
бюджету. Негативні наслідки мало і некваліфіковане запровадження
регульованого валютного курсу. На практиці це звелося до фактичної
фіксації курсу, його значної розбіжності з ринковим, великих втрат
українських виробників при експорті продукції, нарощування
тіньових процесів у сфері валютних відносин. За різними оцінками
зараз за кордоном знаходиться від 10 до 20 млрд.доларів США, які
належать українським резидентам, а на території України
зберігається 2-4 млрд.доларів.
Неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою
Особливо деструктивною для економіки України виявилася
неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою. Протягом
минулих років було зроблено певні кроки щодо реформування
банківської системи, її демонополізації та забезпечення
функціонування на дворівневій основі. На сьогодні банківська
система налічує майже 230 банківських установ, які мають майже 18
тисяч філіалів. Майже всі установи комерційних банків сформовані
на акціонерній основі, 8 з яких функціонують за участю іноземного
капіталу. В той же час, проголосивши принцип демонополізації
банківської системи, функціонування на дворівневій основі,
Верховна Рада фактично нічого не зробила для створення необхідної
правової бази. Для врегулювання основних сфер банківської діяльності
необхідно, за підрахунками фахівців, понад 20 законодавчих актів.
Ми ж маємо лише один Закон "Про банки і банківську діяльність",
( 872-12 ) значна частина положень якого не має прямої дії. Як наслідок, процес реформування банківської системи набув
стихійного характеру. Вкрай обмеженими виявилися можливості впливу
на цей процес і Національного банку. Катастрофічне нарощування
масштабів позабанківського грошового обігу, чисельні порушення, що
мають місце в банківській сфері, свідчать про те, що НБУ і держава
ще не опанували необхідними важелями регулювання цієї ключової
сфери економіки. Непослідовною і суперечливою виявилася й емісійна політика.
Спроби НБУ проводити послідовну політику "дорогих грошей" не дали
очікуваного дефляційного ефекту. Можна зіслатися на такий
приклад. Основними напрямами грошово-кредитної політики НБУ на
1993 р., схваленими Верховною Радою, передбачалося, що протягом
року грошова маса обігу зросте в 1,9 раза. Фактичне зростання
склало 18,9. Аналогічна картина спостерігається і в поточному
році. Причини такої ситуації є очевидними. Політика грошової
стабілізації не могла бути ефективною в умовах глибокого
структурного розбалансування державних фінансів. Як засвідчує
практика, жорсткий режим монетарної політики без здійснення
рішучої політики обмеження бюджетних видатків в змозі лише
короткочасно приборкати інфляцію. Монетарні обмеження, не
підтримані заходами бюджетної реструкції, неодмінно ведуть до
кризи неплатежів, заборгованості по виплаті заробітної плати,
пенсій та інших соціальних видатків, нових, більш високих
емісійних ін'єкцій та реставрації суто адміністративних засобів
економічного регулювання. В результаті економіка втягується в негативну спіраль:
жорстка емісійна деструкція - платіжна криза - емісійні ін'єкції -
новий, більш високий сплеск інфляції. За такою схемою розвивалися
події у 1993 році. За таким же принципом було досягнуто
тимчасового дефляційного ефекту і в поточному році. Неузгодженість між монетарною та фінансовою політикою
пояснюється і крайньою занедбаністю сфери державних фінансів, яка
в своїй основі залишається адміністративною. Про фактичну
некерованість бюджетної сфери свідчать і такі добре відомі факти.
В 1992 р. в угоду політичним амбіціям окремих лідерів Верховна
Рада затвердила дефіцит бюджету в розмірі 1 відсотка ВНП, а
фактично мали 17 відсотків. Ситуація повторилася і в 1993 році.
Незважаючи на пропозиції Уряду про бюджет 1993 р. з дефіцитом 15
відсотків, останній було затверджено в обсязі 2%. Така
трансформація сталася завдяки різкому підвищенню податків.
Результати добре відомі. Та чи не найголовніший сюрприз було
піднесено в поточному році, коли без будь-яких суперечностей між
Урядом та парламентом було затверджено взагалі бездефіцитний
бюджет. Зрозуміло, що економіка такого волюнтаризму не прощає.
Такою є ціна некомпетентності управлінських рішень, наслідки яких
нам доведеться ще довго пожинати. Недосконалість сфери державних фінансів особливо виразно
проявляється в глибокій деформації її податкової системи. Великої
шкоди економіці завдає непомірність податкового пресу, та
нестабільність податкового законодавства. Прикладом цього є
відміна з II кварталу 1993 р. оподаткування прибутку та
повернення до оподаткування доходів, яке було відмінено за
ініціативою Уряду в кінці 1992 року. За розрахунками фахівців
Мінфіну втрати доходів бюджету в минулому році завдяки цьому кроку
склали 150 млрд.крб. Одночасно було збільшено встановлену Декретом Кабінету
Міністрів ставку податку на добавлену вартість з 20 до 28
відсотків, що призвело до росту цін при обмеженій купівельній
спроможності населення, скорочення обсягів продажу і знову ж таки
до відповідного скорочення податкових надходжень. До цього слід
додати, що за період введення з 1992 р. акцизного збору перелік
підакцизних товарів та його ставки змінювався більше 10 разів. В
Україні було встановлено найвищу у світі максимальну ставку
прибуткового податку з громадян у розмірі 90 відсотків. Всього ж
за чинним законодавством в Україні утримується більше 30
обов'язкових платежів, податків та інших надходжень до бюджету. Така податкова політика стала одним із найважливіших
чинників, з одного боку, штучного згортання виробничої та
комерційної діяльності, з іншого - всезростаючої тінізації
економіки. Вона є переконливим доказом необхідності запровадження
принципово нових підходів у цій визначальній сфері економічної
політики. Розглянуті питання дають підставу зробити висновок про те, що
нині найбільш слабкою ланкою виконавчої структури держави є
система управління державними фінансами. Ми маємо з усією відповідальністю визнати і деструктивну
роль, яку відігравала у цьому питанні і Верховна Рада. Ми ніколи
не зможемо подолати фінансову кризу, а значить, змінити на краще
стан в нашій економіці, якщо і далі продовжуватиметься лінія на
нескінченне некомпетентне втручання в цей найбільш складний і
невпорядкований сектор економіки. Верховна Рада май надзвичайно
високі повноваження стосовно розвитку бюджетної та фінансової
сфери. Власне кажучи, це сфера її безпосереднього впливу. Однак
реалізовуватися ці повноваження мають високопрофесійно і зважено.
Хотілося б заручитися відповідним розумінням депутатів з порушеної
проблеми.
Помилковість соціальної політики
У своєму принциповому плані була помилковою соціальна
політика держави. Це з усією повнотою виявилося в 1994 році, коли
економіка вступила в фазу кризи відносного, порівняно з
платоспроможним попитом населення, надвиробництва. Йдеться про
політику штучної консервації доходів населення, що проводилась
впродовж всіх останніх років. Концептуально така політика
базувалася на помилках у визначенні джерел інфляції, нерозумінні
того, що в своїй першооснові інфляція в Україні пов'язана із
глибокими структурними деформаціями. Це вимагало принципово інших,
ніж це застосовувалося на практиці, важелів дефляційної політики. У світовій практиці при здійсненні антикризової політики
використовується модель одночасного заморожування цін та
заробітної плати. Однак політика росту цін і паралельного
стримування фонду оплати праці - за своєю суттю це економічний
нонсенс і двічі нонсенс в умовах кризи відносно надвиробництва.
Особливо деструктивним у цьому відношенні виявилося запровадження
системи оподаткування, зокрема запровадження податку на доходи, що
спонукало до першочергового згортання в їх структурі витрат на
оплату праці. Все це вказує на одну із принципових причин зриву спроб
швидкої лібералізації економіки, що робилися урядами в 1992 та
I-му півріччі 1993 р. Вихідною основою такої лібералізації мала б
стати не так звана лібералізація (фактичне адміністративне
підвищення) оптових та споживчих цін, а лібералізація заробітної
плати. Саме з цього міг би розпочатися процес подолання цінових та
вартісних диспропорцій, що склався ще за умов тоталітарної
економіки, де специфічний товар - робоча сила піддавався жорстокій
дискримінації. В результаті взята на озброєння концепція цінової
лібералізації виявилася такою, що має за мету фактичне збереження
найбільш уразливої сторони адміністративної системи - її
дискримінаційного ставлення до робочої сили. Такий захід у
дійсності виявився антиринковим за своєю суттю. Ринок є соціальним
за своїм змістом, де задоволення платоспроможних потреб населення
стимулюється активною державною економічною політикою. Ми ж хотіли
розпочати ринкову трансформацію економіки шляхом зворотних дій,
подальшим обмеженням і без того мізерного платоспроможного попиту.
Внаслідок цього і сталися глибокі вартісні деформації в економіці,
поглиблення яких несе на собі чи не найбільший деструктивний
потенціал.
Недоліки структурної політики
Особливо слабкою виявилася структурна політика. По суті,
науково обгрунтованої цілеспрямованої державної структурної
політики у нас взагалі і не існувало. Катастрофічне поглиблення
структурних диспропорцій, що відбулося протягом останніх років, є
значною мірою відображенням цієї досить простої істини. Проблема структурної політики є багатоаспектною за своїм
змістом. Один з них - визначення галузевої пріоритетності і
стимулюючих механізмів. В усіх попередніх програмах на перше місце
ставилися сільське господарство і переробна промисловість. Така
позиція в принциповому плані не може викликати заперечень. Однак
ми маємо з усією ясністю визнати, що ні Верховній Раді, ні жодному
з попередніх урядів України не вдалося знайти ефективних
механізмів вирішення цього завдання. Більше того, ми маємо визнати фактичний провал аграрної
політики, що здійснювалася впродовж останніх років. Нині сільське
господарство є найбільш невпорядкованою ділянкою економіки.
Відсутність справжніх реформ не перетворила аграрний сектор в
двигун економічного розвитку, а навпаки обумовила його занепад.
Збирання врожаю вже 3-й рік поспіль супроводжується
приголомшуючими кредитами з подальшим розкручуванням інфляційної
спіралі. Це врешті-решт зриває всі зусилля держави, спрямовані на
економічну стабілізацію, і найбільш вражає саме сільське
господарство. Аналіз фінансового стану агропромислового комплексу
за 1993 р. свідчить, що в цілому витрати з бюджету на фінансування
цієї галузі в 2,4 раза перевищують сплату податків, зборів та
інших платежів до бюджету. У цьому зв'язку хотілося б, щоб на всіх рівнях державного
керівництва і насамперед на рівні Верховної Ради та урядових
структур стало зрозумілим таке: якщо ми не знайдемо ефективного
механізму входження сільського господарства в систему ринкових
відносин і на цій основі докорінного реформування цієї сфери, то
ніяких розмов про реальний прогрес в економіці не може бути.
Болячки тут накопичувалися десятиріччями і косметичний ремонт
нічого не дасть.
Непослідовність політики економічної лібералізації
Непослідовною і суперечливою виявилася здійснювана в Україні
політика економічної лібералізації, що включає в себе
лібералізацію цін, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, перехід до
єдиного ринкового курсу національної валюти та її внутрішньої
конвертованості. З часу проголошення незалежності України процес
лібералізації економіки пройшов декілька етапів, аналіз
специфічних особливостей яких має принципової ваги значення.
Вказані етапи пов'язані із зміною урядів України і відповідною
політикою, що проводилася ними у цій сфері економічної діяльності. За оцінками експертів Світового банку розрахунковий індекс
загальної лібералізації економіки протягом I-III кварталів 1992
року досяг рівня 20 відсотків. З жовтня 1992 року розпочався
процес прискореної лібералізації до середини 1993 року індекс
адміністративного регулювання впав з 80 до 35 відсотків. Було досягнуто суттєвого скорочення темпів падіння
виробництва, утримувалися, незважаючи на різке підвищення цін на
енергоносії, відносно помірні темпи інфляції. Звичайно, і в цей
період було допущено помилки у визначенні конкретних кроків
реформування економіки, забезпеченні їх узгодженості та
збалансованості. Але це були помилки, що породжувалися активними
діями. Однак у травні 1993 року Верховна Рада перш за все в силу
політичних амбіцій окремих лідерів політичного керівництва своїми
рішеннями фактично заблокувала здійснення курсу на прискорену
лібералізацію економіки. У контексті цього слід розглядати і
спровокований відповідними силами червневий (1993 р.) страйк
шахтарів Донбасу і вимушене здійснення значної кредитної емісії на
задоволення їх вимог стосовно підвищення платні, а також
підписання в липні 1993 р. Указу Президента України про відкриття
безлімітної кредитної лінії на потреби сільського господарства, що
остаточно підірвало валютний курс карбованця і викликало велику
хвилю інфляції. Курс на активне проведення лібералізації економіки
було зірвано. В період з вересня 1993 р. до літа поточного року відбулося
механічне згортання засобів економічної лібералізації та адекватне
цьому відновлення адміністративних методів управління. Було
закрито торги міжбанківської валютної біржі, запроваджено штучно
низький фіксований валютний курс, відновлено ліцензування експорту
багатьох товарів, до 80 відсотків зріс рівень прямого та
непрямого державного регулювання цін. Влітку 1994 року індекс
адміністративного регулювання економіки знову ж таки, за
розрахунками Світового банку, більш як у 2,5 раза перевищив
відповідний показник середини 1993 року. Характерним є й те, що
саме в цей період різко погіршилися макроекономічні показники
економіки. В IV кварталі 1993 р. індекс інфляції досяг
астрономічної величини - 166,3 відсотка в середньому за місяць.
