З А К О НСОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
N 1529-I від 04.06.90
vd900604 vn1529-I
Про підприємства в СРСР
Цей Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні
основи організації підприємства при різноманітності форм власності
та його діяльності в умовах розвитку товарно-грошових відносин і
регульованого ринку.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємства,
визначає його права й відповідальність у провадженні господарської
діяльності, регулює відносини підприємства з іншими підприємствами
й організаціями, Радами народних депутатів, органами державного
управління, діє у поєднанні з іншими законами Союзу РСР, союзних і
автономних республік.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Підприємство і його головні завдання
1. Підприємством є самостійно господарюючий суб'єкт з правами
юридичної особи, який на основі використання трудовим колективом
майна виробляє і реалізовує продукцію, виконує роботи, надає
послуги. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство незалежно від форм власності на засоби
виробництва та інше майно діє на принципах господарського
розрахунку.
2. Головними завданнями підприємства є задоволення суспільних
потреб у його продукції, роботах, послугах і реалізація на основі
одержаного прибутку соціальних та економічних інтересів членів
трудового колективу й інтересів власника майна підприємства.
3. Підприємство може провадити будь-які види господарської
діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами Союзу
РСР, союзних та автономних республік і відповідають цілям,
передбаченим у статуті підприємства.
Окремими видами діяльності, перелік яких визначається
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік,
підприємство може займатися тільки на підставі спеціального
дозволу (ліцензії).
Стаття 2. Види підприємств
1. Відповідно до форм власності, встановлених Законом СРСР
"Про власність в СРСР" ( v1305400-90 ), можуть діяти підприємства
таких видів:
засновані на власності радянських громадян - індивідуальне,
сімейне підприємства;
засновані на колективній власності - колективне підприємство;
виробничий кооператив, підприємство, що належить кооперативу;
підприємство, створене у формі акціонерного товариства та іншого
господарського товариства або таке, що належить такому товариству;
підприємство громадської організації; підприємство релігійної
організації;
засновані на державній власності - державне союзне
підприємство; державне республіканське підприємство (союзної
республіки); державне підприємство автономної республіки,
автономної області, автономного округу; державне комунальне
підприємство.
2. Спільне підприємство створюється на основі об'єднання
майна його засновників, які користуються правами юридичної особи.
Серед засновників спільного підприємства відповідно до
законодавства СРСР можуть бути іноземні юридичні особи і
громадяни.
3. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства
і чисельності його працівників незалежно від форм власності воно
може бути віднесене до малих підприємств, особливості створення і
діяльності яких, а також порядок віднесення до цього виду
підприємств встановлюється законодавством СРСР.
4. В СРСР можуть діяти й інші види підприємств, у тому числі
орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам СРСР.
Стаття 3. Об'єднання підприємств
1. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватись
у спілки, господарські асоціації, концерни та інші об'єднання за
галузевим, територіальним чи іншими принципами з метою координації
діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, репрезентації
спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а
також у міжнародних організаціях. За погодженим рішенням
підприємств на об'єднання може бути покладено централізоване
виконання окремих виробничо-господарських та інших функцій.
Створення зазначених структур провадиться з урахуванням
антимонопольних вимог, встановлених відповідними законодавчими
актами Союзу РСР і союзних республік.
Об'єднання діє на основі статуту, який затверджується його
засновниками. Підприємства, що входять до складу зазначених
організаційних структур, зберігають самостійність, права юридичної
особи, і на них поширюється дія цього Закону.
2. Реєстрація об'єднання провадиться у порядку, встановленому
цим Законом для підприємства. Об'єднання є юридичною особою, має
самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в
установах банків, печатку із своїм найменуванням.
3. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, що
входять до його складу, а підприємства не відповідають за
зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим
договором (статутом).
4. Підприємства, що входять в об'єднання, мають право вийти з
його складу із збереженням зобов'язань перед підприємствами, що
входять до складу об'єднання, відповідно до укладених договорів.
5. Об'єднання ліквідовується за рішенням підприємств, що
входять до нього. Ліквідація об'єднання здійснюється в порядку,
встановленому для ліквідації підприємства. Майно, яке лишилося
після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками
відповідно до статуту об'єднання.
