ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

 N 8 від 22.12.78
м.Київ

 vd781222 vn8
 

   Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами
   України норм кримінально-процесуального законодавства, якими
       передбачені права потерпілих від злочинів

      ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
                              Верховного Суду України
   N 6 від 29.06.84
   N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )
 

     Конституцією України ( 888-09 ) гарантовано право громадян на
судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я,
на особисту свободу і майно. У зв'язку з  цим  важливого  значення
набуває  точне  додержання  судами норм кримінально-процесуального
законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів.(  Абзац  перший  преамбули  із  змінами,   внесеними   згідно   з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N  3  (  v0003700-93  )
від 04.06.93 )     Вивчення судової   практики   показує,   що  суди  України  в
основному правильно застосовують зазначене законодавство.     Поряд з  цим в окремих справах не повністю виконуються вимоги
норм кримінально-процесуального законодавства, що іноді призводить
до порушення прав потерпілих. У практиці також немає однаковості в
застосуванні деяких кримінально-процесуальних норм.     З метою усунення недоліків, які є в роботі судів, і у зв'язку
з питаннями, що виникли в судовій практиці, Пленум Верховного Суду
України П О С Т А Н О В Л Я Є:

     1. Звернути  увагу  судів  на  те,  що послідовне і неухильне
додержання в усіх стадіях  кримінального  судочинства  вимог  норм
кримінально-процесуального законодавства,  якими передбачені права
потерпілих від злочинів,  є  однією  з  важливих  умов  здійснення
встановленого ст.55 Конституції України ( 888-09 ) права  громадян
на  судовий  захист  від  протиправних  посягань.  (  Пункт  1  із
змінами, внесеними згідно з  Постановою  Пленуму  Верховного  Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )     2. Відповідно до ч.2 і ч.3 ст.49 КПК ( 1001-05 ) особа,  якій
злочином заподіяна моральна,  фізична або майнова  шкода,  набуває
передбачені  законом  права  учасника процесу лише після того,  як
вона буде визнана потерпілою.  Для визнання особи потерпілою закон
не  потребує  наявності  її  заяви.  Про  визнання  потерпілим або
відмову в цьому особа,  яка провадить дізнання,  слідчий  і  суддя
виносять постанову, а суд - ухвалу.     Суд при віддані обвинуваченого до  суду  відповідно  до  п.10
ст.242 КПК ( 1003-05 ) повинен з'ясувати по справі, чи  всі особи,
яким злочином  заподіяна  моральна,  фізична  або  майнова  шкода,
визнані потерпілими. Якщо буде встановлено, що хтось з цих осіб не
визнаний потерпілим у  стадії  попереднього  розслідування,  суддя
своєю  постановою,  а  суд  -  ухвалою  розпорядчого засідання має
визнати таку особу потерпілою по справі і  повідомити  її  про  це
листом.  Повідомлення  про право ознайомитися з матеріалами справи
суд після віддання обвинуваченого до суду повинен також  надіслати
потерпілому   і   по   справі,   по  якій  попереднє  слідство  не
провадилося. Відповідно до ст.53 КПК ( 1001-05 ) суд  зобов'язаний
роз'яснити потерпілому права, передбачені ст.49 КПК, і забезпечити
можливість їх здійснення.     3. Вирішуючи  питання про визнання особи потерпілою,  суд або
суддя мають з'ясувати,  яку конкретно шкоду заподіяно  потерпілому
злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в ухвалі
або в  постанові.  Особу,  якій  заподіяно  майнову  шкоду  і  яка
пред'явила   вимогу  про  відшкодування  збитків,  слід  визнавати
одночасно потерпілим і цивільним позивачем та забезпечити  їй  всі
передбачені   законом  права  як  потерпілого,  так  і  цивільного
позивача.     4. У  випадках  невизнання  або  несвоєчасного визнання особи
