З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про запобігання захворюванню на синдром набутогоімунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення
{ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 11, ст.152 }
{ Вводиться в дію Постановою ВР
N 1973-XII ( 1973-12 ) від 12.12.91, ВВР, 1992, N 11, ст.153 }
{ В редакції Закону
N 155/98-ВР від 03.03.98, ВВР, 1998, N 35, ст.235 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2776-III ( 2776-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 6, ст.41
N 1257-VI ( 1257-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.514 }
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна
інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини
(ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів
профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.
Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні
створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці,
спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що
зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав
і законних інтересів громадян та суспільства.
Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань
держави в галузі охорони здоров'я населення.
Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та
рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я визначає
порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на
запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та відповідні заходи
соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у
такому значенні:
ВІЛ-інфекція - захворювання, викликане вірусом імунодефіциту
людини (ВІЛ);
ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлено вірус
імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як
особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на
СНІД;
СНІД (синдром набутого імунодефіциту людини) - кінцева стадія
ВІЛ-інфекції;
хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними
проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом
імунодефіциту людини.
Стаття 2. Державна політика у сфері боротьби із захворюванням
на СНІД реалізується шляхом організації виконання цього Закону,
інших нормативно-правових актів України, а також розробкою,
фінансовим та матеріальним забезпеченням реалізації відповідних
загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що
передбачають систему заходів щодо профілактики поширення
ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну
підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і
прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного
співробітництва у цій сфері.
Стаття 3. Якщо міжнародним договором України, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено
інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються
норми міжнародного договору.
Стаття 4. Держава гарантує: забезпечення постійного епідеміологічного контролю за
поширенням ВІЛ-інфекції на території України; доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою
виявлення ВІЛ-інфекції (далі - медичного огляду), в тому числі
анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної
допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для
обстежуваної особи та персоналу, який його проводить; регулярне та повне інформування населення, в тому числі через
засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі
ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для
запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню; включення до навчальних програм середніх,
професійно-технічних та вищих закладів освіти спеціальної тематики
з питань профілактики захворювання на СНІД; забезпечення доступності для населення засобів профілактики,
що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції
статевим шляхом; забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб,
які вживають наркотичні засоби шляхом ін'єкції, зокрема створенням
умов для заміни використаних ін'єкційних голок і шприців на
стерильні; обов'язкове тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції крові
(її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших
біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що
використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях; сприяння діяльності, спрямованій на формування у населення
стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення
високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін'єкційному способі
вживання наркотичних засобів; соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів
їхніх сімей і медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із
захворюванням на СНІД, а також подання ВІЛ-інфікованим і хворим на
СНІД усіх видів медичної допомоги в порядку, визначеному цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами; безпеку лікувально-діагностичного процесу пацієнтам та
медичному персоналу в державних закладах охорони здоров'я,
державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою цього
процесу в закладах охорони здоров'я усіх форм власності, а також
за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню
ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні
громадянам косметичних, перукарських та інших послуг, пов'язаних
із порушенням цілості шкіри чи слизових оболонок; сприяння благодійній діяльності, спрямованій на профілактику
розповсюдження ВІЛ-інфекції, боротьбу зі СНІДом та соціальний
захист населення.
Стаття 5. Фінансування загальнодержавної, регіональних та
місцевих програм з профілактики захворювання на СНІД та
соціального захисту ВІЛ-інфікованих здійснюється відповідно за
рахунок: коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів цільових фондів; благодійних внесків; інших джерел фінансування, не заборонених законами України.
Стаття 6. Заходи щодо боротьби із захворюванням на СНІД у
межах своєї компетенції розробляють і здійснюють відповідні
центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, а також підприємства, установи та організації усіх
форм власності.
У здійсненні заходів щодо боротьби із захворюванням на СНІД
можуть брати участь об'єднання громадян (у тому числі міжнародні),
а також приватні особи (включаючи іноземців), які займаються
благодійною діяльністю.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади, на який покладається управління та міжвідомча координація у
сфері боротьби із захворюванням на СНІД, є Міністерство охорони
здоров'я України.
