Д Е К Р Е ТКАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Про оплату праці
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 11, ст. 93 )
( Із змінами, внесеними згідно з ДекретамиN 27-93 від 17.03.93, ВВР, 1993, N 19, ст.211
N 39-93 від 26.04.93, ВВР, 1993, N 24, ст.273 )
Декрет визначає економічні, правові та організаційні засади
оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на
умовах найму з підприємствами, установами, організаціями (надалі -
підприємства), а також з окремими громадянами, і спрямований на
забезпечення залежності рівня оплати від результатів праці та
запобігання інфляції, розмежовує сфери державного й договірного
регулювання оплати праці.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Оплата праці
Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як
правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник
або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану
роботу або надані послуги. Оплата праці складається з основної заробітної плати і
додаткової оплати праці. Розміри оплати праці найманого працівника визначаються за
результатами його праці з урахуванням наслідків господарської
діяльності підприємства.
Стаття 2. Основна заробітна плата
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів
його праці й визначається тарифними ставками, відрядними
розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у
розмірах, не вище встановлених чинним законодавством.
Стаття 3. Додаткова оплата праці
Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської
діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій,
винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також
надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад
розміри, встановлені чинним законодавством.
Стаття 4. Мінімальна заробітна плата
Мінімальна заробітна плата - це встановлений державою розмір
заробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за
фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або
годинну) норму праці (робочого часу). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати,
надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Стаття 5. Тарифна система. Форми і системи оплати праці
Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних
елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів
і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система використовується для розподілу робіт і
працівників залежно від їх, відповідно, складності та кваліфікації
за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання
(диференціації) заробітної плати. При тарифній системі діють дві форми оплати праці працівників
- відрядна і почасова, які включають рід систем для різних
організаційно-технічних умов виробництва. Відрядна форма оплати праці включає такі її системи: пряму
відрядну, непряму відрядну, відрядно-преміальну,
відрядно-прогресивну, акордну оплату тощо. При відрядній формі оплата праці працівників провадиться за
нормами і розцінками, встановленими виходячи з розряду виконуваних
робіт. Присвоєний працівникові кваліфікаційний (тарифний) розряд є
підставою для надання йому можливості виконувати роботу
відповідної складності. Почасова форма оплати праці включає такі її системи: просту
почасову, почасово-преміальну оплату тощо. Почасова оплата праці робітників провадиться за годинними
(денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань
або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців
провадиться за місячними посадовими окладами (ставками), якщо інше
не передбачено колективним договором. У трудовому договорі між власником або уповноваженим ним
органом і працівником розмір оплати праці за доручений обсяг
роботи при якісному, повному і своєчасному її виконанні може
визначатися на безтарифній основі.
Стаття 6. Повноваження керівника державного підприємстваз питань оплати праці
Керівник державного підприємства обирає форми і системи
оплати праці, встановлює працівникам конкретні розміри тарифних
ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород,
надбавок і доплат на умовах, передбачених колективним договором.
Стаття 7. Джерела коштів на оплату праці
Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових
підприємств є частина доходу, одержаного в результаті їхньої
господарської діяльності, а для бюджетних організацій та установ -
кошти, що виділяються з відповідних бюджетів, а також частина
доходу, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності та
з інших джерел.
Стаття 8. Законодавство про оплату праці
Законодавство про оплату праці складається з Кодексу законів
про працю України, цього Декрету та інших актів законодавства
України. Особливості застосування цього Декрету на окремих державних
підприємствах або до окремих категорій працівників цих підприємств
установлюються Кабінетом Міністрів України. Особливості договірного регулювання оплати праці на території
Республіки Крим, не врегульовані цим Декретом та іншими актами
законодавства України, визначаються актами законодавства
Республіки Крим.
Р о з д і л II
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Стаття 9. Сфера державного регулювання оплати праці
Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення
мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в
оплаті праці, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов
визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, умов
і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах,
максимальних розмірів посадових окладів керівників державних
підприємств, а також шляхом оподаткування підприємств і доходів
працівників.
