Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 березня 2019 року
у справі № 569/13983/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя шляхом збільшення відсоткової ставки
Фабула справи: ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ «БМ Банк», ОСОБА_3 про визнання припиненою поруки за договором, укладеним між ТОВ «БМ Банк» (далі - ТОВ «БМ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_4 (ОСОБА_2.), ОСОБА_3.
Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов ОСОБА_2 задоволено.
Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок, що суд першої інстанції виходив із наявності правоприпиняючого факту - підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % до 14 % (збільшення обсягу основного зобов'язання), що відбулося 05 листопада 2008 року без згоди поручителя, у зв'язку з чим, відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України, порука припиняється. Суди також врахували, що банком не пред'явлено до позивача як до поручителя вимогу про виконання зобов'язання за договором поруки в межах строку її дії, у зв'язку з чим порука є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ «БМ Банк» заперечує зміну строку виконання основного зобов'язання, зазначає, що повідомлення про дострокове припинення зобов'язань та вимоги про сплату всієї суми заборгованості відсутні, а тому судами неправильно застосовано ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: за ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Рішення банку про зміну відсоткової ставки за кредитом переслідувало мету зміни договору, що мало відбутися в силу правочину, оскільки у такому випадку зміна кредитного договору як правочину могла відбутися на підставі іншого правочину.
Таким чином, у ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», законодавцем запроваджене імперативне правило, застосовуване до споживчих правовідносин, яким визначаються правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника, який є споживачем, про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом. Єдиним наслідком недотримання банком, як кредитною установою, порядку запровадження відсоткової ставки за кредитом є недійсність такого правочину (щодо зміни банком відсоткової ставки).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилом частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи, що суд в іншому провадженні встановив недотримання банком під час підвищення відсоткової ставки правил частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для недійсності такого правочину, до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину.
Оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичні наслідки, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, Верховний Суд зробив висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором не збільшився, а тому відсутні правові підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки.
Висновки: рішення банку про збільшення відсоткової ставки не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки судом в іншому провадженні встановлено недійсність підвищення відсоткової ставки, обсяг відповідальності поручителя перед кредитором не збільшився, а отже, права поручителя у цьому випадку не є порушеними. Правоприпиняючим фактом у таких правовідносинах є не прийняття певного рішення банком (про намір збільшити відсоткову ставку за кредитом), а збільшення обсягу відповідальності поручителя, що мало відбутися на підставі чинного правочину за умови відсутності ознак неправомірності в діях банку.
Ключові слова: кредитний договір, забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки, заборгованості за простроченими платежами