Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 13 березня 2019 року

у справі № 757/12646/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо осіб, які мають право оспорювати фіктивний правочин

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус, про визнання недійсним договору дарування квартири. Позивач вказував, що договір дарування, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є фіктивним, має на меті приховування майна, що в подальшому надасть ОСОБА_3 можливість ухилитися від виконання грошового зобов'язання перед кредиторами. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову відмовлено. Рішення судів мотивовано тим, що позивач не є стороною договору дарування, тому не може оспорювати вказаний правочин, крім того, вимоги позивача про фіктивність правочину базуються на його припущеннях, а не на доказах.

Мотивація касаційної скарги: неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права та порушення норм процесуального права.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК.

Суди не надали належної оцінки тому, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Висновки: правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).