br> З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про ветеринарну медицину
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 36, ст.531 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2499-XII ( 2499-12 ) від 25.06.92, ВВР, 1992, N 36, ст.532 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277 )
( В редакції Закону
N 566/96-ВР від 05.12.96, ВВР, 1997, N 7, ст. 56 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 -
редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності
Законом про Державний бюджет України на 2000 рік
N 1459-III ( 1459-14 ) від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 13, ст.102
N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10
N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38
N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92 )
Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та
фінансові основи ветеринарної медицини, вимоги щодо
ветеринарно-санітарної безпеки продуктів тваринництва та охорони
довкілля. Він визначає повноваження державних органів, права та
обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян у сфері
забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя,
карантину тварин, встановлює порядок здійснення державного
ветеринарного контролю.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів і понять
У цьому Законі терміни і поняття вживаються в такому
значенні: ветеринарна медицина - галузь, що охоплює систему наук про
хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування,
визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного
походження та діяльність, спрямовану на збереження здоров'я і
продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей
від хвороб, спільних для тварин і людей; ветеринарне та епізоотичне благополуччя - оптимальні умови
для життя тварин, що запобігають захворюваності та шкідливому
впливові факторів довкілля на їх здоров'я, продуктивність,
забезпечують профілактику хвороб, у тому числі спільних для тварин
і людей; ветеринарно-санітарна експертиза - комплекс діагностичних і
спеціальних досліджень щодо визначення якості продуктів та
сировини тваринного та рослинного походження, що призначаються для
харчування людей, годівлі тварин і подальшої переробки; готові харчові продукти тваринного походження - консерви
м'ясні, м'ясо-рослинні та рибні, сири, масло вершкове, маргарин,
жири, сухе молоко, продукти дитячого харчування, ковбасні вироби,
м'ясні концентрати тощо; засоби ветеринарної медицини - призначені для ветеринарної
діяльності матеріали, обладнання, прилади, інструменти, спеціальні
автомобілі тощо; засоби захисту тварин - імунобіологічні, біологічні,
рослинні, хімічні, хіміко-фармацевтичні та інші ветеринарні
препарати; епізоотія - поширення заразних захворювань тварин за відносно
короткий проміжок часу на значній території, що характеризується
безперервністю епізоотичного процесу; карантин профілактичний - заходи щодо запобігання занесенню
заразних захворювань, що передбачають ізольоване утримання та
проведення діагностичних досліджень тварин, яких завозять у
господарство; карантин тварин - правовий режим діяльності органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію
спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин, що допускає
встановлення передбачених цим Законом тимчасових обмежень у
здійсненні прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них
додаткових обов'язків; карантинний ветеринарно-міліцейський пост - тимчасовий
об'єкт, що виставляється на кордоні карантинної зони відповідно до
рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії з метою
локалізації та недопущення поширення інфекції; карантинні хвороби тварин - особливо небезпечні заразні
захворювання тварин, що можуть завдати значної шкоди здоров'ю
тварин і погіршити якість харчових продуктів або сировини
тваринного походження; корми рослинного походження - зерно фуражне, комбікорми,
кормові суміші, макуха, шроти, коренеплоди, бульбоплоди, сіно,
сінаж, солома тощо; корми тваринного походження - борошно м'ясне, рибне, кров'яне
та кісткове, сухі, комбіновані та живі корми для риби тощо; кормові добавки - білки, амінокислоти, вітаміни, мікро- та
макроелементи, ферментні препарати, кормові дріжджі, жири тощо; продукти тваринного походження - м'ясо і м'ясопродукти,
молоко і молокопродукти, яйця, яєчний порошок, меланж,
рибопродукти, мед та інші продукти бджільництва тощо; сировина тваринного походження - шкіра, вовна, волос, щетина,
хутро, пух, пір'я, залози внутрішньої секреції, їх виділення,
кишки, роги, копита, кістки, кокони шовковичного черв'яка, яєчна
маса для переробки, тваринні жири, легені, печінка, інші м'якушеві
субпродукти, жовч, кров, вощина тощо; спеціалісти ветеринарної медицини - лікарі та фельдшери
ветеринарної медицини, які здійснюють діагностичні, профілактичні,
оздоровчі, лікувальні роботи у тваринництві, ветеринарно-санітарну
експертизу тваринницької та рослинницької продукції або надають
інші ветеринарні послуги; тварини - сільськогосподарські, домашні, зоопаркові,
лабораторні, дикі, циркові тварини та хутрові звірі, домашня і
дика птиця, бджоли, риба, жаби, молюски, раки, шовкопряди, інші
представники фауни та біологічні об'єкти - ембріони, інкубаційні
яйця, запліднена ікра, зиготи, сперма тощо; фармакопея - збірник загальних вимог до засобів захисту
тварин та методів контролю за їх якостю; штами мікроорганізмів - генетично однорідні популяції
мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними
морфологічними ознаками і біологічними властивостями.
Стаття 2. Законодавство про ветеринарну медицину
В основу законодавства про ветеринарну медицину покладено
Конституцію України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, інші
нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти, видані Державним департаментом
ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства і
продовольства України (далі - Державний департамент ветеринарної
медицини) в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання
всіма державними органами, а також підприємствами, установами,
організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форм
власності, посадовими особами та громадянами.
Стаття 3. Основні завдання ветеринарної медицини
Основними завданнями ветеринарної медицини є:
охорона території України від занесення з територій інших
держав або з карантинної зони збудників карантинних хвороб тварин;
профілактика, діагностика та лікування інфекційних,
інвазійних і незаразних хвороб тварин;
контроль за випуском для реалізації доброякісних у
ветеринарному відношенні продуктів і сировини тваринного
походження;
захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;
контроль за переміщенням, експортом та імпортом тварин,
продуктів і сировини тваринного походження, ветеринарних
препаратів, кормів і кормових добавок;
ветеринарно-санітарна експертиза продуктів і сировини
тваринного походження, а на ринках - також і продуктів рослинного
походження, що призначаються для харчування людей, годівлі тварин
і подальшої переробки;
контроль за якістю засобів захисту тварин, засобів
ветеринарної медицини та кормових добавок;
бактеріологічний, радіологічний і токсикологічний контроль
продуктів тваринного і рослинного походження на ринках,
м'ясокомбінатах, у холодильниках та на базах заготівлі, зберігання
і реалізації продуктів тощо;
здійснення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів і
сировини тваринного і рослинного походження, тварин, кормів,
преміксів, що призначаються для харчування людей, годівлі тварин і
подальшої переробки, засобів захисту тварин у разі їх експорту та
імпорту;
сприяння підготовці спеціалістів ветеринарної медицини;
контроль за додержанням юридичними та фізичними особами
ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист довкілля;
сприяння впровадженню в практику досягнень ветеринарної науки
і передового досвіду.
Органи управління ветеринарної медицини проводять свою
діяльність у взаємодії з органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями та громадянами.
Розділ II
ВЕТЕРИНАРНА ПРАКТИКА. ПІДГОТОВКА ТА СТАТУС СПЕЦІАЛІСТІВВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 4. Ветеринарна практика
Юридичні або фізичні особи можуть займатися підприємницькою
ветеринарною практикою за умови отримання спеціального дозволу
(ліцензії), що видається в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають
необхідну кваліфікацію, можуть займатися ветеринарною практикою на
території України відповідно до законодавства.
