Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 грудня 2019 року
у справі № 520/3939/19[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для нарахування єдиного соціального внеску фізичним особам-підприємцям, які отримали право здійснення незалежної професійної діяльності
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8 024,60 грн.
Позивач зауважує, що він є фізичною особою - підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування; здійснює діяльність за кількома видами КВЕД: 69.10 «Діяльність у сфері права» (основний), 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди»; до того ж є судовим експертом з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва № 1836, виданого Міністерством юстиції України.
Посилаючись на положення п.п. 63.1, 63.2, 63.5 ст. 63, п.п. 65.2, 65.4 ст. 65 ПК України, які регулюють порядок обліку платників податків та порядок обліку самозайнятих осіб, позивач доводить, що особа, взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і наголошує на тому, що оскільки його судово-експертна діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, то доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі ст. 178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа - підприємець.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позов ОСОБА_1 задоволено.
Мотивація апеляційної скарги: ГУ ДФС вказує, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Правова позиція Верховного Суду: системний аналіз норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Оскільки позивач не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач безпідставно встановив позивачу як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та нарахував на цій підставі єдиний внесок.
Приписи п. 16 розділу ІV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 (далі - Порядок № 435), яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням п.п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
При цьому положення п. 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
Висновки: взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не передбачено. Хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від вказаного Закону.
Ключові слова: оскарження рішень податкового органу, типи платників єдиного внеску, порядок нарахування єдиного внеску, процедура взяття на облік платників єдиного внеску, правовий статус самозайнятих осіб, межі повноважень контролюючого органу, податкове законодавство
