Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 листопада 2024 року
у справі № 757/47946/19-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (аналогічний п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України) в контексті апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири.
У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування.
Протокольною ухвалою районний суд заяву про забезпечення доказів залишив без розгляду.
Ухвалою апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на протокольну ухвалу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що протокольна ухвала місцевого суду може бути оскаржена до апеляційного суду, проте в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду доводи позивача не розглянуті, висновки суду не відповідають матеріалам справи.
Правова позиція Верховного Суду: визначальним при розгляді цієї справи є тлумачення п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, який допускає можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвал щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Аналогічні за змістом приписи містяться і в ГПК України (п. 14 ч. 1 ст. 255).
Усі випадки залишення заяв без розгляду можна поділити на дві групи: а) залишення без розгляду позовної заяви (заяви) як судового рішення, яким завершується судовий розгляд; б) залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань, після вирішення яких суд продовжує розгляд справи.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, в п. 16 ч. 1 ст. 353 ГПК України та п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України йдеться про право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду, а не будь-якої іншої заяви чи клопотання.
Тож ухвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо:
- це прямо передбачено у ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
- ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що, за загальним правилом, поняття, розташоване у дужках поряд з іншим поняттям, має бути однакового з ним порядку з погляду змістовного навантаження (в дужках має бути змістовний еквівалент того, що поза дужками).
Висновки: вжите в п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (аналогічний за змістом - п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України) поняття «заява» потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю «позов».
Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в ч. 1 ст. 353 ЦПК України переліку, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.
Ключові слова: доступ до правосуддя, принцип інстанційності, гарантії судового захисту