br> З А К О НУКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про свободу совісті та релігійні організації
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 25, ст.283 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 988-XII ( 988-12 ) від 23.04.91, ВВР, 1991, N 25, ст.284 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2140-XII ( 2140-12 ) від 19.02.92, ВВР, 1992, N 20, ст.277
N 2295-XII ( 2295-12 ) від 23.04.92, ВВР, 1992, N 30, ст.418Декретом N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76 )
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Закону
Завданнями цього Закону є: гарантування права на свободу совісті громадянам Української
РСР та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції Української РСР
( 888-09 ), Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 )
та норм міжнародного права, визнаних Українською РСР, соціальної
справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів
громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і
суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо
релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі
і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей
незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
Стаття 2. Законодавство Української РСР про свободусовісті та релігійні організації
В Українській РСР усі правовідносини, пов'язані із свободою
совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються
законодавством Української РСР. Законодавство Української РСР про свободу совісті та
релігійні організації складається з цього Закону та інших
законодавчих актів Української РСР, виданих відповідно до нього.
Стаття 3. Право на свободу совісті
Кожному громадянину в Українській РСР гарантується право на
свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і
змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу
одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито
виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні
переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і
світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні
громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови
від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях,
релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають
право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних
переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання
підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони
громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також
прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають
міжнародним зобов'язанням Української РСР. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів
відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.
Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставленнядо релігії
Громадяни Української РСР є рівними перед законом і мають
рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального
і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В
офіційних документах ставлення громадянина до релігії не
вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих
чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії,
так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті
чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність,
встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися
від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного
обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках,
передбачених законодавством Української РСР.
Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій)від держави
В Українській РСР здійснення державної політики щодо релігії
і церкви належить виключно до відання Української РСР. Церква (релігійні організації) в Українській РСР відокремлена
від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних
організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і
світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують
релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань
та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції
та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не
суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону
діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність
будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є
рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень
однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо
інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському
житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями
засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності
політичних партій і не надають політичним партіям фінансової
підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не
ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до
цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному
житті нарівні з усіма громадянами. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність
інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати
ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших
віросповідань. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного
законодавства і правопорядку.
Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійнихорганізацій)
Державна система освіти в Українській РСР відокремлена від
церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до
різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх
ставлення до релігії. Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у
тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або
включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності
чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму. Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та
здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими,
вільно обираючи мову навчання. Релігійні організації мають право відповідно до своїх
внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і
дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в
інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать
або надаються у користування. Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники
зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги
до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших
віросповідань.
Р о з д і л II
РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР
Стаття 7. Релігійні організації
Релігійні організації в Українській РСР утворюються з метою
задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати
віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної
структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із
своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Українській РСР є релігійні
громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства,
місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а
також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних
організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами
(управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія
цього Закону не поширюється.
Стаття 8. Релігійна громада
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих
громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії
або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного
задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у
канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в
Українській РСР та за її межами релігійним центрам (управлінням) і
вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної
громади не є обов'язковим.
Стаття 9. Релігійні управління і центри
Релігійні управління і центри діють на підставі своїх
статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому
статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за
межами Української РСР, можуть керуватись у своїй діяльності
настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується
законодавство Української РСР. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними
управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за
межами Української РСР, регулюються відповідно до домовленостей
між ними і державними органами.
Стаття 10. Монастирі, релігійні братства і місії
Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх
зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі,
релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на
підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку,
встановленому статтею 14 цього Закону. Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у
порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних
громад, з реєстрацією їх статутів (положень).
Стаття 11. Духовні навчальні заклади
Релігійні управління і центри відповідно до своїх
зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні
навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів
інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні
заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що
реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних
навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо
відстрочення проходження військової служби, оподаткування,
включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах,
встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Стаття 12. Статути (положення) релігійних організацій
Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до
цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає
реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на
загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах,
конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити
відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність
і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі
релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств,
засобів масової інформації, інших релігійних організацій,
створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення)
релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі
припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з
особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен
суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують
інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають
реєстрації в державних органах.
Стаття 13. Релігійна організація - юридична особа
Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту
реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами
і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого
статуту (положення).
Стаття 14. Реєстрація статутів (положень) релігійнихорганізацій
Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної
особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили
її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення)
на реєстрацію до виконавчого комітету обласної, Київської і
Севастопольської міських Рад народних депутатів, а у Кримській
АРСР - до Уряду Кримської АРСР. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства,
місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут
(положення) до державного органу Української РСР у справах
релігій. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає
заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає
відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово
повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію
статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок
виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів, а також
спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів
(положень) релігійних організацій приймається у тримісячний
термін. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття
рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій
може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним
процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій
підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і
реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту
(положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники
релігійної організації.