При закладах державної ветеринарної медицини можуть
створюватися госпрозрахункові об'єднання спеціалістів ветеринарної
медицини, що надають ветеринарні послуги на договірній основі.
Стаття 5. Кваліфікація спеціалістів ветеринарної медицини
Випускникам ветеринарних закладів освіти відповідно до Закону
України "Про освіту" ( 1060-12 ) присвоюється кваліфікація,
одержання якої, залежно від рівня та обсягу освіти, забезпечують:
молодшого спеціаліста ветеринарної медицини (фельдшера
ветеринарної медицини) - технікуми, училища, інші вищі заклади
освіти першого рівня акредитації;
лікаря ветеринарної медицини, магістра - вищі заклади освіти
третього і четвертого рівнів акредитації.
Підготовка спеціалістів ветеринарної медицини проводиться
лише за стаціонарною формою навчання і, як правило, за рахунок
Державного бюджету України.
Стаття 6. Наукові ступені, вчені звання
Наукові ступені кандидата і доктора ветеринарних наук, учені
звання старшого наукового співробітника, доцента, професора
відповідно присуджуються та присвоюються згідно з законодавством.
Спеціалістам ветеринарної медицини, які мають почесне звання,
кваліфікацію магістра, науковий ступінь кандидата або доктора наук
і які працюють за фахом на державному підприємстві, в установі чи
організації, встановлюється грошова надбавка до посадового окладу
в розмірі відповідно 10, 15, 25 і 50 відсотків.
Стаття 7. Підвищення кваліфікації, післядипломне навчання таатестація спеціалістів ветеринарної медицини
Підвищення кваліфікації та післядипломне навчання
спеціалістів ветеринарної медицини здійснюються:
лікарів ветеринарної медицини, магістрів - в інститутах
післядипломної освіти та на факультетах ветеринарної медицини
вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації;
фельдшерів ветеринарної медицини - у ветеринарних і
сільськогосподарських технікумах, училищах, вищих закладах освіти
першого і другого рівнів акредитації;
кандидатів, докторів ветеринарної медицини - на відповідних
кафедрах закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації
та у відділах науково-дослідних інститутів.
Плата за післядипломне навчання спеціалістів державної
ветеринарної медицини під час підвищення кваліфікації провадиться
за рахунок роботодавця; спеціалістів, що працюють на
підприємницьких засадах, - за їх власний рахунок.
Періодичність підвищення кваліфікації спеціалістів
ветеринарної медицини - не рідше одного разу на 5 років.
Спеціалісти ветеринарної медицини підлягають атестації у
порядку, встановленому законодавством. За результатами атестації
визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його
кваліфікації, категорійність, установлюється відповідна заробітна
плата.
Стаття 8. Соціальний і правовий захист спеціалістівветеринарної медицини
Спеціалісти ветеринарної медицини за власним вибором на
одному із сільськогосподарських підприємств у зоні обслуговування
мають право на приватизацію майна на умовах, передбачених для
членів трудового колективу підприємства, що приватизується.
Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи,
організації усіх форм власності забезпечують створення
спеціалістам ветеринарної медицини належних виробничих та житлових
умов, їх медичне та транспортне обслуговування.
На спеціалістів ветеринарної медицини поширюється
законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне
страхування. На спеціалістів, яким у встановленому порядку надано
повноваження державних інспекторів ветеринарної медицини,
поширюється дія Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
Спеціалісти ветеринарної медицини підлягають обов'язковому
страхуванню на випадок каліцтва або професійного захворювання,
одержаних при виконанні службових обов'язків, при боротьбі з
антропозоонозними захворюваннями та при безпосередніх маніпуляціях
із тваринами за рахунок позабюджетних надходжень.
У разі такого каліцтва або професійного захворювання
спеціалістам ветеринарної медицини виплачується одноразова грошова
допомога в розмірі від трирічної до п'ятирічної заробітної плати
залежно від ступеня втрати працездатності.
( Дію частини шостої статті 8 зупинено на 2002 рік згідно із
Законом N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001 ) ( Дію частини
шостої статті 8 зупинено на 2001 рік згідно із Законом N 2120-III
( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) Спеціалістам ветеринарної медицини,
які проживають і працюють за спеціальністю у сільській місцевості,
селищах міського типу, відповідно до законодавства надається право
на безплатне користування житлом, опаленням та освітленням,
пільгове кредитування на обзаведення господарством, на будівництво
індивідуальних жилих будинків, придбання худоби. Ці права
зберігаються за спеціалістами ветеринарної медицини -
пенсіонерами, які працювали в сільській місцевості і проживали
там.
Спеціалісти ветеринарної медицини для виконання службових
обов'язків забезпечуються спеціальними службовими транспортними
засобами. У разі використання спеціалістами особистого
автомобільного транспорту в службових цілях їм виплачується
грошова компенсація у встановлених розмірах.
Посадові оклади працівників установ державної ветеринарної
медицини, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну
службу" ( 3723-12 ), встановлюються на рівні середнього посадового
окладу спеціалістів медичних установ; їм виплачуються надбавки за
кваліфікаційну категорію, шкідливі умови праці, роботу в
позаурочний час у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів
України.
За час роботи у вогнищах інфекційних хвороб тварин, перелік
яких установлюється Кабінетом Міністрів України, посадові оклади
виплачуються в подвійному розмірі.
Питання правового та соціального захисту, матеріального та
соціального забезпечення спеціалістів ветеринарної медицини, які є
військовослужбовцями або працівниками ветеринарної медицини
Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у
справах охорони державного кордону України, Служби безпеки
України, регулюються відповідними нормативно-правовими актами.
( Частина десята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000 )
Стаття 9. Заохочення спеціалістів ветеринарної медицини
Моральне та матеріальне заохочення спеціалістів ветеринарної
медицини здійснюється відповідно до законодавства.
За високу професійну майстерність спеціалісти ветеринарної
медицини можуть бути удостоєні в установленому порядку почесних
звань "Заслужений лікар ветеринарної медицини України" чи
"Заслужений працівник ветеринарної медицини України".
