Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 травня 2019 року
у справі № 910/17274/17
Господарська юрисдикція
Щодо умов набуття права власності за набувальною давністю
Фабула справи: ТОВ «Компанія «Укрінком» звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця»), Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Компанія «Укрінком» відкрито та безперервно користувалося спірним нерухомим майном, яке на підставі договору міни було передано Радгоспом «Совки» ТОВ «Аста ЛТД», яке в подальшому передало це майно позивачу в порядку розрахунків за договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт. Право володіння та користування спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а відтак позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без зміни постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України, то відповідно ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу як розрахунку за роботи, виконані за договором підряду, тобто договір міни в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку добросовісності бути не може, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Компанія «Укрінком» вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст.344 ЦК України, не взяли до уваги те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника й завжди знає, хто є власником. Крім цього, скаржник вважає, що недодержання порядку укладення договору міни не має впливати на добросовісність набувача.
Правова позиція Верховного Суду: аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз.2 ч.3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦКі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Висновки: при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Ключові слова: підстави набуття права власності, отримання права на нерухоме або рухоме майно, перебіг строку набувальної давності, встановлення власника майна, умови отримання майна у власність за давністю володіння
