Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 12 березня 2024 року

у справі № 722/151/20

Кримінальна юрисдикція

Щодо наслідків встановлення судом факту надання потерпілому від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, земельної ділянки у власність з порушенням норм законодавства

Фабула справи: суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 кожного винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, та призначив кожному покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнив кожного від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на засуджених обов'язки, передбачені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 76 КК України (у редакції, чинній на час ухвалення вироку).

Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції: звільнив ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а в іншій частині вирок залишив без зміни.

Мотивація касаційної скарги: захисниця вказує, що засуджені не мали умислу на незаконне проникнення у володіння особи та в їх діях відсутня об'єктивна сторона інкримінованого злочину, оскільки земельна ділянка, де розташоване домоволодіння потерпілого, є прибережною захисною смугою, належить до земель водного фонду і була передана у приватну власність потерпілого незаконно, що констатовано постановою суду (яка набрала законної сили), а відтак засуджені правомірно здійснювали на цій ділянці свої повноваження службових осіб органу місцевого самоврядування від імені та в інтересах українського народу як законного власника.

Правова позиція Верховного Суду: встановлена у ст. 162 КК України кримінальна відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи є однією з законодавчих гарантій захисту прав людини, передбачених ст. 8 Конвенції і ст. 30 Конституції України.

Водночас сам факт протиправного володіння особою житловим приміщенням та/або земельною ділянкою, навіть якщо вони мають іншого власника, не надає права нікому, у тому числі службовим особам, входити й оглядати ці об`єкти без дозволу фактичного володільця за межами встановлених законом процедур.

Адже кримінально-правова охорона недоторканності житла чи іншого володіння особи покликана забезпечити також захист нерозривно пов`язаного з цими об'єктами права людини на повагу до її приватного та сімейного життя.

Тому ст. 162 КК України застосовується й у випадках, якщо проникнення жодним чином не позначається на праві власності або іншому праві володіння, а також може застосовуватися навіть у разі, коли протиправне вторгнення здійснено власником відповідного майна.

Юридичні підстави, на яких житло чи інше володіння належить особі, законність чи незаконність набуття потерпілим права на них не впливають на юридичну кваліфікацію дій, що полягали у свавільному проникненні й огляді такого володіння, за ст. 162 КК України.

Предметом даного злочину є будь-яке житло чи інше володіння, які фактично належать потерпілому і перебувають у його користуванні незважаючи на спірність реалізації відповідних повноважень. Наявність спору щодо зазначених об`єктів не виключає фактичного володіння і користування ними.

Висновки: встановлений судом у подальшому факт надання потерпілому земельної ділянки у власність з порушенням спеціальних норм земельного й екологічного законодавства не тягнув ретроспективних правових наслідків у виді легалізації порушення недоторканності приватного володіння службовими особами міської ради.

Ключові слова: недопустимість доказів, межі земельних ділянок, тимчасовий доступ до речей, здійснення відеофіксації