Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 червня 2019 року
у справі № 703/2718/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу виконання грошового зобов’язання органами Пенсійного фонду України на підставі судового рішення про відшкодування завданої шкоди
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання.
На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, стягнуто з Об’єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - ОУ ПФУ) на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди. Відповідач відмовився добровільно виконувати вказане рішення суду. Постанова суду першої інстанції від 26 серпня 2011 року виконана примусово лише в грудні 2015 року.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми.
Мотивація касаційної скарги: ОУ ПФУ вважає, що суди в повній мірі не встановили всіх обставин справи, а саме: чи існує зобов`язання між сторонами, чи є це зобов`язання грошовим, чи доведена наявність прострочення виконання зобов`язання. З рішення суду зобов`язання не виникає, а відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, тому суди безпідставно застосували ст. 625 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду, яким на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.
За правилами адміністративного судочинства відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. У цьому випадку вимога про відшкодування шкоди не пов`язана з вимогами вирішити публічно-правовий спір.
За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (ст. 1167 ЦК України).
Висновки: у справі йдеться про зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, так як одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.
Справа про застосування відповідно до ст. 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) у подібних правовідносинах.
Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вищевказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
Ключові слова: адміністративна юрисдикція, господарська юрисдикція, критерії розмежування юрисдикція, встановлення належного виду судочинства, правова природа грошового зобов’язання, правові наслідки порушення боргового зобов’язання, стягнення боргу
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
