Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 квітня 2024 року

у справі № 554/2506/22[2]

Кримінальна юрисдикція

Щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про вирішення питання про долю речових доказів і документів, постановленої в порядку ч.9 ст.100 КПК України

Фабула справи: ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України, та скасовано арешт автомобіля, який постановлено передати для потреб Збройних сил України, поховання військовослужбовців.

Апеляційний суд ухвалою закрив провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_10, поданою в інтересах ОСОБА_11, на ухвалу слідчого судді. Цей суд виходив із того, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, постановлена за відповідним клопотанням у порядку ст. 174 КПК України після закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за постановою керівника органу досудового розслідування, за приписами ст. 309 КПК України не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Мотивація касаційної скарги: адвокат ОСОБА_10 наголошує на тому, що слідчий суддя після закриття кримінального провадження діяв не з метою захисту прав володільця, у якого було вилучено майно, а ,навпаки, порушив їх, постановивши протиправне, за його доводами, рішення про передачу автомобіля сторонній особі. Звертає увагу, що після закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України ухвалою слідчого судді від 18 травня 2023 року було скасовано арешт, накладений на автомобіль, оскільки той втратив статус речового доказу. Отже, 19 травня 2023 року у слідчого судді були відсутні підстави повторно скасовувати арешт майна, вилученого правоохоронним органом із володіння ОСОБА_11. Вказує, що за приписами КПК України транспортний засіб підлягав поверненню останньому як володільцю майна. Наводить доводи про те, що оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді від 19 травня 2023 року за своєю суттю не є рішенням про зняття арешту майна, яке фактично безпідставно передано сторонній особі, та висновки слідчого судді не ґрунтуються на приписах закону, серед яких і ті, що визначено ст.ст. 100, 174 КПК України. Адвокат вважає, що ухвалення слідчим суддею після закриття кримінального провадження рішення про безпідставну передачу майна сторонній особі є належним підґрунтям до його оскарження, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Правова позиція Верховного суду: відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Втім слідчий суддя постановив судове рішення, за яким речовий доказ, вилучений стороною обвинувачення у ОСОБА_11 як володільця автомобіля, вирішено передати іншій особі, яка не є володільцем в аспекті приписів ч. 1 ст. 100 КПК України, тобто вирішив питання про долю речового доказу.

Апеляційний суд, пославшись на приписи ч. 12 ст. 100 КПК України, не проаналізував їх у взаємозв`язку з тими, що визначені ч.ч. 1, 9 цієї статті, і не звернув уваги на те, що рішення постановив слідчий суддя, який не наділений відповідними повноваженнями.

Чинний кримінальний процесуальний закон розрізняє поняття «суд» та «слідчий суддя», визначаючи стадії кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність) здійснення ними своїх повноважень та належним чином розмежовуючи їх.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із ст.ст. 171-174 цього Кодексу.

Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.

Натомість у даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки тому, що розгляд клопотання прокурора здійснив не суд, а слідчий суддя і його ухвала підлягає оскарженню як така, що не передбачена КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як визначено ч. 9 ст. 100 КПК України, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із ст.ст. 171-174 цього Кодексу, однак не визначено порядку оскарження судового рішення, постановленого за результатом розгляду цього клопотання.

Посилання в ч. 9 ст. 100 КПК на те, що клопотання розглядається згідно зі ст.ст.171-174 КПК України, слід сприймати як таке, що свідчить про наявність у суду за результатами такого розгляду відповідних повноважень вирішити питання про долю речових доказів і документів.

Положення процесуального закону прямо не регулюють можливості оскарження у апеляційному, а у подальшому й у касаційному порядку рішення суду за результатом розгляду клопотання про вирішення долі речових доказів, але й не забороняють такого оскарження з метою захисту від свавільного обмеження права власності або володіння.

Ст. 374 КПК України передбачено, що у разі ухвалення вироку суд зобов'язаний вирішити питання щодо речових доказів і документів, і таке рішення може бути оскаржене як у апеляційному, так і у касаційному порядку.

Аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є володільцем або власником майна, і право якої на вільне розпорядження, користування чи володіння цим майном було обмежено під час досудового розслідування, а кримінальне провадження при цьому закрито слідчим або прокурором.

Забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, прийнятого за результатами розгляду питання про долю речових доказів та документів надає можливість реалізувати легітимну мету судового контролю в аспекті реалізації положень ст. 1 Протоколу до Конвенції.

Висновки: ухвала суду, постановлена на підставі ч. 9 ст. 100 КПК України після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, за якою вирішено питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена як у апеляційному, так і у касаційному порядку.

Постановлена слідчим суддею в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України ухвала про вирішення питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України, як така, що не передбачена КПК України.

Ключові слова: обмеження під час кримінального провадження, наслідки закриття кримінального провадження, предмет апеляційного оскарження