Розділ II
УМОВИ І ПОРЯДОК МЕДИЧНОГО ОГЛЯДУ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД,
ПОДАННЯ ЇМ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО
НАГЛЯДУ ЗА НИМИ
УМОВИ І ПОРЯДОК МЕДИЧНОГО ОГЛЯДУ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД,
ПОДАННЯ ЇМ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО
НАГЛЯДУ ЗА НИМИ
Стаття 7. Громадяни України, іноземці та особи без
громадянства, які постійно проживають або на законних підставах
тимчасово перебувають на території України, мають право на: медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом
імунодефіциту людини; одержання офіційного висновку про результати такого медичного
огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання
розповсюдженню ВІЛ-інфекції.
Право проведення медичного огляду та видачі офіційних
висновків про його результати надається лише державним і
комунальним закладам охорони здоров'я, що мають відповідно
обладнані спеціальні лабораторії, акредитовані у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Медичний огляд проводиться добровільно.
Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб,
визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може
проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників,
які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.
Медичний огляд громадян України, іноземців та осіб без
громадянства, які постійно проживають на території України або
яким надано статус біженців, здійснюється безоплатно. Порядок
оплати медичного огляду інших категорій іноземців визначається
законодавством та відповідними міжнародними договорами України.
Особа, яка пройшла медичний огляд, має право на повторний
огляд у будь-який час у тому ж або, за своїм вибором, в іншому
акредитованому в установленому порядку закладі охорони здоров'я.
Стаття 8. За бажанням особи, яка звернулася до закладу
охорони здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може
бути проведено анонімно.
Відомості про результати медичного огляду, наявність чи
відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є
конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких
відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у
випадках, передбачених законами України, також законним
представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам
прокуратури, слідства, дізнання та суду.
Стаття 9. Особі, в якої за даними медичного огляду виявлено
ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони
здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог цього
Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно
ВІЛ-інфікованому повідомляється про необхідність дотримання
профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження
ВІЛ-інфекції, про гарантії дотримання прав і свобод
ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за
завідоме поставлення в небезпеку зараження та зараження інших осіб
вірусом імунодефіциту людини.
У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18
років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку
недієздатними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому
проведено медичний огляд, повідомляє про це батьків або інших
законних представників зазначених осіб. Порядок повідомлення обстеженим особам про результати
медичного огляду та видачі їм відповідних офіційних висновків
встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 10. Обов'язковому лабораторному дослідженню на
наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від
донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин,
клітин, тканин та органів людини. Переливання крові (її компонентів), а також використання
інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях
дозволяється лише після обов'язкового лабораторного дослідження
крові донорів на ВІЛ-інфекцію. З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через донорську
кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке
медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини.
{ Статтю 10 доповнено частиною згідно із Законом N 2776-III
( 2776-14 ) від 15.11.2001 } У разі, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним
засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а
належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою
хворого або його законного представника допускається переливання
крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням швидких тестів.
Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного
представника отримати неможливо, рішення про переливання такої
крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості
скликання консиліуму - лікарем, який подає медичну допомогу. Факт
переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням
швидких тестів, та згода хворого або його законного представника
на проведення такого медичного втручання обов'язково письмово
посвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї
крові терміново надсилається для відповідного лабораторного
дослідження. { Частина статті 10 в редакції Закону N 2776-III
( 2776-14 ) від 15.11.2001 }
Стаття 11. Дипломатичні представництва та консульські
установи України видають візу на в'їзд в Україну іноземцям та
особам без громадянства, які прибувають в Україну на строк понад
три місяці, за умови пред'явлення ними документа про відсутність у
них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами
України. Вимоги до зазначеного документа встановлюються Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 12. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян
України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно
проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на
території України, а також медичний нагляд за зазначеними особами
забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони
здоров'я, визначені Міністерством охорони здоров'я України.
Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян
та медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням
принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод
людини, визначених законами та міжнародними договорами України.
Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД
громадянам України, іноземцям та особам без громадянства
здійснюється на загальних підставах у порядку, встановленому
законодавством та відповідними міжнародними договорами України.
Стаття 13. Правила медичного огляду з метою виявлення
ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного
нагляду за такими особами затверджуються Кабінетом Міністрів
України.
Розділ III
НАСЛІДКИ ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА ОБОВ'ЯЗКИВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ
НАСЛІДКИ ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА ОБОВ'ЯЗКИВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ
Стаття 14. У разі одержання від закладу охорони здоров'я
інформації про зараження вірусом імунодефіциту людини і
попередження про необхідність дотримання профілактичних заходів з
метою запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції та про кримінальну
відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження або
зараження іншої особи (осіб), ВІЛ-інфіковані зобов'язані письмово
засвідчити факт одержання зазначеної інформації та попередження.
Стаття 15. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи зобов'язані:
вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції,
запропонованих закладами охорони здоров'я згідно з частиною першою
статті 9 цього Закону;
повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах до
виявлення факту інфікованості, про можливість їх зараження;
відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших
біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у
медичній практиці.
Стаття 16. ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці, а також
особи без громадянства, які не виконують запропонованих закладами
охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення
розповсюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу
здоров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України в
порядку, встановленому Законом України "Про правовий статус
іноземців" ( 3929-12 ).
Розділ IV
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ІНФІКОВАНИХ ВІРУСОМІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ, ХВОРИХ НА СНІД ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ІНФІКОВАНИХ ВІРУСОМІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ, ХВОРИХ НА СНІД ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
Стаття 17. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України
користуються всіма правами та свободами, передбаченими
Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими
актами України.
Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на: відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке
мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження
цих осіб вірусом імунодефіциту людини; безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування
будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої
профілактики та на психосоціальну підтримку; безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку
за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на
лікування; користування ізольованою жилою кімнатою.
Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у випробуваннях
медичних засобів і методів, науковому вивченні або навчальному
процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки
за їх згодою.
Використання крові та інших біологічних матеріалів
ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень
провадиться лише за їх згодою і передбачає компенсацію в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 18. Забороняється відмова у прийнятті до лікувальних
закладів, у поданні медичної допомоги, ущемлення інших прав осіб
на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД, а
також ущемлення прав їх рідних і близьких на цій підставі.
Стаття 19. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують
права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних і близьких,
можуть бути оскаржені до суду.
Стаття 20. Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося
внаслідок виконання медичних маніпуляцій, мають право на
відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров'ю шкоди за
рахунок винної особи.
{ Частину другу статті 20 виключено на підставі Закону
N 2776-III ( 2776-14 ) від 15.11.2001 }
Стаття 21. Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту
людини або хворих на СНІД, та особи, які їх заміняють, мають право
на: спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років
із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по
тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою
дитиною; збереження за одним із батьків у разі звільнення його з
роботи у зв'язку з доглядом за дитиною віком до 16 років
безперервного трудового стажу для нарахування допомоги по
тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу до
досягнення дитиною зазначеного віку; одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для
них час до досягнення дітьми 16 років. { Статтю 21 доповнено
абзацом четвертим згідно із Законом N 1257-VI ( 1257-17 ) від
14.04.2009 }
{ Статтю 22 виключено на підставі Закону N 1257-VI
( 1257-17 ) від 14.04.2009 }
Стаття 23. Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом
імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна
державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 24. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД іноземці та особи
без громадянства, які постійно проживають чи на законних підставах
тимчасово перебувають на території України, мають право на
соціальний захист у порядку та обсягах, визначених законодавством
України та відповідними міжнародними договорами України.
Розділ V
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ІНШИХОСІБ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ
З РИЗИКОМ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ІНШИХОСІБ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ
З РИЗИКОМ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ
Стаття 25. Зараження вірусом імунодефіциту людини медичних і
фармацевтичних працівників при виконанні ними професійних
обов'язків належить до професійних захворювань.
