Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 29 січня 2019 року

у справі № 466/896/17

Кримінальна юрисдикція

Щодо права слідчого доручати проведення обшуку оперативним підрозділам

Фабула справи: вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 301 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції; за ч. 4 ст. 301 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної продукції.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 посилається на недопустимість в якості доказів даних, отриманих з показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є працівниками поліції і дали показання щодо інформації, що стала їм відома під час проведення обшуку, а також дані протоколу обшуку, який було розпочато без участі понятих та проведено працівниками кіберполіції без відповідних повноважень.

Правова позиція Верховного Суду: за змістом ст.ст. 234 - 236 КПК України проведення обшуку в рамках кримінального провадження здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи виконується слідчим або прокурором. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку мають право запросити спеціалістів, однак це не звільняє їх від обов'язку особистого виконання обшуку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді дозвіл на проведення обшуку у квартирі, було надано слідчому. Тобто, саме цей слідчий згідно умов дозволу був уповноважений на проведення вказаної слідчої дії. Незважаючи на це, обшук у житлі ОСОБА_1 фактично був проведений оперативним підрозділом управління кіберполіції ГУНП України без участі слідчого.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд послався на наявність у матеріалах кримінального провадження доручення на проведення обшуку, виданого слідчим на підставі п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України відповідному оперативному підрозділу, у зв'язку з чим вказав про законність проведеної слідчої дії.

Разом із тим, такий висновок не узгоджується з приписам ч. 1 ст. 236 КПК України, яка не передбачає можливості виконання ухвали про дозвіл на обшук ніким іншим, окрім слідчого чи прокурора. Крім того, згідно умов ухвали слідчого судді дозвіл на проведення обшуку надано саме слідчому, а не оперативним підрозділам.

Висновки: положення п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України про наявність у слідчого права доручати проведення слідчих дій оперативним підрозділам в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки прямо суперечать вимогам закону щодо порядку проведення обшуку.

Ключові слова: досудове слідство, СРД, допустимість доказів, збирання доказів, порушення порядку проведення СРД, делегування повноважень