Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 12 червня 2024 року

у справі № 756/11081/20

Цивільна юрисдикція

Щодо оцінки поважності причин та наслідків пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики.

Суд першої інстанції заочним рішенням позов задовольнив.

Апеляційний суд ухвалою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення суду першої інстанції повернув відповідачці та роз'яснив їй право на звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення відповідно до статті 285 ЦПК України.

ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення суду першої інстанції, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала.

Суд першої інстанції ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції відмовив, заяву залишив без розгляду. Суд першої інстанції мотивував свою ухвалу тим, що відповідачка пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку.

Апеляційний суд постановою ухвалу Оболонського районного суду суду першої інстанції залишив без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.

Встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності.

Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу статті 375 ЦПК України зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального права.

Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

ВИСНОВКИ: передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: процедура судового розгляду, підстави перегляду судового рішення, підстави залишення заяви без розгляду, принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи