ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 7 від 25.09.81м. Київ
vd810925 vn7
Про практику застосування судами Українизаконодавства у справах про розкрадання
державного та колективного майна
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами ПленумуВерховного Суду України
N 8 від 23.12.83
N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
{ У тексті Постанови слова "громадського майна" заміненословами "колективного майна" згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 )
від 04.06.93 }
Заслухавши і обговоривши повідомлення голови Кіровоградського
обласного суду і заступника голови Харківського обласного суду, а
також доповідь заступника голови судової колегії в кримінальних
справах Верховного Суду України про практику застосування судами
законодавства про відповідальність за розкрадання державного та
колективного майна, Пленум Верховного Суду України відмічає, що
суди України, виконуючи вимоги закону і постанов Пленуму
Верховного Суду України, забезпечують в основному правильне
застосування законів про відповідальність винних і відшкодування
заподіяної злочином матеріальної шкоди. Разом з тим у роботі судів України ще мають місце помилки і
недоліки, які знижують якість розгляду справ цієї категорії. Суди
не завжди додержують вимог закону і постанов Пленуму Верховного
Суду України про необхідність своєчасного і правильного розгляду
кожної справи про розкрадання державного і колективного майна. Не
ставлять належної вимогливості до якості попереднього
розслідування, а при судовому розгляді поверхово досліджують
зібрані по справі докази, недостатньо приділяють уваги з'ясуванню
спрямованості умислу винного і мотивів злочину, не виявляють усіх
осіб, винних у розкраданні та в потуранні йому. Допускаються помилки у розмежуванні окремих видів
розкрадання, відмежуванні розкрадань від інших злочинів,
закінченого розкрадання - від замаху на нього, продовжуваного -
від повторного. Не у всіх справах додержуються вимоги закону про
індивідуалізацію покарання. Деякі суди рідко призначають
розкрадачам додаткові міри покарання - конфіскацію майна і
позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю. Мають місце серйозні упущення в роботі по відшкодуванню
матеріальних збитків. Іноді суди безпідставно залишають цивільні
позови без розгляду, а при відсутності цивільного позову - не
вирішують питання про відшкодування збитків з власної ініціативи. Окремі суди недостатньо виконують вимоги статей 23, 23-2 КПК
України ( 1001-05 ) про виявлення причин і умов, що сприяли
розкраданням, і вжиття заходів до їх усунення. Обласні та Київський міський суди не завжди своєчасно
усувають помилки нижчестоящих судів у застосуванні законодавства в
справах про розкрадання державного та колективного майна,
недостатньо реагують на допущені судами і органами розслідування
порушення закону.{ Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Зобов'язати суди усунути зазначені недоліки у розгляді
справ про розкрадання державного та колективного майна на основі
суворого додержання закону і роз'яснень Пленуму Верховного Суду
України з цих питань. { Абзац перший пункту 1 в редакції
Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від
04.06.93 } Забезпечити своєчасний, повний і всебічний розгляд кожної
кримінальної справи про розкрадання, встановлення всіх осіб,
причетних до злочину, та вжиття заходів до відшкодування
матеріальних збитків. 2. Судам слід мати на увазі, що розкрадання може
кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ввіреного або такого,
що було у віданні, державного чи колективного майна у випадках,
коли винний відповідно до службових обов'язків, договірних
відносин або спеціального доручення підприємства, установи,
організації, кооперативу чи іншої громадської організації,
наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або
зберіганню викраденого майна. Тому при розгляді справ належить
ретельно з'ясовувати вказані обставини. { Пункт 2 із змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 } 3. Роз'яснити судам, що розкрадання державного чи
колективного майна, вчинене особою, яка одержала майно за
документом (експедитором, шофером, їздовим та ін.), на підставі
якого ця особа наділена відносно довіреного їй майна певною
правомочністю, слід кваліфікувати як привласнення або розтрату за
ст.84 КК України ( 2001-05 ). Розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою,
яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна,
а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна
(комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.), повинно
кваліфікуватися як крадіжка за ст.81 КК України ( 2001-05 ). 4. Кошти, одержані від окремих громадян особами,
уповноваженими підприємством, установою, організацією,
кооперативом чи іншою громадською організацією на одержання таких
коштів від громадян як плату за надані послуги чи перевезення
пасажирів, чи багажу транспортом, слід розглядати як державне або
колективне майно. Тому їх розкрадання такими особами належить
кваліфікувати як привласнення чи розтрату. Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень,
які одержали від громадян та обернули на свою користь гроші за
безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів,
перевезення багажу, повинні нести відповідальність за заподіяння
майнової шкоди підприємству, установі, організації, кооперативу чи
іншій громадській організації шляхом обману за ст.87 КК
України ( 2001-05 ).{ Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } 5. Враховуючи, що прийняті до перевезення від громадян
транспортними підприємствами або організаціями вантажі та багаж
перебувають під охороною зазначених підприємств й організацій і
вони несуть перед власником відповідальність за їх збереження,
заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями має розглядатися
як розкрадання державного чи колективного майна. { Пункт 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } 6. Судам слід усунути з практики недоліки, пов'язані з
відмежуванням продовжуваного розкрадання від повторного,
неправильною кваліфікацією закінченого розкрадання і замаху на
нього, а також розкрадання, пов'язаного з умисним знищенням або
пошкодженням іншого державного чи колективного майна. При цьому
слід мати на увазі, що: а) відмежовуючи закінчене розкрадання від замаху на нього,
суди повинні виходити з конкретних обставин справи і з'ясовувати,
чи мав винний реальну можливість розпоряджатися на свій розсуд або
користуватися вилученим майном; б) продовжуваним розкраданням визнається неодноразове
незаконне безоплатне вилучення державного чи колективного майна,
що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну
мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом
винного і становлять у своїй сукупності один злочин; { Підпункт
"б" пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } в) розкрадання, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням
державного чи колективного майна, яке належить підприємству,
установі, організації або перебуває у їх володінні, слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів, як розкрадання та умисне
знищення чи пошкодження такого майна; { Підпункт "в" пункту 6 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } г) у тих випадках, коли розкрадання державного майна на
транспорті було поєднано з умисним зруйнуванням або пошкодженням
шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден,
засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило або могло
спричинити аварію поїзда, корабля або порушення нормальної роботи
транспорту і зв'язку, дії винного належить кваліфікувати за
сукупністю як розкрадання та за ст.78 КК України ( 2001-05 ). 7. Вирішуючи питання про розмежування дрібного розкрадання і
розкрадання у значних розмірах, суди, крім вартості, повинні
враховувати також вагу, обсяг, кількість викраденого та значимість
його для народного господарства, не допускаючи випадків
кваліфікації розкрадань матеріальних цінностей у значних розмірах
як дрібне розкрадання державного чи колективного майна. 8. При визначенні вартості викраденого майна та розміру
матеріальних збитків судам слід керуватися нормами законодавства
про ціни і ціноутворення та роз'ясненнями, які містяться у
постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року
N 3 ( v0003700-89 ) "Про практику застосування судами України
законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної
злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна". При цьому слід
мати на увазі, що роздрібними визнаються не тільки державні
фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни,
за якими товари реалізуються. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними,
закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення
злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків - за
відповідними цінами на час вирішення справи в суді.{ Пункт 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 } 9. Судам слід мати на увазі, що у справах про розкрадання
державного чи колективного майна, коли заподіяні підприємству,
установі, організації матеріальні збитки стягуються у кратному
обчисленні (ст.135 КЗпП ( 322-08 ), дії винних за ознакою
значного, великого або особливо великого розміру розкрадання у
всіх випадках повинні кваліфікуватися, виходячи з вартості
викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за
роздрібними, закупівельними або іншими цінами. { Абзац перший
пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 } Оскільки на підприємствах громадського харчування і у
комісійній торгівлі вартість викраденого визначається за цінами,
встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції та товарів,
розмір викраденого, що має значення для кваліфікації вчиненого,
визначається виходячи з цієї вартості. 10. Судам належить суворо додержувати вимог закону про
індивідуалізацію покарання. Не допускаючи послаблення щодо осіб,
які вчинили розкрадання державного чи колективного майна у великих
та особливо великих розмірах, організаторів і активних учасників
злочинів, суди у той же час повинні виключити застосування
невиправдано суворих мір покарання до осіб, які вчинили вперше
розкрадання на невелику суму. { Абзац перший пункту 10 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } При застосуванні за розкрадання державного або колективного
майна додаткових мір покарання - конфіскації майна та позбавлення
права займати певні посади або займатися певною діяльністю - слід
керуватися роз'ясненнями, даними у постанові Пленуму Верховного
Суду України від 29 квітня 1977 року N 2 ( v0002700-77 ) "Про
практику призначення судами додаткових мір покарання у вигляді
конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи
займатися певною діяльністю в справах про розкрадання державного
або колективного майна". { Абзац другий пункту 10 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
11. Втратив силу. 12. Вказати судам на необхідність усунення недоліків,
пов'язаних з відшкодуванням матеріальних збитків, заподіяних
розкраданнями, точного та неухильного виконання вказівок, що
містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України з цих
питань. По кожній справі про розкрадання, яке заподіяло
матеріальні збитки, суду при постановленні вироку слід вирішувати
цивільний позов, а якщо позов не пред'явлений, то у відповідності
зі ст.29 КПК ( 1001-05 ) - обговорити питання про відшкодування
збитків з власної ініціативи. { Абзац перший пункту 12 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 } Приймаючи рішення про відшкодування матеріальних збитків, суд
у вироку має чітко розмежувати суми збитків, які заподіяні
розкраданням та іншими злочинами. 13. Звернути увагу судів на їх обов'язок суворо виконувати
вимоги статей 23, 23-2 КПК України ( 1001-05 ). При розгляді
кожної справи про розкрадання належить ретельно з'ясовувати
причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, гостро реагувати
на факти незадовільного збереження державної і колективної
власності, потурання розкрадачам з боку окремих службових осіб,
безгосподарності, марнотратства та вживати через відповідні
органи заходи до їх усунення. { Пункт 13 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
14. { Пункт 14 виключено на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
15. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду
України, судовим колегіям обласних, Київського і Севастопольського
міських судів при розгляді справ у касаційному порядку та у
порядку нагляду підвищити вимогливість до якості попереднього
розслідування та судового розгляду справ про розкрадання державної
і колективної власності, своєчасно виправляти допущені помилки,
реагуючи на недоліки шляхом постановлення окремих ухвал.
Систематично узагальнювати судову практику у даній категорії
справ, використовувати одержані дані для усунення недоліків у
діяльності судів. { Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 )
від 04.06.93 }
16. { Пункт 16 виключено на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 }
