З А К О НУКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про зайнятість населення
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 14, ст.170 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, ст.171 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1993-XII ( 1993-12 ) від 18.12.91, ВВР, 1992, N 12, ст.169 )
В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм
власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні
основи зайнятості населення Української РСР і його захисту від
безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації
громадянами права на працю.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Зайнятість населення
1. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із
задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як
правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі у вигляді
заробітної плати, утримання, додаткової допомоги та виплати
натурою. Зайнятість населення, що проживає на території Української
РСР, забезпечується державою шляхом проведення активної
соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його
потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання
створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. 2. Громадяни Української РСР вільно обирають види діяльності,
які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з
виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи
відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за
винятком випадків, передбачених законодавством Української РСР.
Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення
їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. 3. В Українській РСР до зайнятого населення належать
громадяни, що проживають на території республіки на законних
підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого
дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях,
незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних
організаціях в Українській РСР і за кордоном; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою,
включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою
діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та
члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в
органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) що проходять службу у Збройних Силах, прикордонних,
внутрішніх та залізничних військах, органах державної безпеки і
внутрішніх справ; д) направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в
денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих
навчальних закладах; є) зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами
та громадянами похилого віку; ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають
в Українській РСР і виконують функції, не пов'язані із
забезпеченням діяльності посольств і місій. 4. Законодавством Української РСР можуть передбачатися й інші
категорії зайнятого населення.
Стаття 2. Безробітні
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного
віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку
(трудового доходу) через відсутність підходящої роботи,
зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу
та здатні приступити до праці. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може
бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити
свою кваліфікацію. Порядок реєстрації громадян як безробітних визначається Радою
Міністрів Української РСР за погодженням з Радою Федерації
незалежних профспілок України.
Стаття 3. Основні принципи державної політикизайнятості населення
Державна політика Української РСР зайнятості населення
базується на таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до
релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності
відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням
особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню
безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку
підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
економічної і соціальної політики на основі республіканської та
регіональних програм зайнятості; співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок)
підприємців, власників підприємств, установ, організацій або
уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного
управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням
заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості
населення, включаючи працю громадян Української РСР за кордоном та
іноземних громадян в Українській РСР.
Стаття 4. Державні гарантії права на вибірвиду діяльності
1. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному
віці в Українській РСР: а) добровільність праці, вибір виду діяльності; б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і
незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і
працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної
підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма
доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і
перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням
на роботу в іншу місцевість; д) виплату вихідної допомоги і збереження середньої
заробітної плати на період працевлаштування працівникам, які
втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і
організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним
законодавством; е) безплатне навчання безробітних нових професій,
перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної
служби зайнятості з виплатою стипендії; є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по
безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на
їх утриманні, та інших видів допомоги; ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових
професій, участі в оплачуваних громадських роботах, а також
одержання допомоги по безробіттю до загального трудового стажу; з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років
молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів
республіки, раніше заявлених підприємствами, установами,
організаціями. 2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних
та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу
силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і
перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової
реабілітації.
Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості дляокремих категорій населення
Держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам
у працездатному віці, які потребують соціального захисту і
нездатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі
жінкам, які мають малолітніх дітей або дітей-інвалідів, молоді,
воїнам-інтернаціоналістам, особам передпенсійного віку (чоловікам
по досягненні 58 років, жінкам - 53 років), громадянам, що більше
одного року не мають роботи, та особам, звільненим з установ, що
виконують покарання, або таким, які за рішенням суду лікувались у
лікувально-трудових профілакторіях, шляхом створення додаткових
робочих місць, спеціалізованих підприємств, організації
спеціальних програм навчання тощо. ( Частина перша статті 5 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1993-XII ( 1993-12 ) від
18.12.91 ) Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на
підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної
кількості робочих місць, в тому числі з гнучкими формами
зайнятості. У разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа
зазначених категорій населення, в межах встановленої квоти, з
підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі
середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову в
прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд
сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування
витрат підприємств, що створюють робочі місця для цих категорій
населення понад встановлену квоту.