Стаття 15. Відмова в реєстрації статуту (положення)релігійної організації
У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може
бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність
суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення)
релігійної організації із зазначенням підстав відмови
повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це
рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому
цивільним процесуальним законодавством Української РСР.
Стаття 16. Припинення діяльності релігійної організації
Діяльність релігійної організації може бути припинено у
зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або
ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації
здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація
статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних
організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього
Закону. У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною
особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів
Української РСР її діяльність може бути припинено також за
рішенням суду.
Р о з д і л III
МАЙНОВИЙ СТАН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Стаття 17. Користування майном, яке є власністю держави,громадських організацій або громадян
Релігійні організації мають право використовувати для своїх
потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах
державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність,
передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у
безоплатне користування або повертаються у власність релігійних
організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних,
Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в
Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР. Якщо культова будівля передається в користування двом чи
більше релігійним громадам за їх згодою, то з кожною громадою
укладається окремий договір, в якому передбачається порядок і
черговість користування нею. Культова будівля та інше майно, які становлять історичну,
художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним
організаціям і використовуються ними з додержанням установлених
правил охорони і використання пам'яток історії та культури. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових
будівель і майна у власність чи безоплатне користування
розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це
заявників. Релігійні організації мають переважне право на передачу їм
культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для
обслуговування цих будівель. Володіння і користування землею релігійні організації
здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом Української
РСР ( 561-12 ) та іншими законодавчими актами Української РСР. Договори про надання в користування релігійним організаціям
культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або
припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним
законодавством Української РСР. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення
культового майна не допускається. Рішення державних органів з питань володіння та користування
культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в
порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом
Української РСР ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ). ( Частина десята
статті 17 в редакції Закону N 2295-12 від 23.04.92 )
Стаття 18. Власність релігійних організацій
Релігійні організації володіють, користуються і
розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі,
предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного
призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для
забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно,
придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване
громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане
на інших підставах, передбачених законом. У власності релігійних організацій може бути також майно, що
знаходиться за межами Української РСР. Релігійні організації мають право звертатися за добровільними
фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи
релігійних організацій, не оподатковуються. Релігійні організації не мають права проводити примусове
обкладання віруючих. Право власності релігійних організацій охороняється законом.
Стаття 19. Виробнича і господарська діяльність релігійнихорганізацій
Релігійні організації у порядку, визначеному чинним
законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань
засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі,
реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші
підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати,
лікарні тощо), які мають право юридичної особи. ( Дію частини другої статті 19 зупинено в частині звільнення
від оподаткування прибутку згідно з Декретом N 12-92 від
26.12.92 ) Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи
підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до
чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для
підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які
використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються. Будівництво культових та інших будівель релігійними
організаціями здійснюється в порядку, встановленому чинним
законодавством для об'єктів цивільного призначення. Реставрація і ремонт культових будівель - пам'яток історії та
культури здійснюються з додержанням установлених правил охорони і
використання пам'яток історії та культури.
Стаття 20. Розпорядження майном релігійних організацій,що припинили свою діяльність
У разі припинення діяльності релігійної організації майнові
питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного
законодавства. Після припинення діяльності релігійних організацій майно,
надане їм у користування державними, громадськими організаціями
або громадянами, повертається його колишньому власнику. На майно культового призначення, що належить релігійним
організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями
кредиторів. При відсутності правонаступників майно релігійної
організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність
держави. У разі припинення діяльності релігійної організації у зв'язку
з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів Української
РСР майно, що перебуває в її власності, за винятком культового,
може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно
передається іншим релігійним організаціям.
Р о з д і л IV
ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАДЯН,ПОВ'ЯЗАНІ ЗІ СВОБОДОЮ ВІРОСПОВІДАННЯ
Стаття 21. Релігійні обряди і церемонії
Релігійні організації мають право засновувати і утримувати
вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також
місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії
безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій
території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій,
на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах
і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на
підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою
адміністрації. Командування військових частин надає можливість
військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні
релігійних обрядів. Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях,
будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього
ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання
громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних
організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере
участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння,
обряду або церемонії. В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди,
церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу виконавчого
комітету відповідної місцевої Ради народних депутатів. Клопотання
про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів
до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії
чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.
Стаття 22. Література і предмети релігійного призначення
Громадяни та релігійні організації мають право на придбання,
володіння і використання релігійної літератури мовою на свій
вибір, а також інших предметів й матеріалів релігійного
призначення. Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати,
імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення,
релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного
змісту. Релігійні організації користуються виключним правом
заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і
виробництва предметів культового призначення.