Стаття 4. Законодавство про підприємство
1. Державні підприємства керуються цим Законом та іншим
законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік, а
підприємства інших форм власності керуються цим Законом та іншими
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, а
у випадках, передбачених цими актами,- також постановами Ради
Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік.
2. Особливості застосування цього Закону для окремих видів
державних союзних підприємств, діяльність яких пов'язана з
підвищеними вимогами до організації і безпеки робіт,
безперервністю технологічних процесів, а також зумовлена
необхідністю централізації функцій управління, та перелік таких
видів підприємств визначаються Радою Міністрів СРСР.
3. Особливості створення і діяльності спільних підприємств з
участю радянських юридичних осіб та іноземних юридичних осіб і
громадян встановлюються законодавчими актами Союзу РСР, союзних і
автономних республік.
РОЗДІЛ II. СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ІПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ
Стаття 5. Загальні умови створення підприємства
1. Підприємство може створюватись або за рішенням власника
(власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу,
підприємства, організації, або за рішенням трудового колективу у
випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.
2. Підприємство може бути створено в результаті виділення із
складу діючих підприємств, організації одного або кількох
структурних підрозділів з ініціативи колективу трудящих
зазначеного підрозділу (підрозділів), якщо на це є згода власника
майна підприємства (уповноваженого ним органу, підприємства,
організації) і забезпечується виконання раніше взятих
підприємством договірних зобов'язань.
3. Підприємство може бути створено на базі структурної
одиниці об'єднання за рішенням її трудового колективу із
збереженням за даною структурною одиницею зобов'язань перед
об'єднанням.
4. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства
потрібні ділянка землі, інші природні ресурси, дозвіл на їх
використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в
передбачених законодавчими актами випадках - також і первинним
природокористувачем за наявності позитивного висновку відповідної
екологічної експертизи. Відмову в наданні ділянки землі та інших
природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.
5. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної
особи з дня його державної реєстрації.
Стаття 6. Державна реєстрація підприємства
1. Державна реєстрація підприємства здійснюється у
виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради
народних депутатів за місцем знаходження підприємства, якщо інше
не передбачено законодавчими актами Союзу РСР, союзних і
автономних республік.
Дані державної реєстрації підприємства в десятиденний строк
повідомляються в Міністерство фінансів СРСР для включення до
єдиного державного реєстру.
2. Для державної реєстрації підприємства у виконавчий комітет
відповідної Ради народних депутатів подаються рішення про його
створення, статут та інші документи за переліком, що визначається
Радою Міністрів СРСР.
Державна реєстрація підприємства повинна бути проведена не
пізніше 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних
документів у виконавчий комітет відповідної Ради народних
депутатів.
3. Відмова в державній реєстрації підприємства може бути
викликана мотивами порушення встановленого законодавчими актами
Союзу РСР, союзних і автономних республік порядку створення
підприємства, а також невідповідності установчих актів
(документів) вимогам законодавства. Відмова в державній реєстрації
підприємства з мотивів недоцільності його створення не
допускається.
Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не
проведено або в ній відмовлено з мотивів, які засновник
підприємства вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду.
4. За державну реєстрацію підприємства з нього справляється
плата в розмірах, встановлюваних законодавством союзних і
автономних республік. Одержані кошти зараховуються виконавчим
комітетом Ради народних депутатів у бюджет району, міста, району в
місті за місцем реєстрації підприємства.
Стаття 7. Створення дочірніх підприємств тавідособлених підрозділів підприємства
1. Підприємство має право створювати дочірні підприємства з
правом юридичної особи, а також філіали, представництва,
відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття
поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.
2. Погодження питання про розміщення таких підприємств і
підрозділів з відповідними місцевими Радами народних депутатів
провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства.
Стаття 8. Ліцензування видів діяльності
Для провадження видів діяльності, що підлягають ліцензуванню,
підприємство зобов'язане одержати необхідну ліцензію в порядку,
встановленому Радою Міністрів СРСР, Радами Міністрів союзних і
автономних республік.