Розділ III
СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 10. Система державної ветеринарної медицини
Система державної ветеринарної медицини включає:
Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства
сільського господарства і продовольства України з підпорядкованими
йому управлінням державної ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим; обласними, Київським та Севастопольським міськими
управліннями державної ветеринарної медицини; Центральною
державною лабораторією ветеринарної медицини; зональними
спеціалізованими державними лабораторіями ветеринарної медицини по
хворобах тварин; міжобласними спеціалізованими державними
лабораторіями ветеринарної медицини по хворобах птиці; корпорацією
"Укрветзоопромпостач"; державним підприємством по ветеринарному і
зоотехнічному забезпеченню тваринництва "Укрветпромпостач";
асоціацією "Украгробіовет"; підприємствами по виробництву засобів
захисту тварин та засобів ветеринарної медицини; Державним
науково-дослідним контрольним інститутом ветеринарних препаратів і
кормових добавок, іншими науково-дослідними установами;
регіональними службами державного ветеринарного контролю на
державному кордоні та транспорті; підрозділами ветеринарної
міліції із забезпечення карантинних ветеринарних заходів тощо;
управління державної ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські
управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм
відповідно республіканським, обласними та міськими державними
закладами ветеринарної медицини, обласними госпрозрахунковими
ветеринарно-санітарними загонами, районними та міськими
управліннями державної ветеринарної медицини, обласними державними
лабораторіями ветеринарної медицини, обласними державними
підприємствами "Ветзоопромпостач", підрозділами відомчої
ветеринарної міліції із забезпечення карантинних ветеринарних
заходів;
районні управління державної ветеринарної медицини з
підпорядкованими їм районними державними підприємствами
(лікарнями), дільничними лікарнями, дільницями, пунктами
ветеринарної медицини, районними державними лабораторіями
ветеринарної медицини та державними лабораторіями
ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;
міські управління державної ветеринарної медицини з
підпорядкованими їм міськими державними підприємствами
(лікарнями), дільничними лікарнями, дільницями державної
ветеринарної медицини, державними лабораторіями ветеринарної
медицини, державними лабораторіями ветеринарно-санітарної
експертизи на ринках;
регіональні служби державного ветеринарного контролю на
державному кордоні та транспорті з підпорядкованими їм
прикордонними та транспортними пунктами державного ветеринарного
контролю.
Організаційна структура і штатна чисельність підприємств,
установ та організацій державної ветеринарної медицини
визначаються відповідно Державним департаментом ветеринарної
медицини, управлінням державної ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими
управліннями державної ветеринарної медицини, а міністерств та
інших центральних органів виконавчої влади - начальником служби
ветеринарної медицини відповідного міністерства або іншого
центрального органу виконавчої влади за погодженням з Державним
департаментом ветеринарної медицини.
Реорганізація, створення нових закладів, підприємств,
установ, організацій, управлінь державної ветеринарної медицини
проводяться в межах коштів, виділених на утримання системи
державної ветеринарної медицини.
Управління державної ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, в областях, містах і районах організаційно
входять до складу Уряду Автономної Республіки Крим, відповідних
державних адміністрацій, підпорядковуються вищестоящим органам
державної ветеринарної медицини у питаннях, що належать до їх
компетенції, як місцеві органи Державного департаменту
ветеринарної медицини.
Стаття 11. Державні органи управління ветеринарною медициною
Управління ветеринарною медициною здійснює Державний
департамент ветеринарної медицини, який підпорядковується
безпосередньо Міністру сільського господарства і продовольства
України. Департамент є юридичною особою. Очолює його Головний
державний інспектор ветеринарної медицини України - голова
департаменту. Голова Державного департаменту ветеринарної медицини
та його заступники призначаються на посади Кабінетом Міністрів
України.
Спеціалістам ветеринарної медицини Державного департаменту
ветеринарної медицини, управління державної ветеринарної медицини
Автономної Республіки Крим, управлінь державної ветеринарної
медицини областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст
надаються повноваження державних інспекторів ветеринарної
медицини.
Керівництво ветеринарною медициною в Автономній Республіці
Крим здійснює управління державної ветеринарної медицини
Автономної Республіки Крим. Управління очолює головний державний
інспектор ветеринарної медицини - начальник управління, який
призначається на посаду Державним департаментом ветеринарної
медицини за погодженням з Урядом Автономної Республіки Крим.
Керівництво ветеринарною медициною в областях, містах Києві
та Севастополі здійснюють відповідно обласні, Київське та
Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.
Обласні, Київське та Севастопольське міські управління очолюють
головні державні інспектори ветеринарної медицини - начальники
управлінь, які призначаються на посади Державним департаментом
ветеринарної медицини за погодженням з обласною, Київською та
Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах
здійснюють відповідно районні, міські управління державної
ветеринарної медицини. Управління очолюють головні державні
інспектори ветеринарної медицини - начальники управлінь, які
призначаються на посади начальником управління державної
ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласного
управління державної ветеринарної медицини за погодженням із
відповідними місцевими державними адміністраціями.
Регіональні служби державного ветеринарного контролю на
державному кордоні та транспорті очолюють начальники, які
призначаються на посади Державним департаментом ветеринарної
медицини.
Керівники державних органів управління ветеринарної медицини
Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, регіональних
служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні та
транспорті Державного департаменту ветеринарної медицини, інших
установ державної ветеринарної медицини є одночасно головними
державними інспекторами ветеринарної медицини відповідно
Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, регіональних
служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні та
транспортних установ.
Заступники керівників державних органів управління
ветеринарної медицини за посадою є заступниками відповідно
головних державних інспекторів ветеринарної медицини.
Розділ IV
КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 12. Компетенція органів управління державноїветеринарної медицини
До компетенції органів управління державної ветеринарної
медицини належить: контроль, координація та організація заходів щодо
профілактики, діагностики, лікування та ліквідації інфекційних,
інвазійних і незаразних хвороб тварин;
оцінка епізоотичної ситуації та видача обов'язкових до
виконання розпоряджень щодо здійснення профілактики і ліквідації
заразних хвороб, дератизації, дезинфекції та інших заходів;
контроль за виробництвом доброякісних у ветеринарному і
санітарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження;
здійснення на ринках ветеринарно-санітарної експертизи
продуктів і сировини тваринного і рослинного походження;
організація разом з органами охорони здоров'я захисту
населення від хвороб, спільних для людей і тварин, та здійснення
взаємного обміну інформацією про зазначені хвороби;
контроль за охороною території України від занесення з
територій інших країн інфекційних хвороб тварин; перевірка
ветеринарного стану тварин, продуктів, сировини тваринного
походження і кормів під час експорту-імпорту;
оцінка ветеринарно-санітарного стану м'ясо- і
молокопереробних підприємств, боєнь, цехів, тваринницьких ферм,
ярмарків, ринків, складських приміщень для зберігання сировини і
продуктів тваринного походження, кормів і засобів їх
транспортування;
аналіз причин захворювання на заразні та незаразні хвороби і
падежу тварин та птиці, розроблення рекомендацій їх профілактики;
виключне право на проведення ветеринарно-санітарної
експертизи м'яса і продуктів забою на м'ясокомбінатах, бойнях, у
цехах та на інших переробних підприємствах і ринках;
ветеринарно-санітарний та екологічний контроль за харчовими
продуктами тваринного і рослинного походження;
відбір зразків сировини і матеріалів, а також продуктів
(продукції), що виробляються чи реалізуються, для проведення
відповідних досліджень. Порядок відбору зразків визначається
Кабінетом Міністрів України;
контроль і координація діяльності відомчої служби
ветеринарної медицини і спеціалістів ветеринарної медицини;
видача органам страхування висновків на тварин, вимушено
забитих або загиблих;
експертиза проектів планування та будівництва тваринницьких
ферм, будівель, підприємств по забою і переробці тварин і сировини
тваринного походження; участь у роботі робочих і державних комісій
з прийняття в експлуатацію збудованих тваринницьких об'єктів,
підприємств по забою і переробці тварин і сировини тваринного
походження; проектів відведення земельних ділянок для всіх видів
зазначеного будівництва і забору води для тварин;
заборона експлуатації або тимчасове припинення діяльності
тваринницьких об'єктів, підприємств по забою і переробці тварин та
сировини тваринного походження у разі порушення ветеринарних норм
і правил;
проведення лабораторно-клінічних (вірусологічних,
бактеріологічних, хіміко-токсикологічних, патологоанатомічних,
гістологічних, паразитологічних, радіологічних та інших)
досліджень з метою діагностики хвороб тварин, оцінки продуктів та
сировини тваринного походження, кормів і води.
