Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 серпня 2025 року
у справі № 991/1710/22[3]
Кримінальна юрисдикція
Щодо обставини, яка не може свідчити про провокацію кримінального правопорушення
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного йому на праві власності майна, крім його долі у квартирі;
- за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією належного йому на праві власності майна, окрім його долі у квартирі, з позбавленням класного чину - старший радник юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України.
На підставі ч. 1 - ч. 3 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з конфіскацією належного йому на праві власності майна, крім його долі у квартирі АДРЕСА_2 , з позбавленням класного чину - старший радник юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Якщо сторона захисту стверджує, що має місце провокація злочину, то висунення цієї версії передбачає визнання факту отримання особою неправомірної вигоди. Тобто йдеться про ситуацію, коли дійсно мала місце подія одержання неправомірної вигоди і захист цього факту не заперечує, однак така подія була спровокована правоохоронними органами. Одночасне твердження стороною захисту про те, що особа не отримувала неправомірної вигоди і про те, що мала місце провокація з боку правоохоронних органів, є взаємовиключними.
Про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
В контексті практики ЄСПЛ сам по собі факт передачі незаконної матеріальної винагороди з відома та під контролем правоохоронних органів не свідчить про провокацію вчинення злочину, а направлений на документування злочинної діяльності.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження детективи НАБУ лише долучилися до фіксації протиправної діяльності ОСОБА_7 після внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому судом першої інстанції було з'ясовано дійсність існування кримінального провадження щодо будівельної фірми, про що повідомив свідок ОСОБА_18, який його і розслідував.
Учасники протиправної діяльності, а саме - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, переконали ОСОБА_9 не просто у наявності дружніх стосунків засудженого із директором ДБР, але й у можливості повпливати на останнього з метою закриття кримінального провадження. Це підтверджують зафіксовані на НСРД відомості.
Розрив у часі між бесідами фігурантів у цьому провадженні та переданням неправомірної вигоди жодним чином не свідчать про провокацію злочину.
ВИСНОВКИ: не може свідчити про провокацію той факт, що відомості до ЄРДР були внесені швидко, адже за правилами КПК вони повинні вноситися у день подання заяви про вчинення кримінального правопорушення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: корупційні злочини, негласні слідчі дії, початок досудового розслідування