Стаття 9. Статут підприємства
1. Підприємство діє на підставі статуту. Статут
затверджується засновником (засновниками) підприємства.
2. У статуті підприємства визначаються: найменування
підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності,
його органи управління і контролю, їх компетенція, порядок
утворення майна підприємства і розподілу прибутку (доходу), умови
реорганізації та припинення діяльності підприємства.
До статуту можуть включатися також інші положення, пов'язані
з особливостями діяльності підприємства, які не суперечать
законодавству.
РОЗДІЛ III. МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 10. Умови утворення і використання майна
1. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні
засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в
самостійному балансі підприємства.
2. Майно підприємства відповідно до законодавчих актів Союзу
РСР, союзних і автономних республік, статуту підприємства може
належати йому на праві власності або повного господарського
відання.
3. Джерелами формування майна підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а
також від інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,
підприємств і громадян;
інші джерела, не заборонені законодавчими актами Союзу РСР,
союзних і автономних республік.
4. Підприємство має право продавати і передавати іншим
підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в
оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або в позичку
належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби,
інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати
їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами Союзу
РСР, союзних і автономних республік і статутом підприємства.
5. Підприємство має право, якщо інше не передбачено статутом,
продавати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші
матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до
законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік не
можуть бути в їхній власності або користуванні. Безоплатна
передача і надання підприємством матеріальних цінностей громадянам
здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу у
випадках, не заборонених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і
автономних республік.
Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами
1. Володіння і користування землею та іншими природними
ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату,
а у випадках, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних
і автономних республік,- на пільгових умовах або безплатно.
2. Підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати
природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію
негативного впливу його виробництва на природне середовище.
Фінансування таких заходів може відбуватися за рахунок власних
коштів або інших джерел.
Підприємство відповідно до законодавства Союзу РСР, союзних і
автономних республік несе відповідальність за додержання вимог і
норм щодо раціонального використання, відновлення та охорони
земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також
відшкодовує збитки, завдані в результаті його діяльності.
Стаття 12. Залучення підприємством коштівюридичних осіб і громадян
1. Для залучення додаткових коштів на цілі розширення і
вдосконалення виробництва, соціального розвитку трудових
колективів підприємство має право випускати і реалізовувати цінні
папери.
2. Порядок випуску і реалізації підприємством цінних паперів,
їх види і права держателів визначаються законодавством Союзу РСР,
союзних і автономних республік.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства
Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення
державою у підприємства його основних фондів, оборотних засобів та
іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком
випадків, передбачених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і
автономних республік.
Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його
майнових прав громадянами, юридичними особами і державними
органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або
державного арбітражу.
РОЗДІЛ IV. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 14. Загальні принципи організації управлінняпідприємством і самоврядування
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його
статуту на основі поєднання принципів самоврядування трудового
колективу і прав власника щодо господарського використання свого
майна. Підприємство самостійно визначає структуру управління,
встановлює штати.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством
безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або
уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді
підприємства (правлінню) або іншому органу, який передбачений
статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового
колективу.
2. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є
правом власника майна підприємства і реалізовується ним
безпосередньо, а також через уповноважені ним органи або через
ради підприємства, правління чи інші органи, яким делеговано права
щодо управління підприємством.
3. Рішення з соціально-економічних питань, які стосуються
діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами
управління з участю трудового колективу і уповноважених ним
органів.
Стаття 15. Трудовий колектив підприємства,його повноваження
1. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,
які беруть участь своєю працею в його діяльності на основі
трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
2. Основною формою здійснення повноважень трудового колективу
підприємства є загальні збори (конференція).
Стаття 16. Загальні збори (конференція) трудовогоколективу підприємства
Загальні збори (конференція) трудового колективу:
вирішують питання, пов'язані з викупом майна підприємства;
вирішують питання про необхідність укладення з адміністрацією
підприємства колективного договору (угоди), розглядають його
проект і уповноважують профспілковий комітет або інші органи
підписати його від імені трудового колективу;
обирають (відкликають) представників до ради підприємства,
заслуховують звіти про їхню діяльність;
можуть при необхідності утворювати раду трудового колективу і
визначати її функції.
