Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 30 січня 2024 року

у справі № 336/5209/22

Кримінальна юрисдикція

Щодо значення моменту виникнення в особи наміру ухилитися виник від військової служби для встановлення складу дезертирства

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 засуджено за ч. 4 ст. 408 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні самовільного залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби (дезертирство), вчинене в умовах воєнного стану.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінено. Постановлено ухвалу, якою призначено ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 408 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Об`єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.

Суб`єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:

1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;
2. нез`явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, поки його не затримають).

ВИСНОВКИ: для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: військові злочини, правила кваліфікації злочинів, наслідки ухилення від військової служби, публічна служба, нехтування вимогами військової дисципліни