З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 21, ст.296 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2133-XII ( 2133-12 ) від 18.02.92, ВВР, 1992, N 21, ст.297 )
( Із змінами, внесеними згідно з Декретом
N 49-93 від 12.05.93, ВВР, 1993, N 27, ст.291Законом N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85 )
Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження
монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за
додержанням норм антимонопольного законодавства.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цього Закону вживаються такі терміни: товар - продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а
також цінні папери), призначений для реалізації; ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї
споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне
становище; органи влади і управління - органи державного управління,
місцеві органи влади і управління, органи управління громадських
організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні
та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах
повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих
органами державного управління; конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні
дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови
реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів,
яких потребує споживач; монопольне становище - домінуюче становище підприємця, яке
дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями
обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним
визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного
товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету
України може визначатися монопольним становище підприємця, частка
якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється підприємцем, що
займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження
конкуренції і порушення прав споживача; монопольна діяльність - дії (бездіяльність) підприємця
(підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного
підприємця (групи підприємців) у виробництві та реалізації
товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і управління,
спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення
конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи
господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне
становище на ринку.
Стаття 2. Застосування Закону
1. Закон застосовується до відносин, в яких беруть участь
підприємці. 2. Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав
на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків,
передбачених цим Законом. ( Пункт 2 статті 2 в редакції Закону
N 75/95-ВР від 28.02.95 ) 3. Закони України можуть передбачати особливості регулювання
відносин, пов'язаних з монопольною діяльністю і недобросовісною
конкуренцією на фінансових ринках і ринках цінних паперів,
порівняно з цим Законом. 4. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере
участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить
цей Закон, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ II
ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ.НЕПРАВОМІРНІ УГОДИ. ДИСКРИМІНАЦІЯ ПІДПРИЄМЦІВ
( Дію статті 3 зупинено згідно з Декретом N 49-93 від 12.05.93 )
Стаття 3. Визначення монопольного становища
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного
призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів
тощо) визначається в межах території України. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і
послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його
територіальними управліннями в межах адміністративної області або
автономії (район, населений пункт).
Стаття 4. Зловживання монопольним становищем на ринку
Зловживаннями монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в
нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до
предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного
контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з
обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку
чи встановлення монопольних цін; часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі
товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту
з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення
монопольних цін; інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу
з ринку) інших підприємців; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої
товари, що обмежують права окремих споживачів.
Стаття 5. Неправомірні угоди між підприємцями
Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди
(погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок,
надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом
товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом
споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації; усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців,
покупців, інших підприємців.
Стаття 6. Дискримінація підприємців органами владиі управління
1. Дискримінацією підприємців органами влади і управління
визнається: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також
встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на
виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; примушування підприємців до пріоритетного укладення
договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що
призводить до монопольного становища на ринку; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону
республіки в інший; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які
ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що
призводить до монополізації ринку певного товару; обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації
товарів; встановлення заборон чи обмежень відносно окремих
підприємців або груп підприємців. 2. Дискримінацією підприємців визнається також укладення між
органами влади і управління угод, створення структур державного
управління або наділення існуючих міністерств, державних
комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для
провадження дій, передбачених пунктом 1 цієї статті. 3. Законодавчими актами України можуть бути встановлені
винятки із положень цієї статті з метою забезпечення національної
безпеки, оборони, суспільних інтересів.
Розділ III
НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
Стаття 7. Недобросовісна конкуренція
Недобросовісною конкуренцією визнається: неправомірне використання фірмового найменування, знака для
товарів і послуг або будь-якого маркірування товару, а також
неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення,
імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця,
самовільне використання його імені; ( Абзац другий статті 7 в
редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 ) умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які
можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам
іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а
також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій
репутації або майну іншого підприємця.
Розділ IV
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМАНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 8. Державна політика у сфері обмеження монополізмув підприємницькій діяльності
1. Державна політика у сфері обмеження монополізму в
підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо
демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,
інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які
сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це
органами влади і управління. 2. Демонополізація економіки України забезпечується згідно із
спеціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної
програми Уряду України, яка щорічно затверджується Верховною Радою
України. 3. Державний контроль за дотриманням антимонопольного
законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання
монопольним становищем та недобросовісної конкуренції здійснюється
Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.