Стаття 17. Колективний договір (угода)
Колективний договір (угода) може укладатись на всіх видах
підприємств і не повинен суперечити чинному законодавству СРСР.
Колективним договором (угодою) регулюються виробничі і
трудові відносини на підприємстві, питання охорони праці,
соціального розвитку колективу і здоров'я його членів.
При виникненні незгод при укладенні або виконанні
колективного договору (угоди) вони розв'язуються в порядку,
встановленому законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних
республік.
Стаття 18. Рада (правління) підприємства
1. Рада (правління) підприємства складається з однакової
кількості представників, які призначаються власником майна
підприємства і обираються його трудовим колективом, якщо інше не
передбачено статутом підприємства.
2. Чисельність ради підприємства визначається статутом
підприємства. Рада підприємства формується на строк, обумовлений у
статуті підприємства.
3. Членів ради підприємства, обраних до її складу від
трудового колективу, в період їхніх повноважень не може бути (з
ініціативи адміністрації) звільнено з підприємства, або понижено
на посаді (в окладі), або переведено на нижчеоплачувану роботу без
згоди загальних зборів (конференції) трудового колективу, які їх
обрали.
4. Рада підприємства: визначає загальний напрям економічного
і соціального розвитку підприємства; визначає порядок розподілу
чистого прибутку; за поданням керівника підприємства приймає
рішення про випуск цінних паперів підприємства, а також про
купівлю цінних паперів інших підприємств та організацій; вирішує
питання створення дочірніх підприємств, створення і припинення
діяльності філіалів та інших відособлених підрозділів
підприємства, входження підприємства в асоціації та об'єднання і
виходу з них; приймає рішення, що стосуються основних питань
зовнішньоекономічної діяльності підприємства; розглядає конфліктні
ситуації, які виникають між адміністрацією підприємства і трудовим
колективом, і вживає заходів до їх розв'язання; вирішує інші
питання, передбачені статутом підприємства.
Рада підприємства вирішує віднесені до її компетенції питання
на своїх засіданнях. Втручання ради в оперативно-розпорядчу
діяльність адміністрації не допускається.
Правила прийняття рішень радою підприємства регламентуються
статутом підприємства.
5. Голова ради підприємства обирається на засіданні ради
підприємства відкритим або таємним голосуванням з числа її членів.
Стаття 19. Керівник підприємства
1. При найнятті (призначенні, обранні) керівника підприємства
на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому
визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника
підприємства, умови його матеріального забезпечення й увільнення з
посади, яку він займає, з урахуванням гарантій, передбачених
чинним законодавством.
2. Керівник підприємства вирішує самостійно всі питання
діяльності підприємства за винятком віднесених цим Законом до
компетенції загальних зборів (конференції) трудового колективу і
ради підприємства.
Керівник підприємства без довіреності діє від імені
підприємства, представляє його інтереси на всіх вітчизняних та
іноземних підприємствах, у фірмах і організаціях, розпоряджається
майном підприємства, укладає договори, в тому числі трудові, видає
довіреності, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки,
користується правом розпорядження коштами, затверджує штати
виконавчого апарату дирекції, видає накази і дає вказівки,
обов'язкові для всіх працівників підприємства.
3. Керівника підприємства може бути звільнено з посади, яку
він займає, до закінчення строку контракту на підставах,
передбачених у контракті або в чинному законодавстві.
Стаття 20. Заступники керівника підприємства, керівникийого структурних підрозділів
1. Заступники керівника підприємства, керівники підрозділів
апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів,
відділів, відділень, дільниць, ферм, інших аналогічних підрозділів
підприємства, структурної одиниці об'єднання), а також майстри,
старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади
керівником підприємства.
2. Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним
або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником
підрозділу, до складу якого входять ці бригади.
3. Рішення заступників керівника підприємства, керівників
структурних підрозділів є обов'язковими для всіх підлеглих їм
працівників.