Стаття 26. Працівники, зайняті поданням медичної допомоги
населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з
проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для
діагностики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу,
підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок власника
(уповноваженого ним органу) закладу охорони здоров'я на випадок
інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними
службових обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим
інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком
ВІЛ-інфекції. Категорії працівників, які підлягають обов'язковому
страхуванню, та порядок страхування ( 1642-98-п ) встановлюються
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 27. Медичні працівники, які були заражені вірусом
імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання
професійних обов'язків, мають право на щорічне безкоштовне
одержання путівки для санаторно-курортного лікування в
спеціалізованих оздоровчих закладах міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких
належать відповідні медичні служби, а також право на щорічну
відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням
її у літній або інший зручний для них час.
Стаття 28. Медичні працівники, які були заражені вірусом
імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання
професійних обов'язків, мають право на першочергове поліпшення
житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 29. Працівникам, зайнятим поданням медичної допомоги
особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на
СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових
досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом
біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики
СНІДу, встановлюється доплата до заробітної плати, надається право
на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову
відпустку в порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 30. Власник (уповноважений ним орган) закладу охорони
здоров'я, персонал якого проводить діагностичні дослідження на
ВІЛ-інфекцію, подає лікувальну допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим
на СНІД, а також контактує з кров'ю та іншими матеріалами від
інфікованих осіб, зобов'язаний забезпечити працівників необхідними
засобами захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими
Кабінетом Міністрів України, а також умови для проходження за
бажанням таких працівників медичних оглядів з метою виявлення
зараження ВІЛ-інфекцією. При проведенні робіт, зазначених у частині першій цієї
статті, працівники, виконання професійних обов'язків яких
пов'язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини,
зобов'язані користуватися відповідними засобами захисту.
Розділ VI
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВАУ СФЕРІ БОРОТЬБИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМ НА СНІД
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВАУ СФЕРІ БОРОТЬБИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМ НА СНІД
Стаття 31. Відмова особі у реалізації її права на проведення
медичного огляду з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту
людини, проведення такого огляду без попередньої згоди особи, яка
обстежується, неналежне виконання медичними та фармацевтичними
працівниками або працівниками інших сфер своїх професійних
обов'язків, що призвело до зараження іншої особи (або кількох
осіб) вірусом імунодефіциту людини, відмова в поданні медичної
допомоги ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД, а також розголошення
відомостей про проведення медичного огляду та його результати
медичними працівниками та працівниками органів, зазначених у
частині другій статті 8, тягне за собою відповідальність,
встановлену законом України.
Стаття 32. Завідоме поставлення в небезпеку зараження чи
зараження іншої особи (або кількох осіб) вірусом імунодефіциту
людини особою, яка знала про наявність у неї ВІЛ-інфекції, тягне
за собою кримінальну відповідальність. Винна в цьому особа
відшкодовує також витрати, що виникли у зв'язку з поданням
зараженій особі медичної та соціальної допомоги, у порядку,
встановленому законом України.
Стаття 33. Відшкодування збитків, завданих здоров'ю осіб,
інфікованих вірусом імунодефіциту людини з вини медичних
працівників або внаслідок незабезпечення безпечних умов праці
власниками (уповноваженими ними органами) закладів охорони
здоров'я, підприємств, установ, організацій, виконання
працівниками яких своїх службових обов'язків пов'язане з ризиком
інфікування вірусом імунодефіциту людини, здійснюється за рахунок
винної особи в порядку, встановленому законодавством України.
Розділ VII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 34. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування.
До приведення законів України, інших нормативно-правових
актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у
частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України протягом двох місяців: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законів України у відповідність з цим Законом; привести у відповідність з цим Законом свої
нормативно-правові акти; відповідно до компетенції забезпечити прийняття
нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади України їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 12 грудня 1991 рокуN 1972-XII