Стаття 9. Антимонопольний комітет України
1. Антимонопольний комітет України утворюється Верховною
Радою України. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України
підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України. Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має
печатку із зображенням Державного герба України та своїм
найменуванням. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови
Антимонопольного комітету України та десяти державних
уповноважених, які призначаються Верховною Радою України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні
управління, повноваження яких визначаються Комітетом у межах своєї
компетенції. Структура, штатний розпис і фонд оплати працівників
Антимонопольного комітету України затверджуються його Головою в
межах установлених асигнувань за погодженням з Президією Верховної
Ради України. Державним уповноваженим може бути громадянин України, який
досяг 30 років, має вищу, як правило, юридичну чи економічну
освіту, стаж роботи за фахом не менше 5 років протягом останніх 10
років. 2. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України
керується цим Законом, іншими законодавчими актами України, а
також Положенням про Антимонопольний комітет України, яке
затверджується Верховною Радою України.
Стаття 10. Державні уповноважені Антимонопольногокомітету України
1. Державні уповноважені призначаються строком на 7 років. 2. Державні уповноважені можуть призначатися не більше двох
строків підряд. 3. Державний уповноважений, призначений замість вибулого,
одержує повноваження тільки на строк, що не закінчився для того
державного уповноваженого, якого він заміщує. 4. Державних уповноважених може бути достроково звільнено з
посади рішенням Верховної Ради України у випадках порушення
законодавства чи зловживання своїм службовим становищем.
Стаття 11. Повноваження Антимонопольного комітету України
З метою підтримки підприємництва та розвитку конкуренції
Антимонопольний комітет України має право: визначати монопольне становище підприємців на товарному
ринку, в тому числі межі цього ринку; ( Абзац другий статті 11 в
редакції Декрету N 49-93 від 12.05.93 ) давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження
про припинення порушень антимонопольного законодавства та про
відновлення початкового становища, про примусовий поділ
монопольних утворень, припинення неправомірних угод між
підприємцями; давати органам управління обов'язкові для виконання
розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними
неправомірних актів, про припинення порушень і укладених ними
угод, що суперечать антимонопольному законодавству; здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при
створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а
також при придбанні часток (акцій, паїв), що можуть призвести до
монопольного становища підприємця на ринку; вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції
щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної
діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного
законодавства; приймати розпорядження про накладення штрафів у випадках,
передбачених статтею 19 цього Закону; звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами до
підприємців у зв'язку з порушенням ними антимонопольного
законодавства; давати рекомендації органам влади і управління щодо
проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і
конкуренції; здійснювати дії з метою контролю за дотриманням
антимонопольного законодавства.
Стаття 12. Розпорядження Антимонопольного комітету України
Антимонопольний комітет України і його територіальні
управління в межах своїх повноважень приймають обов'язкові для
виконання розпорядження.
Стаття 13. Право доступу до інформації
1. Державні уповноважені Антимонопольного комітету України
мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади і
управління, а також будь-яких підприємців з питань дотримання
антимонопольного законодавства. 2. Підприємці, органи влади і управління та їх посадові особи
зобов'язані на вимогу державних уповноважених Антимонопольного
комітету України подавати документи, письмові та усні пояснення,
іншу інформацію, необхідну для здійснення Антимонопольним
комітетом України і його територіальними управліннями завдань,
передбачених цим Законом. 3. Відомості, які одержані Антимонопольним комітетом України
і його територіальними управліннями і становлять комерційну
таємницю, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням відомостей, що становлять
комерційну таємницю, підлягають відшкодуванню в повному обсязі
Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок
державного бюджету.
Стаття 14. Контроль за створенням, реорганізацією(злиттям, приєднанням), ліквідацією
монопольних утворень
З метою запобігання монопольному становищу окремих
підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його
територіальні управління здійснюють попередні дії щодо державного
контролю за реорганізацією (злиттям, приєднанням) підприємств,
створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та
інших об'єднань підприємств, перетворенням органів управління в
зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією
(злиттям, приєднанням) і ліквідацією господарських товариств.
Стаття 15. Контроль за придбанням часток (акцій, паїв)у статутному фонді господарських товариств
Підприємець може придбавати контрольний пакет акцій (проста
більшість голосів) акціонерного товариства, яке займає монопольне
становище, за умови повідомлення про це у місячний строк
Антимонопольного комітету України і його територіальних управлінь. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли
підприємець придбаває частки (паї) в іншому господарському
товаристві, яке займає монопольне становище.
Стаття 16. Примусовий поділ монопольних утворень
1. У випадках, коли підприємці зловживають монопольним
становищем на ринку, Антимонопольний комітет України і його
територіальні управління мають право прийняти розпорядження про
примусовий поділ монопольних утворень. 2. Примусовий поділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних
одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств,
структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка
внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції
підприємства (об'єднання тощо) становить менше 30 відсотків. 3. Розпорядження Антимонопольного комітету України і його
територіальних управлінь про примусовий поділ підприємств
(об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановлений строк, який не
може бути менше шести місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому
поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного
становища цього утворення на ринку.