Стаття 23. Добродійна і культурно-освітня діяльністьрелігійних організацій
При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства,
братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення
добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури
та іншої культурно-освітньої діяльності. Вони можуть мати свої
статути, що реєструються в порядку, встановленому для громадських
об'єднань. Релігійні організації мають право здійснювати добродійну
діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські
фонди. Суми витрат на цю мету оподаткуванню не підлягають.
Стаття 24. Міжнародні зв'язки та контакти релігійнихорганізацій і віруючих
Релігійні організації і віруючі, одноосібно або разом з
іншими, мають право встановлювати і підтримувати міжнародні
зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для
паломництва, участі в зборах та релігійних заходах. Учасники цих контактів і заходів можуть в порядку,
встановленому чинним законодавством, придбавати, одержувати і
везти з собою релігійну літературу та інші інформаційні матеріали
релігійного змісту. Релігійні організації можуть направляти громадян за кордон
для навчання в духовних навчальних закладах і приймати з цією
метою іноземних громадян.
Р о з д і л V
ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХТА НА ЇХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Стаття 25. Трудові правовідносини у релігійних організаціях
Релігійна організація має право приймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною
організацією та працівником і визначаються трудовим договором,
який укладається у письмовій формі. Релігійна організація зобов'язана в установленому порядку
зареєструвати трудовий договір. У такому ж порядку реєструються документи, що визначають
умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб,
які працюють у релігійній організації на виборних посадах. Громадяни, які працюють у релігійній організації за трудовим
договором, можуть бути членами профспілки.
Стаття 26. Трудові права громадян, які працюютьу релігійних організаціях
На громадян, які працюють у релігійних організаціях за
трудовим договором, поширюється законодавство про працю нарівні з
робітниками і службовцями державних і громадських підприємств,
установ і організацій. Оподаткування одержуваних від роботи у релігійних
організаціях доходів громадян, включаючи священнослужителів,
церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійних організаціях
на виборних посадах, здійснюється за ставками, встановленими для
робітників і службовців державних підприємств, установ та
організацій.
Стаття 27. Трудові правовідносини громадян на підприємствахі в закладах релігійних організацій
На громадян, які працюють на всіх підприємствах, заснованих
релігійними організаціями, а також у створених ними добродійних
закладах, поширюються законодавство про працю, порядок
оподаткування, соціального страхування і соціального забезпечення
робітників і службовців державних і громадських підприємств,
установ і організацій.
Стаття 28. Соціальне забезпечення і соціальне страхуваннягромадян, які працюють у релігійних організаціях
Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, включаючи
священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у
релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають
соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню нарівні з
робітниками та службовцями державних і громадських підприємств,
установ і організацій. З цією метою релігійні організації, їх підприємства і заклади
вносять до фонду державного соціального страхування і пенсійного
фонду відрахування в порядку і розмірах, що встановлюються для
громадських організацій, їх підприємств і установ. Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях,
державна пенсія призначається і виплачується на загальних
підставах відповідно до чинного законодавства.
Р о з д і л VI
ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Стаття 29. Державний контроль за додержанням законодавствапро свободу совісті та релігійні організації
Державний контроль за додержанням законодавства Української
РСР про свободу совісті та релігійні організації здійснюють
місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети.
Стаття 30. Державний орган Української РСР у справах релігій
Державний орган Української РСР у справах релігій покликаний
забезпечувати проведення державної політики щодо релігій і церкви.
З цією метою він: на прохання релігійних організацій сприяє досягненню
домовленості з державними органами та подає необхідну допомогу у
питаннях, що потребують вирішення цих органів; сприяє зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними
організаціями різних віросповідань; здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних
організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а
також змін і доповнень до них; подає консультативну допомогу виконавчим комітетам місцевих
Рад народних депутатів у застосуванні законодавства про свободу
совісті та релігійні організації; здійснює контакти і координаційні зв'язки з відповідними
органами інших держав; сприяє участі релігійних організацій у міжнародних релігійних
рухах, форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними
центрами й зарубіжними релігійними організаціями; забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю представників
релігійних організацій та відповідних спеціалістів. Державний орган Української РСР у справах релігії утворюється
Кабінетом Міністрів Української РСР.
( Частина статті 30 втратила чинність на підставі Закону
N 2140-12 від 19.02.92 )
Стаття 31. Відповідальність за порушення законодавства просвободу совісті та релігійні організації
Службові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства
про свободу совісті та релігійні організації, несуть
відповідальність, встановлену законодавством Української РСР.
Стаття 32. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Українська
РСР, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство
про свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються
правила міжнародного договору.
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 23 квітня 1991 рокуN 987-XII