4. В окремих випадках, пов'язаних із специфікою підприємства,
статутом підприємства може передбачатися інший порядок призначення
заступників керівника підприємства, керівників його структурних
підрозділів і бригадирів.
РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНАДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 21. Прибуток підприємства
1. На підприємствах усіх видів основним узагальнюючим
показником фінансових результатів господарської діяльності є
прибуток.
2. Прибуток, що залишається у підприємства після сплати
податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у
повне його розпорядження. Підприємство самостійно визначає напрями
використання чистого прибутку, якщо інше не передбачено статутом.
Державний вплив на вибір напрямів використання чистого
прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також
економічні санкції.
3. У випадках, передбачених законодавчими актами СРСР або
статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у
власність членів трудового колективу підприємства. Розмір цього
прибутку і порядок його розподілу визначаються радою (правлінням)
підприємства.
Сума прибутку, що належить членові трудового колективу,
утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу
може бути видано акції. Підприємство щороку виплачує членові
трудового колективу проценти (дивіденди) в розмірах і порядку, що
визначаються статутом.
Член трудового колективу має право одержати суму свого вкладу
(вартість акцій) у порядку і строки, які визначаються відповідно
до статуту.
Стаття 22. Трудові доходи працівника підприємства
1. Трудові доходи кожного працівника, незалежно від виду
підприємства, визначаються його особистим трудовим вкладом з
урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства, регулюються
податками і максимальними розмірами не обмежуються.
2. Мінімальний розмір оплати праці працівників усіх видів
підприємств встановлюється законодавчими актами СРСР.
3. Форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види
доходів працівників встановлюються підприємством самостійно.
Підприємства можуть використовувати державні тарифні ставки,
оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від
професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних
ними робіт.
Стаття 23. Планування діяльності підприємства
1. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає
перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію,
роботи, послуги та з необхідності забезпечення виробничого і
соціального розвитку підприємства, підвищення особистих доходів
його працівників.
Основу планів становлять договори, укладені із споживачами
(покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками
матеріально-технічних ресурсів.
2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних
потреб на договірній основі в порядку, що визначається
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.
3. Підприємство при підготовці планів погоджує з відповідною
Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні,
соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси
населення території.
Стаття 24. Господарські відносини підприємства з іншимипідприємствами, організаціями, громадянами
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності
будуються на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що
не суперечать законодавству Союзу РСР, союзних і автономних
республік.
2. Перелік видів продукції, робіт, послуг, вільна реалізація
яких забороняється або обмежується, встановлюється законодавством
СРСР.
3. У своїй діяльності підприємство враховує інтереси
споживача і його вимоги до якості продукції, робіт, послуг.
Інтереси і права споживача захищаються законодавчими актами
Союзу РСР, союзних і автономних республік.
Стаття 25. Матеріально-технічне забезпечення
1. Підприємство на основі вивчення кон'юнктури ринку,
можливостей потенціальних партнерів, інформації про рух цін
організовує матеріально-технічне забезпечення власного виробництва
і капітального будівництва шляхом придбання ресурсів на ринку
товарів і послуг.
2. Придбання ресурсів на ринку товарів і послуг здійснюється
підприємством безпосередньо у виробників, в оптовій торгівлі, у
тому числі на ярмарках, на аукціонах і в організацій
матеріально-технічного постачання, а також у інших посередницьких
організацій.
Стаття 26. Ціни і ціноутворення
1. Підприємство реалізовує свою продукцію, роботи, послуги,
відходи виробництва за цінами і тарифами, які встановлює
самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік, за
державними цінами.
2. На продукцію підприємств, які займають монопольне
становище на ринку товарів, а також на ресурси, що визначають
масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян,
допускається державне регулювання цін.
У разі порушення підприємством державної дисципліни цін,
тарифів на продукцію, роботи, послуги одержана надлишково сума
підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у
порядку і розмірах, встановлюваних законодавчими актами Союзу РСР,
союзних і автономних республік.
Стаття 27. Фінансові і кредитні відносини
1. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є
прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу
цінних паперів, пайові та інші внески членів трудового колективу,
підприємств, організацій, громадян, а також інші надходження.