Значно поглибилася криза фінансів, зросло від'ємне сальдо
платіжного балансу, зовнішні борги. Як зазначалося вище, I
півріччя поточного року стало чи не найкритичнішим за останні
роки в поглибленні спаду виробництва. Посилення протягом останнього року державно-адміністративного
регулювання економіки виявило тенденції й іншого порядку. Під
тиском адміністративного преса інтенсивного розвитку набуло
переміщення економічних операцій з легальної сфери до тіньової і
звуження на цій основі офіційної економіки. Тіньова економіка
набуває все більшого розвитку внаслідок блокування реформ. Аналіз зазначених процесів дозволяє виявити винятково важливу
закономірність, що має бути глибоко усвідомленою і взятою до уваги
при визначенні подальшої стратегії та тактики проведення
економічних реформ. Йдеться про те, що нині в економіці України
склалася ситуація, за якої посилення адміністративного регулювання
призводить до зворотного результату - послаблення реального впливу
держави на розвиток економічних процесів. В кінцевому підсумку
змінюється співвідношення легальної та тіньової економіки на
користь підвищення питомої ваги останньої. Це виявляється в
нарощуванні масштабів неврахованого виробництва та
позабанківського грошового обігу, масового приховування прибутків
та невиплат податків, інших вкрай небезпечних наслідків. Висновок є очевидним: економіка України вступила в етап, коли
подальше збереження існуючих масштабів адміністративного
регулювання стає не лише неефективним, а й таким, що веде до
втрати керованості економічними процесами, їх прискореного
переходу в тіньові структури. У цій ситуації єдиною альтернативою
політиці, що проводилася протягом останнього року, є внесення
принципових змін у стратегію та тактику економічної політики,
швидке нарощування темпу проведення економічних реформ,
забезпечення їх керованості та комплексності.

II. НОВИЙ КУРС СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Ціною надзвичайно великих соціально-економічних втрат,
викликаних соціально-економічною кризою, в нашому суспільстві в
цілому склалося розуміння необхідності здійснення радикальних
економічних реформ, які б стали основою не лише зупинення у
найкоротший термін катастрофічного падіння життєвого рівня
основної маси населення, а й його якісного піднесення. Доказом
такого розуміння стали підсумки останніх виборів Президента.
Переважна більшість виборців виявила свою прибічність не
безплідним розмовам про реформи, а їх рішучому та ефективному
здійсненню. Саме на це й була спрямована передвиборна програма
Президента України, яка дістала підтримку. Необхідно врахувати й те, що суспільство вже давно практично
вичерпало ресурс виживання. Його нині не мають виробничі
колективи, більшість з яких знаходиться на межі банкрутства, до
краю зубожіння дійшла майже кожна родина, згасає нагромаджений
десятиріччями економічний потенціал держави, її фінансова
система, інші життєзабезпечуючі структури. Вичерпав себе ресурс
суспільних очікувань, втрачено віру населення в завтрашній день,
в можливість переломити ситуацію на краще. За цих умов альтернативи курсу на суттєве прискорення
економічних реформ не існує. Виснажливий період переходу від
адміністративно-командної до розбудованої на ринкових засадах
соціально зорієнтованої економіки не може розтягуватися в часі до
безкінечності. Або ми до мінімуму зможемо стиснути його перебіг,
або залишимося приреченими на подальший занепад та деградацію. У цьому зв'язку принциповою позицією Президента України є те,
що прискорення ринкової трансформації економіки розглядається як
єдина умова й основний засіб виходу з кризи та економічної
стабілізації. Не попередня стабілізація і лише згодом
реформування, як на цьому наполягають окремі політичні сили, а
енергійна робота по реформуванню усіх сфер економічного життя,
забезпеченню взаємної узгодженості та комплексності цих процесів -
такою є концептуальна позиція Президента України з цього
принципово важливого питання. Хотілося б, щоб Верховна Рада
України її підтримала. Нам слід з усією повнотою зрозуміти, що
уповільнення ходу реформ, тупцювання на місці все більше затягує
нас в безодню кризи, трясовину соціальної невпорядкованості,
політичних протистоянь. Це ставить під загрозу саме існування
держави, долю вибору, зробленого народом у серпні 1991 року. Лише
упереджені люди та різних кольорів політикани доводять протилежне. У ситуації, що склалася, ініціативу та всю повноту
відповідальності за рішучість і послідовність кроків у комплексній
перебудові всіх сфер економічного життя суспільства може взяти на
себе лише всенародно обраний Президент України. Лише очолювана
Президентом сильна і наділена широкими повноваженнями вертикально
збалансована виконавча влада при активному сприянні Верховної
Ради, політичних партій та рухів здатна сьогодні своїми
енергійними та водночас кваліфікованими діями розгорнути широким
фронтом перебіг економічних реформ. Це дасть змогу в найкоротший
строк зупинити розпад економіки, консолідувати зусилля на її
виживання, утвердження суспільного прогресу.
Цільова спрямованість економічних перетворень
Нова економічна політика Президента України має одну мету -
забезпечити реальний поворот всієї господарської системи до
людини. Відновлення паралізованої економіки - це не лише єдина
умова зупинення нещадного зубожіння народу, а й виходу на якісно
новий рівень задоволення життєвих потреб та інтересів населення.
Водночас глибоко осмисленим має бути таке: забезпечення виживання
людини, нації в цілому є неодмінною передумовою збереження
суверенності держави. Саме на цій основі визначаються пріоритети
внутрішньої та зовнішньої політики Президента України: економіка -
добробут - державний суверенітет. Україна зможе утвердити себе як
дійсно незалежна суверенна держава лише на основі сильної
економічної та соціальної політики. Весь комплекс заходів, що обіймає соціально-економічну
політику Президента України, зосереджуватиметься на утвердженні в
процесі реформ не просто ринкового, а соціально спрямованого
ринкового господарства, яке у кінцевому підсумку
підпорядковуватиме всю діяльність своїх функціональних структур
задоволенню матеріальних та духовних потреб людини. Замість
згубного принципу "виробництво заради виробництва", на якому
засновувалася функціональна модель тоталітарної економіки, нова
політика зосереджуватиметься на послідовному утвердженні
економічної моделі, розбудованої за принципом "виробництво заради
задоволення потреб людини". Ідея розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової
економіки дістала широку громадську підтримку. Її відстоюють
більшість політичних партій та рухів. Вона розглядається як
головне завдання структурної перебудови економіки і в програмі
Верховної Ради. На традиційне питання: "Яке суспільство ми
збираємося будувати?" Президент України з усією визначеністю
відповідає: "Наша мета - утвердження в Україні демократичного,
соціально відповідального, солідарного суспільства, суспільства,
що грунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті нашого
народу, на напрацьованих сучасною цивілізацією загальнолюдських
цінностях, суспільства, що поступово позбавлятиметься традиційно
класово-формаційних ознак, органічно поєднуватиме в собі працю,
талант та капітал суспільства, де кожен громадянин зможе
реалізувати повною мірою свої здібності та особистості,
суспільства, яке на ділі забезпечуватиме права та свободи кожної
особи". Такою буде основна мета, якій підпорядковуватимуться всі
ланки творчого процесу формування нового суспільства, в тому числі
й засоби та механізми соціально-економічної політики. Існує
глибоке переконання в тому, що в органічному поєднанні з
реалізацією національно-державних інтересів України ідея розбудови
саме такого суспільства зможе виступати як конструктивна
консолідуюча сила, здатна привернути до себе всі верстви населення
- виробника та підприємця, інженера та агронома, науковця та діяча
культури, молодь та людей похилого віку, атеїста та глибоко
віруючу особу. Сподіваємося, що вона знайде всебічну підтримку і в
Верховній Раді, політичних партіях, громадськості нашої держави. Стверджуючи це, Президент України водночас враховує, що
існують розбіжності у визначенні тактики, методів та механізмів,
за допомогою яких можна реалізувати поставлену мету. У цьому
зв'язку новий курс економічної політики базується на положенні про
те, що утвердження соціально орієнтованої ринкової економіки не
може зводитися лише до розподільчих функцій - проведення державою
справедливої соціальної політики та політики доходів. Реалізація
соціально орієнтованої моделі ринкової економіки, яка передбачає
високий ступінь участі держави у регулюванні доходів та
зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення цілого
ряду найбільш значимих потреб всього населення (освіти, охорони
здоров'я, культури), можлива, з одного боку, лише на засадах
утвердження ефективної економіки, з іншого, економіки, що має
соціально спрямовану структуру виробничої та невиробничої сфер.
Йдеться про те, що утвердження в повному обсязі моделі соціально
спрямованої ринкової економіки - це тривалий процес, який
потребує проходження окремих етапів та визначення відповідних
пріоритетів.
1. Завдання фінансової стабілізації, зміцнення

банківської системи та національної грошової одиниці
Першоосновою відповідної перебудови економіки має стати
ефективна антиінфляційна політика і реальна стабілізація на її
засадах національної грошової одиниці. Попереднім етапом розвитку
доведено, що утвердження ефективної дефляційної політики не може
бути забезпечено лише на основі здійснюваних Національним банком
монетарних заходів. Такі заходи можуть дати лише короткостроковий
ефект, який у подальшому неминуче обернеться новим, ще більш
високим рівнем грошової дестабілізації. Політика зміцнення національної грошової одиниці буде
здійснюватися з акцентами на забезпечення першочергової фінансової
стабілізації. Не грошово-фінансова, а фінансово-грошова
стабілізація - такою має бути логіка економічних заходів, що
спрямовуватимуться на реалізацію зазначеної мети. Водночас
враховуватиметься, що фінансова стабілізація неможлива в межах
моделі фінансів країни. Будь-які косметичні зміни в цій сфері не в
змозі змінити ситуацію на краще. Вихід із фінансової кризи
можливий лише на основі пов'язаного з ціновою лібералізацією
глибокого структурного реформування як фінансової системи, так і
подальшого реформування банківської системи. Зрозуміло, що заходи фінансово-грошової стабілізації не є
самоціллю. Її основна мета - створити реальні стартові передумови
структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного
процесу, мобілізації через утвердження фінансового ринку та інші
фінансові інституції відповідних фінансових ресурсів. У цьому
зв'язку тривалість етапу фінансової стабілізації визначається
часом, необхідним для отримання відповідного ефекту. Даний етап буде найжорстокішим з точки зору здійснення
заходів соціальної політики. Життєвий рівень на даному етапі ще не
матиме необхідних економічних передумов для зростання. Основою
соціальної політики буде здійснення адресної допомоги особам, що
найбільшою мірою потребують її. Разом з тим суспільство має
зрозуміти, що непопулярні заходи фінансово-грошової стабілізації -
це по суті єдино можлива основа виведення економіки з кризи і
подальшого розв'язання на цій основі всього комплексу проблем
поліпшення життя населення.
Засоби та механізми фінансової стабілізації
1. Об'єктивною передумовою фінансової стабілізації є
проведення протягом 1995 року глибокої реформи бюджетної системи
країни. Основні принципи та механізми цієї реформи мають бути
визначені Законом України "Про бюджетну систему України". Проект
такого закону до 1 листопада 1994 року буде внесений Кабінетом
Міністрів на розгляд Верховної Ради України. Реформою фінансової системи має бути передбачено: - реальне розмежування фінансової та кредитної системи
країни; - реальне розмежування фінансів державних підприємств та
державного бюджету; - розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави -
доходів і витрат всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через
які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу; - здійснення децентралізації державних фінансів, структурного
розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами
надходжень та витрат. Має бути встановлено, що на
республіканському рівні здійснюються лише ті витрати, які мають
загальнодержавне значення. У зв'язку з цим кожна ланка бюджетної
системи повинна мати чітко визначену законом доходну базу.
Враховуючи різні умови соціально-економічного розвитку окремих
регіонів, покриття дефіциту місцевих бюджетів має здійснюватися у
межах встановлених нормативів за рахунок виділення із
загальнодержавного бюджету фінансових ресурсів у вигляді дотацій
та субвенцій; - здійснення заходів по перебудові системи оподаткування у
напряму її подальшої ліберелізації та децентралізації, утворення
на її основі механізмів стимулювання виробництва та
підприємництва. Скасувати податок на доход та запровадити
оподаткування прибутку, знизити ставку прибуткового податку з
фізичних осіб. Знизити ставки ПДВ, переглянути порядок його
нарахування, щоб уникнути багаторазового стягнення коштів за одну
й ту ж величину чистої продукції. Підвищити податки на землю,
ввести податок на майно фізичних і юридичних осіб. Запровадити
подвійний контроль за сплатою податків - податковими інспекціями і
банками, забезпечити реалізацію принципу рівності оподаткування
будь-яких суб'єктів господарювання; - здійснення ефективних заходів по налагодженню системи
достовірного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної
сплати податків. Ухилення від повної та своєчасної сплати податків
визначатиметься як одна з найбільших провин суб'єктів економічної
діяльності та окремих громадян перед державою, що передбачатиме не
лише жорстку адміністративну, а й кримінальну відповідальність.
