Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 травня 2018 року
у справі № 307/1580/17
Цивільна юрисдикція
Щодо визначення строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису за домовленістю сторін
Фабула справи: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк»), третя особа - районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом, згідно якого звернуто стягнення на грошові кошти.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 вважає, що виконавчий напис нотаріуса незаконний та такий, що не підлягає виконанню, а судами порушено вимоги ст. 88 Закону України № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) Також зазначає, що укладення додаткової угоди про продовження строків позовної давності не поширюється на вимоги щодо стягнення пені.
Правова позиція Верховного Суду: судом установлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит та на умовах визначених договором. П. 5.5 кредитного договору передбачено збільшення строку позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки пені, штрафів, тривалістю 5 (п'ять) років.
Сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, п. 6 якої, крім іншого, погодили встановити строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки, пені, штрафів, тривалістю 50 (п'ятдесят) років.
Відповідно до ст. 88 Закону № 3425-XII, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні положення містяться у п.п. 3.1, 3.3 п. 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що трирічний строк в межах якого може бути вчинено виконавчий напис законодавець пов'язує з моментом виникнення права вимоги, при цьому обумовлює, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).
У справі, яка переглядається, сторони, уклавши додаткову угоду збільшили строк позовної давності за всіма зобов'язаннями до 50 років, тобто виконавчий напис видано нотаріусом в межах виникнення права вимоги з урахуванням обумовленої сторонами позовної давності, дати здійснення останнього погашення по кредиту та дати кінцевого погашення зобов'язання.
За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені - в один рік вбачаються необґрунтованими, оскільки сторонами у встановленому законом порядку збільшено позовну давність до 5 років та, в подальшому до 50 років.
Висновки: ст. 88 Закону України № 3425-XII «Про нотаріат» не обмежено трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис за умов встановлення сторонами, відповідно до ст. 259 ЦК України, збільшеної позовної давності для відповідної вимоги.
Ключові слова: принцип правової визначеності, договірні зобов’язання, свобода договору, кредитні правовідносини, безспірна заборгованість, умови вчинення виконавчих написів, обчислення строку позовної давності, фінансові установи