2. Підприємство користується банківським кредитом на
комерційній договірній основі.
3. Підприємство має право відкривати розрахунковий та інші
рахунки в будь-якому банку для зберігання коштів і здійснення всіх
видів розрахункових, кредитних та касових операцій за місцем
реєстрації підприємства, в іншому банку - за згодою останнього.
4. Всі розрахунки підприємств, включаючи платежі в бюджет і
виплату заробітної плати, провадяться в календарній черговості
надходження розрахункових документів (настання строків платежів).
Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями з іншими
підприємствами провадяться, як правило, у безготівковому порядку
через установи банків. Розрахунки готівкою з підприємствами і
громадянами провадяться відповідно до правил здійснення
розрахункових і касових операцій, які затверджуються Держбанком
СРСР.
5. Підприємство може постачати продукцію, виконувати роботи,
надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами)
процентів як за користування позиченими коштами. Для оформлення
таких торговельних угод підприємство може застосовувати в
господарському обороті векселі.
6. Підприємство несе повну відповідальність за додержання
кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке
систематично не виконує своїх зобов'язань щодо розрахунків, може
бути оголошене банком неплатоспроможним. Заходи впливу і порядок
їх застосування до таких підприємств визначаються банками
відповідно до законодавчих актів СРСР.
Стаття 28. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1. Підприємство має право самостійно провадити
зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства Союзу
РСР, союзних і автономних республік.
2. Валютна виручка зараховується на валютний балансовий
рахунок підприємства і використовується ним самостійно. Валютні
відрахування в союзний, республіканський і місцевий бюджети
провадяться з валютної виручки підприємства після вирахування
прямих валютних затрат, здійснених даним підприємством із своїх
валютних коштів.
3. Ставки відрахувань на користь союзного, республіканського
і місцевого бюджетів регулюються законодавчими актами СРСР.
Інші вилучення валютних коштів підприємства забороняються.
Стаття 29. Соціальна діяльність підприємства
1. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов
праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного
страхування членів трудового колективу та їхніх сімей, вирішуються
трудовим колективом з участю адміністрації підприємства відповідно
до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік.
2. Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на
підприємстві безпечні умови праці і несе відповідальність у
встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їхньому
здоров'ю та працездатності.
3. Пенсіонери, які працювали до виходу на пенсію на
підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними
можливостями підприємства щодо медичного обслуговування,
забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні
заклади, а також за рішенням загальних зборів (конференції)
колективу - іншими соціальними послугами і пільгами.
4. Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці
та побуту жінок, забезпечувати роботою переважно в денний час із
скороченим робочим днем жінок, які мають малолітніх дітей,
переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці вагітних
жінок, а також надавати жінкам інші пільги, передбачені
законодавством. Підприємство з шкідливими умовами праці за згодою
трудового колективу може створювати окремі цехи, дільниці для
надання жінкам легшої роботи.
5. Трудовий колектив самостійно встановлює для своїх
працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші
соціальні пільги в межах зароблених коштів, які направляються на
споживання.
6. Підприємство може матеріально заохочувати працівників
медичних, дитячих, культурно-освітніх, навчальних і спортивних
закладів, організацій громадського харчування та організацій, які
обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
7. Розгляд і вирішення питань за проханнями і зверненнями
громадян до підприємства є виключним обов'язком адміністрації
підприємства і не може покладатися на самих громадян.
РОЗДІЛ VI. ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА
Стаття 30. Гарантії прав та інтересів підприємств
1. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів
підприємства.
Підприємство при провадженні господарської та іншої
діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які
рішення, що не суперечать чинному законодавству.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з
боку державних, громадських і кооперативних органів не
допускається, якщо не зачіпає прав державних органів щодо
здійснення контролю за діяльністю підприємств, передбачених
законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік.
2. Союзні, республіканські і місцеві державні та громадські
органи і їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються
підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність
за додержання положень цього Закону.
