ПРЕЗИДІЯ КРИМСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

                            01.06.1990
 

                             (Витяг)

     Ухвалою Сакського   районного   народного  суду  за  поданням
інспекції виправних робіт  і  працевлаштування  районного  відділу
внутрішніх  справ  скасовано  відстрочку  виконання вироку щодо Д.
(засудженого за ч.2 ст.  140 КК України ( 2341-14 ), надану цим же
судом  на  два  роки  з покладенням обов'язків працевлаштуватися і
щомісяця реєструватися у РВВС.

     Підставою до  скасування  відстрочки   виконання   вироку   і
направлення   засудженого   для   відбування   покарання  в  місця
позбавлення  волі  стало  невиконання  Д.  покладених   на   нього
обов'язків (він звільнився з роботи, тривалий час не працював і не
з'являвся на реєстрацію).

     Перший заступник  Голови  Верховного  Суду  України  вніс  до
президії  обласного  суду  протест,  у  якому  порушив питання про
скасування  ухвали  районного  народного  суду  як  такої,  що  не
відповідає закону.  Президія обласного суду протест задовольнила з
таких мотивів.

     За змістом ст.  46-1 КК України (  2341-14  )  при  вирішенні
питання  про  скасування  відстрочки і направлення засудженого для
відбування покарання  у  вигляді  позбавлення  волі  у  зв'язку  з
невиконанням покладених на нього обов'язків суд має з'ясувати:  чи
існувала реальна можливість їх виконання,  чи були створені  умови
для цього і причини невиконання.

     На момент  відстрочки виконання вироку Д.  був неповнолітнім,
через що відповідно до  ч.4  ст.  46-1  КК  України  (  2341-14  )
контроль  за його поведінкою,  крім органів внутрішніх справ,  мав
здійснюватися також і  комісією  у  справах  неповнолітніх.  Проте
даних про це у справі немає.

     З приєднаних   до   неї   матеріалів   видно,   що  обов'язок
працевлаштуватися  Д.  виконав.  У  витягу   з   трудової   книжки
зазначено, що він тричі звільнявся за власним бажанням. У судовому
засіданні Д.  показав,  що звільнився  з  радгоспу  у  зв'язку  із
загостреними взаємовідносинами з бригадиром, а потім три місяці не
міг працевлаштуватися.  Кілька місяців він  перебував  у  слідчому
ізоляторі,   а   після  звільнення  його  робоче  місце  виявилось
зайнятим.

     Ці показання   підтверджуються   поданням   про    скасування
відстрочки,  згідно з яким Д.  утримувався у слідчому ізоляторі за
обвинуваченням у вчиненні крадіжки,  а після звільнення не став до
роботи на хімзаводі (де працював до арешту), а знову влаштувався у
радгосп "Саки".

     Проте суд не з'ясував, що стало підставою для звільнення Д. з
хімзаводу:  його  незаконний  арешт (до наглядної скарги приєднано
довідку про закриття справи про  крадіжку),  відсутність  вільного
робочого місця чи небажання Д. працювати.

     Крім того,  з  витягу із трудової книжки видно,  що на момент
постановлення вироку Д.  був робітником радгоспу  "Саки".  За  час
роботи у радгоспі він характеризувався позитивно.  Отже, у суду не
було підстав зобов'язувати його працевлаштуватися.

     У справі також немає даних,  які свідчили б про  встановлення
Д.  будь-якого  графіка  явки  на  реєстрацію,  відміток про неї й
попереджень про можливе скасування відстрочки.  Заперечував він  і
своє перебування у нетверезому стані у громадських місцях.

     За період  відстрочки  виконання  вироку Д.  проконтрольовано
лише один раз.

     Відповідно до закону відстрочка  може  бути  скасована,  якщо
протягом  її  строку  засуджений  вчинив  не  менше  двох порушень
громадського порядку або трудової дисципліни,  за кожне з яких  до
нього  було обгрунтовано застосовано адміністративне стягнення або
захід дисциплінарного чи громадського впливу.

     Такі дані у справі відсутні. Тому ухвала про звернення вироку
до  виконання  підлягає  скасуванню з направленням справи на новий
розгляд,  під час якого слід усунути зазначені недоліки, з'ясувати
питання  про  контроль  за  поведінкою  засудженого і вжиті заходи
реагування на допущені ним  порушення.  Необхідно  перевірити,  чи
мало  місце  вживання  Д.  спиртних напоїв у громадських місцях та
інші випадки  антигромадської  поведінки,  чи  застосовувалися  до
нього    заходи    дисциплінарного,    громадського   впливу   або
адміністративні стягнення, і залежно від цього прийняти відповідне
рішення.