Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 жовтня 2019 року

у справі № 814/1405/13-а

Адміністративна юрисдикція

Щодо виникнення у платника податку права на витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового закону контрагентом

Фабула справи: ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції, в якому просило визнати протиправними дії державної податкової інспекції про включення до акту висновків про непідтвердження реальності здійснення ТОВ з Приватним підприємством господарських операцій. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що контролюючий орган в акті перевірки не наводить будь-яких підстав, що свідчили б про нереальне вчинення господарських операцій. Акт про неможливість проведення зустрічних перевірок не є документом, що підтверджує реальне вчинення господарських операцій, тому посилання контролюючого органу на такий акт є необґрунтованим.

Адміністративний суд позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ОДПІ; визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення. Апеляційний адміністративний суд постанову залишив без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОДПІ зазначає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилаючись на обставини, що наведені в акті перевірки, зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Правова позиція Верховного Суду: аналіз п. п. 138.1, 138.2, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, з урахуванням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податковий кредит з податку на додану вартість обов`язково має бути підтверджений ще й податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Суди установили, що в акті перевірки контролюючий орган на зазначає фактів, які б спростували правильність формування позивачем витрат. Що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту, та надали правильну правову оцінку доводам контролюючого органу, якими він обґрунтовував свій сумнів у реальності вчинених операцій.

Висновки: обґрунтування контролюючого органу висновку про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентом зводиться тільки до неможливості проведення зустрічної звірки контрагента. Таке обґрунтування є недостатнім за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів. При цьому контролюючий орган в акті перевірки не заперечував факту наявності первинних документів, які відповідають вимогам закону. Єдиним аргументом, за яким він не визнавав право позивача на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту на підставі первинних документів, контролюючий орган визначив висновки про нереальність господарських операцій контрагентів зі своїми контрагентами, викладені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів.

Закон не ставить виникнення у платника податку права на витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового закону постачальником.

Ключові слова: контролюючий орган, податкові спори, платник податків, оскарження рішення контролюючого органу, відповідальність контрагента, реальність господарських операцій