Державні органи і службові особи можуть давати підприємству
вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої
законодавством. В разі видання державним чи іншим органом акта,
який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства,
підприємство має право звернутись до суду чи державного арбітражу
з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки, завдані підприємству в результаті виконання вказівок
державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили
права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення
такими органами чи їх службовими особами передбачених
законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають
відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків
вирішуються судом або державним арбітражем відповідно до їхньої
компетенції.
Стаття 31. Правові й економічні умови господарськоїдіяльності підприємства
1. Держава забезпечує підприємству незалежно від форм
власності рівні правові й економічні умови господарювання.
2. Держава сприяє розвиткові ринку, здійснюючи його
регулювання з допомогою економічних підойм і стимулів, реалізовує
антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність всіх
трудящих.
Держава створює пільгові умови підприємствам, які здійснюють
технічне удосконалення виробництва і, насамперед, тим, які
впроваджують відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції.
Органи державного управління будують свої відносини з
підприємством, використовуючи економічні підойми - проценти за
вкладами і позичками, доходи за цінними паперами, ціни і податки,
податкові пільги і економічні санкції, цільові дотації і субсидії,
валютний курс, норми амортизаційних відрахувань, соціальні,
екологічні та інші норми й нормативи.
Стаття 32. Облік і звітність
1. Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік
результатів своєї роботи, веде статистичну звітність.
2. Форми державної статистичної звітності встановлюються
органами державної статистики і включають тільки фактичні дані, а
також адреси і строки її подання. Забороняється вимагати подання
статистичної звітності з порушенням встановленого цим Законом
порядку. Відомості, не передбачені державною статистичною
звітністю, підприємством можуть бути подані на договірній основі
або на вимогу органів, яким законодавство надає право здійснення
контролю за окремими сторонами діяльності підприємства.
3. Службові особи підприємства за перекручення державної
звітності несуть установлену законодавством дисциплінарну,
матеріальну або кримінальну відповідальність.
Стаття 33. Комерційна таємниця підприємства
1. Під комерційною таємницею підприємства розуміються
пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням,
фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є
державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може
завдати шкоди його інтересам.
2. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну
таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства.
Види діяльності підприємств, відомості про які не можуть
становити комерційної таємниці, визначаються Радою Міністрів СРСР
з метою запобігання приховуванню підприємством відомостей про
забруднення навколишнього середовища та іншу негативну діяльність,
яка може завдати шкоди суспільству.
3. Відповідальність за розголошення відомостей, які
становлять комерційну таємницю підприємства, і за порушення
порядку охорони таких відомостей встановлюється законодавчими
актами СРСР.
Стаття 34. Відповідальність підприємства
1. За порушення договірних зобов'язань,
кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог до якості
продукції, інших правил провадження господарської діяльності
підприємство несе повну майнову відповідальність, передбачену
законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік.
Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договору, а
також відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство
без згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок
продукції, виконання робіт чи надання послуг.
2. Підприємство зобов'язане відшкодувати збитки, завдані
недодержанням вимог щодо раціонального використання землі та інших
природних ресурсів, охорони навколишнього середовища від
забруднення та інших шкідливих впливів, порушенням правил безпеки
виробництва, санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту
здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції, а
також сплатити штраф у встановленому законодавством розмірі.
Діяльність підприємства, яке порушує встановлений режим
природокористування, може бути в порядку, передбаченому
законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік,
припинено до усунення допущених порушень.
Стаття 35. Контроль за діяльністю підприємства
1. Комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності
підприємства може провадитись з ініціативи власника і не частіше
як раз на рік.
2. Податкові та інші державні органи, на які законодавчими
актами Союзу РСР, союзних і автономних республік покладено
перевірку окремих сторін діяльності підприємства, можуть
здійснювати такі перевірки в міру виникнення потреби і строго в
межах своєї компетенції. Підприємство має право не виконувати
вимоги цих органів у питаннях, що не входять до їхньої
компетенції, і не знайомити їх з матеріалами, які не стосуються
предмета контролю.
3. Усі види перевірок і ревізій повинні сприяти підвищенню
ефективності господарювання і не порушувати нормальну роботу
підприємства. Результати ревізій і перевірок повідомляються
підприємству.
