Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 вересня 2018 року
у справі № 916/223/17
Господарська юрисдикція
Щодо юрисдикції спору за участю центрального органу виконавчої влади що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який виник під час виконання судових рішень
Фабула справи: Приватне підприємство «Ремерцентр» (далі - ПП «Ремерцентр») звернулось зі скаргою у порядку ст.339 ГПК України, в якій просило визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Державної казначейської служби України (далі - ГУ Держказначейства), які полягають у відмові від виконання рішення суду та в поверненні без виконання наказу суду.
ПП «Ремерцентр» зазначило, що рішенням суду у справі за позовом ПП «Ремерцентр» до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ Держказначейства, про стягнення боргу позовні вимоги було задоволено частково: стягнуто на його користь з відповідача 3 % річних, інфляційні витрати та витрати зі сплати судового збору. На виконання вказаного рішення суд видав наказ, однак ГУ Держказначейства після отримання наказу повернуло його листом стягувачу без виконання.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, скаргу ПП «Ремерцентр» задоволено, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держказначейства з невиконання наказу суду.
Мотивація касаційної скарги: ГУ Держказначейства зазначило, що ГУ Держказначейства не входить до системи органів Державної виконавчої служби України і є юридичною особою публічного права, а тому спір про оскарження його дій чи бездіяльності як суб'єкта владних повноважень вирішується в порядку адміністративного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: за ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом № 1404-VIII випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).
У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ст. 6 Закону № 1404-VIII).
За нормами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Законом № 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, ст.3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком.
За правилами п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом № 1404-VIII, а є встановленою Законом № 4901-VI особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до положень п.15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі № 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.
Разом з тим Закон № 1404-VIII, установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені.
Водночас у Законі № 1404-VIII, та Законі № 1403-VIII, що визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.
До того ж положеннями ст.339 ГПК України визначається порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та Закон № 1404-VIII, передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.
Висновки: спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Ключові слова: адміністративна юрисдикція, господарська юрисдикція, повноваження органу виконавчої влади з виконання судових рішень, обов'язкове виконання рішення суду, особливий порядок виконання судових рішень
