Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 травня 2019 року
у справі № 522/25760/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо майна, яке не може передаватися у власність за шлюбним договором
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що п. 3.5. шлюбного договору суперечить положенням ч. ч. 4-5 ст. 93 СК України, а тому відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 вважає, що шлюбний договір відповідає вимогам чинного законодавства, сторони були вільними при його укладенні, а тому суди дійшли помилкового висновку про його недійсність.
Правова позиція Верховного Суду: ч.3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Отже принцип свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Виходячи зі змісту ст. ст. 9, 103 СК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
- зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
- волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Висновки: згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Установивши характер спірного пункту шлюбного договору та те, що за його умовами передається у власність одному із подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суди дійшли обґрунтованого висновку, що він суперечить ч. 5 ст. 93 СК України, а тому правильно визнали п. 3.5 шлюбного договору недійсним з підстав, встановлених ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Ключові слова: процедура укладення шлюбного договору, шлюбний контракт, розподіл майна подружжя, правовий режим нерухомого майна, реєстрація права власності на майно