Стаття 10. Регулювання мінімальної заробітної плати
Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів
економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної
плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Мінімальна заробітна плата встановлюється Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 11. Норми і гарантії в оплаті праці
Норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові,
неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав
місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що
виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших
вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи
тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за
час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для
підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для
переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу;
для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,
переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого
навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для
донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам при
переїзді на роботу до іншої місцевості, при службових відрядженнях
тощо встановлюються Кодексом законів про працю України ( 322-08 )
та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою
цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними
державними гарантіями.
Стаття 12. Міжгалузеві співвідношення в оплаті праці
Міжгалузеві співвідношення у розмірах оплати праці
працівників державних підприємств регулюються Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 13. Регулювання частини доходу підприємств,що спрямовується на оплату праці
Умови визначення частини доходу, що спрямовується на оплату
праці працівників державних і заснованих на державній власності
орендних підприємств, установлюються Кабінетом Міністрів України
через регулювання фонду споживання. Стаття 13 в редакції Декрету N 39-93 від 26.04.93 )
Стаття 14. Регулювання оплати праці в організаціях іустановах, що фінансуються з бюджету
Умови і розміри оплати праці працівників організацій та
установ охорони здоров'я, освіти, науки, культури та інших галузей
і видів діяльності, що фінансуються з бюджету, а також державних
службовців установлюються актами законодавства України.
Стаття 15. Регулювання розмірів посадових окладівкерівників державних підприємств
Максимальні розміри посадових окладів керівників державних
підприємств установлюються Кабінетом Міністрів України з
урахуванням міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.
Стаття 16. Оподаткування заробітної плати і прирівнянихдо неї доходів
Заробітна плата і прирівняні до неї доходи працівників
підлягають оподаткуванню прибутковим податком відповідно до
чинного законодавства.
Стаття 17. Середня заробітна плата
Середня заробітна плата - це розмір заробітної плати
працівника, визначений за певний період часу. Порядок визначення середньої заробітної плати працівника
встановлюється Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію
статистичних даних про середню заробітну плату і середню
тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а
також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили
відповідно до Типової міжнародної класифікації витрат на робочу
силу.
Стаття 18. Оплата праці за сумісництвом
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну
плату за фактично виконану роботу. Умови найму на роботу за сумісництвом працівників державних
підприємств визначаються актами законодавства України.
Р о з д і л III
ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Стаття 19. Система договірного регулювання оплати праці
Договірне регулювання оплати праці найманих працівників
підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що
укладаються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода),
галузевому (галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як
складова частина колективного договору) рівнях. Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств,
що відповідно знаходяться на території Республіки Крим (крім
підприємств, що є загальнодержавною власністю), і тих, які є
комунальною власністю, може здійснюватися на основі тарифних угод,
які укладаються на територіальному і комунальному рівнях
(регіональна тарифна угода). Тарифна угода - це договір між представниками сторін
переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Норми генеральної тарифної угоди є обов'язковими для
врахування на подальших рівнях колективних переговорів, норми
галузевої, регіональної тарифної угоди - на виробничому рівні як
мінімальні гарантії.
Стаття 20. Сторони генеральної тарифної угоди
Сторонами генеральної тарифної угоди виступають: професійні спілки, що об'єдналися для ведення колективних
переговорів та укладання генеральної тарифної угоди і
представляють більшість членів профспілок - найманих працівників
країни; власники або уповноважені ними органи, що об'єдналися для
ведення колективних переговорів і укладання генеральної тарифної
угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих
працівників країни.
Стаття 21. Сторони галузевої тарифної угоди
Сторонами галузевої тарифної угоди виступають: професійні спілки, що об'єдналися для ведення колективних
переговорів і укладання галузевої тарифної угоди, якщо вони мають
на це відповідні повноваження, які дозволяють їм погоджувати норми
цих угод при укладанні колективних договорів на більшості
підприємств галузі; власники або уповноважені ними органи, що об'єдналися для
ведення колективних переговорів і укладання галузевої тарифної
угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих
працівників галузі. Професійні спілки, що виражають інтереси працівників окремих
професійних груп, зайнятих в одній або декількох галузях, мають
право брати участь у веденні колективних переговорів і укладанні
тарифних угод на рівні відповідних галузей та підприємств у складі
представників сторони переговорів, яка представляє найманих
працівників.
