Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 10 квітня 2019 року

у справі № 522/9562/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо визнання правочину недійсним через помилку у розумінні правової природи договору дарування

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус, про визнання договору дарування квартири недійсним. Позов мотивовано тим, що погодилась на укладення договору дарування квартири за умови набуття ним сили після смерті її чоловіка ОСОБА_7 та збереження за нею та ОСОБА_7 права проживати у вказаній квартирі, а також обов'язку ОСОБА_2 допомагати та утримувати їх. Однак, з моменту укладення договору дарування ОСОБА_2 не приймав участі у її житті, не підтримував її ні матеріально, ні морально. Вказувала на те, що договір дарування було укладено під впливом помилки, у момент укладення якого вона не розуміла його зміст та наслідки.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом, недійсним. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2, задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що вона знаходилась у тяжкому стані та не могла звернутись до нотаріуса, син викликав приватного нотаріуса до неї додому. Нотаріусом було зачитано договір на українській мові, однак їй було не все зрозуміло, але вона вважала, що у ньому записано все, що вона просила. Після укладення договору вона сина не бачила, але постійно телефонувала йому на телефон з проханням допомогти їй, однак останній допомоги не надавав. Зазначала, що спірний договір дарування було укладено внаслідок її помилки, відповідно, він підлягав визнанню недійсним з цієї підстави. Крім того, посилалась на те, що суд апеляційної інстанції виходив зі змісту типового договору дарування, не беручи до уваги те, що вона знаходилась у тяжкому стані та не могла у повному обсязі зрозуміти текст, який їй було прочитано нотаріусом.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

П. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

ОСОБА_1 вважала, що при укладенні спірного договору дарування було узгоджено надання ОСОБА_2 догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що вплинуло на неправильне сприйняття ОСОБА_1 природи укладеного правочину та прав та обов'язків, які ним обумовлені.

Висновки: договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ключові слова: право власності на квартиру, договір довічного утримання, помилка щодо мотивів правочину