Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 липня 2019 року
у справі № 175/4576/14-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо доказів, що підтверджують ціну кредитного договору, встановлену у формі сплати процентів за користування кредитними коштами
Фабула справи: ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що позивачем не доведено отримання коштів відповідачем за кредитною карткою та розпорядження ними, оскільки надана позивачем виписка про рух коштів достовірно не підтверджує, що кредитними коштами розпорядився саме відповідач.
Правова позиція Верховного Суду: кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Позивач, обґрунтовуючи позов про стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Висновки: Умови та Правила надання банківських послуг, а також Правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Ключові слова: підстави надання банківських послуг, умови стягнення заборгованості за кредитним договором, підстави недійсності договору, оспорюваний договір