Стаття 17. Науково-консультативна рада Антимонопольногокомітету України
Для розробки напрямів діяльності та організації роботи
Антимонопольного комітету України, методології і методики
здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства,
підготовки пропозицій щодо його застосування та удосконалення, а
також з інших питань утворюється Науково-консультативна рада
Антимонопольного комітету України. Науково-консультативна рада є дорадчим органом
Антимонопольного комітету України. Склад Науково-консультативної ради і положення про неї
затверджуються Антимонопольним комітетом України.
Стаття 18. Утримання Антимонопольного комітету України
Кошти на утримання Антимонопольного комітету України
виділяються безпосередньо із державного бюджету. Розмір цих коштів
щорічно встановлюється Верховною Радою України при затвердженні
державного бюджету.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯАНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 19. Накладання штрафів на підприємців
Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом
України за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень
Антимонопольного комітету України про припинення порушень
антимонопольного законодавства, відновлення початкового становища
або зміну угод, що суперечать цьому Закону, - у розмірі від
п'ятдесяти тисяч карбованців до п'ятисот тисяч карбованців; вчинення дій, передбачених абзацом другим цієї статті,
повторно протягом трьох років - у розмірі до трьох мільйонів
карбованців; неподання, несвоєчасне подання інформації Антимонопольному
комітету України і його територіальним управлінням або подання
завідомо недостовірних даних - у розмірі від п'ятдесяти тисяч
карбованців до ста тисяч карбованців.
Стаття 20. Штрафи на посадових осіб
Посадові особи органів влади і управління, а також керівники
(розпорядники кредитів) підприємств (об'єднань, господарських
товариств тощо) несуть адміністративну відповідальність у вигляді
штрафу за: неподання, несвоєчасне подання інформації Антимонопольному
комітету України і його територіальним управлінням або подання
завідомо недостовірної інформації - у розмірі до десяти тисяч
карбованців; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання розпоряджень
Антимонопольного комітету України і його територіальних управлінь
- у розмірі від п'яти тисяч карбованців до десяти тисяч
карбованців. Зазначені штрафи стягуються в судовому порядку до державного
бюджету.
Стаття 21. Вилучення незаконно одержаного прибутку
Прибуток, незаконно одержаний суб'єктами підприємницької
діяльності в результаті порушення статей 4, 5 і 7 цього Закону,
стягується судом чи арбітражним судом до державного бюджету.
Стаття 22. Відшкодування збитків, заподіяних зловживанняммонопольним становищем та недобросовісною
конкуренцією
Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем та
недобросовісною конкуренцією, підлягають відшкодуванню за позовами
заінтересованих осіб у порядку, передбаченому цивільним
законодавством України.
Розділ VI
РОЗГЛЯД СПРАВ АНТИМОНОПОЛЬНИМ КОМІТЕТОМУКРАЇНИ І ОСКАРЖЕННЯ ЙОГО РОЗПОРЯДЖЕНЬ
Стаття 23. Розгляд справ про порушення антимонопольногозаконодавства
Антимонопольний комітет України та його територіальні
управління в межах своєї компетенції розглядають факти порушення
антимонопольного законодавства і за результатами розгляду
приймають розпорядження. Порядок розгляду справ визначається Положенням про
Антимонопольний комітет України.
Стаття 24. Порядок оскарження розпоряджень Антимонопольногокомітету України
1. У випадках незгоди з розпорядженнями Антимонопольного
комітету України і його територіальних управлінь підприємці,
органи влади і управління та інші заінтересовані особи мають право
звернутися до суду, арбітражного суду з заявою про скасування чи
зміну повністю або частково розпоряджень Антимонопольного комітету
України і його територіальних управлінь. 2. Подання заяви не зупиняє виконання розпоряджень на час
розгляду справи в суді чи арбітражному суді, якщо судом чи
арбітражним судом не винесено рішення про припинення дії вказаних
актів. 3. Збитки, заподіяні неправомірними розпорядженнями
Антимонопольного комітету України і його територіальних управлінь,
відшкодовуються за рахунок державного бюджету незалежно від вини
конкретних посадових осіб Антимонопольного комітету України і його
територіальних управлінь.
Стаття 25. Порядок виконання розпоряджень Антимонопольногокомітету України
1. Розпорядження Антимонопольного комітету України і його
територіальних управлінь підлягають виконанню у передбачені цими
розпорядженнями строки. 2. Підприємці, на яких Антимонопольним комітетом України
накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання
розпорядження про накладення штрафу. 3. У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет
України стягує його у безспірному порядку. 4. За заявою підприємця, на якого накладено штраф,
Антимонопольний комітет України має право відстрочити сплату
штрафу.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 18 лютого 1992 рокуN 2132-XII