Стаття 6. Законодавство про зайнятість
1. Відносини зайнятості в Українській РСР регулюються цим
Законом та іншими законодавчими актами Української РСР, прийнятими
відповідно до цього Закону. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Українською
РСР, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про
зайнятість в Українській РСР, то застосовуються правила
міжнародних договорів і угод. 2. Законодавство про зайнятість поширюється на постійно
проживаючих в Українській РСР іноземних громадян і осіб без
громадянства, якщо інше не передбачено законодавством Української
РСР.
Стаття 7. Підходяща робота
1. Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий
доход), підходящою вважається робота, яка відповідає освіті,
професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в
тій же місцевості, де проживає працівник. Заробітна плата й інші
умови праці повинні відповідати рівню, який особа мала за
попередньою роботою з урахуванням їх середнього рівня за даною
професією (спеціальністю). При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж
громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік,
досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії
(спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує
попередньої професійної підготовки, а у разі неможливості її
надати - інша оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового
характеру). 2. У разі неможливості надання громадянинові роботи за
професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати
допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що
потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей
громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів
навчання. 3. За рішенням місцевих Рад народних депутатів може
встановлюватись транспортна доступність та інші критерії
підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.
Розділ II
ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ
Стаття 8. Право громадян на працевлаштування
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця
роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації,
індивідуального селянського (фермерського) господарства і до
іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби
зайнятості. Порядок і умови укладання трудових договорів, контрактів і
угод регулюються законодавством Української РСР про працю.
Стаття 9. Право громадян на професійну консультацію,підготовку, перепідготовку і одержання
інформації у сфері зайнятості
Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як
особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну
орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання
відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії,
місця роботи, режиму праці.
Стаття 10. Право громадян на професійнудіяльність за кордоном
Громадяни мають право на професійну діяльність у період
тимчасового перебування за кордоном. Інтереси громадян Української РСР, які тимчасово працюють за
кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Українською РСР
та іншими державами.
Стаття 11. Право громадян на соціальнийзахист у сфері зайнятості
Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості
згідно із законодавством Української РСР про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають
право на одержання допомоги по безробіттю.
Стаття 12. Право оскарження дій працівниківслужби зайнятості
Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної
служби зайнятості у вищестоящий в порядку підлеглості орган або
до суду в порядку, встановленому законодавством.
Розділ III
РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 13. Регулювання зайнятості
1. З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній
громадянами зайнятості держава передбачає: заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на
раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності
трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва,
створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці
та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку
системи робочих місць; забезпечення прав і інтересів працівників, створення
сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про
зайнятість населення і працю; проведення аналітичних та наукових досліджень структури
економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу
робочої сили; регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині
залучення і використання іноземної робочої сили в Українській РСР
на основі квотування і ліцензування; сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих
місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному
виробництві. 2. На території Української РСР запроваджується державна
статистична звітність, яка відображає стан ринку праці та
становище в сфері зайнятості населення.
Стаття 14. Республіканська і територіальніпрограми зайнятості населення
1. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб
громадян у праці Радою Міністрів Української РСР і виконавчими
комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та
довгострокові республіканська і територіальні програми зайнятості
населення. 2. Республіканська і територіальні програми зайнятості
населення спрямовані на: а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки,
створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу
чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного
господарства; б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом
підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій
у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами
зайнятості; в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з
розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне
використання трудових ресурсів; г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків
безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують
соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на
ринку праці; д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної,
статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної
служби зайнятості; е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в
сільській місцевості.
Стаття 15. Добровільне переселення громадяні членів їх сімей
З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих
регіонів Української РСР розробляються заходи щодо сприяння
добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з
виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання
пільг цим громадянам визначається законодавством Української РСР
про порядок переселення сімей та організований набір робітників.