До виключної компетенції Державного департаменту ветеринарної
медицини належить: реєстрація засобів захисту тварин та кормових добавок, видача
висновків щодо застосування засобів ветеринарної медицини та
затвердження нормативно-технічних документів щодо їх виробництва і
застосування;
ведення Державної реєстраційної книги засобів захисту тварин;
здійснення контролю за виробництвом і використанням засобів
захисту тварин, кормових добавок, оцінка їх впливу на здоров'я
тварин, якість продуктів і сировини тваринного походження;
встановлення норм виробничого навантаження спеціалістів
ветеринарної медицини;
затвердження ветеринарно-санітарних правил та інших
нормативних актів з питань ветеринарної медицини;
оперативний перерозподіл коштів, що виділяються з державного
бюджету на проведення протиепізоотичних заходів, між органами та
установами системи державної ветеринарної медицини;
повідомлення Міжнародному епізоотичному бюро про встановлення
карантину тварин, про його термін та про зняття;
встановлення обмежень або заборони на експорт чи імпорт
тварин, харчових продуктів та сировини тваринного походження,
сільгосппродуктів із окремих країн або регіонів у зв'язку з
виникненням особливо небезпечних хвороб тварин, у тому числі
спільних для тварин і людей;
представлення інтересів ветеринарної медицини України в межах
повноважень, наданих йому Кабінетом Міністрів України відповідно
до законодавства.
Стаття 13. Служби ветеринарної медицини міністерств, іншихорганів виконавчої влади
Служби ветеринарної медицини міністерств, інших органів
виконавчої влади з питань ветеринарної медицини організують та
проводять свою роботу відповідно до цього Закону і функціонально
підпорядковуються Державному департаменту ветеринарної медицини.
Керівники служб ветеринарної медицини міністерств, інших
органів виконавчої влади призначаються на посади і звільняються з
них за погодженням з Головним державним інспектором ветеринарної
медицини України.
В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі керівники служб ветеринарної медицини міністерств,
інших органів виконавчої влади призначаються на посади і
звільняються з них за погодженням з начальниками управлінь
ветеринарної медицини відповідно Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя.
Служби ветеринарної медицини міністерств, інших органів
виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються за
погодженням з Державним департаментом ветеринарної медицини.
Стаття 14. Підрозділи ветеринарної міліції із забезпеченнякарантинних ветеринарних заходів
Підрозділ ветеринарної міліції із забезпечення карантинних
ветеринарних заходів при Державному департаменті ветеринарної
медицини та відповідні відділення при управліннях державної
ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим і областей
створюються для подання практичної допомоги органам управління
державної ветеринарної медицини в організації та здійсненні
охоронно-карантинних заходів щодо профілактики, локалізації та
ліквідації карантинних хвороб тварин і комплектуються виключно
лікарями ветеринарної медицини.
Підрозділ ветеринарної міліції із забезпечення карантинних
ветеринарних заходів підпорядковується безпосередньо Головному
державному інспектору ветеринарної медицини України - заступнику
голови Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при
Кабінеті Міністрів України, а відділення в Автономній Республіці
Крим та областях - головним державним інспекторам ветеринарної
медицини - заступникам відповідних державних надзвичайних комісій.
Підрозділи ветеринарної міліції із забезпечення карантинних
ветеринарних заходів фінансуються за рахунок відповідних бюджетних
асигнувань, що виділяються Державному департаменту ветеринарної
медицини, управлінню ветеринарної медицини Автономної Республіки
Крим, управлінням ветеринарної медицини областей на здійснення
протиепізоотичних заходів.
Положення про підрозділи ветеринарної міліції із забезпечення
карантинних ветеринарних заходів затверджує Кабінет Міністрів
України.
Стаття 15. Повноваження обласних, Київської таСевастопольської міських, районних державних
адміністрацій, виконавчих органів органів
місцевого самоврядування в галузі ветеринарної
медицини
До повноважень обласних, Київської та Севастопольської
міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів
органів місцевого самоврядування в галузі ветеринарної медицини
відповідно до законодавства належать: організація контролю за санітарним станом довкілля в зоні
діяльності тваринницьких ферм, комплексів, підприємств по
переробці продукції та сировини тваринного походження;
забезпечення заходів щодо запобігання інфекційним
захворюванням тварин, епізоотіям та їх ліквідації, вжиття заходів
щодо зменшення втрат поголів'я худоби від хвороб, падежу та
зниження якості тваринницької продукції;
затвердження програм здійснення обов'язкових
протиепізоотичних, лікувально-профілактичних,
ветеринарно-санітарних заходів у тваринництві та забезпечення
фінансування реалізації цих програм.
Місцеві державні адміністрації сприяють створенню і розвитку
підприємств по виробництву засобів, призначених для ветеринарної
медицини, ремонту і придбанню запасних частин, пально-мастильних
матеріалів і автотранспортних засобів для органів управління,
установ і спеціалістів державної ветеринарної медицини та служб
ветеринарної медицини міністерств, інших органів виконавчої влади.
Стаття 16. Громадські організації, які діють у галузіветеринарної медицини
З метою захисту своїх законних прав та інтересів спеціалісти
ветеринарної медицини мають право об'єднуватися на добровільних
засадах у громадські організації.
Розділ V
ДЕРЖАВНИЙ ВЕТЕРИНАРНИЙ КОНТРОЛЬ
Стаття 17. Поняття державного ветеринарного контролю
Державний ветеринарний контроль - сукупність організаційних
та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і
фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.
Державний ветеринарний контроль здійснюється органами
виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством
України.
Стаття 18. Посадові особи, які здійснюють державнийветеринарний контроль
Організація та здійснення державного ветеринарного контролю
покладається на головних державних інспекторів ветеринарної
медицини, їх заступників і державних інспекторів ветеринарної
медицини.
Кабінет Міністрів України може надавати повноваження
державних інспекторів ветеринарної медицини іншим спеціалістам
ветеринарної медицини.
Головний державний інспектор ветеринарної медицини України та
головні державні інспектори ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів,
міст, регіональних служб державного ветеринарного контролю на
державному кордоні та транспорті координують діяльність усіх служб
ветеринарної медицини, підприємств, установ та організацій
незалежно від форм власності, а також юридичних і фізичних осіб,
які здійснюють ветеринарну практику.
Стаття 19. Права та обов'язки посадових осіб, які здійснюютьдержавний ветеринарний контроль
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний
контроль, зобов'язані у разі виявлення вогнищ гострих інфекційних
захворювань або масових отруєнь тварин упродовж доби внести до
відповідного органу виконавчої влади подання про встановлення
особливого режиму та правил, виконання яких забезпечуватиме
нерозповсюдження збудників інфекційних хвороб, у тому числі
спільних для тварин і людей, забезпечення екологічного
благополуччя продуктів і сировини тваринного походження, охорону
довкілля.