Водночас ініціюватиметься прийняття Закону України про захист прав
юридичних та фізичних осіб, що сплачують податки. 2. З метою підвищення дієвості бюджетної політики,
організації здійснення і контролю за виконанням державного
бюджету, регулювання відносин між державним та місцевими
бюджетами, державним бюджетом і державними позабюджетними фондами
в 1995 році має бути завершена робота по створенню в структурі
Міністерства фінансів та відповідних регіональних органів єдиної
централізованої системи казначейства. 3. Основою фінансової стабілізації має стати здійснення
цілісної системи заходів по зменшенню бюджетних видатків та
відповідного скорочення дефіциту державного бюджету. В умовах
глибокої економічної кризи відсутні реальні можливості
бездефіцитного фінансування. З врахуванням цього фінансова
політика Президента України спрямовуватиметься на забезпечення
поетапного скорочення бюджетного дефіциту. Таке скорочення
здійснюватиметься відповідно до таких параметрів: 1995 р. - не
вище 8 відсотків ВВП, 1996 р. - 6 відсотків, 1997 р. - 4 відсотки. Скорочення бюджетних видатків здійснити за рахунок таких
заходів: - запровадження шляхом здійснення цінової ліберелізації
поетапного скорочення протягом 1994-1995 років бюджетних витрат та
дотацій на виплату різниць у цінах. Субсидії та дотації, що нині
надаються виробникам, мають бути спрямовані на надання дотацій
споживачам та адресної допомоги найбільш соціально-вразливим
верствам населення; - зменшення витрат на управління за рахунок скорочення
державного управлінського апарату, переведення окремих ланок на
громадські госпрозрахункові та консалтингові засади. 4. Завершити до кінця поточного року роботу по формуванню
ринку обслуговування державного боргу на основі розміщення на
ньому державних позик та облігацій, державних короткострокових
казначейських зобов'язань. Їх емісія має здійснюватися на найбільш
вигідних для населення та юридичних осіб умовах. Потрібно
розробити ефективний механізм такої емісії, запровадити систему
аукціонів по розміщенню цінних паперів для визначення їхньої
ринкової ціни з врахуванням темпів інфляції і можливості отримати
по них реальний прибуток, надання інвесторам, що вкладають кошти
в цінні папери держави, відповідних податкових пільг, зокрема,
звільнення власників державних цінних паперів від сплати по них
податків. Відповідні заходи, що стимулюватимуть придбання цінних
паперів держави комерційними банками, має запровадити і
Національний банк. Йдеться про надання кредитів комерційним
банкам перш за все під заставу державних цінних паперів, а також
врахування їх обсягів в структурі резервних вимог банків. Слід
надати право емісії цінних паперів на цільові програми окремим
міністерствам, розширити права в цьому питанні місцевих органів
влади. Нагальним завданням є швидке вирішення питань, пов'язаних
з утвердженням необхідної правової бази, що має регулювати випуск
та розміщення цінних паперів держави. Для здійснення керівництва операціями на відкритому ринку
потрібно утворити до початку 1995 року спеціалізовану фінансову
установу - Національний комітет відкритого ринку, здійснити інші
організаційні заходи.
Подолання платіжної кризи
Заходи по зміцненню фінансово-грошової системи держави можуть
дати позитивні результати за умови суттєвого оздоровлення фінансів
базової ланки економіки - фінансів підприємств та організацій,
ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва,
продукуючого процесу. Першоосновою вирішення цього завдання є вжиття дієвих заходів
щодо подолання платіжної кризи. З цією метою передбачається: 1. Утворення оперативного штабу по контролю та подоланню
платіжної кризи. 2. Створення реальних умов для вексельного обігу і розвитку
на цій основі цивілізованого взаємного комерційного кредитування
підприємств та організацій. Для цього слід вирішити широкий комплекс організаційних
питань, пов'язаних із створенням відповідної правової бази,
розвитком застави майна, включаючи основні засоби незалежно від
форм власності та приватизовані земельні ділянки, створенням
відповідних фінансових інституцій та державного нотаріату. Нещодавно видано Указ Президента України, який до прийняття
відповідного законодавства врегульовує деякі з цих питань. 3. Здійснення радикальних заходів стосовно подальшого
удосконалення механізмів платіжних операцій. Слід посилити
адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб за
затримання розрахунків, неповернення боргів і в першу чергу
банківських кредитів, які найбільшою мірою підривають стабільність
економіки. Президент України має намір виступити із законодавчою
ініціативою з цих питань. Водночас необхідно запровадити більш
жорстку, порівняно з чинною, систему заходів контролю та санкцій
за порушення встановлених норм касових залишків та обігу
готівкових коштів. 4. Одним із складових механізмів подолання платіжної кризи
має бути зміна існуючого порядку справлення з підприємств податків
та зборів - перехід від авансового внесення платежів до бюджету,
при якому без відповідного джерела покриття відволікаються залишки
обігових коштів суб'єктів господарювання і, відповідно, штучно
поглиблюється платіжна криза - до виконання зобов'язань перед
бюджетом за кінцевими результатами фінансово-господарської
діяльності, тобто при отриманні прибутку, який є основним джерелом
сплати податків. 5. Запровадження дійового механізму визначення і здійснення
процедури банкрутства, в якому, зокрема, передбачити: - тотожність правил банкрутства та майнової відповідальності
за несплату боргів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від
форм власності; - відновлення права комерційних банків оголошувати клієнтів
банкрутами; - пріоритетність вимог банку перед іншими кредиторами в разі
реалізації майна підприємства-банкрута; - дозвіл комерційним банкам в разі непогашення кредитів
приймати на свої баланси заставлене майно на період його повної
реалізації. 6. Надання фінансової допомоги державним підприємствам, що
потрапили незалежно від результатів господарювання в скрутний
фінансовий стан, діяльність яких не може бути призупинена,
виходячи із загальнодержавних інтересів. 7. Здійснення поступового згортання неперспективних
виробництв у поєднанні з соціальним захистом працюючих. 8. Розв'язання всього комплексу проблем, пов'язаних із
лібералізацією експорту, здійснення ефективної, стимулюючої
експорт, податкової та валютної політики, запровадження гнучких
механізмів захисту національного ринку. 9. Стимулювання всебічного розвитку торгово-посередницької
діяльності, розширення відповідної інфраструктури ринку,
проведення її ефективного кредитування, яка має сприяти подоланню
платіжної кризи. 10. Важливим фактором подолання платіжної кризи має стати
повне погашення і недопущення в майбутньому будь-яких затримок у
виплатах заробітної плати. До відповідного законодавчого
врегулювання цього питання Президентом України буде видано Указ
про відповідальність усіх видів суб'єктів фінансової діяльності, в
тому числі державних інституцій, за затримку у виплаті заробітної
плати. Указом буде передбачено норму, за якої мають в
обов'язковому порядку компенсуватися працівникам втрати, викликані
затримками у виплаті заробітної плати у зв'язку із зростанням цін
та змінами валютних курсів. Будуть опрацьовані заходи щодо здійснення поступового
переходу до щотижневої виплати заробітної плати, що значно
прискорить обіг грошей, зменшить їх інфляційне знецінення, стане
суттєвим фактором загальної стабілізації економіки. 11. Буде обмежено розміри державних замовлень реальними
фінансовими (бюджетними) ресурсами держави. 12. Уніфікація обмінного курсу, ліберелізація цін та зниження
податкових ставок дозволить значною мірою залучити до
обслуговування платежів гроші, що знаходяться у позабанківському
(тіньовому) обігу.
Поглиблення банківської реформи
Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій
основі банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної
підтримки з боку держави разглядається як одне з пріоритетних
завдань економічної політики Президента України. Без
кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері
економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань
ринкової трансформації адміністративної економіки, забезпечення її
цивілізованого функціонування неможливо. З огляду на це Президент
України ініціюватиме розробку та здійснення комплексної Державної
програми реформування та розвитку банківської системи в Україні. Основна спрямованість подальшого реформування банківської
системи пов'язується з утвердженням на ділі функціонально
розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що
передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію
грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу
банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою
потрібно здійснити таку систему заходів: 1. Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів
про банківську та кредитну діяльність. Йдеться перш за все про
закони "Про Національний банк України", "Про акціонерні комерційні
банки", "Про спеціалізовані банки", "Про грошову систему", "Про
кредитну систему", "Про валютне регулювання" та інші. Без
достатньо оперативного затвердження Верховною Радою відповідних
законів кваліфіковане вирішення завдань подальшого реформування
банківської системи лишатиметься проблематичним. 2. Президент України здійснюватиме політику, спрямовану на
всіляке зміцнення авторитету Національного банку України,
підвищення його ролі як емісійного центру держави, що несе
відповідальність за стабільне функціонування національної грошової
одиниці. У цьому зв'язку всіляко підтримуватиметься принцип
самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді.
Верховна Рада має ухвалити постанову "Про регламент підзвітності
НБУ Верховній Раді". Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за
якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме
стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних напрямів фінансової та
грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування
Міжвідомчої консультативної Ради по банках, до складу якої мають
увійти представники НБУ, Верховної Ради, Уряду, асоціації
комерційних банків та інших зацікавлених інституцій. Верховна
Рада має ухвалити спеціальну постанову про регламент та
повноваження Міжвідомчої консультативної Ради. Водночас Верховна
Рада має ухвалити постанову "Про механізм взаємодії НБУ з
Кабінетом Міністрів України", відрегулювавши таким чином і
зазначене питання. 3. Відповідно до існуючої світової практики Президент України
ініціюватиме створення автономної від НБУ системи органів по
здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за
банківською діяльністю. Зазначений захід дозволить, з одного боку,
суттєво зміцнити ефективність діяльності НБУ як єдиного емісійного
центру, і з іншого - сприятиме суттєвому посиленню державного
контролю за діяльністю комерційних банківських та небанківських
установ. 4. З метою підвищення надійності депозитних вкладів населення
Президент України ініціюватиме заснування до кінця 1994 р.
спеціального Фонду страхування депозитів фізичних осіб.
Ініціюватиметься прийняття Закону "Про страхування депозитів". 5. Президентом України буде розроблена та здійснена
комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення
ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків,
скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття
нормативних актів, що мають забезпечити правову основу
безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному
процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів
промисловості та банків і утворення на цій основі
конкурентоздатного національного фінансового капіталу. 6. Президентом та Урядом України здійснюватимуться заходи по
забезпеченню більш широкої диверсифікації та спеціалізації
банківської діяльності, створенню протягом 1995-1997 років
спеціалізованих банківських установ: Національного Земельного
банку, Національної Корпорації по здійсненню кредитування під
заставу, спеціалізованих банків по розміщенню довгострокових
державних інвестицій, Українського банку по кредитуванню житлового
будівництва, спеціалізованих банківських установ по кредитуванню
фермерства, малого бізнесу, студентства, інших банківських та
небанківських фінансово-кредитних інституцій. 7. До кінця 1994 р. буде видано Указ Президента України про
забезпечення гласності у діяльності банківських установ та
банківську статистику.
Грошова реформа
Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грошової
системи мають створити необхідні передумови для проведення
комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної
національної банкноти - гривні. Економічна практика засвідчує, що
реальні можливості оздоровлення економіки, забезпечення її
ринкової трансформації на базі українського карбованця себе
значною мірою вичерпали. Тривале зволікання із запровадженням в
обіг гривні є одним із суттєвих прорахунків економічної політики
попередніх років. Проведення грошової реформи розглядається як
необхідний засіб загальноекономічної стабілізації. Відповідно до
нього Президент України відстоюватиме принципову позицію, згідно з
якою грошова реформа не може відкладатися до нескінченності.
Валютна політика
Основним напрямом валютної політики буде забезпечення в 1994
р. поступової лібералізації та децентралізації валютного ринку,
відновлення роботи валютної біржі та встановлення єдиного
ринкового курсу українського карбованця. Основні положення цього
процесу відрегульовано відповідним Указом Президента України. Передбачається, що з часу проведення грошової реформи буде
здійснено такі заходи: - запровадження фіксованого курсу гривні до однієї з
іноземних валют; - заборона обігу на території України іноземної валюти і
використання останньої як засобу платежу. З цією метою буде
запроваджено обов'язкову конверсію іноземної валюти в гривню при
здійсненні платіжних операцій; - розміщення на внутрішньому та міжнародному ринку під заклад
державного майна, що приватизується, цільової довгострокової
державної позики по стабілізації гривні та забезпеченні її
валютної конвертованості. До стабілізаційного фонду гривні
залучатимуться кредити МВФ та інших зарубіжних інвесторів; - проведення НБУ активної політики, спрямованої на підтримку
курсу національної валюти; - впорядкування системи обліку і постійного контролю за
обігом іноземної валюти.
2. Інституціональні перетворення
Створення повноцінної соціальної регульованої ринкової
економіки передбачає істотне прискорення інституціональних
перетворень - здійснення радикальних змін у відносинах власності,
формуванні конкурентного середовища, ринкової інфраструктури та
ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів.
Принциповою позицією нової економічної політики Президента України
буде те, що зазначені процеси здійснюватимуться не на основі
послаблення, а, навпаки, посилення регулюючого впливу держави на
їх всебічний розвиток. Йдеться про втілення однієї з визначальних
функцій держави на етапі трансформації адміністративної економіки
в ринкову. Внаслідок фактичного самоусунення держави в попередні роки
від цілеспрямованого формування ринкової інфраструктури, а в
багатьох випадках і штучного стримування цього процесу ми і
отримали так званий "дикий ринок" і відповідно до цього існуючий
ступінь тінізації економіки. Дії Президента України
спрямовуватимуться на виправлення цього становища. Реалізації
принципу - керованого формування за участю держави сучасних
ринкових механізмів, утвердження якого дозволить здійснювати
адекватний цьому цивілізований демонтаж адміністративних важелів
управління - надаватиметься пріоритетне значення. Базовою основою інституціональних перетворень має стати
прискорена цінова лібералізація економіки. Лібералізація поряд із
здійсненням інших глибинних перетворень дійсно сприятиме ринковій
трансформації економіки. Диспропорції у співвідношенні цих
процесів, що виникли в економіці України в попередні роки, є одним
із визначальних факторів її нинішньої деформації. З огляду на це нова економічна політика Президента та Уряду
України зосереджуватиметься на забезпеченні структурної
збалансованості цих процесів. Прискорена цінова лібералізація має
йти нога в ногу з прискореним роздержавленням, приватизацією та
демонополізацією. Без останнього цінова лібералізація виллється в
чергове деструктивне для економіки адміністративне підвищення цін.
Без цінової лібералізації інституціональні зміни в системі
власності лишаться функціонально нереалізованими і не дадуть
очікуваного ефекту.
Цінова політика
1. Стратегічним завданням цінової політики є ліквідація
цінових деформацій, накопичених в економіці, забезпечення
реального зближення національних та світових цін. Єдино можливим
шляхом розв'язання цього завдання є поетапна лібералізація цін,
поступовий перехід до вільного їх регулювання за ринковими
законами попиту і пропозиції. Досвід попередніх років свідчить про помилковість шокової
лібералізації цін. За умов відсутності ринкової інфраструктури і
відповідного конкурентного середовища такий метод не дає належного
ефекту, негативно впливає на стан виробництва і соціальний клімат
в суспільстві. Тому цінова політика здійснюватиметься за принципом
регульованої та контрольованої з боку держави поетапної
лібералізації. Темпи її конкретно визначатимуться
фінансово-економічною та соціальною ситуацією. 2. Державний контроль за ціноутворенням здійснюватиметься
перш за все методами непрямого впливу через: - проведення активної антимонопольної політики і суттєве
підвищення в цьому ролі Антимонопольного комітету; - регулювання грошової та кредитної емісії з метою утримання
заданих темпів інфляції; - проведення політики валютної стабілізації; - стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на
товарних ринках, платних послуг в таких сферах, як охорона
здоров'я, освіта, житлове будівництво, скорочення соціальних
виплат забезпеченим верствам населення; - стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації
доходів населення. 3. В умовах здійснення ринкової трансформації в обмежених
масштабах зберігатимуться засоби прямого державного контролю за
цінами. Йдеться про застосування засобів антимонопольного
регулювання, захист споживачів від диктату монополістів та
недобросовісної конкуренції, а також дотування цін на соціально
значимі товари та послуги, лібералізація яких здійснюватиметься
поетапно. Маються на увазі ціни на вугілля, комунальні послуги,
засоби міського транспорту, газ, що використовується у побутових
цілях. 4. Цінова політика передбачає стимулювання діяльності різних
громадських (недержавних) структур (об'єднань споживачів,
профспілок та інше), що захищають права споживачів, здійснюють
контроль за цінами та якістю продукції. Необхідно забезпечити
відповідне правове поле для діяльності цих надзвичайно важливих
ланок ринкової інфраструктури. 5. Економічна політика Президента України спрямовуватиметься
на проведення активної і в той же час зваженої антимонопольної
політики, створення економічних та організаційних передумов
введення в дію функціональних механізмів конструктивної
конкуренції. Для забезпечення дієвості антимонопольної політики
потрібно значно посилити її правову базу. Необхідно вирішити
питання про якнайшвидше прийняття Законів "Про недобросовісну
конкуренцію" та "Про рекламу", які б захистили власників
приватизаційних сертифікатів, дрібних інвесторів, підприємців,
громадян від проявів недобросовісної конкуренції з боку фінансових
посередників та інших господарюючих суб'єктів. До розгляду цього
питання Верховною Радою буде видано відповідний Указ Президента
України. З урахуванням особливої значимості демонополізації економіки
для забезпечення її комплексної ринкової трансформації Президент
України ініціюватиме утворення Міжвідомчого комітету з питань
демонополізації.
Перебудова відносин власності
Стрижневим завданням нової економічної політики Президента
України буде утвердження ринкової багатоукладної (змішаної)
економіки, що базуватиметься на принципах демократизації
власності, створення рівноправних умов для всіх її форм -
державної, приватної, колективної. Політика Президента України спрямовуватиметься на здійснення
ініціативно швидкої, керованої державою широкомасштабної
корпоратизації та приватизації державних підприємств. Це не лише
основа роздержавлення та ринкової трансформації адміністративної
економіки, а й визначальний засіб забезпечення радикальних
перетворень у соціальній структурі суспільства - формування
якнайширшого прошарку реальних акціонерів - власників
функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також
середнього класу - основи реального поглиблення економічних
реформ. Здійснювана у попередні роки політика повзучого
роздержавлення та корпоратизації себе повністю вичерпала. Вона
сприяє лише нелегалізації цього процесу, і тому не відповідає
інтересам національної економіки. В ній зацікавлений лише тіньовий
капітал. Така політика є деструктивною.
Розвиток фондового ринку
Основним інструментом успішного розв'язання усього комплексу
проблем в справі роздержавлення, корпоратизації та приватизації
власності, її демократизації є утвердження в Україні сучасного
фондового ринку, що відповідає світовим стандартам. Лише на його
основі можна забезпечити найбільш повну та ефективну реалізацію
прав власності найширшого кола акціонерів, утвердження єдиних,
регульованих державою правил функціонування власності, її
достовірну вартісну оцінку. Водночас фондовий ринок може стати
головним засобом мобілізації нагромаджень і ефективної структурної
перебудови. Досвід останніх десятиріч засвідчує, що
державно-адміністративними методами управління розв'язати цю
ключову проблему реформування економіки неможливо. З огляду на це дії Президента України зосереджуватимуться на
першочерговому вирішенні таких питань: 1. Створенні спеціального державного органу - Комісії з
цінних паперів, який має забезпечити централізоване регулювання
відносин на фондовому ринку, здійснювати контроль за взаємодією
його учасників, захищати їхні інтереси. 2. Створенні в Україні цілісної системи електронного обігу
цінних паперів фондового ринку. У цьому зв'язку потрібно, не гаючи
часу, прийняти цілий пакет законодавчих актів щодо структурної
розбудови та механізмів функціонування фондового ринку. Необхідно
законодавчо врегулювати питання захисту прав акціонерів,
функціонування Національного депозитарію цінних паперів, а також
інші проблеми фондового ринку. До прийняття Верховною Радою
відповідних законодавчих актів окремі з цих проблем буде
урегульовано Указами Президента України. 3. Особлива увага приділятиметься підготовці кадрів з питань
функціонування ринку цінних паперів. У його розв'язанні
використовуватиметься відповідна допомога міжнародних фінансових
організацій.
Удосконалення механізму корпоратизації та приватизації
В Україні створено необхідні передумови суттєвого прискорення
темпів корпоратизації та приватизації державних підприємств.
Йдеться про те, щоб протягом наступного 1995 року повністю
завершити малу приватизацію, а також перетворити біля 8 тисяч
середніх та крупних державний підприємств у відкриті акціонерні
товариства. Першочергова увага Президента України зосереджуватиметься на
вирішенні таких питань: 1. Забезпечення рівня стартових можливостей громадян та
балансу інтересів усіх верств населення в процесі приватизації -
як трудових колективів і адміністрацій, зайнятих на об'єктах, що
приватизуються, так і громадян, зайнятих у бюджетній сфері, науці,
освіті, культурі та мистецтві, військовослужбовців, інвалідів та
людей, що перебувають на пенсії. 2. Введення з початку 1995 року в готівковий обіг
приватизаційних майнових сертифікатів, що забезпечить суттєве
спрощення та активізацію участі громадян у приватизаційному
процесі. 3. Підвищення ролі комерційного конкурсу і аукціону в
запровадженні переважно ринкових методів оцінки майна, що
приватизується. 4. Захист інтересів великих і середніх підприємств від
руйнування їх в процесі приватизації як цілісних технологічних
комплексів. Водночас при вирішенні цього питання потрібно вжити
заходів щодо демонополізації найбільших підприємств.
Демонополізація має стати не лише невід'ємною частиною
приватизації, а й її передумовою. Не можна допустити механічну
заміну державних монополій на приватні. Останні не менш
деструктивні. 5. Розв'язання широкого комплексу питань соціального захисту
працюючих на об'єктах, що приватизуються. 6. Забезпечення правових гарантій власникам приватизаційного
об'єкта відносно володіння, розпорядження і користування земельною
ділянкою. 7. Залучення до приватизаційного процесу інституціональних
інвесторів - інвестиційних фондів та компаній, трастових компаній,
холдингів тощо. Мають бути зняті існуючі обмеження, що стосуються
участі в приватизаційному процесі комерційних банків, широкого
залучення іноземних інвесторів. 8. Використання коштів від приватизації головним чином на
технічне та технологічне оновлення виробництва. З цією метою
необхідне створення спеціального позабюджетного фонду кредитування
технічного прогресу, фінансові ресурси якого формуватимуться за
рахунок частки відрахувань від приватизаційних коштів. 9. Президент України ініціюватиме підготовку та прийняття
відповідних правових актів Верховною Радою, що регулюватимуть
постприватизаційну підтримку підприємств з боку держави, зняття
будь-яких обмежень на вторинний обіг акцій приватизованих
підприємств та забезпечення найскорішого формування
відповідального власника. Для цього відстоюватиметься створення
приватизованих середніх та великих підприємств переважно у формі
відкритих акціонерних товариств.
Управління державними підприємствами
Постійною турботою Президента України стане вжиття дієвих
заходів стосовно ефективної реалізації державою її права власника
на підприємствах державного сектора економіки, обсяги якого будуть
звужуватися. Передбачається розробити та провести комплексну реформу
управління державними підприємствами, що матиме за мету
запровадження диференційованої системи управління їх діяльністю. З
урахуванням галузевих особливостей та специфіки виконання
макроекономічних функцій мається на увазі запровадити: а) режим прямого державного управління обмеженою кількістю
спеціально визначених підприємств державного сектора. До числа
таких підприємств можуть увійти підприємства електроенергетики,
виробництва ядерних матеріалів, спеціальної військової техніки та
зброї, підприємства Міністерства внутрішніх справ, окремі галузі
транспорту, пошта, спеціальний зв'язок, каналізаційне
господарство, водо- і газопостачання, деякі інші підприємства.
Залежно від специфіки цим підприємствам будуть встановлюватися
обов'язкові державні замовлення, обсяги фонду заробітної плати та
пропорції розподілу прибутків, інші показники господарської
діяльності; б) управління рештою підприємств здійснюватиметься на основі
використання державою ринкових важелів регулювання. Йдеться про
підприємства, що функціонуватимуть на принципах комерційної
діяльності і яким буде надано повну господарську самостійність в
питаннях формування портфеля замовлень, договірних відносин,
здійснення зовнішньоекономічних операцій, емісії власних платіжних
зобов'язань, визначення форм і систем оплати праці, розподілу та
використання прибутків та інше. Держава сприятиме всебічній
ринковій адаптації таких підприємств і створенню необхідних
передумов для їх роздержавлення, корпоратизації та приватизації.
Розвиток підприємництва та формування приватного

сектора економіки
1. Політика Президента України спрямовуватиметься на
забезпечення прискореного формування приватного сектора, утворення
такої критичної маси, при якій він зможе відігравати відчутну роль
в економіці, виступати реальним конкурентом державних підприємств.
Все робитиметься для того, щоб, спираючись на менталітет, природну
кмітливість та підприємливість українського народу, відродити в
усіх сферах економіки всю різноманітність форм приватної
власності. Реалізуючи всіма доступними засобами таку політику,
Президент України виходитиме з того, що у всебічному розвитку
приватного сектора, малого та середнього бізнесу кровно
зацікавлені широкі верстви населення, бо це - нові товари і
послуги, капіталовкладення, робочі місця. В порядку законодавчої
ініціативи Президентом України буде внесено до Верховної Ради
законопроект про правовий захист та недоторканність приватної
власності. Першочерговими завданнями державної політики, спрямованої на
всебічний розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, є
вирішення таких завдань: а) створення необхідної правової бази, яка б забезпечувала
вільний розвиток зазначених сфер економіки. Йдеться про: - офіційне проголошення та конституційне закріплення свободи
підприємництва; - встановлення меж правового регулювання приватного
підприємництва (держава не може не регулювати приватну
підприємницьку діяльність, але дуже важливо чітко визначити межі
її втручання з метою обмеження підприємництва); - недопущення прийняття органами державної влади та
управління актів, які б встановлювали привілейоване становище
державних органів та підприємств відносно приватного
підприємництва; - підвищення ролі неурядових структур (спілки, асамблеї,
асоціації, фонди та інші) в координації діяльності недержавних
підприємств і організацій, їх цілеспрямованості на виконання
найважливіших державних програм. Треба створити механізми, які б
передбачали активну участь неурядових структур у вирішенні питань
державної підтримки підприємництва; - боротьба з корупцією, організованою злочинністю, рекетом та
відповідне створення безпечних умов для розвитку підприємницької
діяльності; б) удосконалення діючої системи державної підтримки
підприємництва. З цією метою найближчим часом буде видано Указ Президента
України "Про державну політику підтримки підприємництва", який
передбачає: - визначення пріоритетних напрямів підприємницької
діяльності, що стимулюватимуться засобами фіскальної політики; - спрямування частки коштів від приватизації державного майна
на підтримку та розвиток підприємництва, підготовку та
перепідготовку відповідних кадрів; - щорічне резервування за суб'єктами підприємництва частки
державних контрактів на конкурсних засадах; - сприяння залученню відповідних іноземних інвестицій та
іноземної допомоги зазначеному сектору економіки. 2. Президент України надаватиме всебічну підтримку процесу
становлення та зміцнення національного капіталу, підвищенню його
міжнародної конкурентоздатності та ролі у стабілізації економіки,
її структурній перебудові, у розв'язанні широкого комплексу
соціальних питань. При формуванні такого підходу враховуватимуться
дві обставини - по-перше, легітимність функціонування капіталу, і,
по-друге, інвестування в національну економіку. Водночас Президент України використовуватиме всю силу свого
впливу на подолання тіньових процесів в економіці і нелегального
відтоку національного капіталу за кордон. Без вирішення цього
питання утвердження в економіці сприятливого середовища для
всебічного розвитку підприємництва, цивілізованих ринкових
відносин завжди лишатиметься проблематичним. Шлях до активної
співпраці представників підприємницьких структур з виконавчою
владою лежить, передусім, через розв'язання цієї проблеми. 3. Нагальним завданням регулювання економічних процесів стане
утвердження ефективного механізму взаємодії державного та
приватного секторів економіки, виробничого, банківського та
торгового капіталів. Дійове поєднання сили держави з силою
капіталу розглядається Президентом України як ефективний засіб
подолання галузевої структури управління, вирішення питань
інвестування, взаєморозрахунків та інших важливих завдань
економічної та соціальної політики. У цьому зв'язку паралельно із роздержавленням та
приватизацією буде здійснюватися цілеспрямований процес
організаційної перебудови економіки - створення на основі
комбінації різних форм власності, в тому числі за участю
іноземного капіталу та з обов'язковим дотриманням антимонопольних
вимог. Не безладне розпорошення функціонуючого капіталу, а його
ефективна централізація та диверсифікація, використання в цьому
світового досвіду - таким є нині єдино можливий шлях не лише
збереження, а й примноження економічного потенціалу держави,
забезпечення його керованості та конкурентоздатності. Цей шлях
буде неухильно відстоюватися Президентом України. Особлива увага Президента буде надаватися такому дієвому
важелю структурної перебудови економіки України, здійснення
взаєморозрахунків, залучення інвестицій, як створення
фінансово-промислових груп, що об'єднають інтереси підприємців,
які пов'язані між собою єдиним технологічним циклом. До їхнього
складу можуть увійти діючі та спеціально утворені банківські
установи. Вони мають формуватися на пріоритетних напрямах
науково-технічного прогресу для виконання довгострокових великих
державних, регіональних та міждержавних цільових програм,
спрямованих на збалансування економіки, розширення експорту
конкурентоздатної продукції високого ступеня переробки, підвищення
мобільності виробництва, збереження та покращення накопиченого
науково-технічного та технологічного потенціалів, залучення
іноземних інвестицій. Промислово-фінансові групи зможуть сприяти
відновленню старих та формуванню нових господарських зв'язків з
підприємствами інших держав СНД. Президент України всіляко
сприятиме становленню та розвитку зазначеної форми організації
економічних зв'язків. Найближчим часом буде підписано Указ
Президента України, відповідно до якого буде створена
Координаційна експертно-аналітична комісія з питань функціонування
ФПГ, яка поряд з іншим буде оперативно розглядати пропозиції
створення ФПГ, провадити відповідну експертизу таких проектів та
вести єдиний державний реєстр фінансово-промислових груп.
Формування національного ринку
Інституціональна політика Президента України
зосереджуватиметься на утвердженні в Україні комплексного за своїм
змістом національного ринку, який би органічно поєднував у собі
фондовий ринок та ринок капіталу, кредитний та валютний ринок,
ринок робочої сили та ринок товарів. Лише такий ринок зможе
забезпечити надійну економічну основу цілісності нашої держави.
Водночас формування національного ринку передбачає поглиблену
спеціалізацію, створення найбільш сприятливих умов максимальної
реалізації особливостей кожного регіону. У зв'язку з цим Президент України ініціюватиме розробку та
поетапне здійснення цього принципової ваги питання довгострокової
державної програми. Передбачається, що вже в I півріччі 1995 року
основні принципи цієї програми буде внесено на розгляд Верховної
Ради. Утвердження функціонально розвинутого та структурно
розчленованого національного ринку не виключає, а навпаки,
передбачає здійснення радикальних заходів стосовно ліберелізації
зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі валютних відносин,
утвердження принципів відкритої економіки, розвитку вільних
економічних зон, поступової інтеграції України в світовий
економічний простір. Активна розбудова необхідних
інституціональних структур зовнішньоекономічної діяльності
розглядатиметься Президентом України як один із важливих факторів
стимулювання ефективного експорту, активного залучення в Україну
іноземних інвестицій, необхідного захисту національного ринку.
Удосконалення управління економікою
Президент України здійснюватиме заходи по структурній
перебудові діючої системи управління економікою. В цьому зв'язку
враховуватиметься, що галузевий принцип управління економікою себе
значною мірою вичерпав. Нині галузеві міністерства фактично
перетворилися в гальма здійснення економічних реформ. Вони значною
мірою втратили управлінські функції й не впливають реально на стан
справ. Все це визначає необхідність, з одного боку, структурної
перебудови діючої системи економічного управління, приведення її у
відповідність з реаліями економічних перетворень, з іншого -
перенесення значної частини функцій управління як економікою, так
і особливо соціальною сферою в регіони. Ці питання потребують виваженого підходу й відповідного
законодавчого врегулювання. Має бути опрацьована і вже в
нинішньому році схвалена Верховною Радою Державна програма
розвитку регіонального управління економікою та місцевого
самоврядування. Прийняття такої Програми є одним з ключових
завдань удосконалення системи державного управління економікою
країни. Президент України стимулюватиме вирішення цього питання.
Політика Президента України з даного питання спрямовуватиметься на
забезпечення суттєвого підвищення як функціональних повноважень,
так і відповідальності обласних виконавчих структур в управлінні
економікою регіонів.
Зміцнення правопорядку у сфері економічної діяльності
Особливе місце в економічній політиці Президента України
займе система послідовних адміністративних та економічних заходів,
спрямованих на подолання в економіці криміногенного середовища,
яке досягло загрозливих масштабів. Розграбування національного
богатства України, його "втеча" за кордон, мафія, рекет,
хабарництво та інші прояви злочинності нині є чи не однією з
найголовніших перешкод на шляху активного реформування економічних
процесів, фінансово-грошової стабілізації, розвитку малого та
середнього бізнесу, створення конкурентного середовища, притоку
іноземного капіталу та інше. Все це підриває значимість реформ у
суспільній свідомості, викликає справедливе обурення
громадськості. Очевидним у зв'язку з цим є те, що без докорінної
зміни становища, яке склалося, прискорений розвиток економічних
реформ буде неможливим. Основними напрямами діяльності Президента України по
зміцненню правопорядку у сфері економічної діяльності будуть: - розробка та здійснення Державної програми запобігання та
усунення злочинності в сфері економіки; - розробка та внесення на розгляд Верховної Ради
законопроектів, що передбачатимуть приведення норм цивільного,
адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального
законодавства, судочинства та судоустрою у відповідність з новими
соціальними та економічними умовами; - подальше реформування органів юстиції, внутрішніх справ,
державного, фінансового контролю, митної та податкової служб,
зміцнення їх взаємодії з судовою системою, органами прокуратури та
національної безпеки; - здійснення жорсткого контролю за ходом виконання всіма
міністерствами, державними комітетами і відомствами законодавчих
та нормативних актів, що регулюють економічну діяльність
господарських суб'єктів та фізичних осіб. Президентом України приділятиметься особлива увага
викоріненню в усіх сферах суспільного життя, перш за все в роботі
державного апарату, бюрократизму, чиновництва та корупції,
економічної злочинності, саботажу реформаторських управлінських
рішень, низької виконавчої дисципліни та правового нігілізму.
3. Структурна політика
Ключовим моментом загальної стратегії економічних реформ є
досягнення прогресивних структурних перетворень
народно-господарського комплексу держави. Це найскладніше завдання
економічної політики, без реалізації якого не має можливостей
подолання деградаційних процесів.
Нагромадження інвестиційного потенціалу
1. Реалізація програми структурних перетворень потребує
проведення активної цілеспрямованої роботи по формуванню та
накопиченню інвестиційного потенціалу економіки країни. Його
основою мають стати: - нагромадження заощаджень населення шляхом внесення
відповідних змін в політику доходів. У перспективі зазначені
заощадження мають перетворитися в головне джерело нагромаджень; - інвестиційна активність вимагає відновлення ставлення до
амортизації як реноваційного ресурсу і фінансового джерела
капіталовкладень. В Україні через прорахунки у політиці
економічного відтворення частка амортизації впала до 3,4 відсотка
ВВП проти нормальних раніше 10-12 відсотків. Повернення до
раціональних пропорцій дозволить суттєво уповільнити процес
старіння фондів, забезпечити попит на нове устаткування і
відкрити перспективу вітчизняному машинобудуванню. У зв'язку з
цим розробка та здійснення політики активної, а в перспективі й
прискореної амортизації стане одним з пріоритетних напрямів
нагромаджень та відтворення на цій основі виробничого потенціалу
країни; - стимулювання методами фіскальної політики інвестиційних
нагромаджень за рахунок капіталізації прибутків всіх видів
суб'єктів господарської діяльності; - цілеспрямоване використання коштів від приватизації
державного майна. Неприпустимою є існуюча практика, за якої
зазначені кошти використовуються з метою поповнення фонду
споживання та покриття бюджетного дефіциту; - забезпечення стабільності правової бази та системи
податків; - включення в кредитну систему інституціональних інвесторів -
ресурсів пенсійних, профспілкових, страхових, поштових, зайнятості
населення, чорнобильського та інших фондів. Президент України
ініціюватиме прийняття відповідного законодавства, яке б визначило
правове поле реалізації цього винятково значимого завдання; - забезпечення більш ефективного використання інвестиційного
потенціалу комерційних банків. Для цього НБУ слід переглянути
рівень обмежень стосовно вкладень банків у статутний фонд
підприємств. 2. Політика нагромадження інвестиційного потенціалу
грунтуватиметься на тому, що основною умовою реалізації зазначених
вище джерел нагромаджень має стати: - проведення інвестиційно-стимулюючої фіскальної політики -
політики помірних податків, звільнення від оподаткування частини
прибутків, що йде на інвестування та перекваліфікацію кадрів,
прискорену амортизацію, забезпечення державного страхування від
збитків, пов'язаних із зміною господарської кон'юнктури та інше; - формування спеціальних бюджетних та позабюджетних
інвестиційних та інноваційних фондів; - розміщення кредитних ресурсів всіх суб'єктів інвестиційного
процесу, включаючи державу лише на конкурентних засадах; - всебічне використання в інвестиційній справі заставного
права; - реалізація комплексної програми розвитку фондового ринку. 3. Структурна політика Президента України враховуватиме і те,
що Україна нині потребує інвестицій значно більших, ніж дають
власні відтворювальні можливості національної економіки.
Орієнтація тільки на внутрішні резерви розтягне період подолання
існуючих структурних деформацій та оптимізації відповідних
співвідношень до 25 і більше років. Це означає, що без
забезпечення значної участі зарубіжного капіталу в інвестиційному
процесі, повернення капіталу, що вивезено з України, нашій державі
загрожує деіндустріалізація економіки, її фактичний колапс. З
урахуванням цього здійснення активної і в той же час виваженої
політики залучення іноземних інвестицій займає чільне місце в
економічній політиці Президента України.
Пріоритети структурної перебудови економіки
1. Структурне розбалансування, що значною мірою поглибилося
протягом останніх років, повною мірою пояснюється відсутністю
аргументованого визначення пріоритетних галузей у здійсненні
відповідної політики. Нова політика Президента України
грунтуватиметься на тому, що основна державна підтримка буде
надаватися наукомістким та високотехнологічним галузям
виробництва, які в перспективі мають визначити облік економічного
потенціалу України і які зазнали найбільших втрат за останні роки.
Недопущення подальшого розпаду науково-технічного та
інтелектуального потенціалу країни, застосування ефективних
економічних механізмів не лише його відновлення, а й якісно нового
розвитку стане особливо відповідальною справою Президента України.
Що ж стосується галузей економіки із швидким оборотом капіталу -
виробництва товарів широкого вжитку, сфери побуту, торгівлі, то їх
прискорення забезпечуватиметься суто ринковими стимуляторами,
розвитком підприємництва, малого бізнесу тощо. 2. У зазначеному контексті основним напрямом розвитку
економіки на шляху її структурної перебудови повинні стати
всебічний розвиток найбільш пріоритетних галузей агропромислового
комплексу (зернового господарства, льонарства, вирощування олійних
культур та цукрових буряків) та обробної промисловості,
забезпечення їх експортної переорієнтації, реалізація на основі
цих галузей ініційованих українською стороною технологічно
передових інвестиційних проектів, в яких зацікавлене світове
співтовариство. Визначення та реалізація зазначеного пріоритету
призведе не лише до зміни структурної політики, що проводилася у
попередні роки, а й відповідної моделі входження економіки
України у світовий простір. Організаційною формою вирішення цього
завдання повинні стати фінансово-аграрні групи, забезпечення їх
всебічної державної підтримки. 3. Україна - найбільш потужна європейська держава в галузі
металургії, енергетики, трубопровідного транспорту, аерокосмічних
ракет і апаратів, виробництва мінеральних добрив. Вона має пакет
нереалізованих науково-технічних проектів і розробок,
представлених НАН, іншими організаціями. Саме вони можуть стати
центром тяжіння економічних інтересів сусідніх держав, певною
основою взаємного виживання країн східноєвропейського регіону,
надійним шляхом досягнення енергетичної, продовольчої
незалежності, встановлення економічної рівноваги, а згодом й
процвітання економіки в цілому. Піонерні науково-технічні програми
можуть стати віссю відродження України, дати величезний імпульс
національній промисловості. З урахуванням цього Президент України
здійснює комплексну систему заходів по реалізації цієї проблеми.
Етапи структурної перебудови
Передбачається, що відповідно до основних засад нової
економічної політики Президента України структурна перебудова
здійснюватиметься поетапно. На першому етапі (1994-1995 рр.) зародком економічного
зростання можуть стати галузі з високим і стійким ринковим
попитом, тобто легка і харчова промисловість, наукомісткі
промислові сфери. Тут треба негайно подолати катастрофічну
руйнацію науково-дослідних і конструкторсько-технологічних
структур, добитись енергетичної безпеки, не допустити нових
цінових хвиль, що перекручують вартісні пропорції відтворення.
Необхідно надати керованості інвестиційній діяльності, бо фактичні
фінансові ресурси в декілька разів перевищують капітальні
вкладення. На них спрямовується лише третина промислового
прибутку. При належній ринковій мотивації активізація процесу
капіталоутворення цілком реальна. Другий етап може розпочатися за умови стабілізації
грошово-фінансової системи, формування ринку цінних паперів і
капіталу, відновлення довгострокового банківського кредитування,
макроекономічного регулювання споживання і нагромадження,
становлення інституціональних форм малого і великого бізнесу, в
першу чергу фінансово-промислових груп, змішаних
державно-приватних, великих акціонерних і транснаціональних
корпорацій. Суть його - у всебічному розвиткові інвестиційної
діяльності, підтриманні валового нагромадження основних фондів на
рівні до 20 - 25 відсотків ВВП з тим, щоб розпочати технологічне
переозброєння народного господарства. Третій етап - це перехід до нормального функціонування
економіки, коли нагромадження і темпи інвестицій будуть
визначатися товаровиробниками на ринкових засадах і вільним
переливом капіталу при активній структурній політиці держави. В кінцевому підсумку прогнозується, що в результаті
відповідних поетапних перетворень в структурній моделі
національної економіки будуть закладені принципово якісні зміни,
що забезпечать її вихід на новий вищий рівень функціонування.
4. Житлова політика
Потребує докорінної перебудови житлова політика, перехід до
всебічного розвитку іпотечного кредитування будівництва та купівлі
житла, становлення та розвитку ринку житла, послідовного
нарощування житлового будівництва, переводу житлово-комунального
господарства в режим бездотаційного функціонування. Цілеспрямоване вирішення цих завдань надасть важливих
імпульсів формуванню цивілізованого ринку робочої сили, а також
ринку капіталів, активізації будівельного комплексу та пов'язаних
з ним інших галузей виробництва, розширенню робочих місць,
суттєвому послабленню соціально-політичної напруги в суспільстві.
Йдеться про одну із визначальних ланок, за допомогою якої можливо
забезпечити не лише подолання спаду, а є суттєвого прискорення
виробничих процесів. З огляду на це здійснення активної житлової політики
розглядається Президентом України як одна з найбільш актуальних,
ключових проблем нової економічної політики держави на сучасному
етапі. Президент України ініціюватиме розробку Державної житлової
програми, яка до кінця 1995 року буде внесена на розгляд Верховної
Ради. Успішне здійснення нової житлової політики потребує
утвердження відповідної законодавчої бази. Необхідно законодавчо відрегулювати: - умови та перелік категорій населення, яким держава надає
житло безкоштовно; - визнати приватну власність на житло, а також податок на
нерухомість в житловій сфері і на доходи, що надходять від неї; - юридично оформити відносини на ринку житла (процеси
купівлі-продажу, оренди, обміну, дарування, успадкування, застави
житла, умови використання житлового держфонду, відомчих фондів,
житлофонду підприємств, кооперативів), житла соціального
використання в будинках та інтернатах; - відрегулювати чисельні питання іпотечного фінансування
житлового будівництва, умови та порядок оподаткування коштів, що
спрямовуються на житлове будівництво, формування цільових сімейних
накопичень на житлових рахунках, механізм обліку та обігу на
фондовому ринку спеціальних цінних паперів-закладних та інші
питання.
5. Аграрна політика
Державі потрібна всебічно науково обгрунтована,
цілеспрямована конструктивна аграрна політика, яка б за своєю
логікою та принципами не лише повною мірою відповідала курсу на
прискорену ринкову трансформацію економічної системи країни, а й
була її провідною ланкою, стимулюючим фактором. Практично жодна з
галузей виробництва України не має таких сприятливих передумов
глибокої якісної перебудови, як сільське господарство та інші
сфери агропромислового комплексу. Проте тупцювання на місці в
проведенні аграрних реформ є не лише одним із суттєвих факторів
поглиблення кризових процесів у цілому в усій економічній системі
країни, а й, по суті, безвихідної ситуації, що склалася протягом
останніх років у самому сільському господарстві. Лише упереджені
люди не можуть не розуміти цього. Стратегічна мета аграрної політики полягає в формуванні
реального власника і господаря землі, соціально-економічній
розбудові села, вирішенні продовольчої проблеми, виведення
аграрного сектора економіки України на світовий рівень розвитку. Визначальним у її досягненні має стати спрямованість аграрної
політики на першочергове задоволення соціально-економічних
інтересів селянина, незалежно від того, якій формі власності і
господарювання він надає перевагу. Лише за цих умов можливий
динамічний розвиток агропромислового комплексу. Президент України вважає, що державна аграрна політика має
зосередитися на прискореному реформуванні всього комплексу
соціально-економічних відносин, які впродовж багатьох десятиліть
складалися на селі, забезпеченні на ділі зваженої поетапної
державно-регульованої лібералізації всіх ліній взаємозв'язку
аграрного сектора з іншими галузями економіки, утвердженні їх
реальної паритетності на засадах ринкових механізмів, зокрема,
попиту та пропозиції, здорової конструктивної конкуренції,
формуванні фінансово-кредитної політики, націленої на сприяння
притоку капіталу в агропромислове виробництво, цілеспрямованій
державній підтримці аграрної науки, системи
консультативно-інформаційного забезпечення селянства як головних
чинників науково-технічного прогресу. Лише за цих умов можливий
динамічний розвиток агропромислового комплексу. Такою має бути
загальна логіка перетворень, що визначатиме суть аграрної
політики, про яку йдеться. Іншого шляху у нас немає. Президент
України розраховує на підтримку цієї аграрної політики народом і
депутатським корпусом, сподівається на активну співпрацю.
Земельна реформа
Президент виходить з того, що суть, глибина, якість і темпи
аграрної реформи будуть знаходитись у прямій залежності від
удосконалення земельних відносин, які стали однією з основних
причин занепаду сільського господарства. Державна монополія на
землю виявилася згубною не тільки для селянства і сільського
господарства, але й для держави в цілому. У нас єдине прагнення у визначенні мети аграрної політики -
створити на селі високоефективний багатоукладний ринково
спрямований сектор виробництва, що зможе забезпечити населення
дешевими та якісними продуктами харчування, реалізувати на ділі
потенційні можливості та конкурентні переваги України в розвитку
сільського господарства, а також істотно розширити експортний
потенціал країни. Реалізувати цю мету можливо лише на основі
проведення радикальної земельної реформи, яка має стати
фундаментом докорінної перебудови всієї системи виробничих
відносин на селі. Основна мета земельної реформи - утвердити на селі такі
економічні відносини, які б забезпечили на ділі формування
дбайливого господаря на землі. Для цього необхідно з врахуванням
особливостей окремих регіонів України йти по шляху максимального
використання потенційних можливостей різних форм власності -
державної, колективної, приватної. Йдеться про те, що при
розв'язанні корінного завдання земельної реформи - питання
власності на землю - не можна керуватися суто політичними та
ідеологічними догмами правого чи лівого характеру. Тут має бути,
з одного боку, виважений підхід, з іншого - розуміння того, що в
здійсненні реформування власності на землю не існує уніфікованих
рішень. У той же час державна політика з питань земельної реформи має
бути спрямована на всебічну підтримку перш за все нових
функціональних форм економічних відносин, які мають прийти на
зміну тим структурам, що довели впродовж багатьох десятиріч свою
неефективність. У цьому зв'язку нам потрібна глибоко продумана,
соціально і економічно виважена, активно підтримувана всіма
гілками влади, політичними партіями та рухами державна політика,
спрямована на енергійне утвердження достатньо широкого простору
приватної власності на землю. Приватна власність на землю має
стати домінуючою базою аграрних перетворень. Такою є принципова
позиція Президента України в цьому ключовому питанні аграрної
політики, яка неухильно проводитиметься в життя очолюваною ним
виконавчою владою. Світовий досвід доводить, що для вирішення аграрної проблеми
іншого немає і бути не може. При цьому передбачається, з одного
боку, активне використання перехідних форм, з іншого - збереження
жорстких регуляторів стосовно реалізації права приватної власності
на землю. Одночасно необхідно забезпечити ефективне використання і
збереження державних земель, особливо природоохоронного значення,
лісового фонду дослідних господарств, котрі повинні стати
головними індикаторами використання сучасних високих технологій у
сільському господарстві і забезпечення його високоякісним насінням
та племінною худобою. Земля є національним богатством, і всі ми, як законодавча,
так і виконавча влада, зобов'язані забезпечити її раціональне і
ефективне використання. В іншому випадку ми не виправдаємо
високого довір'я, даного нам в кредит нашим багатостраждальним і
вщент виснаженим перш за все політичними перепитіями народом.