Стаття 22. Сторони регіональної тарифної угоди,яка укладається на комунальному рівні
Сторонами регіональної тарифної угоди, яка укладається на
комунальному рівні, виступають: професійні спілки, що об'єдналися для ведення колективних
переговорів і укладання регіональної тарифної угоди, якщо вони
мають на це відповідні повноваження від трудових колективів
підприємств, які є комунальною власністю; місцеві Ради народних депутатів або органи, яких вони
уповноважили управляти комунальною власністю.
Стаття 23. Участь органів державної виконавчої влади імісцевого самоврядування у веденні
колективних переговорів
Органи державної виконавчої влади беруть участь у веденні
колективних переговорів і укладанні генеральної та галузевих
тарифних угод, маючи на це відповідні повноваження Кабінету
Міністрів України. У веденні колективних переговорів і укладанні територіальних
тарифних угод щодо підприємств комунальної власності беруть участь
відповідно Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, районні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації й
виконавчі комітети Рад народних депутатів.
Стаття 24. Предмет генеральної тарифної угоди
Предметом генеральної тарифної угоди є: диференціація мінімальних тарифних ставок за видами
виробництв, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від
важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної
заробітної плати; єдині для всієї території України мінімальні ставки
компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і
небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і
категоріями умов праці; єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за
загальними (наскрізними) професіями та посадами; взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди. Предметом
генеральної тарифної угоди можуть бути й інші питання оплати праці
та соціальних гарантій працівників, які сторони переговорів
вважають за необхідне внести до генеральної тарифної угоди, що не
суперечать законодавству.
Стаття 25. Предмет галузевої, а також регіональноїтарифної угоди, що укладається на
комунальному рівні
Предметом галузевої, а також регіональної тарифної угоди, що
укладається на комунальному рівні, є: єдині для підприємств відповідно галузі (підгалузі),
території тарифна сітка робітників і шкали співвідношень
мінімальних посадових окладів за групами посад керівників,
спеціалістів і службовців або єдина відповідно галузева
(підгалузева), територіальна тарифна сітка для всіх категорій
працівників; єдині для різних категорій працівників відповідно галузі
(підгалузі), території мінімальні розміри доплат і надбавок, що
враховують специфіку умов праці окремих професійних груп
відповідно галузі (підгалузі), території; взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди. Предметом
галузевої, а також регіональної тарифної угоди, що укладається на
комунальному рівні, можуть бути й інші питання оплати, нормування
праці та соціальних гарантій працівників, що не суперечать
законодавству і нормам генеральної тарифної угоди, які сторони
переговорів вважають за необхідне включити до галузевої, а також
регіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні.
Стаття 26. Предмет тарифної угоди на виробничому рівніяк складової частини колективного договору
Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової
частини колективного договору є: форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних
категорій та груп працівників; мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами
виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною
угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі
(підгалузі); розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами
робіт і посадами працівників; види і розміри доплат, надбавок, премій та інших
заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їх надання; умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою,
який мав місце не з вини працівника, при виготовленні продукції,
що виявилася браком не з вини працівника, тощо; взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди. Предметом
тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини
колективного договору можуть бути й інші питання оплати праці та
соціальних гарантій працівників, що не суперечать законодавству і
нормам генеральної, галузевої та регіональної тарифних угод, які
сторони переговорів вважають за необхідне включити до тарифної
угоди на виробничому рівні як складову частину колективного
договору.
Стаття 27. Оплата праці за контрактом
Оплата праці за контрактом визначається угодою сторін і
пов'язується з виконанням умов контракту, а на державних
підприємствах - з урахуванням вимог статті 15 цього Декрету. У разі найму працівника за контрактом власник або
уповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як
передбачені у колективному договорі, так і індивідуальні умови
оплати праці.