Стаття 16. Території пріоритетного розвитку
Рада Міністрів Української РСР визначає території, де
розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території
(насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття,
сільські та гірські райони) на певний період набувають статусу
територій пріоритетного розвитку. Підприємства, організації, установи, що створюють на
зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові
робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах,
визначених законодавством Української РСР та рішеннями місцевих
Рад народних депутатів.
Стаття 17. Координаційні комітети сприяннязайнятості
Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики
зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння
зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів
державного управління, власників підприємств або уповноважених
ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх
роботи визначаються представленими в них сторонами.
Стаття 18. Державна служба зайнятості
1. Для реалізації політики зайнятості населення і
забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території
Української РСР в порядку, що визначається Радою Міністрів УРСР,
створюється державна служба зайнятості, діяльність якої
здійснюється під керівництвом Міністерства праці Української РСР
і виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів. 2. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення,
надаються державною службою безплатно. 3. Діяльність державної служби зайнятості фінансується з
державного фонду сприяння зайнятості, передбаченого на ці цілі. 4. У складі державної служби зайнятості створюється
інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про
зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами,
установами й організаціями, незалежно від форм власності і
господарювання, фермерами та іншими роботодавцями. 5. Державна служба зайнятості звільняється від сплати
податків, а також митних та інших державних зборів, що вносяться
до бюджету. 6. Для сприяння у працевлаштуванні громадян Української РСР,
в тому числі на період тимчасового перебування за кордоном,
надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією, підвищенням
професійного рівня, та їх підготовки до роботи за новою професією
на підставі ліцензій, що видаються в установленому порядку, можуть
створюватись комерційні бюро, агентства та інші організації при
наявності в них сертифікату, виданого державною службою
зайнятості.
Стаття 19. Обов'язки і права державноїслужби зайнятості
1. Державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу,
інформує населення й державні органи управління про стан ринку
праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і
організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до
служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення
робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших
питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються
з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і
власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними
органам у підборі необхідних працівників; організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку
громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших
навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку
працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні
змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню та професійній оріентації
вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції
допомогу, в т. ч. і грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних
республіканської і територіальних програм зайнятості та заходів
щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття. 2. Державна служба зайнятості має право: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно
від форм власності, статистичні дані по наявність вакантних
робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх
вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію
про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші
заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних
депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ,
організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на
роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на
рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких
громадян для їх працевлаштування; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і
організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих
місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби
зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної
підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані
громадські роботи; укладати за дорученням підприємств, установ і організацій
всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні
з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою
вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді
на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств,
установ і організацій; розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами
фонду сприяння зайнятості; оплачувати вартість професійної підготовки осіб,
працевлаштування яких потребує здобуття нової професії
(спеціальності), а також установлювати їм на період навчання
стипендії у розмірах, передбачених законодавством Української РСР
про зайнятість населення; в установленому законодавством порядку подавати громадянам
допомогу по безробіттю та припиняти або скасовувати її; вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про
зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про
вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного
працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією
витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою. Розміри витрат та пільги по оподаткуванню, що компенсуються
або надаються підприємствам, установам, організаціям у випадках,
передбачених цим пунктом, відповідно до законодавства Української
РСР, визначаються рішеннями виконавчих комітетів місцевих Рад
народних депутатів за поданням координаційних комітетів сприяння
зайнятості.
Стаття 20. Участь підприємств, установ і організаційу реалізації державної політики зайнятості
1. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм
власності, їх службові особи сприяють проведенню державної
політики зайнятості на основі: додержання законодавства про працю, а також прийнятих
відповідно до нього умов договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і
підвищення кваліфікації працівників, а також професійного
перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштування визначеної місцевою Радою народних депутатів
кількості осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на
рівних умовах конкурувати на ринку праці.