потерпілою чи незабезпечення наданих  їй  законом  прав  (зокрема,
мати   представника,   порушувати  клопотання,  заявляти  відводи,
подавати  докази),  а  також  за  наявності  інших  порушень,  які
призвели  до  істотної  неповноти  або  неправильності проведеного
розслідування,  якщо  вони  не  можуть  бути  усунуті  в  судовому
засіданні,  справа  відповідно до статей 246 і 281 КПК ( 1003-05 )
підлягає поверненню на додаткове розслідування.     5. В силу ч.5 ст.49 КПК ( 1001-05 ) у  справах  про  злочини,
внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією
статтею, мають його близькі  родичі,  які  в установленому законом
порядку повинні визнаватися потерпілими.     Оскільки в   п.11   ст.32  КПК  міститься  вичерпний  перелік
близьких родичів (ними є батьки,  дружина,  діти,  рідні  брати  і
сестри,  дід,  баба,  онуки),  суди не вправі визнавати інших осіб
потерпілими по цих справах.     6. Виходячи  із змісту статей 60,  131 і 132 Кодексу про шлюб
та сім'ю ( 2006-07 ),  суд  у  справі, по якій потерпілим визнаний
неповнолітній  або  недієздатний  внаслідок  душевної  хвороби  чи
недоумства,    повинен    забезпечити    участь   його   законного
представника.     Права і  охоронювані  законом  інтереси потерпілого,  який не
досягнув 15-річного віку,  а також  визнаного  недієздатним  через
душевну хворобу або недоумство, стосовно до ст.101 ЦПК ( 1501-06 )
захищає в суді його законний представник.     7. Відповідно  до  п.10  ст.32  КПК  (  1001-05  )  законними
представниками  неповнолітніх  чи  недієздатних  потерпілих можуть
бути лише батьки,  опікуни, піклувальники або представники установ
та  організацій,  під  опікою  чи  піклуванням яких перебувають ці
особи.  Суд не вправі допускати до участі  в  справі  як  законних
представників інших осіб.     Якщо у неповнолітнього потерпілого батьки  або  інші  законні
представники   відсутні,   суд   зобов'язаний   вжити  заходів  до
забезпечення участі в справі  представника  з  числа  інших  осіб,
зазначених у ст.52 КПК ( 1001-05 ).     Оскільки після досягнення потерпілим 18-річного віку він стає
дієздатним  у  повному  обсязі,  функції  законного представника з
цього часу припиняються.  Надалі  останній  може  брати  участь  у
справі відповідно до ст.52 КПК як представник потерпілого.     8. За змістом ст.49 КПК потерпілий може мати  представника  в
кримінальному процесі, в тому числі й з адвокатів, з часу визнання
його потерпілим.  Представник потерпілого користується тими самими
правами,  що й потерпілий, і може діяти в кримінальному процесі як
поряд з потерпілим, так і замінюючи його.     Представник потерпілого  не  має  права  використовувати свої
повноваження  на  шкоду  інтересам  потерпілого.   Повнолітній   і
дієздатний   потерпілий  в  будь-який  час  може  відмовитися  від
представника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.     9. Роз'яснити  судам,  що  відповідно  до ст.52 КПК адвокати,
близькі  родичі,  законні   представники,   як   й   інші   особи,
допускаються  до  участі у справі як представники потерпілого лише
за постановою особи,  яка провадить дізнання,  слідчого, судді або
за ухвалою суду.     10. Звернути  увагу  судів  на  те,  що  в   силу   ст.63 КПК
( 1001-05 ) особа, яка допитана або підлягає допиту як свідком, не
може бути представником потерпілого по справі.  Суд зобов'язаний в
такому випадку роз'яснити  потерпілому  право  мати представника з
числа інших осіб, зазначених у ст.52 КПК,  а  неповнолітньому  або
недієздатному    потерпілому    забезпечити    участь   у   справі
представника.     11. Коли   потерпілий  за  викликом  не  з'явиться  в  судове
засідання,  судові  належить  з'ясувати  причини  цього.  У   разі
неможливості  з'ясувати  всі  обставини справи і захистити права і
