Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 вересня 2024 року
у справі № 552/4832/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби (ст. 81-1 КК України)
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 402 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд ухвалою залишив вирок місцевого суду без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Суд апеляційної інстанції, виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, обґрунтовано зазначив, що підстави для застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_7 відсутні.
Таке рішення колегія суддів мотивувала тим, що обвинувачений не визнавав свою винуватість та не розкаювався у вчиненому аж до стадії апеляційного перегляду вироку.
Разом із цим, вчинений ОСОБА_7 злочин має підвищену суспільну та національну небезпеку, безпосереднім об'єктом якого є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі, а відкрита відмова виконати наказ начальника, що мала місце в даному випадку, є найбільш зухвалою формою непокори, яка в умовах ведення бойових дій унеможливлює виконання бойових завдань та підриває боєздатність військового підрозділу.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7, добровільно взявши на себе обов'язки військовослужбовця, у період воєнного стану під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати наказ начальника, тоді коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців.
В Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина. Відмова ОСОБА_7 виконати наказ в умовах воєнного стану змусила покласти на його товаришів по службі додатковий тягар щодо виконання визначеного йому завдання, що призвело до підриву боєготовності та боєздатності роти, в якій засуджений проходив службу.
Крім цього непокора є злочином із формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Цей злочин порушує закріплений у військових статутах порядок керування військами, який встановлюється з метою забезпечення їх постійної бойової готовності, перешкоджає нормальному виконанню військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань.
Тому відсутність реальних тяжких наслідків сама собою не спростовує того, що вчинене ОСОБА_7 діяння в умовах воєнного стану за наведених вище обставин, посягаючи на встановлений порядок підлеглості, негативно позначилося на організованості й порядку у військовій частині, боєготовності та боєздатності військового формування, і тим самим заподіяло істотну шкоду суспільним відносинам у сфері встановленого порядку несення військової служби, що охороняються кримінальним законом, та було здатне створити реальну загрозу спричинення такої шкоди, що й визначає суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив і про те, що положення ст. 75 КК України застосовуються з урахуванням мети покарання, а тому звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Це може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету призначення покарання і може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
ВИСНОВКИ: що стосується посилання сторони захисту на рекомендаційний лист командира військової частини, який підтверджує, що засуджений бажає й надалі продовжувати військову службу в ЗСУ, то вказана обставина є підставою для звернення засудженого до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, як це регламентовано ст. 81-1 КК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: військові злочини, підстави звільнення від відбування покарання, злочини в умовах воєнного стану