Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 23 грудня 2015 року
у справі № 3-1143гс15(918/144/15)
Господарська юрисдикція
Щодо права на звернення до суду у разі розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково
Фабула справи: заступник прокурора звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі міськради до управління комунальною власністю (далі - УКВ) виконкому міськради, ФОП ОСОБА_10 про визнання недійсним договору оренди приміщення та зобов'язання ФОП ОСОБА_10 повернути приміщення управлінню освіти виконкому міськради.
Позов обґрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_10 на підставі договору оренди, укладеного з УКВ виконкому міськради, передано приміщення, розташоване у закладі освіти, що є порушенням вимог законодавства.
УКВ виконкому міськради звернулося до суду із клопотанням про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що між ним і ФОП ОСОБА_10 укладено угоду про розірвання оспорюваного договору оренди та підписано акт приймання-передачі (повернення) приміщення, тобто предмет спору відсутній.Під час судового засідання прокурор підтримав клопотання про припинення провадження у справі в частині повернення приміщення. У частині визнання договору недійсним просив розглянути по суті.
Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про повернення майна управлінню освіти виконкому міськради припинено.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено: визнано недійсним договір оренди нерухомого майна.
Постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного суду залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд: УКВ виконкому міськради вказує на на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 207 ГК України, ст. 236 ЦК України.В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 24 березня 2010 року у справі № 24/89 та від 30 серпня 2006 року у справі № 4/534, правовідносини в яких подібні до правовідносин у справі, що розглядається.
Правова позиція Верховного Суду України: відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 3 ст. 207 ГК України (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК України) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
За змістом ст.ст. 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).
Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.
Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
Викладене свідчить про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для припинення провадження у цій справі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Висновки: позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими.Ураховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.
Ключові слова: недійсність договору, звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, припинення зобов'язання