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний
контроль у порядку, передбаченому законодавством, мають право:
безперешкодно відвідувати підконтрольні об'єкти на
відповідній території, отримувати інформацію, необхідну для
встановлення епізоотичного стану, виявлення причин захворювань
тварин та оцінки ветеринарно-санітарної якості продуктів, сировини
тваринного походження;
давати обов'язкові для виконання розпорядження про
здійснення протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів;
у разі наявності заразних хвороб чи виникнення підозри на
наявність особливо небезпечного захворювання тварин давати
розпорядження про забій тварин, знезараження продуктів і сировини
тваринного походження, переробку їх чи утилізацію;
забороняти реалізацію продуктів тваринного походження, а
також переробку сировини тваринного і рослинного походження, які
не відповідають ветеринарно-санітарним вимогам, засобів захисту
тварин, кормових добавок, які не відповідають вимогам щодо їх
якості;
обмежувати, тимчасово припиняти або забороняти будівництво,
реконструкцію тваринницьких будівель, м'ясо- і молокопереробних
підприємств, цехів, складів та інших об'єктів, що не відповідають
ветеринарно-санітарним вимогам;
створювати у разі потреби комісії з числа спеціалістів
ветеринарної медицини із залученням фахівців науково-дослідних
установ і навчальних закладів для встановлення причин
захворювання, загибелі тварин;
тимчасово припиняти або скасовувати дію дозволів (ліцензій)
на здійснення підприємницької ветеринарної практики, виготовлення
і реалізацію ветеринарних препаратів;
обмежувати, тимчасово забороняти чи припиняти діяльність
підприємств, установ та організацій у разі порушення ними
ветеринарно-санітарних норм, правил, що можуть спричинити загрозу
життю та здоров'ю людей або інші тяжкі наслідки;
накладати адміністративні стягнення.
( Частину третю статті 19 виключено на підставі Закону
N 1459-III ( 1459-14 ) від 17.02.2000 )
( Частину четверту статті 19 виключено на підставі Закону
N 1459-III ( 1459-14 ) від 17.02.2000 )
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний
контроль, за наявності службового посвідчення на відповідній
території безкоштовно користуються всіма видами громадського
транспорту міського, приміського та місцевого сполучення, крім
таксі.
Стаття 20. Державний контроль за якістю засобів захистутварин і кормових добавок
Органи державної ветеринарної медицини здійснюють державний
контроль за застосуванням засобів захисту тварин і кормових
добавок, а також перевірку додержання правил їх транспортування,
зберігання та знешкодження препаратів, визнаних не придатними для
застосування.
Державний контроль за якістю вітчизняних та імпортних засобів
захисту тварин і кормових добавок здійснюється Державним
департаментом ветеринарної медицини або уповноваженим ним органом.
Підприємства, установи, організації та громадяни-підприємці
мають право ввозити із-за кордону засоби захисту тварин, кормові
добавки, зареєстровані в Україні.
Контроль за ввезенням на митну територію України засобів
захисту тварин, кормових добавок здійснюється регіональними
службами державної ветеринарної медицини на державному кордоні та
транспорті.
Незареєстровані засоби захисту тварин, кормові добавки можуть
ввозитися на митну територію України для: реєстрації в Україні; експонування на виставках, ярмарках, конференціях, для
наукових цілей тощо без права реалізації.
Порядок ввезення засобів захисту тварин, кормових добавок у
цих випадках визначається Державним департаментом ветеринарної
медицини.
Ввезені засоби захисту тварин, кормові добавки підлягають
вибірковому контролю. Порядок здійснення контролю визначається
Державним департаментом ветеринарної медицини.
У випадках стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за
окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини
дозволяється ввозити не зареєстровані в Україні засоби захисту
тварин, кормові добавки за наявності документів, що підтверджують
їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.
Забороняється використовувати засоби захисту тварин,
спеціальні кормові добавки, які не зареєстровані в Україні або не
відповідають вимогам щодо якості.
Забороняється застосовувати з метою прискорення росту і
збільшення продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні
стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, які
пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають
тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці
препарати можуть застосовуватися виключно для лікувальних цілей.
Підприємства, що займаються виробництвом засобів захисту
тварин та засобів ветеринарної медицини, за наукову розробку і
впровадження її у виробництво виплачують науково-дослідним
установам або авторам винагороду в будь-якій формі, не забороненій
законодавством.
Стаття 21. Державний ветеринарний контроль на ринках
Державний ветеринарний контроль на ринках та в інших місцях,
де організовано торгівлю тваринами, продуктами і сировиною
тваринного та рослинного походження, є обов'язковим.
Державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на
ринках повинні мати клейма для клеймування м'яса та інших
продуктів забою тварин і птиці, етикетку для позначення якості
продукції, журнали реєстрації та інші документи відповідно до
законодавства про ветеринарну медицину. При цьому на експертизу
приймається продукція після обов'язкового пред'явлення документа,
що засвідчує особу її власника.
Лікар державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи
має право затримувати продукти (продукцію), визнані не придатними
для реалізації. Такі продукти повинні направлятися власниками
торговельних об'єктів на утилізацію або переробку.
Власникам продуктів торгові місця на ринках надаються лише
після одержання висновків державної лабораторії
ветеринарно-санітарної експертизи. Забороняється торгівля готовими
харчовими продуктами: м'ясними, рибними виробами та рослинними
консервами домашнього виготовлення.
Продаж продуктів та сировини тваринного або рослинного
походження у місцях, не відведених для цього, або таких, що не
пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється. У разі
недотримання цієї вимоги продукти та сировина тваринного
походження конфіскуються у порядку, визначеному законодавством.
Бланки документів про засвідчення стану здоров'я тварин,
якість продукції та сировини тваринного і рослинного походження є
документами суворої звітності.
Власники торговельних об'єктів несуть відповідальність за
надання дозволу на реалізацію продукції, що не пройшла
ветеринарно-санітарної експертизи.
Ветеринарно-санітарну експертизу продуктів тваринництва та
сировини тваринного і рослинного походження на ринках можуть
проводити лише спеціалісти ветеринарної медицини, які мають досвід
практичної роботи за фахом не менш як три роки або пройшли
відповідну підготовку та атестацію.
Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної
експертизи на ринку затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 22. Державний ветеринарний контроль на державномукордоні та транспорті
Регіональні служби державного ветеринарного контролю на
державному кордоні та транспорті створюються і діють з метою
запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних (у тому числі
карантинних) хвороб тварин, а також хвороб, спільних для тварин і
людей.
Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів
тваринного походження, готових харчових продуктів, сировини
тваринного походження, кормів тваринного та рослинного походження,
кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин,
засобів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, які
можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, та
інших вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної
медицини, дозволяється тільки після проходження обов'язкового
ветеринарного контролю.
Митне оформлення вантажів може бути завершено лише після
проходження зазначеного контролю, який проводять спеціалісти
регіональних служб державного ветеринарного контролю та митниць і
митних постів. При цьому робочі місця державних інспекторів
ветеринарного контролю повинні знаходитися в єдиній митній зоні.
Ввезення, вивезення чи транзит через територію України
тварин, продуктів і сировини тваринного походження та інших
вантажів, в'їзд транспортних засобів, що підлягають обов'язковому
державному ветеринарному контролю, допускаються за наявності
документів, передбачених міждержавними угодами, та у разі
додержання ветеринарних вимог.
Реалізація ввезених продуктів та сировини тваринного
походження, кормів для тварин допускається лише після проведення
ветеринарної експертизи.