Стаття 28. Ведення колективних переговорів і підписаннягенеральної та галузевих тарифних угод
Порядок ведення колективних переговорів з питань розробки,
укладання та внесення змін до генеральної та галузевої тарифних
угод визначається сторонами переговорів. Генеральна і галузева тарифні угоди підписуються повноважними
представниками сторін.
Стаття 29. Реєстрація галузевих і регіональнихтарифних угод
Галузева і регіональна тарифні угоди, а також доповнення і
зміни до них набирають чинності після їх реєстрації Міністерством
праці України. Галузеві і регіональні тарифні угоди після їх реєстрації
публікуються в офіційному органі Міністерства праці України і
доводяться сторонами, що укладають угоди, відповідно до
підприємств галузі, регіону та профспілкових органів. Порядок реєстрації галузевих і регіональних тарифних угод
визначається Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 29 доповнено
частиною третьою згідно з Декретом N 27-93 від 17.03.93 )
Стаття 30. Правові умови укладання та дії тарифних угод
Порядок ведення колективних переговорів і укладання тарифних
угод визначається цим Декретом, Кодексом законів про працю України
( 322-08 ) та іншими актами законодавства. На всіх рівнях колективних переговорів кожна сторона виділяє
однакову кількість представників або представники сторін мають
однакову кількість голосів. Розбіжності, що виникають з питань укладання, зміни і
виконання генеральної та галузевої тарифних угод, розглядаються
погоджувальною комісією. Порядок створення та діяльності комісії
встановлюється сторонами. Тарифні угоди, укладені відповідно до цього Декрету, мають
силу міжгалузевих, галузевих і локальних нормативних актів, що
регулюють трудові відносини і є обов'язковими як для сторін, які
їх підписали, так і для органів, які вирішують колективні та
індивідуальні трудові спори. Норми генеральної, галузевої та регіональної тарифних угод
діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх членів сторін, що
перебувають у сфері дії цих тарифних угод. Приймати рішення з
питань оплати праці, що підпадають під договірне регулювання, поза
межами тарифних угод заборонено. Строки дії тарифних угод визначаються сторонами переговорів.
Після закінчення строку дії тарифної угоди її норми продовжують
діяти до укладення нової тарифної угоди. Протягом дії тарифних угод ніхто з представників сторін, що
перебувають у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати
збільшення (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад
передбачені тарифною угодою. Норми тарифної угоди не можуть погіршувати становище трудящих
щодо розмірів і порядку надання гарантій та компенсацій порівняно
з законодавством. Ті норми цих угод, що погіршують становище
працівників порівняно з законодавством, вважаються недійсними. Норми тарифної угоди виробничого рівня, що допускають рівень
оплати праці нижчий від норм, визначених генеральною, галузевою
або регіональною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм
і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися тільки у разі,
коли фінансові труднощі підприємства мають тимчасовий характер, на
період їх подолання, але строком не більше шести місяців.
Р о з д і л IV
ОСОБЛИВОСТІ ОПЛАТИ ПРАЦІ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПРАЦІВНИКІВ
Стаття 31. Оплата праці працівників, які виконуютьроботи (надають послуги), не властиві
основній діяльності галузі (підгалузі)
Для найманих працівників підприємств, виробництв, цехів,
дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають
послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі),
застосовуються умови оплати праці, визначені тарифними угодами по
тих галузях (підгалузях), до яких ці підрозділи належать за
характером виробництва.
Стаття 32. Оплата праці працівників загальних(наскрізних) професій і посад
Для найманих робітників і службовців загальних (наскрізних)
професій і посад державних підприємств застосовуються єдині
тарифні умови оплати праці, порядок встановлення яких визначається
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 33. Оплата праці робітників бюджетнихорганізацій та установ
Для робітників бюджетних організацій та установ
застосовуються тарифні умови оплати праці, визначені тарифними
угодами по тих галузях (підгалузях), до яких ці робітники належать
за характером виконуваної роботи, а для робітників загальних
(наскрізних) професій - відповідно до статті 32 цього Декрету.