законні інтереси потерпілого в його  відсутність,  слід  повторити
виклик  і  вжити  заходів  до  забезпечення його участі в розгляді
справи.     Звернути увагу  судів,  що  ст.290  КПК  (  1003-05 ),  даючи
вичерпний перелік наслідків неявки потерпілого в судове засідання,
передбачає  й  можливість  застосування  до  потерпілого,  який не
з'явився за викликом суду без поважних причин,  приводу відповідно
до ст.72  КПК  (  1001-05  ).  За  злісне  ухилення від явки в суд
потерпілий    несе    відповідальність    за   ч.1   ст.185-3 КпАП
( 80731-10 ),  а  за  дачу  завідомо  неправдивих  показань  -  за
ст.178 КК ( 2002-05 ).  (  Абзац  другий  пункту  11  із  змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N  3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 )     12. У судовому засіданні суд  повинен  не  тільки  роз'яснити
потерпілому і його представникові права, передбачені статтями 267,
88, 347 КПК ( 1003-05 ),  а  й забезпечити можливість реального їх
здійснення.     13. Відповідно до ст.308 КПК потерпілий у судовому  засіданні
допитується  за  правилами  допиту  свідка.   Тому   на   підставі
ст.307 КПК потерпілі віком до 14 років, а за розсудом суду - віком
до 16 років допитуються в присутності педагога, а при необхідності
-   лікаря,   батьків   або   інших  законних  представників.  Про
кримінальну  відповідальність  за  завідомо  неправдиве  показання
потерпілі  віком  до 16 років не попереджаються,  їм роз'яснюється
обов'язок говорити лише правду.     У тих  випадках,  коли присутність підсудного в залі судового
засідання може  негативно  вплинути  на  повноту  і  достовірність
показань  неповнолітнього потерпілого,  його допит за ухвалою суду
(судді)  може  бути  проведений  у  відсутності  підсудного.  Якщо
неповнолітній потерпілий сам не здійснює своїх прав, суд у кожному
випадку  повинен  обговорити  питання  про  доцільність  залишення
такого потерпілого в залі судового засідання після закінчення його
допиту. ( Абзац другий пункту 13 із змінами,  внесеними  згідно  з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N  3  (  v0003700-93  )
від 04.06.93 )     14. Коли   при   розгляді   справи   будуть   виявлені  факти
примушування потерпілого до відмови від показань або дачі завідомо
неправдивих показань шляхом погрози,  насильства, підкупу чи інших
протиправних дій,  передбачених ст.180 КК  (  2002-05  ),  з  боку
підсудного,   його   родичів   чи  інших  осіб,  суд  зобов'язаний
обговорити питання про порушення  у  зв'язку  з  цим  кримінальної
справи або про надіслання матеріалів прокурору для перевірки.     15. Звернути увагу судів,  що в силу ст.12 і ч.3 ст.99-1  КПК
( 1002-05 )  при  вирішенні питання про закриття справи відповідно
до статей 7,  7-1,  7-2,  8,  9,  10 КПК ( 1001-05 ),  а також при
вирішенні  питання  про  відмову  в  порушенні кримінальної справи
відповідно до ч.2 ст.8 КПК,  необхідно з'ясувати думку потерпілого
і,   у  разі  закриття  справи  чи  відмови  в  порушенні  справи,
повідомити про це потерпілому і його представнику та роз'яснити їм
право  на оскарження цих рішень протягом семи днів з дня одержання
копії  постанови  або  ухвали  до  вищестоящого  суду  в  порядку,
передбаченому ч.2 ст.354 КПК ( 1003-05 ). ( Пункт 15  із  змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N  3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 )     16. Судам  належить  суворо  виконувати   вимоги   ст.349 КПК
( 1003-05 ) про повідомлення потерпілого і  його  представника про
принесення на  вирок  касаційного  подання  чи  подачу скарги, які
зачіпають інтереси потерпілого, про право ознайомитись з  поданням
чи скаргою і подати своє заперечення. Крім цього,  суд  відповідно
до ст.358 КПК ( 1003-05 ) повинен повідомити  потерпілого  і  його
представника про день розгляду справи у касаційній інстанції.