Положення про регіональну службу державного ветеринарного
контролю на державному кордоні та транспорті затверджує Кабінет
Міністрів України.
Стаття 23. Державний ветеринарний контроль при полюванні надичину
Кожна мисливська організація зобов'язана обладнати майданчики
для обробки відстріляної на полюванні дичини згідно з
ветеринарно-санітарними вимогами та забезпечити проведення
ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для
використання на харчові цілі.
Стаття 24. Гарантії діяльності осіб, які здійснюють державнийветеринарний контроль
Спеціалісти, які здійснюють державний ветеринарний контроль,
у своїй діяльності є незалежними і керуються цим Законом, іншими
нормативно-правовими актами з питань ветеринарної медицини.
Державні органи, керівники підприємств, установ, організацій,
громадяни повинні сприяти спеціалістам ветеринарної медицини під
час виконання ними службових обов'язків.
Образа особи, яка здійснює державний ветеринарний контроль, а
також опір, погрози, насильство та інші дії, що перешкоджають
виконанню покладених на неї обов'язків, тягнуть за собою
відповідальність, встановлену законом.
Збитки, завдані майну особи, яка здійснює державний
ветеринарний контроль, у зв'язку з виконанням нею службових
обов'язків, компенсуються у повному обсязі за рахунок коштів
державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Використання спеціалістів ветеринарної медицини для виконання
робіт, не пов'язаних з ветеринарним обслуговуванням,
забороняється.
Ніякі вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для
будь-яких незаконних дій або бездіяльності спеціалістів чи окремих
працівників ветеринарної медицини.
Стаття 25. Обов'язки юридичних та фізичних осіб, діяльністьяких пов'язана з утриманням, транспортуванням,
торгівлею тваринами, а також з виробництвом,
переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і
сировини тваринного походження
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з
виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і
торгівлею тваринами, продуктами і сировиною тваринного походження,
зобов'язані: охороняти здоров'я тварин і забезпечувати виробництво
високоякісних у ветеринарному і санітарному відношенні продуктів і
сировини тваринного походження;
негайно повідомляти органи державної ветеринарної медицини
про виникнення захворювання тварин, їх загибель або не властиву їм
поведінку;
виконувати вимоги спеціалістів державної ветеринарної
медицини щодо здійснення карантинних, обмежувальних та інших
ветеринарних заходів;
доставляти або пред'являти тварин для проведення
ветеринарного огляду, профілактичних і лікувально-профілактичних
оброблень, досліджень, щеплень, забезпечувати їх надійну фіксацію
під час проведення маніпуляцій, а також пред'являти продукти
(продукцію) тваринного і рослинного походження на
ветеринарно-санітарну експертизу;
сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у виконанні їх
службових обов'язків;
на вимогу спеціалістів ветеринарної медицини надавати
безкоштовно зразки сировини і матеріалів, а також продуктів
(продукції), що випускаються чи реалізуються, для проведення
відповідних досліджень. Порядок відбору зразків визначається
Кабінетом Міністрів України.
Юридичні особи та громадяни, діяльність яких пов'язана з
виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і
торгівлею тваринами, продуктами і сировиною тваринного і
рослинного походження, зобов'язані надавати в користування органам
управління та установам державної ветеринарної медицини (у тому
числі на залізничному, водному і повітряному транспорті,
прикордонних державних контрольних пунктах, митницях, міліції,
державним лабораторіям ветеринарно-санітарної експертизи на ринках
тощо) службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв'язку.
Стаття 26. Відповідальність за порушення законодавства зпитань ветеринарної медицини
Громадяни та посадові особи, винні в порушенні цього Закону,
інших нормативно-правових актів, а також особи, які займаються
незаконною ветеринарно-фармацевтичною діяльністю, притягуються до
відповідальності згідно із законодавством, а юридичні особи несуть
відповідальність, передбачену законодавством України.
Стаття 27. Права юридичних та фізичних осіб щодо забезпеченняветеринарно-санітарного та епізоотичного
благополуччя
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з
вирощуванням, транспортуванням, торгівлею тваринами, а також з
виробництвом, переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і
сировини тваринного походження, з виробництвом і реалізацією
засобів захисту тварин, мають право: одержувати від місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування (у тому числі відповідних органів
управління та установ державної ветеринарної медицини) інформацію
про епізоотичний стан обслуговуваних ними територій;
вносити пропозиції щодо програм забезпечення
ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя у
тваринництві;
на відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушення
ветеринарно-санітарних вимог і правил іншими юридичними та
фізичними особами;
оскаржувати рішення і дії посадових осіб органів управління
та установ державної ветеринарної медицини головному державному
інспектору ветеринарної медицини району, міста, області,
Автономної Республіки Крим, України або до суду.
Стаття 28. Право державних інспекторів ветеринарної медицининакладати штрафи
Державні інспектори ветеринарної медицини в порядку,
передбаченому законодавством, можуть накладати такі штрафи:
Головний державний інспектор ветеринарної медицини України та
його заступники: на громадян - у розмірі до тридцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб -
у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
головні державні інспектори ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні
державні інспектори ветеринарної медицини регіональних служб на
державному кордоні та транспорті та їх заступники: на громадян - у
розмірі до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб - у розмірі до вісімдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;
головні державні інспектори ветеринарної медицини міст,
районів, прикордонних і транспортних пунктів: на громадян - у
розмірі до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на
посадових осіб - у розмірі до шістдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;
начальники ветеринарного контролю на дезинфекційно-промивних
пунктах, завідуючі державними лабораторіями ветеринарно-санітарної
експертизи на ринках: на громадян - у розмірі до п'яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб -
у розмірі до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Державні інспектори ветеринарної медицини мають право
стягувати штраф на місці: з громадян - у розмірі до чотирьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з посадових осіб - у
розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Розділ VI
НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ. КОЛЕГІЯ ДЕРЖАВНОГО
ДЕПАРТАМЕНТУ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ. ДЕРЖАВНА ФАРМАКОЛОГІЧНАКОМІСІЯ. ДЕРЖАВНІ НАДЗВИЧАЙНІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНІ КОМІСІЇ
Стаття 29. Наукове забезпечення ветеринарної медицини
Наукове забезпечення ветеринарної медицини здійснюють
відповідні наукові установи, факультети ветеринарної медицини
вищих закладів освіти та наукові установи міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади.
Науково-методичним центром ветеринарної медицини є відділення
ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.
Замовником державних науково-дослідних робіт у галузі
ветеринарної медицини є Державний департамент ветеринарної
медицини.
Джерелами фінансування наукових досліджень у ветеринарній
медицині та впровадження у виробництво наукових розробок є
бюджетні та позабюджетні кошти, інші надходження, не заборонені
законодавством.
Стаття 30. Колегія Державного департаменту ветеринарноїмедицини
Для розгляду найважливіших питань ветеринарної медицини у
Державному департаменті ветеринарної медицини створюється колегія.
До складу колегії входять керівники Державного департаменту
ветеринарної медицини, органів управління державної ветеринарної
медицини Автономної Республіки Крим, областей, науково-дослідних
інститутів і факультетів ветеринарної медицини закладів освіти.
Колегію очолює Головний державний інспектор ветеринарної
медицини України - Голова Державного департаменту ветеринарної
медицини.
Положення про колегію та її персональний склад затверджує
Кабінет Міністрів України.