Р о з д і л V
ПРАВА ПРАЦІВНИКІВ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ ТА ЇХ ЗАХИСТ
Стаття 34. Право працівника на оплату праці
Працівник має право на оплату своєї праці залежно від її
результатів, складності і умов відповідно до актів законодавства і
колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір оплати праці може бути нижчим від встановленої
державою мінімальної заробітної плати у разі невиконання норм
виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, простою та
з інших причин, передбачених законодавством, які мали місце з вини
працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно
від статі, віку, раси, національності, соціального й майнового
стану, приналежності до громадських організацій та політичних
партій, ставлення до релігії.
Стаття 35. Форми виплати заробітної плати
Заробітна плата виплачується у грошових знаках, що мають
законний обіг на території України. Виплата у формі боргових
зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками.
Порядок виплати заробітної плати банківськими чеками
встановлюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з
Національним банком України. Колективним договором може бути передбачено часткову виплату
заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих
галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за
вартістю оплати праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною,
за винятком товарів, перелік яких установлюється Кабінетом
Міністрів України. Забороняється натуральна оплата праці у вигляді спиртних
напоїв або наркотичних речовин.
Стаття 36. Строки, періодичність і місце виплатизаробітної плати
Заробітна плата грошовими знаками виплачується працівникам
регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному
договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу,
що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Окремим категоріям працівників, оплата праці яких установлена
на основі місячного обчислення, актами законодавства можуть бути
встановлені інші строки виплати заробітної плати. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з
вихідним або святковим днем, заробітна плата виплачується
напередодні. За особистою згодою працівника виплата заробітної плати може
здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на
вказаний ними рахунок (адресу), з обов'язковою оплатою цих послуг
за рахунок власника або уповноваженого ним органу. Виплата заробітної плати грошовими знаками здійснюється за
місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у
магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за
винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим
у цих закладах особам.
Стаття 37. Заборона обмежень працівника вільнорозпоряджатися своєю заробітною платою
Власникові або уповноваженому ним органу забороняється
будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися
своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених
законодавством. Забороняються всі види відрахувань із заробітної плати, метою
яких є пряма чи непряма сплата працівником власникові або
уповноваженому ним органу (особі) чи будь-якому посередникові за
одержання або збереження роботи.
Стаття 38. Обмеження розміру утримання іззаробітної плати
Утримання із заробітної плати можуть провадитися тільки у
випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх
утримань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках,
передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної
плати, що належать до виплати працівникам. Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не
поширюються на утримання із заробітної плати при відбуванні
покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на
неповнолітніх дітей.
Стаття 39. Заборона утримань із вихідної допомоги,компенсаційних та інших виплат
Не допускаються утримання із вихідної допомоги,
компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не
звертається стягнення.
Стаття 40. Захист прав працівників у разі банкрутствапідприємства
У разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому
порядку у першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками
такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні
одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що
передував банкрутству чи ліквідації підприємства (за винятком
повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду
підприємства або виплат за акціями трудового колективу).
Стаття 41. Повідомлення працівників про умовиоплати праці
При укладанні працівником трудового договору (контракту)
власник або уповноважений ним орган доводить до його відома
розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, умови, згідно
з якими можуть провадитися утримання. Про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці в
бік їх погіршення власник або уповноважений ним орган повідомляє
працівників не пізніш як за два місяці до запровадження або зміни.
Стаття 42. Повідомлення працівників про розміри оплатипраці та запис у платіжних документах
При кожній виплаті заробітної плати працівник має бути
проінформований про такі дані, що належать до періоду, за який
провадиться оплата праці: а) загальна сума коштів на оплату праці з розшифровкою за
видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) суми коштів на оплату праці, що належать до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити
достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський
облік витрат на оплату праці в установленому порядку.
Стаття 43. Відомості про оплату праці працівника
Відомості про оплату праці працівника надаються тільки у
випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу
працівника.
Стаття 44. Вирішення спорів з питань оплати праці
Спори з питань оплати праці розглядаються в порядку вирішення
трудових спорів, установленому законодавством.
