Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 серпня 2019 року

у справі № 149/3394/18

Кримінальна юрисдикція

Щодо закриття кримінального провадження, яке здійснювалося у формі приватного обвинувачення до внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно реалізації положень про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству

Фабула справи: ухвалою суду першої інстанції кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України закрито у зв`язку з відмовою потерпілої ОСОБА_2 - рідної сестри обвинуваченого від обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Згідно з висунутим обвинуваченням ОСОБА_1, перебуваючи в будинку, який належить його сестрі ОСОБА_2, умисно таємно шляхом вільного доступу з корисливого мотиву викрав належне останній майно, заподіявши потерпілій майнової шкоди на загальну суму 2752,28 грн.

Ухвалою апеляційного суду ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що 11 січня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України виключено, і, відповідно, кримінальні правопорушення, передбачені ст. 185 КК України, виключено з переліку кримінальних проваджень, що здійснюються у формі приватного обвинувачення. Посилається на безпідставне, всупереч вимогам ст. 5 КПК України, закриття місцевим судом кримінального провадження у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 від обвинувачення, оскільки потерпіла подала таку заяву 22 лютого 2019 року.

Правова позиція Верховного Суду: обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).

Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв`язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у ст. 26 КПК України і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом».

Системний аналіз приписів ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 та ст. 477 КПК України свідчить, що волевиявлення потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є вирішальним у питаннях щодо початку та припинення (закриття) такого провадження. Виникнення у потерпілого права відмови від обвинувачення у такому провадженні нерозривно пов`язане із моментом реалізації початку досудового розслідування, і кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості обмеження названого права потерпілого в цьому провадженні.

Висновки: позбавлення потерпілої ОСОБА_2 під час судового провадження наявного в неї з початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення права на відмову від обвинувачення, шляхом звуження поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (виключення п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України), не відповідатиме принципу правової визначеності як складової вимоги верховенства права. Так, законодавчі зміни в частині проваджень у формі приватного обвинувачення та, відповідно, обмеження права потерпілої на відмову від обвинувачення має базуватися на наданні можливості останній передбачати наслідки своєї поведінки. Тобто, потерпіла, яка ініціювала провадження у справі приватного обвинувачення та вже набула права на відмову від обвинувачення, повинна мати чітке розуміння наслідку змін законодавчого регулювання щодо своїх прав, а саме чи вправі буде вона відмовитися від обвинувачення з метою закриття такого провадження щодо її близького родича.

Ключові слова: приватне обвинувачення, відмова від обвинувачення, закриття кримінального провадження, процесуальна діяльність потерпілого, диспозитивність приватної форми обвинувачення