Стаття 36. Відносини підприємства з органами державногоуправління і місцевими Радами народних депутатів
1. Взаємовідносини підприємства з органами державного
управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до
цього Закону та інших законодавчих актів Союзу РСР, союзних і
автономних республік, які встановлюють компетенцію цих органів.
2. Підприємство має право на строго добровільній основі брати
участь у формуванні позабюджетних цільових фінансових фондів
республік і місцевих Рад народних депутатів.
3. Підприємство бере участь на добровільній договірній основі
в роботі з комплексного економічного і соціального розвитку
території, яку проводить місцева Рада народних депутатів, за
рахунок коштів місцевого бюджету.
Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради народних
депутатів або державного органу створювати за рахунок коштів цих
органів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою
працездатністю.
4. Вилучення жилої площі, збудованої за рахунок коштів
підприємства, місцевими Радами народних депутатів або іншими
органами не допускається без згоди трудового колективу
підприємства.
РОЗДІЛ VII. ЛІКВІДАЦІЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 37. Умови ліквідації і реорганізації підприємства
1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ,
виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням
власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі
підприємства, або за рішенням суду чи арбітражу. Реорганізація
підприємства, яка може викликати екологічні, соціальні,
демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення
території, повинна узгоджуватися з відповідною Радою народних
депутатів.
2. Підприємство ліквідується також у випадках:
визнання його банкрутом:
якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства
через невиконання умов, встановлених законодавством, і в
передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або
не змінено виду діяльності;
якщо рішенням суду буде визнано недійсними установчі акти про
створення підприємства;
на інших підставах, передбачених законодавчими актами Союзу
РСР, союзних і автономних республік.
3. При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним
працівникам гарантується додержання їхніх прав та інтересів
відповідно до законодавства Союзу РСР, союзних і автономних
республік.
4. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з
моменту виключення його з реєстру державної реєстрації.
5. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі
майнові права та обов'язки кожного з них переходять до
підприємства, яке виникло в результаті злиття.
При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього
переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного
підприємства.
6. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які
виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом
(балансом), у відповідних частинах, майнові права та обов'язки
реорганізованого підприємства.
При виділенні з підприємства одного або кількох нових
підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом
(балансом), у відповідних частинах, майнові права та обов'язки
реорганізованого підприємства.
7. При перетворенні одного підприємства в інше до
нововиниклого підприємства переходять усі майнові права та
обов'язки колишнього підприємства.
Стаття 38. Ліквідаційна комісія
1. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною
комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом,
а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За
їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством в
особі його органу управління.
Власник, суд (арбітраж) або орган, уповноважений створювати
підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства,
встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк
для заяви претензій кредиторів, який не може бути меншим двох
місяців з моменту оголошення про ліквідацію.
2. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить
ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за
місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і
про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією
публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію)
зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської
заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів із
сповіщенням останніх про ліквідацію підприємства.
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює
наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з
кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові
або органові, який призначив ліквідаційну комісію.
Стаття 39. Задоволення претензій кредиторів
1. Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства
задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в
першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і
компенсуються затрати на рекультивацію земель, що були в
користуванні ліквідовуваного підприємства.
2. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх заявлення, задовольняються з майна
підприємства, що залишилось після задоволення першочергових
претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у
встановлений строк.
3. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються
погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані
ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), якщо
кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомлення
про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до
суду або державного арбітражу про задоволення їхніх вимог.
4. При ліквідації підприємства здійснюється капіталізація
почасових платежів, що їх належить одержати з цього підприємства у
зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або
у зв'язку із смертю громадянина.
5. При ліквідації підприємства вклад члена трудового
колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами
після задоволення претензій кредиторів.
6. Майно, що залишилось після задоволення претензій
кредиторів і членів трудового колективу, використовується за
вказівкою власника.
7. При реорганізації підприємства його права та обов'язки
переходять до правонаступників.
Президент Союзу Радянських
Соціалістичних Республік М.ГОРБАЧОВ
Москва, Кремль. 4 червня 1990 р.N 1529-I
