Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 листопада 2019 року
у справі № 161/853/19
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості розгляду судами заяви про встановлення факту безпосередньої участі у проведенні АТО
Фабула справи: ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Волинський обласний військовий комісаріат, звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції (далі - АТО) та бойових діях, як доброволець у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у військовій частині В 0624.
Заяву мотивовано тим, що у період з 06 серпня 2014 року по 27 липня 2015 року та з 19 жовтня 2015 року по 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 брав участь в АТО, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Йому було встановлено статус учасника бойових дій та видано посвідчення встановленого зразка. Позивач звернувся до Командування Сухопутних військ із заявою про підтвердження факту його безпосередньої участі в АТО та в бойових діях як добровольця у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у військовій частині. Однак його заяву спрямували для розгляду до комісії обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка відмовила йому у встановленні такого факту з огляду на відсутність належних правових повноважень стосовно встановлення таких фактів.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 186 цього Кодексу.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню в судовому порядку, оскільки фактично стосується незгоди з рішеннями та діями відповідних посадових осіб щодо непідтвердження факту безпосередньої участі заявника у проведенні АТО. Разом із цим заявнику було роз`яснено, що отримавши відмову обласного військового комісаріату, у разі незгоди з його рішенням, ОСОБА_1 має право звернутися за захистом свого права зі скаргою на рішення обласного військового комісаріату за правилами адміністративного судочинства.
Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує на те, що він звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження. Оскільки іншого порядку встановлення безпосередньої участі у проведенні АТО та бойових діях законодавством не передбачено, то вказана заява підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у ч.ч.1,2 ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Відповідно до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 413 (далі – Порядок №413) саме в довідці про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України зазначається період, в якій особа безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції.
Судами встановлено, що заявник має довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, видану командиром військової частини, в якій зазначено, що ОСОБА_1, в іншій ніж зазначено у заяві строк, в період з 06 серпня 2014 року по 27 липня 2015 року та з 19 жовтня 2015 року по 22 лютого 2016 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції.
Висновки: не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, суди правильно встановили, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі було закрито правильно.
Ключові слова: право на судовий захист, юрисдикція цивільного суду, спори про захист військовослужбовців, встановлення факту військової служби
