Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 лютого 2026 року
у справі № 344/14839/17[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо неприпустимості використання понять «підозрюється» та «обвинувачується» як синонімів у різних процесуальних документах
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за:
- ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ч.1 ст. 49, ч.5 ст.74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності;
- ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України скасовано, провадження в цій частині закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. У решті вирок залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
За містом норм п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Питання відповідності обвинувального акта вимогам КПК України вирішує суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання (ст. 314 КПК України).
Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.
Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті положень ст. 6 Конвенції ЄСПЛ покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium).
ВИСНОВКИ: що стосується вказівки в обвинувальному акті на те, що особа «підозрюється», а не «обвинувачується» у вчиненні злочину, то безумовно використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах є неприпустимим, тому що це різні етапи кримінального провадження з притаманними лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядку здійснення процесуальних дій.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: засади кримінального провадження, вимоги до обвинувального акта, зміст процесуальних документів
