Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 березня 2024 року
у справі № 927/1206/21
Господарська юрисдикція
Щодо неможливості відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернувся до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Плисківська сільська рада), ТОВ «Івангородське», у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області «Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки;
- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та одночасно припинити за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку;
- визнати недійсними договори оренди земельної ділянки, придбаної на земельних торгах (аукціоні), укладені між Плисківською сільською радою та ТОВ «Івангородське».
Господарський суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
Постановою апеляційного господарського рішення господарського суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту прав держави на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини - пам`ятки археології, що передані у комунальну власність Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на підставі оскаржуваного наказу Держгеокадастру від 21.12.2018, а в подальшому - в оренду ТОВ «Івангородське».
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на спірній земельній ділянці розташовані залишки стародавніх поселень (поселення Рудка-2) та кургани (група курганів-1).
Кургани та залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об'єктами культурної спадщини, а отже, не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.
Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності.
Підсумовуючи, Велика Палата виснувала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що спірна земельна ділянка, на якій розташовані пам`ятки археології, протиправно передані з державної власності.
ВИСНОВКИ: статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» гарантовано право державної власності на пам'ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим пам'яток археології, правовий земель, землі державної власності