( Пункт 2 статті 20 виключено на підставі Закону N 1993-XII
( 1993-12 ) від 18.12.91 )
2. Підприємствам, установам і організаціям, що використовують
понад встановлену квоту працю осіб, які потребують соціального
захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці,
відповідно до законодавства Української РСР надаються пільги по
податках та інших платежах у бюджет, які частково або повністю
компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу цих
категорій громадян. 3. Підприємства, установи і організації, розташовані на
території регіону, незалежно від відомчої підпорядкованості,
щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості
інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і
у триденний строк - про всіх прийнятих і звільнених працівників. 4. При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в
організації виробництва і праці підприємства, установи,
організації в письмовій формі повідомляють про це державну службу
зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування
професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, не
пізніш як за два місяці до вивільнення, а при реорганізації,
перепрофілюванні та ліквідації підприємств, установ, організацій -
за 6 місяців. У разі неподання цих даних стягується штраф у розмірі річної
заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти
зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і
використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та
соціального захисту вивільнюваних працівників. 5. Порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог
цієї статті з підприємств, установ і організацій встановлюються
законодавством Української РСР.
Стаття 21. Участь професійних спілок у здійсненнізаходів щодо сприяння зайнятості
1. Професійні спілки беруть участь у розробці державної
політики зайнятості, відповідних законодавчих актів Української
РСР і рішень місцевих Рад народних депутатів. 2. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення
захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються
колективним договором (угодою), республіканською та
територіальними угодами профспілок з органами державного
управління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно
до чинного законодавства. Професійні спілки, органи державного управління, власники
підприємств, установ і організацій проводять спільні консультації
з проблем зайнятості населення.
Стаття 22. Державний фонд сприяння зайнятості населення
1. Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється
для фінансування передбачених програмами зайнятості населення
заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання
вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх
працевлаштуванні та виплати допомоги по безробіттю; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття
підприємницькою діяльністю; створення і розвитку навчально-матеріальної бази,
інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації,
підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних
підприємств служби зайнятості; організації додаткових робочих місць в галузях народного
господарства; утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із
соціальним захистом права громадян республіки на працю. 2. Державний фонд сприяння зайнятості населення є самостійною
фінансовою системою і утворюється на республіканському та
місцевому рівнях за рахунок: асигнувань у розмірі не менше трьох процентів від обсягів
республіканського і місцевих бюджетів; обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які
займаються комерційною діяльністю), кооперативів, добровільних
внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших
надходжень; коштів служби зайнятості за надання платних послуг
підприємствам та організаціям. 3. Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості
є державна служба зайнятості. 4. Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення
затверджується Радою Міністрів Української РСР.
Стаття 23. Організація оплачуваних громадських робіт
1. Місцеві Ради народних депутатів за участю державної служби
зайнятості організують проведення оплачуваних громадських робіт
для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в
установах і організаціях комунальної власності і за договорами на
інших підприємствах, в установах і організаціях. 2. З особами, які бажають брати участь в громадських роботах,
укладається договір строком до двох місяців з правом його
продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх
працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання
договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні. 3. У разі закінчення встановленого строку виплати допомоги по
безробіттю громадянин має переважне право на здобуття іншої
професії (спеціальності) і участь в оплачуваних громадських
роботах на період - до надання йому підходящої роботи. 4. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах,
здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою
мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством
Української РСР, при якісному виконанні норм праці. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються
соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення,
виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. 5. Фінансування громадських робіт провадиться за рахунок
місцевого бюджету із залученням коштів державного фонду сприяння
зайнятості населення (в частині організації таких робіт для
безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця
робота виконується за договорами. 6. Положення про оплачувані громадські роботи затверджується
Радою Міністрів Української РСР.
Стаття 24. Професійна підготовка і перепідготовканезайнятих громадян
1. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і
перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі,
що шукають роботу, може провадитись у випадках: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у
громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю
роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією. 2. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і
перепідготовка громадян організуються державною службою зайнятості
за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в
установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості)
згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для
цього учбових центрах за рахунок коштів державного фонду сприяння
зайнятості населення.
