Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 травня 2024 року

у справі № 760/30077/19

Цивільна юрисдикція

Щодо повернення судового збору при закритті провадження у справі із направленням її для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією

ФАБУЛА СПРАВИ

У справі за позовом за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до ТОВ «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1, ТОВ «Євро інвестментс груп» (Euro InvestmentsGroup, Польща), Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник Ольги Ігорівни, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександра Костянтиновича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс компані», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1, визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з клопотаннями про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

У свою чергу, ТОВ «ЄІГ» звернулося з аналогічним клопотанням до Верховного Суду про повернення сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

ОЦІНКА СУДУ

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити за заявою позивача ухвалу про її передачу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, а тому її розгляд не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого буде здійснено розподіл судових витрат.

Системний аналіз частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України та частини шостої статті 139 КАС України, дає підстави для висновку про те, що в разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не змінює рішення або не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на абзац перший пункту 5 розділу І Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або в порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

Відтак немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, де справа розглядається фактично, з огляду на таке.

Класичне застосування статті 7 Закону України «Про судовий збір» не слід вважати таким, що відповідає змінам, що крізь призму часу відбулися з процесуальними кодексами, щодо повернення судового збору під час направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до належного суду, адже закриття провадження у справі з підстави направлення її до розгляду до суду належної юрисдикції для продовження розгляду судом належної юрисдикції не припиняє її розгляд.

Судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.

У такому випадку остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, вирішуватиметься судом за результатами розгляду справи. Таке вирішення питання про повернення судового збору буде відповідати балансу інтересів держави на отримання компенсації витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства, а також інтересам особи на фактичне здійснення самого правосуддя.

Задоволення такого клопотання судом, до юрисдикції якого не віднесений розгляд певної категорії справ, здійснюватиметься не судом, встановленим законом у розумінні статті 6 Конвенції.

У таких випадках повернення судового збору з державного бюджету унеможливить розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи, що суперечитиме принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої прийняте судове рішення, за рахунок сторони, проти якої постановлено рішення.

Отже, щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.

ВИСНОВКИ: при закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а може бути продовженим компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила розподілу судових витрати, підстави повернення судового збору, наслідки закриття судового провадження