Р о з д і л VI
РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Стаття 45. Реалізація державної політики щодооплати праці
Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує
Міністерство праці України, управління (відділи) праці та
соціальних питань місцевих державних адміністрацій. Міністерство праці України: готує і подає до Кабінету Міністрів України пропозиції про
встановлення розміру мінімальної заробітної плати; затверджує за дорученням Кабінету Міністрів України і за
погодженням з Міністерством фінансів України умови оплати праці,
розміри тарифних ставок та посадових окладів для працівників
бюджетних установ і організацій; установлює перелік загальних (наскрізних) професій та посад
робітників і службовців; готує пропозиції та матеріали до переговорів про укладання
генеральної та галузевих тарифних угод; веде реєстр галузевих та регіональних тарифних угод; здійснює нагляд за додержанням чинного законодавства з питань
оплати праці; забезпечує розробку і запровадження Єдиної державної
класифікації професій всіх категорій працівників, типових
тарифно-кваліфікаційних характеристик професій робітників і посад
службовців, інших методичних і нормативних матеріалів з питань
нормування праці та організації її оплати; подає підприємствам незалежно від форм власності
організаційно-методичну допомогу з питань оплати праці.
Стаття 46. Контроль за додержанням тарифних угод
Контроль за додержанням тарифних угод на підприємствах усіх
форм власності і господарювання здійснюють: органи Міністерства праці України; фінансові органи; професійні спілки та інші органи, що представляють інтереси
трудящих і власників як сторони тарифних угод. Вищий нагляд за додержанням актів законодавства про оплату
праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому
прокурори. Не допускається приховування від зазначених органів будь-якої
інформації з питань оплати праці.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавствапро оплату праці
За порушення законодавства про оплату праці винні особи
притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та
кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
Стаття 48. Заключні положення
1. ( Дію пункту першого статті 48 зупинено згідно з Декретом
N 27-93 від 17.03.93 ) Початково тарифні угоди укладаються
послідовно, починаючи з генеральної тарифної угоди. 2. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести
переговори з питань договірного регулювання оплати праці на
виробничому рівні з профспілковими чи іншими уповноваженими
трудовим колективом органами. 3. На державних підприємствах до укладення генеральної
тарифної угоди та реєстрації галузевих тарифних угод
застосовуються підвищені на коефіцієнти зростання розміру
мінімальної заробітної плати державні тарифні ставки та схеми
посадових окладів, що діяли до квітня 1991 року (без урахування
компенсацій). 4. Зупиняється з 1 січня 1993 р. чинність: абзаців сьомого і восьмого частини першої статті 52 Закону
Української РСР "Про освіту" ( 1060-12 ) (Відомості Верховної Ради
Української РСР, 1991 р., N 34, ст. 451); частини першої статті 14 Закону України "Про Державний бюджет
України на 1992 рік" ( 2477-12 ) (Відомості Верховної Ради
України, 1992 р., N 35, ст. 513); пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства
України про охорону здоров'я ( 2801-12 ); статті 28 Основ законодавства України про культуру
( 2117-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 21,
ст. 294); пункту 9 статті 18 Закону України "Про основи державної
політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" ( 1977-12 )
(Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 12, ст. 165); пункту 1 статті 19 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1991 р.,
N 24, ст. 272; 1992 р., N 17, ст. 209) стосовно державних і
заснованих на державній власності орендних підприємств, а пункту
3 і частини другої пункту 4 - також стосовно державних
підприємств; ( Абзац сьомий пункту четвертого статті 48 в редакції
Декрету N 39-93 від 26.04.93 ) статті 38 Закону України "Про власність" ( 697-12 )
(Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991 р., N 20,
ст. 249); частини першої статті 95 та частин першої та другої статті 97
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (Відомості Верховної
Ради Української РСР, 1971 р., додаток до N 50, ст. 375; 1991 р.,
N 23, ст. 267; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 17,
ст. 209) стосовно державних підприємств. 5. Цей Декрет набуває чинності з дня опублікування, за
винятком частини третьої статті 17, що вводиться з 1 квітня
1993 року.
Прем'єр-міністр України Л.КУЧМА
Міністр Кабінету Міністрів України А.ЛОБОВ
м. Київ, 31 грудня 1992 рокуN 23-92
