Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 14 травня 2024 року

у справі № 290/1310/21

Цивільна юрисдикція

Щодо недопустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку

Фабула справи: ОСОБА_1, Селянське (фермерське) господарство «Шанс» (далі - СФГ «Шанс») звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Агро-Регіон Любар» про визнання недійсними та скасування договорів оренди земельних ділянок.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотивація касаційної скарги: СФГ «Шанс» стверджує, що апеляційний суд не врахував подвійну реєстрацію права оренди земельних ділянок, у зв'язку з чим зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Правова позиція Верховного Суду: у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимога про скасування договорів оренди на земельні ділянки не є належним способом захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову в цій частині слід було відмовити саме з цих підстав.

Висновки: у цивільному законодавстві не передбачено допустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання правочину недійсним.

Ключові слова: недійсність правочинів, способи судового захисту, порядок оспорювання правочину