Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 січня 2025 року
у справі № 390/25/22
Цивільна юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису
Фабула справи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору емфітевзису та скасування державної реєстрації права.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що несплата відповідачем емфітевтичної плати обом позивачам свідчить про істотні порушення умов такого договору, оскільки зазначене порушення призвело до того, що позивачі були позбавлені того, на що розраховували при укладенні договору емфітевзису.
Апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, помилково дійшов висновку про відсутність такого критерію для розірвання договору, як істотність порушення, у зв`язку з чим безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції.
Правова позиція Верховного Суду: по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений.
Тлумачення ст. 412 ЦК України та ч. 9 ст. 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом.
Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень ст. 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом.
Загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у ст. 141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису.
Самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме.
Висновки: належним способом захисту прав особи у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Ключові слова: вибір ефективного способу захисту, умови розірвання договору, наслідки припинення емфітевзису, застосування позовної давності