Розділ IV
КОМПЕНСАЦІЇ ПРИ ВТРАТІ РОБОТИ
Стаття 25. Види компенсацій
Держава сприяє незайнятим громадянам у поновленні їх трудової
діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з
підприємств, установ, організацій; б) виплата стипендій в період професійної підготовки або
перепідготовки і включення цього періоду до загального і
безперервного трудового стажу; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному
громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб
похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його
утриманні.
Стаття 26. Особливі гарантії працівникам, які втратилироботу у зв'язку із змінами в організації
виробництва і праці
1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із
змінами в організації виробництва і праці, в тому числі
ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств,
установ, організацій, за умови їх реєстрації в службі зайнятості
протягом десяти календарних днів після звільнення як таких, що
шукають роботу, гарантується: а) збереження за попереднім місцем роботи на період
працевлаштування, але не більш як на три місяці, середньої
заробітної плати, з урахуванням місячної вихідної допомоги, та
безперервного трудового стажу. У випадках, коли трьохмісячний
строк минув і підходяща робота працівнику не була запропонована,
йому надається статус безробітного; б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 75
процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи
протягом наступних трьох місяців та 50 процентів протягом
наступних шести місяців, але не більше середньої заробітної плати,
що склалася в республіці; в) збереження на новому місці роботи, на весь період
професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої
заробітної плати за попереднім місцем роботи; г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до
встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які
мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення
необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових
умовах). 2. У разі відмови від двох пропозицій підходящої роботи
протягом трьох місяців така особа втрачає право на збереження
середньої заробітної плати до закінчення тримісячного періоду, а
виплата допомоги по безробіттю надається на підставі пункту "а"
статті 30. 3. Для підприємств, установ та організацій, що забезпечують
перенавчання вивільнених працівників у зв'язку із змінами в
організації виробництва та праці, при обчисленні податку з
прибутку сума балансового прибутку зменшується на розмір витрат,
пов'язаних з організацією професійної підготовки таких
працівників. Якщо протягом двох років, які передують вивільненню,
працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи
одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при
працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти
професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за
рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено
працівника. У разі необхідності державна служба зайнятості може
компенсувати підприємствам, установам та організаціям до 50
процентів витрат на організацію навчання прийнятих на роботу
громадян, вивільнених з інших підприємств, установ, організацій з
підстав, передбачених цією статтею. 4. Гарантії, встановлені пунктом 1 цієї статті, поширюються
також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на
виробництві або настання професійного захворювання, в результаті
чого потребують професійної підготовки, перепідготовки чи
підвищення кваліфікації.
Стаття 27. Розміри стипендій у період професійноїпідготовки та перепідготовки
1. Громадянам, які втратили роботу і заробіток (трудовий
доход), зареєстрованим у державній службі зайнятості як особи, що
шукають роботу, в період професійної підготовки і перепідготовки
виплачується стипендія у розмірі 75 процентів, а тим, хто не має
дітей або інших утриманців, - 50 процентів їх середньої заробітної
плати за останнім місцем роботи, але не нижче від встановленої
законодавством мінімальної заробітної плати. 2. Громадянам, які вперше шукають роботу, звільненим за
порушення трудової дисципліни, а також які тривалий час не
працюють і потребують професійної підготовки, підвищення
кваліфікації та перепідготовки, стипендія призначається не нижче
від розміру допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї
категорії населення.
Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю
1. Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані у
встановленому порядку безробітними, які не мають інших
передбачених чинним законодавством доходів, що перевищують розмір
мінімальної заробітної плати. 2. Допомога по безробіттю виплачується з одинадцятого дня
після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до
вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 місяців
протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку
(за 2 роки до настання права на повну пенсію) - до 18 місяців. У
перший рік допомога подається не більш як 6 місяців, другий - не
більш як 3 місяці, третій рік - залишок, не використаний за
попередні 2 роки. 3. Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після
тривалої (понад один рік) перерви, допомога по безробіттю
подається на умовах, передбачених пунктом 2 цієї статті, а для
осіб, які шукають роботу вперше, тривалість виплати допомоги
становить 6 місяців. 4. У період одержання допомоги безробітний зобов'язаний
сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій,
погоджених з державною службою зайнятості.
Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю
1. Громадянам, які мають право на одержання допомоги по
безробіттю, гарантується її виплата у розмірі: а) не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за
попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством
мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві,
в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що
передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12
тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути
вищим від середньої заробітної плати, що склалась у республіці. б) не нижче 75 процентів встановленої законодавством
мінімальної заробітної плати - в усіх інших випадках, включаючи
громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (понад один
рік) перерви. 2. Громадянам, які закінчили навчання у професійно-технічних,
середніх спеціальних і вищих навчальних закладах (очні форми
навчання) або завершили підготовку і перенавчання, а також
звільненим з дійсної військової служби в Збройних Силах,
прикордонних, внутрішніх, залізничних військ, органів державної
безпеки і внутрішніх справ, допомога по безробіттю подається у
розмірі не нижче мінімальної заробітної плати. 3. Розмір допомоги по безробіттю підлягає індексації в
установленому законодавством порядку. 4. У період одержання громадянином допомоги по безробіттю за
ним зберігається безперервний трудовий стаж. 5. Порядок подання допомоги по безробіттю визначається Радою
Міністрів Української РСР.
Стаття 30. Відкладення виплати допомоги по безробіттю
Виплата допомоги по безробіттю не здійснюється або її розмір
може бути зменшено органами державної служби зайнятості на строк
до 3 місяців у разі: а) відмови громадянина від двох пропозицій підходящої роботи; б) подання громадянину відповідно до діючого порядку вихідної
допомоги та інших виплат при вивільнюванні з підприємств, установ
і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію
втраченого заробітку; в) звільнення з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8
статті 40 і статті 41 Кодексу законів про працю Української РСР
(322-08 ); г) приховування від державної служби зайнятості відомостей
про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання
допомоги по безробіттю; д) порушення умов пункту 4 статті 28 цього Закону; е) спроби одержати чи одержання допомоги по безробіттю шляхом
порушення чинного законодавства; є) звільнення громадянина з останнього місця роботи за
власним бажанням без поважних причин.
Стаття 31. Матеріальна допомога
1. Членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а
також громадянам, які втратили право на допомогу по безробіттю у
зв'язку із закінченням установленого строку її виплати, подається
матеріальна й інша допомога (включаючи дотації за користування
житлом, комунальними послугами, громадським транспортом) у розмірі
50 процентів мінімальної заробітної плати у розрахунку на кожного
з них за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості
населення, а при його відсутності - асигнувань, що виділяються з
бюджету місцевих Рад народних депутатів або на підставі
колективних угод (договорів). 2. Умови подання матеріальної та іншої допомоги визначаються
Радою Міністрів Української РСР.
Стаття 32. Добровільне соціальне страхування зайнятості
1. Громадяни можуть укладати з органами державного
страхування договір на випадок втрати роботи. Порядок, періодичність та умови страхування визначаються
законодавством Української РСР. 2. Громадяни, які уклали такі договори, не втрачають права на
одержання допомоги по безробіттю або стипендії в період
професійної підготовки і перепідготовки.
Стаття 33. Додаткові гарантії громадянам Української РСР
Законодавством Української РСР можуть передбачатися за
рахунок бюджету республіки додаткові гарантії громадянам,
вивільнюваним з підприємств, що підлягають ліквідації у зв'язку із
здійсненням заходів щодо поліпшення екологічної обстановки або
внаслідок стихійного лиха.
Розділ V
КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 34. Органи, які здійснюють контроль
Контроль за додержанням законодавства Української РСР про
зайнятість населення здійснюється Радами народних депутатів,
відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та
професійними спілками.
Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавствапро зайнятість населення
Службові особи, винні у порушенні законодавства Української
РСР про зайнятість населення, притягуються у встановленому порядку
до відповідальності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 1 березня 1991 рокуN 803-XII