Хотілося б, щоб всі це добре розуміли. Прискорене і в той же час
виважене, державно регульоване запровадження в сферу аграрного
виробництва приватної власності на землю - це шлях не до
розбазарювання, а навпаки - реального утвердження землі як
національного багатства держави. Лише приватна власність на землю
зможе не на словах, а на ділі зробити селянина повним власником
вироблюваної ним продукції. Таким є розуміння цієї проблеми
Президентом України, яке визначатиме його практичні дії. Верховною Радою попереднього скликання напрацьована правова
база, яка може служити необхідною основою ефективного здійснення
земельної реформи. В той же час Президент України вважає за доцільне порушити
перед Верховною Радою питання про внесення цілого ряду вкрай
необхідних змін та доповнень до чинного земельного законодавства,
зокрема, до Земельного кодексу України. Йдеться про законодавче
визначення слідуючих вельми важливих питань: - визнання права власності на землю і майно кожного члена
колективного сільськогосподарського підприємства. Закон має чітко
утвердити положення про те, що майнові паї членів колективних
сільськогосподарських підприємств є їх приватною власністю у
найширшому розумінні цієї категорії. Необхідно створити такий
механізм руху земельних паїв, який би запобігав роздрібленню
земельних ділянок; - передбачення норми, за якою розпайовані підприємства
поєднували б приватну власність не лише на землю, а й майно, що
знаходилося в колективних господарствах; - утвердження права розпорядження землями, переданими у
колективну власність та надання земельних ділянок членам
колективу, що побажали вийти з колективного сільськогосподарського
підприємства; - врегулювання розміру земельних ділянок, що успадковуються
разом з жилими будинками та іншими господарськими будівлями по їх
обслуговуванню; - ліквідацію шестирічного мораторію на продаж земельних
ділянок, переданих громадянам у власність, та зменшення розміру
державного мита за операцію по купівлі-продажу землі; - спрощення процедури передачі земельних ділянок у
колективну власність на постійне користування. У зв'язку із вищевикладеним вельми важливо, щоб Верховна Рада
у найкоротші строки прийняла законодавчий акт щодо паювання землі
колективних сільськогосподарських підприємств. В порядку
законодавчої ініціативи Президент України має намір внести на
розгляд Верховної Ради відповідний законопроект. Водночас, враховуючи правову неврегульованість цих питань,
найближчим часом буде видано Указ Президента України "Про
невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в Україні",
в якому передбачається здійснення таких заходів: 1. Завершити до 1 січня 1995 р. відповідно до чинного
законодавства перерозподіл наявних земель за цільовим
призначенням та формами власності, забезпечивши при цьому
вилучення і передачу сільськогосподарських угідь до земель запасу
та створення резервного фонду земель. 2. Передати безплатно у колективну власність землі
колективних сільськогосподарських підприємств,
сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських
акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та
інших державних сільськогосподарських підприємств, площа яких
визначається як різниця між загальною площею цих підприємств і
площею земель, які залишаються у приватній власності громадян і у
державній власності (природоохоронний, лісовий, водний, резервний
фонди тощо). Право колективної власності на землю настає після прийняття
рішення відповідної Ради народних депутатів. 3. Здійснити за рішенням членів колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських
кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому
числі створених на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств паювання земель, наданих у
колективну власність. До загальної площі, що підлягає паюванню,
включається і площа земельної ділянки, наданої для ведення
особистого підсобного господарства в частині, що припадає на
пайовика з розрахунку на члена сім'ї. 4. Передати кожному члену колективного сільськогосподарського
підприємства, сільськогосподарського кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі
створеного на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств, включаючи пенсіонерів з їх
числа, безплатно у приватну власність земельну ділянку, без
виділення в натурі в розмірі визначеного паю в кадастрових (у
повних) гектарах з урахуванням середньої якості землі
господарства. 5. До видачі державних актів посвідченням права колективної
власності на землю і приватної власності на земельний пай є
рішення відповідної Ради народних депутатів, на території якої
знаходиться земельна ділянка. 6. Власники земельних ділянок мають право добровільного
об'єднання належних їм земельних ділянок (паїв) для створення
спільних підприємств, асоціацій, спілок, акціонерних товариств та
інших кооперативних підприємств і організацій, передавати їх у
спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу,
безперешкодного (без згоди з іншими співвласниками) виходу з
колективного сільськогосподарського підприємства із своїм
земельним паєм для створення самостійних і кооперованих
виробництв, надавати в оренду і продавати громадянам України без
зміни цільового призначення. Першочергове право на придбання
земельної ділянки (паю) при рівних цінових умовах надається членам
колективного сільськогосподарського підприємства. При виході громадянина з колективного сільськогосподарського
підприємства за рішенням відповідної Ради народних депутатів йому
надається земельна ділянка в натурі, площа якої визначається з
урахуванням якості землі і місцерозташування земельної ділянки. Президент України розраховує на активну підтримку всіх
зацікавлених осіб у повній та ефективній реалізації основних
положень цього Указу. Потрібно законодавчо відрегулювати і таке вельми важливе
питання. Йдеться про сприяння з боку держави розвитку особистих
підсобних господарств населення. Вони мають користуватися всіма
формами та видами пільг, передбачених чинним законодавством щодо
фермерських господарств. Президент України має намір відрегулювати
це питання своїм Указом. Нам необхідно також у найкоротші строки законодавчо
відрегулювати всі наявні проблеми, пов'язані з утвердженням
приватної власності на земельні ділянки під виробничі площі та
службові приміщення. Потрібно передбачити механізми купівлі та
продажу цих ділянок. Як перехідний захід Президент України має
намір запропонувати механізм продажу майнового права на
довгострокову оренду землі на 49 і більше років. Власник цього
права може продати, закласти, подарувати його без згоди
орендодавця.
Комерціалізація аграрних відносин
У здійсненні сільськогосподарської політики Президент України
виходитиме з того, що ефективне здійснення земельної реформи
можливе лише на основі комплексного поєднання її основних заходів
із реалізацією радикальної програми комерціалізації всього
комплексу аграрних відносин. Без забезпечення відповідної
синхронізації в аграрному секторі економіки можуть отримати
розвиток деструктивні тенденції, які призведуть до його ще
більшого розбалансування. Основні заходи комерціалізації аграрних відносин
включатимуть: а) ефективну приватизацію з наданням пріоритетних прав
сільськогосподарським товаровиробникам об'єктів переробної
промисловості, заготівлі сільгосппродукції та підприємств торгівлі
продовольчою групою товарів. Цивілізована приватизація
продовольчих магазинів із забезпеченням протягом 3-річного періоду
збереження їх профілю має відбутися у першочерговому порядку; б) заміну існуючого механізму закупок сільськогосподарської
продукції та продовольства. Йдеться про ліквідацію, починаючи з
1995 року, державної монополії не лише на переробку, а й заготовку
сільськогосподарської продукції. З цією метою передбачається
утворити дволанцюгову структуру закупок сільгосппродукції: - державно-контрактну систему, яка має охоплювати лише
закупки продукції для спеціальних потреб держави, здійснювані на
основі бюджетних асигнувань. Це буде складати 20-30 відсотків
сьогоднішніх державних закупок. Такі закупки мають доводитись
сільськогосподарським товаровиробникам по основних видах
продукції в натуральному вираженні з урахуванням розмірів і
якісної оцінки землі та їх регіональної (зональної) спеціалізації; - біржово-контрактна система може охоплювати закупки
будь-якої кількості, якості та асортименту продукції з урахуванням
інтересів підприємств-виробників і покупців продукції, у т.ч.
посередників. Покупцями і продавцями продукції можуть бути
державні підприємства, організації, установи і уповноважені
органи; в) ефективна реалізація всього комплексу заходів по
комерціалізації аграрних відносин передбачає поетапне здійснення
лібералізації цін на сільгосппродукцію та продукти харчування, їх
визначення на основі реально існуючого попиту та пропозицій. Цей
виключно складний і відповідальний захід дозволить забезпечити
поступове утвердження незалежно від адміністративних важелів
управління і "волі" державного чиновника, надійного, соціально
справедливого ринкового механізму забезпечення цінового паритету
на продукцію сільського господарства та промислових виробів і
послуг, що споживаються селом. Враховуючи складність всього комплексу проблем, пов'язаних із
необхідністю суттєвого поглиблення та радикального прискорення
аграрних перетворень, Президент України виступатиме за прийняття
Державної програми розвитку в Україні аграрних реформ.
6. Зовнішньоекономічна політика
Здійснення радикальних перетворень в економіці України
потребує глибоких змін у зовнішній політиці держави, суттєвого
підвищення її ефективності, якісної перебудови на принципах
демократизації, демонополізації та деідеологізації. З урахуванням
цього зовнішньоекономічна політика Президента України
зосереджуватиметься на вирішенні слідуючих завдань: 1. Забезпеченні переходу до активної експортноорієнтованої
стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого
формування і ефективної реалізації експортного потенціалу України
в пріоритетних галузях економіки. Саме така стратегія має стати
матеріальною основою поступової інтеграції нашої країни в світовий
економічний простір, служити одним з тих "локомотивів", які
витягуватимуть українську економіку з глибокої кризи, в якій вона
перебуває, забезпечуватимуть структурну перебудову господарства. 2. Другою найважливішою особливістю нової
зовнішньоекономічної політики стане органічне поєднання заходів
щодо послідовної лібералізації сфери зовнішньоекономічних
зв'язків, створення справді рівних можливостей для суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності різних форм власності і управління
з ефективною регулюючою роллю держави в цій сфері при переважному
використанні ринкових, а не адміністративних засобів такого
регулювання. Такий підхід передбачає активне використання
валютних, податкових, кредитних, страхових та інших ринкових
важелів регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. 3. Можливості інтеграції України в світове господарство і
суттєвої динамізації її зовнішньоекономічних зв'язків в значній
мірі залежать від того, наскільки правові та інституційні засади
зовнішньоекономічної діяльності в Україні будуть відповідати
загальновизнаним принципам, які сформульовані ООН та її
спеціалізованими організаціями. Політика Президента України буде
спрямована на послідовне наближення до вимог ГАТТ і Світової
торговельної організації, що створюється за рішенням Уругвайського
раунду переговорів в рамках Генеральної Угоди по тарифах і
торгівлі. 4. Президент України приділятиме постійну увагу вдосконаленню
регіонального спрямування зовнішньоекономічної політики. Виходячи з об'єктивної історичної взаємозалежності економік
країн, що утворились після розпаду СРСР, активна участь України в
економічному співробітництві з Росією та іншими країнами
колишнього Радянського Союзу та розвиток відносин у зв'язку з
існуванням економічного союзу країн СНД буде одним з найголовніших
зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави. В цьому напряму
буде вжито рішучих заходів щодо відновлення штучно розірваних
господарських зв'язків, ліквідації економічно необгрунтованих
митних і платіжних перешкод для здійснення експортно-імпортних
операцій. Разом з цим здійснюватимуться заходи, спрямовані на
радикальну перебудову діючої системи співробітництва з цими
країнами на засадах взаємної вигоди та економічної доцільності.
Першочергова увага приділятиметься виробничій і науково-технічній
кооперації, створенню спільних підприємств, фінансово-промислових
структур, розвитку спільних об'єктів інфраструктури, взаємодії на
ринках третіх країн. Водночас Президент України виходитиме з того, що Україна не
зможе повернутися до рубльової зони. Такий крок був би не лише
безперспективним, а й таким, що загрожуватиме втратою нашої
державності. У цьому зв'язку Президент України виступатиме за
укладання між країнами СНД заснованої на функціонуванні
наднаціональної грошової одиниці рівноправної та симетричної
валютно-платіжної угоди. Україна послідовно проводитиме політику географічної
диверсифікації своїх зовнішніх економічних зв'язків. Цього
потребують інтереси економічної безпеки держави, яка не може бути
надійно гарантована при однобічній залежності від окремих країн
або ринків збуту і постачання. Економічна безпека держави має бути
обумовлена не господарською самоізоляцією, а більш рівномірним,
збалансованим розвитком економічних зв'язків з різними країнами
світу. У відносинах з країнами з розвинутою ринковою економікою та з
країнами, що розвиваються, буде вестися пошук нових джерел
критичного імпорту і нових ринків збуту української продукції.
Особливо слід підкреслити те, що Президент України надаватиме
перевагу не тим країнам та їх регіональним угрупованням, які
бачать в Україні лише джерело дешевих сировини і робочої сили
(причому в царині як фізичної, так і розумової праці) або ринок
збуту за завищеними цінами товарів невищої якості. Пріоритет буде
віддаватися тим, хто вбачає в нашій країні рівноправного партнера
по співробітництву в галузях високої технології, хто виявляє
готовність сприяти інвестиціям у пріоритетні переробні галузі
промисловості, сільське господарство, транспорт, зв'язок, інші
об'єкти, які будуть допомагати значно підвищити якість
економічного потенціалу суспільства. Держава всіляко заохочуватиме
вкладення іноземного капіталу в Україну, пов'язаного з новітніми
технологіями, передовими формами організації виробництва і
менеджменту при дотриманні найжорстокіших вимог щодо охорони
навколишнього середовища і здоров'я населення. 5. Визначаючи курс на суттєву динамізацію розвитку
зовнішньоекономічних зв'язків, їхню лібералізацію, Президент
України в той же час виходитиме з неприпустимості такого
становища, коли реальний розвиток процесів у сфері
зовнішньоекономічних зв'язків породжує вкрай негативні наслідки
для економіки України. Йдеться про потужний відток національного
капіталу за межі України, що ставить під знак питання
інвестиційно-фінансове забезпечення національних програм
реформування економіки. Боротьба з цим явищем вимагає вжиття
комплексних заходів щодо радикального поліпшення інвестиційного
клімату в Україні. В той же час наша держава не може більше
існувати без ефективної системи експортного і валютного контролю.
Впровадження такої системи розглядатиметься як один з пріоритетів
зовнішньоекономічної політики держави. Сучасний стан економічних перетворень потребує від держави
втручання в процес формування структури імпорту України,
тимчасового застосування в окремих випадках заходів обмеженого
протекціонізму з метою створення належних умов структурної
перебудови для пріоритетних галузей економіки. З врахуванням того
митна політика України буде виходити з необхідності заохочення
ввозу інвестиційного, особливо високотехнологічного, обладнання,
деталей і вузлів, що використовуються по кооперації, запасних
частин до обладнання. Водночас враховуватиметься і те, що Україна
здатна сама ефективно виробляти багато з того, що складає
сьогодні імпорт товарів широкого вжитку. 6. Враховуючи складність реалізації зазначених вище завдань,
Президентом України буде вжито заходів щодо завершення роботи над
проектом концепції довгострокової зовнішньоекономічної політики
України і внесення її на розгляд Верховної Ради. Буде також
розроблено Державну програму розвитку експортного потенціалу
України.
