Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 листопада 2019 року

у справі № 904/1148/19

Господарська юрисдикція

Щодо можливості договірної зміни строку нарахування штрафних санкцій

Фабула справи: ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до ТОВ "Імпера Груп" (далі - Товариство) про стягнення 161 522, 57 грн пені за порушення строків поставки товару.

Позов обгрунтований тим, що Підприємство та Товариство уклали Договір поставки. Проте, всупереч взятих на себе зобов`язань Товариство не змогло повно та своєчасно поставити Підприємству, обумовлений у Договорі товар, внаслідок чого останнє нарахувало пеню. Оскільки Товариство у добровільному порядку не сплатило нараховані йому штрафні санкції, Підприємство звернулось за їх примусовим стягненням до суду. Спір ускладнюється тільки тим, що сторони по різному тлумачать один із пунктів, укладеного між ними Договору, а саме чи передбачили вони збільшений строк для нарахування штрафних санкцій ніж той, який визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, і який, згідно цієї статті становить шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства пеню у розмірі 54 971,97 грн. В задоволенні позову в частині стягнення 106 550,60 грн - відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд дійшов висновку про те, що Позивачем здійснено нарахування пені всупереч вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме понад шість місяців з моменту коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки Договором не передбачено іншого строку нарахування, ніж той, що встановлено вказаною статтею. Також суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на те, що поставлений на суму 89 074,94 грн товар не прийнятий Позивачем, а поставка товару, обумовленого договором не здійснена на момент ухвалення рішення.

Мотивація касаційної скарги: Підприємство вказало, що судами було неправильно застосовано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки у п. 7.2. Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання, тобто передбачили інший строк, ніж той, який закріплено у ст.232 ГК України. Правомірність визначення сторонами саме такого строку нарахування пені (період, який починається з моменту (дня) виникнення факту прострочення виконання зобов`язання та закінчується днем виконання зобов`язання в повному обсязі), підтверджується численною судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду у справах 912/1433/16 та № 904/6455/17, Верховного Суду України у справах № 910/6379/14 та № 910/2031/16.

Правова позиція Верховного Суду: за змістом ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В усіх проаналізованих вище справах (п. 24 цієї Постанови) умови укладених між сторонами договорів містили або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати - справи №№ 912/1433/16, 910/6379/14, 910/2031/16) або інший строк (не обмежується 6-місячним строком - справа 904/6455/17).

Таким чином посилання скаржника на практику Верховного Суду та Верховного Суду України не приймаються, оскільки умови договорів у справах, що переглядалися, відрізняються від умов Договору, який укладено між сторонами цього спору.

Висновки: законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. У справі, що переглядається, п. 7.2. договору поставки не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати. Отже, умову, передбачену у п. 7.2. договору поставки товару, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Ключові слова: стягнення неустойки, стягнення пені, застосування санкції за порушення зобов’язання, обчислення строку, розрахунок боргу