Стаття 31. Державна фармакологічна комісія ветеринарноїмедицини
У Державному департаменті ветеринарної медицини діє Державна
фармакологічна комісія ветеринарної медицини.
Державна фармакологічна комісія ветеринарної медицини
здійснює експертну оцінку ефективності засобів, призначених для
цілей ветеринарної медицини.
На підставі висновків Державної фармакологічної комісії про
ефективність того чи іншого засобу захисту тварин Державний
департамент ветеринарної медицини приймає рішення про його
реєстрацію та занесення в Державний реєстр.
Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної
медицини ( 645-98-п ) затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 32. Державні надзвичайні протиепізоотичні комісії
Для оперативного контролю, керівництва і координації
діяльності підприємств, установ, організацій і громадян,
пов'язаної із запобіганням і ліквідацією масових захворювань або
отруєнь тварин, при Кабінеті Міністрів України утворюється
Державна надзвичайна протиепізоотична комісія.
Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті
Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр України, який відає
питаннями агропромислового комплексу.
До складу Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії
при Кабінеті Міністрів України входять за посадою керівники
Міністерства сільського господарства і продовольства України,
Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх
справ України, Міністерства економіки України, Міністерства
зв'язку України, Міністерства лісового господарства України,
Міністерства транспорту України, Міністерства фінансів України,
Державного митного комітету України, Державного комітету у справах
охорони державного кордону України, Державного комітету України по
харчовій промисловості, Державного департаменту ветеринарної
медицини, Української академії аграрних наук, Національного
аграрного університету.
Головний державний інспектор ветеринарної медицини України та
його заступники входять до складу Державної надзвичайної
протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України за
посадою відповідно як заступник голови та члени комісії.
Спеціалістам ветеринарної медицини, що входять до складу
Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті
Міністрів України, надаються повноваження державних інспекторів
ветеринарної медицини. Під час службових відряджень вони мають
право на позачергове придбання проїзних документів на всі види
транспорту і розміщення в готелі.
Члени Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при
Кабінеті Міністрів України забезпечуються необхідними засобами
зв'язку. Під час виконання службових обов'язків членам Державної
надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів
України надається право позачергового користування міжміським
телефонним зв'язком, використання спеціалізованих транспортних
засобів ветеринарної медицини. Командировочні та телефонні витрати
при цьому відшкодовуються за рахунок коштів, що виділяються на
проведення протиепізоотичних заходів.
Державні надзвичайні протиепізоотичні комісії утворюються
також в Автономній Республіці Крим, областях, містах і районах.
Положення про державні надзвичайні протиепізоотичні комісії
затверджує Кабінет Міністрів України.
Розділ VII
ФІНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ ІУСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 33. Фінансування та матеріально-технічне забезпеченняорганів і установ державної ветеринарної медицини
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення органів і
установ державної ветеринарної медицини, сплата внесків до
Міжнародного епізоотичного бюро та інших міжнародних організацій
здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України і
місцевих бюджетів, а також за рахунок позабюджетних коштів.
Позабюджетними джерелами фінансування органів і установ
державної ветеринарної медицини та оплати праці їх працівників є: надходження від підприємств, установ, організацій та громадян
за виконання робіт за договорами і за надання платних послуг; ( Абзац третій частини другої статті 33 втратив чинність на
підставі Закону N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99 - редакція
набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про
Державний бюджет України на 2000 рік ) добровільні внески підприємств, установ, організацій і
громадян; інші джерела, не заборонені законодавством.
Стаття 34. Фінансування протиепізоотичних заходів
Заходи щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань
тварин, лабораторно-діагностичні та радіологічні дослідження
харчових продуктів і сировини тваринного і рослинного походження,
дослідження на трихінельоз, інші ветеринарно-санітарні та
протиепізоотичні заходи (за переліком, що затверджує Кабінет
Міністрів України), а також невідкладна лікувальна допомога у
випадку загрози життю тварин здійснюються за рахунок відповідних
бюджетних коштів і відрахувань від страхових платежів.
Стаття 35. Оплата послуг, що надаються закладами таорганізаціями ветеринарної медицини
Заходи щодо запобігання і ліквідації хвороб тварин (крім
зазначених у статті 34 цього Закону), лікування хворих тварин,
лабораторні дослідження, ветеринарно-санітарна експертиза
продуктів і сировини тваринного і рослинного походження та всіх
видів продукції на ринках (за винятком радіологічних досліджень та
досліджень на трихінельоз) здійснюються згідно з тарифами за
рахунок власників тварин, власників продукції тваринного і
рослинного походження.
Оплата послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які
займаються ветеринарною практикою, за виконання обов'язкових або
вимушених протиепізоотичних заходів згідно з переліком, що
затверджується Кабінетом Міністрів України, провадиться за рахунок
коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету.
Тарифи на ветеринарні послуги затверджуються в установленому
порядку.
Позабюджетні кошти, які надходять на рахунки установ
державної ветеринарної медицини, не вважаються прибутком, не
оподатковуються і використовуються на утримання установ
ветеринарної медицини.
Розділ VIII
КАРАНТИН ТВАРИН
Стаття 36. Порядок встановлення карантину тварин
Карантин тварин у місцях виникнення карантинних захворювань
встановлюється та скасовується рішенням Уряду Автономної
Республіки Крим, державної адміністрації області, міст Києва та
Севастополя, району, міста на відповідних територіях, у
господарствах і дворах за поданням відповідного державного органу
ветеринарної медицини, а в межах однієї або кількох областей -
рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Державного
департаменту ветеринарної медицини.
Про встановлення карантину тварин, його продовження та зняття
Головний державний інспектор ветеринарної медицини України
повідомляє Міжнародне епізоотичне бюро, а у разі виникнення
карантинних хвороб, спільних для тварин і людей, - Головного
державного санітарного лікаря України.
Перелік карантинних захворювань затверджується Кабінетом
Міністрів України.
Карантин тварин встановлюється протягом доби після виявлення
карантинних захворювань.
Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо
встановлення карантину можуть бути введені приписом головного
державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області
або їх заступниками.
Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину тварин,
негайно повідомляє про це населення, а також підприємства,
установи та організації, розташовані в карантинній зоні, і
відповідні органи виконавчої влади суміжних районів та областей.
У рішенні про встановлення карантину вказується на обставини,
що сприяли виникненню карантинного захворювання, визначаються межі
карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветеринарно-санітарні
заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію вогнищ небезпечних
інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обмеження прав
фізичних і юридичних осіб та покладаються на них додаткові
обов'язки і затверджується план локалізації, ліквідації та
профілактики захворювання.
Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі
тварини, які надходять у господарства для поповнення стада. Такі
тварини утримуються в період карантину окремо у спеціально
відведених, ізольованих місцях (карантинних пунктах) і піддаються
ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з
дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються в
загальне стадо.
Тварини, що завозяться з-за кордону, підлягають
профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом
спеціалістів ветеринарної медицини протягом певного періоду, який
визначається законодавством.
