Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 14 березня 2024 року

у справі № 158/2468/22

Кримінальна юрисдикція

Щодо суспільно небезпечного посягання як одного з критеріїв визначення правомірності необхідної оборони

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 130 годин.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОЦІНКА СУДУ

За приписами ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 був ініціатором конфлікту і перший почав наносити удари, що давало привід обвинуваченому розцінювати такі дії як напад, свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження не знайшли, а сам ОСОБА_6 не зміг пояснити з якою метою підійшов до брата, з яким перебуває у неприязних стосунках та не спілкується з 2005 року, та для чого намагався наздогнати потерпілого, завдаючи йому при цьому ударів.

З огляду на викладене місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у обвинуваченого прямого умислу на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Установлені судом фактичні обставини свідчать що засуджений вчинив діяння в обстановці, яка не має ознак необхідної оборони, що зумовлює кримінально-правову оцінку вчиненого ним на загальних підставах.

ВИСНОВКИ: лише наявність кримінального провадження щодо потерпілого за відсутності ухваленого обвинувального вироку суду, не є безумовною підставою оцінювати дії останнього як такі, що мали протиправний характер і у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого їх слід було оцінювати як суспільно небезпечне посягання, тобто один із ключових критеріїв визначення правомірності необхідної оборони.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя та здоров'я, підстава кримінальної відповідальності, злочинне посягання