7. Соціальна політика
Весь комплекс заходів, що обійматиме соціальна політика
Президента України, зосереджуватиметься на тому, щоб відповідно
до наявних фінансових можливостей забезпечити органічне поєднання
макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю
реформ. У цьому зв'язку здійснювана соціальна політика
базуватиметься на реалізації того, що вона має бути, по-перше,
адекватною стану економіки, по-друге, сприяти виходу з кризи, і
по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних
стандартів життєвого рівня населення. Водночас весь комплекс
заходів соціальної політики спрямовуватиметься на збереження та
відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної
мотивації продукуючої праці, запобігання масовому безробіттю,
прогресуючому розпаду соціальної сфери - охорони здоров'я,
освіти, культури, інших галузей сфери соціальної інфраструктури.
Вся суть діяльності Президента та Уряду України - їх висока
відповідальність перед народом в кінцевому підсумку
визначатиметься здатністю втілення в життя цих складних завдань:
їх реалізація здійснюватиметься по таких основних напрямах. 1. Основний зміст політики соціального захисту працездатного
населення зводитиметься до утворення необхідних умов підвищення
кожним трудівникам свого добробуту за рахунок особистого трудового
вкладу, підприємництва та ділової активності. З цією метою
Президент України ініціюватиме скасування існуючих нині штучних
обмежень фонду споживання, проведення політики не стримування, а
стимулювання ефективного платоспроможного попиту. 2. Стрижневим питанням, на якому буде зосереджено
першочергову увагу, стане поетапне здійснення глибокої структурної
реформи заробітної плати, що матиме за мету забезпечення переходу
від діючої моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і
високу частку безкоштовних соціальних послуг до нової моделі, яка
передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення
відповідних послуг. Проведення такої реформи дасть змогу не лише
суттєво збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного
доходу, підняти її обсяги до зрослого масштабу цін, а й істотно
зменшити тиск соціальних втрат на бюджет держави. Суттєве
зростання ціни робочої сили матиме винятково важливе значення і з
точки зору її захисту в процесі входження України в світовий
економічний простір. В процесі реформи оплати праці будуть здійснені заходи щодо
впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижче офіційно
встановленої межі малозабезпеченності. У зв'язку з цим протягом
1995 р. буде здійснено поступове підвищення мінімальної заробітної
плати до рівня 30-40 відсотків середньої заробітної плати в
народному господарстві, а на кінець 1996 р. - до 60 відсотків, як
це рекомендує Міжнародна Організація Праці. Якісним кроком вперед
в реформуванні оплати праці і підвищення її функціональної ролі
стане встановлення, починаючи з середини 1997 р., мінімального
рівня погодинної оплати. Удосконалюватиметься система і механізм
визначення оплати праці у виробничих та невиробничих галузях
економіки. Принциповою позицією Президента України є й те, що в період
між черговим введенням нового розміру мінімальної заробітної плати
повинен діяти механізм його індексації. Рівень такої індексації
визначатиметься відповідно до конкретної економічної ситуації. 4. Важливим заходом реформування системи оплати праці має
стати забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною
і надтарифною частками оплати праці. Йдеться про необхідність
підвищення частки тарифу в середній заробітній платі від
критичного рівня (15-25 відсотків) до оптимальних розмірів (70-80
відсотків). Це сприятиме підвищенню продуктивності праці і
забезпечуватиме оптимальну, обгрунтовану міжгалузеву,
міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати. При реформуванні системи оплати праці особлива увага
приділятиметься обгрунтованому встановленню міжгалузевих
коефіцієнтів у Генеральній тарифній угоді, які передбачали б
встановлення рівнів оплати праці в різних галузях народного
господарства залежно від трудомісткості, шкідливості
виробництва і кваліфікації працівників. Використання прийнятих
коефіцієнтів по оплаті праці має бути обов'язковим для підприємств
усіх форм власності. 5. У зв'язку із здійсненням лібералізації цін та валютного
курсу буде вжито комплекс заходів з метою нагромадження необхідних
фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по
безробіттю, збереженню робочих місць в процесі роздержавлення та
приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та
індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи
громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили
роботу. Водночас будуть вжиті заходи по суттєвому піднесенню
функціональної ролі та рівня роботи служби зайнятості. Водночас буде реалізовано спеціальну програму захисту
малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих
пенсіонерів, інвалідів. Буде запроваджено щомісячне індексування
грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до
фактичних темпів інфляції. 6. У зв'язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних
платежів буде встановлено відшкодування витрат на оплату житла з
урахуванням матеріального розшарування населення. Рівень дотацій
передбачається поступово знижувати таким чином, щоб оплата житла
не перевищувала 15 відсотків середньомісячного грошового доходу
окремої сім'ї. Для соціально незахищених громадян допомогу у
зв'язку з підвищенням плати за житло передбачається надавати
адресно, використовуючи при цьому таку форму компенсацій, як
майнові сертифікати (житлові ваучери). 7. Президент та Уряд України ініціюватимуть проведення
глибокої пенсійної реформи, забезпечення справедливої системи
пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи. 8. Увага місцевих органів самоврядування зосереджуватиметься
на ефективній реалізації принципу адресності соціальної допомоги,
що здійснюватиметься на диференційній основі в грошовій та
натуральній формах, у вигляді необхідної медичної допомоги,
різного виду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг.
Держава запроваджуватиме моральні та фіскальні стимули утворення
та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної
підтримки населення, розвитку благодійних організацій. 9. Важливим напрямом соціальної політики стане передача у
приватне користування населення державного майна, забезпечення на
цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їх реальної
участі у розподілі прибутків. Президентом України буде ініційовано
прийняття законодавства, що надійно захищатиме права акціонерів.
Будуть внесені пропозиції по створенню системи державного
страхування депозитних вкладів населення, поточної індексації
заощаджень в ощадних касах, поетапної компенсації втрат минулих
заощаджень шляхом їх конверсії у майнові активи. 10. Предметом постійної турботи Президента та Уряду України
буде сприяння всебічному державному захисту інтелектуального
потенціалу суспільства, його ефективному використанню та
примноженню, неухильному зростанню ролі та престижу
інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої
інтелегенції - вчених, діячів літератури та мистецтва, медиків,
вчителів, працівників закладів культури, еквівалентній оцінці та
оплаті їх праці. 11. Президент України все робитиме для запобігання
комерціалізації та забезпечення стабільного фінансування та
державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і
культури. Водночас стимулюватиметься розвиток недержавних закладів
науки, культури, освіти, як і становлення страхової медицини,
здійснення партнерства держави з приватними інституціями у
вирішенні багатоаспектних питань соціальної політики. 12. Президентом України проводитиметься активна молодіжна
політика, політика підтримки сім'ї, материнства та дитинства.
Здійснюватимуться заходи по соціальній адаптації молоді до умов
ринкової економіки, наданню юнакам та дівчатам гарантованих
можливостей на отримання освіти, професійної підготовки та
працевлаштування. Буде запроваджено систему довгострокового
кредитування підготовки кадрів, розвитку студенства та молодіжного
підприємництва. 13. Суттєвим моментом соціальної політики Президента України
стане її децентралізація та роздержавлення. Передбачається, що
основний обсяг соціальних витрат все більшою мірою
переноситиметься на місцевий та регіональний рівні.
Здійснюватимуться заходи по збереженню в процесі приватизації
профілю установ соціального призначення, що знаходяться на балансі
державних підприємств та організацій, та їх передачі місцевим
органам влади. Для їх фінансування будуть запроваджені місцеві
комунальні податки. Водночас засобами фіскальної політики
стимулюватимуться соціальні інвестиції підприємств та організацій
недержавного сектора. Передбачається, що їх частка в загальній
структурі соціальних витрат буде невпинно зростати. Завданням держави залишається будівництво об'єктів соціальної
сфери республіканського підпорядкування і тих, що передбачені
національними програмами. 14. Президент України стоятиме на позиції запровадження
системи платних соціальних послуг для високооплачуваних верств
населення. 15. Президент та Уряд України проводитимуть активну
екологічну політику. Для забезпечення раціонального
природокористування та охорони навколишнього середовища
першочергове значення надаватиметься розробці та впровадженню
відповідної правової бази. Буде розроблено та представлено на
розгляд Верховній Раді Національну програму охорони навколишнього
середовища і використання природних ресурсів.
8. Умови реалізації ринкових реформ
Як засвідчує світовий та власний досвід, успішне здійснення
ринкової трансформації економіки залежить не лише від наявності
цілісної науково обгрунтованої стратегії та тактики її проведення,
а й цілого ряду організаційних, соціально-політичних та
ідеологічних факторів. Вони мають особливу вагу на нинішньому
переломному етапі реформ, коли першочергової значимості набуло
забезпечення радикальної зміни здійснюваного в попередні роки
економічного курсу, уточнення довгострокових орієнтирів. Щодо сучасної політичної та економічної ситуації в країні, то
першочергове значення має забезпечення: - жорсткої виконавчої вертикалі та відновлення на цій основі
керованості соціально-економічними процесами; - глибокої координації в діяльності органів законодавчої та
виконавчої влади; - комплексності та взаємної узгодженості виконавських заходів
та механізмів, що мають за мету забезпечити реформування тих чи
інших ланок економічної діяльності; - розширення соціальної бази ринкових реформ, забезпечення їх
масової підтримки. З метою реалізації цих передумов Президент України
здійснюватиме такі заходи: 1. Президент України вважає за доцільне звернутися до
Верховної Ради з пропозицією про утворення Вищої економічної ради
України, до складу якої могли б увійти Голова Верховної Ради
України, Прем'єр-міністр України, міністри економіки та фінансів,
Голова Національного банку України, представники профспілок,
Президент УСПП, президенти провідних асоціацій приватного
бізнесу. Вища економічна рада могла б взяти на себе прийняття
рішень з найважливіших питань стратегії та тактики економічних
реформ, здійснювати відповідні координаційні функції. 2. Для забезпечення вертикальної узгодженості та координації
заходів економічного реформування при Президентові України
утворено консультативну Раду регіонів. 3. Президентом України здійснюватимуться подальші заходи в
напряму структурної перебудови та забезпечення більш жорсткої
централізації загальнодержавних органів виконавчої влади. Без
такої централізації реалізація складних завдань реформування
економіки неможлива. 4. Для забезпечення наукової обгрунтованості стратегії та
тактики економічних реформ при Президентові України утворено
Колегію радників та групу наукових консультантів. Розроблено
заходи, що мають забезпечити відповідну координацію діяльності
наукових колективів, вчених-економістів, залучення до цього
необхідних джерел фінансування, в тому числі іноземних,
використання консультативної допомоги іноземних фахівців. 5. Президент України виступатиме за всебічне посилення
конструктивного впливу на розвиток економічних реформ четвертої
влади - засобів масової інформації - газет, радіо, телебачення. 6. З метою створення сприятливих умов успішної реалізації
всього комплексу соціально-економічних перетворень Президент
України ініціюватиме проведення активної політики соціального
партнерства, конструктивного співробітництва та узгодження шляхом
діалогу інтересів виробничників, підприємців та держави. Вважаючи,
що це справа надзвичайної державної ваги, було б доцільним, якби
Верховна Рада ухвалила спеціальний закон "Про соціальне
партнерство в Україні", в якому мають бути чітко визначені основні
суб'єкти соціального партнерства, процедура узгодження їх
інтересів, механізми прийняття рішень та їх виконання. Президент України виступатиме на всебічну підтримку та
підвищення ролі профспілок у всіх сферах суспільного життя і перш
за все соціально-економічної політики. Президент України має також намір за прикладом Росії
ініціювати укладення загальнонаціональної Угоди про суспільну
злагоду в Україні. Без досягнення такої злагоди, без реальної
консолідації законодавчої та виконавчої влади, консолідації
політичних партій та рухів, всієї громадськості ефективне
здійснення курсу на економічні реформи і подолання на цій основі
кризових явищ і подальшого падіння життєвого рівня населення
неможливе. Україна сьогодні як ніколи раніше готова до конструктивних
дій у справі радикального оновлення своєї економічної системи і
забезпечення на цій основі не лише зупинення стрімкого падіння
життєвого рівня населення, а й виходу у стислі строки на якісно
нові параметри з метою задоволення всього комплексу життєвих
потреб народу. Вся суть економічної та соціальної політики
Президента України, основні напрями якої обгрунтовано в цій
доповіді, полягає в тому, щоб спираючись на висловлену йому
політичну довіру виборців, волю народу, на всебічну підтримку
Верховної Ради, основних політичних сил та громадськості,
реалізувати цю готовність.

Джерело:Офіційний портал ВРУ

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова № 216/94-ВР від 19.10.1994 Про доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики"

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

119 283 371

24 727

2 671

529 214

22 973 550

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова № 216/94-ВР від 19.10.1994 Про доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики"

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Ця функція стане доступною в повній версії продукту