Стаття 37. Заходи, що здійснюються в умовах карантину тварин
У разі встановлення карантину тварин може вводитися повна або
часткова заборона: провозити або переганяти тварин через карантинну зону,
ввозити в цю зону, вивозити (виводити) з неї тварин;
вивозити з карантинної зони продукти та сировину тваринного і
рослинного походження, корми, у тому числі пересилати посилками і
переносити ручним вантажем;
перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах
господарства карантинної зони, а також використовувати спільні
пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин;
доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої птиці)
та транспорту на територію ферми і у тваринницькі приміщення, де
встановлено карантин, крім обслуговуючого персоналу за умов
додержання ним спеціального режиму;
проводити ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин,
масові спортивні видовища, роботу ринків та інші заходи;
руху транспортних засобів в карантинній зоні;
заготівлі, торгівлі тваринами, продуктами і сировиною
тваринного і рослинного походження в карантинній зоні.
На шляхах при в'їзді у населені пункти, на ферми
виставляються охорона, сторожові або карантинні
ветеринарно-міліцейські пости, встановлюються знаки, що вказують
на об'їзні шляхи.
Вивезення тварин, продуктів і сировини тваринного і
рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за
рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при
Кабінеті Міністрів України або відповідних комісій в Автономній
Республіці Крим та при обласних державних адміністраціях.
Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка,
залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та
тих, що утримувалися разом, підлягають знешкодженню або утилізації
відповідно до законодавства.
Господарське використання гною від хворих або схильних до
захворювання тварин допускається лише у випадках, передбачених
інструкцією про боротьбу із захворюванням, та після попереднього
надійного знезаражування.
На залізничних станціях, в морських та річкових портах, на
пристанях, в аеропортах, а також у господарствах чи на
підприємствах, що знаходяться в карантинній або загрозливій зоні,
припиняється навантаження та розвантаження тварин, продуктів і
сировини тваринного і рослинного походження, кормів та іншої
продукції, яка може бути носієм або фактором передачі інфекції.
Проводиться мобілізація та використання ресурсів і засобів
підприємств, установ та організацій з некарантинованої зони з
метою запобігання поширенню карантинних хвороб і ліквідації їх у
первинних вогнищах зараження.
На час карантину може змінюватися режим роботи підприємств,
установ та організацій, можуть вводитися інші необхідні зміни
виробничої діяльності.
У виняткових випадках для здійснення карантинних заходів та
ліквідації вогнищ епізоотії разом з органами внутрішніх справ,
підрозділами Служби безпеки України можуть залучатися військові
частини Збройних Сил України відповідно до законодавства.
( Частина дев'ята сттаті 37 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000 )
У разі встановлення карантину тварин на значній території
(область або кілька областей) Кабінет Міністрів України може
подавати Президенту України пропозицію про цільову мобілізацію на
термін до двох місяців військовозобов'язаних спеціалістів,
необхідних для ліквідації епізоотій.
Державні органи, підприємства, установи, організації,
посадові особи та громадяни, діяльність яких пов'язана з
виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і
торгівлею продуктами та сировиною тваринного і рослинного
походження, кормів, інших продуктів та матеріалів, що можуть бути
факторами передачі збудника інфекції, зобов'язані надавати в
користування спеціально уповноваженим органам під час карантину
тварин службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв'язку.
Стаття 38. Гарантії прав громадян і юридичних осіб
Особам, які постраждали внаслідок введення карантинного
режиму або у зв'язку з проведенням робіт по ліквідації,
профілактиці карантинних хвороб тварин та запобіганню їм ідшкодовуються матеріальні збитки в порядку, встановленому
законодавством.
Юридичні особи, майно і ресурси яких використовувалися при
ліквідації, профілактиці та запобіганні розповсюдженню карантинних
хвороб, мають право на відшкодування завданих їм збитків у порядку
і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Розділ IX
ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇМЕДИЦИНИ. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ТВАРИН
Стаття 39. Особливості приватизації закладів державноїветеринарної медицини
Заклади державної ветеринарної медицини (лікарні, дільниці,
пункти, аптеки, склади, лабораторії, за винятком Державного
науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів
і кормових добавок, Центральної, зональних, міжобласних,
республіканської Автономної Республіки Крим, обласних державних
лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій
ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, біологічних
фабрик, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на
ринках) можуть приватизовуватися в порядку, визначеному
законодавством. При цьому приватизовані об'єкти не можуть бути
перепрофільовані протягом десяти років.
Стаття 40. Лабораторна діагностика хвороб тварин,токсикологічна і радіаційна оцінка продуктів,
сировини і кормів тваринного і рослинного
походження
Лабораторну діагностику хвороб тварин, а також
токсикологічну, радіаційну оцінку продуктів, сировини і кормів
тваринного походження здійснюють Центральна, республіканська
Автономної Республіки Крим, обласні, зональні, міжобласні, міські,
міжрайонні та районні державні лабораторії ветеринарної медицини в
порядку, визначеному Державним департаментом ветеринарної
медицини.
Методичне забезпечення діяльності суб'єктів діагностичної
мережі здійснює Центральна державна лабораторія ветеринарної
медицини. Таку діагностику також можуть здійснювати
науково-дослідні установи.
Спеціалісти Державної лабораторії ветеринарної медицини під
час здійснення лабораторної діагностики хвороб тварин незалежні
від будь-якого впливу.
Стаття 41. Виробництво засобів захисту тварин та засобівветеринарної медицини
Засоби захисту тварин та засоби ветеринарної медицини можуть
вироблятися суб'єктами підприємницької діяльності за наявності
спеціального дозволу (ліцензії) і повинні відповідати діючим
технічним умовам або стандартам.
Депонування вакцинних, актуальних і контрольних штамів
мікроорганізмів здійснюється в Національному центрі штамів
мікроорганізмів, який входить до складу Державного
науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів
і кормових добавок, або в іншій установі у порядку, передбаченому
законодавством. Положення про Національний центр штамів
мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорганізмів
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Контроль за якістю вироблених засобів захисту тварин та
засобів ветеринарної медицини здійснюється Державним департаментом
ветеринарної медицини або уповноваженим на це іншим органом.
Розділ X
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 42. Міжнародне співробітництво у сфері діїзаконодавства про ветеринарну медицину
Україна є членом Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ).
Міжнародне співробітництво України у сфері дії законодавства
про ветеринарну медицину забезпечується: участю в роботі міжнародних організацій, приєднанням до
міжнародних договорів, уніфікацією нормативів і вимог щодо
запобігання занесенню небезпечних хвороб тварин з територій інших
держав, експорту-імпорту тварин, продуктів і сировини тваринного
походження; узгодженням законодавства в галузі ветеринарної медицини,
уніфікацією профілактичних та протиепізоотичних заходів, методів
діагностики хвороб тварин, застосуванням імунобіологічних,
біологічних, рослинних, хімічних, хіміко-фармацевтичних та інших
ветеринарних препаратів; здійсненням професійних та наукових контактів; обміном інформацією про епізоотичний стан тваринництва.
Стаття 43. Повноваження Державного департаменту ветеринарноїмедицини
Державний департамент ветеринарної медицини представляє
інтереси ветеринарної медицини України у межах своїх повноважень,
а також у межах повноважень, наданих йому Кабінетом Міністрів
України відповідно до законодавства.
Стаття 44. Міжнародні договори
Якщо міжнародними договорами, укладеними Україною,
встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то
застосовуються правила міжнародного договору.
Президент України Л. КРАВЧУК
м. Київ, 25 червня 1992 рокуN 2498-XII
