ПРЕЗИДІЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 11.07.88
 

                             (Витяг)
 

     Вироком Підволочиського районного народного суду Г. засуджено
за ст.  104 КК України ( 2001-05 ). Цим же вироком за ч. 2 ст. 206
КК України  ( 2002-05 ) засуджено М.  У касаційному порядку справа
не розглядалась.     Г. засуджено за те,  що під час захисту  від  М.  і  В.,  які
безпричинно  почали  його  бити,  він  перевищив  межі  необхідної
оборони,  вдаривши  М.  ножем  і  заподіявши  йому  тяжкі  тілесні
ушкодження.     За протестом Голови Верховного Суду України вирок скасовано і
провадження у справі закрито з таких підстав.     Суд вірно встановив  і  навів  у  вироку  фактичні  обставини
події,  проте  зробив  необгрунтований висновок,  що заподіяння Г.
тяжких тілесних ушкоджень є перевищенням меж необхідної оборони.     За змістом  закону  суд,  виявивши  в  діях підсудного ознаки
перевищення меж необхідної оборони,  не може обмежитись  загальним
формулюванням і зобов'язаний обгрунтувати свій висновок у вироку з
посиланням на конкретні обставини  справи,  які  підтверджували  б
явну   невідповідність   захисту   характерові   і   небезпечності
посягання.     У даній  справі  суд  цієї  вимоги  не  виконав і у вироку не
вказав,  у чому  саме  виявилось  перевищення  засудженим  Г.  меж
необхідної оборони.     Разом з тим у справі є докази,  які свідчать, що Г. перебував
у  стані  необхідної  оборони  і  меж її не перевищував.  М.  і В.
безпричинно побили Г.,  незважаючи на те,  що він їх попередив, що
захищатиметься  за  допомогою ножа.  Як видно з матеріалів справи,
напад на Г.  було  вчинено  на  безлюдній  вулиці  і  раптово.  Ця
обставина  свідчить,  що  можливості  для  захисту  у  нього  були
обмеженими.  Крім того,  суд взяв до уваги й те,  що нападали двоє
молодих,  фізично  здорових  людей,  сам  же  Г.  фізично слабкий,
переніс інфаркт та операцію на нозі.  За таких умов він був вправі
захищатися   наявними   у   нього  засобами,  в  тому  числі  і  з
застосуванням  ножа,  бо  інших  предметів  для  відбиття   нападу
хуліганів у нього не було.     Оскільки Г.  шкоду нападаючому заподіяв  у  стані  необхідної
оборони без перевищення її меж, то відповідно до ст. 15 КК України
( 2001-05 ) його дії не є злочином.     Погодившись з  протестом,  президія обласного суду вирок щодо
Г.  скасувала і провадження у справі закрила через  відсутність  в
його діях складу злочину.

 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",  N 4, 1993
р.