ПРЕЗИДІЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

                            22.07.1991
 

                             (Витяг)

     Д. пред'явив позов до В.  про  стягнення  1124  крб.  Позивач
зазначав,   що   внаслідок  зіткнення  належного  йому  автомобіля
ВАЗ-2101,  яким  керував  його  зять  Т.,  і  автомобіля  ЗАЗ-968,
належного  відповідачу,  яким  керував останній,  пошкоджено його,
позивача,  автомобіль.  Збитки становлять 1124 крб. Посилаючись на
це, він просив зобов'язати відповідача відшкодувати їх.

     Справа судом розглядалась неодноразово.

     Останнім рішенням  Тернопільського  міського  народного суду,
залишеним  без  зміни  ухвалою  судової  колегії   Тернопільського
обласного суду, в позові відмовлено.

     Президія Тернопільського    обласного   суду,   задовольняючи
протест заступника Голови Верховного Суду України, у постанові про
скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий
розгляд вказала на таке.

     При відмовленні у позові суд,  виходячи з  постанови  слідчих
органів про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю
в діях водіїв складу злочину,  послався на те,  що ні позивач,  ні
відповідач  не допустили порушення правил дорожнього руху,  аварія
трапилась через складні погодні умови:  йшов мокрий  сніг,  дорога
була мокрою.  Оскільки вини сторін не встановлено,  кожна з них не
повинна відшкодовувати збитки іншій.

     Проте цей висновок зроблено без всебічного з'ясування дійсних
обставин справи і належної оцінки доказів.

     Відповідно до  ст.  15  ЦПК  (  1501-06 ) наявність постанови
слідчих органів про відсутність у діях водіїв  складу  злочину  не
звільняє суд, що розглядає справу про цивільноправові наслідки цих
дій,  від обов'язку вжити всіх  передбачених  законом  заходів  до
всебічного,  повного  і  об'єктивного  з'ясування дійсних обставин
справи, прав і обов'язків сторін.

     Допитаний судом свідок А.  (працівник міліції) показав, що на
своєму автомобілі  він  рухався на відстані 80-90 м за автомобілем
відповідача і бачив,  як на  спуску  автомобіль  останнього  стало
заносити,  він  не  справився  з  управлінням  і став виїжджати на
зустрічну  полосу  руху.  Назустріч  їхав  Т.,  який,  намагаючись
уникнути  зіткнення,  відвертав  автомобіль  вправо,  але  воно  в
зв'язку з виїздом позивача на зустрічну полосу  відбулось.  Свідок
вважав,  що  це  трапилось тому,  що відповідач не був досвідченим
водієм. Відхиляючи показання свідка А., суд послався на те, що він
не  є  очевидцем  цієї транспортної події.  Однак це не відповідає
дійсним обставинам справи.

     Правильність постанови  слідчих   органів   про   відмову   в
порушенні  кримінальної справи,  якою суд обгрунтував висновок про
відсутність  вини  відповідача,  викликає  сумнів.   У   постанові
зазначено,  що В.,  рухаючись в складних дорожніх умовах, допустив
виїзд на зустрічну полосу руху,  що і є причиною автоаварії. Пункт
9.6 Правил дорожнього руху зобов'язує водія вжити всіх заходів для
уникнення аварії,  знизити швидкість аж до зупинення транспортного
засобу ( 1306-2001-п ). Невжиття таких заходів є порушенням правил
дорожнього руху.

     З врахуванням цього суду  необхідно  було  перед  відповідним
прокурором  поставити питання про перевірку правильності висновків
слідчих органів.  Судова колегія обласного суду не звернула  уваги
на зазначене і залишила рішення без зміни.  За таких обставин слід
було більш повно і всебічно з'ясувати  обставини  даної  дорожньої
події.

 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.